«Вітчизнянанаука: сучаснийстан,актуальніпроблемитаперспективирозвитку»

190 

«Проблеми та перспективи розвитку науки на початку третього тисячоліття у країнах Європи та Азії»

 

 

 

 

5. 

Дмитренко  М.  І.,  Тропін  М.  В.,  Власов  П.  О.  Попередження  насильства  у  сім'ї:  Метод.  рекомендації.  –

 

Дніпропетровськ: Дніпропетр. юрид. ін

-

т МВС України, 2001. –

 

56 с.

 

 

 

Валентина Бойко

 

(Біла Церква, Україна)

 

 

ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ДИСТАНЦІЙНОГО НАВЧАННЯ

 

 

На сьогоднішній день якість освіти –

 

тема більшості дискусій в світових освітніх спільнотах. Якщо пару років 

тому  ці  обговорення  стосувалися  традиційної  освіти,  то  тепер  поняття  якості  застосовується  щодо  електронного 

навчання.

 

У наш час Інтернет

-

технологій багато аспектів нашого життя переноситься в мережу, прискорюючи тим самим 

темпи розвитку інформаційного суспільства і долаючи географічні бар’єри. Не стає виключенням і освіта. Зараз вже 

не обов’язково знаходитись поруч з викладачем. Інтернет дає змогу розширити можливості навчання, зробити його 

справді повноцінним та всеохоплюючим.

 

Дистанційне навчання –

 

це форма навчання з використанням комп’ютерних і телекомунiкацiйнихтехнологій, 

які  забезпечують  інтерактивнувзаємодіювикладачів  та  студентів  на  різних  етапах  навчання  i  самостійну  роботу  з 

матеріаламиiнформацiйноїмережі.

 

У сучасному світі дистанційне навчанняздійснюється за допомогою таких технологій, як Інтернет в голосовому 

і  текстовому  режимах,  e

-

mail,  телефонний  і  факсимільний  зв'язок,  відеоконференції  і,  звичайно  ж,  традиційна 

пересилка навчальних матеріалів звичайною поштою (друкарських, аудіо, відео і електронних навчальних матеріалів). 

Ці  технології  утворюють  сполучну  ланку  між  студентом  і  викладачем,  яких  можуть  розділяти  тисячі  кілометрів,  і 

забезпечують можливість щоденного спілкування.

 

Дистанційна освіта є однією з форм навчання, визнаних в Україні. Інтенсивний розвиток дистанційної освіти 

в Європі і Америці розпочався в 70

-

і роки. В Україні дистанційна форма освіти запроваджується з 2000 року.

 

Дистанційна освіта в Україні регулюється Концепцією розвитку дистанційної освіти в Україні і Положенням 

про дистанційненавчання, затверджене Наказом Міністерства освіти і науки України 25 квітня 2013 № 466[1].

 

Дистанційне навчання включає наступні елементи:

 



 

засоби надання навчального матеріалу студенту;

 



 

засоби контролю успішності студента;

 



 

засоби консультації студента програмою

-

викладачем;

 



 

засоби інтерактивної співпраці викладача і студента;

 



 

можливість швидкого доповнення курсу новою інформацією, коригування помилок.

 

У системі дистанційного навчання виділені 4 типи суб'єкта:

 



 

студент–

 

той, хто навчається;

 



 

тьютор–

 

той, хто навчає;

 



 

організатор–

 

той,  хто  планує  навчальну  діяльність,  розробляє  програми  навчання,  займається 

розподіленням студентів за групами і навчальним навантаженням на тьюторів, вирішує різні організаційні питання.

 



 

адміністратор–

 

той, хто забезпечує стабільне функціонування системи, вирішує технічні питання, слідкує 

за статистикою роботи системи.

 

Важливим  елементом  дистанційного  навчання  є  дистанційний  курс.  Ще  до  початку  навчання  тьютори 

розробляють дистанційний курс за своїми навчальними дисциплінами. В процесі навчання курси можуть змінюватися 

і доповнюватися. Кожний викладач має змогу сам вирішувати, як буде виглядати дистанційний курс і які мультимедійні 

елементи  в  ньому  будуть  застосовуватися.  Міра  і  спосіб  використання  комп'ютерних  технологій  при  підготовці 

дистанційного  курсу  значно  впливає  на  ефективність  його  засвоєння.  Світовий  досвід  показує,  що  використання

 

динамічних об'єктів для створення наочних моделей процесів, адаптивне моделювання студента в багатьох випадках 

значно підвищує навчальний ефект.

 

Курс  розбивається  на  розділи,  які  потрібно  проходити  у  визначений  час.  За  матеріалом  розділів  тьютори 

створюють і призначають тести і завдання, які також потрібно вчасно проходити. Тьютор має можливість призначати 

спеціальні  перевірочні  (граничні)  тести  за  відповідними  розділами  курсу.  Тьютор  може  призначати  завдання  для 

підгруп студентів, тоді завдання вирішується колективно. Взаємодія між суб'єктами системи дистанційного навчання 

здійснюється за допомогою системи індивідуальних гостьових книг, форумів, чатів та електронної пошти.

 

Для  організації  дійсно  ефективного  навчального  процесу  дистанційного  навчання  необхідна  систематична 

робота з оболонкою як студента, так і тьютора майже кожного дня на протязі всього терміну навчання.

 

Переваги дистанційного навчання:

 



 

гнучкість

 

–

 

можливість викладення матеріалу курсу з урахуванням підготовки, здібностей студентів. Це 

досягається  створенням  альтернативних  сайтів  для  одержання  більш  детальної  або  додаткової  інформації  з 

незрозумілих тем, а також низки питань –

 

підказок тощо;

 



 

актуальність

 

–

 

можливість упровадження новітніх педагогічних, психологічних, методичних розробок;

 



 

зручність

 

–

 

можливість навчання у зручний час, у певному місці, здобуття освіти без відриву від основної 

роботи, відсутність обмежень у часі для засвоєння матеріалу;

 



 

модульність

 

–

 

розбиття  матеріалу  на  окремі  функціонально  завершені  теми,  які  вивчаються  у  міру

 

засвоєння і відповідають здібностям окремого студента або групи загалом;

 



 

економічна  ефективність

 

–

 

метод  навчання  дешевший,  ніж  традиційні,  завдяки  ефективному 

використанню  навчальних  приміщень,  полегшеному  коригуванню  електронних  навчальних  матеріалів  та

 

мультидоступу до них;

 



 

можливість  одночасного  використання  великого  обсягу  навчальної  інформації

 

будь

-

якою  кількістю 

студентів;

 



 

інтерактивність

 

–

 

активне  спілкування  між  студентами  групи  і  викладачем,  що  значно  посилює 

мотивацію до навчання, поліпшує засвоєння матеріалу;

 



 

більші  можливості  контролю  якості  навчання,  які  передбачають  проведення  дискусій,  чатів, 

використання самоконтролю, відсутність психологічних бар’єрів;

 

«Проблеми та перспективи розвитку науки на початку третього тисячоліття у країнах Європи та Азії»

 

 

191 

 

 



 

відсутність географічних кордонів

 

для здобуття освіти. Різні курси можна вивчати в різних навчальних 

закладах світу.

 

На Заході ця форма з'явилася вже досить давно і має велику популярність серед студентів через її економічні 

показники і навчальну ефективність. Дистанційну форму навчання ще називають "освітою на протязі всього життя" 

через  те,

 

що  більшість  тих,  хто  навчається,  –

 

дорослі  люди.  Багато  хто  з  них  вже  має  вищу  освіту,  проте  через 

необхідність підвищення кваліфікації або розширення сфери діяльності у багатьох виникає потреба швидко і якісно 

засвоїти нові знання і набути навички роботи. Саме тоді оптимальною формою може стати дистанційне навчання.

 

Безумовно,  система  не  ідеальна.  Перш  за  все,  проблематична  ідентифікація  студента  –

 

перевірити,  хто 

складає іспит, поки неможливо. Проте прагнучи виправляти недоліки, навчальні заклади, що практикують дистанційне 

навчання,  включають  в  курс  і  обов'язкову  очну  сесію,  в  ході  якої  студенти  складають  обов'язкові  очні  іспити, 

пред'являючи  документ,  підтверджуючий  особу  того,  що  здає  іспит.  Крім  того,  для  організації  навчальних  і 

екзаменаційних телеконференцій буває недостатньо пропускної спроможності ліній зв’язку. Ще одна особливість, яка 

може  негативно  сприйматися  студентами:  у  системі  дистанційного  навчання  зникає  безпосередній  контакт  між 

викладачем і студентом.

 

За зарубіжною статистикою, більшість студентів дистанційного навчання  –

 

це люди після 25 років, які вже 

працюють  і  хочуть  поглибити  свої  професійні  знання,  не  кидаючи  при  цьому  роботу.  Проте  дистанційна  форма 

навчання підходить практично всім.

 

Деякі статистичні дані:

 



 

кількість людей, що в світі навчаються дистанційно, зросла з 1,6 млн (2002 р.) до 30 млн (2012 р.);

 



 

відсоток  росту  аудиторії  дистанційних  курсів  в  регіонах  по  звітам  провайдерів  за  останні  5  років:  Азія 

(17,3%),  Східна  Європа  (16,9%),  Африка  (15,2%),  Латинська  Америка  (14,6%),  Західна  Європа  (5,5%),  Північна 

Америка (4,5%), Середній Схід (8,1%).

 



 

топ  10  країн  по  впровадженню  дистанційного  навчання:  Сполучені  Штати,  Індія,  Велика  Британія, 

Бразилія, Канада, Іспанія, Китай, Мексика, Австралія, Росія.

 



 

топ 5 найпопулярніших он

-

лайн ресурсів: менеджмент та бізнес адміністрування, інформаційні технології, 

юриспруденція, фінанси, програмування та кібернетика.

 

На сьогодні ринок освіти демонструє:

 



  1

із

3 

навчальних закладів має власні системи дистанційного навчання для студентів;

 



 

щодня 

2700 

студентів приєднуються до інтерактивного навчання;

 



 

ефективність навчання підвищується на 

62%; 



  84%

більше часу на самонавчання.

 

Провідні  українські  ВНЗ  на  сьогоднішній  день  до  дистанційного  навчання  ставляться  без  особливого 

ентузіазму.Таку можливість пропонують всього 9 вузів, до того ж, не за всіма спеціальностями: Київський національний 

університет  технологій  і  дизайну,  Міжнародний  університет  фінансів  (Київ),  Національний  університет  водного 

господарства  та  природокористування  (Рівне),  Національний  технічний  університет«ХТІ»  (Харків),  Полтавський 

університет  економіки  і  торгівлі,  Сумський  державний  університет,  Тернопільський  національний  технічний 

університет  ім.  Івана  Пулюя,  Українсько

-

Американський  гуманітарний  інститут  "Вісконсінськийміжнародний 

університет (США) в Україні", Хмельницький національний університет. Вузи, які відмовилися від навчання на відстані, 

все ж використовують деякі його елементи.

 

Для  вдосконалення  та  поширення  високих  дистанційних  технологій  необхідне  рішення  двох  основних 

проблем.

 

Головна,  знаходиться  в  області  права,  інша  –

 

в  сфері  фінансування  робіт  з  розробки  та  впровадження 

інноваційних технологій. З метою їх успішного вирішення об'єктивно необхідна реалізація наступних першочергових 

заходів і напрямів:

 



 

розробка і реалізація Загальноукраїнської програми дистанційної безперервної освіти;

 



 

викорінення протиріч в законодавстві про освіту в Україні, приведення його у відповідність з об'єктивними 

потребами і тенденціями розвитку дистанційних форм навчання;

 



 

розробка наукових основ, що забезпечують інноваційність і дистанційних форм, і рівнів освіти, програм та 

навчальних планів;

 



 

наукове  обґрунтування  ринку  навчальної  літератури,  комп'ютерних  та  мультимедійних  баз  даних, 

виключення можливості його монополізації;

 



 

створення  варіативних  методик  з  дистанційного  навчання  людей  з  різними  рівнями  здібностей,  віком  і 

потребами;

 



 

забезпечення переходу до інтерактивних методів та практичної спрямованості дистанційного навчання;

 



 

створення системи підтримки проектів, нововведень в технології дистанційної освіти, її заочних та інших 

форм;

 



 

надання права навчання студентів, отримання атестатів і дипломів у різних освітніх закладах.

 

Відкрита  освіта  дає  широке  поле  для  наукових  досліджень,  що  сприяють  розвитку  творчих  ініціатив 

розробників і педагогів, переходячи з об'єкта вивчення в об'єкт прогнозування, конструювання та проектування.

 

Потреба  в  формуванні  людини  майбутнього  тисячоліття  –

 

це  серйозний  виклик  світовій  системі  освіти. 

Наскільки ясно і адекватно ми зможемо визначити і реалізувати нову технологію навчання, і його дистанційні форми, 

що  поліпшують  якість  і  збільшують  масовість  освіти,  настільки  продуктивно  вітчизняна  школа  освіти  виконає  це 

історичне замовлення створення в нашій країні нового громадянського суспільства.

 

У перспективі електронна освіта зробить навчання не нудним і ретельно розпланованим зобов'язанням, а 

захоплюючим пізнавальним процесом, у формуванні якого студент сам бере участь. Вчитися скрізь, завжди і все життя 

із задоволенням –

 

приблизно таке гасло ідеї дистанційної освіти.

 

 

Література

: 

1. 

«Положення про дистанційне навчання», затверджено Наказом МОН України №466 від 25.04.2013 р.

 

2. 

Гриценко В. И.Информационные технологии  –

 

состояние, пути развития / В коллективной монографии «Новые 

информационные  технологии  в  образовании  для  всех:  непрерывноеобучение»  /  [Авторскийколлектив:  В.  И. 

Гриценко, В. Б. Белоусова, В. Б. Артеменко, А. Г. Кол гатин, Т. Н. Каменева и др.]. –

 

К.: Академперіодика, 2013. –

 

С. 6

-26. 

3. 

Манско

 

А. Ф., Синица Е. М.Инновационные электронные научно

-

образовательные пространства: взгляд сквозь 

призму  трансформаций  //  Міжнародний  журнал  «Образовательные  технологии  и  общество»  (Educational 

192 

«Проблеми та перспективи розвитку науки на початку третього тисячоліття у країнах Європи та Азії»

 

 

 

 

Technology 

& 

Society).

–

2014.

–

 

V. 

17.

–№. 

1. 

–

 

С. 

546 

–

 

577. 

Режим 

доступу: 

http://ifets.ieee.org/russian/depository/vl7_il/pdf/15.pdf 

4. 

МорзеН. В., Проценко Г. А.Создание информационного образовательного пространства региона как катализатор 

формирования ИК

-

компетенций учителей // Международный электронный журнал «Образовательные технологии 

и  общество  (Educational  Technology  &Society)».  –

  2013. 

–

  V.  16. 

–

 

№  1.  –

  C.  787-

799.Режим  доступу: 

http://ifets.ieee.org/ russian/periodical/V_ 161 _2013EE.html. 

 

 

Оксана Бульвінська

 

(Київ, Україна)

 

 

КОМУНІКАЦІЙНА КОМПОНЕНТА ЯКІСНОЇ ОСВІТИ

 

 

Комунікація як передавання інформації від індивіда до індивіда є предметом дослідження багатьох наук, тим 

чи іншим чином пов’язаних з комунікативною проблематикою: філософії, соціології, кібернетики, психології, лінгвістики 

тощо.  Сучасна  філософія  трактує  комунікацію  як  смисловий  та  ідеально

-

змістовний аспект  соціальної взаємодії,  а 

основну  функцію  комунікації  –

 

як  досягнення  соціальної  спільності  при  збереженні  індивідуальності  кожного  її 

елемента [5, с. 497].

 

Як відзначає О.А.Семенюк, становлення теорії комунікації охоплює три етапи, які відображають специфіку 

розуміння феномену людської комунікації:

 

1. 

Друга половина 40

-

х років ХХ ст. Із розвитком інформаційних наук, технологій утверджувалося розуміння 

комунікації  як  передавання  інформації.  У  цей  час  було  обґрунтовано  перші  моделі  комунікації  (Г.

-

Д.  Лассвелла, 

Шеннона –

 

Вівера та ін.);

 

2.  50-60-

ті  роки  ХХ  ст.  Ознаки  цього  періоду  –

 

«психологізація»  досліджень  комунікації,  формування 

міжособистісної

 

комунікації як галузі знань, тлумачення комунікації як генерування смислу в комунікативній взаємодії; 

виокремлення  міжкультурної  комунікації,  предметом  якої  є  специфіка  створення,  передавання  й  інтерпретації 

повідомлень  між  представниками  різних  культур,  що  не  мають  досвіду  проживання  на  території  однієї  і  тієї  самої 

країни;

 

3. 

Від  90

-

тих  років  ХХ  ст.  Провідним  залишається  розуміння  комунікації  як  соціального  процесу,  в  якому 

комуніканти спільно створюють, відтворюють і перетворюють соціальні світи. У цьому значенні комунікацію тлумачать 

як саме життя, бо «людина не може не спілкуватися» (П. Вацлавік). Особливість цього етапу розвитку теорії комунікації 

полягає в появі різноманітних шкіл та напрямів, які її досліджують: конверсаційного аналізу, етнографії комунікації, 

дискурс

-

аналізу,  прагматики,  теорії  координованого  узгодження  смислів,  теорії соціальної  взаємодії,  теорії систем, 

лінгвістичної антропології тощо. [6, с. 11].

 

Тема комунікації і діалогу стає однією з головних і у філософії ХХ ст. Теоретичним чинником, який визначив 

напрямок сучасних досліджень комунікації, став поворот філософської рефлексії до дійсності мови. Якщо раніше мова 

розглядалась просто як засіб комунікації, то тепер сама комунікація занурюється в структури мови, стає простором, в 

якому  розгортаються  мовні  форми.  Іншим  фактором,  що  визначає  розвиток  зазначеної  теми,  стало  кардинальне 

переосмислення  підстав  самої  філософії,  що  розгортається  протягом  усього  ХХ  ст.  Саме  категорії  «комунікація»  і 

«діалог»  починають  розглядатися  філософами  як  одні  з  базових.  Дослідженню  логіки  і  закономірностей  процесів 

комунікації присвячено чимало публікацій Р. Арона, З. Баумана, Д. Белла, 3. Бжезинського, М. Кастельса, Н. Лумана, 

Й. Масуди, Е. Тофлера Ю. Габермаса, Дж. Фурастьє та інших дослідників.

 

Особливого значення набуває аналіз комунікативного процесу в такій галузі знань, як філософія освіти. Освіта 

–

 

цілеспрямована пізнавальна

 

діяльність людей з

 

отримання знань, умінь та навичок або щодо їх вдосконалення; це 

процес і результат засвоєння особистістю певної системи наукових знань, практичних умінь та навичок і пов’язаного 

з  ними  того  чи  іншого  рівня  розвитку  її  розумово

-

пізнавальної  і  творчої  діяльності,  а  також  морально

-

естетичної 

культури, які у своїй сукупності визначають соціальне обличчя та індивідуальну своєрідність цієї особистості [1, с. 614

-

615]

.  Освіта  є  системним,  структурованим,  міждисциплінарним  та  організованим  видом  людської  діяльності,  що 

націлений на оволодіння науковими знаннями, уміннями та навичками, а також на оволодіння моральними цінностями 

та нормами поведінки. А оскільки комунікація є визначальною умовою, наслідком, змістом, формою освіти, взаємодія 

освіти  і  комунікації  у  своїй  перспективі  визначає  динаміку  розвитку  освітньої  системи  в  цілому,  реформування 

вітчизняної системи вищої освіти, а також впливає на кінцеву якість вищої освіти.

 

В  Законі  України  «Про  вищу  освіту»  від  01.07.2014  р.  розмежовуються  два  поняття,  пов’язаних  з  якістю  в 

освіті: якість вищої освіти (тобто рівень здобутих особою знань, умінь, навичок, інших компетентностей, що відображає 

її компетентність відповідно до стандартів вищої освіти) і якість освітньої діяльності (тобто рівень організації освітнього 

процесу у вищому навчальному закладі, що відповідає стандартам вищої освіти, забезпечує здобуття особами якісної 

вищої освіти та сприяє створенню нових знань) [2]. Таким чином, підвищення кінцевої якості освіти залежить в першу 

чергу від вдосконалення двох взаємодіючих і взаємопов’язаних між собою процесів: процесу навчання і викладання 

та менеджменту освіти.

 

Розглядаючи комунікативну природу освіти, І.Ю.Мельник виділяє такі основні комунікаційні процеси у вищому 

навчальному закладі:

 



 

комунікаційні процеси навчання та викладання;

 



 

комунікаційні процеси керування університетом;

 



 

комунікаційна діяльність його служб і підрозділів;

 



 

комунікаційні середовища функціонування університету.

 

Як бачимо, три останні процеси можна умовно об’єднати в один процес менеджменту освіти. [4, с. 226

-229]. 

Підвищення якості комунікаційних процесів

 

можуть відбуватись через удосконалення самих процесів, а також 

усієї  системи  комунікації  в  цілому.  Управління  якістю  освіти  є  двоспрямованим  процесом.  З  одного  боку,  воно 

забезпечує  якість  внутрішніх  параметрів  процесу  (зміст,  стандарти  освіти,  використання  педагогічних  технологій 

тощо),  з  іншого  –

 

спрямоване  на  поліпшення  використання  ресурсів,  до  яких  належать  людські  (професорсько

-

викладацький склад та інший персонал), приміщення, обладнання (лабораторії, комп’ютерна мережа, бібліотечний 

фонд), матеріали, підтримання нормального робочого середовища (освітлення, температура, дотримання санітарно

-

технічних норм тощо) та фінансові.

 

«Проблеми та перспективи розвитку науки на початку третього тисячоліття у країнах Європи та Азії»

 

 

193 

 

 

Комунікативна сфера тісно пов’язана з проблемою гуманізації освіти. «Гуманізм традиційно розглядається як 

система поглядів, основою якої є пріоритетне ставлення до особистості людини, до її прав та обов’язків. Гуманізм як 

ідея  у  філософії  освіти  –

 

це  ідеал  гармонійного  розвитку  особистості  та  реалізація  її  внутрішнього  духовного 

потенціалу» [3, с. 60]. Гуманізація освіти являє собою систему цінностей, які вписані в освітній процес і забезпечують 

професійно

-

моральний  розвиток,  формування  соціально  значущих  орієнтацій  і  настанов,  усвідомлення  своєї 

особистісної гідності, свободи і відповідальності за вчинки і результати діяльності.

 

Саме комунікативна сфера стає основою гуманізації освіти, і вищої зокрема, адже розвиток вільної творчої 

особистості  з  високим  рівнем  знань  та  духовності  неможливий  без  всебічного  залучення  її  в  систему 

найрізноманітніших суспільних відносин, в якій людина постійно засвоює і продукує культурні умови свого існування і 

формується як особистість.

 

Таким  чином,  управління  комунікаційними  процесами  у  вищому  навчальному  закладі  як  системою 

взаємодіючих і взаємопов’язаних між собою процесів, дозволить університету досягти поставленої мети –

 

підвищити 

якість підготовки випускників та забезпечити високий ступінь задоволеності всіх зацікавлених у результатах діяльності 

сторін.

 

 

жүктеу/скачать 8,82 Mb.

Достарыңызбен бөлісу: