«Вітчизняна наука: сучасний стан, актуальні проблеми та перспективи розвитку»

«Проблемы и перспективы развития науки в начале третьего тысячелетия в странах СНГ»
 
237 
 
 
які  підлягають  вирішенню  шляхом  узгодження  законодавства,  прийняття  спільних  міжнародних  правил  які 
стосуються електронної комерції, розробка спеціального програмного забезпечення тощо [6].
 
Згідно  ч.  2  ст.  6  Закону  України  «Про  зовнішньоекономічну  діяльність»  (далі  –
 
ЗУ  «Про  ЗЕД») 
зовнішньоекономічний  договір  укладається  суб’єктом  ЗЕД  у  простій  письмовій  формі,  якщо  інше  не  передбачено 
міжнародним договором України або законом [3].
 
Таке  положення  вступає  в  деяке  протиріччя  з  нормами  ЦК  й  ГК  України.  Так,  можливість  використання 
електронного документа надається п. 3 ст. 207 ЦК України, де зазначено, що сторони можуть використовувати при 
укладанні  угод  електронно
-
цифровий  підпис  або  інші  аналоги  власноручного  підпису  у  випадках,  передбачених 
законом  або  договором  сторін.  ГК  України  також  припускає  використання  електронної  форми  договорів.  У  п.  7  ст. 
179 ГК України закріплено, що «господарські договори укладаються відповідно до правил, встановлених ЦК України 
з  урахуванням  особливостей,  передбачених  цим  Кодексом,  іншими  нормативно
-
правовими  актами  щодо  окремих 
видів договорів». Особливості зовнішньоекономічних договорів суб’єктів господарювання зазначені в ч. 2 ст. 382 ГК 
України, де вказується, що зовнішньоекономічний договір (контракт)  укладається в  письмовій  формі, якщо інше не 
встановлено законом або діючим міжнародним договором, згоду на обов’язковість якого надано Верховною Радою 
України.  Таким  чином,  склалася  ситуація,  коли  теоретично  відповідно  до  положень  ГК  і  ЦК  України  можна 
використовувати  електронну  форму  зовнішньоекономічних  контрактів,  однак  на  практиці  це  вкрай  важко  внаслідок 
твердої вимоги письмової форми контрактів, що міститься в нормах ЗУ «Про ЗЕД» [2, 
c. 70]. 
Тому  виникає  питання,  як  можна  визнати  юридичну  чинність  за  контрактами  ЗЕД,  що  укладаються  в 
електронній  формі?  У  літературі  існує  думка,  що  розвиток  вітчизняної  нормативно
-
правової  бази  у  сфері 
регулювання  використання  електронної  форми  договору  в  ЗЕД  може  йти  як  шляхом  розвитку  спеціального 
законодавства, так і шляхом інкорпорування в національне законо
-
давство багатосторонніх і двосторонніх публічних 
міжнародних договорів [7, с. 17]. Крім цього, сторони ЗЕД можуть використовувати електронні документи на підставі 
договірного підходу.
 
Конвенція  ООН  про  використання  електронних  повідомлень  у  міжнародних  договорах  [8],  прийнята  23 
листопада  2005  р.  визначає  такий  термін  як  «електронне  повідомлення»  –
 
будь
-
яке  повідомлення  (тобто 
інформація),  яке  сторони  передають  за  допомогою  повідомлень  даних  при  укладанні  або  виконанні  договору. 
Особливістю електронного повідомлення є те,
 
що інформація у процесі передачі перебуває в динамічному стані. У 
зв’язку  із  цим  Конвенція  встановлює,  що  вимога  письмової  форми  вважається  виконаною  шляхом  подання 
електронного повідомлення, якщо інформація, що міститься в ньому, є доступною для  її наступного використання. 
М.  Дутов  вказує  на  відсутність  в  українському  законодавстві  поняття  «електронне  повідомлення»,  що  ставить 
національних суб’єктів зовнішньоекономічних відносин у невигідне становище в порівнянні з іноземними суб’єктами, 
позбавляючи  їх  можливості  використовувати  різні  засоби  створення,  передачі,  зберігання  договорів  в  електронній 
формі («за допомогою електронних, оптичних або аналогічних засобів») [2, 
c. 72]. 
Таким  чином  слід  прийняти  Закон  України  «Про  електронну  комерцію»  в  якому  визначити  також  засади 
укладання зовнішньоекономічних договорів в електронному вигляді, відповідно внести зміни в ГК України та ЗУ «Про 
ЗЕД».
 
 
Література:
 
1. 
Дутов  М.М.  Правове  забезпечення  розвитку  електронної  комерції:  автореф.  дис…  к.ю.н.  за  спец.  «12.00.04  –
 
господарське право; господарсько
-
процесуальне право». Донецьк –
 2003. 
–
 
20 с.
 
2. 
Дутов  М.М.  Розвиток  правового  регулювання  електронної  комерції  при  здійсненні  зовнішньоекономічної 
діяльності // Вісник ІЕПД НАН України. –
 2010. 
–
 
№ 1. –
 
С. 69
-74. 
3. 
Закон  України  «Про  зовнішньоекономічну  діяльність»  від  16.04.1991  р.  №  959
-
XII  //  Відомості  Верховної  Ради 
України. –
 1991. 
–
 
№ 29. –
 
Ст. 377.
 
4. 
Проект Закону України «Про електронну комерцію» (реєстр. № 6086 від 18.02.10), поданий народним депутатом 
Ю.В. Полунєєвим 
http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb_n/webproc4_1?pf3511=37033 
5. 
Комплексне порівняльно
-
правове дослідження відповідності законодавства України acquis communautaire у сфері 
електронної торгівлі (
e-commerce) www.minjust.gov.ua/file/23500 
6. 
Розвиток 
міжнародної 
електронної 
комерції. 
Погляд 
у 
ретроспективу. 
http://e-
commerce2000.blogspot.com/2013/03/blog-post_4046.html 
7. 
. Корнев Г. Жаркая осень для электронной торговли / Г. Корнев, А. Филатов // Юридическая практика.  –
 2005. 
–
 
№ 44. –
 
1 ноября
 
8. 
Конвенция  Организации  Объединенных  Наций  об  использовании  электронных  сообщений
 
в  международных 
договорах : Принята резолюцией 60/21 Генеральной Ассамблеи от 23.11.2005 г. –
 
Режим доступу : 
www.nau.ua 
 
Науковий керівник:
 
ас. Гриценко Г.Г.
 
 
Ярослав Дядечко
 
(Полтава, Україна)
 
 
ЗАХИСТ НАЦІОНАЛЬНОГО ТОВАРОВИРОБНИКА ЗА УЧАСТІ УКРАЇНИ В СОТ
 
 
Світова  організація  торгівлі
 
(СОТ)  (World  Trade  Organization,  WTO)
 
–
 
це  провідна  міжнародна  економічна 
організація, членами якої вже є 159 країн, на долю яких припадає більше 96% обсягів світової торгівлі; її функціями є 
встановлення правил міжнародної системи торгівлі і вирішення спірних питань між країнами
-
членами, що підписані 
під близько 30
-
ма угодами організації. Після приєднання ряду країн, які зараз є кандидатами на вступ, у рамках СОТ 
здійснюватиметься  майже  весь
 
світовий  торгівельний  обіг  товарів  та  послуг.  У  зв’язку  із  вступом  України  в  СОТ 
важливим є питання захисту українських товаровиробників.
 
Дослідженням цієї проблеми було присвячено праці Н. Дятленко, Л. Батченко, С.Науменко, О. Слободян, та 
ін.
 
Головною  метою  створення  CОТ  є  поступове  зниження  рівня  протекціонізму  у  торговельних  відносинах 
країн  членів,  зниження  митних  тарифів,  формування  системи  торговельних  відносин,  яка  б  дала  змогу  уникати 
торговельних  конфліктів.  Проте  політика  протекціонізму  як  здійснювалася,  так  і здійснюється всіма  країнами світу. 
Історичний  досвід  переконує  в  необхідності  застосування  державами  інструментів  протекціонізму,  допоки  їм  не 

238 
«Проблемы и перспективы развития науки в начале третьего тысячелетия в странах СНГ»
 
 
 
вдасться  досягти  лідируючих  позицій  у  міжнародній  торгівлі.  Так,  свого  часу  її  схвалювали  і  Великобританія  (до 
середини  XIX  ст.),  і  США  (до  початку  XX  ст.)  та  ін.  провідні  на  сьогодні  країни  світу.  До  політики  вільної  торгівлі 
країни частково переходять лише тоді, коли здобувають значні конкурентні переваги на світових ринках [1, с. 14].
 
5  лютого  2008
 
року  було  затверджено  кінцевий  формат  угоди  про  вільну  торгівлю  і  можна  вважати,  що 
Україна  теоретично  приєдналася  до
 
СОТ.  Офіційним  членом  СОТ  Україна  стала  16  травня  2008  р  (через  30 
днів
 
після  ратифікації  Протоколу  про  вступ).  Проте  це  не  означає  миттєвого  відкриття  українських  ринків  товарів  і 
послуг  для  міжнародного  ринку.  Реформи,  потрібні  для  глибшої  інтеграції  до  світової  економіки,  ще  не  повністю 
завершено,  оскільки  членів  СОТ  цікавить  взаємозв’язок  між  прийнятими  Україною  документами  і  механізмами  їх 
реалізації. Саме це і є головним викликом для українського законодавства: не просто ухвалення нових законів, а їх 
ефективне дотримання, що є ключовим на світовому ринку 
[
3, с.242
]. 
Вступ України до СОТ поніс за собою досить значне збільшення конкуренції на українському ринку. У зв’язку 
з  цим  одразу  ж  після  вступу  стало  необхідним  захистити  національного  виробника  та  підвищити  рівень  знань  про 
систему  захисних  заходів  серед  українських  підприємств.  Так  10  квітня  2008  року  Верховною  Радою  України  за 
спрощеною процедурою було розглянуто  проект та прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законів 
України з питань захисту національного товаровиробника від субсидованого, демпінгового та зростаючого імпорту», 
від  10.04.2008  р.  №252
-V
І.  Ним  внесено  зміни  відразу  до  трьох  законів  України:  «Про  захист  національного 
товаровиробника від демпінгового імпорту», «Про застосування спеціальних заходів щодо імпорту в Україну"», «Про 
захист національного товаровиробника від субсидованого імпорту» [6].
 
Законопроект  було  розроблено  у  зв’язку  із  зауваженнями  країн  ―  членів  СОТ  щодо  необхідності 
приведення законодавства України у сфері застосування антидемпінгових, компенсаційних та спеціальних заходів у 
відповідність до положень Угоди про застосування статті VІ ГАТТ/СОТ, Угоди про субсидії та компенсаційні заходи 
ГАТТ/СОТ та  угоди  про  захисні  заходи  ГАТТ/СОТ,  які  у  свою  чергу  регулюють  порядок  ініціювання  та  проведення 
антидемпінгових, антисубсидійних та спеціальних розслідувань і застосування антидемпінгових, компенсаційних та 
спеціальних  заходів  у  межах  СОТ  .
 
Законом  від  10.04.2008  р.  №  252
- 
VІ,  зокрема  було  внесено  зміни  до  ст.  10 
Закону про захист від демпінгу. Тепер при визначенні шкоди, завданої товаровиробнику, розглядатиметься, чи були 
ціни на товар, що є об’єктом демпінгового імпорту, не просто нижче цін на подібний товар, а значно їх нижче. Те, чи 
спричинив демпінговий імпорт зниження цін, а також чи перешкоджав він зростанню цін, тепер оцінюватиметься за 
критерієм  значущості.
 
В  цілому,  слід  зазначити,  що  вищезазначені  дії  стали  першим  кроком  щодо  захисту 
національного  товаровиробника  від  загострення  конкуренції  на  внутрішньому  ринку.  Сьогодні  захист  вітчизняних 
товаровиробників в Україні здійснюється відповідно до вище зазначеного законодавства.
 
Відбулися  деякі  зміни  й  у  процедурі  анти  демпінгового  розслідування.  Так,  якщо  раніше  направлення 
Міністерством  економіки  відомим  експертам,  імпортерам,  іншим  сторонам  анти  демпінгового  розслідування,  яких 
воно вважає за необхідне залучити до  участі в антидемпінговому розслідуванні, або компетентним органам країни 
експорту  опитувальників  з  метою  отримання  інформації  та  доказів,  що  використовуються  для  проведення 
антидемпінгового  розслідування,  було  передбачено  як  обов’язкову  стадію  такого  розслідування,  то  тепер 
направлення  відповідного  опитувальника  названо  правом  Мінекономіки.
 
Крім  того,  після  внесення  змін  до  Закону 
про  захист  від  демпінгу  за  Мінекономіки  закріплено  право  вимагати  від  зацікавлених  сторін  надати  інформацію  та 
докази, необхідні для проведення антидемпінгового розслідування. Така вимога буде обов’язковою для виконання у 
строк, установлений Мінекономіки.
 
Із 16.05.2008 р. набула також чинності ст. 36 Закону про захист від демпінгу, яка 
передбачає,  зокрема:  якщо  національний  товаровиробник  по  дає  скаргу  щодо  наявного  демпінгу,  Міністерство 
економіки  перед  ініціацією  антидемпінгової  процедури  має  повідомити  про  це  відповідні  компетентні  органи 
зацікавленої країни експорту [2].
 
У  світлі  захисту  внутрішнього  ринку  на  рівні  ЄС  прийнято  цілу  низку  відповідних  актів,  серед  яких  окремо 
можна виділити Постанову
 
Ради ЄС № 2641/84. За допомогою цього нового інструмента підприємства ЄС одержали 
можливість впливати на треті держави у випадку порушення останніми міжнародних торговельних зобов’язань. Крім 
того,  єдине  регулювання  в  рамках  ЄС  ввозу  товару  із  третіх  країн  у  ЄС
 
забезпечується  Загальним  регулюванням 
ввозу
 
товарів  (імпорту)  (Постанова  Ради  №  3284/94).
 
Поряд  з  Основними  антидемпінговими  директивами  в  ЄС 
особливе  місце  займає  система  захисту  від  субвенцій,  які  можуть
 
надаватися  країнами,  що  не  є  учасницями  ЄС 
(Постанова  Р  ади
 
№  2026/97).  Незважаючи  на  те,  що  членство  в  СОТ  відкриває  широкі  можливості
 
для  держави, 
виробників і споживачів, як показує практика, далеко не всі потенційні переваги легко можна реалізувати. І
 
заяви про 
те,  що  будь
-
яка  країна  отримає  значні  переваги  при  вступі  до  СОТ,  має  економічне  спростування.  Це  можна 
проаналізувати  через  призму  досвіду  Польщі,  Румунії,  Словаччини,  Чехії,  Угорщини  –
 
членів  СОТ  з  1995  р,  яким 
членство в цій організації зразу
 
не принесло відчутних переваг
. 
Як  зазначається  в  юридичній  літературі,  система  захисту  внутрішнього  ринку  України  та  національного 
товаровиробника є недосконалою, а у світлі вступу до СОТ взагалі про її наявність майже не доводиться говорити. 
Зокрема,  негативні  наслідки  вступу  до  СОТ
 
прогнозувалися  Урядом  України,  що  вбачається  з  тексту 
розпорядження  «Про  затвердження  плану  заходів  щодо  нейтралізації  можливих  негативних  наслідків  у  зв’язку  зі 
вступом України до СОТ та забезпечення підвищення конкурентоспроможності національної економіки» від 12 січня 
2006  р.  №  10
-
р.  До  категорії  дестабілізуючих  економіку  України  факторів  відноситься:  скасування  обмежень  для 
громадян і юридичних осіб іноземних держав щодо заснування інформаційних агентств, обмежень обсягу іноземних 
інвестицій  у  статутному  фонді  таких  агентств;  скасування  вимоги  про  належність  до  громадянства  України  для 
зайняття  аудиторською  діяльністю;  скасування  вимоги  щодо  обов’язкового  використання  підприємствами
-
виробниками тютюнової продукції вирощеної і ферментованої в Україні тютюнової сировини; скасування пріоритету 
вітчизняних  виробників  у  разі  проведення  тендерів  на  оснащення  об’єктів  електроенергетики;  збільшення  частки 
іноземного капіталу у статутному фонді телерадіоорганізацій; скасування пільг для вітчизняних виробників [4, с. 66].
 
Визначальними принципами і правилами СОТ для країн
-
членів, є: надання режиму найбільшого сприяння в 
торгівлі  на  недискримінаційній  основі;  взаємне  надання  національного  режиму  товарам  і  послугам  іноземного 
походження; регулювання торгівлі переважно тарифними методами; відмова від використання кількісних обмежень; 
прозорість  торгової  політики;  вирішення  торгових  суперечок  шляхом  консультацій  і  переговорів  і  т.д.  Сьогодення 
СОТ  являє  собою  систему  правил  світової  економіки,  що  постійно  розвивається,  тому  не  можна  сказати,  що  яка
-
небудь  країна  постійно  повністю  відповідає  цим  правилам.  Тому  цілком  логічно,  що  після  вступу  держави  у  СОТ 
частина  підприємств  не  витримує  конкуренції  і  така  перспектива  є  природним  процесом  розвитку  будь
-
якої 
економіки. У цих умовах держава має піклуватися про ті товари й ринки, що є для неї стратегічно важливими [5, с. 
50]. 

«Проблемы и перспективы развития науки в начале третьего тысячелетия в странах СНГ»
 
239 
 
 
Підкреслюючи  важливість  захисту  внутрішнього  ринку,  перш  за  все  необхідно  точно  визначити 
інструментарій такого захисту. Зокрема, вирішити питання: як об'єднати завдання вступу України до СОТ і захисту 
вітчизняного товаровиробника.

жүктеу/скачать 9,75 Mb.

Достарыңызбен бөлісу: