Тетяна і Сергій Дзюби. Вірші 60-ма мовами світу. Канада: Новий

 
190 
 
 
Андієвська  Емма  (Німеччина)
  –  письменниця,  художниця. 
Народилася  19  березня 1931 року  в  м.  Сталіно  (нині  –  Донецьк).    Початок 
війни застав родину Андієвських у Києві. Тоді ж загинув батько письменниці 
– його було безпідставно розстріляно радянською владою. У 1943 році діти з 
матір’ю  виїхали  на  Захід.  Родина  жила  в  англійській  окупаційній  зоні 
Берліна.  Наприкінці  1949-го  сім’я    переїхала  спочатку  до  табору 
переміщених  осіб  у  Міттенвальді,    а  потім  до  Мюнхена.  У 1955-1957  рр. 
Андієвська працювала на радіо «Свобода», в 1957-му закінчила Український 
вільний університет за спеціальностями філософія та філологія.  Того ж року 
письменниця  з  усією  родиною  переїхала  до  Нью-Йорка.  У 1959 р.  вона 
вийшла  заміж  за  літературного  критика,  есеїста  та  письменника  Івана 
Кошелівця, з яким прожила все життя аж до смерті чоловіка. Взявши шлюб, 
подружжя повернулося до Німеччини у Мюнхен. Андієвська брала участь у 
діяльності  легендарної  Нью-Йоркської  групи  українських  літераторів-
емігрантів.  
Вона – авторка двадцяти семи поетичних збірок, п’яти книжок короткої 
прози,  трьох  романів  та  понад  дев’яти тисяч картин. Персональні виставки 
художниці  проводилися  в  Україні,  США,  Канаді,  Франції,  Німеччині, 
Австралії,  Бразилії,  Ізраїлі,  Швейцарії.  Член  Національної  спілки 
письменників України (з 1994 р.), українського ПЕН-клубу та Професійного 
об'єднання художників Баварії. Більшу частину свого життя Емма Андієвська 
провела  поза  Україною,  мешкаючи  в  Мюнхені  та  Нью-Йорку.  З  ініціативи 
Марка-Роберта Стеха, 2004 р. був оголошений часописом «Кур’єр Кривбасу» 
роком Емми Андієвської. Її творчість досліджували Юрій Шевельов, Богдан 
Рубчак, Богдан Бойчук…  
Вона – кавалер Ордену «За інтелектуальну відвагу» культурологічного 
часопису  «Ї» (Україна, 2002). Лауреат  премії  Фундації  Тетяни  та  Омеляна 
Антоновичів  (1984),  Міжнародної  літературної  премії  імені  Миколи  Гоголя 
«Тріумф» (2003), Літературно-мистецької премії «Глодоський скарб» (2009). 
 

 
191 
 
 
 
 Дмитро  Драгільов (Німеччина) 
– письменник, музикант. 
Народився  в 1971-му  році  у  Ризі.  Закінчив  Латвійський  університет 
(історія), Веймарську консерваторію і Йенський університет (славістика).  
Вірші,  проза,  нариси,  есеї  та  переклади  публікувалися  в  журналах, 
антологіях  й  інтернет-виданнях  у  Росії,  Латвії,  Німеччині,  Швейцарії,  США 
та  Ізраїлі.  Окремими  книжками  виходили  вірші: «До чаю в п'ять» (Україна, 
Вінниця, 2001, 2003), «Всі  прикмети  кохання» (Москва, 2008), «Безударний 
голосний» (Берлін, 2009), нариси  –  «Лабіринти  російського  танго» (Санкт-
Петербург, 2008) та  документальний  роман-біографія  «Едді  Рознер: 
шмаляємо джаз, холера ясна!» (Нижній Новгород, 2011). 
Ініціатор появи літгурту «Захід наперед-KdW-Kehrseite des Westens» та  
літературних  читань  в  Ерфурті  й  Берліні,  джазового  фестивалю  імені  
Е. Рознера в рамках щорічних Німецько-Російських днів.  
Член  міжнародного  ПЕН-клубу,  заступник  голови  Співдружності 
російськомовних  літераторів  Німеччини.  Учасник  літературних  фестивалів 
(міжнародний Берлінський фестиваль поезії, Московське міжнародне бієнале 
поетів та ін.).  
Лауреат  премії  журналу  «Діти  Ра»,  призер  берлінського  відкритого 
російського  слему  та  ін.  Був  редактором  літературно-культурологічного 
часопису «Via Regia» (Ерфурт)  та  ілюстрованого  журналу  «Ру.Башка» 
(Берлін),  колумністом  журналу «7 + 7я»,  працював  на  радіо.  Бере  участь  у 
музичних  проектах («The Swinging PartYsans»), періодично  займається  і  
музикознавчими та культурологічними дослідженнями.  
У Німеччині – з 1994 року. Мешкає в Берліні. 
 
 

 
192 
 
На XXXVI-му Міжнародному фестивалі поезії та верхньолужицької 
культури в Німеччині (м. Баутцен, 2014). 
 
 
 
Знаменитий музей гірчиці. 

 
193 
 
 
Відомий верхньолужицький письменник і музикант Томаш Навка  
виступав на фестивалі разом із митцями з Польщі (Німеччина, 2014).    
 
Тетяна Дзюба зі знаним сербським поетом, головним редактором газети 
«Књижевне новине» Мічо Цвєтічем. Зліва – лужицька письменниця Lenka 
(м. Баутцен, Німеччина, 2015). 
 
 

 
194 
 
 
Поети  Ігор Ремс (Чорногорія), Сергій Дзюба, Ладислав Волко (Словаччина), 
Тетяна Дзюба та верхньолужицький музикант Дітер Калка (Будишин, 2015). 
 
 
 
З верхньолужицьким публіцистом Альфонсом Вічасом (2015).  

 
195 
 
 
Нагородження  Бенедикта  Дирліха  Міжнародною  літературною  премією 
імені Миколи Гоголя «Тріумф» за 2015 рік.  
 
  
 
Знаний верхньолужицький і німецький письменник Бено Будар, його дружина 
та російський поет і музикант із Німеччини Дмитро Драгільов (2015). 

 
196 
 
 
Автор і перекладач – Тетяна Дзюба та Бенедикт Дирліх (Будишин, 2014).  
 
 
 
Учасники XXXVII-го Міжнародного фестивалю поезії в Німеччині (2015 рік). 

 
197 
 
 
Бенедикт Дирліх, Томаш Навка, Альфонс Вічас і Тетяна Дзюба з учасниками 
Міжнародного фестивалю поезії та верхньолужицької культури (2014 рік). 
 
 
 
Лідери верхньолужицької громади (м. Будишин, Німеччина, 2014). 

 
198 
 
 
Берлін. Бранденбурзькі ворота (вгорі). 
Вечірній Дрезден. 
 
 

 
199 
Норвезькою  переклав Дагфінн Фолдйой 
 
Serhij Dzjuba 
 
* * * 
 
På evighetens sølvskinnende håndflate 
kjemmer en liten pike håret 
med månekam 
men i det lille  trollspeilet 
er det ikke sitt eget ansikt hun ser: 
 
Der er hennes blikk 
og rynker 
en ukjent  kvinnes 
 
* * * 
 
På en  øy, 
fjern som Evas tårer, 
holdt i blendende hvite klippers favntak 
så fast at du kunne fange horisonten, 
hadde den ikke flyktet til havs, 
 
der fant musikken 
sin tilflukt 
for å gi  liv 
til Mannen 
og Kvinnen 
 
* * * 
 
Lev lenge, 
skriv lite 
og beskyld ikke  Himmelen 
for dine synder. 
 
* * * 
 
Forgråtte skjønne: 
øyets 
perlerad av tårer 
higer etter 
en regnbue 

 
200 
 
* * * 
 
Mennesker, 
jeg ber dere, vær stille  –   
jeg hører ikke havet 
 
* * * 
 
I hjørnet står gitaren 
den gamle, gamle 
tungt 
som et barn. 
 
 
Tetjana Dzjuba 
 
* * * 
 
Dagen svant med jernbanestasjonens larm 
Og skyggene ble lange som skinner 
Inn i nattens blindvei. 
Kvinner krysser dem, 
Ørsmå anna kareninaer, 
Skånt for problemer 
Bare til morgenen gryr 
 
* * * 
 
Og det skal bli stillhet med håpets farge 
Og det skal bli ro med lykksalighetens  farge 
Og eplet skal falle, spaltet i to 
Dets halvdeler  skal etes av de lykkelig  forelskede 
Uten at de merker den gråtende Eva bak grenene 
Der hun forbanner sin gamle avitaminose 
 
* * * 
 
Tidens salt sildrer 
Lik sand fra urgamle timeglass 
 
Den brenner, etser og svir 
Så fjerner  den seg, oppløses 
Og blir til et hav 
Der det er godt å gynge 

 
201 
På erindringens  bølger 
 
Synd bare at det ikke er lenge 
For mennesker skal leve på land 
Og der det er hav, er det salt … 
 
* * * 
 
Prinsesser faller  alltid  for tosker 
Så sier folkevisdommen 
 
* * * 
 
Jeg ringer telefonnumre 
Som jeg kan utenat 
På en tid da ingen tar røret 
Bare da kan jeg høre dét 
Som jeg så lenge har villet  høre  
 
Oversatt  fra ukrainsk av Dagfinn Foldøy 
 
 
 
Фолдйой  Дагфінн  (Норвегія) 
–  перекладач,  мистецтвознавець. 
Народився    в 1953 році.  В  університеті  займався  історією  мистецтв  (Осло, 
Рим),  російською  мовою  та  літературою  (Осло,  Санкт-Петербург), 
музикознавством (Осло, Санкт-Петербург, Москва). Захистив дисертацію на 
тему: «Музика  і  символ.  Олександр  Скрябін  у  світлі  російського 
символізму». З 2003 року займається художніми перекладами, в основному, з 
російської  літератури:  Михайло  Булгаков,  Володимир  Маканін,  Борис 
Акунін,  Леонід  Ципкін («Літо  в  Бадені»)  та  ін.  Останнім  часом  виявляє 
інтерес  і  до  української  мови  та  культури.  Член  Міжнародної  літературно-
мистецької Академії України. 

 
202 
 
 
  Тронгейм.
 
Гори Hurrungane. 
Хардангер-фьорд (Норвегія).
  
 
 
 
  

 
203 
Перською переклала Надія Вишневська  
 
Сергій Дзюба 
 
 
* * *   
 
 
 
 
 
(«На сріблястій долоні вічності…»)  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
* * * 
(«На острові…») 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

 
204 
 
 
 
* * * 
(«Живіть довго…») 
 
 
 
 
 
 
* * * 
(«Заплакана красуня…») 
 
 
 
 
 
 
.  
* * * 
(«Люди, будь ласка, тихіше…») 
 
 
 
 
 
* * *  
(«В кутку гітара…») 
 
 
 
 
 
 

 
205 
 
 
 
 
 
 
Тетяна  Дзюба
          
 
 
* * * 
(«День відступив…»)  
 
-
  
 
  
 
 
  
  
 
* * *  
(«І буде тиша кольору надії…») 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
* * * 
(«Час просочується сіллю…») 
 
 
 
 
 
 
 
 

 
206 
 
 
 
 
 
-
 
 
* * * 
(«Королівни завше діставались…») 
 
-
 
 
 
 
* * *  
(«Дзвоню по телефонах…»)  
 
 
 
 
 
 
 
  
 
 
    
Перською з української переклала Надія Вишневська 
                                  
 
 
 
  

 
207 
 
  
 
Вишневська Надія
 
(Україна)
 – перекладач, аспірант кафедри теорії  
та  історії  культури  філософського  факультету  Львівського  національного 
університету імені Івана Франка. Народилася в 1986 році у Львові. У 2003-му 
вступила  до  Львівського  національного  університету  імені  Івана  Франка  на 
філологічний  факультет,  а  в 2008-му  захистила  диплом  магістра  філології 
(перська  мова  та  література).  Магістерську  роботу  писала  під  керівництвом 
Романа  Гамади.  У  цьому  ж  році  на  запрошення  Центру  розвитку  перської 
мови та літератури пройшла курси в університеті Алламе Табатабаї (Тегеран, 
Іран).  
Продовжує займатися іранською тематикою, зокрема переклала кілька 
уривків  до  «Антології  перського  гумору»,  укладеної  Романом  Гамадою. 
Консультує  студентів  перших  –  других  курсів  іраністики.  Бере  участь  в 
атрибуції  музейних  експонатів зі сховищ Львівського історичного музею та 
Музею історії релігії.  
У 2014 році  стала  лауреатом  Міжнародної  літературної  премії  імені 
Григорія  Сковороди  «Сад  божественних  пісень»  за  невтомне  збагачення 
української  культури  літературними  скарбами  Сходу.  Член  Міжнародної 
літературно-мистецької Академії України (з 1 листопада 2014 року). 
 

 
208 
Посприяв:
 
 
 
Гамада  Роман  (Україна) 
–  відомий  сходознавець,  перекладач, 
літературознавець.  Народився 30 вересня 1961 року  в  місті  Добромиль 
Старосамбірського  району  Львівської  області.  Член  Національної  спілки 
письменників України.  
Старший  викладач  кафедри сходознавства Львівського  національного 
університету  імені Івана  Франка.  Закінчив  філологічний  факультет  та  курси 
перської мови у Львівському університеті імені Івана Франка. Вивчав чеську 
мову  та  мистецтво  на  дворічних  курсах  гідів-перекладачів  при  Бюро 
міжнародного молодіжного туризму (БММТ) «Супутник».  
Постійний  автор  журналу  іноземної  літератури  «Всесвіт».  Творчі  й 
наукові  зацікавлення:  перська  класична  й  народна  література,  персомовна 
література  Індії.  Окремою  книгою  вийшли  «Перські  оповідки»  у  2-х  томах 
(Львів:  ЛА «Піраміда», 2007). У 2008 р. спільно з видавництвом «Навчальна 
книга – Богдан» (м. Тернопіль) засновано дві нові серії – «Скарби Сходу» та 
«Пам’ятки світової літератури» – видання, які ще не мали аналогів в Україні. 
Побачили  світ: «Анекдоти  про  Муллу  Насреддіна» (2008,  кишеньковий 
формат  – 2011), «Антологія  перського  гумору» (2010), «Захоплюючі 
розповіді» (2011),  «Іранські  народні  казки» (2011), «Весела  книга» (2011), 
«Зібрання історій» (2012), «Витончені жарти» (2012) та ін.  
Нагороджений почесною грамотою Міністерства культури й ісламської 
орієнтації (2004) Ісламської  Республіки  Іран.  Лауреат  літературних  премій 
імені  Миколи  Лукаша (1999),  Григорія  Кочура (2013), Максима  Рильського 
(2014)  та  Міжнародної  літературної  премії  імені  Григорія  Сковороди  «Сад 
божественних  пісень» (2014). Член  Міжнародної  літературно-мистецької 
Академії України. 
 
    
 

 
209 
 
 
 
 
Перекладач із перської мови Надія Вишневська побувала в Ірані. 
 
 

 
210 
 
 
Це – місто Мешгед, звідти родом – відома іранська письменниця Азіта  
Кагреман, котра зараз мешкає в Швеції.  Надія Вишневська та Сергій Дзюба 
переклали її «Містерію Мешгеду», а цього року Надії вдалося там побувати. 
 
 
 
Це – вітрина на Мешгедському базарі, повна шафрану – дуже дорогої і 
популярної спеції, якою славиться місто.  
 

 
211 
 
 
Надія Вишневська в Есфагані.
 
Гори Альборз біля Тегерану.
 
  
 

 
212 
   
 
 
   
 
На міській вулиці. 
Вежа Міляд – шоста за висотою в світі.
  
Елемент декору стіни на подвір'ї палацу Ґолестан у Тегерані. 

 
213 
Чарівні малюнки художниці Надії Вишневської, створені до іранських 
народних казок «Камінний одяг», «Гарбуз-покотило» та «Золотий птах», які 
вийдуть українською в перекладі Романа Гамади:   
 
 
 
 

 
214 
 

 
215 
 
 
 

 
216 
 
 

 
217 
 
 

 
218 
 
 
 
Перекладач і художниця Надія Вишневська в рідному Львові. 

 
219 
 
 
Обкладинка книжки Тетяни і Сергія Дзюби «Розмова чоловіка і жінки»  
польською мовою (перекладачі Роксана Кжемінська, Маріанна Хлопек-Лабо і 
Анна Тилютка; художниця Ядвіґа Квятковська; м. Люблін, Польща, 2013). 
 
 
 
 

 
220 
„Ty i ja jesteśmy tylko poetami…”   
 
 
Jesteśmy w teatrze, oto przed nami dwoje aktorów –  mąż i żona. Sztuka 
pisana wierszem w formie dialogu pomiędzy małżonkami. A jednak coś się 
pomieszało w scenariuszu –  konwencja przestaje obowiązywać, a rampa nie 
odgranicza już widowni od sceny. Jesteśmy świadkami życia, po którym pozostaną 
listy miłosne niby bilety na spektakl i zdjęcia rodzinne niby niewykorzystane 
afisze. Nie będzie Ofelii ani Hamleta –  zmuszeni będziemy w zwyczajnym imieniu 
usłyszeć muzykę poezji. 
 
Serhij i Tetiana –  małżeństwo poetów –  przesłało swoje teksty do wyboru 
tłumaczom. Zaś  tłumacze –  przekopując się przez osobne tomy wierszy – 
dostrzegli pewne paterny –  podobne tematy, różne opinie, podobne motywy, inne 
ujęcia. Właśnie to spostrzeżenie legło u podstaw kompozycji tomu wierszy. 
Wyobraźcie sobie kobietę i mężczyznę siedzących naprzeciwko siebie, lecz 
patrzących w jeden punkt, skupionych na jednym zagadnieniu. Czy gdybyśmy byli 
w stanie usłyszeć ich myśli, odkrylibyśmy tajemnicę wzajemnego niezrozumienia 
płci? 
 Scena 
pierwsza 
–  stacja kolejowa Czernihów. Ona widzi umykającą w dal 
codzienność, dla której wybawieniem jest noc. Wydłużone cienie niby tory 
kolejowe przypominają o losach kobiety, dla której rozpędzony pociąg okazał się 
wybawieniem i zgubą  – anna karenina –  napisana małą literą jest symbolem, a nie 
wspomnieniem. On słyszy cichy szept –  ta kobieta czekająca na czyjś powrót to 
stacja, która tu była, jest i będzie w oczekiwaniu  na kolejnych pasażerów. 
 Scena 
druga 
–  arka Noego. Zaspany mężczyzna przybiega na przystań, 
tymczasem arka już odbiła od brzegu. Porzucony i zapomniany wcale nie 
rozpacza, bo czyż nie ocalał właśnie przed ludem wybranym i jego losem? 
Tymczasem kobieta zdążyła na pokład arki, która okazała się pułapką – to trolejbus 
pędzący do pracy, gdzie tylko kolejki, tłok i szara codzienność.  A miało być  – 
ocalenie. 
 Scena 
trzecia 
–  lektura Biblii. Ona wsłuchuje się w słowa uczonych w 
piśmie. Ze skupieniem notuje ich wskazówki i jak pilna uczennica wyłapuje 
zależności –  brak strachu oznacza brak wiary, tak jak brak światła nie pozwala 
dostrzec ciemności. Zaś jego oczy zwrócone są na targ, gdzie handlują wszystkim 
–  dosłownie! Tylko duszy nie da się sprzedać na części, lecz utargować z 
mesjaszem zniżkę na wybawienie  uda się z pewnością.   
 
Jako tłumacze poczuliśmy się zaskoczeni tak intymnym związkiem 
pokazanym  światu w formie poezji. Tylko w przedstawionych  tu wierszach Serhij 
czterokrotnie jako podmiotu lirycznego używa formy „my”, czasem zwraca się do 
żony wprost: „Tetianko kochanie –  polećmy na tańce”. Wiersze miłosne nie są 
niczym nowym w historii literatury, ale nigdy nie usłyszeliśmy głosu Beatrycze. W 
tym przypadku Beatrycze nie tylko odpowiada –  ona tworzy własne wiersze. 
Dzięki temu możemy usłyszeć z dwóch źródeł o jednej miłości. 

жүктеу/скачать 10,33 Mb.

Достарыңызбен бөлісу: