Тетяна і Сергій Дзюби. Вірші 60-ма мовами світу. Канада: Новий


Сулейман  Сейран  (Україна)



Pdf көрінісі
бет6/13
Дата18.01.2017
өлшемі10,33 Mb.
#2157
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   13

 
Сулейман  Сейран  (Україна)
  –  кримськотатарський  письменник. 
Народився  18 лютого 1979 року  в  Узбекистані  –  в  місті  Кува Ферганської 
області.  В 1991-му  переїхав  до  Криму.  Учився  в  Красногвардійському 
приватному турецькому чоловічому ліцеї для обдарованих дітей (1994-1996). 
В 2002 році  закінчив  філологічний  факультет  Кримського  інженерно-
педагогічного  університету  (спеціальність  –  філолог-тюрколог).  Зараз 
працює  в  республіканській  газеті  «Янъы  дюнья» («Новий  світ»).  Член 
Асоціації  «Маарифчи» («Просвітитель»).  З 2003 року  –  член  Національної 
спілки письменників України.  
Автор  поетичних  збірок  віршів: «Уч,  къальбим» (Сімферополь, 2003), 
««Сенинъ  козьлеринъде  йылдызлар  корьдим / У  твоїх  очах  я  зорi  бачив» 
(Київ, 2003), «Джемден  бир  авуч» (Сімферополь, 2007). Твори  Сейрана 
Сулеймана  надруковані  в  багатьох  збірниках  та  журналах  України, 
Туреччини  й  Азербайджану.  Його  вірші  і  оповідання  увійшли  до  антологій 
поезії  та  прози  кримських  татар: «Кунештен  бир  парча / Окрушина сонця» 
(Київ, 2003) і «Къарылгъачлар дуасы / Молитва ластівок» (Київ, 2006).  
Учасник  міжнародних  симпозіумів  і  фестивалів  в  Україні,  Туреччині, 
Узбекистані  та  Азербайджані.  Переможець  Міжнародного  літературного 
конкурсу імені Махмуда Кашгарі (Анкара, Туреччина). Лауреат Міжнародної 
літературної  премії  імені  Григорія  Сковороди  «Сад  божественних  пісень» 
(Україна, 2014).  
З 1 листопада 2014 року  –  член  Міжнародної  літературно-мистецької 
Академії України. 
 
    

 
122 
 
 
Ханський палац у Бахчисараї  (півострів Крим, Україна, 19 липня 2015 року)  
 
 
 
 
 
 
    
 
 
Той самий Фонтан сліз…             Печерне місто «Тепе-Кермен» 
 
Світлини з архіву Сейрана Сулеймана   
 

 
123 
Латиною переклала Валентина Миронова 
 
Сергій Дзюба 
 
*** 
In argentea aetatis palmea 
parva filia 
pectine lunari 
canities pectinat 
et in fastidio speculo 
suam faciem non videt. 
Id suum visns 
Et ruga incognitae  feminae. 
 
  
*** 
In insula, 
longa, ut lacrinae Evae,  
compressa complexis nivalium  montium 
sit, ut potest capere horizontis, 
sic hic non fugit in mare, 
musica custodiam quaesivit, 
ut Virum  et Feminam gignitura  esset. 
 
*** 
Multos annos vivite, 
parva verba scribite, 
caelum  in peccatis non accusate. 
 
 
*** 
Insignis formae lacrimata mulier: 
cilii margaritis lacrimarum 
arcum caelestis declinaverunt.   
 
 
*** 
Populi, rogo, tacite –  
mare non auditurum esse. 
 
*** 
In angulo cithara, 
senis – senis, ut puer 
grave stat. 

 
124 
  
 
Миронова  Валентина  (Україна)
  –  науковець.  Народилася  24 
березня 1963 року. Кандидат філологічних наук, доцент. Закінчила факультет 
романо-германської  філології  Київського  державного  університету  імені 
Тараса  Шевченка  у 1985 році,  отримавши  кваліфікацію  «філолог,  викладач 
французької та латинської мов і літератур, перекладач». У 1998 р. екстерном 
закінчила  філологічний  факультет  КНУ  імені  Тараса  Шевченка  й  отримала 
кваліфікацію  «філолог, викладач української мови і літератури».  
У 1999-му  захистила  кандидатську  дисертацію  на  тему  «Граматичні 
особливості латинської актової мови XV-XVI століть в Україні (на матеріалі 
гродських і земських судових актів Галицької, Сяноцької, Перемишльської і 
Львівської адміністративних округ Галицької Русі)» зі спеціальності 10.02.14 
– класичні мови, окремі індоєвропейські мови.   
У  Київському  національному  університеті  імені  Тараса  Шевченка 
працює  з 1985 року  –  викладачем,  з 1994 р. –  старшим  викладачем,  з 1999 
року – доцентом кафедри загального мовознавства та класичної філології.  
Викладає  курси: «Вступ  до  класичної  філології», «Історія  латинської 
мови», «Латинська мова», «Латинська текстологія», «Середньовічна латина», 
«Середньовічна  латина  в Україні». У 1993-му отримала премію імені Тараса 
Шевченка  Київського  національного університету імені Тараса Шевченка за 
публікацію першого в Україні українськомовного підручника для студентів-
істориків «Латинська мова» (Київ, 1993) (у співавторстві з Н. М. Яковенко). 
У 2002 р. на Всеукраїнському форумі видавців підручник «Латинська мова» 
(Львів, 2002) (у співавторстві з Н. М. Яковенко) був нагороджений дипломом 
як «Кращий підручник для вищих навчальних закладів».   

 
125 
Учасник науково-дослідної роботи кафедри загального мовознавства та 
класичної  філології  –  проект  «Класичні  та  сучасні  мови  у  контексті 
пріоритетів  нової  антропологічної  парадигми  у  мовознавстві:  теоретичні 
постулати і практика вивчення» (грант Державного фонду фундаментальних 
досліджень при МОН України). Брала участь у проектах: «Актова латина як 
компонент  мовно-культурної  ситуації  в  Україні XV-XVI  століть» (грант 
Американської  Ради  наукових  товариств  у  сфері гуманітарних наук (ACLS) 
(2001-2002  рр.), «Лабораторія  наукового  проекту»  Міжнародного  фонду 
«Відродження» (2004). Проходила стажування за програмою «Середньовічні 
студії» у м. Брно (Чехія) (2003). Сфера наукових зацікавлень: латинська мова 
доби Середньовіччя та Нового часу, історія латинської мови, народна латина, 
історія східноєвропейського Середньовіччя.  
Автор 60-ти наукових праць та навчально-методичних розробок. 
 
 
 
 
Караваджо. «Лютніст», бл. 1595 р. 
(музей Метрополітен, Нью-Йорк) 
 
      
 

 
126 
 
 
 
Надписи на Чорному камені (Lapis Niger). Один із найдавніших текстів 
латинською мовою (VI–V ст. до н. е.). Текст записаний бустрофедоном. 
 
 
 
    Гварді. «Виставка дивини на площі Сан Марко в Венеції» (XVIII ст.).  

 
127 
    Латиною переклав Олександр Левко 
 
Тетяна  Дзюба 
 
 
 
          *** 
Dies abiit strepitu ferriviariae  stationis –   
Et umbrae longae factae sunt, ut orbitae, 
Quae ducunt in fundulam noctis. 
Eas transeunt feminae, 
Minutae Annae Careninae, 
Quibus liberatio  problematum 
Promissa est solum ad mane. 
 
  
*** 
Et erit tranquillitas  coloris spei, 
Et erit quies coloris felicitatis, 
Et cadet malum  ruptum bifariam, 
Partes ejus pares edent felices  amantes, 
Et non conspicient inter ramos Evam lacrimosam, 
Quae maledixit  suam antiquam  avitaminosem. 
 
  
*** 
Tempus effluit  sale, 
Ut arena ex vetustissima clepsydra. 
 
Urit, exurit, incendit. 
Sed postea emovit,  dissolvitur,  – 
et fit mare, 
In quo bonum est fluitare 
undis memoriarum. 
 
Misereor, quod non diu, 
Homines enim vivunt in terra. 
Ubi mare – ibi sal... 
 
  
*** 
Filias regis semper capiunt stulti, – 
Persuadet populi 
Sapientia. 
 
  
*** 
Telephonicos numeros indo telephono suo, 
Quos scio per memoriam, 
Eo tempore, in  quo nemo respondet. 

 
128 
Tunc possis audire in responsum solum id, 
Quod tam diu vis audire. 
 
 
 
 
Олександр  Левко  (Україна)
  –  науковець.  Кандидат  філологічних 
наук, доцент. Народився 26 листопада 1985 р. У 2007-му закінчив Київський 
національний  університет  імені Тараса Шевченка, отримавши кваліфікацію – 
«магістр  філології,  фахівець  із  класичних  мов,  української  мови  та 
літератури».  В  Інституті  філології  Київського  національного  університету  
імені  Тараса  Шевченка  працює з 2009-го, нині – доцент кафедри загального 
мовознавства та класичної філології. Викладає курси: «Грецька текстологія», 
«Латинська  текстологія»,  «Давньогрецька  лексикологія»,  «Давньогрецька 
мова», «Латинська мова».  
Захистив кандидатську дисертацію на тему: «Мовний феномен грецької 
патристики  золотої  доби:  когнітивно-дискурсивні  виміри»  зі  спеціальності 
10.02.14 – класичні мови, окремі індоєвропейські мови.  
Сфера  наукових  зацікавлень:  грекомовна  патристика,  елліністика, 
давньогрецька література, ранньохристиянська література, діалог античності 
та  християнства  у  літератури  та  філософії,  лінгвокультурологія,  когнітивна 
лінгвістика,  дискурсологія,  українські  переклади  ранньохристиянської  та 
патристичної літератури з давньогрецької та латини. 
 
  
 
 

 
129 
 
 
Гварді. «Книжкові крамнички на березі Венеції» (1760). 
 
 
 
Гварді. «Санта Марія делла Салюте в Венеції» (середина XVIII ст.) 

 
130 
Латиською переклав Імант  Аузінь 
 
Tatjana Dzjuba 
 
* * *  
Diena prom kā stacijas jezga – 
Un ēnas kļuvušas garas kā sliedes, 
Kas nakts strupceļā vada. 
Pāri sliedēm iet sievietes, 
Paseklinājušās annas kareņinas, 
Kurām glābiņš no problēmām 
Garantēts tikai  līdz rītausmai. 
 
* * *  
Un būs klusums cerības krāsā, 
Un būs miers  laimes  krāsā, 
Un nokritīs ābols, 
Divi daļās šķeldamies, 
Un tās pusītes apēdīs laimīgi mīlnieki, 
Nepamanot aiz zariem noraudājušos Ievu, 
Kas nolād savu senseno avitaminozi. 
 
* * *  
Laiks aiztek kā sāls,  
Kā smilts  senlaiku  pulkstenī. 
 
Sveļ, dedzina, sūrst. 
Bet tad attālinās, izkūst, – 
Un pārtop jūrā, 
Kurā labi šūpoties 
Atmiņu viļņos. 
 
Žēl tikai – neilgi, 
Jo ļaudis taču dzīvo uz  sauszemes, 
Kur jūra ir sāls... 
 
* * *  
Princeses vienmēr tikušas muļķīšiem, –  
pārliecina tautas 
gudrība. 
 
* * *  
Zvanu uz tālruņu numuriem, 
Kurus zinu no galvas, 

 
131 
Stundās, kad neviens nepacels klausuli. 
 
Tikai tad var izdzirdēt to, 
Ko tik  sen jau  vēlējies dzirdēt. 
 
Sergijs Dzjuba 
 
* * *  
Uz mūžības sudrabainās plaukstas  
maza meitenīte 
izsukā pīni 
ar mēness ķemmīti 
un untumainajā  spogulī 
nesaredz savu seju: 
 
tur viņas skatiens 
un svešas Sievietes 
vaibsti. 
 
* * *  
Uz salas,  
kā Ievas asaras tālas, 
iekļautas žilbīgi baltu 
klinšu skavās 
tā, ka var notvert apvārsni, 
ja vien tas neieplūst jūrā, 
 
atradusi patvērumu  
mūzika –  
lai radītu  
Vīrieti   
un Sievieti. 
 
* * *  
Dzīvojiet ilgi,  
rakstiet maz 
un nevainojiet  Debesis 
grēkos. 
 
* * *  
Noraudājusies skaistule:  
skropstas  
ar asaru zīlītēm 
piebūrušas 
varavīksni. 

 
132 
 
* * *  
Ļaudis, lūdzami,   
klusāk – 
nedzird jūru. 
 
* * *  
Kaktā ģitāra   
vecum veca, 
kā bērnam 
tai nostāvēt grūti. 
 
No ukraiņu  valodas atdzejojis Imants  Auziņš   
 
 
 
  
 
Поет Імант Аузінь обожнював красуню Ригу. 

 
133 
 
 
Видатний  латиський поет Імант Аузінь із дружиною, письменницею 
Іриною Цигальською.  
 
Аузінь  Імант  (Латвія)
  –  поет,  літературний  критик,  перекладач. 
Народився в 1937 р. Дебютував у 1956 році. Закінчив історико-філологічний 
факультет Латвійського університету. Працював у редакціях газет і журналів, 
у видавництві, очолював Спілку письменників Латвії (1989-1992).  
У Латвії побачили світ близько тридцяти його збірників віршів і поем, 
п’ять  книг  мініатюр  і  замальовок,  чотири  книжки  літературно-критичних 
статей та есеїстики. Поезії Іманта Аузіня перекладені п’ятнадцятьма мовами, 
зокрема українською. Російською видано чотири книжки, а також – вибране 
«Стихи» (М.:  Художественная  литература, 1987).  Він  перекладав  поезію 
різних  народів  –  російську,  литовську,  чеську,  українську  та  ін.,  зокрема 
лірику  Михайла  Лермонтова,  Тараса  Шевченка,  Олександра  Блока,  Марини 
Цвєтаєвої,  Максима  Рильського,  Вітезслава  Незвала,  Олександра  Кушнера, 
Олжаса Сулейменова, Рауля Чілачави, Олексія Довгого...  
Поезія  Іманта  Аузіня  відзначена Державною премією (1977), преміями 
імені  Віліса  Плудоніса  (Латвія,1990),  Ояра  Вацієтіса (2007), Міжнародною 
літературною премією імені  Григорія Сковороди «Сад божественних пісень» 
(Україна, 2013).  
21  серпня 2013 року  класик  сучасної  латиської  літератури  відійшов у 
вічність.  

 
134 
Посприяла: 
 
Цигальська  Ірина (Латвія) 
–  письменниця,  перекладач  латиської 
літератури.  Народилася  в 1939 р.  Серед  книг  останніх  років: «Рижский 
бродвей» – оповідання (2003), «Все судьбы трагические» – есеїстика (2009), 
«Оглашенная» –  повісті  і  оповідання,  замальовки  про  спільний  життєвий  і 
творчий  шлях  із  латиським  поетом  Імантом  Аузінем (2012). Серед  книг 
перекладів:  документальний  роман  Аніти  Лієпи  «Эксгумация» (1998), 
трилогія  Візми  Белшевіци  «Билле» –  частини  перша  та  друга (2000), «Эта 
дивная  молодость  Билле» –  частина  третя (2002). Упорядник  і  головний 
редактор  восьми  випусків  «Рижского  альманаха»:  книги  1-5 (1992-1998), 
книги  6-8 (2011-2012).  Оповідання  перекладалися  латиською  і  українською 
мовою. Член Міжнародної літературно-мистецької Академії України. 
 
  
 
 

 
135 
Литовською переклала  Інга Крукаускене   
(творчий  псевдонім – Іnga Dream)  
 
Сергій Дзюба 
 
* * * 
(«На сріблястій долоні вічності…») 
 
Sidabriniame amžinybės delne 
Maža mergaitė 
Plaukus šukuoja 
Mėnulio šukomis 
Ir kaprizingame  veidrodėlyje 
Nemato savo veido: 
 
Ten jos  žvilgsnis 
Ir raukšlytės 
Nepažįstamos Moters. 
 
* * * 
(«На острові…») 
 
Saloje, 
tolimoje, kaip Ievos ašaros, 
suspaustoje glėbyje 
akinamai baltų uolų 
taip, kad galima  pagauti 
horizontą, 
jei jis nepabėga į jūrą, 
 
rado prieglobstį 
muzika  –   
Kad sukurti 
Vyrą 
ir Moterį. 
 
* * * 
(«Живіть довго…»)  
 
Gyvenkite  ilgai, 
rašykite mažai 
ir nekaltinkite   Dangaus 
dėl nuodėmių. 
 

 
136 
* * * 
(«Заплакана красуня…»)  
 
Užsiverkusi gražuolė: 
blakstienos 
ašarų karoliukais 
užbūrė vaivorykštę. 
 
* * * 
(«Люди, будь ласка, тихіше…»)  
 
Žmonės, 
maldauju, tyliau –  
jūros nesigirdi. 
 
* * * 
(«В кутку гітара…»)  
 
Pasenusiai 
gitarai kampe, 
kaip vaikui 
Stovėti sunku.  
 
 
Тетяна Дзюба 
 
* * * 
(«День відступив вокзальним гармидером…») 
 
Diena atsitraukė  stoties klegesiu –   
Ir šešėliai pasidarė ilgi, kaip bėgiai, 
Vedantys  į nakties aklavietę. 
Juos kerta moterys, 
Susmulkėjusios anos kareninos, 
Kurioms išsivadavimas nuo problemų  
Garantuotas tik iki  aušros. 
 
 
* * * 
(«І буде тиша кольору надії…») 
 
Ir  bus  tyla vilties spalva
Ir bus ramybe laimės spalva, 
Ir kris obuolys, suskylęs per pusę, 

 
137 
Jo puseles   suvalgys laimingi   įsimylėjėliai, 
Ir nepastebės už šakų užsiverkusios Ievos,   
Prakeikusiai  savo seną avitaminozę. 
 
 
* * * 
(«Час просочується сіллю…») 
 
Laikas  byra druska 
Kaip smėlis  iš  pačių  seniausių laikrodžių, 
 
Jis degina, išdegina, kraujuoja. 
Ir tada tolsta – ištirpdamas 
Ir pavirsdamas jūra, 
Kurioje gera suptis 
Ant prisiminimo bangų. 
 
Tik gaila – ne ilgai, 
Nes žmonės gyvena  sausumoje, 
Kur jūra – druska ...  
 
 
* * * 
(«Королівни завше діставались дурням…») 
 
Caraitės visą laiką atitekdavo kvaileliams,  – 
tikina liaudies 
išmintis. 
 
 
* * * 
(«Дзвоню по телефонах…») 
 
Skambinu telefonais, 
Numerius kurių žinau atmintinai,   
Tuo laiku, kai niekas nekelia ragelio. 
Tiktai tada galima išgirsti juose tai, 
Ką nori išgirsti  senų-seniausiai. 
 
 
 
Литовською переклала Інга Крукаускене  
(Inga Dream) 
    
  

 
138 
   
 
Крукаускене  Інга  (Inga Dream) (Литва)
  – 
поетеса,  прозаїк. 
Народилася 1966 року  в  Одесі,  у  чотирнадцять  років  переїхала  до  Литви. 
Закінчила  філологічний  факультет  Вільнюського  державного  університету. 
Працювала  вихователем  в  школі-інтернаті,  службовцем  у  Відділі  безпеки 
Незалежної Литви, в службі охорони Президента.  Популярний бізнес-тренер 
міжнародного  класу.  Автор  поетичних  та  прозових  книжок («Мрій  і  дій», 
«Подаруй  собі  Рай», «Дивися  мені  в  очі,  там  побачиш  душу», «Тобі», 
«Золото  моєї  зрілості»  та  ін.),  аудіокниг  і  понад  сорока  пісень.  Пише 
російською  мовою.  Книги  видані  українською,  російською,  литовською, 
польською,  англійською  мовами.  Член  Національної  спілки  письменників 
України,  Міжнародної  асоціації  письменників  і  публіцистів,  Слов’янської 
літературно-мистецької Академії (Болгарія). Мама п’ятьох дітей. У 2013 році 
за  подвижницьку  літературну  діяльність  та  створення  позитивного  іміджу 
України  в  Литві  нагороджена  Міжнародною  літературною  премією  імені 
Григорія Сковороди «Сад божественних пісень». З 2014 р. член Міжнародної 
літературно-мистецької Академії України.  

 
139 
 
 
 
 
 
 
На творчому вечорі Інги Крукаускене в Києві (2014 рік).  

 
140 
 
 
Тетяна і Сергій Дзюби побували у Вільнюсі. Костьол святої Анни. 
 
 
 
Славетна вежа Гедиміна у столиці Литви. 

 
141 
 
 
Вільнюс. Старе місто. 
 
 
Президентський палац.  
 
      
  

 
142 
Македонською переклала Віра Чорний-Мешкова   
 
Сергиј Ѕјуба  
 
* * * 
 
На сребреникавата дланка на вечноста  
малечкото девојче 
ја чешла косата 
со месечевото чешле 
и во каприциозното огледалце 
не го гледа своето лице: 
 
Таму е нејзинот поглед 
и брчките 
на непознатата 
Жена. 
 
 
Малюнок української художниці Анни Багряної. 

 
143 
* * *  
 
На островот 
далечен, како солзите на Ева, 
притиснат од прегратките  
на заслепувачко-белите карпи 
така, што може да се фати  
хоризонтот ако тој не бега во морето, 
 
си најде прибежиште 
музиката – 
за да ги создаде 
Мажот 
и Жената. 
 
 
Малюнок української художниці Анни Багряної. 

 
144 
* * * 
 
Живејте долго, 
пишувајте малку 
и не го обвинувајте Небото 
за гревовите. 
 
* * * 
 
Расплакана убавица: 
трепките 
со ѓерданчиња од солзи 
го привлекоа 
виножитото. 
 
Малюнок української художниці Анни Багряної.  

 
145 
* * *  
 
Луѓе, 
ве молам, потивко – 
не се слуша морето. 
 
 
* * * 
 
Во ќошето е гитарата, 
стара-прастара, 
како дете 
стои тешко. 
 
од украински јазик превела: Вера Чорниј-Мешкова 
 
 
 
Церква святого Климента в Скоп'є (Республіка Македонія). 
 
  
     

 
146 
Тетјана  Ѕјуба 

Достарыңызбен бөлісу:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   13




©emirsaba.org 2024
әкімшілігінің қараңыз

    Басты бет