«Вітчизняна наука: сучасний стан, актуальні проблеми та перспективи розвитку»

130 
«Проблемы и перспективы развития науки в начале третьего тысячелетия в странах СНГ»
 
 
 
майже  2000  учителів,  250  професорів  у  коледжах  та  університетах  і  т.  д.  Крім  того,  значна  кількість  українців 
займалася бізнесом.
 
За даними перепису 1970 р., українці посідали передостаннє місце серед представників етнічних груп США 
–
 
вихідців  із  Східної  Європи  та  їх  нащадків  (євреїв,  росіян,  угорців,  сербів,  хорватів,  литовців,  латишів,  чехів, 
словаків, поляків) –
 
за питомою вагою в адміністративно
-
управлінському персоналі.
 
Українська  діаспора  завжди  дбала  про  навчання  дітей  української  мови,  ознайомлення  нових  поколінь  з 
історією та культурою їх батьків і дідів. В ряді університетських центрів (Гарвардський, Іллінойський, Нью
-
йоркський 
та ін.) нині є можливість одержати диплом фахівця з української мови.
 
У 1968 р. при Гарвардському університеті для молоді відкрився Український науковий інститут, фундатором 
якого був наш земляк, академік, професор О.
 
Пріцак. В 1991 р. він очолив й новостворений Інститут сходознавства 
ім. А. Кримського НАН України.
 
Про велику роль, яку відіграє суспільно
-
політична діяльність американських українців, свідчить їх реальний 
вплив  на  формування  політики  Білого  дому.  Посідаючи  відповідальні  посади,  наприклад,  у  Бюро  з  прав  людини 
держдепартаменту,  Гельсінській  комісії  конгресу,  вони  часто  вперше  знайомили  американців  з  життям  на  Україні. 
Існує  навіть  українське  лобі  у  Конгресі.  Надзвичайним  і  Повноважним  послом  США  в  Україні донедавна  працював 
американець  українського  походження  Р.Г.  Попадюк,  якого  у  1991  р.  Інститут  України  в  Америці  визнав  українцем 
року.
 
В  Канаді
 
українська  етнічна  група  налічує  приблизно  1  млн.  чоловік.  Найбільше  канадців  українського 
походження  живе  в  провінціях  Онтаріо,  Альберта  й  Манітоба. Українці  зайняті  практично  в  усіх  галузях  економіки, 
науки  і  культури.  За  професією  –
 
найбільше  службовців;  на  2
-
му  місці  –
 
юристи,  лікарі,  вчителі;  працівники 
промисловості посідають 3
-
тє місце.
 
Масове  переселення  українців  до  цієї  країни  почалося  наприкінці  XIX  ст.  Відомі  й  найперші  переселенці: 
Іван Пилипів та Василь Єленяк, мешканці с.
 
Небилів на Галичині.
 
Вони ступили на канадську землю 7 вересня 1891 
р.  Услід  за  ними  із  Східної  Галичини  та  Північної  Буковини  за  океан  у  пошуках  кращої  долі  відправились  десятки 
тисяч селян.
 
Як і в США, тут працює значна кількість суботніх і так званих «річних» шкіл. Крім того, є можливість вивчати 
українську мову в загальноосвітніх школах, що роблять майже 10 тис. учнів.
 
Говорячи  про  українську  громаду  в  Канаді,  хотілося  б  звернути  увагу  на  таку  деталь.  Якщо  50  років  тому, 
коли українці жили переважно на фермах, шлюби були однонаціональними, то тепер 75% українців живе в містах, і 
дві третини молодих людей українського походження беруть шлюб з представниками інших національностей.
 
Українською мовою в переважній більшості змішаних родин не розмовляють.
 
На  думку  директора  Українського  центру  в  Едмонтоні  А.  Петришина,  нині  тільки  20
-
25%  українських 
канадців користуються українською мовою, причому переважно це люди старшого віку  –
 
перше чи друге покоління. 
Представники третього, четвертого і п’ятого покоління розмовляють англійською мовою, хоча  пам’ятають про своє 
українське  походження.  До  українських  церков  ходить  менше  половини  українських  канадців.  Напрошується 
висновок,  що  рано  чи  пізно  українці  повністю  розчиняться  в  англофранкомовній  Канаді.  Однак,  водночас  із 
асиміляційним  процесом  відбувається  відродження  національного  життя,  відчутний  поштовх  якому  дало 
проголошення державної незалежності України.
 
Аналізуючи  суспільно
-
політичне  життя  українців  у  Канаді,  слід  підкреслити,  що  більшість  українських 
політичних,  громадських  і  культурних  організацій,  церков  об’єднані  в  національну  координаційну  раду  –
 
Конгрес 
українців Канади (раніше називався Комітет українців Канади).
 
У  Канаді  діють  також  виконавчі  комітети  Світового  конгресу  вільних  українців  (СКВУ),  що  об’єднує  багато 
українських осередків на Заході. Українці відіграють не останню роль у політичному житті Канади: ще в 1907 р. був 
обраний  перший  війт
-
українець,  в  1913  р.  –
 
перший  член  Законодавчої  палати,  в  1925  р.  –
 
перший  член 
федерального  парламенту  в  Оттаві.  Українці  обиралися  мерами  Едмонтона  та  Вінніпега.  Близько  100  наших 
земляків обиралися до провінційних законодавчих органів, майже З0 –
 
були членами федерального парламенту, 5 –
 
сенаторами, 10 з них –
 
призначалися міністрами. Тимчасовим повіреним у справах Канади в Україні був Гайовський, 
а генерал
-
губернатором Канади нині є Раймон (Роман) Гнатишин –
 
обидва українського походження.
 
Незаперечним  є  внесок  канадських  українців  у  розвиток  світової  культури.  Наприклад,  чотири
 
прекрасні 
панно  українця  Курилика  не  лише  прикрашають  інтер’єр  канадського  парламенту,  а  й  символізують  творчу  силу 
українського селянина, який перетворив хащі на родючі землі, які
 
годують хлібом не тільки канадців, а й населення 
інших держав. В Україні відома ґрунтовна праця професора історії та політології Йоркського університету в Торонто 
О.
 
Субтельного  «Україна.  Історія».  У  70–
80-
х  роках  в  канадських  університетах  дедалі  активніше  проводилися 
українознавчі  дослідження  і  була  опублікована  англомовна  “Енциклопедія  України”,  створена  на  основі  10
-
томної 
праці В. Кубійовича.
 
Традиційно
-
побутова  культура  українців  Американського  континенту  зберігається  головним  чином  у  сфері 
релігійної обрядовості –
 
у храмових святах, на які запрошуються родичі та знайомі, хрестинах, різдвяних і великодніх 
урочистостях  тощо.  Серед  фермерів  існують  гуртки  мистецької  самодіяльності.  У  містах  влаштовуються  виставки 
традиційного  мистецтва  –
 
вишивок,  кераміки,  народних  страв,  писанок.  Зростає  кількість  бібліотек,  картинних 
галерей,  музеїв.  Серед  останніх  можна  назвати  український  музей  у  Нью
-
Йорку,  Село  спадщини  української 
культури  в  Едмонтоні  (Канада),  Український  музей  Канади  у  Саскатуні.  Збудовано  пам’ятники  видатним  діячам 
української культури –
 
Тарасу Шевченку, Лесі Українці, Івану Франку, Василю Стефанику та ін. Деякі із них, поруч з 
монументальними роботами канадського українця Л.
 
Молодожанина, створені українськими митцями.
 
Велику культурно
-
освітню роботу проводять Осередок  української культури та освіти  у Вінніпезі, культурні 
центри у Чикаго та інших містах США і Канади. Важливу роль  у  житті українців Америки відіграють також численні 
українські мистецькі фестивалі.
 
Україністика  викладається  у  28  університетах  та  коледжах  США  та  у  12
 
університетах  Канади.  У 
Карлтонському університеті (Оттава) працює Інститут східноєвропейських студій, у Торонто –
 
редакція англомовної 
енциклопедії України. Ґрунтовні дослідження проводяться Гарвардським інститутом українських досліджень (США), 
Канадським інститутом україністики (Едмонтон), Науковим товариством ім. Т. Г. Шевченка, яке має відділення в ряді 
країн (ФРН, Франція та ін.), Українською вільною Академією наук та іншими закладами.
 
У  Мексиці
 
перші  групи  українців  з’явилися  після  другої  світової  війни.  Точних  даних  про  їх  кількість  не 
публікується. Відомо лише, що переважна більшість живе в
 
столиці країни.
 
 

«Проблемы и перспективы развития науки в начале третьего тысячелетия в странах СНГ»
 
131 
 
 
Література:
 
1. 
Євтух  В.Б.  Українська  діаспора:  шляхи  формування  та  сучасні  процеси  //  Український  географічний  журнал.  –
 
1993. №1. –
 
С.53
-57. 
2. 
Заставний Ф.Д. Українська діаспора: розселення українців у зарубіжних країнах. –
 
Львів: Світ, 1991.
 
3. 
Зігалов В., Довер О. Українці вдома і в світі. Основні етапи демографічної історії українського народу // Дзвін.  –
 
1993. 
–
 
№4
-6. 
4. 
Ігнатов В.О., Школьняк В.М. Українська діаспора: проблеми і перспективи // Філос. і соціол. думка. –
 1991. 
–
 
№10. 
–
 
С.8
-17. 
5. 
Історія  української  еміграції.  Навч.  посібник  /  Б.Д.  Лановик,  Р.Т.Гром’як,  М.В.Троф’як  та  ін.  –
 
К.:  “Вища  школа”, 
1997. 
6. 
Тощенко  Ж.Т.,  Чаптыкова  Т.И.  Диаспора  как  объект  социологического  исследования  //  Социологические 
исследования. –
 1996. 
–
 
№12. –
 
С. 36
-42. 
7. 
Трощинський В.П., Шевченко А.А. Українці в світі. –
 
К., 1999.
 
8. 
Українські поселення: Довідник. –
 
Нью
-
Йорк, 1980.
 
 
Науковий керівник:
 
кандидат історичних наук, доцент, начальник кафедри іноземних мов та гуманітарних наук Академії 
пожежної безпеки ім.
 
Героїв
 
Чорнобиля, Томіленко Андрій Григорович.
 
 
 
Наталія Юхименко
 
(Переяслав
-
Хмельницький, Україна
) 
 
СОЦІАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ПОЛІЩУКІВ –
 
ПЕРЕСЕЛЕНЦІВ
 
 
Минають роки, але неминучими залишаються наслідки Чорнобильської катастрофи. Їх оцінка здійснюється у 
різних  вимірах:  економічні  втрати,  екологічне  забруднення  території,  кількість  потерпілого  населення,  медичні, 
генетичні, психологічні та соціальні зміни.
 
Аварія спричинила до масштабних організованих переселень та стихійних міграцій поліщуків із звичного ля 
них  природного  середовища  у  інші  за  природно  –
 
кліматичними  особливостями  регіони  України.  Кількість 
переселенців  з  уражених  територій  тільки  за  приблизними  підрахунками  становить  понад  100  тисяч  осіб.  Основна 
маса потерпілих від аварії поліщуків розселена у Київській та Житомирській областях. Значний відсоток становлять і 
переселенці у Волинській, Кіровоградській, Харківській, Сумській, Тернопільській, Вінницькій та інших областях [3, с. 
45]. 
Внаслідок переселення відбулися різні трансформаційні процеси, що вплинули  на звичний спосіб життя та 
соціальне самопочуття постраждалих людей.
 
Особливістю індивідуальної та суспільної свідомості постраждалих є укорінений „синдром жертви”. Ці люди 
не забувають про катастрофу, не вірять у суттєву ліквідацію наслідків, визнають себе та своїх дітей жертвами на все 
життя, мають підвищений рівень тривожності, низький матеріальний стан, високий рівень зневіри в людях, у власних 
силах та кращому майбутньому [4, с. 128].
 
Соціально –
 
побутові орієнтації цих людей характеризуються цілою низкою парадоксів. Це незадоволеність 
владою  та  повна  особиста  пасивність,  що  поєднана  з  орієнтацією  на  довічне  утримання  держави,  висока 
стурбованість  станом  здоров’я,  яка  не  підкріплюється  дотриманням  елементарних  санітарно  –
 
гігієнічних  норм, 
схильність  до
 
перебільшення,  постійне  нарікання  на  згубність  чорнобильського  фактора  та  відсутність  бажання 
змінити ситуацію.
 
Позбавлені  близького  оточення,  самотні  і  безпорадні,  у  холодних  помешканнях,  особливо  люди  похилого 
віку, вони почуваються цілком забутими. Більшість з них запевняють, що готові повернутися назад, до своїх осель, 
навіть за умови небезпеки для життя.
 
Негативні  враження  та  почуття  дискомфорту  у  переселенців  не  зрідка  посилюється  через  невдало  обрані 
місця для зведення переселенських будинків [3, с.
50]. 
При переселенні часто ігнорувався принцип компактності, внаслідок чого руйнувалися сільські громади, що 
формувались  упродовж  століть,  розпорошувалася  рідня,  а  в  місцях  нової  дислокації  переселенців  часто 
зосереджувалися  люди  переважно  похилого  віку.  Все  це  негативно  позначилося  на  структурі  сільських  громад, 
стало  додатковим  чинником,  що  ускладнював  соціально  –
 
психологічні  адаптаційні  процеси  у  середовищі 
переселенців 
[
3, с.49
]. 
Оскільки житло будувалося швидкими темпами воно було низької якості, а інколи і взагалі непридатне для 
проживання. Вселяли у недобудовані будинки у яких протікала стеля, завалювалися стіни, був непридатний водогін.
 
Траплялися випадки коли житло не було здано в експлуатацію, а людей в нього поселяли, доводилося жити 
у під’їздах.
 
Не  своєчасно  виконувались  радіаційні  дослідження  місць  для  будівництва  та  обстеження  будівельних 
майданчиків, в результаті, траплялися селища, що були розміщенні на ділянках з  підвищеним рівнем радіаційного 
забруднення.
 
У  окремих  селах  переселенський  житловий  масив  виникав  на  засміченій  і  заболоченій  околиці  села, 
поверхню  якої  було  підсушено  завезеним  піском.  Звідси  і  нарікання  переселенців  на  низьку  родючість  ґрунтів,  на 
сирість помешкань.
 
Подекуди під переселенську забудову потрапили місця поховань. Траплялися випадки коли в один будинок 
заселяли декілька сімей. Літні люди за довгі роки звикли жити у дерев’яних будинках, тому важко було звикнути до 
цегляно –
 
бетонних поверхівок.
 
Часто, крім помешкань, для переселенців інфраструктури не було передбачено, все знаходилося у „старих” 
селах –
 
магазини, школа, медпункт.
 
Так, у селищі Вільча –
 
2 Вовчанського району Харківської області, куди переселилися жителі селища Вільча 
Поліського району, в зв’язку із зменшенням обсягів фінансування було припинено будівництво об’єктів соціально –
 
побутового та виробничого призначення. Серед них: лікувально  –
 
діагностичний центр, фізкультурно  –
 
оздоровчий 

132 
«Проблемы и перспективы развития науки в начале третьего тысячелетия в странах СНГ»
 
 
 
комплекс,  інтернат  для  людей  похилого  віку,  центр  дозвілля  молоді,  церква,  виробничо  –
 
побутовий  комплекс, 
ковбасний цех, цех м’ясо –
 
рослинних консервів, теплиця, три корівники [2].
 
Не в повній мірі було враховано особливості побуту поліщуків: вони втратили можливість вести традиційне 
для них землеробство, займатися рибальством, збиранням грибів та ягід у лісах.
 
Зміна обстановки, невлаштованість
, 
породили серйозну психологічну напругу як
 
серед переселенців, так і в 
стосунках  між  ними  і  місцевим
 
населенням.  У  переселенців  на  нових  місцях  проживання  виникали  проблеми  у 
зв’язку з тим, що їх інтереси вступали в суперечність з інтересами інших груп населення та місцевими елітами, що 
не сприяло їх успішній адаптації на новому місці.
 
Часто  місцеве  населення  неприязно,  а  інколи  й  озлоблено,  зустрічало  переселенців,  вважаючи,  що  вони 
відібрали у них житло та робочі місця, звинувачували  у своїх матеріальних труднощах, заздрячи пільгам, особливо 
житлу. Чорнобильський психологічний стрес призвів до збільшення споживання алкоголю [1, с. 140].
 
За  умов  економічної  кризи,  промислово  –
 
продуктових  дефіцитів,  браку  робочих  місць,  помітним  було 
привілейоване становище переселенців, що викликало дрібні соціально –
 
побутові конфлікти з місцевим населення. 
Це посилювало ностальгічні почуття за малою Батьківщиною.
 
Великою  проблемою  для  багатьох  переселенців  стала  необхідність  доводити  свою  належність  до 
ліквідаторів  чи  постраждалих.  Після  аварії  багатьом  переселенцям  видали  посвідчення,  що  надавало  статус 
ліквідатора,  а  через  певний  час  їх  забрали  для  перереєстрації.  Коли  ж  видали  нове,  то  воно  свідчило  про  статус 
потерпілого. Тож на згадку лишилися лише медалі, які видавалися з ліквідаторським посвідченням.
 
Найбільшу тривогу та відчуття безпорадності викликає у переселенців погіршення здоров’я. Обурює те, що 
ліки  доводиться  купувати  за  власні  кошти,  деякі  лікарські  препарати,  якими  повинен  бути  забезпечений  кожен 
ліквідатор,  відсутні.  Переселенці  зневірилися  у  реальності  допомоги  від  держави,  тому  кожен  намагається  як  уміє 
сам зарадити своїй біді.
 
Депресивні  стани,  емоційний  страх,  характерні  не  лише  людям  старшого  віку,  а  й  середнього,  навіть 
школярам. Від людей, які залишили рідні домівки і живуть на чужині, можна почути. що місцеві школярі їхніх дітей 
прозивають „чорнобильцями”, а тому, як вони говорять, краще повернутися назад, ніж носити таке „клеймо”.
 
Таким чином, Чорнобильська катастрофа призвела до відчутної деформації способу життя мільйонів людей 
та стала причиною соціальної та психологічної дезадаптації.
 
 
Література:
 
1. 
Барановська  Н.П.  Вплив  Чорнобильської  катастрофи  на  трансформаційні  процеси  у  суспільстві  / 
Барановська
 
Н.П. // Український історичний журнал. –
 2011. 
–
 
№ 2. –
 
С. 140.
 
2. 
Записано автором 07.04.2012 р. від Броніслава Андрієвського, 1937 р.н. переселенця з смт Поліське.
 
3. 
Скрипник Г. До проблеми етнокультурної та соціально –
 
психологічної адаптації поліщуків –
 
переселенців./ Ганна 
Скрипник
 
// Древляни. Збірник статей матеріалів з історії та культури Поліського краю. –
 
Випуск 1. –
 
Львів, 1996. –
 
С. 45 –
 49. 
4. 
20 років Чорнобильської катастрофи: підсумки і перспективи / Верховна Рада  України –
 
К.: Парламентське вид
-
во, 2006. –
 
С. 128.
 
 
 
 

«Проблемы и перспективы развития науки в начале третьего тысячелетия в странах СНГ»
 
133 
 
 
 
СЕКЦІЯ:
 
МАТЕМАТИКА
 
Kh.Kh. Muminov, S.S. Taghavitakyar 
(Dushanbe, Tajikistan) 
 
NUMERICAL SOLUTION OF COUPLED LANDAU-LIFSHITZ AND BOUSSINESQ EQUATION IN THE THEORY 
OF MAGNETOELASTIC WAVES 
 
Abstract. 
We khow exact solitonic solution for the system of coupled Landau-Lifshitz and wave equation. Now in numerical 
experiments  we  use  this  exact  solution  as  an  initial  condition  to  the  Couchy  problem  for  the  system  of  coupled  Landau-
Lifshitz and Boussinesq equation to obtain it numerical solution. 
 
1.  Introduction 
The Landau-Lifshitz equation could be written,in the isotropic case,in the following form 


1
,
2
t
xx
i s
s s

 (1) 
where we introduce the following notations 
.
z
z
s
s
s
s
s
s












 
(
,
,
),
x
y
z
x
y
S
s
s
s
s
s
is



 
1
0
0
1
0
,
,
0
1
1
0
0
z
x
y
i
i

























 
are Pauli operators.
 
This equation (1) give us a macroscopic description of the magnetization dynamics in ferromagnets On the other 
hand, it is well know, that in microscopic level the most popular models for description of magnetic properties of a crystal are 
spin models of the Heisenberg-Frenkel magnet 
,
ˆ
ˆ ˆ
ik
i
k
i k
H
J s s
 

 
where 
ik
J
are exchange integrals, 
ˆ
i
s
are the spin operators of the i-th site. 

жүктеу/скачать 9,75 Mb.

Достарыңызбен бөлісу: