«Проблемы и перспективы развития науки в начале третьего тысячелетия в странах СНГ»
229
СЕКЦІЯ:
ПРАВО
Вікторія Бегмат
(Полтава, Україна)
ПРАВО НА ОДЕРЖАННЯ ЕКОЛОГІЧНОЇ ІНФОРМАЦІЇ
Відповідно до законодавства України кожному гарантується вільний доступ до інформації про стан
навколишнього природного середовища, ця інформація не може бути засекреченою. Особливо важливим є це
положення за сучасних умов, коли екологічне становище планети знаходиться у критичному стані.
Дана тема є актуальною, так як досутп до інформації екологічного характеру, по
-
перше, активізує
громадськість у сфері прийняття рішень та контролю дій уряду, по
-
друге, така інформація є корисною для
відповідних суб’єктів під час здийснення планувань та впровадження новітніх технологій.
Дослідженням цього питання займалися такі науковці як М. Брінчук, Н.Кобецька, С.Кравченко, Н.Малишева,
Г.Мороз, М.Краснова, О.Біляков, Т.Грушкевич, С.Грицкевич, Ю.Шемчушенко та ін.
Конституція України у ст. 50 закріплює право кожного на доступ до інформації про стан довкілля та на
поширення такої інформації. Також, закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» у п. е) ч. 1
ст. 9 закріплює, що кожний громадянин України має право на: «вільний доступ до інформації про стан
навколишнього природного середовища (екологічна інформація) та вільне отримання, використання, поширення та
зберігання такої інформації, за винятком обмежень, встановлених законом» [1, Ст. 546]. У п. д) ч.
1 ст. 21 цього
Закону закріплюється таке ж право за громадськими організаціями. Окрім того, відповідно до ст. 4 закону України
«Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення» громдяни мають право на
«достовірну і своєчасну інформацію про стан свого здоров'я, здоров'я населення, а також про наявні та можливі
фактори ризику для здоров'я та їх ступінь» [2, Ст. 218]. Також право на інформацію закріпюють ще ряд законодавчих
актів, таки як закон України «Про відходи», зокрема за підприємствами, установами та установами усіх форм
власності у сфері поводження з відходами закріплюється право на «одержання в установленому порядку інформації
про технології утилізації відходів, будівництво та експлуатацію об'єктів поводження з відходами» (п. а) ч. 1 ст. 16) [3,
Ст. 242], закон Укрїни «Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного
характеру» як основний принцип у сфері захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного і
природного характеру закріплює право «вільного доступу населення до інформації щодо захисту населення і
територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру» (ст. 4) [4, Ст. 337] та ін.
Також, неможливо не згадати Орхуську Конвенцію –
Конвенцію про доступ до інформації, участь
громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля. Даний акт на
думку багатьох науковців являє собою новий вид угоди у сфері охорони навколишнього природного середовища та
захисту основних екологічних прав людини, яка ратифікована Законом України від 6 липня 1999 року. Ця Конвенція
«закріпила обов’язковий мінімальний обсяг відомостей, що входять до поняття «екологічної інформації», а за
кожною країною залишається право і можливість розширення цього поняття у національному законодавстві» (ст. 2)
[5, с.197].
І, звичайно ж, одну з основ правового регулювання доступу до інформації взагалі, становить закон України
«Про інформацію», яким і закріплено основи права громадян на інформацію, основні засади інформаційної
діяльності. Стаття 5 цього Закону вказує, що «кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного
одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав,
свобод
і законних інтересів» [6, Ст. 650]. У ст. 13 вказаного Закону під екологічною інформацією розуміється
інформація про стан складових довкілля та його компонентів, включаючи генетично модифіковані організми, та
взаємодію між цими складовими; фактори, що впливають або можуть впливати на складові довкілля (речовини,
енергія, шум і випромінювання, а також діяльність або заходи, включаючи адміністративні, угоди в галузі
навколишнього природного середовища, політику, законодавство, плани і програми); стан здоров'я та безпеки
людей, умови життя людей, стан об'єктів культури і споруд тією мірою, якою на них впливає або може вплинути стан
складових довкілля, а також інші відомості.
Відповідно «екологічне інформаційне забезпечення спрямоване на гарантування доступу до наявних
відкритих, повних і достовірних відомостей про події, явища, предмети, факти, процеси у сфері використання,
відтворення природних ресурсів, природних комплексів і ландшафтів, природно
-
соціальних умов і процесів,
екологічних систем, антропогенних комплексів, охорони довкілля, забезпечення екологічної безпеки» [8, Ст. 604].
Важливим кроком реалізації права громадян на екологічну інформацію було прийняття Положення про
порядок надання екологічної інформації [7, Ст. 228]. Дане положення визначало
правові та організаційні засади
забезпечення порядку надання та оприлюднення екологічної інформації, а саме, закріплювало обо’язок спеціально
уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів України та його
органи на місцях формувати та оновлювати електронні бази даних екологічної інформації, забезпечувати
громадськості вільний доступ до них (п. 2.2), оприлюднення інформації у ЗМІ (п. 2.4), а також опрацьовувати запити
громадян та давати відповіді на них (п. 3). Наказом Міністерства екології та природних ресурсів від 02.04.2012 було
припинено дію Положення. Щоправда, дещо регулює це питання закон України «Про доступ до публічної
інформації» [8, Ст. 1491], проте в загальних рисах. Зокрема, ним визначається яка інформація є іформацією з
обмеженим доступом (ст. 1), визначено запитувачів та розпорядників інформації (ст.ст. 12, 13), та у загальному
вигляді ідеться про запит на інформацію (ст. 19). Хоча у такій важливій сфері, як навоклишнє природне середовище,
від якого багато в чому залежить якість та умови нашого життя цього недостатньо.
Таким чином, на сьогоднішній день все
-
таки необхідно прийняти законодавчий акт, який би регулював саме
процедуру надання екологічної інформації та допомогав у реалізації права на інформацію. Також, так як у сучасних
умовах негативні екологічні впливи часто мають наднаціональний характер (тобто стосуються декількох сусідніх
держав), постає питання про міжнародне поширення інформації, тому варто говорити не лише про
внутрішньодержавне інформування громадськості про стан довкілля, а і про міжнародне пошірення інформації.
Достарыңызбен бөлісу: