Державний вищий навчальний заклад

 
 
«Гуманітарний простір науки: досвід та перспективи»
 
____________________________________________________________________________ 
_____________________________ 
Випуск 3 (20 травня 2016 р.) 
 
53 
транспортування  меду.  Дно  до  стінок  корпуса  прикріплено  за  допомогою 
залізного обруча [14]. 
У  випадках,  коли  потрібно  тимчасово  ізолювати  від  бджіл  матку, 
вживаються маточні клітки або запечатаний маточник [32, с. 54]. 
Отже,  бджільництво  на  Закарпатті  –  це  одна  з  найбільш  трудомістких 
справ місцевого населення. Організувати пасіку не так-то й просто. Для цього 
потрібно  мати  певні  навики, вміння,  а  найголовніше –  любити  цю  справу.  Бо 
без  любові  до  отої  простої  «бджілки-трудівниці»,  без  правильного  догляду  за 
нею, видатних досягнень у пасічницькій справі не досягнеш. 
Бджільництво  не  стояло  на  місці,  у  своєму  розвитку  воно  пройшло 
еволюційний  шлях.  Вдосконалювався  пасічницький  інвентар,  вулики,  методи 
медозбору,  способи  зимування  бджіл,  винаходились  нові  лікувальні 
властивості  продуктів  бджільництва.  Сподіватимемось,  що  ця  благородна 
справа  продовжуватиме  розвиватися  в  нашому  краї  і  надалі.  Адже  всі 
необхідні умови для цього в нас є. 
 
СПИСОК ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ 
1. 
Фонди  Закарпатського  музею  народної  архітектури  та  побуту  (далі – 
ФЗМНАП): 1279. 
2. 
ФЗМНАП 4614 / 2801. 
3. 
ФЗМНАП 6557 / 9042. 
4. 
ФЗМНАП 6561 / 9096. 
5. 
ФЗМНАП 6562 / 9097.  
6. 
ФЗМНАП 6563 / 9098. 
7. 
ФЗМНАП 6564 / 9099. 
8. 
ФЗМНАП 6565 / 9100. 
9. 
ФЗМНАП 6567 / 9101. 
10.  ФЗМНАП 6570 / 9105. 
11.  ФЗМНАП 6573 / 9108. 
12.  ФЗМНАП 6574 / 9109. 
13.  ФЗМНАП 6575 / 9110. 
14.  ФЗМНАП 6576 / 9111. 
15.  ФЗМНАП 6577 / 9112. 
16.  ФЗМНАП 6578 / 9113. 
17.  ФЗМНАП 6579 / 9114. 
18.  ФЗМНАП 6986 / 9679. 
19.  ФЗМНАП 7524 / 10669. 
20.  Польові матеріали зібрані в с. Бедевля Тячівського р-ну від Маркуша 
Василя  Івановича:  рукопис  //  Відділ  експозиційної  та  науково-дослідної 
роботи Закарпатського музею народної архітектури та побуту. 
21.  Польові  матеріали  зібрані  в  с.  Грушево  Тячівського  р-ну:  рукопис  // 
Відділ  експозиційної  та  науково-дослідної  роботи  Закарпатського  музею 
народної архітектури та побуту. 
22.  Тематико-експозиційний 
план 
експозиції 
«Традиційне 
бджільництво»:  рукопис  //  Відділ  експозиційної  та  науково-дослідної  роботи 
Закарпатського музею народної архітектури та побуту. 

 
 
«Гуманітарний простір науки: досвід та перспективи»
 
____________________________________________________________________________ 
_____________________________ 
Випуск 3 (20 травня 2016 р.) 
 
54 
23.  Артемов  Н.М.  Производство  пчелиного  яда  /  Н.М.  Артемов, 
И.Г. Солодухо // Пчеловодство. – 1965. – №7. – С. 32. 
24.  Бабич  І.А.  Бджільництво  /  І.А.  Бабич,  О.Г.  Мегедь.  –  К.:  Урожай, 
1969. – 272 с. 
25.  Бджільництво  //  Українське  народознавство.  –  Львів  :  Видавничий 
центр «Фенікс»,1994. – С. 318 − 324. 
26.  Гайова Є. Роль бджільництва в господарській діяльності досліджених 
лемківських  сіл  /  Є.  Гайова  //  Національний  музей  народної  архітектури  та 
побуту. – К., 2012.  
27.  Горбатенко  А.Г.  Лечение  больных  язвенной  болезнью  30-
процентным  спиртовым  раствором  прополиса  /  А.Г.  Горбатенко  //  Врачебное 
дело. – 1971. – №1. – С. 22 − 24. 
28.  Губин  В.А.  Пчеловодство  старого  Закарпатья  /  В.А.  Губин  // 
Пчеловодство. – 1970. – №11. – С. 12. 
29.  Демецкий  А.М.  Приминение  прополиса  для  лечения  ожогов  / 
А.М. Деемецкий // Здравоохранение Белоруссии. – 1958. – №5. – С. 33 − 35. 
30.  Довідник пасічника. – Ужгород, 1958. 
31.  Карпатские пчолы. Справочник. – Ужгород,1989. 
32.  Климентов А.А. Пчеловодство / А.А. Климентов. – М., 1950. 
33.  Короткий  подручник  пчолярства  (под  ред.  инж.  В.  Коссарда).  – 
Ужгород, 1925. 
34.  Младенов  С.  Мед  и  медолечение.  Перевод  с  болгарського  / 
С. Младенов. – София, 1971. 
35.  Охотский  Б.А.  Из  опыта  лечения  бронхиальной  астмы  / 
Б.А. Охотский, Н.Б. Охотская // Пчеловодство. – 1970. – №12. 
36.  Песчанский  А.Н.  Прополисный  концентрат  /  А.Н.  Песчанский  // 
Пчеловодство. – 1971. – №12. 
37.  Поліщук В.П. Продукти бджільництва / В.П. Поліщук. – К., 1972. 
38.  Пчеловодство  //  Господарській  календар  на  1942  год.  –  Ужгород.  – 
1942. – С. 49 − 52. 
39.  Родомскій  М.  Наука  пчолярства  для  угро-русского  народа  / 
М. Радомскій. – Унгварь, 1904. 
40.  Скуратівський  В.Т.  Розвиток  пасічництва  на Україні (основні  форми 
еволюції вулика) / В.Т. Скуратівський // Народна творчість та етнографія (далі 
НТЕ). – 1978. – №5. – С. 46 − 57. 
41.  Скуратівський  В.Т.  Традиційні  форми  пасічницьких  будівель  і 
комплексів на Україні / В.Т. Скуратівський // НТЕ. – 1980. – №6. 
42.  Тиводар М.П. Етнографія Закарпаття: Історико-етнографічний нарис / 
М.П. Тиводар. – Ужгород: Гражда, 2011. – 416 с.: іл. 
43. Тиводар М.П. Життя і наукові пошуки Федора Потушняка / М.П. Тиводар. 
– Ужгород: «Гражда», 2005. – 284 с. 
43.  Українська  етнологія:  навч.  посібник  /  За  ред.  В.  Борисенко.  –  К.: 
Либідь, 2007. – 400 с. 
44.  Херм О. Пчелиный яд – защита против облучения та иных хвороб / О 
Херм // Пчеловодство. – 1967. – №11. 
45.  Шевчук М.К. Пасіка, бджоли, мед / М.К. Шевчук. – Ужгород, 1974. 

 
 
«Гуманітарний простір науки: досвід та перспективи»
 
____________________________________________________________________________ 
_____________________________ 
Випуск 3 (20 травня 2016 р.) 
 
55 
46.  Шевчук  Н.К.  В  Карпатах  можно  добывать  тысячи  тон  меда  / 
Н.К. Шевчук // Пчеловодство. – 1964. – №6. 
47.  Шоломов  И.Н.  Маточное  молоко  при  некоторых  заболеваниях  / 
И.Н. Шоломов // Пчеловодство. – 1975. – №2. 
 
 
УДК 94:321:314.93:338 
Протасова Жанна 
(Черкаси, Україна) 
 
РЕФОРМИ КЕМАЛЯ АТАТЮРКА В ТУРЕЧЧИНІ 
 
Реформи  Кемаля  Ататюрка  були  серією  політичних,  законодавчих, 
культурних,  економічних  і  соціальних  змін,  що  перетворили  Турецьку 
республіку  з  осколка  Османської  імперії  в  сучасну,  світську  і  національну 
державу. Реформи були проведені під час правління Ататюрка у відповідності 
з ідеологією кемалізму.  
Основна  суть  реформ  полягала  в  насадженні  цілого  ряду  західних 
цінностей і досягнень в турецькому суспільстві. Політичні реформи призвели 
до  серйозних  змін  в  суспільстві,  що  спричинило  зникненню  безліч  традицій 
османського суспільства, а в підсумку була переглянута і змінена вся система 
суспільства колишньої Османської Імперії. 
Ключові  слова:«батько  всіх  турків»,  халіфат,  іслам,  кемалізм,  улеми, 
лаїцизм, швейцарське цивільне право, Ізмірський конгрес. 
 
The  reforms  of  Kemal  Ataturk  was  a  series  of  political,  legal,  cultural, 
economic  and  social  changes  that  have  transformed  the  Turkish  Republic  of 
fragments  of  the  Ottoman  Empire  into  a  modern,  secular  and  national  state. 
Reforms  have  been  carried  out  during  the  reign  of  Ataturk in  accordance  with  the 
ideology kemalizmu. 
The  main  essence  of  the  reform  was  the  planting  of  a  number  of  Western 
values and achievement sin the Turkish society. Political reforms have led to major 
change sin society that led to the disappearance of many traditions of the Ottoman 
society, and eventually was revised and changed the whole system of society of the 
former Ottoman Empire. 
Key words: «father of the Turks», caliphate, Islam, kemalizm, ulema, laіcit, 
the Swiss civil law, Izmir Congress. 
 
В історії Туреччини було чимало видатних і цікавих постатей, які в тій 
чи іншій мірі вплинули на долю своєї країни. Але серед інших возвеличується 
одна  фігура,  про  яку  потрібно  сказати  окремо  –  це  Мустафа  Кемаль.  Більш 
відомий нам під ім’ям Ататюрк, що буквально перекладається як «батько всіх 
турків».  За  значущістю  з  Ататюрком  може  зрівнятися  хіба  що  Сулейман 
Пишний. 
Сучасні  турки  з  величезною  повагою  ставляться  до  Мустафи  Кемаля. 
Можна  навіть  говорити  про  те,  що  в  Туреччині  існує  культ  особистості 

 
 
«Гуманітарний простір науки: досвід та перспективи»
 
____________________________________________________________________________ 
_____________________________ 
Випуск 3 (20 травня 2016 р.) 
 
56 
Ататюрка. Йому присвячують пісні і літературні твори, в його честь називають 
вулиці  і  площі,  практично  в  кожному  місті  є  пам’ятник  цьому  видатному 
державному діячу. Його внесок в історію Туреччини є вагомим. 
Дане 
питання 
досліджувало 
багато 
дослідників, 
а 
саме 
А.М. Габдулхакович,  Э.Л.  Рафаэлевна  [1];  А.В.  Кольцов  [2];  М.  Кюкючко  [3]; 
Т.У. Лукманов  [4].  Науковці  досить  об’єктивно  висвітлили  у  своїх  працях 
політичну  діяльність  Кемаля  Ататюрка.  Виділили  позитивні  та  негативні 
наслідки реформ Ататюрка для турецького суспільства. 
Мета  роботи  полягає  у  розгляді  особливостей  реформ  Кемаля 
Ататюрка. 
Мустафа  Кемаль  Ататюрк  був  не  тільки  блискучим  військовим,  але  й 
реформатором.  Реформи  Ататюрка  зробили  Туреччину  сильною  і  сучасною 
державою. Реформи Ататюрка торкнулося усіх сфер турецького суспільства та 
економіки. 
На  відміну  від  багатьох  інших  реформаторів  президент  Туреччини  був 
переконаний,  що  немає  сенсу  просто  модернізувати  фасад.  Щоб  Туреччина 
могла устояти в післявоєнному світі, необхідно було зробити  фундаментальні 
зміни всієї структури суспільства і культури.  
Мустафа  Кемаль  бачив  у  халіфаті  зв’язок  з  минулим  та  ісламом.  Тому 
слідом  за  ліквідацією  султанату  він  знищив  і  халіфат.  Кемаль  і  його 
прибічники  –  кемалісти  відкрито  виступили  проти  ісламської  ортодоксії, 
розчищаючи шлях для перетворення країни у світську державу. 
Ґрунт  для  перетворень  кемалістів  був  підготовлений  і  поширений 
передовими  для  Туреччини  філософськими  і  соціальними  ідеями,  що  були 
запозичені  з  Європи.  І  це  було  викликано  більш  широким  порушенням 
релігійних обрядів і заборон.  
Ще  перші  османські  реформи  обмежили  могутність  улемів  і  відняли  в 
них частина впливу в області права. Але богослови зберігали величезну владу 
й  авторитет.  Після  знищення  султанату  і  халіфату  вони  залишалися  єдиним 
інститутом  старого  режиму,  що  чинив  опір  кемалістам.  Кемаль  владою 
президента  республіки  скасував  ще  дуже  давню  посаду  шейх-уль-іслама  – 
першого улема в державі, міністерства шаріату, закрив окремі релігійні школи 
і  коледжі,  а  пізніше  заборонив  шаріатські  суди.  Новий  порядок  був 
закріплений республіканською конституцією [4]. 
Усі  релігійні  установи  стали  частиною  державного  апарата. 
Департамент 
релігійних 
установ 
займався 
мечетями, 
монастирями, 
призначенням і відставками імамів, муедзинів, проповідників, спостереженням 
за  муфтіями.  Релігію  зробили  як  би  відділом  бюрократичної  машини,  а 
улемів –  державними  службовцями.  Коран  перевели  на  турецький.  Заклик  на 
молитви  став  звучати  турецькою  мовою,  хоча  спроба  відмовитися  від 
арабської на молитвах так і не вдалася – адже в Корані зрештою був важливий, 
не  тільки  зміст,  але  і  містичне  звучання  незрозумілих  арабських  слів. 
Вихідним днем кемалісти оголосили неділю, а не п’ятницю, мечеть Айя-Софія 
в  Стамбулі  перетворилася  в  музей.  У  швидко  зростаючій  столиці  Анкарі 
практично не будували культових споруджень.  

 
 
«Гуманітарний простір науки: досвід та перспективи»
 
____________________________________________________________________________ 
_____________________________ 
Випуск 3 (20 травня 2016 р.) 
 
57 
Турецьке  міністерство  освіти  взяло  під  свій  контроль  усі  релігійні 
школи.  Медресе,  що  існувало  при  мечеті  Сулеймана  в  Стамбулі,  що  готувало 
улемів 
вищого 
рангу, 
було 
передано 
богословському 
факультету 
Стамбульського  університету.  У  1933  р.  на  базі  цього  факультету  був 
відкритий Інститут ісламських досліджень. 
Однак опір лаїцизму – світським реформам – виявився сильнішим, ніж 
очікувалося. Коли в 1925 р. почалося курдське повстання, його очолив один  з 
дервішських шейхів, що призивав скинути «безбожну республіку» і відновити 
халіфат. 
У Туреччині іслам існував на двох рівнях: формальний, догматичний – 
релігія  держави,  школи  й  ієрархії;  народний,  пристосований  до  побуту, 
обрядам,  віруванням,  традиціям  мас,  що  знаходив  своє  вираження  в 
дервішестві. 
Коли  в  Туреччині  почалися  реформи,  стало  ясно,  що  не  богослови-
улеми,  а  саме  дервіші  чинять  найбільший  опір  лаїцизму.  Зі  своїми 
супротивниками  кемалісти  розправлялися  без  жалості.  Мустафа  Кемаль 
розлютився  на  дервішів,  закрив  їхні  монастирі,  розпустив  ордена,  заборонив 
збори, церемонії й особливий одяг. Кримінальний кодекс заборонив політичні 
асоціації  на  базі  релігії.  Це  був  удар  у  саму  глибину,  хоча  він  і  не  досяг 
цілковитої  мети:  багато  дервішських  орденів  було  в  той  час  глибоко 
законспіровані. 
Незважаючи на бідність у країні, Кемаль завзято тяг Туреччину за вуха 
в  цивілізацію.  З  цією  метою  кемалісти  вирішили  впровадити  в  побут 
європейський  одяг. В одній з промов Мустафа Кемаль пояснював свої наміри 
таким  способом:  «Було  необхідно  заборонити  феску,  що  сиділа  на  головах 
нашого  народу  як  символ  неуцтва,  недбалості,  фанатизму,  ненависті  до 
прогресу  і  цивілізації,  і  замінити  її  капелюхом  –  головним  убором,  яким 
користується  весь  цивілізований  світ.  Таким  чином,  ми  демонструємо,  що 
турецька  нація  у  своєму  мисленні,  як  і  в  інших  аспектах,  ні  в  якій  мірі  не 
ухиляється від цивілізованого громадського життя» [4].  
Чи  в  іншій  промові:  «Друзі!  Цивілізований  міжнародний  одяг  гідний  і 
придатний  для  нашої  нації,  і  ми  усі  будемо  носити  його.  Черевики,  штани, 
сорочки  і  краватки,  піджаки.  Звичайно,  усе  завершується  тим,  що  ми  носимо 
на голові. Цей головний  убір називається  «капелюх». Був виданий декрет, що 
вимагав  від  чиновників  носити  костюм,  «загальний  для  всіх  цивілізованих 
націй  світу»  [4].  Спочатку  звичайним  громадянам  дозволялося  вдягатися,  як 
вони хочуть, але потім фески оголосили поза законом. 
Відбулися  зміни  і  у  цивільному  праві.  Було  прийнято  1926  р. 
швейцарське  цивільне  право,  яке  було  перероблене  на  турецький  лад.  Деякі 
правові реформи проводилися і раніш, при танзіматі (перетвореннях середини 
XІХ  ст.)  і  младотурках.  Однак  у  1926  р.  світські  власті  вперше  насмілилися 
втрутитися в заповідник  улемів – сімейно-релігійного життя. Джерелом права 
замість  «волі  Аллаха»  були  проголошені  рішення  Національних  зборів  [4]. 
Прийняття швейцарського цивільного кодексу багато чого змінило в сімейних 
відносинах.  Заборонивши  полігамію,  закон  надав  жінці  право  розлучення, 
упровадив  шлюборозлучний  процес,  знищив  юридичну  нерівність  між 

 
 
«Гуманітарний простір науки: досвід та перспективи»
 
____________________________________________________________________________ 
_____________________________ 
Випуск 3 (20 травня 2016 р.) 
 
58 
чоловіком  і  жінкою.  Звичайно,  новий  кодекс  носив  цілком  визначені 
специфічні  риси.  Узяти  хоча  б  те,  що  він  надавав  жінці  право  зажадати  в 
чоловіка  розлучення,  якщо  той  приховав,  що  він  безробітний.  Однак  умови 
суспільства,  що  були  установлені  вже  багато  століть,  традиції  стримували 
застосування нових шлюбно-сімейних норм на практиці. Для дівчини, що хоче 
вийти  заміж,  неодмінною  умовою  вважалося  (і  вважається)  невинність.  Якщо 
чоловік  виявляв,  що  його  дружина  –  не  незаймана,  він  відсилав  її  назад 
батькам, і до кінця життя вона несла ганьбу, як і вся її родина.  
Мустафа  Кемаль  усіляко  підтримував  емансипацію  жінок.  В  одній  зі 
своїх  промов  Мустафа  Кемаль  критикував  чадру.  «Вона  заподіює  жінкам 
великі  страждання  під  час  спеки,–  говорив  він.  –  Чоловіки!  Це  відбувається 
через наш егоїзм. Не будемо ж забувати, що в жінок є такі ж моральні поняття, 
як і в нас» [3].  
Президент  вимагав,  щоб  «матері  і  сестри  цивілізованого  народу» 
поводилися  належним  чином.  «Звичай  закриття  обличчя  жінок  робить  нашу 
націю  посміховиськом»,–  вважав  він.  Мустафа  Кемаль  вирішив  впровадити 
емансипацію жінок  у тих же межах, що й  у Західній Європі. Жінки одержали 
право голосувати і бути обраними в муніципалітети й у парламент [3]. 
Крім цивільного, країна одержала нові кодекси для всіх галузей життя. 
На кримінальний кодекс уплинули закони фашистської Італії. Статті 141 – 142 
використовувалися  для  розправи  з  комуністами  і  всіма  лівими.  Комуністів 
Кемаль  не  любив.  Не  любив  Кемаль  й  ісламістів.  Кемалісти  закреслили  з 
конституції такі статті, як «Релігія турецької держави – іслам». Республіка і по 
конституції і за законами стала світською державою [4]. 
Перетворення  торкнулися  й  арабського  алфавіту,  дійсно  зручного  для 
арабської  мови,  але  не  придатного  для  турецької.  Новий  алфавіт  був 
підготовлений за кілька тижнів. Президент республіки з’явився в новій ролі – 
учителя. Під час одного зі свят він звернувся до тих, що зібралися: «Мої друзі! 
Наша  багата  гармонічна  мова  зможе  виразити  себе  новими  турецькими 
буквами.  Ми  повинні  звільнитися  від  незрозумілих  значків,  що  протягом 
століть  тримали  наші  розуми  в  залізних  тисках.  Ми  повинні  швидко  вивчити 
нові  турецькі  букви.  Ми  повинні  навчити  їм  наших  співвітчизників,  жінок  і 
чоловіків, носіїв і човнярів. Це потрібно вважати патріотичним обов’язком. Не 
забувайте,  що  для  нації  ганебно  на  десять-двадцять  відсотків  складатися  з 
освічених  і  на  вісімдесят-дев’яносто  з  неписемних».  Національні  збори 
прийняли закон, що вводив новий турецький алфавіт і заборонив застосування 
арабського з 1 січня 1929 р. [1]. 
Введення  латиниці  не  тільки  полегшувало  навчання  населення.  Воно 
знаменувало  новий  етап  розриву  з  минулим,  удар  по  мусульманському 
віруванню. Після впровадження латиниці відкрилися можливості для глибшої 
мовної  реформи.  Мустафа  Кемаль  заснував  лінгвістичне  товариство.  Воно 
поставило  собі  за  мету  спочатку  зменшити  і  поступово  видалити  арабські 
граматичні  запозичення  багато  з  яких,  закріпилися  в  турецькій  культурній 
мові.  Потім  пішов  більш  сміливий  наступ  на  самі  перські  й  арабські  слова. 
Радикали  з  лінгвістичного  суспільства  були  налаштовані  проти  арабських  і 
перських  слів  як  таких,  навіть  якщо  вони  складали  значну  частину  мови,  на 

жүктеу/скачать 2,66 Mb.

Достарыңызбен бөлісу: