Ігрова діяльність першокласників як успішна умова адаптації І навчального процесу в початковій школі
Ігрова діяльність як засіб успішної адаптації першокласників до умов навчання у початковій школі
жүктеу/скачать 3,52 Mb.
|
| 1.2 Ігрова діяльність як засіб успішної адаптації першокласників до умов навчання у початковій школі
Із проблемою адаптації дитини до систематичного шкільного навчання зустрічаються педагоги та батьки, чиї діти вступили до початкової школи. І це цілком зрозуміло, оскільки учбова діяльність потребує від дитини нових, більш високих форм довільної поведінки, здатності керувати своїми психічними процесами, у тому числі й увагою. При вступі до початкової школи дитина, як правило, не має таких навичок. Їх відсутність призводить до того, що при нормальному і високому рівні інтелекту дитина має складнощі в оволодінні навичкам читання і письма, здійснює багато помилок у виконуваних роботах, не справляється з шкільними завданнями, наслідком чого являється низька успішність. У свідомості молодшого школяра домінує тенденція до підпорядкування своєї діяльності зовнішнім обставинам і вимогам, при цьому він починає користуватися напрацьованими алгоритмами рішень, перетворюючи їх на штампи, шаблони і стереотипи, які не являються ефективними. Гра здавна славиться своїми виховними особливостями. Гра визначається як вид діяльності дітей, що полягає у відтворенні дій дорослих і стосунків між ними і спрямована на орієнтування та пізнання предметної і соціальної дійсності, а також гра є одним із засобів фізичного, розумового і морального виховання дітей. В аспекті соціально-педагогічному гра розглядається як вид соціально-педагогічної діяльності, що в умовних ситуаціях розкриває уміння використовувати гру як непрямий метод впливу - спонукання молодших школярів до саморозвитку та самовиховання, спрямованого на відтворення і засвоєння громадського досвіду, який фіксується в соціально закріплених способах здійснення предметних дій і програванні соціально-рольових ситуацій. [38]. Соціально-культурне призначення гри полягає у забезпеченні засвоєння дітьми усіх багатств культури, що дозволяють їм функціонувати в якості повноправних членів дитячого колективу. Окрім виховного аспекту, грі також властивий і дидактичний аспект, оскільки в процесі гри людина навчається, набуваючи навичок майбутньої професії, знайомиться з предметами, фактами, явищами навколишнього життя. Гра створює поле діяльності, в якому людина моделює ті або інші життєві ситуації і виробляє своє відношення до них, вона є своєрідним еталоном поведінки, способом засвоєння особою соціальних ролей, основою формування етичної особистості.. Цей вид діяльності є і відпочинком, і компенсацією недостатніх навантажень : фізичних, розумових, емоційних. Сама по собі реальна ігрова діяльність дає безліч можливостей вирішити цілий ряд не лише соціально-психологічних, виховних і педагогічних завдань, але й соціальних проблем підлітків. У грі відпрацьовуються нові дуже важливі соціальні властивості особи, які з ряду причин або були втрачені, або не сформувалися. В період дитинства саме гра, що моделює і перетворює реальність, є одним з основних видів діяльності дитини як визначального чиннику його розвитку. У початковій школі вона супроводжує учбову діяльність, сприяючи її становленню, а також полегшує адаптацію до школи. Як відмічав Д.Эльконін, у грі проявляються особисті якості дитини : ініціативність, здатність до взаєморозуміння, підтримки одне одного. Необхідним є те, щоб ще в ранньому дитинстві навчити дітей радіти успіху як своєму, так і успіху товариша. У грі дитина може проявити свої кращі якості: стати уважнішою до інших, навчитися стримувати свої імпульсивні вчинки, стати більш послідовною. Саме поєднання емоційного і діяльністного плану робить гру розвиваючою. Тому гра являється одним з найсильніших засобів виховання і розвитку особистості, задоволення інтелектуальних і емоційних потреб. Ігрові технології – це сукупність процесів і методів навчання, що являють собою форму пізнавальної діяльності слухачів в умовних ситуаціях , спрямованих на формування у них педагогічних здібностей, знань, умінь і особистих якостей у ході вирішення педагогічних завдань. В подальшомуі ігрові технології мають особливе значення для формування уміння навчатися - основної діяльності, якою тепер займається дитина. Тут принципово важливо звернути увагу дитини на гру з правилами в групі. Як і учбова діяльність, гра з правилами розвиває в учнів самооцінку, самоконтроль, самостійність, допомагає формувати довільну поведінку, необхідну для спілкування, залучає до процесу творчості. В якості головного інструменту для успішного вирішення цих завдань виступають правила, позначені як «правила дії» і «правила спілкування». До правил дії відноситься сценарій і опис гри. До початку гри важливо встановити і правила спілкування, а саме: не заважати іншим учасникам, не підказувати, діяти по черзі, слухати один одного, радіти удачі іншого. Виконання цих правил вимагає від дитини певних зусиль, обмежує його спонтанну активність, формує довільне управління поведінкою. Завдяки тому, що розвиваюча гра є для дитини усвідомленою діяльністю, в яку він охоче і добровільно включається, новий досвід, набутий у ній, стає її особистим надбанням. Великого значення при цьому набуває спільний характер гри, коли дорослий і колектив однолітків спонукають дитину до дотримання правил, до довільного управління своїми діями. Цілеспрямованість і систематичність занять забезпечує позитивну динаміку процесу духовного розвитку, а також практичне освоєння молодшими школярами моральних норм. . [41]. Слід відмітити, що, граючи разом, ми виховуємо у дитини активно-позитивне, доброзичливе відношення до дорослого. Як показує практика, від цього відношення багато в чому залежить гарний настрій і самопочуття дитини, її успіхи в пізнавальному і особовому розвитку та адаптації в класі. Цим і продиктована певна послідовність в підборі ігор. Спочатку використовуються ігри, які спрямовані на формування доброзичливих стосунків між дітьми в їхній спільній діяльності, а також на зближення дітей і дорослого. Це ігри, які не переобтяжені правилами, а часто і добре знайомі та улюблені дітьми. Акцент тут робиться на стосунках ігрового партнерства при добровільній участі кожної дитини в тому, що прийнято усіма. Цілком природнім є те, що гра вимагає від дорослого творчих здібностей, емоційної свободи, певних зусиль - як душевних, так і фізичних. Слідом за цим проводяться ігри, що головним чином спямовуються, на розвиток вольових якостей особистості, які виражаються у вчинках і діях : підтримати, поступитися, допомогти. Виконання певних дій вимагає від дитини уміння володіти собою, тренує навичку самоорганізації. Таким чином, ігри першого і другого етапів створюють необхідний моральнно-емоційий і вольовий фон для подальших ігор. У подальшому, створюються умови для розвитку пізнавальної сфери. Це ігри на розвиток уваги, пам'яті, мислення. Використовуються ігри-завдання, лото, ігри-змагання. Доказом того, що гра прийнята, являється активна участь дітей у грі, а також прохання повторити її. Заняття організовуються у формі сюжетно-рольових ігор, настільних ігор, інтерактивних і рухливих ігор, змагань тощо. Рівень знань і умінь із засвоєння цієї програми контролюється такими методами як спостереження та усне і письмове опитування дітей. Одним з серйозних результатів занять є створення атмосфери довіри, радісного спілкування, гри на рівних. Пережитий дитиною успіх породжує радість. А, як відомо, стійкі позитивні емоції прокладають вірний шлях до здорового спілкування. Усе це дозволяє усвідомити усіма учасниками цього процесу просту істину: дитині потрібно радісне відчуття життя для того, щоб нормально рости і розвиватися. Під ігровою діяльністю слід розуміти як діяльність самої людини (групи людей), що беруть участь в грі, так і діяльність організаторів гри, діяльність хоча і умовну, але побудовану за усвідомлено прийнятими правилами, які на час гри стають обов'язковими для усіх тих, хто приймає в ній участь. Умовним результатом цієї діяльності стає досягнення перемоги (над суперником, обставинами, перешкодою тощо), отримання або звання або призу. Причому, чим серйозніший приз, тим серйознішою стає сама ігрова діяльність, переходячи з розряду чистої гри в професію або джерело існування. У цьому сенсі ігрова діяльність являється цілерационально організованою і має свою продуктивність: соціальну, моральну, духовну, етичну і естетичну. Це може бути відпрацюванням певних особистих властивостей і якостей людини, формуванням колективізму, проявом творчих можливостей людини, вихованням естетичних почуттів. . [30]. У грі відбувається засвоєння соціального досвіду. Гра є необхідною частиною становлення і розвитку людської особистості. Елементи гри супроводжують людину усе її життя. Гра, що асоціюється з дитинством, завжди знаходилася у прямому зв'язку з соціальним контекстом того суспільства, в якому проходила соціалізація дитини. У наш час в науці розглядаються такі концепції гри : як вивільнення надмірної життєвої сили; як реалізації інстинкту наслідування; як задоволення потреб в розрядці, релаксації; як вправи на порозі серйозної діяльності; як навчання самоконтролю та самообмеженню; як можливості підтримувати власну індивідуальність. Багато концепцій грунтуються на схожості між грою і працею : у будівельних іграх цей зв'язок переходить майже у збіг. При усіх відмінностях загальна риса усіх концепцій - це визнання того факту, що гра є основою соціалізації та адаптації молодших школярів, але в ній освоюється не лише традиційні навички і накопичений вже відомий досвід. Сама гра має таку властивість як пошук варіативної, креативність, пошук нестандартних рішень в межах заданих правил. Ігрова діяльність як цілеспрямований процес виконує ряд функцій. Якнайповніше вони представлені у роботах О.Леонтьева. Це креативні функції, функції психологічні (релаксації), соціальні функції (взаємодія у рамках певних норм), фізичні функції (змагання і розвиток фізичного потенціалу).Вона допомагає дітям адаптуватися до нових умов. Дітям, для яких навчання виявляється спочатку непосильним, гра допомагає здолати цей стан, поступово включаючи безпосередньо в учбову діяльність. Старший дошкільник знаходиться на стику двох форм життєдіяльності - гри (основної форми життєдіяльності дошкільника) і учбової діяльності (основної форми життєдіяльності молодшого школяра). Першою він, в принципі, в достатній мірі вже володіє, другою йому належить оволодіти. Дидактичні ігри і, частково, інтелектуальні, пізнавальні ігри, дають можливість для багатогранного розвитку особистості, розвитку здібностей, об'єднання дітей на основі загальних задумів і інтересів. Зміст учбової діяльності, її структура визначають мінімум загальноучбових інтелектуальних умінь, які потрібні починаючому своє навчання школяру. Компонентами ігрової діяльності є: ігровий стан, ігрове спілкування, власне ігрова діяльність (схема 1). . [46]. Безумовно, гра відіграє велику роль у житті та розвитку дітей, щойно вступивши до школи. Як вже зазначалось, завдяки ігровій діяльності формується багато позитивних якостей дитини, зацікавленість і готовність до процесу навчання, а також розвиваються її пізнавальні здібності. Саме у грі формується особистість дитини, відбуваються значні зміни в її психіці, які готують її до більш високої стадії розвитку. Цим і обумовлюються широкі виховні можливості гри, яка за словами психологів є першочерговою діяльністю молодшого школяра. Якщо у дошкільнят гра є провідним видом діяльності, то в житті учнів початкових класів вона займає менше місце, хоча продовжує впливати на їх розвиток. Молодші школярі люблять ігри, пов'язані з рухами. Ці ігри удосконалюють їх координацію, розвивають силу і спритність, покращують роботу внутрішніх органів (дихання, кровообіг), зміцнюють їх здоров'я. Гра допомагає розвитку сприйняття, уваги, уяви, інтересів, мислення, сприяє розвитку ініціативи, активності, викликає позитивні емоції, без яких не може бути ігрової діяльності. Крім того, гра служить прекрасним відпочинком школяра від розумової роботи в процесі навчання. Схема 1. Компоненти ігрової діяльності Однією з властивостей гри є те, що вона є відображенням трудової діяльності людини. Недаремно кажуть, що «гра - дитя праці». Вона готує дітей до життя, хоча ніхто з них не думає про це значення гри. Діти грають заради задоволення, задовольняючи свою природну потребу. Горький писав, що гра - це шлях дітей до пізнання світу, в якому вони живуть і який покликані змінити. І дійсно, діти зазвичай відтворюють в іграх життя і працю дорослих, наслідують їх, замінюючи реальні предмети іграшками або задовольняючись окремими атрибутами. В процесі гри діти здійснюють певні дії. Вони будують, подорожують, доглядають за дітьми (ляльками), лікують їх, навчають одне одного, займаються господарством, захищають Батьківщину від ворогів, здійснюють героїчні вчинки і тощо. Метою гри являється сама ігрова діяльність, а не результат (як у процесі праці). . [16]. У більшості ігор беруть участь декілька дітей. Це допомагає виховувати у школяриків почуття колективізму, вони вчаться діяти спільно, організовано - деколи керувати іншими, а деколи - підкорятися їм, діяти за певними правилами, суворо стежачи за їх виконанням. Усе це сприяє вихованню волі, привчає до дисципліни, викликає почуття відповідальності за свої дії та поведінку, допомагає формуванню моральних якостей особистості. Відомо, що в кожній грі діти домовляються про певні умови, і якщо хто-небудь порушив ці умови, то його виключають з гри або відмовляються продовжувати її. Велика частина ігор пов'язана зі змаганням, що посилює напругу фізичних і психічних сил дитини, допомагає їх розвитку. Ігри у дітей молодшого шкільного віку бувають дуже різноманітними. Розрізняють ігри рухливі, рольові і настільні: Рухливі ігри. Деякі з них наближаються до спортивних. Вони дуже корисні для здоров'я. У багатьох проводиться боротьба за особисту першість або першість колективу. Окрім фізичних якостей, вони розвивають такі властивості, як сміливість, витримка, наполегливість. Рольові ігри. Вони відбивають явища і процеси, які діти спостерігають або про які чують від старших. У цих іграх кожна дитина бере собі певну роль, наприклад лікаря, учителя, пожежника, і зображує відповідну діяльність. Іноді сюжет гри буває заздалегідь намічений, події і дії розгортаються в певному плані (сюжетні ігри). Подібні ігри надалі поступово переходять в трудову діяльність. Настільні ігри. Деякі з них дуже корисні для розширення пізнавальних інтересів і для розумового розвитку. До таких ігор належать лото з картинками, словесні ігри із усілякими загадками, шарадами, ребусами, ігри-головоломки. В цей же час багато дітей починають грати в шашки, в шахи. Учителям початкових класів не слід залишатися в стороні від ігрової діяльності школярів. Керівництво іграми слід проводити з великим тактом, обережно. Не можна пригнічувати самодіяльність дітей, їх природного прагнення до самостійності; потрібно заохочувати розумну дитячу вигадку та інші форми творчості , для яких в іграх є багато можливлстей. Щойно вступивши до школи, діти ще недостатньо фізично і психічно підготовлені до того, щоб займатися працею. Вже в першому класі вони виготовляють прості вироби з паперу, картону, причому ці заняття дуже їх захоплюють. Щоправда, спочатку першокласники більше цікавляться самим процесом роботи, ніж результатами праці, але надалі вони виявляють цікавість і до якості своєї роботи. Посильні заняття працею викликають у дітей радісні почуття передусім тому, що ці заняття пов'язані з рухами, потреба в яких у дитини дуже велика. Але вже дуже скоро безцільна праця перестає захоплювати молодшого школяра. . [4]. Основний вид дитячої гри - спільна сюжетно-рольва гра - заснована на добровільному об'єднанні дітей. У сюжетно-рольовій грі формується ряд якостей, необхідних школяру. Зазвичай діти беруть на себе ролі дорослих людей, зайнятих загальною справою і взаємовідносини, що відображаються в грі, підкоряються правилам, на яких будуються реальні взаємовідносини дорослих. Тому в сюжетно-рольовій грі діти поступово вчаться не просто підкорятися правилам «взагалі», але підкорятися правилам громадської поведінки. Не менш важливим для підготовки дітей до систематичного навчання є і те, що сюжетно-рольова гра розвиває уміння спілкуватися з однолітками, погоджувати з ними свої задуми, обмінюватися думками та намірами. Діти поступово набувають вміння міркувати, обгрунтовувати свою думку, рахуватися з думкою іншого, і це - не лише оволодіння навичками спілкування, які самі по собі дуже потрібні для входження дитини в класний колектив, але і формування важливої сторони мислення : здатність міркувати, обмірковувати певне завдання народжується з обговорення його з іншими людьми, що показує дитині, що з кожного питання можуть бути різні думки, спонукає його розуміти і враховувати можливу точку зору іншого. У сюжетно-рольовій грі діти стають дорослими, володарюють, подібно до дорослих, над речами і подіями, мають їх авторитет і права. Але усе це тільки «навмисно». В кінцевому результаті саме втілення в роль дорослого призводить до того, що дитина перестає задовольнятися ілюзорною зміною свого місця серед оточення і починає прагнути до того, аби і справді його змінити, набути нового положення людини, яка займається серйозною, шанованою усіма справою - положення школяра. Керівництво сюжетно-рольвою грою, організація обговорення змісту ігор і ситуацій, що виникають в їх ході, фіксація уваги граючих дітей на взаємовідносинах дорослих людей, їх правах і обов'язках - значна частина тієї допомоги, яку дорослі можуть надати дитині в підготовці до систематичного навчання. Необхідно тільки не забувати, що керівництво сюжетно-рольовою грою - справа надзвичайно делікатна, що вимагає від дорослих великого такту. Дорослий може виступати тільки у функції ініціатора, доброзичливого порадника, арбітра, що вирішує спірні питання. Сюжетно-рольова гра потрібна дитині на протязі усього сьомого року життя, в яких би умовах вона не виховувалася. Вона продовжує існувати і розвиватися разом з навчанням, поволі готуючи корінні зрушення дитини до оточення і до самого собе, прагнення займатися серйозною діяльністю. Але сюжетно-рольова гра - не єдиний вид дитячої гри. Дидактична гра - гра лише для дитини, для дорослого – вона є способом навчання, донесення дитині знань, вироблення у неї умінь і навичок. На відміну від сюжетно-рольової гри, де дії дітей не мають результату (сенс гри в лікарню - лікувати, а не вилікувати хворого, сенс гри в подорож на пароплаві - плисти, а не припливти куди-небудь), дії, що виконуються у дидактичній грі, завжди мають певний результат, і дотримання правил потрібне саме для отримання цього результату. Результат дій в дидактичній грі привабливий для дітей або сам по собі (містить момент сюрпризу, вирішує яку-небудь сюжетну ситуацію), або в силу змагального характеру (першим дістатися фінішу, набрати більше очок, ніж інші тощо). Основна відмінність дидактичної гри від безпосередньо навчання полягає в тому, що саме результат вабить дитину, робить для неї виконання дій по правилам цікавими, захоплюючими. Засвоєння знань виступає в цьому випадку як побічний ефект. У цьому відношенні з дидактичними схожі і багато інших рухливих ігор, але місце засвоєння знань в них займає оволодіння певними видами рухів, фізичний розвиток (хоча є і рухливі ігри, сприяючі розвитку окоміру, кмітливості і тому подібне). У дидактичних і рухливих іграх можливі значно пряміші форми керівництва з боку дорослого, ніж в сюжетно-рольових іграх. Перехід від дидактичної гри до навчання шкільного типу пов'язаний зі зміною характеру завдань, що ставляться перед дітьми. У навчальних завданнях результат виконуваних дій сам по собі зазвичай непривабливий Центр тяжіння тепер і для самої дитини переноситься на засвоєння знань, умінь, навичок. Правильний результат рішення кожної окремої задачі – і є свідоцтвом такого засвоєння, і оцінюється учителем не він, а саме знання, що проявилися під час його отримання, а також уміння (за найкраще вирішення прикладу ставиться «двійка», якщо воно списане у іншого). Але і в навчанні, особливо на перших порах, можуть використовуватися окремі ігрові прийоми. Це вже не дидактична гра: самі завдання носять учбовий характер. Проте для того, аби зробити завдання привабливішими, можна, наприклад, включити її в ігровий сюжет («Ми маємо допомогти курчатку порахувати зернятка»; "Котенятко просить нас допомогти йому написати листівку матусі на 8 березня»), запропонувати дитині певну роль («Ти ж як пілот літака маєш доповісти про перебіг польоту…», ввести момент змагання («Хто придумає більше слів на букву «О»…») тощо. . [22]. Дидактичні ігри та ігрові прийоми при постановці учбових завдань можна назвати ігровими формами навчання. Їх використання для підготовки шестирічної дитини до систематичного навчання полягає у забезпеченні полегшення переходу до навчальних завдань, представлених в «чистому» вигляді, зробити його поступовим. Це означає, що протягом року питома вага ігрових і, власне, учбових форм повинна змінюватися. Якщо спочатку переважають перші, то потім провідне місце займають другі. У міру такого зрушення зростатиме рівень довільності поведінки дитини, його готовність вчитися. В той же час мінятиметься і функція дорослого - перетворення його із старшого партнера в учителя, вимога якого - закон. Дидактична гра - це цікава для суб'єкта учбова діяльність в умовних ситуаціях. Оскільки навчання - це «процес цілеспрямованої передачі суспільно-історичного досвіду, організація формування знань, умінь, навичок», то можна сказати, що дидактична гра - умовна цікава для суб'єкта діяльність, яка спрямована на формування знань, умінь і навичок. Розуміння суті дидактичної гри дозволяє виділити найбільш значимі її складові (компоненти) : діяльність, що розуміється як найважливіша форма прояву життя людини, її активного відношення до навколишньої дійсності; у цій діяльності розвиваються психічні процеси, формуються розумові, емоційні і вольові якості особи, її здібності і характер; умовність, яка розуміється як ознака відображення дійсності, що вказує на нетотожність образу і його об’єкту. Діяльність для того, щоб виступати ігровою, має бути цікава для того, що грає. Діяльність в грі - не мета, а засіб. А цікавість - це мета. В навчальній діяльності умовність спрямована на навчання, на можливість вправи, тренування різних умінь і навичок. На схемі 2 відображена структура гри. жүктеу/скачать 3,52 Mb. Достарыңызбен бөлісу:
|