«Вітчизняна наука: сучасний стан, актуальні проблеми та перспективи розвитку»

«Проблемы и перспективы развития науки в начале третьего тысячелетия в странах СНГ»
 
271 
 
 
 
Федір Подшивайлов, Лідія Подшивайлова
 
(Київ, Україна)
 
 
МОТИВАЦІЙНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РОЗВИТКУ ТВОРЧОГО ПОТЕНЦІАЛУ ОСОБИСТОСТІ
 
 
Творчість –
 
це особливий вид діяльності, який у самому собі несе задоволення. Для творчо працюючої 
людини  можливість  творити  є  одним  із  основних  мотиваційних  чинників  будь
-
якої  її  діяльності.  Тому  у 
психологічних дослідженнях чільне місце займає проблема розвитку творчого потенціалу особистості.
 
Розглядаючи феномен творчості в акмеологічній парадигмі А.
 
О.
 
Деркач запропонував сім критеріїв акме 
у  творчій  діяльності:  1)
 
гуманістична  спрямованість  самої  творчої  діяльності;  2)
 
художня,  естетична  цінність 
результатів творчості; 3)
 
своєрідний «часовий імператив» (цей критерій відображає той факт, що істинні шедеври 
творчості, не лише у мистецтві, а й у науці, техніці, управлінні
 
–
 
у будь
-
якій професійній діяльності –
 
живуть у часі, 
не  зникаючи  та  благотворно  впливаючи  на  цілі  покоління);  4)
 
високий  рівень  виконавчої  майстерності; 
5) 
суспільне визнання; 6)
 
новаторство у творчості (особливого значення цей критерій набуває, коли новаторство 
поєднується  з  гуманістичною  спрямованістю,  просто  новаторство  без  гуманістичної  спрямованості  може
 
викликати  неоднозначну  реакцію  –
 
прикладом  може  бути  творчість  талановитого  живописця  Сальвадора  Далі, 
його  витвори  вражають  уяву  оригінальністю  та  віртуозною  майстерністю,  але  у  психічно  здорових  людей  вони 
викликають  певну  відразу  завдяки  підкресленому  прагненню  художника  до  шокуючого  ефекту,  епатажу); 
7) 
індивідуальна  неповторність  у  творчості.  Запропоновані  А.
 
О.
 
Деркачем  акмеологічні  критерії  є 
узагальнюючими, з їх допомогою можна аналізувати результати розвитку творчого потенціалу практично у будь
-
якому виді творчої діяльності
 
[1, с.
 190-197]. 
Рівень  розвитку  здібностей,  зокрема  творчих,  можна  легко  визначити  за  допомогою  традиційних 
психодіагностичних  методів,  а  також  за  допомогою  аналізу  швидкості  та  успішності  засвоєння  нових  видів 
діяльності.  Набагато  складніше  оцінювати  потенціал  особистості  у  цілому  та  її  творчий  потенціал.  Складність 
оцінки  стає  більш  зрозумілою,  якщо  згадати  визначення  А.
 
О.
 
Деркача:  «Особистісний  потенціал  у 
акмеологічному  розумінні  включає  в  себе  не  тільки  потенційне  особистості  (здібності,  природно
-
обумовлені 
професійно  важливі  якості,  позитивні  спадкові  фактори),  а  й  систему  постійно  відновлюваних  та  помножуваних 
ресурсів  –
 
інтелектуальних,  психологічних,  вольових,  творчих,  що  сприяють  прогресивному  особистісному  та 
професійному розвитку»
 
[1, с.
 
226]. Найбільш слушною у цьому визначенні є увага автора до явища особистісних 
ресурсів  та  характеру  їх  відновлення.  Невідновлювані  особистісні  ресурси  не  мають  великої  акмеологічної 
цінності  за  рахунок  шкідливості  їх  використання  для
 
досягнення  акме.  Людина,  що  досягла  акме,  не  може 
«почивати на лаврах», вона повинна бути у постійному прогресивному, висхідному русі, а для цього потрібні саме 
такі ресурси, які легко відновлюються та акумулюються. Якщо ж людина зупиняється, то це означає, що вона або 
закінчила свій життєвий шлях (іншими словами, загинула), або втратила акме. Тому визначення особистісного та 
творчого  потенціалу,  з  таких  позицій,  повинно  здійснюватись  у  вигляді  оцінки  ресурсів  та  характеру  їх 
відновлюваності.
 
Творчий  потенціал  як  складова  особистісного  потенціалу  –
 
це  також  не  просто  сума  здібностей,  а 
система  відновлюваних  ресурсів,  що  дозволяє  створювати  нові  –
 
оригінальні,  якісно  відмінні,  але  при  цьому 
більш високого рівня матеріальні та духовні цінності. Оцінка творчого потенціалу є дуже важливою для будь
-
яких 
професій, тому що творчість певною мірою притаманна всім людям і може бути розвинена при правильній роботі. 
Творча особистість у акмеології –
 
це якраз показник найвищого ступеня розвитку людини
 
[4, с.
 
214]. Деякі автори 
навіть визначають акмеологію як наукову дисципліну, що займається вивченням закономірностей самореалізації 
творчого потенціалу людей у процесі творчої діяльності на шляху до вищих досягнень (вершин)
 [2]. 
Розкриття  творчого  потенціалу  особистості  у  професійній  діяльності  є  важливою  засадою  росту 
професіоналізму  людини,  і  це,  можливо,  є  найбільш  прийнятним  шляхом  творчої  самореалізації  з  точки  зору 
досягнення  суспільної  корисності  результатів  творчості.  Творчість  заради  творчості  може  бути  суспільно 
корисною  лише  при  дотриманні  двох  основних  вимог  –
 
вона  повинна  бути  гуманістично  спрямованою  та 
«творець» повинен бути дуже талановитим (аж до геніальності). Відповідно, пересічна особистість може повністю 
розкрити  свій  творчий  потенціал  зазвичай  лише  у  професійній  чи  іншій  суспільно
-
корисній  діяльності.  Слід 
зазначити, що наявність потенціалу ще не означає, що він буде використовуватись особистістю у своєму поступі 
до акме.
 
Опрацювавши  велику  кількість  джерел,  що  пов’язані  з  акмеологічною  та  психологічною  практикою, 
український науковець О.
 
В.
 
Вознюк виокремив ряд конкретних методів та методик розвитку творчої особистості 
та  підвищення  її  творчого  потенціалу:  методи  інтеграції  свідомості  і  підсвідомого,  розвитку  метафоричного, 
парадоксального,  багатозначного
 
світосприйняття;  метод  евритмії  (особливий  вид  мистецтва,  застосований  у 
системі  вальдорфських  шкіл:  синтез  думки  і  слова,  кольору  і  музики,  рухів  тіла  і  душі);  техніки  нейро
-
лінгвістичного  програмування  з  «розкріпачення»  витиснутих  сенсорних  модальностей
 
людини,  що  дозволяє  їй 
включатися  у  процес  предметно
-
перетворювальної  діяльності  всім  цілісним  організмом;  розвиток  рольового 
аспекту за допомогою імаго
-
терапії Дж.
 
Волпера, рольових ігор, психодрами Дж.
 
Морено, які дозволяють значно 
розширити  рольовий  репертуар  людини;  методики  з  розвитку  надситуативної  активності  як  спроможності 
рефлексувати майбутнє; методики катарсису, символдрами, відреагування, холотропної терапії, самовираження і 
корекції за допомогою арттерапії
 
[3, с.
 65]. 
Вище  перераховані  методи  можуть  бути  дієвими,  але,  на  нашу  думку,  розвиток  творчого  потенціалу 
неможливий  без  опори  на  мотиваційну  сферу,  яка  є  джерелом  рушійних  сил  будь
-
якої  активності  особистості. 
Т.
 
С.
 
Кудріна  зазначає:  «Перш  ніж  потреба  спричинить  дію,  особистість  переживає  складний  психологічний 
процес мотивації, який полягає в усвідомленні тією або іншою мірою суб’єктивної й об’єктивної сторін потреби й 
дії,  спрямованої  на  її  задоволення»
 
[8,  с.
 
389].  Тож  бачимо,  що  без  наявності  мотивації  не  може  йти  мова  про 
активність людини у розкритті власного творчого потенціалу; фактор мотивації є більш важливим для діяльності 
та  активності,  ніж  навіть  наявність  певних  здібностей.  Мотиваційні  характеристики  можуть  виступати  одним  з 
ресурсів  особистісного  потенціалу,  і  саме  від  мотивації  людини  залежить,  чи  буде  вона  використовувати  свій 
потенціал  для  досягнення  акме.  Відповідно,  завданням  психологів  є  не  лише  розвиток  творчих  задатків, 

272 
«Проблемы и перспективы развития науки в начале третьего тысячелетия в странах СНГ»
 
 
 
 
здібностей, ресурсів як складових творчого потенціалу, але і мотиваційне забезпечення процесу його розкриття 
та реалізації.
 
Правильне  зовнішнє  мотивування  запускає  процес  внутрішньої  мотивації,  що  дозволяє  людині  у 
подальшому автономно та свідомо йти шляхом прогресивного розвитку, найбільш повно розкривати свій творчий 
потенціал. Тут виникає очевидне для практиків запитання: у яких умовах подібне мотивування матиме найбільшу 
ефективність?  У  наступних  розмірковуваннях  ми  будемо  намагатись  дати  відповідь  на  це  запитання.  Людина  є 
суспільною  істотою,  і  її  особистісний  розвиток  відбувається  у  процесі  соціалізації;  процес  соціалізації,  в  свою 
чергу,  відбувається  у  малих  соціальних  групах.  Найвищий  рівень  розвитку  малої  соціальної  групи  –
 
колектив, 
відповідно, саме в умовах колективу особистісний розвиток буде відбуватись найбільш ефективно. Мотивування 
до  суспільно
-
корисної  діяльності  є  одним  із  найголовніших  завдань  колективу,  що  зумовлює  специфічність 
колективістського  впливу  на  особистісний  розвиток
 
[7],  зокрема  на  таку  його  складову,  як  розкриття  творчого 
потенціалу.
 
Як зазначалось вище, найбільш оптимальним розвиток творчого потенціалу є тоді, коли він здійснюється 
у  процесі  суспільно
-
корисної  діяльності,  відповідно,  в  умовах  колективу  мотивування  до  розкриття  творчого 
потенціалу  буде  найбільш  ефективним.  На  жаль,  далеко  не  кожна  мала  соціальна  група  може  назвати  себе 
справжнім  колективом,  тож  постає  наступне  питання:  яким  вимогам  повинна  задовольняти  ця  група,  щоб 
перетворитись  на  колектив?  Ці  вимоги  можна  сформулювати  наступним  чином:  наявність  суспільно  значущої 
мети,  трансформованої  у  перспективу  (далеку,  середню,  ближню);  прийняття  цієї  мети  членами  групи  на  рівні 
внутрішньої  мотивації;  наявність  активної  спільної  діяльності,  спрямованої  на  досягнення  цієї  мети;  чіткий 
розподіл  обов’язків  і  відповідальності  між  членами  групи;  наявність  системи  комфортних  взаємостосунків, 
взаємної підтримки, симпатії та довіри. Такі закономірності вже давно відомі психологам, але зараз вони майже 
не  враховуються  на  практиці.  У  свій  час  ці  закономірності  виявив  і  застосовував  А.
 
С.
 
Макаренко  та  наповнив 
гуманістичним змістом В
. 
О.
 
Сухомлинський
 
[5, с.
 118-119]. 
Таким чином, завданням психолога стосовно розкриття творчого потенціалу буде не лише індивідуальна 
робота  з  людиною  в  аспекті  розвитку  її  творчих  задатків,  а  й  робота  з  колективом,  що  забезпечить  мотивацію 
особистості  до
 
суспільно
-
корисної  творчої  діяльності.  В  умовах  глобалізації  суспільно
-
економічного  життя  все 
більшої цінності набуває вміння людини співпрацювати з іншими, а не конкурувати
 [6]. 
Якщо виходити з гуманістичних позицій, певний рівень творчого потенціалу наявний у будь
-
якої людини, 
основна  проблема  полягає  лише  у  його  діагностиці,  розвитку,  розкритті  та  реалізації.  Діагностика  творчого 
потенціалу  повинна  здійснюватись  у  вигляді  оцінки  рівня  наявних  особистісних  ресурсів  та  ступеня  їх 
відновлюваності,  а  не  лише  задатків,  здібностей,  умінь.  Розвиток  творчого  потенціалу  може  здійснюватись 
великою кількістю методів, але найбільш ефективним цей процес буде лише в умовах адекватного мотиваційного 
забезпечення.
 
Велика  увага  психології  до  проблеми  мотивації  пояснюється  саме  тим,  що  людина  на  сучасному  рівні 
розвитку засобів виробництва, здавалося б, володіє величезним потенціалом щодо розкриття своїх продуктивних 
сил, але насправді це не проявляється –
 
відсутність мотивації призводить до пасивності у розкритті потенціалу. 
Людина  за  своєю  суттю  є  суспільною  істотою,  тому  істинне  задоволення  вона  отримує  від  таких  результатів 
діяльності, що приносять користь не тільки їй самій, але й іншим. Відповідно, індивідуалізм як світогляд не може 
стимулювати  справжню  особистісну  активність,  лише  колективізм  є  тією  рушійною  мотиваційною  силою,  що 
забезпечує повне розкриття особистісного потенціалу та усіх його складових.
 
 
Література:
 
1. 
Акмеология: Учебное пособие
 
/ А.
 
А.
 
Деркач, В.
 
Г.
 
Зазыкин. –
 
СПб.
 
: Питер, 2003. –
 256 
с.
 
2. 
Бранский
 
В.
 
П.  Социальная  синергетика  и  акмеология
 
/  В.
 
П.
 
Бранский,  С.
 
Д.
 
Пожарський.  –
 
СПб.
 : 
Политехника, 2001. –
 159 
с.
 
3. 
Вознюк
 
О.
 
В. Акме
-
синергетичний підхід до формування творчої особистості
 
// Акмеологія в Україні: теорія та 
практика. –
 
К.
 
: Київський університет імені Бориса Грінченка, 2010. –
 
№
 1. 
–
 
С.
 60
–
67. 
4. 
Нечипоренко
 
К.
 
П.  Розвиток  інтелектуально
-
творчих  умінь  як  складової  творчого  потенціалу  особистості 
молодшого школяра
 
// Акмеологія –
 
наука ХХІ
 
століття: матеріали ІІІ Міжнар. наук.
-
практ. конфер.
 
/ за заг. ред. 
В.
 
О.
 
Огнев’юка. –
 
К.
 
: Київськ. ун
-
т імені Бориса Грінченка, 2011. –
 
С.
 213
–
215. 
5. 
Подшивайлов
 
Ф.
 
М.  Розвиток  лідерських  якостей  та  відповідальності  студентів  у  межах  малої  соціальної 
групи
 
/  Федір  Михайлович  Подшивайлов
 
//  Наукові  студії  студентів
-
грінченківців:  Журнал  студентських 
наукових праць
 
/ редкол.
 
: Л.
 
Л.
 
Хоружа, О.
 
В.
 
Безпалько та ін. –
 
К.
 
: Київськ. ун
-
т імені Бориса Грінченка, 2010. 
–
 
№
 1 (4). 
–
 
С.
 118
–
119. 
6. 
Подшивайлова
 
Л.
 
І.  Обдарованість  як  індивідуальна  та  соціальна  проблема
 
/  Лідія
 
Іванівна  Подшивайлова
 // 
Збірник  наукових  праць  Інституту  психології  ім.
 
Г.
 
С.
 
Костюка  АПН  України  «Актуальні  проблеми  психології» 
у
 12 
томах
 
/  За  ред.  В.
 
О.
 
Моляко.  –
 
Т.
 12. 
–
 
Вип.
 10. 
–
 
Ч.
 1. 
–
 
Житомир
 
:  Вид
-
во  ЖДУ  ім.
 
І.
 
Франка,  2010.
 
–
 
С.
 134
–
141. 
7. 
Подшивайлова
 
Л.
 
І. Типологія особистісно
-
колективістського самовизначення студентів в умовах навчального 
процесу
 
:  автореферат  дисертації  на  здобуття  вченого  ступеня  кандидата  психологічних  наук.  Спеціальність 
19.00.07 
–
 
педагогічна та вікова психологія. –
 
К.
, 1993. 
–
 16 
с.
 
8. 
Психологія:  Підручник
 
/  Юрій  Леонідович  Трофімов,  Валентин  Васильович  Рибалка,  Петро  Антонович 
Гончарук та
 
ін.; за ред. Ю.
 
Л.
 
Трофімова. –
 3-
тє вид.; стереотип. –
 
К.
 
: Либідь, 2001. –
 560 
с.
 
 
 
 
 
 
 
 
 

«Проблемы и перспективы развития науки в начале третьего тысячелетия в странах СНГ»
 
273 
 
 
 
Олеся
 
Столярчук
 
(Київ, Україна)
 
 
ПСИХОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ФОРМУВАННЯ ХАРАКТЕРУ СТУДЕНТІВ
 
 
Система  вітчизняної  освіти  вирішує  складне  завдання  –
 
виховання  гармонійної  особистості  з 
розвиненими моральними та вольовими якостями. Одним з найважливіших складових компонентів особистості є 
характер, який в загальному плані виступає як сукупність стійких індивідуальних психологічних особливостей, що 
виявляються в діяльності і спілкуванні і визначальних систему відносин людини. Студентство як соціальна група 
відноситься  до  тієї  вікової  категорії,  яка  перебуває
 
на  етапі  завершення  формування  характеру.  Більше  того, 
навчання  у  ВНЗ  виступає  полігоном  для  апробації  сформованих  рис  характеру  юнацтва  –
 
інтелектуальних, 
вольових,  емоційних  та  моральних.  Однак  практика  педагогічної  взаємодії  зі  студентами  виразно  демонструє 
проблемні аспекти процесу стабілізації формування характеру як стрижня їх особистості, як
-
то вияви негативних 
рис,  акцентуацій  характеру  тощо.  Водночас  фахове  навчання  має  ряд  можливостей  позитивного  впливу  на 
процес  формування  характеру  студентів  шляхом  активізації  їх  самоаналізу  та  саморозвитку,  що  й  зумовило 
проблему нашого дослідження.
 
Аналіз  вітчизняних  і  зарубіжних  досліджень  свідчить  про  те,  що  в  психологічній  науці  створені  значні 
передумови  для  вирішення  позначеної  проблеми.  Починаючи  з  XVIII
 
століття,  проблема  характеру  стає 
предметом  спеціальних  досліджень  по  психології  і  характерології,  базовими  в  цьому  контексті  є  дослідження 
психологів  Дж.
 
Кретті,  К.
 
Юнга,  П.Ф.
 
Каптєрєва,  П.Ф.
 
Лесгафта,  К.Д.
 
Ушинського  та  інших.  У  радянський  період 
психологічним  аспектам  характеру  присвячені  праці  Б.Г.
 
Ананьєва,  О.Г.
 
Ковальова,  А.Ф.
 
Лазурського, 
О.М.
 
Леонтьєва, В.М.
 
Мясіщева, К.К.
 
Платонова, С.Л.
 
Рубінштейна, Б.М.
 
Теплова.
 
Науковцями  досліджено  вплив  соціальних  умов  життя  і  виховання  на  особистість,  її  характер 
(Б.С.
 
Братусь,  А.С.
 
Макаренко,  Л.І.
 
Новікова,  Н.Л.
 
Селіванова,  Г.М.
 
Філонов);  становлення  особистості  в 
юнацькому  віці  (Л.І.
 
Божович,  Л.С.
 
Виготський,  Д.В.
 
Колесов,  В.А.
 
Крутецький,  І.С.
 
Кон,  Л.І.
 
Рувинський, 
Д.І.
 
Фельдштейн,  Л.М.
 
Фрідман).  Вченими  встановлено,  що  розвиток  і  закріплення  вольових  рис  характеру 
відбувається в підлітковому віці, а його моральних й світоглядних основ –
 
під час старшого шкільного періоду. У 
ранній юності остаточно
 
формуються базові моральні, світоглядні основи особистості.
 
В студентські роки (період 
зрілої  юності)  найбільш  активним,  за  думкою  Б.Г.
 
Ананьєва,  є  розвиток  моральних  і  естетичних  почуттів, 
становлення  та  стабілізації  характеру,  а  також,  що  особливо  важливо,  оволодіння  повним  комплексом  функцій 
дорослої  людини,  включаючи  громадянські,  суспільно
-
політичні,  професійно
-
трудові  [3,  с.  403].  По  закінченню 
особистістю  вищого  навчального  закладу  її  характер  є  фактично  сформованим.  Період  фахового  навчання 
сприяє  інтеграції  окремих  рис  характеру  студента  у  стійкі  поведінкові  патерни,  зокрема  є  сенситивним  для 
формування  лідерських  якостей  через  ряд  об'єктивних  і  суб'єктивних  обставин.  До  об’єктивних  обставин,  що 
сприяють  формуванню  лідерських  якостей,  відноситься  відповідальність,  що  покладається  суспільством  на 
студента як
 
майбутнього фахівця і соціально активного громадянина, а також значна питома вага самостійності, 
що делегується йому з боку суб'єктів навчально
-
виховного впливу. До суб’єктивних обставин відносяться зрілість 
всіх психічних функцій студента, його широка поінформованість, наявність досвіду побудови соціальної взаємодії.
 
Важливою особливістю формування характеру студентської молоді є спроможність до самоаналізу цього 
процесу. Більше того, саме розвинена рефлексія уможливлює потужний вплив студентів на формування та вияви 
своїх характерологічних рис, оскільки забезпечує поєднання обізнаності юнацтва щодо своїх особистісних проявів 
та активізує мотивацію самовдосконалення. Предметом нашого практичного дослідження став аналіз результатів 
рефлексії студентами власних рис характеру, здійсненої ними після теоретичного опрацювання відповідної теми 
із загальної психології. Хоча до дослідження були залучені майбутні філологи (2 курс спеціальностей «Філологія 
(англійська)»,  «Філологія  (романо
-
германська)»  та  «Філологія  (українська)»,  загальна  вибірка  –
 
93  особи),  однак 
частина  студентів  визнала  складність  опису  свого  характеру  («…мені  важко,  зі  сторони  видніше…»),  окремі 
опитані  прокоментували  й  причини  –
 
розчарування  у  самоаналізі,  заплутаність  вивчення  себе,  неспівпадання 
власної  думки  та  позицій  значущого  оточення.  Тим  не  менше,  в  ході  нашого  аналізу  робіт  студентів  було 
відзначено  розвинену  у  молодих  людей  самокритичність,  оскільки  всі  студенти  аналізували  як  позитивні,  так  і 
негативні вияви свого характеру.
 
Безперечно, в описах студентами свого характеру простежується індивідуальність кожного респондента, 
однак нами виявлено типові риси:
 

 
більшість  студентів  вважають  себе  працелюбними,  однак  слушно  визнають  залежність  цієї  риси  від 
інтересу до діяльності,
 

 
багато опитаних фіксує у себе прояви лінощів, які самі є спроможні подолати,
 

 
визнаючи власну сором’язливість, другокурсники вважають її серйозною перешкодою для подальшої 
успішної життєвої самореалізації.
 
Гендерні  відмінності  самоаналізу  виявились  через  той  факт,  що  саме  дівчат  турбує  їх  надмірна 
емоційність –
 
запальність, невмотивовані часті перепади настрою та його надмірний вплив на діяльність.
 
Важливо,  що  в  умовах  суспільної  девальвації  багатьох  традиційних  моральних  цінностей  більшість 
опитаних студентів оцінюють такі власні риси, як скромність, чесність, доброзичливість як позитивні прояви свого 
характеру.  Частина  другокурсників  переймається  моральними  дилемами,  на  кшталт:  бути  справедливим  –
 
це 
добре,  однак  це  поняття  є  дуже  суб’єктивним  за  змістом;  любити  себе  –
 
це  егоїзм  чи  запорука  успішного 
особистісного існування; де грань між прямолінійністю та зухвалістю тощо.
 
Переважна  кількість  опитаних  виявили  досить  оптимістичні  життєві  настанови,  що  природно  для 
юнацького віку, однак трапляються і носії проблемного життєвого досвіду, що обережно, або й відверто негативно 
сприймають  дійсність.  У  описах  всіх  студентів  фігурує  аналіз  власних  вольових  якостей,  акцентовано  увагу  та 
розвинених  цілеспрямованості  та  наполегливості,  що  опитані  першочергово  пов’язують  з  досвідом  вступу  до 
вишу та навчання в ньому.
 
Більшість  студентів  оцінює  рівень  власної  комунікабельності  як  високий,  підтверджуючи  це  наявністю 
широкого  кола  спілкування,  багатьма  друзями,  активізованою  потребою  бути  популярним,  значущим  серед 

274 
«Проблемы и перспективы развития науки в начале третьего тысячелетия в странах СНГ»
 
 
 
 
референтної  групи.  Другокурсниками  описані  прояви  гнучкості  у  спілкуванні  –
 
початкова  коректність, 
доброзичливість у ставленні до людини може змінитись агресією у відповідь на образу.
 
Аналізуючи власні розумові якості, студенти переважно вважають себе поміркованими та розсудливими, 
хоча дівчата визнають, що їх емоційний супровід оцінки подій часто «затьмарює розум». Рідко фігурує визнання 
другокурсниками свого творчого інтелектуального потенціалу.
 
Таким чином, попри детальне висвітлення у наукових джерелах чинників і змісту формування характеру 
в  онтогенезі  та  специфіки  виявів  характеру  щодо  представників  юнацького  віку,  проблемним  залишається 
питання  можливостей  рефлексії  молодими  людьми  власних  характерологічних  рис.  Дослідження  засвідчило 
спроможність  студентів  до  змістовного  та  критичного  аналізу  ними  власних  рис  характеру.  Студенти  відверто 
визнають складність цієї індивідуальної якості, підтверджуючи це неоднозначністю та незрозумілістю результатів 
самоаналізу.  Більшість  другокурсників  розуміє  провідну  роль  самовиховання  у  процесі  формування  власного 
характеру, мотивуючи себе на майбутні позитивні зміни.
 
Перспективи  подальшого  дослідження  вбачаємо  у  детальному  вивченні  можливостей  врахування 
специфіки  формування  характеру  студентів  у  організації  та  підтриманні  оптимальної  педагогічної  взаємодії  з 
ними викладачів ВНЗ.
 

жүктеу/скачать 9,75 Mb.

Достарыңызбен бөлісу: