«Вітчизняна наука: сучасний стан, актуальні проблеми та перспективи розвитку»

94 
«Проблемы и перспективы развития науки в начале третьего тысячелетия в странах СНГ»
 
 
 
Валентина Горленко
 
(Гомель, Беларусь)
 
 
БЕЗОПАСНОСТЬ КАК СОЦИАЛЬНО
-
НРАВСТВЕННАЯ ЦЕННОСТЬ
 
 
Интенсивное  развитие  концепция  безопасности  личности  получила  в  90
-
е  гг.  ХХ  в.,  когда 
началась  публикация  Докладов  ООН  по  развитию.  В  них  выдвигались  идеи  о  том,  что  развитие  должно 
быть  нацелено  на  людей,  на  развитие  здравоохранения,  образования  и  политической  свободы  в 
дополнение  к  экономическому  благосостоянию.  В  1994  г.  доклад  Программы  ООН  по  развитию  был 
посвящен исключительно безопасности в гуманитарной сфере. В докладе предлагалось развивать идею 
расширенной  трактовки  концепции  безопасности  личности.  Были  выделены  пять  элементов  личностной 
безопасности:  1)  экологическая,  личностная  и  физическая;  2)  экономическая;  3)  социальная;  4) 
политическая; 5)  культурная. Затем  исследователями  данной проблемы  дополнительно в список были 
включены психологическая и
 
духовно
-
нравственная безопасность [1].
 
Под  психологической
 
безопасностью  понимается  «совокупность  базисных  убеждений, 
смысложизненных и ценностных ориентаций, которые способствуют сохранению адаптации личности в 
социальной  среде,  устойчивости  к  психотравмирующим  воздействиям  и  отражаются  в  переживании 
защищенности» [2, 
c
. 122]. Как видим, психологическая безопасность связана не только с внешними, но 
и  внутренними  факторами  социально
-
безопасного  поведения,  которые  проявляются  в  способности 
человека отражать
 
неблагоприятные воздействия и угрозы.
 
Ученые выделяют четыре основных компонента психологической безопасности. Во
-
первых, это 
устойчивость личности в среде: умение контролировать себя, управлять своим поведением, эмоциями, 
адекватность  самооценки.  Во
-
вторых,  сопротивляемость  внешним  и  внутренним  воздействиям: 
удовлетворенность собой, экспрессивность, склонность к эмпатии, чувство контроля, коммуникативные 
навыки. 
В
-
третьих, 
переживание 
защищенности/незащищенности: 
психические 
состояния, 
эмоциональное 
беспокойство, 
тревожность. 
В
-
четвертых, 
эффективность 
деятельности: 
психологическая безопасность рассматривается через показатель успешности деятельности, в которую 
личность включена. Эти компоненты с успехом могут служить  педагогическим ориентиром в вопросах 
формирования у личности психологической безопасности.
 
Понятие  духовно
-
нравственной
 
безопасности  еще  не  приобрело  стабильного  сущностного  и 
содержательного определения, однако основные его компоненты просматриваются достаточно рельефно. 
В  общем  плане  духовно
-
нравственная  безопасность  –
 
это  состояние  защищенности  общественного 
сознания  и  морального  здоровья  нации,  ее  духовных  ценностей  и  уклада  жизни  от  внешних 
неблагоприятных  влияний.  С  более  широких  ценностных  позиций  рассматривает  духовно
-
нравственную 
безопасность  О.  А.  Павловская.  «Духовно
-
нравственная  безопасность,  –
 
отмечает  она,  –
 
представляет 
собой  систему  социальных  условий  и  факторов,  обеспечивающих  состояние  защищенности  и 
самозащищенности человека, его сознания, отношений с окружающим миром от воздействия различного 
рода  угроз,  что  способствует  возвышению  человеческой  духовности,  гармонизации  межличностных 
отношений,  формированию благоприятного социально
-
психологического  климата, стабилизации  в целом 
общественных отношений» [3, 
c. 6]. 
В содержательном отношении духовно
-
нравственная безопасность включает в себя следующие 
структурные компоненты: а) достаточно развитый духовно
-
нравственный потенциал человека, который 
он  сознательно  и  добровольно  реализует  в  личностно  и  социально  значимых  целях  в  своей 
деятельности,  отношении  с  другими  людьми;  б)  систему  нравственных  ценностей,  отвечающих  духу 
времени  и  целям  социокультурного  развития;  в)  отлаженный  механизм  моральной  регуляции;  г) 
благоприятный  морально
-
психологический  климат  общества;  д)  эффективную  систему  нравственного 
воспитания и самовоспитания; е) этические профессиональные кодексы.
 
Попытки  исследователей  определить  содержание  категории  «безопасность  личности» 
свидетельствуют  о  феноменологии  данного  понятия,  его  актуальности  в  различных  сферах  науки  и 
практики. Надо сказать, что единой трактовки понятия «безопасность личности» не существует. Однако 
в  словарных  статьях  можно  найти  более  или  менее  сходные  его  трактовки.  Так,  в  энциклопедии 
«Глобалистика» безопасность личности определяется как «состояние защищенности жизни и здоровья 
человека, его целей, идеалов, ценностей, интересов, свобод и прав от опасных воздействий (духовных, 
этнокультурных,  социальных,  экономических,  медико
-
биологических,  военных  и  т.  д.)  [4, 
c
.  63].  В 
Большой  энциклопедии,  подготовленной  российским  издательством  «ТЕРРА»  читаем:  «Безопасность 
личности –
 
защищенность
 
условий, обеспечивающих реализацию прав и свобод личности, возможности 
для ее саморазвития» [5, 
c. 291]. 
Рассматривая сущностно
-
содержательную характеристику понятия безопасности личности, Н. А. 
Кора подробно анализирует ее двухуровневую систему [6]. Первый
 
(внешний) уровень основывается на 
том, что безопасность личности является той ценностью, с помощью которой можно достичь всех других 
свобод и общественных благ, т. е. она выступает в качестве средства, а не цели.  Второй
 
(внутренний) 
уровень личностной безопасности концентрируется на основных человеческих потребностях, исходя из 
чего  ее  связывают  с  качеством  жизни  людей.  Считается,  что  все,  что  снижает  это  качество,  является 
угрозой  безопасности  и,  напротив,  все,  что  может  повысить  это  качество,  увеличивает  личностную 
безопасность.
 
Личностная  безопасность  имеет  как  количественные,  так  и  качественные  аспекты. 
Количественный аспект связан с материальной достаточностью, качественный –
 
с защитой человеческого 

«Проблемы и перспективы развития
 
науки в начале третьего тысячелетия в странах СНГ»
 
95 
 
 
достоинства, которое включает в себя личную автономию, контроль над собственной жизнедеятельностью 
и  участие  в  жизни  общества.  На  этом  основании  многие  исследователи  считают,  что  безопасность 
достигается,  прежде  всего,  благодаря  личностной  активности.  В  связи  с  этим  Т.  И.  Овчинникова  пишет: 
«Опасности,  стрессы,  конфликты  –
 
неизбежны,  до  некоторой  степени  полезны,  а  иногда  играют 
мобилизирующую  роль  в  деятельности  человека…  Поэтому  проблема  безопасности  может  быть 
определена как активное действие по установлению защиты от опасности» [7].
 
Человек  может  обеспечить  личную  и  общественную  безопасность  только  тогда,  когда  будет 
обладать  определенным  мировоззрением,  т.  е.  иметь  систему  знаний  и  умений  о  всех  видах 
безопасности и систему действий, навыков, отработанных в многочисленных жизненных ситуациях. Вот 
почему
 
становится  актуальной  проблема  обучения  населения  всех  категорий,  и  особенно 
подрастающего  поколения,  безопасному  поведению.  Требуется  обновление  содержания  образования, 
развитие  широкой  образовательно
-
воспитательной  области  педагогики,  которая  соответствовала  бы 
потребностям человека и общества.
 
Педагогическая  общественность  предлагает  назвать  это  направление  «педагогикой 
безопасности».  «Педагогика  безопасности,  –
 
пишет  В.  Емельяненко,  –
 
зарождающаяся  новая  ветвь 
общей  педагогики  об  обучении  и  воспитании  человека  правам  и  нормам  безопасной  жизни.  Она 
ориентирована на каждого человека и должна обеспечивать развитие в нем механизма самовоспитания, 
самообразования и самообучения, способствовать постоянному повышению общей культуры в области 
безопасности жизнедеятельности» [8, 
c. 37]. 
Вполне  понятно,  что  наиболее  результативно  обучение  личности  безопасного  типа  может 
осуществляться  через  общее  образование.  Школьный  возраст  наиболее  благоприятен  для 
формирования  человека  и  гражданина,  интегрированного  в  современное  ему  общество.  У  детей  и 
подростков  легче  развивать  мотивацию,  в  основе  которой  лежит  соблюдение  норм  и  правил 
безопасного поведения дома, на улице, в школе, на природе и т. д. Итогом целенаправленной работы со 
школьниками в этом плане должно стать формирование культуры безопасности жизнедеятельности
. 
Это  понятие  означает  такое  состояние  развития  человека,  которое  характеризуется  положительным 
отношением к вопросам обеспечения безопасной жизни и требует активной практической деятельности 
по снижению уровня опасности.
 
Одним  из  компонентов  формирования  культуры  безопасности  личности  является  обучение 
безопасному  поведению.  Под  этим  термином  понимается  система  взаимосвязанных  действий  и 
поступков,  осуществляемых  субъектом  под  влиянием  факторов  внутренней  и  внешней  среды  для 
обеспечения  защищенности  во  всех  сферах  жизнедеятельности.  Безопасное  поведение  включает  в 
себя предвидение и прогнозирование опасности, систему действий по предотвращению опасности, опыт 
безопасного поведения.
 
Предвидение  и  прогнозирование  опасностей  предполагает:  знание  опасностей,  окружающих 
человека, и  их физических свойств; предвидение  опасностей от окружающей среды  и от себя;  умение 
оценить  ситуацию,  спрогнозировать  возможные  последствия  при  взаимодействии  с  данной  ситуацией. 
Система  действий
 
по  предупреждению
 
опасности  включает:  умения  адекватного  поведения  в 
соответствии со степенью опасности; навыки способов защиты; навыки само –
 
и взаимопомощи. Опыт 
безопасного  поведения
 
позволяет  снизить  силу  отрицательных  эмоций,  нормализовать  психическое 
состояние, укрепить уверенность в собственных силах.
 
Формирование  безопасного  поведения  личности  рассматривается  в  педагогике  с  точки  зрения 
профилактического,  развивающего,  личностно  ориентированного  и  культурологического  подходов. 
Профилактический  подход
 
предполагает  создание  системы  мер,  направленных  на  выявление  и 
устранение причин, вызывающих опасное поведение.  Развивающий подход
 
делает акцент на развитии 
способностей, позволяющих субъекту адекватно действовать в опасных ситуациях. В рамках личностно 
ориентированного  подхода
 
поставлена  проблема  формирования  личности  безопасного  типа. 
Культурологический  подход
 
основан  на  формировании  культуры  безопасности  личности,  который 
позволяет  не  только  обогащать личность знаниями,  умениями  и навыками безопасного поведения, но и 
развивать способность предотвращать возникновение опасностей.
 
Указанные подходы проясняют проблему научения
 
личности безопасному поведению. Его можно 
определить как  достаточно  устойчивый во времени процесс изменения поведения человека на  основе 
опыта,  отражающего  его  действия  и  реакцию  окружения  на  эти  действия.  В  практической 
педагогической  деятельности  сложились  следующие  формы  научения  безопасному  поведению:  а) 
сообщающее  (информационное,  вербальное);  б)  копирующее  (викарное,  наглядное,  имитационное);  в) 
самостоятельное.
 
Сообщающее  научение
 
осуществляется  исключительно  посредством  словесных  воздействий  и 
проводится  через  пропаганду  и  информирование  с  помощью  средств  массовой  информации  и 
коммуникации,  а  также  организованного  обучения.  Копирующее  научение
 
основано  на  механическом 
перенесении  субъектом  способов  и  приемов  поведения  в  опасной  ситуации,  разработанных  другими 
людьми.  Данная  форма  научения  может  быть  реализована  с  помощью  применения  метода  анализа 
конкретных  ситуаций,  решения  ситуационных  задач,  использования  имитационных  и  ролевых  игр, 
упражнений,  тренингов.  Самостоятельное  научение
 
безопасному  поведению  базируется  на  том,  что 
человек,  делая  выводы  из  последствий  своего  предыдущего  опыта,  осознанно  корректирует  и  меняет 
свое поведение.
 
Значительное  место  в  формировании  безопасного  поведения  человека  принадлежит  влиянию 
социальной  среды.  Первый  жизненный  опыт  такого  поведения  ребенок  получает  в  микросоциальной 

96 
«Проблемы и перспективы развития науки в начале третьего тысячелетия в странах СНГ»
 
 
 
среде  семьи,  которая  становится  образцом  для  всего  дальнейшего  его  поведения.  Особая  роль  в 
формировании  опыта  безопасного  поведения  отводится  дошкольным  учреждениям,  где  дети 
приобретают общие представления о том, что «можно» и что «нельзя» делать для своей безопасности, 
учатся простейшим умениям ограждать себя от опасностей окружающей среды.
 
Однако  самый  существенный  вклад  в  процесс  подготовки  к  безопасной  жизнедеятельности 
вносит  общее  образование.  С  одной  стороны,  это  связано  с  тем,  что  процесс  обучения  и  воспитания 
подрастающего  поколения  наиболее  эффективен  в  период  активного  развития  личности.  С  другой 
стороны,  именно  в  учреждении  образования  можно  наиболее  полно,  целенаправленно,  комплексно  и 
контролируемо  реализовать  этот  процесс.  Поэтому  перед  системой  образования  стоит  задача  –
 
сформировать
 
готовность  обучающихся  к  безопасному  поведению  в  окружающей  среде,  создать 
условия для развития и становления личности безопасного типа.
 
 
Литература:
 
1. 
Доклад о человеческом развитии за 1994 г. Программа развития ООН Канады [Электронный ресурс]. 
–
 
Режим доступа : 
http://hdr.undp.org/reports. 
–
 
Дата доступа : 15.07.2013.
 
2. 
Костина,  Л.  М.  Продуктивная  социально  востребованная  деятельность  –
 
основа  психологической 
безопасности личности / Л. И. Костина, И. А. Хоменко // Народное  образование. –
 2012. 
–
 
№ 7. –
 
С. 
267
–
269. 
3. 
Павловская,  О.  А.  Система  духовно
-
нравственной  безопасности  современного  общества  /  О.  А. 
Павловская  //  Безопасность  Беларуси  в  гуманитарной  сфере  :  социокультурные  и  духовно
-
нравственные проблемы / О. А. Павловская [и др.]. –
 
Минск : Беларус. навука, 2010. –
 
С. 164–
177. 
4. 
Глобалистика : Энциклопедия / гл. ред. И. И. Мазур, А. Н. Чушаков. –
 
М. : ОАО Изд
-
во «Радуга», 2003. 
–
 
1328 с.
 
5. 
Большая энциклопедия : в 62 т. / науч.
-
ред. совет : акад. Г. А. Месяц [и др.]. –
 
М. : ТЕРРА, 2006. –
 
Т. 5. 
–
 
592 с.
 
6. 
Кора, Н. А. Генезис исследования проблемы личностной безопасности / Н. А. Кора // Теория и практика 
общественного развития. Философские науки. –
 2012. 
–
 
№ 4. –
 
С. 34–
36. 
7. 
Овчинникова, Т. И. Экономика личностной безопасности / Т.
 
И. Овчинникова [Электронный ресурс]. –
 
Режим доступа : 
http://referent.mubint.ru/ secunity/8/5591/1. 
–
 
Дата доступа : 16.07.2013.
 
8. 
Емельяненко, В. Педагогика безопасности : учебная дисциплина 
XXI 
века / В. Емельяненко // Основы 
безопасности жизнедеятельности. –
 2008. 
–
 
№ 4. –
 
С. 36–
38. 
 
 
Світлана Заскалєта
 
(Миколаїв, Україна)
 
 
СПІЛЬНІ ТЕНДЕНЦІЇ ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ ФАХІВЦІВ АГРАРНОЇ ГАЛУЗІ В КРАЇНАХ 
ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ ТА УКРАЇНИ
 
 
Актуальність  і
 
перспективність  дослідження  професійної  підготовки  фахівців  аграрної  галузі  в 
країнах  ЄС  як  явища  зумовлюється  високими  темпами  соціально
-
економічного  розвитку  країн  ЄС; 
розвитком  аграрної  галузі  виробництва;  структурними  змінами  в  сфері  зайнятості;  процесами 
глобалізації;  міжнародним  співробітництвом  та  інтеграцією  України  в  європейський  освітній  простір; 
приєднанням України  до  Болонського, Копенгагенського процесів; розвитком інформаційних технологій; 
розбудовою  громадянського  суспільства;  створення  навчального  середовища  для  сільської  групи 
населення;  створення  умов  для  отримання  освіти  за  допомогою  дистанційних  форм  навчання. 
Можливість  використання  позитивних  здобутків  цих  країн,  допомагає  виявити  тенденції  розвитку 
професійної підготовки фахівців та визначити прогностичні напрями її розвитку в Україні.
 
Соціально
-
економічні  трансформації  в  нашій  країні  привели  до  потреби  у  модернізації 
професійної підготовки  фахівців аграрної  галузі,  що відповідали б актуальним вимогам як професійної, 
так  і  суспільної  діяльності.  Ось  чому  на  рубежі  століть  виникло  усвідомлення  того,  що  професійній 
підготовці фахівців аграрної галузі потрібна концептуалізація. Звернення до досвіду країн ЄС зумовлено 
причинами,  серед  яких  головними  є  такі:  активізація  контактів  в  країнах  Європейського  Союзу  та  його 
сусідами  у  сфері  освітньої  політики;  вплив  освітньої  політики  розвинених  країн  на  освітні  програми 
східноєвропейських  країн;  орієнтація  України  на  освітні  програми  країн  Європейського  Союзу; 
модернізація системи професійної підготовки фахівців аграрної галузі.
 
Аналіз  наукової  літератури  дає  підстави  стверджувати,  що  наукові  положення  і  висновки,  які 
характеризують  розвиток  професійної  підготовки  фахівців  аграрної  галузі,  заклали  наукові  праці 
видатних діячів науки, керівників освіти, представники вітчизняної суспільної і педагогічної думки. Серед 
них: С.У. Гончаренко, І.А. Зязюн, В.Г. Кремень, Н.Г. Ничкало, С.О. Сисоєва та ін. Неперервна професійна 
освіта  розглядалась  у  роботах  С.І.  Архангельського,  Ю.К.  Бабанського,  І.Д.  Беха,  І.А.  Зязюна, 
В.І.
 
Лугового,  Н.Г.  Ничкало,  П.І.  Підкасистого,  В.В.  Рибалка,  О.Я.  Савченко,  С.О.  Сисоєвої, 
Я.В.
 
Цехмістера  та  ін.  Дослідженню  проблем  університетської  освіти  присвітили  свої  наукові  праці 
О.В.
 
Глузман,  О.П.
 
Мєщанінов.  Визначення  шляхів  формування  світового  освітнього  простору  знайшло 
відображення  в  працях  Б.Л.  Вульфсон,  С.І.  Змейової,  З.О.  Малькова,  Л.П.  Пуховської.  Проблеми 
модернізації  професійної  підготовки  фахівців  в  країнах  Європейського  Союзу  були  у  центрі  уваги 
досліджень Н.М. Бідюк, О.А.
 
Бочарової, Л.М. Ляшенко. Дисертаційні дослідження проблеми модернізації 

«Проблемы и перспективы развития
 
науки в начале третьего тысячелетия в странах СНГ»
 
97 
 
 
вищої  освіти  в  країнах  Європейського  Союзу  здійснили  О.А.  Бочарова,  П.В.  Кряжев,  О.В.  Матвієнко, 
В.В.
 
Олійник.  Тенденціям  розвитку  цілей  освіти  в  розвинених  країнах  світу  і  Україні  присвятив  своє 
дослідження  А.Г.
 
Кирда  [2].  Проблеми  професійної  освіти  у  країнах  Східної  Європи  розглядав 
Т.М.
 
Десятов
  [1]
.  Реформуванню  професійної  освіти  у  Фінляндії  присвятила  своє  дослідження 
Л.М.
 
Ляшенко [3]. Тенденції розвитку вищої освіти у країнах Західної Європи та України були висвітлені у 
дослідженні  Г.Г.
 
Поберезької  [4].  Звертає  на  себе  увагу  робота  Т.В.  Фінікова,  в  якій  проаналізовано 
світові  тенденції  сучасної  вищої  освіти  [5]  та  їх  вплив  на  систему  освіти  України.  Варті  на  увагу 
дисертаційні  дослідження  з  економіки  Г.П.  Педченка  щодо  адаптації  аграрних  ВНЗ  до  підготовки 
спеціалістів  сільського  господарства  у  ринкових  умовах;  Є.  О.  Маруняк  щодо  впливу  глобалізації  на 
розвиток регіонів України.
 
Аналіз  розвитку  професійної  підготовки  фахівців  аграрної  галузі  в  країнах  ЄС  [6]  дає  підстави 
визначити  чинники,  які  зумовлюють  функціонування  професійної  підготовки  фахівців  аграрної  галузі. 
Ними  є:  соціально
-
економічні  та  науково
-
технічні  перетворення  в  країнах  ЄС;  загальноєвропейські 
тенденції  розвитку  системи  професійної  підготовки  фахівців  аграрної  галузі,  їх  глобалізація  та 
інтернаціоналізація;  розвинуте  соціальне  партнерство  в  розробці  стратегії  реформування  професійної 
підготовки  фахівців  аграрної  галузі;  співвідношення  національних  культурних  цінностей  зі  світовими 
загальноцивілізаційними  надбаннями  людства.
 
Вивчення  досвіду  європейської  системи  професійної 
підготовки фахівців аграрної галузі свідчить про те, що вона дає можливість оперативно і кваліфіковано 
здійснювати  перебудову  структури,  форм  і  методів  навчальної,  дослідної,  виховної  роботи  у  закладах 
професійної підготовки фахівців аграрної галузі [6].
 
Професійна  підготовка  фахівців  аграрної  галузі  в  країнах  Європейського  Союзу  базується  на 
принципах  співпраці  між  країнами.  Міжнародна  діяльність  має  на  меті:  удосконалення  системи 
професійної  підготовки  фахівців  аграрної  галузі;
 
розвиток  європейського  виміру  професійної  підготовки 
фахівців;  пропаганду  обміну  студентів  закладів  аграрної  освіти;  визнання  у  навчальних  закладах 
дипломів  та  періодів  навчання;  розвиток  співпраці  між  навчальними  закладами;  пропаганду  навчання 
упродовж життя.
 
Усвідомлюючи  роль  міжнародної  співпраці  та  необхідність  широкої  інтеграції  в  європейський 
освітній  простір,  держави  зазначеному  напряму  діяльності  приділяють  особливу  увагу.  Здійснено 
комплекс  заходів,  що  забезпечило  стабільне  просування  системи  професійної  підготовки  фахівців 
аграрної галузі до інтегрованого міжнародного освітнього простору. Головним пріоритетом реформи при 
втілення усіх принципів є якісна еволюція національної системи професійної підготовки фахівців аграрної 
галузі  задля  удосконалення  професійної  підготовки  фахівців  агарної  галузі  та  розвитку  партнерства  з 
європейським співтовариством.
 
Завданням ХХІ століття, яке стоїть перед професійною підготовкою фахівців аграрної галузі країн 
ЄС  є  перехід:  від  виробництва  до  продуктивності;  від  потреб  сьогодення  до  довгострокового  сталого 
розвитку;  від  дисциплінарного  до  міждисциплінарного  викладання  та  наукових  досліджень;  від 
ієрархічної організації до розвитку сільських регіонів.
 
На рівні навчальних закладів сільськогосподарського профілю
 
рекомендується: розробити гнучкі 
методи  набору  студентів  з  метою  залучення  сільської  молоді,  особливо  жінок,  до  навчання  в  заклади 
сільськогосподарської  освіти;  покращити  методи  набору  персоналу  до  початку  роботи  та  підвищення 
кваліфікації  на  всіх  рівнях;  створити  умови  для  можливості  покращення  кар’єрних  перспектив  та 
професійного  визнання;  налагодити  більш  тісні  зв’язки  між  закладами  освіти  й  службами  зайнятості  з 
метою задоволення реальних потреб регіону або країни через адаптацію навчальних програм та методів 
викладання  для  задоволення  цих  потреб;  здійснити  оновлення  навчальних  програм  і  ввести  нові 
предмети; розробити закладами сільськогосподарської освіти методів навчання, адаптованих до потреб 
різних цільових груп населення. Дані методи повинні включати в собі неперервну освіту, модульні курси, 
дистанційне  навчання  та  неформальні  методи  освіти;  впровадити  в  сільськогосподарську  освіту 
педагогічні  дисципліни;  удосконалити  зв’язків  між  освітою,  науковими  дослідженнями  та  продовженням 
(розширенням)  освіти;  покращити  фінансову,  адміністративну  та  освітню  автономію  закладів 
сільськогосподарської освіти.
 
Проблеми,  принципи,  рекомендації,  представлені  різними  «круглими  столами»,  а  також 
зауваження та висновки експертів щодо сільськогосподарської освіти та професійної підготовки фахівців 
в  країнах  Європейського  Союзу  можна  узагальнити  як  Хартію  ФАО  сільськогосподарської  освіти  та 
професійної підготовки. Основними її принципами є:
 
 
–
 
сприяння  програмам  сільськогосподарської  освіти,  які  зорієнтовані  на  задоволення  реальних 
потреб громад регіонів та країн;
 
 
–
 
сприяння  професійній  підготовці  кадрів  аграрної  галузі,  направленої  на  задоволення  потреб 
приватного сектору та підготовці студентів до підприємницької діяльності;
 
 
–
 
надання  підтримки  в  сприянні  укладання  угод  про  співробітництво  на  міжвузівському  та 
міжнародному рівнях, особливо у сфері обміну викладачами, студентами, інформацією, досвідом.
 
Для сприяння розвитку професійно
-
технічної освіти та професійної підготовки фахівців аграрної 
галузі передбачається вжити ряд організаційно
-
педагогічних заходів:
 
 
–
 
орієнтувати професійно
-
технічну підготовку (розробку програм, структур і методів навчання) на 
місцеві проблеми малих і середніх фермерських господарств, які здійснюють свою діяльність  у  тісному 
співробітництві з сільською громадою;
 
 
–
 
сприяти розвитку освіти шляхом використання державних ресурсів, а також ресурсів приватних 
осіб, консультантів, вчених, фермерів та ін;
 

98 
«Проблемы и перспективы развития науки в начале третьего тысячелетия в странах СНГ»
 
 
 
 
–
 
сприяти наданням можливостей викладачам та інструкторам у підвищенні кваліфікації;
 
 
–
 
заохочувати  організацію  інтегрованої  модульної  системи  освіти,  яка  дозволить  здійснювати 
обмін студентами закладами до вузівської підготовки.
 
Здійснюючи  аналіз  тенденцій  професійної  підготовки  фахівців  аграрної  галузі  в  країнах 
Європейського Союзу, ми прийшли до висновку про те, що існують загальні тенденції для всіх країн ЄС. 
Основними є такі: зменшення кількості бажаючих отримати професійну освіту; професіоналізація вищої 
освіти; стрімкий ріст кількості студентів  університетів; надання широкого спектру сільськогосподарських 
спеціальностей;  поява  в  країнах
 
ЄС  нових,  нетрадиційних  форм  професійної  підготовки  фахівців 
аграрної  галузі:  післядипломна  освіта,  дистанційне  навчання,  університети  третього  віку,  бізнес  школи, 
внутрішньо фірмове навчання, служби дорадництва тощо; поява нових спеціальностей, які відповідають 
сучасним  потребам  галузі  (у  тому  числі  для  органічного  сільського  господарства);  встановлення 
міжнародних зв’язків і участь у міжнародних програмах;
 
розвиток дистанційної освіти для аграрної галузі 
та  сільського  розвитку;  розповсюдження  процесу  інтернаціоналізації;  міжнародне  співробітництво  в 
галузі  вищої  сільськогосподарської  освіти;  професійна  підготовка  фахівців  для  органічного  сільського 
господарства  (органічне  сільське  господарство  потребують  фахівців  з  середнім  або  вищим  рівнем 
освіти); формування спільної політики у професійній підготовці фахівців аграрної галузі; співробітництво 
між  різними  органами:  університетами,  дослідними  інститутами,  дослідними  станціями  та 
розповсюдження інформації про органічне сільське господарство.
 
Порівняння тенденцій розвитку професійної підготовки фахівців аграрної галузі в країнах ЄС дає 
підставу стверджувати:
 
 
–
 
сільське господарство залишається одним із основних галузей економіки більшості країн ЄС;
 
 
–
 
науково
-
технічний прогрес вплинув на зміни у сільськогосподарському секторі країн ЄС;
 
 
–
 
можливості  працевлаштування  випускників  закладів  сільськогосподарської  освіти  поза 
підприємствами сільського господарства виявляються більш широкими.
 
 

жүктеу/скачать 4,5 Mb.

Достарыңызбен бөлісу: