«Вітчизняна наука: сучасний стан, актуальні проблеми та перспективи розвитку»



жүктеу 4.5 Mb.
Pdf просмотр
бет6/30
Дата24.03.2017
өлшемі4.5 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   30
часть их расходов приходится на следующие направления, имеющие разный удельный вес:
 
1.Оплата услуг аудиторов (консультантов).
 
2.Замена или модернизация программного обеспечения.
 
3. Дополнительные издержки на сбор информации.
 
Издержки на услуги аудиторов (консультантов).
 
Одну из основных статей затрат денежных 
средств  в  условиях  МСФО  составят  расходы  на  оплату  услуг  аудиторов  за  аудит  отчетности, 
составленной  по  МСФО  и  за  оказание  консультационных  услуг  по  трансформации  финансовой 
отчетности  в  соответствии  с  их  положениями  и  требованиями.  Значимость  этой  статьи  затрат 
обусловлена  тем,  что  в  настоящее  время  в  стране  остро  ощущается  нехватка  квалифицированных 
кадров  в  области  составления  отчетности  по  МСФО.  Поэтому  большинство  организаций,  не  имея 
собственных  квалифицированных  кадров,  в  условиях  отсутствия  времени  на  их  подготовку  будут 
привлекать аудиторов.
 
Исходя  из  вышеизложенного,  можно  констатировать,  что,  скорее  всего,  спрос  на  услуги  по 
переводу финансовой отчетности организаций на МСФО будет значительно превышать предложение 
этих  услуг,  существующее  на  казахстанском  рынке.  То  есть  спрос  не  будет  удовлетворен  в  полном 
объеме, а это вызовет рост уровня цен на эти виды аудиторских услуг[4,94с.].
 
В связи с ожидаемой высокой рентабельностью вышеуказанных услуг, аудиторам следует, не 
теряя времени, готовиться к их выполнению уже сейчас, например, путем повышения квалификации 
на  различных  курсах  и  семинарах.  Желательно  подтверждать  ее  документами,  признаваемыми  на 
казахстанском рынке аудита. Эти услуги, как показала практика, включают в себя:
 
1)разработку методики трансформации действующей системы учета, под которой понимается 
комплексная  программа,  описывающая  основные  трансформационные  процедуры  по  различным 
областям учета;
 
2)детальное  описание  новых  процедур,  проводимых  в  соответствии  с  МСФО,  которые 
отсутствовали в действующей системе бухгалтерского учета (например, в части отложенных налогов, 
учета влияния инфляции, консолидации финансовой отчетности и т.д.);
 
3)унификацию  форм  для  сбора  необходимой  информации,  на  основе  которой  будет 
производиться трансформация финансовой отчетности;
 
4)разработку  систем  таблиц  сходств
-
различий  учета  по  казахстанским  или  другим 
применяемым стандартам и МСФО;
 
5)разработку  плана  счетов,  который  позволит  формировать  все  необходимые  примечания  к 
финансовой отчетности;
 
6)разработку  форм  отчетности  и  примечаний  в  зависимости  от  специфики  деятельности 
конкретных организаций.
 
7)непосредственное составление или трансформацию финансовой отчетности организации с 
одновременным обучением ее персонала [5,348с.].
 
Издержки  на  программное  обеспечение.  В  связи  с  переводом  финансовой  отчетности 
организации  на  МСФО  у  нее  возникнет  объективная  необходимость  перестройки  всей  системы 
электронного  ведения  бухгалтерского  учета.  Эта  перестройка  может  быть  осуществлена  или  на 
основе  имеющегося  программного  обеспечения  с  помощью  его  модернизации,  или  на  основе 
приобретения  нового  программного  обеспечения.  Безусловно,  первый  путь  потребует  меньших 
первоначальных  затрат.  Однако  следует  иметь  в  виду,  что  он  может  оказаться  малоэффективным, 
т.к.  модернизация  зачастую  приводит  к  сбоям  и  ошибкам  в  работе  программы,  что  может  повлечь 
значительные  затраты  в  долгосрочной  перспективе  на  внесение  в  проведенные  расчеты 

«Проблемы и перспективы развития науки в начале третьего тысячелетия в странах СНГ»
 
35 
 
 
корректировок.  При  этом  не  удастся  избежать  затрат,  обусловленных  привлечением  к  проведению 
консультаций  и  обучению  персонала  организации  специалистов,  которые  будут  проводить 
модернизацию программного обеспечения.
 
Второй  путь  –
 
внедрение  нового  программного  обеспечения  потребует  существенных 
первоначальных финансовых затрат. На настоящий момент не известны готовые типовые разработки 
программного  обеспечения,  и,  поэтому,  в  каждом  конкретном  случае,  потребуется  создание 
индивидуальных программ, что всегда дорого. Внедрение этих индивидуальных программ потребует 
их  увязки  со  всей  системой  программного  обеспечения,  действующей  в  организации,  а  также 
обучения персонала организации работе с новым программным обеспечением.
 
Издержки на сбор информации. Финансовая отчетность организаций, составленная по МСФО, 
отличается  от  отчетности,  составленной  по  казахстанским  стандартам  бухгалтерского  учета,  кроме 
ранее  перечисленных  параметров,  еще  и  большим  объемом  и  точностью  раскрытия  финансовой 
информации об организации [5,349с.].
 
Таким образом, необходимо проведение следующих мероприятий по дальнейшему развитию 
бухгалтерского учета и финансовой отчетности в Казахстане:
 

 
активизация  участия  профессиональных  общественных  объединений  в  развитии  и 
регулировании бухгалтерской и аудиторской профессиях;
 

 
совершенствование системы подготовки и повышения квалификации кадров бухгалтерского 
учета  и  аудита,  а  также  пользователей  финансовой  отчетности  в  соответствии  с  международными 
стандартами;
 

 
развитие  международного  сотрудничества  в  области  бухгалтерского  учета  и  аудиторской 
деятельности;
 

 
расширение  сферы  контроля  на  качество  финансовой  отчетности,  подготовленной  по 
МСФО[6].
 
 
Литература

1. 
Палий,  В.Ф.  Международные  стандарты  финансовой  отчетности.  –
 
М.:  ИНФРА
-
М,  2009.  –
 
156 с.
 
2. 
Глушков
 
И.В.
 
Бухгалтерский учет на современном предприятии. Москва, «КНОРУС», Новосибирск, 
«ЭКОР», 2010. –
 225 
с.
 
3. 
Скала
 
В.И.,  Скала
 
Н.В.,  Нам
 
Г.М.
 
Национальная  система  бухгалтерского  учета  в  Республике 
Казахстан. ТОО «Издательство LEM». –
 
Алматы, 2010. ч.
 1 

 220 
с.
 
4. 
Тумасян
 
Р.З.
 
Бухгалтерский учёт. –
 
Москва: «Омега
-
Л», 2011. –
 94 
с.
 
5. 
Сейдахметова
 
Ф.С.
 
Современный бухгалтерский учет. –
 
Алматы: ТОО «Издательство LEM», 2010.
-
С.
 348 

 349. 
6. 
Закон РК «О бухгалтерском учете и финансовой отчетности» от 28.02.2007 года №234
-III. 
 
 
Святослав Гапека
 
(Київ, Україна)
 
 
ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ ТА ЗАВДАННЯ УПРАВЛІННЯ ВИРОБНИЧИМИ ЗАПАСАМИ НА 
ПІДПРИЄМСТВІ
 
 
Створення запасів –
 
це складова частина виробничої діяльності, займатися якою без значних 
запасів неможливо. Зазначимо, що обсяги виробничих запасів безпосередньо залежать від характеру 
й  масштабу  виробництва,  рівня  насиченості  ринку  товарами
 
тощо.  Так,  наприклад,  збільшення 
розмірів  запасів  може  бути  викликано  як  зростанням  масштабів  виробництва,  так  і  нерівномірним, 
недостатнім  насиченням  ринку  матеріальними  ресурсами,  а  також  недотриманням  постачальниками 
своїх  зобов’язань.  Створення  більших,  ніж  це  необхідно,  виробничих  запасів  має  певні  суттєві 
недоліки, які заважають підвищенню ефективності виробництва.
 
До них можна віднести:
 

 
витрати на фізичне зберігання запасів;
 

 
вилучення із обороту значних коштів;
 

 
упущена вигода;
 

 
втрати при зберіганні як в кількості, так і в якості запасів;
 

 
моральний знос запасів матеріальних ресурсів.
 
З  одного  боку,  при  зберіганні  матеріальних  запасів  виникає  випаровування,  розкладання  та 
інша  їх  кількісна  втрата,  а  також  зниження  споживчих  властивостей,  що  призводить  до  погіршення 
якості  запасів.  З  другого  боку,  запасів  не  повинно  бути  мало.  В  існуючих  умовах  нашої  економіки, 
відсутність  запасів  іноді  примушує  замінювати  матеріали,  комплектуючи  іншими,  менш  доцільними, 
або  організовувати  термінову  доставку  відсутнього  ресурсу.  Все  це  призводить  до  додаткових 

36 
«Проблемы и перспективы развития науки в начале третьего тысячелетия в странах СНГ»
 
 
 
 
фінансових витрат і зниження якості продукції, а іноді навіть до невиконання договірних зобов’язань, 
що  спричинює  штрафні  санкції,  втрату  клієнта.  Що  в  умовах  жорсткої  конкурентної  боротьби  вкрай 
небажано.
 
Для  забезпечення  ритмічності  виробництва  необхідно  мати  економічно  обґрунтовані  запаси 
матеріальних  ресурсів,  оскільки  їх  надлишок  сприяє  уповільненню  обігу  коштів,  а  нестача  здатна 
порушити  безперервність  виробничого  процесу,  викликати  простій  в  роботі  обладнання,
 
збільшити 
собівартість  продукції  тощо.  Тому  виникає  необхідність  визначення  того  необхідного  рівня  запасів, 
який дозволить мінімізувати витрати на їх утримання [6, с.39].
 
Основними принципами управління матеріальними ресурсами в умовах ринкової економіки є:
 

 
планування  матеріального  потоку  як  цілісного  об’єкту  управління  і  включає  в  себе  всі 
матеріальні витрати, пов’язані з його рухом;
 

 
використання маркетингу для попередження зайвих втрат матеріальних ресурсів;
 

 
впровадження  організації  матеріалопотоку,  тобто  концентрація  зусиль  всіх  підрозділів  на 
ефективній  організації  руху  матеріалів,  скорочення  матеріальних  витрат  і  збільшення  прибутку  [1, 
с.29];
 

 
розробка  політики  всеохоплюючої  економії  матеріальних  ресурсів,  максимального 
залучення  в  господарський  оборот  вторинної  сировини,  прогресивного  розвитку  виробництва 
економічних та ресурсозберігаючих видів продукції та технологій;
 

 
створення  умов  для  ефективної  діяльності  структурних  підрозділів  підприємства  на 
принципах повного комерційного розрахунку [3, с.
508]; 
Все назване вище є різними сторонами формулювання принципу оптимальності, що є основою 
для  аналізу  і  вирішення  економічної  задачі  в  господарській  діяльності  підприємства.  В  області 
матеріально
-
технічного забезпечення оптимізація рівня запасів дозволяє вирішити головне завдання: 
кількість  та  строки  закупки  сировини,  матеріалів,  комплектуючих  виробів,  щоб  забезпечити 
планомірний процес виробництва при мінімальних витратах.
 
У  зв’язку  з  цим  витрати  із  забезпечення  підприємства  можна  розділити  на  дві  групи:  це 
витрати, що відносяться до чисто постачальницькими, і витрати з утримання запасів [10, с.343].
 
До витрат з постачання можна віднести витрати з утримання апарату постачання (утримання 
персоналу,  що  займається  визначенням  потреби,  укладанням  договорів  на  поставку  продукції, 
безпосередньою закупівлею необхідних матеріалів і обладнання). До цієї ж групи витрат слід віднести 
поштово
-
телеграфні  витрати,  канцелярські  та  інші  управлінські  витрати,  пов’язані  з  закупівлею 
матеріалів. Звичайно ці витрати носять постійний характер і мало залежать від об’єму діяльності.
 
Витрати  з  утримання  запасів  залежать  від  величини  партії  поставки  або  від  рівня  запасів.  В 
основному  це  витрати  з  утримання  складських  приміщень:  основна  і  додаткова  заробітна  плата 
складських  працівників,  відрахування,  амортизація,  оренда,  утримання  будинків  та  споруд, 
обладнання та інвентарю, витрати на зберігання, сортування та пакування матеріалів. До цієї ж групи 
витрат  відносяться  витрати  з  кредиту  або  за  використання  оборотних  коштів,  витрати  з
 
недостачі 
матеріалів  і  втрати,  що  виникли  в  процесі  зберігання  матеріалів.  Знаходження  оптимального 
співвідношення витрат цих двох категорій, з яких одні прямо пропорційні, а інші обернено пропорційні 
величині партії поставки, дає можливість визначити її найбільш економічну величину.
 
Для  визначення  оптимальної  величини  партії  поставки  і  відповідного  рівня  запасів  немає 
необхідності  проводити  складні  розрахунки.  За  допомогою  стандартних  методів  диференційного 
числення можна визначити шукану величину із цільової функції, що виражає сукупність витрат, котрі 
необхідно мінімізувати. Зазвичай цільова функція будується на кожну з витрат [10, с.344].
 
Метою  управління  виробничими  запасами  є  забезпечення  безперебійного  процесу 
виробництва  та  реалізації  продукції  за  дотриманням  оптимального  запасу  матеріальних  цінностей. 
Виходячи  з  мети  управління  виробничими  запасами  перед  фінансовим  менеджером  ставляться 
наступні завдання:
 
1. Провести аналіз запасів товарно
-
матеріальних цінностей у минулому періоді. Зокрема слід 
розглянути  показники  загальної  суми  запасів,  їх  динаміки,  питому  вагу  в  обсязі  оборотних  активів, 
вивчити  структуру  запасів  у  розрізі  основних  груп,  виявити  сезонні  коливання  їх,  визначити 
ефективність використання різних груп виробничих запасів, розрахувати показники їх оборотності.
 
2.  Обчислити  оптимальні  розміри  основних  груп  поточних  запасів  [8,  с.184].  Для  цього 
необхідно ідентифікувати внутрішніх споживачів ресурсів [2, с.145].
 
3.  Оптимізувати  загальну  суму  запасів  товарно
-
матеріальних  цінностей,  які  включаються  в 
оборотні активи.
 
4. Побудувати ефективну систему контролю за рухом запасів на підприємстві [8, с.184].
 
Виконання даних завдань передбачає вирішення ряду питань:
 
1) 
дослідження ринку закупок та вибір постачальників [2, с.146];
 
2) 
здійснення закупок, що включає визначення середніх величин придбання, цикли придбання, 
а також відхилення від середніх величин;
 
3) 
поставки, до яких відносяться середні величини поставок, а також відхилення від середніх 
величин;
 

«Проблемы и перспективы развития науки в начале третьего тысячелетия в странах СНГ»
 
37 
 
 
4) 
стан запасів на конкретний день, а також на кількість
 
днів виходячи з наявного запасу;
 
5) 
визначення  кількості  днів,  на  які  вистачить  одноразової  середньої  поставки,  розрахованої 
відносно середньої величини і середнього циклу придбання та ін. [9, с.41];
 
6) 
вибір системи обліку запасів, що найкраще підходить для підприємства;
 
7) 
безперервна оцінка реальної вартості запасів на складі;
 
8) 
ліквідація  застарілих  товарів  на  складах  шляхом  продажу  з  великими  знижками  або 
простого списання;
 
9) 
контроль витрат, пов’язаних з товарними запасами;
 
10) 
оптимізація об’єму запасних частин до виробничого обладнання;
 
11) 
аналіз можливості впровадження сучасних управлінських прийомів регулювання запасів;
 
12) 
оптимізація асортименту продукції з точки зору скорочення об’єму запасів [5, с.357];
 
13) 
розробка  планів
-
графіків  і  специфікації  на  кожну  позицію  номенклатури  і  (або) 
номенклатурні групи [2, с.145].
 
Запаси  створюються  з  різних  причин,  в  силу  яких  на  складах  завжди  повинна  бути  потрібна 
кількість запасів певного виду. Однак якщо запаси збільшити, то зростає вартість їх зберігання. Таким 
чином, управління запасами являє собою складний комплекс заходів. Ефективність цього управління 
досягається за рахунок реалізації спеціальної фінансової політики управління запасами [4, с.51]. Вона 
включає аналіз динаміки розміру, складу й оборотності запасів у передплановому
 
періоді, визначення 
цілей  формування  запасів,  визначення  потреби  в  запасах  товарно
-
матеріальних  цінностей,  що 
включаються  до  складу  оборотних  активів,  визначення  небхідного  обсягу  фінансових  коштів, 
авансованих  у  формування  ТМЦ,  мінімізацію  поточних  витрат  з  обслуговування  запасів,  реальне 
відображення у фінансовому обліку вартості товарно
-
матеріальних цінностей [7, с.167].
 
Можна  зробити  висновок,  що  в  своїх  основних  засадах  політику  управління  запасами 
формують завдання управління запасами, що були розглянуті вище.
 
Ефективне  управління  запасами  дозволяє  знизити  тривалість  виробничого  і  операційного 
циклу,  зменшити  поточні  затрати  на  їх  зберігання,  вивільнити  з  поточного  господарського  обороту 
частину фінансових коштів, реінвестуючи їх в інші активи.
 
 
Література:
 
1. 
Белуха  Н.,  Лиско  О.  Логистика  материальных  потоков  в  строительстве,  их  учет  и 
контроль.//Бухгалтерский учет и аудит. –
 2005. 

 
№3. –
 
С.29
-34. 
2. 
Гаджинський  А.М.  Логистика:  Учебник  для  студентов  высших  учебных  заведений.  –
  10-
е  изд., 
перераб. и доп. –
 
М.: Издательство –
 
торговая корпорация “Дашков и Ко”, 2004 –
 
408 с.
 
3. 
Друри К. Введение в управленческий и производственный учет: Учебное пособие: Пер. с англ. –
 3-
е изд., перераб. и доп. –
 
783 с.
 
4. 
Ильин А.И. Планирование на предприятии: Учебное пособие. –
 2-
е изд., перераб. –
 
Минск: Новое 
знание, 2001. –
 
635 с.
 
5. 
Радионова  О.А.,Радионов  Р.А.  Методология  нормирования,  риски  и  надежность  обеспечения 
запасами и оборотними средствами. Финансовый бизнес. –
 2004. 

 
№ 9
-10. 

 
С.15
-34. 
6. 
Рыжиков Ю.И. Управление запасами. –
 
М.: Наука. 1969. –
 
344 с.
 
7. 
Сакович В.А. Модели управления запасами. –
 
Минск: Наука и техника. 1986. –
 
319 с.
 
8. 
Скригун  Н,  Цимбалюк  Л.  Оптимізація  виробничих  запасів  як  один  з  напрямків  управління 
витратами. Економіка підприємств. –
 2003. 

 
№2. –
 
С.3
9-41. 
9. 
Сорока  Р.С.  Фактори  впливу  на  забезпеченість  торговельних  підприємств  оборотним 
капіталом.//Фінанси України. –
 2003. 

 
№10. –
 
С.76
-83. 
10. 
Хлипальская  В.  учет  поступления  и  хранения  запасов  оборотного  капитала  предприятия  в 
принятии управленческих решений.//Бухгалтерский учет и аудит. –
 2002. 

 
№11. –
 
С.37
-43. 
 
Науковий керівник:
 
старший викладач кафедри менеджменту Національного Технічного Університету України 
«Київський Політехнічний Інститут»,
 
Шеховцова Ірина Анатоліївна.
 
 
 
Ярослав Мусій
 
(
Київ

Україна)
 
 
ОЦІНЮВАННЯ КОНЦЕНТРАЦІЇ БАНКІВСЬКОГО СЕКТОРУ УКРАЇНИ В КОНТЕКСТІ 
ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ
 
 
Оцінювання  рівня  концентрації  у  банківській  сфері  найчастіше  виконується  за  допомогою 
показників  обсягу  власного  капіталу,  активів  банків,  зобов’язань,  обсягів  кредитів  та  депозитів, 
фінансовий результатів та ін. Сучасний стану банківської системи України в контексті її конкурентних 
параметрів –
 
рівня консолідації або монополізації  –
 
потребує поелементного аналізу для визначення 

38 
«Проблемы и перспективы развития науки в начале третьего тысячелетия в странах СНГ»
 
 
 
 
тенденцій  і  перспектив  угод  злиття  і  поглинання.  Дослідження  індексів  концентрації  банківського 
сектору  України  за  рівнем  основних  видів  доходів  банків  –
 
загальних  доходів  (процентних  та 
комісійних) дозволило зробити такі узагальнення:
 
1. 
Український  банківський  сектор  характеризується  достатньо  низьким  рівнем 
концентрації, та не є монопольним (рис. 1). Так, індекс концентрації за загальним обсягом доходів у 
2004 

 
2012 рр. складав від 31,8
 
% у 2004 р. до 27,9
 
% у 2012 р.
 
 
Рис. 1. Динаміка індексу концентрації трьох найбільших банків в Україні за обсягами отриманих 
загальних доходів у 2004 –
 
2012 рр., %
 
Розраховано автором
 
Джерело даних: Національний банк України –
 www.bank.gov.ua 
Склад лідерів ринку оновлювався достатньо повільно за досліджуваний період. В цілому серед 
лідерів ринку були шість банків –
 
Приватбанк, Райффайзен банк Аваль, Промінвестбанк, Укрсиббанк, 
Ощадбанк,  Укрексімбанк.  Незмінним  лідером  ринку  за  обсягами  отриманих  доходів  залишався 
Приватбанк,  частка  якого  коливалася  від  12,5
 
%  у  2008
 
р.  до  15,4
 
%  у  2011  р.  За  десять  років  не 
відбулося  істотних змін у рівні концентрації  трьох найбільших банків України.  При цьому  у 2005  –
 
2008 рр. така концентрація знижувалася –
 
з 
32,7 
% у 2005 р. (коли вона була найвищою за аналізовані 
останні десять років) до 24,4
 % 

 
2008 р. Після кризи 2008 р. рівень концентрації банківського сектору 
України за формуванням доходів стабільно зростав.
 
2. 
Зростання ролі державних банків. Особливістю складу ядра лідерів банківського сектору за 
обсягами  отриманих  доходів  у  2012  р.  є  суттєве  підвищення  ролі  державних  банків  –
 
Ощадбанку  та 
Укрексімбанку, які займають відповідно 2 та 3 ринкові позиції. Причому Ощадбанк увійшов до лідерів 
ринку відразу після кризи –
 
у 2009 р., закріпившись з 2010 р. на другому місці на ринку, а Укрексімбанк 
став третім у 2012 р. Така тенденція цілком відповідає політиці державної підтримки та регулювання 
розвитку  банківського  сектору  у  післякризовий  період,  коли  посилилося
 
втручання  держави  для 
забезпечення  стабільності  банківської  системи.  Наявність  ресурсної  підтримки  з  боку  держави 
дозволили  державним  банкам  зміцнити  свої  позиції  та  можливості  генерування  доходів  від  надання 
банківських послуг юридичним та фізичним особам на ринку.
 
3. 
Зберігається  порівняно  конкурентний  стан  вітчизняного  банківського  сектору  за 
основними  джерелами  формування  доходів  (рис.  2).
 
Рівень  концентрації  в  розрізі  основного  виду 
доходів комерційних банків –
 
процентних доходів, підтверджує, що за процентними доходами у 2004 –
 
2012  рр.  цей  індекс  не  перевищував  30
 
%  (за  виключенням  2005  р.,  в  якому  він  складав  30,4
 
%)  і 
зростав до 2009 р. При цьому, якщо в цілому за доходами індекс концентрації у 2012 р. дещо знизився 
відносно 2011 р. (до 27,9
 
% проти 28,1
 
% відповідно), то індекс концентрації за процентними доходами 
у 2012 р. зріс порівняно з 2011 р. майже на 1 в.п. –
 
з 28,8
 
% до 29,7
 %. 

«Проблемы и перспективы развития науки в начале третьего тысячелетия в странах СНГ»
 
39 
 
 
 
Рис. 2. Динаміка індексу концентрації трьох найбільших банків в Україні за обсягами отриманих 
процентних доходів
 
у 2004 –
 
2012 рр., %
 
4. 
Збереження  низького  рівня  монополізації
 
банківського  сектору  України  (за  критерієм 
Херфіндаля
-
Хіршмана). Як випливає з аналізу, поданого на рис. 3, індекс Херфіндаля
-
Хіршмана для 
показників  загальних,  процентних  та  комісійних  доходів  у  2004  –
 
2012  рр.  для  українського 
банківського сектору не перевищував 1000, тобто знаходився на рівні мінімальної концентрації.
 
 
Рис. 3. Динаміка рівня монополізації банківської системи України в Україні у 2004 –
 
2012 рр. за 
індексом Херфіндаля
-
Хіршмана, %, за рівнем основних видів доходів банків
 
Розраховано автором
 
Джерело даних: Національний банк України –
 www.bank.gov.ua 
5. 
Зниження  рівня  концентрації  банківського  сектору  за  доходами  під  впливом  найбільших 
банків. Аналіз впливу окремих банківських установ на рівень концентрації банківського сектору у 2012 
р. за показниками доходів банківських установ наведено на рис. 4.
 

40 
«Проблемы и перспективы развития науки в начале третьего тысячелетия в странах СНГ»
 
 
 
 
 
Рис.4.  Напрями  впливу  окремих  банківських  установ  на  рівень  концентрації  банківського 
сектору України за показниками доходів у 2012 р.
 
Джерело даних: НБУ
 
Як наведено на рис.4, у 2012 р. динаміка доходів більшості банків першої групи (які займають 
понад  3%  у  доходах  банківського  сектору  у  2012  р.)  обумовлювала  зниження  рівня  концентрації 
банківського  сектору  за  цим  критерієм.  Так,  у  Приватбанку,Укрексімбанку,  Райффайзен  банк  Аваль, 
Дельта  банку,  Укрсиббанку,  Укрсоцбанку,  Промінвестбанку,  ВТБ  банку  темпи  приросту  доходів  були 
меншими, ніж в середньому по  усіх банках (співвідношення до темпів росту в середньому по банках 
менша  за  1).  Виключення  складає  лише  Ощадбанк,  темпи  росту  доходів  якого  у  1,09  разу 
перевищували середній темп росту доходів в цілому по усіх банках (відповідно 115,6% проти 106,1% 
відповідно).
 
Для групи банків, що займають від 1% до 3%  у загальних обсягах доходів банків
 
в цілому по 
банківському  сектору  7  банків  (ОТП  банк,  Фінанси  та  Кредит,  Брокбізнесбанк,  Кредобанк, 
Кредитпромбанк,  Південний,  Форум  і  Сведбанк)  впливали  на  зменшення  рівня  концентрації,  а  5 
(Альфа
-
банк, ПУМБ, Надра, Укргазбанк, Сбербанк Росії) впливали на
 
збільшення рівня концентрації. 
Більшість  банків,  які  формують  менше  1%  у  доходах  банківського  сектору  у  2012  р.,  впливали  на 
збільшення рівня концентрації банківського сектору за доходами.
 
Забезпечення  конкурентоспроможності  сучасних  банківських  установ  України  значною  мірою 
забезпечується  шляхом  здійснення  стратегії  інтеграції  і  консолідації,  яка  передбачає  зміну 
організаційно
-
правових  форм  функціонування  банківських  установ,  і  водночас,  дозволяє  отримувати 
принципові  конкурентні  переваги  при  відносно  менших  витратах.  Угоди  злиття  і  поглинання  мають 
вагомий  потенціал  адаптації  банківських  структур  до  зростаючої  конкуренції  на  внутрішньому  та 
зовнішніх  ринках.  Для  українських  банків  підвищення  конкурентоспроможності  на  основі  стратегії 
інтеграції  й  консолідації  банківського  капіталу  є  перспективним  механізмом  вирішення  актуальних 
проблем  поточної  діяльності  та  забезпечення  гідних  конкурентних  позицій  на  внутрішньому  ринку. 
Конкурентоспроможність  банківського  сектору  України  може  забезпечуватися  оптимальним  рівнем 
концентрації  банків  в  умовах  позитивної  динаміки  росту  показників  їх  діяльності  та  реорганізації 
шляхом злиття і поглинання.
 
В умовах помірного рівня концентрації банківського сектору України за показниками доходності 
на сьогодні ринок злиття  і поглинання має  істотні  перспективи нарощення  відповідних  угод. В цьому 
зв’язку  доцільним  є  дослідження  можливостей  участі  середніх  та  малих  банків  в  угодах  злиття  і 
поглинання  та  забезпечення  на  цій  основі  позитивного  впливу  на  конкурентоспроможність 
банківського сектору України.
 

Поделитесь с Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   30


©emirsaba.org 2019
әкімшілігінің қараңыз

    Басты бет