«Вітчизнянанаука: сучаснийстан,актуальніпроблемитаперспективирозвитку»

«Проблеми та перспективи розвитку науки на початку третього тисячоліття у країнах Європи та Азії»

 

 

355 

 

 

 

человек) в течение года тренировалась в секции базовой физической подготовки (не менее двух раз в неделю), в 

которой  использовались  традиционные  средства  физического  воспитания.  В  этой  группе  от  20  до  30%  учебного 

времени, которое выделялось на физическую культуру,

 

отводилось силовой подготовке. Вторая экспериментальная 

группа 1

-

2 курсов (27 человек) тренировалась в секции базовой атлетической подготовки, в которой до 70% времени 

отводилось  развитию  силы.  Контрольная  группа  1

-

2  курсов  (35  человек)  состояла  из  студентов,  двигательная 

активность которых была ограничена только одним

 

уроком

 

физической культуры.

 

Возрастные силовые возможности студентов оценивались при выполнении теста –

 

становая динамометрия. 

по формуле: ВИСС = ЦП / В, где ВИСС  –

 

возрастной индекс становой силы в относительных единицах(о.е); ЦП  –

 

цифровой показатель станового динамометра (в см); В –

 

возраст испытуемых.

 

Анализ изменений ВИСС по отношению к 17

-

летнему возрасту на протяжении 2 лет учебы в ВУЗе, на наш 

взгляд, позволяет оценить возрастные особенности прироста силовых возможностей студентов с одной стороны и 

при воздействии различных методов развития силы –

 

с другой. При выполнении данного теста вовлекаются 

значительное количество групп мышц.

 

В первой экспериментальной группе, по данным первого исследования (сентябрь), уровень прироста ВИСС 

за  период  учебы  в  ВУЗе  был  выше,  чем  на  втором  исследовании  (май).  Показатель  прироста  ВИСС  у  18

-

летних 

студентов сентябрьских измерений был превзойден по результатам исследований в конце учебного года только к 19 

годам. Более того. относительный показатель прироста ВИСС в итоге в первом случае оказался выше (на 23,7%). 

Тем не менее, если судить но абсолютному показателю прироста ВИСС то, начиная с 17

-

летнего возраста, студенты 

первой экспериментальной группы показывали более высокие результаты, по сравнению с началом учебного года. 

Однако эти различия у них оказались недостоверными.

 

Во  второй  экспериментальной  группе  практически  повторяется  та  же  тенденция,  когда  абсолютный 

показатель  прироста  ВИСС  через  год  оказался  выше  по  сравнению  с  первыми  измерениями  на  всем  во  всех 

возрастных  группах,  а  относительный  показатель  прироста  превысил  исходные  данные  только  к  20

-

21  годам.  По 

абсолютному показателю уровень ВИСС у студентов второй экспериментальной группы к 21 годам оказался выше 

по сравнению с началом учебного года в этой

 

возрастной группе на 10,2 о.е.. (+ 22,4%). в первой экспериментальной 

группе соответственно 2,0 о.е. (+2,6%).

 

В  контрольной  группе  итоговый  уровень  прироста  ВИСС  по  отношению  к  17

-

летнему  возрасту  во  всех 

случаях был ниже, чем это наблюдалось в первых, двух экспериментальных группах. Однако до 19

-

летнего возраста 

относительный показатель прироста ВИСС в контрольной группе достоверно не отличался от первых двух. Различие 

в величине ВИСС к 19 годам составил между контрольной и первой экспериментальной группой –

 

6,7 о.е. и второй –

 

13,6 о.е. В итоге по данным анализа прироста силовых возможностей в различных возрастных группах студентов мы 

сделали заключение о том, что наиболее выраженное влияние на показатели прироста ВИСС оказывает тренировка 

в  секции  базовой  атлетической  подготовки.  В  меньшей  степени  влияет  на  возрастной  характер  изменения  силы 

занятия в секции базовой физической культуры.

 

Выводы: По итогам исследования состояния вопроса о влиянии средств атлетической гимнастики на 

развитие силы у студентов начальных

 

курсов

 

можно сделать следующие выводы:

 

1. 

Теоретический анализ психолого

-

педагогической литературы показывает, что вопросами развития 

силы у студентов занимается значительное количество учёных [

2, 4, 5, 6, 7]. 

2. 

Дозированные силовые нагрузки динамического характера не влияют отрицательно на развитие и 

дифференцировку  позвоночника  юношей.  Силовые  упражнения  с  тяжестями  в  юном  возрасте  без 

чрезмерных  нагрузок  не  только  не  вызывают  патологических  изменений,  а  силовая  подготовка  с 

применением дозированных  отягощении  укрепляет  связки и суставы, помогает выработке выносливости, 

ловкости, воспитывает волю, уверенность в себе, повышает работоспособность организма [

1, 3, 10]. 

3. 

В  силовой  подготовке  студентов  многие  отмечают  комплексный  подход,  например,  помимо 

силовых  упражнений,  могут  использоваться  упражнения,  связанные  с  развитием  быстроты,  ловкости, 

выносливости, гибкости на основе применении наиболее доступных и  удобных средств. В одном занятии 

могут  выполняться  упражнения  для  развития  силы  мышц  верхнего  плечевого  пояса  (на  гимнастических 

снарядах),  быстроты  (легкоатлетические  упражнения,  акробатика),  ловкости  (исполнение  относительно 

сложных гимнастических движений), гибкости (система стретчинг) [

2, 4, 6, 7]. 

4. 

Средства  атлетической  гимнастики  не  только  влияют  на  развитие  силы  и  формирование 

гармоничных телесных структур, но и на формирование эстетического вкуса, поскольку красота форм тела 

и движений в спорте –

 

общепризнанные ценности

. 

Перспективы  дальнейших  исследований  в  данном  направлении

 

планируется  направить  на

 

эксперементальное  обоснование  программы  занятий  со  студентами  для  увеличения  уровня  развития  развития 

силовых качеств, применяя систему занятий с отягощениями оптимального веса.

 

 

Література:

 

1. 

Волков Л.В. Теория и методика детского и юношеского спорта /

 

Леонид Волков. –

 

К.:

 

Олимп. л

-

ра, 2002. –

 

294 с.

 

2. 

Воронов М.П. Засоби і методи розвитку сили студентів / М.П. Воронов, В.М. Солодков, В.В. Брусник. Навчально

-

методичний посібник. –

 

Х.: Національна юридична академія України ім. Я. Мудрого, 2008. –

 

68 с.

 

3. 

Дворкин Л.С. Подготовка юного тяжелоатлета: Учебное пособие. / Л.С. Дворкин. –

 

М.: Сов. спорт, 2006. –

 

396 с.

 

4. 

Олешко В.Г. Моделювання процессу підготовки та відбір спортсменів у силових видах спорту [Монографія] / В.Г. 

Олешко –

 

К.: Полімед, 2005. –

 

254 с.

 

5. 

Стеценко  А.І.  Пауерліфтинг.  Теорія  та  методика  викладання:  навч.  посіб.  для  студ  ВНЗ  /  Анатолій  Іванович 

Стеценко –

 

Черкаси: вид

-

во Черкаського національного університету, 2008. 460 с.

 

6. 

Капко І.О. Атлетизм: навч. посіб. / І.О. Капко, О.І. Пупцов, В.Г. Олешко –

 

К.: ВПЦ Київський університет, 2007. –

 232 

с.

 

7. 

Виноградов  Г.П.  Атлетизм:  теория  и  методика  тренировки  /  Г.П.  Виноградов  [Учебник  для  вузов].  –

 

Советский 

спорт, 2009. –

 

328 с.

 

8. 

Платонов  В.Н.  Система  подготовки  спортсменов  в  олимпийском  спорте.  Общая  теория  и

 

ее  практические 

приложения / В.Н. Платонов –

 

К.: Олимп. л

-

ра, 2004. –

 

808 с.

 

9. 

Шейко Б.И. Пауэрлифтинг: настольная книга тренера / Б.И. Шейко. –

 

М.: Спорт. сервис, 2003. –

 

532 с.

 

356 

«Проблеми та перспективи розвитку науки на початку третього тисячоліття у країнах Європи та Азії»

 

 

 

 

 

10. 

Фильгина  Е.В.  Особенности  методики  тренировки  юных  тяжелоатлеток  на  этапе  начальной  спортивной 

специализации / Е.В. Фильгина // Мир спорта. 2004. –

 

№ 3. –

 

С. 31

-36. 

11. 

Хартман Ю. Современная силовая тренировка / Юрген Хартманн, Ханс Тюннеманн –

 

Берлин: Шпортферлаг, 1989. 

–

 

334 с.

 

 

 

Наталя Чекмарьова, Валерій Хаджинов

 

(Дніпропетровськ, Україна)

 

 

ВПЛИВ ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ НА РУХОВУ АКТИВНІСТЬ ЛЮДИНИ

 

 

Постановка  проблеми.  Рухова  активність  –

 

це  не  тільки  здібність  високоорганізованої  матерії,  а  також 

необхідна умова самого життя, його еволюції [5].

 

Хід  еволюційного  розвитку  людини  визначив

 

нормальне  функціонування  її  органів  та  систем  в  умовах 

активної  рухової  діяльності.  Від  активної  скелетної  мускулатури  залежить  резервування  енергетичних  ресурсів, 

економне  їх  використання  в  спокої  і  в  результаті  –

 

укріплення  здоров’я  та  тривалості  життя 

(

Ананьев,  2001; 

Апанасенко, 1985; Орешкин, 1990).

 

В  основі  здоров’я  лежать  процеси  адаптації,  які  направлені  на  підтримку  рівноваги  внутрішньої  середи 

організму  (гомеостазу).  Серед  факторів,  які  визначають  здоров’я,  50%  відносяться  до  образу  життєдіяльності 

(харчування, ритм життя, рівень рухової активності, інтелектуальне та емоційне напруження); 22,5% –

 

до шкідливих 

звичок  (споживання  алкоголю,  тютюнопаління,  наркоманія);  20%  –

 

до  екологічних  факторів;  7,5%  –

 

до  медичного 

забезпечення [2]. Серед цих факторів –

 

одним із головних є рівень рухової активності –

 

ефективний засіб нормального 

розвитку та оздоровлення підростаючого покоління, оздоровлення осіб літнього і похилого віку (Детская спортивная 

медицина, 1991; Здоровье…2005)

 

В  житті  людини  генетично  запрограмований  оптимум  рухової  активності  і  тільки  у  випадку  її  щоденної 

реалізації  організм  може  оптимально  розвиватися.  Природна  біологічна  потреба  людини  у  рухах  позначається 

науковим терміном –

 

кінезифілія [5].

 

Останніми  десятиріччями  в  найбільш  розвинених  країнах  світу  спеціально  організована  рухова  активність 

розглядається як потужний засіб зміцнення здоров’я населення, забезпечення високої працездатності, якості життя [9 

та ін.]. В українському суспільстві через низку об’єктивних та суб’єктивних причин недооцінюються можливості рухової 

активності  у  веденні  здорового  способу  життя  та  зміцненні  здоров’я  громадян,  профілактиці  шкідливих  звичок, 

передусім, серед молоді, та у вирішенні інших важливих соціально

-

економічних проблем [3, 4, 6, 7, 8].

 

Мета  роботи

 

–

 

розкрити  та  обґрунтувати  позитивний  вплив  оздоровчої  фізичної  культури  на  рухову 

активність людини.

 

Отримані  результати  дослідження.  Протягом  життя  людини  рухова  активність  відіграє  різну  роль.  У 

дитячому віці вона визначає нормальний ріст і розвиток організму, найповнішу реалізацію генетичного потенціалу, 

підвищує  опір  до  захворювань.  Саме  у  період  росту  організм  найбільш  чутливий  до  впливу  різних  несприятливих 

факторів середовища, в тому числі й до обмеження рухової активності.

 

Потреба  у  русі

 

(кінезифілія)  –

 

біологічна  потреба  організму  людини,  котра  відіграє  важливу  роль  у  її 

життєдіяльності  та  знаходиться  у  нерозривному  зв’язку  з  активною  м’язовою  діяльністю,  що  сприяє  адаптації  до 

навколишнього середовища.

 

Гіпокінезія –

 

обмеження кількості та обсягу рухів, обумовлене способом життя, особливостями професійної 

діяльності,  постільним  режимом  під  час  хвороби  та  іншими  факторами.  Часто  гіпокінезія  супроводжується 

гіподинамією –

 

зменшенням м’язових зусиль, які витрачаються на підтримування пози, переміщення тіла у просторі, 

фізичну роботу.

 

Низький  рівень  рухової  активності  справляє  складний  вплив  на  організм  людини.  Різноманітність  причин 

дефіциту  рухів,  ступінь  його  вираження  та  тривалість  створюють  необмежені  можливості  для  змін  в  організмі:  від 

адаптаційно

-

фізіологічних до патологічних.

 

Оздоровчий  і  профілактичний  ефект  масової  фізичної  культури  нерозривно  пов’язаний  із  підвищеною 

фізичною  активністю,  посиленням  функцій  опорно

-

рухового  апарату,  активізацією  обміну  речовин.  В  результаті 

недостатньої  рухової  активності  в  організмі  людини  порушуються  нервово

-

рефлекторні  зв’язки,  що  призводить  до 

розладу  регуляції  діяльності  серцево

-

судинної  та  інших  систем.  Для  нормального  функціонування  людського 

організму і збереження здоров’я необхідна певна "доза" рухової активності. У зв’язку з цим, виникає питання про так 

звану звичну рухову активність, тобто діяльність, що виконується в процесі повсякденної професійної праці і в побуті. 

Найбільш адекватним виразом кількості виробленої м’язової роботи є величина енерговитрат.

 

Мінімальна величина 

добових енерговитрат, необхідних для нормальної життєдіяльності організму, складає 12

-

16 мДж (в залежності від 

віку, статі та маси тіла), що

 

відповідає

 2880-

3840 ккал. З них на м’язову діяльність повинно витрачатися не менш 5,0

-

9,0 мДж (1200

-

1900 ккал.), решта енерговитрати забезпечують підтримку життєдіяльності організму в стані спокою, 

нормальну діяльність систем дихання і кровообігу, обмінні процеси і т.д.

 

Дефіцит енерговитрат, необхідних для нормальної життєдіяльності організму, склав, таким чином, близько 

2,0-

3,0 мДж (500

-

750 ккал.) на добу.

 

Інтенсивність праці

 

в умовах сучасного виробництва не перевищує 2

-

3 ккал/хв., 

що в 3 рази нижче порогової величини (7,5 ккал/хв.). У зв’язку з цим для компенсації недоліку енерговитрат, в процесі 

трудової діяльності сучасній людині необхідно виконувати фізичні вправи з витратою

 

енергії не менше 350

-

500 ккал 

на  добу  (або  2000

-3

000  ккал  в  тиждень).  В  останній  час  в  Україні  тільки  20%  населення  займаються  досить 

інтенсивним фізичним тренуванням, що забезпечує необхідний мінімум енерговитрат, а у 80% добова витрата енергії 

значно нижче рівня, необхідного для підтримки стабільного здоров’я.

  

Різке  обмеження  рухової  активності  в  останні  десятиліття  призвело  і  до  зниження

 

функціональних

 

можливостей людей середнього віку. Так, наприклад, показники максимального споживання кисню (МСК) у здорових 

чоловіків знизилася приблизно з 45,0 до 36,0 мл/кг. Таким чином, у більшої частини сучасного населення виникла 

реальна  небезпека  розвитку  гіпокінезії.  "Рухова  активність  належить  до  основних  чинників,  що  визначають  рівень 

обмінних процесів організму і стан його кісткової, м’язової та серцево

-

судинної систем", –

 

писав академік В. В. Парин 

(1969). 

М’язи людини є могутнім генератором енергії. Вони посилають сильний потік нервових імпульсів для підтримки 

оптимального  тонусу  центральної  нервової  системи

  (

ЦНС)

, 

полегшують  рух  венозної  крові  по

 

судинах  до  серця 

«Проблеми та перспективи розвитку науки на початку третього тисячоліття у країнах Європи та Азії»

 

 

357 

 

 

 

("м’язовий  насос"),  створюють  необхідну  напругу  для  нормального  функціонування  рухового  апарату.  Згідно  з 

"енергетичним правилом скелетних м’язів" І. А. Аршавського,

 

енергетичний

 

потенціал організму і

 

функціональний

 

стан 

всіх органів і систем залежить від

 

характеру

 

діяльності скелетних м’язів. Чим інтенсивніше рухова діяльність у межах 

оптимальної  зони,  тим  повніше  реалізується  генетична  програма,  і  збільшується  енергетичний  потенціал, 

функціональні

 

ресурси

 

організму і тривалість життя. Розрізняють загальний і спеціальний ефект фізичних вправ, а 

також їх опосередкований вплив на чинники ризику. Найбільш загальний ефект тренування полягає у витраті енергії, 

прямо  пропорційній  тривалості  і  інтенсивності  м’язової  діяльності,  що  дозволяє  компенсувати  дефіцит 

енерговитрат.

 

Важливе значення має також підвищення стійкості організму до дії несприятливих факторів зовнішнього 

середовища:  стресових  ситуацій,  високих  і  низьких  температур,  радіації,  травм,  гіпоксії.  У  результаті  підвищення 

неспецифічного  імунітету

 

підвищується  і  стійкість  до  простудних  захворювань.  Проте  використання  граничних 

тренувальних  навантажень,  необхідних  у  великому  спорті  для  досягнення  "піку"  спортивної  форми,  нерідко 

призводить до протилежного ефекту –

 

обмеження імунітету і підвищенню сприятливості до інфекційних

 

захворювань

. 

Негативний  аналогічний  ефект  може  бути  отриманий  і  при  заняттях  масовою  фізичною

 

культурою

 

з  надмірним 

збільшенням навантаження. Спеціальний ефект оздоровчого тренування пов’язаний з підвищенням функціональних 

можливостей  серцево

-

судинної  системи.  Він  полягає  в  економізації  роботи  серця  в  стані  спокою  і  підвищенні 

резервних  можливостей  апарату  кровообігу  при  м’язовій  діяльності.  Один  з  найважливіших  ефектів  фізичного 

тренування –

 

вправа частоти серцевих

 

скорочень у спокої (брадикардія), як прояв економізації серцевої діяльності і 

нижчої потреби міокарда в кисні. Збільшення тривалості фази діастоли (розслаблення) забезпечує більший кровотік і 

краще постачання серцевого м’яза киснем. Вважається, що збільшення частоти серцевих скорочень (ЧСС) у спокої 

на 15 уд./хв. підвищує ризик раптової смерті від інфаркту, на 70% –

 

така ж закономірність спостерігається і при м’язовій 

діяльності [1].

 

У  будь

-

якому  віці  за  допомогою  тренування  можна  підвищити  аеробні  можливості  і  рівень  витривалості  –

 

показники біологічного віку організму і його життєздатності. Наприклад, у добре тренованих бігунів середнього віку 

максимально можлива ЧСС приблизно на 10 уд./хв. більше, ніж у нетренованих. Такі фізичні вправи, як ходьба, біг 

(

по З години на тиждень), вже через 10

-

12 тижнів призводить до збільшення МСК на 10

-15%.  

Таким чином, оздоровчий ефект занять масової фізичної культурою пов’язаний перш за все з підвищенням 

аеробних  можливостей  організму,  рівня  загальної  витривалості  і  фізичної  працездатності.

 

Всі  ці  дані  свідчать  про 

позитивний вплив занять оздоровчою фізичною культурою на організм людини.

 

Висновки.

 

1. 

Розкрито позитивний вплив оздоровчої фізичної культури на рухову активність людини. Показано, що під 

впливом  фізичних  вправ  вдосконалюється  будова  і  діяльність  всіх  органів  і  систем  людини,  підвищується 

працездатність, зміцнюється здоров’я.

 

2. 

Обґрунтовано те, що рухова активність є провідним фактором оздоровлення людини, тому що спрямована 

на стимулювання захисних сил організму, на підвищення потенціалу здоров’я.

 

3. 

Доказано, що повноцінна рухова активність є невід’ємною частиною здорового способу життя, що впливає 

практично на всі сторони життєдіяльності людини.

 

 

Література:

 

1. 

Амосов Н. М. Физическая активность и сердце / Н. М. Амосов,

 

Я. А. Бендет. –

 

К.: Здоровья, 1989. –

 

216 с.

 

2. 

Белов В. И. Энциклопедия здоровья. Молодость до ста лет / В. И. Белов. –

 

М.: "Химия", 1993, 400 с.

 

3. 

Булатова М. М. Здоров’я і фізична підготовленість населення України / М.  М. Булатова, О. Т. Литвин // Теорія і 

методика фіз.виховання і спорту. –

 2004. 

–

 

№ 1. –

 

С. 3

-9. 

4. 

Дутчак  М.  В.  Теоретико

-

методологічні  засади формування  системи  спорту  для  всіх  в  Україні:  автореф. дис.  на 

здобуття наук. ступеня д

-

ра наук з фіз.виховання і спорту: спец. 24.00.02 / М. В. Дутчак. –

 

К., 2009. –

 

40 с.

 

5. 

Земцова И. И. Спортивная физиология: учеб. пособие для студентов вузов / И. И. Земцова.  –

 

К.: Олимп

. 

л

-

ра, 

2010. 

–

 

219 с.

 

6. 

Круцевич Т. Ю. Рекреація у фізичній культурі різних груп населення: навч. посіб. / Т. Ю. Круцевич, Г. В. Безверхня.

 

–

 

К.: Олімп. л

-

ра, 2010. –

 

248 с.

 

7. 

Москаленко Н. В. Физическая подготовленность и здоровье студенток

 

/ Н. В. Москаленко, Т. В. Сычова // Спорт. 

вісн. Придніпров’я. –

 2010. 

–

 

№ 2 –

 

С. 125

-126. 

8. 

Платонов В. Н. Сохранение и укрепление здоровья здоровых людей –

 

приоритетное направление современного 

здравоохранения / В. Н. Платонов // Спорт. Медицина. –

 2006. 

–

 

№ 2. –

 

С. 3

-14. 

9.  Janssen I. Systematic Review of the Health Benefits of Physical Activity in School-Aged Children and Youth / I. Janssen, 

A. Leblanc // International Journal of Behavioural Nutrition and Physical Activity 

–

 2010. 

–

 P. 7-40. 

 

 

 

 

358 

«Проблеми та перспективи розвитку науки на початку третього тисячоліття у країнах Європи та Азії»

 

 

 

 

 

 

жүктеу/скачать 8,82 Mb.

Достарыңызбен бөлісу: