«Вітчизняна наука: сучасний стан, актуальні проблеми та перспективи розвитку»

«Проблемы и перспективы развития науки в начале третьего тысячелетия в странах СНГ»
 
95 
 
 
высокий уровень и постоянный рост цен на жилую недвижимость. Рост цен обусловлен растущим в последние годы 
дисбалансом  между  спросом  и  предложением  на  рынке  жилья.  Несоответствие  спроса  и  предложения  привело  к 
резкому росту цен на жилье за последний год: на конец октября цена 1 кв.м на рынке новостроек в среднем по 
городу  поднялась  на  560  руб./кв.м  (+1,6%)  за  месяц  и  составляет  34
 
670  руб./кв.м.  С  начала  года  цена 
увеличилась  на  3
 
950  руб./кв.м  (+12,9%)  и  стала  на  14%  больше  цены  годичной  давности  [5].  На  конец 
октября 2012 года цена 1 кв.м на вторичном рынке в среднем по Омску достигла 43130 руб./кв.м. За октябрь 
прирост  цены  составил  540  руб./кв.м  (+1,3%).  Цена  «квадрата  б/у»  на  5420  рублей  (14,4%)  выше  значения, 
отмеченного в начале года и на 18% больше, чем год назад [5]. Начиная с лета 2010 года в Омске наблюдается 
рост цен. Цена жилой недвижимости Омска выросла с осени 2011г. за год на 14% для первичного рынка и на 18% 
для  вторичного.  На  протяжении  всего  года  стабильный  спрос  постепенно  сокращает  объемы  предложений,  это 
отражается  на  продолжающемся  росте  цен,  который  за  2012  год  составил  примерно  15
-20%. 
Объем  жилищного 
рынка  составляет  38,7  млрд.  руб.  за  14,6  тысяч  вариантов  квартир  общей  площадью  893  тысячи
 
квадратных 
метров.  При  этом  объем  предложений  на  рынке  продолжает  сокращаться.  За  истекший  месяц  количество 
объявлений  о  продаже  новостроек  уменьшилось  на  2%.  Количество  предложений  первичного  рынка  жилой 
недвижимости составляет более 4,6 тысяч вариантов.
 
При этом с начала года объявлений стало на 29% меньше. 
На вторичном рынке представлено около 10 тысяч предложений, что на 4% больше, чем месяц назад, но на 17% 
меньше,  чем  год  назад.
 
Структура  предложения  такова:  32%  –
 
первичный  рынок  и  68%  –
 
вторичный.  На  один 
вариант  новостроек  есть  два  предложения  «б/у
-
шного»  жилья.  Это  соотношение  отмечается  уже  полтора  года  и 
усугубляется из
-
за дефицита новостроек, хотя сегодня порядка двух сотен многоквартирных  многоэтажных домов 
возводятся  или  недавно  введены  в  эксплуатацию  на  территории  Омска.  Тем  не  менее,  возросшая  активность 
застройщиков не компенсирует оживившийся спрос на новостройки [5].
 
Возможность  ликвидировать  данный  дисбаланс  с  помощью  рыночной  самоорганизации  не 
просматривается,  что  чревато  дальнейшим  снижением  уровня  доступности  жилья  для  омичей.  Ограниченность 
территориальных  ресурсов  города  и  возможностей  современной  городской  социальной,  транспортной 
инфраструктуры  в  перспективе  будут  играть  роль  сдерживающего  фактора  в  развитии  нового  строительства  в 
пределах города. С другой стороны, следует ожидать дальнейший рост спроса на жилье, обусловленный наличием 
коммерческого  интереса  юридических  и  физических  лиц,  в  том  числе  из  других  регионов  страны,  которые 
рассматривают  приобретение  жилых  помещений  в  Омске  в  качестве  высокого  дохода,  вложения  и  накопления. 
Сегодня прибыль от последующей перепродажи квартир значительно превышает доходы по банковским депозитам 
или,  например,  по  акциям  крупнейших  предприятий.  Также  росту  цен  на  жилую  недвижимость  способствует
 
удорожание самых необходимых строительных материалов и, следовательно, себестоимости строительства.
 
Таким образом, при сложившейся острой ситуации на рынке жилья в Омске, связанной с высокими ценами 
на  жилье,  превышающими  себестоимость  строительства,  складывается  необходимость  эффективного 
использования  ресурсов  обеспечения  жильем  нуждающихся  в  нем  омичей.  Только  за  2012  год  в  Омске  список 
граждан, состоящих на учете в качестве нуждающихся в жилье увеличился почти на 900 человек и по данным на 29 
января  2013  года  этот  список  состоит  из  23  тысяч  684  человек.  При  этом  по  данным  Фонда  развития  жилищного 
строительства  Омской  области  «Жилище»
 
на  учете  по  улучшению  жилищных  условий  состоят  более  68  тысяч 
семей.  Для  удовлетворения  потребностей  этих  граждан  в  комфортном  жилье  необходимо  более  4  миллионов 
квадратных  метров.  В  прошедшем  году  на  приобретение  жилья  для  этой  категории  граждан  было  выделено 
бюджетами  различных  уровней,  в  том  числе  и  муниципальным  бюджетом,  более  3  млрд  рублей.  Это  позволило 
приобрести  только  около  90  тысяч  квадратных  метров  жилья  [6].
 
Предоставление  жилых  помещений  гражданам, 
состоящим на учете нуждающихся в улучшении жилищных условий, осуществляется в рамках городских жилищных 
программ:  программа  обеспечения  жильем  очередников;  программа  «Молодой  семье  –
 
доступное  жилье»; 
программа переселения жителей из сносимых пятиэтажных, ветхих и аварийных домов; программа реконструкции, 
капитального  ремонта  жилищного  фонда  и  др.  При  этом,  несмотря  на  предпринимаемые  меры  по  улучшению 
жилищных  условий,  сроки  ожидания  жилья  в  очереди  граждан,  нуждающихся  в  улучшении  жилищных  условий, 
составляет  более  20  лет  [9].  Однако,  как  заверяют  чиновники,  что  после  2017  года  стоять  в  очереди  на  жилье 
горожанам  придется  не  четверть  века,  как  раньше,  а  «всего  лишь»  десять  лет.  Принимая  во  внимание 
вышесказанное,  становится  очевидной  необходимость  комплексного  использования  жилищных  программ, 
являющимся  основным  инструментом  жилищной  политики  города,  для  решения  вопроса  обеспечения  жильем 
омичей.
 
В  жилищной  политике  города  Омска  возникают  также  проблемы  при  взаимодействии  федеральных  и 
региональных органов государственной власти при реализации приоритетного национального проекта «Доступное и 
комфортное  жилье  –
 
гражданам  России»  и  основного  его  инструмента  –
 
федеральной  целевой  программы 
«Жилище»  на  2011
-
2015  годы  [4].  В  рамках  проекта  существуют  сложности,  связанные  с  приобретением  квартир 
при  помощи  государственных  жилищных  сертификатов  (ГЖС).  Стоимость  ГЖС  определяется  федеральными 
органами исполнительной власти с учетом среднерыночной стоимости 1 кв.м жилья в субъекте РФ. Так, например, 
на II квартал 2009 г. среднерыночная стоимость 1 кв.м жилья в Омской области составляла 29
 
450 рублей. [7]При 
этом  реальная  рыночная  стоимость  на  данный  период  была  значительно  выше.  В  результате  60%  граждан, 
имевших право на получение ГЖС, отказались от улучшения жилищных условий при помощи данного механизма.
 
Существует проблема обеспечения жильем ветеранов, инвалидов и семей, имеющих детей инвалидов. В 
соответствии  с  федеральными  законами  от  12.01.1995г.  №5
-
ФЗ  «О  ветеранах»  и  от  24.11.1995г.  №181
-
ФЗ  «О 
социальной  защите  инвалидов  в  Российской  Федерации»,  обеспечение  указанных  категорий  граждан 
осуществляется  субъектами  РФ  за  счет  субвенций  из  федерального  фонда  компенсаций  федерального  бюджета 
[2,3].  Трудность,  связанная  с  обеспечением  указанных  категорий  граждан,  заключается  в  том,  что  положения 
федерального  законодательства  предусматривают  помощь  федерального  бюджета  только  самому  гражданину  –
 
носителю льготы, но не членам его семьи. Фактически это вынуждает субъекты РФ к финансированию обеспечения 
жильем  членов  семей  ветеранов,  инвалидов  и  семей,  имеющих  детей  инвалидов,  за  счет  средств  собственных 
бюджетов[7].  В  Омске  необходим  комплексный  подход  при  реализации  не  только  существующих  городских 
жилищных  программ,  но  и  федеральных.  Для  этого  нужен  более  гибкий  подход  федеральных  органов 
исполнительной  власти  при  осуществлении  поддержки  граждан  в  жилищной  сфере.  С  учетом  вышесказанного, 
предлагаю  остановиться  на  определении  основных  характерных  особенностей  финансов  рассматриваемой 
области. Финансы в жилищной сфере города  Омска состоят из двух основных частей: государственные финансы, 

96 
«Проблемы и перспективы развития науки в начале третьего тысячелетия в странах СНГ»
 
 
 
идущие  на  выполнение  социальных  задач  города  в  жилищной  сфере  и  частные  финансы  –
 
финансы  граждан, 
улучшающих свои жилищные условия при помощи города и с использованием собственных средств.
 
Граждане,  которые  состоят  на  жилищном  учете  в  городе  Омске  при  приобретении  жилья  даже  по  цене 
себестоимости строительства, предлагаемой городом, зачастую оказываются в затруднении внести полностью всю 
сумму  денежных  средств,  необходимую  для  покупки  жилья.  В  таких  случаях  предлагается  возможность 
использования  рыночных  механизмов  приобретения  жилья.  Такие  способы  были  опробованы  при  реализации 
программ  «Молодой  семье  –
 
доступное  жилье»  и  Социальная  ипотека.  Например,  молодой  семье  предлагается 
единовременное  внесение  только  первоначального  взноса  на  приобретение  жилья  в  строящихся  домах.  При 
завершении  строительства  семья  имеет  возможность  проживания  в  квартире,  предоставляемой  городом  на 
условиях  социального  найма  (наем  помещения  по  городским  расценкам  значительно  ниже  рыночных)  при  этом 
накапливая  оставшиеся  необходимые  для  приобретения  квартиры  средства  и  внося  взносы  равномерными 
платежами.
 
Учитывая  изложенные  особенности  и  проблемы  жилищной  политики,  на  примере  города  Омска, 
остановимся  на  выделении  основных  черт  финансово
-
экономического  механизма,  определяющего  возможности 
реализации региональных жилищных программ.
 
Большая часть проблем, касающихся жилищной политики связана с вопросами финансового и ресурсного 
обеспечения  федеральных  и  региональных  жилищных  программ,  а  также  с  вопросами  взаимодействия  этих 
программ.  Необходимым  выработать  финансово
-
экономический  механизм  формирования,  реализации  и  оценки 
социальных  жилищных  программ  на  территории  субъекта  РФ,  который  будет  основываться  на  следующих 
принципах:
 
а.
 
согласованность  целей  и  задач,  реализуемых  на  территории  субъекта  РФ  (федеральных  и 
региональных) жилищных программ. Данный принцип означает необходимость согласованности при формировании 
жилищной  политики  органами  исполнительной  власти  субъекта  РФ  и  федеральными  органами  исполнительной 
власти  на  территории  отдельного  субъекта  РФ,  в  том  числе  при  определении  направлений  использования 
ресурсного обеспечения жилищной политики.
 
б.
 
Финансовая  и  ресурсная  обеспеченность  реализуемых  на  территории  субъекта  РФ  жилищных 
программ.  Означает  важность  определения  потребности  населения  в  жилье  и  возможностей  государства  в 
удовлетворении данной потребности за счет бюджетных средств.
 
в.
 
Социальная  направленность  реализуемых  на  территории  субъекта  РФ  жилищных  программ. 
Финансовая и ресурсная государственная поддержка при улучшении жилищных  условий должна быть направлена 
прежде всего на категории граждан, нуждающихся в данной поддержке.
 
г.
 
Комплексность реализации жилищных программ на территории субъекта РФ. Означает необходимость 
комплексного  решения  вопроса  распределения  ресурсов,  направляемых  на  решение  задач  государства  в 
жилищной сфере.
 
Разработка  такого  механизма  должна  ставить  перед  собой  задачи  практического  повышения 
эффективности  реализации  жилищной  политики.  При  этом,  важно  определить  научную  основу  для  решения 
указанных  задач.  Одной  из  основных  проблем  в  этой  области  является  проблема  рационального  использования 
ресурсов,  то  важно  определить  оптимальное  соотношение  ресурсов,  поступающих  из  регионального  и 
федерального  бюджетов.  Важно  найти  баланс  между  степенью  свободы  региональных  органов  власти  при 
определении  жилищной  политики  в  регионе,  и  степенью  необходимой  финансовой  свободы  при  реализации 
жилищной политики. Кроме того, важно осознание возможностей граждан приобретения жилья при государственной 
поддержке.  Для  решения  этой  задачи  можно  ввести  систему  показателей,  показывающих  оптимальное 
соотношение участия указанных субъектов жилищной политики в регионе.
 
Необходима  выработка  системы  оценки  эффективности  реализации  жилищных  программ  в  субъекте  РФ. 
Необходима  соответствующая  методика,  основанная  опять  же  на  системе  показателей,  показывающих 
соотношение затраченных на реализацию региональных жилищных программ ресурсов к полученным результатам 
от  их  выполнения.  Учитывая  проблемы  и  противоречия  региональной  жилищной  политики,  необходима 
дальнейшая, более глубокая разработка механизмов, позволяющих наиболее эффективно использовать ресурсы, 
направляемые на реализацию региональных жилищных программ.
 
 
Литература:
 
1. 
Жилищный кодекс РФ (по состоянию на 25 января 2011 года) [Текст] / Сиб. унив. изд
-
во, 2011.
-
96 с.
 
2. 
Федеральный закон от 12.01.1995г. №5
-
ФЗ «О ветеранах» [Электронный ресурс] / КСС «КонсультантПлюс»
 
3. 
Федеральный  закон  от  24.11.1995г.  №181
-
ФЗ  «О  социальной  защите  инвалидов  в  Российской  Федерации» 
[Электронный ресурс] / КСС «КонсультантПлюс»
 
4. 
Федеральная целевая программа «Жилище» на 2011
-
2015гг. [Электронный ресурс] / Режим доступа: www.rg.ru
 
5. 
Информационный  портал  Правительства  Омской  области  «Омская  губерния  »  [Электронный  ресурс]  /Режим 
доступа: 
www.omskportal.ru. 
6. 
Румянцева,  Е.Е.  Политика,  основанная  на  знаниях  [Текст]:  статьи,  лекции,  выступления  и  экспертные  оценки 
политических решений / Е.Е. Румянцева –
 
М.: Инфра
-
М
, 2012.- 
444 с.
 
7. 
Белова,  Е.Г.  Особенности  государственного  регулирования  рынка  жилья  на  современном  этапе  развития 
Российской Федерации [Текст]: магистерская диссертация / Е.Г. Белова –
 
М., 2006.
-
100 с.
 
 
 
Научный руководитель:
 
ст.преподаватель Кучеренко Ольга Викторовна
 
 
 
Вероника Руденко, Светлана Метлушко
 
(Гомель, Беларусь)
 
 
ИННОВАЦИОННАЯ КОНКУРЕНТОСПОСОБНОСТЬ ОРГАНИЗАЦИИ: АНАЛИТИЧЕСКИЙ АСПЕКТ
 
 
Активная внешнеэкономическая деятельность приобретает в Республике Беларусь приоритетное значение 
и  во  многом  определяет  общий  характер  развития  хозяйственного  комплекса.  Беларусь  участвует  в  процессах 

«Проблемы и перспективы развития науки в начале третьего тысячелетия в странах СНГ»
 
97 
 
 
интернационализации  мирового  хозяйства,  реализуя  через  сферу  внешней  торговли  значительную  часть 
производимой  продукции.  В  связи  с  этим  рост  конкурентоспособности  на  внешнем  рынке  является  ключевой 
задачей белорусских производителей.
 
Успешность  функционирования  любой  организации  зависит,  в  конечном  счете,  от  уровня 
конкурентоспособности  продукции,  предлагаемой  потребителям.  Низкий  уровень  технологического  развития 
остается  одним  из  препятствий  в  повышении  конкурентоспособности  продукции  белорусских  промышленных 
предприятий.  Постановлением  Совета  Министров  от  26  мая  2011г.  №  669  была  утверждена  «Государственная 
программа инновационного развития Республики Беларусь на 2011
-
2015 г.г.». Целью данной программы является 
системная  модернизация  экономики  и  повышение  конкурентоспособности  белорусских
 
товаров  на  внутреннем  и 
внешнем рынках. Проблема обеспечения конкурентоспособности выдвигается на первый план всей экономической 
политики государства, а одним из важнейших ее факторов является инновационная активность организации.
 
Инновациями, определяющими конкурентоспособность, являются те, которые связаны:
 

 
с повышением качества продукции;
 

 
с обеспечением соответствия продукции современным стандартам;
 

 
со снижением себестоимости продукции;
 

 
с расширением ассортимента;
 

 
с улучшением дизайна;
 

 
с обеспечения доступности и известности торговой марки.
 
Увязывать инновационную активность организации и конкурентоспособность продукции можно с помощью 
инновационной  конкурентоспособности  организации.  Под  ней  понимается  способность  организации  приобретать 
конкурентные преимущества за счет осуществления инновационной деятельности [1, с. 58].
 
Необходимо  осуществить  оценку  инновационной  конкурентоспособности,  которая  позволит  разработать 
рекомендации  по  направлениям  структурных  изменений  с  целью  повышения  эффективности  и  активизации 
инновационной деятельности.
 
Обзор  существующих  методик  позволил  выделить  следующую  систему  показателей  для  оценки 
инновационной конкурентоспособности:
 

 
доля стоимости инновационной продукции в общем объеме отгруженной продукции;
 

 
доля персонала, занятого разработкой новой продукции;
 

 
коэффициент годности основных средств;
 

 
уровень затрат на технологические инновации в общем объеме затрат предприятия.
 
Рост данных показателей свидетельствует об увеличении инновационной активности организации.
 
Дальнейшим  этапом  оценки  инновационной  конкурентоспособности  организации  является  разработка 
универсального  интегрального  показателя,  который  может  рассчитываться  как  отношение  суммы  произведений 
частных  показателей  инновационной  конкурентоспособности  данной  организации  и  их  весовых  коэффициентов  к 
сумме  произведений  частных  показателей  инновационной  конкурентоспособности  организации
-
конкурента  и  их 
весовых коэффициентов. Если данный показатель меньше 1, то анализируемая организация уступает организации
-
конкуренту по уровню инновационной конкурентоспособности, и наоборот.
 
Таким  образом,  интегральный  показатель  инновационной  конкурентоспособности  позволит  обобщить 
результаты  инновационной  деятельности  организации.  Он  характеризует  относительный  уровень  инновационного 
развития исследуемого хозяйствующего субъекта, с позиции его конкурентоспособности.
 
Применение и использование интегрального показателя инновационной конкурентоспособности позволит:
 
- 
во
-
первых,  оценить  положение  организации  в  сфере  развития  инновационной  деятельности  в  целом,  в 
том числе, по отдельным направлениям;
 
- 
во
-
вторых, на основе факторного анализа выявить сильные и слабые стороны в инновационном развитии 
и в развитии отдельных сфер, напрямую
 
влияющих на активизацию инновационной деятельности;
 
- 
в
-
третьих, разработать рекомендации по направлениям структурных изменений в условиях экономической 
модернизации и инновационного развития.
 
Оценка  инновационной  конкурентоспособности,  с  одной  стороны,  характеризует  достигнутый  уровень 
инновационного  развития  и  положения  организации  на  рынке,  а  с  другой  –
 
позволяет  выявить  направления, 
наиболее резервоемкие с позиции повышения конкурентоспособности производимой продукции.
 
Таким  образом,  инновации  играют  значительную  роль  в  деятельности  организации.  Своевременное 
выявление  факторов,  оказывающих  негативное  влияние  на  уровень  инновационной  конкурентоспособности, 
позволит  проводить  грамотную  политику  по  их  устранению.  Это  даст  возможность  не  только  повышать 
конкурентоспособность продукции организации, но и занимать лидирующие позиции на рынке.
 
 
Литература:
 
1. 
Мингалева  Ж.А.  Формирование  инновационной  конкурентоспособности  хозяйствующих  субъектов  // 
Мингалева
 
Ж.А., Гайфутдинова О.С. –
 
Екатеринбург: Институт экономики УрО РАН, 2007. –
 
317 с.
 
 
 
Микола Скрипник, Наталія Скрипник
 
(Чернівці, Україна)
 
 
УПРАВЛІНСЬКИЙ ОБЛІК: ІСТОРИЧНИЙ АСПЕКТ ТА ЕТАПИ СТАНОВЛЕННЯ
 
 
Адаптація  економіки  України  до  умов  ринкових  відносин  викликає  об'єктивну  потребу  в  нових  підходах  до 
управління  підприємством,  і,  отже,  сприяє  появі  нових  інформаційних  потреб  в  управлінні.  Одним  з  шляхів 
реформування  бухгалтерського  обліку  є  надання  суб’єктам  господарювання  можливості  визначити  форми 
внутрішньовиробничого  (управлінського)  обліку.  Згідно  Закону  України  “Про  бухгалтерський  облік  та  фінансову 
звітність в Україні” від 16.07.99 р. № 996
-XIV 
зазначається, що “підприємство самостійно розробляє систему і форми 
внутрішньогосподарського (управлінського) обліку, звітності та контролю господарських операцій” 
[5]. 
Сутність управлінського обліку, а також принципи його ведення та етапи становлення, висвітлено в працях 
С.  Аллена,  А.Ф.  Аксененко,  М.  А.  Вахрушиної,  Дж.  Грей,  Д.  Ріккот,  Т.  П.  Карпової,  О.  Д.  Шеремета,  Р.  Каплан, 

98 
«Проблемы и перспективы развития науки в начале третьего тысячелетия в странах СНГ»
 
 
 
Ш.
 
Моріарти, В. Ф. Палія, В. П. Савчука.
 
Вагомий  внесок  у  розвиток  управлінського  обліку  здійснили  такі  вітчизняні  науковці  як  С.Ф.  Голов, 
Л.В.
 
Нападовська, М.Г. Чумаченко, Ф.Ф. Бутинець, О.В. Карпенко, В.С. Лень, О.В. Лишиленко, М.С. Пушкар.
 
Сутність  управлінського  обліку,  згідно  Р.  Каплану,  виражається  в  наступному:  1)  забезпечення  всіх  рівнів 
управління  даними,  необхідними  для  прийняття  управлінських  рішень,  і  2)  вироблення  інформації,  що  є  засобом 
комунікації  на  підприємстві.  Інформація,  що  готується  в  системі  управлінського  обліку,  базується  на  фінансовій 
інформації, разом з тим вона більш деталізована і не обов'язково повинна мати вираз у грошовій оцінці. С.Ф.Голов 
зазначає,  що  управлінський  облік  –
 
це  процес  виявлення,  зміни,  накопичення,  аналізу,  підготовки,  інтерпретації  і 
передачі інформації, що використовується  управлінською ланкою для планування, оцінки і контролю в організації і 
для забезпечення відповідного підзвітного використання ресурсів. 
[2, 246] 
Таким  чином,  можна
 
сформулювати  суть  управлінського  обліку  –
 
виробництво  інформації
 
для  управління. 
Одночасно  з  ефективним  впровадженням  управлінського  обліку  зростає  і  його  значення.  На  думку  американських 
вчених  Ш.  Моріарти  і  С.  Аллена  управлінський  облік  сприяє  вимірюванню  ефективності  майбутніх  господарських 
операцій,  впровадженню  «ноу
-
хау»,  виявленню  різних  проблем  і  вибору  шляхів  їхнього  вирішення.  Дж.  Грей  і  Д. 
Ріккот вважають, що надання керівництву інформації про витрати з метою створення бази для прийняття рішень є 
функцією  тієї  частини  бухгалтерського  обліку,  що  іменується  управлінським  обліком  чи  обліком  для  системи 
управління.  К.  Друрі  розрізняє  управлінський  облік  і  управлінський  облік,  хоча  вивчення  найбільш  відомих  робіт  з 
цього  питання  показує,  що  обидва  терміни  є  синонімами.  У  системі  виробничого  обліку  визначаються  виробничі 
витрати для оцінки вартості матеріальних виробничих запасів, що відповідає вимогам зовнішньої звітності, у той час 
як  завданням  управлінського  обліку  є  підготовка  відповідної  фінансової  інформації  для  внутрішніх  потреб 
підприємства  з  метою  прийняття  правильних  рішень.  В  останні  роки  вчені  економісти  в  нашій  країні  також 
висловлюють  ряд  припущень  про  сутність  і  поняття  управлінського  обліку.  На  думку  професора  Соколова  Я.В., 
управлінський  облік  являє  собою  аналітичний  рахунок  до  рахунку  основне  виробництво,  калькуляцію  собівартості, 
реєстрацію витрат на підприємстві, а також аналіз господарської діяльності. Аксененко А.Ф. визначає управлінський 
облік  як  внутрішньогосподарський,  спрямований  на  вивчення  контролю,  аналізу  й  оцінки  виробничої  діяльності 
минулого, сьогодення і майбутнього характеру  підприємства в цілому і його структурних підрозділів для вирішення 
стратегічних і тактичних задач [1, с. 112].
 
Якщо  розглядати  управлінський  облік  в  історичному  аспекті,  то  можна  побачити,  що  витрати  постійно 
порівнюються  з  випуском  для  визначення  кінцевого  результату  і  використання  цієї  інформації  з  метою  прийняття 
управлінських  рішень.  Вже  в  16
-
тому  столітті  виявляли  результат  по  кожній  операції  (партії  реалізованих  товарів) 
шляхом порівняння реалізаційної і купівельної вартості. Готліб (1531 р.), Фюстель (1588 р.) відзначали, що прибуток 
у той час визначався для кожної партії товарів, по кожному перевезенню товарів [
7
]. У 17
-
ому столітті система обліку 
витрат і випуску було побудована на порівнянні витрат пов'язаних із придбанням товарів і виручкою від їх реалізації. 
Наприкінці торгівельної стадії розвитку бухгалтерії з'явилася система обліку, заснована на обліку загальних витрат 
підприємства,  пов'язаних  з  постачанням,  виробництвом  і  реалізацією,  що  диктувалося  загальною  тенденцією 
розвитку виробництва –
 
це був так званий промисловий облік. На наступній, підприємницькій, стадії обліку виникла 
потреба  у  визначенні  собівартості  виготовленої  продукції.  Це  викликало  наприкінці  19
-
го  –
 
початку  20
-
го  ст. 
інтеграцію  промислового  і  фінансового  обліку.  Можливість  обліку  витрат  на  виробництво  і  калькулювання 
собівартості продукції призвела до появи виробничого обліку [
6]. 
На  початку  20
-
го  ст.  на  зміну  цій  системі  прийшла  система  із  самостійними  аналітичною  і  фінансовою 
бухгалтерією, що диктувалося підвищенням ролі виробничого обліку і калькулювання собівартості продукції.
 
У  нашій  країні  до  фінансової  реформи  1930
-
1932  р.  аналітичний  і  фінансовий  облік  також  були  розділені, 
але перехід до адміністративно
-
командної системи призвів
 
до скасування економічної самостійності підприємств, що 
викликало повернення до єдиної бухгалтерії, тобто інтеграцію промислового і фінансового обліку.
 
Потреба  в  удосконаленні  управління  підприємством  призвела  до  необхідності  в  аналітичному  обліку. 
Спрямованість  аналітичного  обліку  на  кінцевий  результат  визначається  співвідношенням  «витрати
-
результат».  У 
фінансовому  обліку  результат  обчислюється  також  методом  «витрати
-
результат».  Таким  чином,  використовуючи 
систему виробничих рахунків, аналітичний облік забезпечує постійне порівняння собівартості, випуску (реалізації) і 
результатів  по  виробах  та  контроль  шляхом  співставлення  отриманих  аналітичних  результатів  з  фінансовими 
результатами  [7,  с.  17].  Розширення  управлінських  функцій  обліку  призвело  до  зміни  аналітичної  бухгалтерії  і 
перетворило  її  у  виробничу  (управлінську)  бухгалтерію.  За  інтерпретацією  французьких  вчених  основною 
особливістю  управлінського  обліку  є  використання  його  даних  в  системі  управління.  Під  управлінням  розуміють 
«найбільш  раціональне  управління  підприємством».  Основа  управлінського  обліку  –
 
облік  витрат,  реалізації 
(випуску)  і  результату  за  сегментами  діяльності.  «Сегмент  діяльності  –
 
це  економічна  й  інформаційна  одиниця,  в 
рамках якої регулярно порівнюються можливості і фактична їх реалізація за доходами, витратами і результатами» 
[7
, с. 19].
 
Управлінський облік самостійний, організується в декількох варіантах, інтегрує дані планування та фактичну 
інформацію  і  приймає  різні  форми:  аналітичну,  калькуляційну,  маржинальну,  стратегічну.  У  маржинальному  обліку 
визначається  різниця  (маржа)  за  сегментами  діяльності,  тобто  різниця  між  реалізацією  і  змінними  витратами 
(директ
-
костінг).
 
Оксфордська  школа  економістів  вперше,  у  період  між  1935
-
1940  р.,  провела  дослідження  категорії 
собівартості. Узагальнюючи концепції економістів і практиків, вчені встановили, що класичний маржинальний аналіз 
не був відомий на підприємствах, у зв'язку з цим ціну реалізації визначали виходячи з повної собівартості. Маржа (у 
визначеному сегменті діяльності) –
 
це різниця
 
між реалізацією (доходами) і змінною собівартістю. Вона відрізняється 
від прибутку тим, що калькулюється тільки з врахуванням змінної собівартості [3]. У 1953 р. в США з'явився метод 
усіченої собівартості, чи директ
-
костінг, що одержав широке поширення як
 
основний метод функціонування систем 
управлінського обліку [
4]. 
Аналіз національних систем управлінського обліку показав, що можна визначити чотири системи організації 
обліку виробничих витрат і калькулювання собівартості продукції.
 
1.  Управлінський  облік
 
цілком  самостійний.  Взаємозв'язок  між  фінансовим  і  виробничим  обліком 
забезпечується  за  допомогою  рахунків
-
екранів.  Підсумковий  результат  виробничого  обліку  дорівнює  фінансовому 
результату. Різниця може бути лише у витратах, зафіксованих у фінансовому обліку і, не включених у собівартість 
продукції –
 
в управлінському обліку. В кінцевому підсумку фінансовий облік спрямований на визначення фінансового 
результату  для  оподатковування,  а  в  автономному  виробничому  обліку  повинен  бути  виявлений  економічно 

«Проблемы и перспективы развития науки в начале третьего тысячелетия в странах СНГ»
 
99 
 
 
обґрунтований  з  погляду  фірми  результат.  Організація  управлінського  обліку  базується  на  використанні  методу 
обчислення повної собівартості, але застосовуються директ
-
костінг, нормативний метод, стандарт
-
кост тощо.
 
Така система виробничого обліку характерна для Франції, Бельгії, країн Африки і Латинської Америки.
 
2.  Система  виробничого  обліку  стає  автономною  по  відношенню  до  системи  фінансового  обліку.  Рахунки 
управлінського  обліку  ведуться  одночасно  з  рахунками  фінансового  обліку,  а  взаємозв'язок  здійснюється  за 
допомогою системи розподільчих рахунків: розподіл первинних витрат по елементах первинних доходів.
 
Подібна система поширена в США, Канаді, Німеччині. Вона багато в чому аналогічна першій. Але первинний 
облік  витрат  по  елементах  ведеться  у  фінансовій  бухгалтерії,  а  по  статтях  –
 
у  виробничій.  Використовуються 
нормативні  дані  для  обліку  відхилень  і  результатів  господарської  діяльності  внутрішньовиробничих  підрозділів, 
широко  розповсюджений  системний  облік  по  центрах  відповідальності.  Як  метод  визначення  собівартості 
використовується  директ
-
костінг  і  стандарт
-
кост.  Витрати  і  випуск  у
 
бухгалтерському  і  виробничому  обліку  не 
порівнюються.
 
Фінансовий облік спрямований на облік витрат за елементами і доходів за видами. Основні напрямки 
виробничого обліку –
 
розподіл витрат на виробництво за функціональними ознаками, вторинний розподіл витрат по 
центрах  відповідальності,  відображення  результатів  центрів  відповідальності  і  списання  витрат  на  реалізовану 
продукцію [
11]. 
3.  Управлінський  облік  не  ведеться,  а  облік  витрат  за  носіями  для  обчислення  собівартості  продукції 
здійснюється  статистично.  Така  система  передбачає  детальний  аналітичний  облік  витрат  у  порівнянні  з 
нормативами по виробах, процесах, центрах виникнення й організується поза системою обліку.
 
Ця  система  використовувалася  в  країнах  Східної  Європи,  не  виправдала  себе  і  її  застосування  сьогодні 
досить обмежене.
 
4.  Управлінський  облік  відсутній,  а  облік  виробничих  витрат  інтегрований  у  бухгалтерський  облік,  тобто 
організація досить громіздкої системи обліку виробничих витрат і калькулювання собівартості продукції включена в 
загальну  бухгалтерію.  Цей  варіант  виник  на  етапі  становлення  промислового  обліку  і  припинив  своє  існування  з 
виникненням  аналітичного  виробничого  обліку,  де  виникає  необхідність  обліку  за  центрами  відповідальності, 
сегментами  діяльності,  прийняття  тактичних  і  стратегічних  рішень.  Проте,  саме  ця  система  у  своїй  основі 
використовується в Україні і тільки на великих підприємствах.
 
З  проведеного  дослідження  можна  зробити  висновки  про  те,  що  німецька  методологія  організації 
виробничого  обліку  може  служити  зразком  для  побудови  систем  управління  прибутком  на  українських 
підприємствах,  тому  що  має  широку  практичну  реалізацію  не  тільки  в  управлінні  підприємством,  але  й  у  сфері 
середнього  і  дрібного  бізнесу.
 
На  базі  цієї концепції  можна  визначити  основні,  на  наш  погляд,  моменти  організації 
виробничого  обліку,  на  основі  якого  може  бути  створена  така  облікова  система,  у  якій  оперативно  формується 
інформація для прийняття тактичних і стратегічних рішень.
 
 

жүктеу/скачать 9,75 Mb.

Достарыңызбен бөлісу: