Пи хта  сиби рская  (лат.  Ábies  sibírica)  –

«Проблемы и перспективы развития науки в начале третьего тысячелетия в странах СНГ»
 
15 
 
 
Деревья  достигают  60  метров  в  высоту.  Диаметр  ствола  до  2  метров.  Кора  коричневого  цвета, 
шелушащаяся. Крона цилиндрической или узко пирамидальной формы.
 
Иглы  хвои  расположены  радиально,  направлены  вперед,  прямые  или  слегка  изогнутые,  в  поперечном 
сечении ромбические.
 
Шишки зелёного или фиолетового цвета, цилиндрической формы, длиной от 6 до 11 см, в диаметре 2,5–
3,5 см. Созревают в сентябре
-
октябре.
 
Ель Шренка, является эндемиком Джунгарского Алатау и по своей долговечности, стройности, высоте и 
величавости сравнима разве что с американской секвойей. Продолжительность жизни этих красавиц до 500 лет 
и более, высота ствола –
 
до 48 м при диаметре около 2 м. Площадь таких ельников здесь свыше 6 тыс. га. 
 
На  территории  Жонгар
-
Алатауского  ГНПП  встречаются  три  вида  можжевельников  –
 
казацкий, 
ложноказацкий и сибирский.
 
Можжевельники распространены в верхней части хвойных лесов, субальпийском поясе, иногда заходят 
в альпийский пояс.
 
Можжевельник  –
 
карлик  по  сравнению  с  елью  (его  высота  около  1  м),  но  имеет  мощную  корневую 
систему,  растет  на  каменистых  склонах  и  скальных  участках  и  препятствует  возникновению  разрушительных 
паводков и снежных лавин. В нижней части пояса в арчовых зарослях встречаются отдельные экземпляры ели, 
рябины,  ивы.  В  верхней  части  можжевеловые  заросли  становятся  совсем  малорослыми  (до  20–30  см)  и 
образуют уже не сплошные, а отдельные куртинки.
  
Можжеве льник  ложноказацкий  (лат. 
Juniperus  pseudosabina) 
–стелящийся  кустарник  с  лежачими  и 
приподымающимися ветвями, при чем конечные веточки достигают толщины 1,5–2 мм.
 
Листья длиной 1,5–2, реже 3 мм, шириной 1,5 мм, туповатые, почти эллиптические, с внутренней (то есть 
обращенной  к  ветке)  стороны  вогнутые,  на  наружной  выпуклые,  с  овальной  или  продолговатой,  спинной 
желёзкой.
 
Однодомное растение. Шишкоягоды овальные длиной 5–8 (редко до 12) мм, буровато
-
чёрные, иногда со 
слабым, сизым налётом. Семена овальные, гладкие, длиной 5 мм, шириной 3 мм.
  
Можжевельник  казацкий  (Junіperus  sabіna)
 
–
 
стелющийся  кустарник  высотой  1–
1,5 
м.  Быстро 
разрастается  в  ширину  и  образует  плотные  заросли.  Реже  встречаются  небольшие  деревья  до  4
 
м  высотой  с 
изогнутыми стволами.
 
Побеги
 
содержат эфирное масло, ядовиты.
 
Хвоя
 
двух типов: у молодых растений игловидная, прямостоячая, заострённая, 4
-6 
мм длиной, сверху
 
–
 
синевато
-
зелёная,  мягкая,  с  четко  выделяющейся  срединной  жилкой;  у  взрослых  растений  хвоя  чешуевидная. 
Характерным признаком вида является резкий
 
запах, который издают хвоя и побеги при растирании
. 
Шишки
 
поникающие,  мелкие  (5–7  мм),  буро
-
чёрные  с  сизым  налётом.  Семена
 
созревают  осенью  и 
весной следующего года.
 
Кора
 
красно
-
коричневая, отслаивающаяся.
 
Засухоустойчив,  светолюбив,  малотребователен  к  почве,  устойчив  к  дыму  и  газам,  обладает 
почвозащитными свойствами.
 
Сібір  аршасы  (Jun
iperus  sibirica) 
–
 
вечнозеленое  двудомное  растение.  Низкий  стелющийся 
густоветвистый  кустарник  0,5
-
1  м  высотой.  Кора  на  молодых  побегах  светло
-
бурая,  глянцеватая,  голая. 
Междоузлия укороченные, до 1
-
4 мм. 
 
Листья 4
-
8(10) мм дл., в мутовках, сближенные, густо сидящие, прижатые к ветвям, игловидные, сильно 
саблевидно  изогнутые,  колючие.  Сверху  листья  желобчатые,  с  широкой  яркой  белой  устьичной  полосой,  снизу 
зеленые, выпуклые, с тупым килем. 
 
Мужские соцветия сидячие, наружные в 2
-
3 раза короче листьев. Шишкоягоды 6
-
8 мм диам., на коротких 
ножках, черные, с сизым налетом. Семена в числе 2
-3.  
Распространен в высокогорьях на скалах, каменистых склонах и россыпях, образует небольшие заросли. 
 
Процесс образования пыльцы происходит в апреле
-
мае, а плодоношение –
 
июле
-
августе. Размножение 
семенное, вегетативное.
 
На территории Джунгарского Алатау эфедровые представлены двумя видами рода хвойник или эфедра 
(Ephedra). 
Хво йник  сре дний  (лат. 
Ephedra  intermedia) 
–кустарники  высотой  до  1  мм.  Ветви  торчащие,  вверху 
сближенные, почти параллельные, сильно ветвистые с серой, мочалистой корой; веточки диаметром до 2–3 мм, 
прямые,  супротивные  или  мутовчатые,  междоузлия  короткие  или  удлинённые  (длинйо  до  5  см),  сизо
-
зелёные, 
гладкие или тонко шероховатые.
 
Листья  в  числе  двух,  редко  трёх–четырёх,  редуцированные,  внизу  спаянные,  плёнчатые,  треугольные, 
длиной до 3,5 мм.
 
Мужские колоски скучены в соцветия диаметром до 1 см, овальные около 6 мм, с 3–4 парами цветков, 
прицветники  округло
-
овальные,  по  краю  узкоплёнчатые,  на  одну  треть  внизу  спайные,  длиной  около  2,5  мм, 
внутренние  более  длинные.  Тычиночная  колонка  слабо  выдающаяся,  цельная  или  до  основания  ветвистая, 
пыльники  в  числе  шести–восьми,  обычно  на  коротких  ножках.  Женские  колоски  двух–трёх
-
цветковые,  с  2–
3 
парами прицветников,
 
иногда тройчато
-
мутовчатых, нижние (при трёх парах) короткие, средние (при двух парах) 
почти  равны  по  длине  внутренним,  внутренние  до  половины  или  несколько  выше  спаянные,  широкие, 
притуплённые или слабо заострённые, по краю узко
-
плёнчатые, цельные.
 
Плоды
 
шаровидные,  длиной  около  6  мм,  мясистые,  красные.  Семена  бурые,  длиной  5–6  мм,  плоско
-
выпуклые.
 
Цветение в июне. Плодоношение в июле.
 
Хво йник  хво  евый  (лат. 
Ephedra  equisetina) 
–
 
типично  горное  растение,  приуроченное 
преимущественно  к  горно
-
степному,  горно
-
лесному  и  субальпийскому  поясам.  На  территории  Джунгарского 
Алатау произрастает на каменистых участках, щебнистых осыпях и в расщелинах скал на высоте 1000–1800 м 

16 
«Проблемы и перспективы развития науки в начале третьего тысячелетия в странах СНГ»
 
 
 
 
над  уровнем  моря,  где  укореняется  благодаря  мощной  корневой  системе.  Образует  негустые,  но  обширные 
заросли. Требователен к свету. Способен размножаться вегетативно, делением кустов.
  
Многолетний,  густоветвистый  кустарник  высотой  до  1–1,5  м.  Корень  толстый,  длинный,  ветвистый. 
Стебель одиночный или в  числе нескольких, толстый, от основания ветвистый, деревенеющий, серый; веточки 
вверх направленные, прямые, торчащие, диаметром 1,5–2 мм, членистые, гладкие, зелёные, тонко бороздчатые, 
с междоузлиями до 2 см.
 
Листья  в  числе  двух,  чешуйчатые,  супротивные,  сросшиеся  у  основания,  вверху  короткотреугольные, 
редуцированные до влагалищ.
 
Мужские  колоски  одиночные  или  в  числе  двух–трёх,  длиной  4–5  мм,  скученные,  расположены  вдоль 
веточек, двух–четырёх
-
цветковые, почти шаровидные; наружные прицветники округло
-
овальные, притуплённые, 
в  основании  на  одну  треть  спайные,  тонкие,  внутренние  –
 
округлые,  более  длинные,  с  едва  выставляющейся 
пыльниковой  колонкой;  пыльники  в  числе  шести–восьми,  почти  сидячие,  очень  редко  с  короткими  нитями. 
Женские колоски расположены, как и пыльниковые, на ножках длиной в 1–2 мм, одноцветковые; прицветников 2–
3 пары, нижние широко
-
овальные, по краю узко
-
перепончатые, на одну треть спайные, внутренние –
 
на две трети 
снизу спайные.
 
Плоды  –
 
красные,  мясистые,  шаровидные  ягоды  (шишкоягоды),  длиной  6–7  мм.  Семена  округлые,  с 
обеих сторон выпуклые, длиной 4–6 мм. Цветение в мае –
 
июне. Плодоношение в июле –
 
августе.
 
Сохранение  генетических  ресурсов  хвойных  лесов  –
 
важная  задача,  требующая  дальнейшее  изучение 
влияния окружающей среды на биологические особенности развития представителей голосеменных растений, и 
прежде всего эндемичных видов.
 
 
Литература:
 
1. 
Нұрбеков Ж. Жетісу–Семиречие, Алматы «Эффект», 2009. 184
-
190 с.
 
2. 
Байтенов М.С. Флора Казахстана. Алматы.: Ғылым. 2001. 280 с.
 
3. 
Демидовская  Л.Ф.  Можжевельники  Южного  Казахстана  –
 
перспективные  эфиромасличные  растения/ 
Демидовская Л.Ф., Аверина В.Ю., Егеубаева Р.А.//Тр. Ин
-
та Ботаники АН КазССР. 1976. –
 
Т.35.
- 
С.61
-74. 
4.  .
«Иллюстрированный определитель растений Казахстана». Т.1
-2.-
Алма
-
Ата:изд
-
во Наука КазССР, 1969.
 
 
 
Валентин Ва енко
 
(Київ, Україна)
 
 
БІОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ТОКСИЧНОЇ ДІЇ МІКОТОКСИНІВ
 
 
Мікотоксини  –
 
група  низькомолекулярних  токсичних  метаболітів,  що  продукуються  мікроскопічними 
(пліснявими)  грибами.  Поряд  з  вираженою  загальною  токсичною  дією,  окремі  мікотоксини  мають  канцерогенні, 
мутагенні, тератогенні та галюциногенні властивості. 
 
За  останні  10  років  в  Україні  та  в  інших  країнах,  в  яких  виробляються  основні  зернові  культури, 
спостерігається значне зростання зараження мікотоксинами. Все це виводить товарне зерно не тільки з категорії 
продовольчого, але і робить його непридатним для використання на корм. 
 
Зернові культури вражають близько 20 видів фузарієвих грибів, але основна увага у зв'язку з небезпекою 
забруднення  зерна  мікотоксинами,  приділяється  Fusarium  graminearum,  F.  culmorum,  F.  s
porotrichioides,  F. 
avenaceum,  F.  poae,  F.  Sambucinum  [1,  c
. 10]. Вони відрізняються один від одного за морфологічними ознаками 
макро
- 
та мікроконідій, за наявностю або відсутнітю хламідоспор.
 
За  шкідливістю  фузаріоз  займає  одне  з  перших  місць  серед  хвороб
 
зернових  культур.  В  Україні  це 
захворювання проявляється масштабно та стабільно. Поразка фузаріозом всього колоса знижує врожай на 87%, 
половини  –
 
на  76%,  третини  колоса  –
 
на  44%.  Внаслідок  фузаріозного  зараження  знижується  схожість  насіння, 
маси 1000 зерен та кількості зерен у колосі. Маса зерна може знизитися на 64%, кількість зерен у колосі –
 
на 46%, 
маса 1000 насінин –
 
на 45%. Крім того, що фузаріоз зернових культур призводить до значних втрат врожаю, він 
погіршує  якість  вирощеної  продукції:  вміст  протеїну  в  зерні  пшениці,  ураженому  F.  culmorum,  зменшується  в 
порівнянні зі здоровим на 0,1
-
0,5%, маса –
 
з 39,5
-
51 г до 29
-
46,5 г, «сира» клейковина –
 
з 29,2 до 14,7
-
22% . При 
цьому  погіршується  якість  борошна  та  хліба  [2, 
c
.  15].  Фузаріоз  значною  мірою  впливає  на  фізичні,  хімічні  та 
технологічні  властивості  зерна:  знижує  натуру,  погіршує  скловидність,  впливає  на  технологічні  та  хімічні  якості 
борошна. 
 
Здатність  більшості  грибів  роду  Fusarium  продукувати  в  процесі  життєдіяльності  мікотоксини  –
 
токсичні 
метаболіти, яких належать до різних груп хімічних сполук. А зерно багатьох хлібних злаків є хорошим субстратом 
для розвитку фузаріозу, який утворює мікотоксини [3, 
c. 24]. 
Хвороби  людей  і  тварин,  викликані  токсинами  фузаріозних  грибів,  в  останні  роки  стали  світовою 
проблемою.  За  даними  FAO,  на  сьогоднішній  день  25%  світового  виробництва  зерна  уражено  токсиногенними 
грибами.  У  країнах,  що  розвиваються,  до  36%  всіх  захворювань  прямо  чи  опосередковано  пов'язані  з  дією 
грибкових мікотоксинів. 
 
Відомо,  що  ще  в  кінці  XIX  ст.  в  Росії  досліджували  токсичні  властивості  гриба  Fusarium  graminearum, 
щодо  його  властивостей  викликати  захворювання  у  людей  в  результаті  вживання  продуктів,  виготовлених  з 
ураженого  їм  зерна  (так  званий  «п'яний  хліб»).  Це  стало  початком  вивчення  фузаріотоксинів.  Зараз  відомо 
близько 250 видів грибів (з них більше 40 –
 
фітопатогени), які продукують понад 500 мікотоксинів. 
 
Мікотоксини  не  тільки  знижують  цінність  зібраного  врожаю,  а  й  викликають  захворювання  у  домашніх 
тварин та птиці, що призводить до
 
зниження продуктивних показників. Мікотоксини біосінтезуються грибами роду: 
Aspergillus,  Fusarium,  Penicillium,  Claviceps,  Stachybotrys,  Rhizoctonia.  Формування  грибів  відбувається  протягом 
росту зерна в полі, збору, зберігання та після переробки його в сприятливих для росту грибів умовах. Наприклад, 
у південних та центральних регіонах Європи взагалі поширені фузаріотоксіни, які здатні викликати гострі отруєння 

«Проблемы и перспективы развития науки в начале третьего тысячелетия в странах СНГ»
 
17 
 
 
та істотно знижувати продуктивність тварин. У країнах північної Європи найбільш небезпечним контамінантом є 
охратоксин А, наприклад, в Данії їм уражено 40% зерна.
 
Три  найважливіших  механізми  дії  мікотоксинів  призводять  до  порушення  різних  обмінних  процесів  в 
організмі:  інгібування  синтезу  протеїну,  ДНК,  РНК,  порушення  структури  мембран  та  ініціювання
 
перекисного 
окислення ліпідів. В результаті їх  дії  у тварин збільшується смертність, спостерігається висока конверсія корму, 
уповільнений ріст, відмова від корму, знижені запліднюваність та виводимість. Дослідження вчених показали, що 
більшість мікотоксинів вивільнюється у стравоході протягом 30 хвилин після згодовування. Таким чином більшість 
з  мікотоксинів  адсорбується  в  тонкому  кишечнику  до  того  як  досягти  товстого  кишечника.  При  цьому  важливо 
пам'ятати, що мікотоксини дуже швидко всмоктуються. 
 
Токсикоз  від  "п'яного  хліба"  –
 
це  захворювання  людини  і  тварин,  пов'язане  з  вживанням  зернових 
продуктів,  заражених  грибами  F.graminearum.  Це  захворювання  може  протікати  як  у  гострій,  так  і  у  хронічній 
формах. Тривале використання продуктів, виготовлених з ураженого зерна, призводить до виснаження організму, 
втрати зору та порушення психіки. У тварин характерними симптомами отруєння є відмова від корму, пригнічення 
рефлексів.
 
Під  час  жнив  при  тривалих  опадах  у  людей  та  сільськогосподарських  тварин  лікарі  почали  виявляти 
захворювання,  яке  носить  назву  акабабі.  У  людей  захворювання  проходить  за  типом  харчового  отруєння,  а  у 
тварин  нерідко  призводить  до  загибелі.  Токсичні  властивості  зерна  пов'язані  із  зараженням  грибом  F.nivale  –
 
продуцентом 
фузарінона
-
Х, 
ніваленолу,
 
діацетоксініваленолу 
та 
F.graminearum 
–
 
продуцентом 
дезоксиніваленолу (DAS) та 3 –
 
ацетілніваленола [4, 
c. 17].  
Також простежується збільшення тенденції до захворювання аліментарної токсичної Алейкії, основними 
симптомами якої є гіперемія, набряклість мигдалин та некрози слизової оболонки. Важке протікання хвороби, як 
правило  закінчується  летально.  Причиною  захворювання  є  вживання  продуктів  із  зерна,  зараженого  грибом 
F.sporotrichiella var. sporotrichioides, F.sporotrichiella var.poae, який виробляють Т
-2 
і НТ
-
2 токсини. 
 
Гриби F.sporotrichiella var.poae і F.sporotrichiella var.tricinctum викликають уровску хворобу (Кашина
-
Бека), 
яка  проявляється  в  дитячому  віці  й  супроводжується  гальмуванням  зростання  скелету,  особливо  трубчастих 
кісток,  а  також  деградацією  хрящової  тканини.  Захворювання  не  смертельне,  але  може  призвести  до  повної 
інвалідності. Як і в попередніх випадках, воно є наслідком вживання забруднених фузаріум хліба та крупи. 
 
У  країнах  СНД  встановлено  гранично  допустимі  концентрації  для  афлатоксину  В1  –
 
0,005  мг/кг  (у 
зернових,  горіхах,  масляних),  афлатоксину  М1  –
 
0,0005  мг/кг  (в  молоці  та  молочних  продуктах), 
дезоксиніваленолу  –
 
0,7  мг/кг  (  для  пшениці),  і  1,0  мг/кг  (для  ячменю),  Т
-
2  токсину  –
 
0,1  мг/кг  (для  зернових), 
зеараленону –
 
1,0 мг/кг (для
 
кукурудзи, пшениці, ячменю) і патуліну –
 
0,05 мг/кг (для продуктів переробки яблук, 
томатів та обліпихи).
 
Не  допускається  присутність  мікотоксинів  у  продовольчій  сировині  та  харчових  продуктах,  призначених 
для  дитячого  та  дієтичного  харчування.  Партії  пшениці,  що  містять  DON  більше  ніж  1,4  мг/кг,  а  зеараленону 
більше  ніж  2  мг/кг,  використовують  тільки  для  фуражних  або  технічних  цілей,  за  умови  змішування  їх  з 
незараженим  зерном.  Товарні  партії  з  наявністю  фузаріозних  зерен  слід  розміщувати  окремо  та  ретельно 
контролювати  на  наявність  фузаріозних  зерен  та  дезоксиніваленолу  (DAS)  для  визначення  їх  цільового 
призначення. 
 
У  багатьох  країнах  більш  ємним  критерієм  вважають  допустимий  рівень  добового  споживання 
мікотоксину,  який  оцінюють  шкідливим  впливом  на  організм  в  залежності  від  сумарної  кількості  поглиненого 
метаболіту. Так, у країнах Євросоюзу максимально допустимі показники вживання мікотоксинів (мкг/кг ваги тіла на 
добу) становлять: DON –
 
1, зеараленон –
 
0,2, сума токсинів Т
-
2 і НТ
-2 
–
 
0,06, ніваленол –
 0,7 [5, c
. 12]. У регіонах, 
де  населення  традиційно  приймає  велику  кількість  борошняних  та  круп'яних  продуктів,  мікотоксини,  навіть  при 
незначному  вмісті  їх  у  зерні,  але  при  постійному  надходженні  в  організм,  викликають  необоротне  погіршення 
здоров'я.  Особливо  небезпечні  мікотоксини  для  дітей,  у  раціоні  яких  зернові  продукти  займають  істотну  частку. 
Однак  часто,  зараження  зерна  яким
-
небудь  видом  патогена,  який  здатний  продукувати  певні  мікотоксини,  не 
відповідає  рівню  їх  накопичення  в  зерні  [6, 
c
.  33].  За  припущенням  вчених,  це  пов'язано  з  різними  факторами: 
взаємодією  метаболітів  домінуючих  видів  всього  комплексу  мікобіоти  зерна,  генотипом  рослини  та  умовами 
навколишнього середовища. 
 
Контроль мікотоксинів, особливо під час дозрівання, збирання та зберігання
 
врожаю пшениці –
 
важливий 
аспект  економіки  сільськогосподарського  виробництва.  Розвиток  токсіногенних  грибів  у  посівах  сприяє 
ослабленню рослин біотичними та абіотичними факторами. Більше фузаріозом уражені рослини озимої пшениці, 
вирощуваної  після  поверхневої  обробки  грунту,  після  стерньових  попередників  та  кукурудзи,  які  накопичують 
інфекцію.  Забезпечити  фізіологічну  силу  зернових  у  протистоянні  фузаріозу  допоможе  своєчасне  і  дбайливе 
очищення  полів  під  озимі  від  пожнивних  рослинних  залишків,  з  подальшим
 
ретельним  загортанням  їх  під  час 
обробки, скиртування соломи віддалік озимих посівів, дотримання термінів, встановлених норм висіву та глибини 
загортання  насіння  районованих  сортів,  збалансованого  внесення  мінеральних  та  органічних  добрив,  згідно 
зональних технологічних рекомендацій (разом із захисними та іншими заходами по догляду за посівами). Вплив 
цих негативних факторів посилюється від надмірної вологи та підвищеної температури середовища.
 
Висновок

жүктеу/скачать 9,75 Mb.

Достарыңызбен бөлісу: