«Вітчизняна наука: сучасний стан, актуальні проблеми та перспективи розвитку»

«Проблемы и перспективы развития науки в начале третьего тысячелетия в странах СНГ»
 
253 
 
 
5. 
Право  громадян  на  безпечне  навколишнє  природне  середовище:  Дис...  канд.  юрид.  наук:  12.00.06  /  В.Л. 
Бредіхіна; Нац. юрид. акад. України ім. Я. Мудрого. –
 
Х., 2005. –
 
191 с.
 
 
 
Максим Савчук
 
(Полтава, Україна)
 
 
ЗВИЧАЙ У ГОСПОДАРСЬКОМУ ПРАВІ УКРАЇНИ
 
 
У  Господарському  кодексі  України  звичай  безпосередньо  не  визначається  як  джерело  господарського 
права, але про нього йдеться в окремих статтях. Тому актуальним є питання визначення місця звичаю серед інших 
джерел господарського права.
 
Дослідженням цього питання займалися Стрєльникова І. Ю., Погорєлов Є. В., Шульга Р.Р., Пархомчук І.І., та 
ін.
 
Звичаї  –
 
це  правила,  які  склалися  здавна,  систематично  застосовуються,  однак  не  набули  форми  закону, 
підзаконного  акту  або  міжнародного  договору.  Правовий  звичай  –
 
звичай,  застосування  якого  санкціоноване 
нормами  права.  За  порушення  звичаєвих  правил  поведінки  може  наставати  юридична  відповідальність.  Види 
звичаїв: 1) міжнародні (головним чином міжнародні торгові звичаї); 2) внутрішньодержавні [1].
 
C
таття  7  Цивільного  кодексу  України  визначає,  що  цивільні  відносини  можуть  регулюватися  звичаєм, 
зокрема,  звичаєм  ділового  обороту.  В  цій  же  статті  надається  визначення  звичаю,  під  яким  розуміється  правило 
поведінки,  яке  не  встановлене  актами  цивільного  законодавства,  але  є  усталеним  у  певній  сфері  цивільних 
відносин.  Звичай,  що  суперечить  договору  або  актам  цивільного  законодавства,  у  цивільних  відносинах  не 
застосовується [2].
 
В  Господарському  процесуальному  кодексі  України  (ст.  4,  ч.  5)  визначено,  що  у  випадку  відсутності 
законодавства,  що  регулює  спірні  відносини  за  участю  іноземного  суб’єкта  підприємницької  діяльності, 
господарський  суд  може  застосовувати  міжнародні  торгові  звичаї.  В  Законі  Україні  “Про  міжнародний  комерційний 
арбітраж” (ст. 28, ч. 4) йдеться про те, що “в усіх випадках третейський суд приймає рішення згідно з умовами угоди і 
з врахуванням торгових звичаїв, що стосуються даної угоди”. В Кодексі торговельного мореплавства України (ст. 6) 
зазначено, що сторони при укладенні  договору можуть використовувати звичаї торговельного мореплавства, якщо 
це не суперечить законодавству України [1].
 
Згідно з ч.4 ст.265 ГК України умови договорів поставки повинні викладатися сторонами відповідно до вимог 
ІНКОТЕРМС.  Правила  ІНКОТЕРМС  відомі  в  усьому  світі  і  дуже  широко  застосовуються  в  практиці  міжнародної 
торгівлі. ІНКОТЕРМС –
 
скорочено від англійського «Іnternational Commercial Terms» (Міжнародні торгові терміни), –
 
повна  їх  назва  –
 
Міжнародні  правила  тлумачення  торгових  термінів  (часто  їх  називають  ще  –
 
базисні  умови 
постачання).  Інакше  кажучи,  це  інтерпретація  комерційних  термінів.  Видаються  вони  Міжнародною  торговельною 
палатою  і  вперше  були  опубліковані  в  1936  році.  Надалі  в  них  вносилися  зміни  і  доповнення  в  1953,  1967,  1976, 
1980,  1990,  2000  роках.  По  своїй  суті  Правила  ІНКОТЕРМС  є  систематизованим  зводом  ряду  міжнародних 
торговельних порядків, які носять рекомендаційний характер [4].
 
Відповідно  до  ч.3  ст.344  ГК  міжнародні  розрахунки  регулюються,  у  тому  числі,  банківськими  звичаями,  до 
яких відносяться, наприклад, Уніфіковані правила по інкасо (редакція 1978 р., публікація Міжнародної торговельної 
палати  №  322),  Уніфіковані  правила  та  звичаї  для  документарних  акредитивів  (редакція  1993  р.,  публікація 
Міжнародної торговельної палати № 500), які є нічим іншим, як систематизованими зводами міжнародних звичаїв.
 
На практиці звичаї можуть бути писані (зафіксовані у відповідному документі) і неписані. Вони можуть бути 
міжнародними, національними, регіональними, місцевими або звичаями торгівлі окремими видами товарів (нафтою, 
кавою,  діамантами  і т.д.).  Практично  кожен  великий  порт  має свої  портові  звичаї  [3, 
c
.  417].  В  кожному  морському 
торговельному порту діє Звід звичаїв –
 
збірник звичаїв ділового обороту, які не закріплені в чинному законодавстві, 
склалися на основі багатолітньої практики морського торговельного порту [5].
 
Звичай ділового обороту застосовується і в сферах господарської діяльності з надання послуг, у яких закон 
мінімально  регулює  відносини.  Зокрема  це  стосується  перестрахувальних,  телекомунікаційних  та  інших  послуг  де 
дотепер  практично  відсутнє  нормативно
-
правове  регулювання.  При  цьому  слід  зазначити,  що  зазначені  відносини 
регулюються,  як  правило,  не  внутрішніми  національними  звичаями  ділового  обороту,  а  міжнародними  торговими 
звичаями
. 
Однак  використання  в  наш  час  такої  практики  взаємовідносин  з  надання  послуг  є  не  чим  іншим,  як 
діловим  узвичаєнням,  що  являє  собою  особливий  засіб  доповнення  змісту  волі  сторін  у  конкретному 
правовідношенні, якщо така воля у відповідній частині не була виражена прямо. Тобто це лише розповсюджена, але 
ні для кого не обов’язкова практика. Але навіть та повторювана практика ділових узвичаєнь в Україні не набула такої 
загальновідомості,  такої  сталості,  як  у  випадку,  коли  йдеться  про  звичаї  ділового  обороту.  Порівнювані  інститути 
мають  однакову  природу,  але  знаходяться  на  різних  щаблях  розвитку.  Тому  зазначає,  що  постійне  і  одноманітне
 
застосування  у  сфері  надання  послуг  тих  самих  правил  може  спонукати  до  складання  звичаїв,  але  тільки  в 
майбутньому,  коли  зазначений  інститут  набуде  більш  стабільної  форми,  а  поки  говорити  про  це  ще  передчасно. 
Проте В.В. Прилуцький пропонує доповнити ГК України
 
статтею 7–2 «Звичай», наступного змісту: «1. Господарські 
відносини можуть регулюватися звичаєм, у тому числі звичаєм ділового обороту. Звичаєм є правило поведінки, не 
встановлене актами господарського законодавства,але є усталеним у певній сфері господарських відносин…» [3, 
c. 
417]. Але як уже було зазначено, звичай ділового обороту ще не набув великого поширення і відповідні явища слід 
називати узвичаєннями.
 
Отже,  в  господарському  праві  дія  правового  звичаю  в  основному  відноситься  до  сфери 
зовнішньоекономічних  договорів,  що  регламентується  зовнішньоекономічним  та  міжнародним  законодавством. 
Доцільно доповнити ГК України положенням, яке б визначило звичай і ділове узвичаєння як джерело господарського 
права (за зразком ЦК України, який допускає застосування звичаїв ділового обороту).
 
 
Список використаних джерел:
 
1. 
МІЖНАРОДНЕ  ПРИВАТНЕ  ПРАВО  //  Навчальний  посібник  //  За  загальною  редакцією  професора  В.  М. 
Гайворонського,  професора  В.  П.  Жушмана  //  Київ.  Юрінком  Інтер  2007 
http://radnuk.info/pidrychnuku/privat/441-
gaivoronsk.html 

254 
«Проблемы и перспективы развития науки в начале третьего тысячелетия в странах СНГ»
 
 
 
2. 
Цивільний кодекс України: Науково
-
практичний коментар / [За заг. ред. Є. О. Харитонова, О. І. Харитонової, Н. Ю. 
Голубєвої]. –
 
К. : Всеукраїнська асоціація видавців «Правова єдність», 2008. –
 
856 с
 
3. 
Прилуцький Р.Б. Джерела господарського права за чинним законодавством України // Форум права.  –
 2010 
–
 
№ 
2. С. 409 –
 
419 Режим доступу до журн: 
http://www.archive.nbuv.gov.ua 
4. 
Пapxoмчyк  I.I.  Характеристика  міжнародних  умов  поставки  товару  IHKOTEPMC2000 
 
//  Вісник  Національного 
транспортного  університету.  Науковий  журнал.  –
  2009 
–
 
№  19  (ч.2).  –
 
Режим  доступу  до  журн: 
http://www.archive.nbuv.gov.ua 
5. 
Потапова О.В. Звичай як джерело регулювання діяльності торговельних морських портів // Правове регулювання 
економіки. Збірник наукових праць –
 
2009. Режим доступу до журн: 
http://www.archive.nbuv.gov.ua 
 
Науковий керівник:
 
асистент кафедри приватного права Полтавського юридичного інституту Національного університету 
«Юридична академія України імені Ярослава Мудрого» Гриценко Г.Г.
 
 
 
Аскар Смаилов
 
(Талдыкорган, Казахстан)
 
 
ПРАВОВЫЕ ПРОБЛЕМЫ ПОЛУЧЕНИЯ ЖИЛЬЯ
 
 
Строительство  жилых  домов  коттеджного  типа  в  современных  условиях  Казахстана  Указом  президента 
Республики  Казахстан  от  11  июня  2003  года  №1388  принята  государственная  программа  развития  жилищного 
строительства  в  Республики  Казахстан
 
[3].  Реализация  Госпрограмм  осуществляется  путем  принятия  мер, 
направленных на стимулирование строительства жилья для «среднего» класса и социально незащищенных слоев 
населения.  Суть  данной  программы  заключается  в  обеспечении  доступности  жилья  для  более  широких  слоев 
населения  через  удешевление  его  стоимости.  Однако  ситуация  сложившаяся  на  рынке  жилья  далека  от  ее 
реализации.  Нехватка  качественного  строительного  заполнителя  приводит  к  тому,  что  строительные  компании 
используют любые возможности для решения  этой проблемы. В результате в стеновое заполнение используются 
строительные  материалы  сомнительного  качества.  Наиболее  перспективное  решение  этой  проблемы  –
 
строительство  коттеджей  с  применением  «неавтоклавного  ячеистого  пенобетона»,  а  также  легких  стальных 
конструкций  ЛСТК  и  несъемной  опалубки  СМЛ.  Основное  отличие  ячеистого  пенобетона  от  других  строительных 
материалов  –
 
это  высокое  теплоизоляционное  качество,  а  так  же  возможность  получения  пенобетона 
непосредственно  на  стройплощадке.  Изобретателями  разработана  и  внедрена  в  производство  мобильная 
установка  получения  пенобетона  производительностью  до  70м
3
 
в  смену.  По  разработанному  регламенту 
компоненты  дозируются  и  подаются  в  смеситель.  Затем  готовая  пенная  масса  пневмотранспортером  подается  в 
заранее установленную несъемную опалубку и как результат исключаются затраты на транспортировку, разгрузку, 
укладку  и  нанесение  штукатурки.  Данная  технология  позволяет  значительно  сократить  время  строительства, 
получить  монолитное  заполнение  любой  конфигурации,  а  это  в  свою  очередь  даст  возможность  воплощения 
разнообразных архитектурных решений [2].
 
В  Департаменте  по  защите  прав  детей  Мангистауской  области  состоялся  круглый  стол,  где  обсуждался 
проект  Закона  РК  «О  внесении  изменений  и  дополнений  в  некоторые  законодательные  акты  по  вопросам 
обеспечения  прав  на  жилище  детей
-
сирот  и  детей,  оставшихся  без  попечения  родителей».  Участниками  круглого 
стола  стали  представители  государственных  органов,  общественных  организации,  руководители  организации 
образования для детей
-
сирот и детей, оставшихся без попечения родителей.
 
Балнур  Алибекова,  директор  Департамента  по  защите  прав  детей  Мангистауской  области  отметила,  что 
каждый ребенок имеет право жить и развиваться в благоприятных условиях, которые прежде всего подразумевают 
права  ребенка  на  жилище.  Наиболее  остро  вопрос  обеспечения  жилой  площадью  встает  перед  выпускниками 
учреждений  для  детей
-
сирот  и  детей,  оставшихся  без  попечения  родителей,  как  социально  уязвимых  слоев 
населения.  Поэтому  на  широкое  обсуждение  парламентом  представлен  законопроект  о  внесении  изменений  и 
дополнений в законодательные акты по вопросам обеспечения прав на жилище детей
-
сирот и детей, оставшихся 
без  попечения  родителей.  Она  также  привела  данные  о  состоянии  обеспеченности  жильем  выпускников  и 
воспитанников детских государственных учреждений образования области.
 
Как рассказал Аскар Садыков, директор детской деревни, после 18 лет выпускнику детского дома зачастую 
некуда идти и он вынужден вернуться в асоциальную среду. Было подчеркнуто, что в области нет Дома юношества, 
куда  бы  можно  было  бы  размещать  бывших  выпускников.  Айжаксы  Туржанова,  специалист  Управления 
Мангистауской  области,  информировала,  детям
-
сиротам,  проживающим  в  районах,  легче  получить  жилье, 
поскольку список очередников сравнительно небольшой.
 
Детям  из  Актау  и  Жанаозена  сложнее,  поскольку  они  стоят  в  списках  учета  нуждающихся  в  жилье  из 
государственного  жилищного  фонда  или  арендованного  местным  исполнительным  органом  в  частном  фонде,  где 
права  всех  граждан,  включенных  в  данные  списки,  признаются  равными.  Поэтому,  было  предложено  создание 
жилищных  фондов  при  областных,  городских  и  районных  акиматах,  где  права  детей
-
сирот  и  оставшихся  без 
попечения родителей, будут приравнены к правам инвалидов и участников Великой Отечественной войны[5].
 
Жилье  построенное  с  применением  пенобетона  значительно  сохранит  Вам  тепло  –
 
зимой,  а  летом  –
 
прохладу, как результат существенно снизит затраты на отопление и кондиционирование. Пенобетон получаемый 
по нашей технологии имеет ряд значительных преимуществ: низкая теплопроводность, низкая плотность, высокая 
пожаробезопасность.  Высокие  показатели  шумо  и  звукоизоляции.  В  результате  получаем  абсолютно  негорючее, 
экологически чистое комфортабельное жилье. Но и после такого жилья в Казахстане пожилые люди не могут купить 
или приобрести дом или квартиру, так как у нас цены на жилье самые высокие, а пенсии самые низкие. Пенсионеры 
о  жилье  не  думают,  потому  что  сейчас  они  хотят  кушать.  Я  видел,  как  бабушка
 
пенсионерка  говорила  что,  мясо 
вообще не едим, о колбасах просто вспоминаем. Вдоволь ели в Советское время. О пожилых людях некому думать, 
где живут, чем питаются. Конечно, каждому Казахстанцу хочется в своей стране жить комфортно, но…..
 
По Жилищному законодательству гражданин или юридическое лицо может иметь в частной собственности 
законно  приобретенное  жилище,  независимо  от  его  местонахождения  на  территории  Республики  Казахстан,  если 
иное  не  предусмотрено  законодательными  актами  Республики  Казахстан.  Количество  и  размеры  жилищ, 

«Проблемы и перспективы развития науки в начале третьего тысячелетия в странах СНГ»
 
255 
 
 
находящихся  в  собственности  одного  гражданина  или  юридического  лица,  не  ограничиваются.  Отношения, 
связанные  с  приобретением  или  осуществлением  права  собственности  на  жилище,  регулируются  также 
гражданским законодательством
 
Республики Казахстан
 [1]. 
Я, как гражданин своей Страны, хочу, чтобы в таких домах коттеджного типа который изобрел и описал в 
начале  текста  академик  МАИ,  международный  изобретатель  В.А.  Новожилов  жили  не  только  богатые  люди,  но  и 
пенсионеры  которые  вкалывали,  чтобы  поднять  свою  Страну,  свою  Родину!  Когда  же  мы  будем  думать  о 
пенсионерах и о детях, которые живут в детских домах.
 
Хочу  обратиться  богатым  людям  страны!!!  Не  отворачиваетесь  от  бедных  немощных  людей.  Казахстан 
богат,  но  мы  до  сегодняшнего  дня  видим  воочию  и  слышим,  сколько  бедных  людей  без  жилья  и  поэтому  многие 
пьют,  живут  в  колодцах  и  на  крышах  (если  это  возможно)  и  умирают  в  подворотнях.  Ежедневно  скольких  людей 
теряем.
 
Конечно,  можно  им  уехать  куда
-
нибудь  далеко,  где  хорошо  живут  пенсионеры,  чтобы  спокойно  и  легко 
провести там остаток своих дней.
 
Например
: 
Основными критериями отбора лучших мест для стариков исследователи журнала выбрали безопасность, 
качество  медицинского  обслуживания,  удобные  правила  распоряжения  своим  имуществом  и  финансами, 
благоприятный  климат  и  отсутствие  проблем  с  визами  или  получением  гражданства.  Также  приветствовалась 
богатая  культура.  В  итоге,  идеальными  государствами  для  пенсионеров  оказались  Австрия,  Таиланд,  Италия, 
Австралия, Панама, Франция, Малайзия и Испания. В этот список также попали Ирландия и Канада  –
 
хотя это не 
самые  теплые  страны,  зато  здесь  лучшие  системы  в  мире  по  защите  пенсионеров.  Однако  исследователи 
отмечают, что каждая попавшая в рейтинг страна, наряду с достоинствами, обладает и некоторыми недостатками, 
способными заставить пенсионеров задуматься о целесообразности переезда за границу. Так, к примеру, Австрия, 
занимающая  первое  место  в  рейтинге,  отличается  "высшим  качеством
 
жизни  в  мире  и  высококлассным 
медобслуживанием",  но  пенсионеру
-
иностранцу  вряд  ли  удастся  поговорить  по  душам  с  местными  жителями, 
поскольку все они проявляют свои чувства очень сдержанно. В Таиланде пенсионеров ждет "лучшее соотношение 
качества  и  цен  на  здравоохранение  и  жилье  на  любой  вкус",  а  неприятные  сюрпризы  может  преподнести  весьма 
непредсказуемая политика. Тройку лидеров замыкает Италия, которая порадует стариков вкусной едой, древними 
руинами,  общительными  людьми  и  одной  из  лучших  систем  здравоохранения  в  мире.  Однако  при  всех 
достоинствах  этой  южной  страны,  здесь  пенсионерам  придется  столкнуться  со  многими  бюрократическими 
барьерами.  В  Панаме,  с  ее  хорошим  климатом,  низкими  налогами,  качественными  частными  больницами, 
долларовой  экономикой  и  высоким  уровнем  безопасности,  пожилые  иностранцы  запросто  могут  столкнуться  с 
процветающей коррупцией. Ирландия готова предоставить "бонусы" для пожилых людей, низкие налоги и порадует 
красивой  природой,  взамен  на  трудности,  которые  могут  возникнуть  в  связи  с  экономическим  спадом. 
Ошеломительную природу и города высшего качества с самыми низкими ценами на жилье предлагает Австралия. 
Но для многих стариков многочасовой перелет в Мельбурн, Аделаиду или Перт покажется слишком утомительным. 
Во  Франции  пенсионеры  насладятся  старостью  благодаря  развитой  городской  культуре,  лучшей  кухне  в  мире  и 
высокому  уровню  здравоохранения.  Однако  здесь,  как  и  в  Италии,  многих  пенсионеров  подстерегают 
бюрократические  проволочки.  Малайзия,  представляющая  собой  "микс"  китайской  и  исламской  культуры,  может 
показаться привлекательной для пожилых людей из
-
за "азиатского налогового оазиса", порадует низкими ценами и 
отличными пляжами. Здесь пожилым людям, с другой стороны, придется столкнуться с расовой напряженностью и 
плохой  инфраструктурой.  Темпераментная  Испания,  имеющая  богатое  историческое  наследие,  может  увлечь 
корридой  и  зажигательным  фламенко,  а  также  достижениями  современных  мастеров  искусства.  Однако 
исследователям Forbes показалось, что пенсионерам здесь будет трудно привыкнуть
 
к чересчур долгим сиестам
 [4]. 
Замыкает десятку лучших стран для безоблачной старости Канада. Ее города выигрышны по соотношению цены и 
качества,  местные  жители  участливо  относятся  к  проблемам  пенсионеров.  Канада  отличается  хорошим  уровнем 
здравоохранения, но здесь суровый климат, который может многим показаться слишком холодным.
 
Конечно где нет нас там хорошо, но у себя лучше.
 
Бог дал нам жизнь, чтобы мы прожили достойно.
 
В будущем хочу построить для пенсионеров нашей страны дома будущего. В которых пенсионеры или же 
пожилые  люди  могли  жить  со  своими  детьми,  внуками  и  правнуками.  Увидели  как  дети,  внуки  будут  расти,  и 
ухаживать  за  бабушками  и  дедушками.  Какое  счастье!  Сколько  им  осталось
-
то  жить  на  этой  земле.  Давайте  же 
будем ценить наших пожилых людей. Будем помогать, пока они живы.
 
 
Литература
: 
1. 
Закон Республики Казахстан от 16 апреля 1997 года № 94 «О жилищных отношениях».
 
2. 
Строительная газета г. Алматы, академик МАИ Новожилов В. А.
 
3. 
Указ президента Республики Казахстан от 11 июня 2003 года №1388
 
4.  forbes.kz 
5. 
В Актау обсудили проблему обеспечения жильем выходцев детских домов 
http://tumba.kz/2012/03/31/aktau-
detskii-dom.html 
 
 
Богдан Стрілець
 
(Полтава, Україна)
 
 
ДО ПИТАННЯ ВИДІЛЕННЯ КРИТЕРІЇВ ДЛЯ ВИЗНАЧЕННЯ ВИДІВ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ, ЩО 
ПІДЛЯГАЮТЬ ЛІЦЕНЗУВАННЮ
 
 
Ліцензування  є  одним  із  заходів  державного  регулювання  господарських  відносин  в  Україні,  воно  є 
своєрідним  превентивним  заходом  і  служить  для  запобігання  негативним  наслідкам  діяльності  монопольних 
організацій,  захисту  найважливіших  сфер  життя,  внутрішнього  ринку  та  національних  інтересів  [4].  Основним 
законодавчим актом у цій сфері є Закон України Про ліцензування певних видів господарської діяльності 
N 1775-III, 
від  01.06.2000  [3]  (далі  –
 
Закон  про  ліцензування).  Одним  із  недоліків  цього  акту  є  те,  що  в  ньому  залишилися 
невизначеними  критерії,  відповідно  до  яких  ту  чи  іншу  діяльність  може  ліцензувати  держава.  В  рамках  програми 

256 
«Проблемы и перспективы развития науки в начале третьего тысячелетия в странах СНГ»
 
 
 
економічних реформ на 2010
-
2014 Президент України Віктор Янукович пообіцяв «законодавчо закріпити критерії, на 
підставі яких ухвалюється рішення про введення ліцензування того або іншого виду діяльності» [6], що підкреслює 
актуальність тематики.
 
Дослідженням цього питання займалися Шпомер А.І., Пальчук П.М., Васильєва С.Т. та ін.
 
Відповідно  до  статті  3  Закону  про  ліцензування
 
основними  принципами  державної  політики  у  сфері 
ліцензування є:
 
забезпечення рівності прав, законних інтересів усіх суб'єктів господарювання;
 
захист прав, законних 
інтересів, життя та здоров'я громадян, захист навколишнього природного середовища та забезпечення безпеки 
держави
; 
встановлення  єдиного  порядку  ліцензування  видів  господарської  діяльності  на  території  України  та 
визначення  його  особливостей  для  окремих  видів  господарської  діяльності,  що  зумовлені  специфікою  їх 
провадження,  у  законах,  що  регулюють  відносини  у  відповідній  сфері,  крім  випадків,  передбачених  частиною 
першою  статті  9  цього  Закону;
 
встановлення  єдиного  переліку  видів  господарської  діяльності,  що  підлягають 
ліцензуванню;
 
запровадження  ліцензування  окремого  виду  господарської  діяльності  у  разі  недостатності  інших 
засобів державного регулювання господарської діяльності, визначених відповідним законом [3].
 
Як  бачимо,  єдиний,  не  надто  досконалий  та  нормативно  закріплений  критерій  щодо  доцільності 
ліцензування того чи іншого виду діяльності закріплений як принцип. Відсутність в Законі України “Про ліцензування 
певних  видів  господарської  діяльності”  критеріїв  щодо  видів  діяльності,  які  потребують  ліцензування,  може 
призвести до масового поповнення переліку видів діяльності, які ліцензуватимуться відповідно до ст. 9 Закону “Про 
ліцензування  певних  видів  господарської  діяльності”.  Р.  Кармазін  вважає  за  доцільне  за  доцільне  запропонувати 
внести  зміни  до  ст.  8  Закону  “Про  ліцензування  певних  видів  господарської  діяльності”,  де  йдеться  про  ліцензійні 
умови, й визначити, що вони мають визначати конкретні прояви небезпек в зв’язку з якими цей вид діяльності має 
ліцензуватися.  Таке  регулювання  можна  розглядати  як  створення  певного  механізму  реалізації  принципу, 
закріпленого  в  абзаці  2  ч.  1  ст.  3  Закону  про  захист  прав,  законних  інтересів,  життя  та  здоров’я  громадян,  захист 
навколишнього природного середовища та забезпечення безпеки держави. При відсутності таких норм у ліцензійних 
умовах  можна  ставити  питання  про  виключення  цього  виду  діяльності  з  переліку  ліцензованих  видів  діяльності, 
оскільки він не відповідає принципам, закріпленим у Законі. [1].
 
Проте  критерії  ліцензування  підприємницької  діяльності  були  визначені  Концепцією  розвитку  державної 
системи  ліцензування  підприємницької  діяльності  за  її  видами  .  У  Концепції  закріплено  положення,  відповідно  до 
якого  регулюванню  мають  підлягати  тільки  ті  види  підприємницької  діяльності,  які  безпосередньо  впливають  на 
здоров’я людини, навколишнє природне середовище, безпеку держави [5].
 
Розглядаючи такий критерій, як надприбутковий характер господарської діяльності, П.М. Пальчук зазначає, 
що  він  не  має  застосовуватись  у  відносинах  ліцензування,  хоча  діяльність  підприємців  у  цій  сфері  повинна  бути 
предметом посиленого контролю уповноважених державою органів. Тож у Законі про ліцензування слід зафіксувати, 
що  види  діяльності,  які  в  цілому  або  в  певній  частині  контролюються  відповідними  державними  органами,  не 
ліцензуються
 [7]. 
Отже, досліджуючи критерії
 
ліцензування, слід вказати, що ліцензуванню підлягає господарська діяльність, 
яка  впливає  на  навколишнє  природне  середовище,  здоров’я  громадян,  державну  безпеку.  Тобто  ліцензуванню 
мають  підлягати  тільки  види  діяльності,  безконтрольність  здійснення  яких  може  заподіяти  шкоду  правам  та 
інтересам громадян, національній, державній та громадській безпеці, включаючи екологічну безпеку [5].
 
Проектом  Закону  України  «Про  внесення  змін  до  деяких  законодавчих  актів  України  щодо  скорочення 
переліку  видів  господарської
 
діяльності,  що  підлягають  ліцензуванню,  та  кількості  контролюючих  органів»  № 
6351 
від 28.04.2010 пропонувалося доповнити статтю 3 Закону про  ліцензування новою частиною  другою такого змісту: 
«Ліцензування  окремого  виду  господарської  діяльності  запроваджується  відповідно  до  визначених  цією  статтею 
принципів у разі, якщо такий вид господарської діяльності або становить підвищену небезпеку для життя, здоров'я, 
конституційних  прав та свобод громадян чи навколишнього середовища, чи безпеки держави, чи моральних
 
засад 
суспільства, або пов'язаний з доступом до природних чи інших обмежених ресурсів».
 
Відповідно  до  проекту  Закону  України  «Про  внесення  змін  до  Закону  України  «Про  ліцензування  певних 
видів  господарської  діяльності»  №  9654  від  27.12.2011  основними  принципами  державної  політики  у  сфері 
ліцензування  є:  захист  прав,  законних  інтересів,  життя  та  здоров’я  громадян,  захист  навколишнього  природного 
середовища  та  забезпечення  безпеки  держави;
 
встановлення  єдиного  переліку  певних  видів  господарської 
діяльності,  що  підлягають  ліцензуванню;
 
встановлення  єдиного  порядку  ліцензування  та  переліку  видів 
господарської  діяльності  та  визначення  певних  видів  господарської  діяльності,  порядок  ліцензування  яких 
встановлюється  спеціальними  законами,  які  регулюють  відносини  у  відповідних  сферах  діяльності;
 
забезпечення 
рівності прав, законних інтересів усіх суб’єктів господарювання.
 
Ліцензування  виду  господарської  діяльності  запроваджується  лише  у  разі  недостатності  інших  засобів 
державного  регулювання  цього  виду  господарської  діяльності,  якщо  така  діяльність  стосується  використання 
обмежених  природних  ресурсів  та/або  може  становити  загрозу  життю  чи  здоров’ю  людей,  безпеці  держави, 
навколишньому  природному  середовищу,  національним  інтересам,  і  ліцензування  такої  діяльності  може  фактично 
запобігти цим загрозам (ст. 3 проекту) [2]. Якщо порівняти із положеннями попереднього проекту, то критерії майже 
тотожні,  але  в  останніх  ліцензування  виду  господарської  діяльності  запроваджується  лише  у  разі  недостатності 
інших засобів державного
 
регулювання цього виду господарської діяльності.
 
Як бачимо, законопроекти акцентують увагу на наступних критеріях:
 
1) 
вид  діяльності  становить  істотну  загрозу  для  суспільної  безпеки  (у  сфері  захисту  життя,  здоров'я, 
конституційних  прав  та  свобод  громадян  чи  навколишнього  середовища,  безпеки  держави  чи  моральних  засад 
суспільства). В цьому випадку ліцензування використовується для засвідчення наявності у суб'єкта господарювання 
спеціальних  ресурсів,  процесів,  навичок,  необхідних  для  безпечного  виконання  виду  діяльності  або  свідомого 
обмеження  морально  сумнівного  /  суспільно  небезпечного  виду  діяльності  з  метою  спрощення  контролю  за  його 
здійсненням [8] (наприклад, розроблення, випробування, виробництво, експлуатація ракет
-
носіїв, космічних апаратів 
та  їх  складових  частин,  наземного  комплексу  управління  космічними  апаратами  та  його  складових  частин; 
культивування  рослин,  включених  до  таблиці  I Переліку  наркотичних  засобів,  психотропних  речовин  і  прекурсорів, 
затвердженого Кабінетом Міністрів України, медична практика тощо) [3];
 
2) 
вид діяльності пов'язаний з доступом до обмежених ресурсів (природних ресурсів, штучних ресурсів). У 
цьому  випадку  ліцензування  використовується  для  того,  щоб  або  обмежити  кількість  учасників  та  зберегти  темпи 
відтворення ресурсів (лісові угіддя, риба тощо), або стягувати на користь держави ренту від використання кінцевого 
ресурсу (корисні копалини) [3] .
 

«Проблемы и перспективы развития науки в начале третьего тысячелетия в странах СНГ»
 
257 
 
 
Проте наведений перелік підстав частково має суперечливий характер. Так, передбачено, що ліцензування 
окремого  виду  господарської  діяльності  запроваджується  у  разі,  якщо  такий  вид  діяльності  становить  підвищену 
небезпеку  для  конституційних  прав  громадян  чи  моральних  засад  суспільства.  Разом  з  тим,  положення  про 
«підвищену  небезпеку  для  конституційних  прав  та  свобод  громадян»  може  мати  достатньо  широке  та  спірне 
тлумачення, а поняття «моральні засади суспільства», , взагалі відноситься до оціночної категорії, до того ж не має 
чіткого визначення у законодавстві (стосується першого законопроекту).
 
Тому  доцільно  звернутися  до  відповідного  досвіду
 
Російської  Федерації.  Відповідно  до  Федерального 
Закону  РФ  «Про  ліцензування  окремих  видів  діяльності  від 
04.05.2011  N  99-
ФЗ  1.  Ліцензування  окремих  видів 
діяльності  здійснюється  з  метою  запобігання  шкоди  правам,  законним  інтересам,  життю  або  здоров'ю  громадян, 
навколишньому  середовищу,  об'єктам  культурної  спадщини  (пам'ятках  історії  та  культури)  народів  Російської 
Федерації, оборони і безпеки держави, можливість нанесення якого пов'язана із здійсненням юридичними особами 
та  індивідуальними  підприємцями  окремих  видів  діяльності.  Здійснення  ліцензування  окремих  видів  діяльності  у 
інших цілях не допускається.
 
Завданнями  ліцензування  окремих  видів  діяльності  є  попередження,  виявлення  та  припинення  порушень 
юридичною  особою,  його  керівником  та  іншими  посадовими
 
особами,  індивідуальним  підприємцем,  його 
уповноваженими представниками (далі –
 
юридична особа, індивідуальний підприємець) вимог, які встановлені цим 
Федеральним  законом,  іншими  федеральними  законами  та  прийнятими  відповідно  до  них  іншими  нормативними 
правовими актами Російської Федерації. Відповідність претендента ліцензії цим вимогам є необхідною умовою для 
надання ліцензії, їх дотримання ліцензіатом обов'язково при здійсненні ліцензованого виду діяльності.
 
До  ліцензованих  видів  діяльності  відносяться  види  діяльності,  здійснення  яких  може  спричинити  за собою 
заподіяння зазначеного в частині 1 цієї статті збитку і регулювання яких не може здійснюватися іншими методами, 
окрім як ліцензуванням [5].
 
Зараз в РФ перелік видів діяльності що підлягає ліцензуванню становить 98 видів [5]. А 
близько 10 років назад таких видів було близько 200 [1].
 
Крім  зазначеного,  доцільно  було  б  запровадити  такий  критерій,  як  участь  невизначеного  кола  осіб,  або 
майна  цих  осіб  у  певній  діяльності  (банківська  та  страхова  діяльність,
 
діяльність  із  надання  фінансових  послуг, 
надання послуг з перевезення пасажирів, вантажу повітряним транспортом
 
тощо).
 
На  основі  наведеного,  вважаємо  за  доцільне  внести  зміни  як  у  статтю  3  Закону  про  ліцензування  так  і  в 
стаття  8  (щодо  ліцензійних  умов)  та  запровадити  наступні  критерії:  вид  діяльності  становить  істотну  загрозу  для 
суспільної безпеки; вид діяльності пов'язаний з доступом до обмежених ресурсів; вид діяльності передбачає участь 
невизначеного  кола  осіб,  або  майна  цих  осіб  у  цій  діяльності.  Утворення  механізму  визначення  доцільності  чи 
необхідності ліцензування того чи іншого виду господарської діяльності стало б ще однією основою концепції нового 
законодавства про ліцензування.
 
 

жүктеу/скачать 9,75 Mb.

Достарыңызбен бөлісу: