«Вітчизняна наука: сучасний стан, актуальні проблеми та перспективи розвитку»

294 
«Проблемы и перспективы развития науки в начале третьего тысячелетия в странах СНГ»
 
 
 
 
 
Тірі  жан  сияқты  табиғаттың  да  өзінің  мінезі  бар.  Шығарма  бедерінде  көріктеу  құралдарын 
осылайша құбылта бейнелеу нәти
-
жесінде табиғат құбылыстарының әрқайсысын әр түрлі сипатта, әр 
қырынан,  әр  түрлі  бейнеде  өрнектеген  жазушы  бірде  өзеннің  үніне  құлақ  салса,  бірде  таудың 
тәкаппарлығына  бас  иеді,  енді  бірде  бұлттың  әр  түрлі  түске  енуін  тамашалайды  т.с.с.  О.  Бөкеевтің 
табиғат  суреттеудегі  өзгешеліктері,  ерекшеліктері  оның  осы  қырымен  сабақтас.  Жазушы  негізінен 
табиғат құбылыстарын адам өміріне сәйкестендіріп алады, сол арқылы адам характерін ашады, өмір 
шындығын алға тартады, қоғам бітімін танытады.
 
«Атау  кере» шығармасындағы табиғат құбылысының жоғарыда атап өткеніміздей екі бағытта 
суреттелетінін,  оның  біріне  қаймағы  бұзылмаған  табиғаттың  таза  өз  бояуы  мысал  болса,  екіншіден 
ауылда ішімдікке салынып, өзін жоғалтып алған Таған да жан дауасын Алтайдың жадыраған табиғаты, 
үнсіздігімен бетпе
-
бет келгенде табады.
 
«Ойды ой қуалап, біраз жерге келіп қалған екен... өрге қарай 
жүргендіктен ентігіп, шаршау тартқанын
 
сезді. Ал дегенде көзі шағылысып жасқанып қалған Таған көз 
үйрете келе сілейе қарады. Ол Мұзтаудың нақ қазіргідей тыр
-
жалаңаш, асқақ та асау, сұлу, бар бітімін 
жоғалтпай,  тұтас  тұлғасын  жарқырата  ашқан  күйінде  тұңғыш  көруі.  «Айналайын,  табиғат  ием
-
ай, 
тамашаң  қандай  көп  еді»  деп,  көзі  жасаурап  отыра  кетті.  Ол  шын  шаттана  қуанған,  шалқып 
тебіренеген, мынау дүниеге жаңа келгендей, немесе әлемдегі ең асылын тапқандай, бала көңіл, сәби 
жүрек, сабырлы ақылмен туған жерінің  көркемдігін сонырқаған; саумал  ауа, таза көріністің бәр
-
бәрін 
жұтына  жұтып,  ішіп  тауысардай  таусаған...  «Табиғат  жаратқан  алқам
-
салқам  болмайды,  ол  –
 
әмісе 
әдемі, әмісе сүймейді, әрі шыншыл, әрі ақылды, сондықтан да адамдар секілді қателеспейді. Табиғат 
–
 
мәңгілік  тірі,  өтірік  айтпауды,  алдап
-
арбамауды  табиғаттан  үйрену  керек,  өйткені  ОНЬІН, 
[табиғаттың] жүрегі таза. Табиғат бізді алдаған емес, тек өзімізді өзіміз ғана қан қақсатамыз, қан жоса 
қыламыз.  Табиғат  қате  жібермейді,  егер  «ақымақты»  дүниеге  келтірсе,  онда  сол  ақымақтың  да  бір 
нәрсеге қажет болғаны; Табиғатта АДАМНАН басқа артық нәсте жоқ, тек БІЗДЕР ғана жаратушының 
гармониялық  берік  байланыстағы  тізбегіне  кіре  алмаймыз...»  [3
,
449].  Міне  Тағанның  ойы,  жан  жүрегі 
табиғат  жанына  сәйкес  түлеп,  бірте
-
бірте  қайта  түлеуді  бастан  кешіреді.  Дәл  осылай  кейіпкер 
болмысын  табиғат  құбылыстарымен  астастыра  суреттеу  қаламгер  шығармашылығының  өзіндік 
ерекшелігі болып табылады.
 
 
ПАЙДАЛАНЫЛҒАН ӘДЕБИЕТТЕР:
 
1. 
Бөкеев О. Қайдасың, қасқа құлыным. Алматы: Жазушы,1973. 200 бет
 
2. 
Сыздықова Р. Сәйкестік. //Уақыт және қаламгер. 10 кітап. Алматы: Жазушы, І984. –
 160-
177 бб.
 
3. 
Бөкей О. Екі томдық таңдамалы шығармалар. Екінші том. Алматы: Жазушы, 1996. –
 
494 бет
 
 
Научный руководитель:
 
Кандидат филологических наук Джакыпбекова Мамиля Тургамбаевна.
 
 
 
Анна Пигорева
 
(Курск, Россия)
 
 
АСПЕКТЫ ЛИНГВИСТИЧЕСКОЙ ТЕОРИИ ВОЗДЕЙСТВИЯ: ЯЗЫКОВЫЕ МЕХАНИЗМЫ 
ВАРИАТИВНОЙ ИНТЕРПРЕТАЦИИ ДЕЙСТВИТЕЛЬНОСТИ
 
 
Социальные  функции  языка  –
 
это  «круг  обязанностей»  языка  в  человеческом  обществе,  в 
разных  сферах  деятельности.  Выделяют  общественные  функции  языка,  вытекающие  из  его  роли  в 
человеческом  обществе,  например  важнейшая  функция  языка  –
 
коммуникативная,  в  которой  язык 
выступает  как  универсальное  средство  общения  людей,  и  внутриструктурные  функции, 
представляющие  собой  проявление  сущности  и  природы  языка,  такие,  как  мыслеформирующая, 
номинативная.
 
Вариативность
 
представляет
 
собой  весьма  распространенное  явление  в  системе  языка.  Она 
проявляется  на  всех  уровнях  языковой  системы  –
 
от  фонетики  и  морфологии  до  варьирования 
макроструктуры  текста.  Описание  варьирования  языковых  выражений  часто  оказывается 
затрудненным  из
-
за  неясности  соотношения  варьируемых  форм  с  изменениями  в  их  плане 
содержания и сложности определения базовой формы.
 
Воздействие 
на 
общественное 
сознание 
средств 
массовой 
информации, 
прагматическое
 
использование  и  модифицирование  языка  как  инструмента  социального  влияния 
является  сегодня  одной  из  самых  актуальных  научных  проблем.  Общение  –
 
самый  «привычный» 
способ  устанавливать  отношения  с  другими  людьми,  оказывать  влияние,  принимать  его  и 
противостоять ему. Сам по себе процесс общения является довольно сложным явлением. Общение 
включает в себя и индивидуальное и общественное, объективное  и субъективное. Уже сама основа 
общения –
 
язык –
 
сам по себе является мощным инструментом воздействия. Важную роль играет то, 
какие  слова  мы  подбираем  для  выражения  своих  мыслей,  насколько  сложные  фразы  выстраиваем, 
как их произносим и насколько точно хотим донести смыл до собеседника[2, с.15].
 
Объектом  теории  воздействия  являются  когнитивные,  психологические,  социальные, 
языковые и другие механизмы, позволяющие влиять на сознание, на процесс принятия человеком тех 
или  иных  решений.  Принято  различать  два  аспекта  социолингвистических  исследований  –
 
влияние 

«Проблемы и перспективы развития науки в начале третьего тысячелетия в странах СНГ»
 
295 
 
 
 
социальной структуры общества на язык и язык как фактор влияния на общество. В первом случае в 
центре внимания стоят проблемы связи языковых форм с социальной стратификацией. Например, в 
классической  работе  В.  Лабова  «Социальная  стратификация  английского  языка  в  Нью
-
Йорке» 
проводится  исследование  специфики  речевого  поведения  жителей  нью
-
йоркского  Ист  Сайда, 
проявляющегося  в  использовании  некоторых  типичных  речевых  форм  [6,  с.56].  Говоря  о  теории 
речевого  воздействия,  следует  подчеркнуть,  что  она,  вопреки  широко  распространенному  мнению, 
отнюдь  не  исчерпывается  речевыми  произведениями,  циркулирующими  в  сфере  массовой 
коммуникации, публичной политики, рекламы и т. п. На это в явной форме указывает, в частности, Р. 
М.  Блакар:  «Идея  о  том,  что  наше  –
 
мое  и  твое  –
 
повседневное  использование  языка,  наша 
непринужденная  беседа  предполагает  осуществление  господства,  то  есть  влияние  на  восприятие 
мира и его структурирование собеседником –
 
эта идея может показаться одновременно неожиданной 
и  многообещающей»[3,  с.78].  Из  этого  следует,  что  «нейтральное»  выражение  вряд  ли  возможно. 
Говорящий  не  только  имеет  возможностьвыбирать  различные  варианты  выражения  некоторого 
содержания,  но  и  вынужден  осуществлять  этот  выбор.  Близкую  аналогию  можно  увидеть  в  сфере 
грамматики:  язык  навязывает  говорящему  обязательный  выбор  той  или  иной  граммемы 
грамматической  категории  (единственное  или  множественное  число,  вид,  время)  –
 
часто  вне 
зависимости от того, нужно ли это реально с точки зрения коммуникативной интенции говорящего.
 
Типология механизмов речевого воздействия с процедурной точки зренияосновывается не на 
уровневой  модели  языка,  а  на  когнитивных  процедурах  преобразования  знания,  приводящих  к  его 
передаче  в  речевом  акте  и  введении  в  модель  мира  адресата.  К  процедурным  механизмам 
воздействия на сознание относится варьирование степени детальности описания ситуации.Так, одну 
и  ту  же  ситуацию  можно  назвать  событиями,  гражданской  войной  и  крупномасштабными 
столкновениями  вооруженных  группировок  в  борьбе  за  государственную  власть.  Лишь  второе  из 
приведенных  языковых  описаний  характеризует  ситуацию  прототипическим  образом  и  активизирует 
обширный набор прагматически значимых ассоциаций»[4, с.25].
 
Основнымлингвистическим  механизмомязыкового  варьирования  является  принципиальное 
несоответствие  между  структурой  языка  как  системы  и  недискретной  реальностью
.
Преобразование 
недискретного  в  дискретное  в  любом  случае  приводит  к  искажениям,  причем  эти  искажения 
нерегулярны  –
 
в  зависимости  от  использования  тех  или  иных  языковых  средств  меняется  и 
дискретная  интерпретация  одного  и  того  же  фрагмента  реальности  и,  тем  самым,  взгляд  на  него. 
Такое  варьирование  может  восприниматься  и  как  коммуникативно  значимое,  и  как  коммуникативно 
незначимое.  Например,  в  языке  есть  средства  для  различного  описания  одной  и  той  же  ситуации, 
которые  в  одних  коммуникативных  условиях  рассматриваются  как  одинаковые,  а  в  других  –
 
как 
принципиально  различающиеся,  при  этом  правила  выбора  интерпретации  различения  или 
отождествления четко не определены.
 
Процедурным  стереотипом  воздействия  является  использование  меафоризации
, 
то  есть 
осмысление  одних  объектов  действительности  (область  «цели»)  через  перенесение  на  них  качеств 
других  его  объектов  (область  «источника»).  Варьирование  различных  семантических  следствий  из 
метафоры  в  разных  контекстах  определяет  воздействующий  эффект  этого  механизма  ВИД. 
Интересный  пример,  демонстрирующий  силу  воздействия  метафор  на  сознание,  разбирается  Дж. 
Лакоффом  и  М.  Джонсоном.  В  английском  выражении 
tosolvetheproblem
«решить  проблему»  скрыта 
идея  растворения  проблемы  как  некоторой  субстанции  или  химического  вещества.  При  этом 
визуально проблема исчезает, переходя в другое состояние, но всегда может появиться вновь. Такое 
восприятие  проблемы  настраивает  человека  на  совершенно  иной  способ  поведения  в  проблемной 
ситуации, чем это обычно делается. Задача человека, решающего проблему, заключается не в том, 
чтобы окончательно избавиться от трудностей, а в том, чтобы подобрать такой катализатор, который 
позволит  «растворить»  данную  проблему,  но  не  приведет  к  кристаллизации  других,  еще  более 
сложных проблем[5, с.11].
 
Являясь  действенным  орудием  познания  мира,  метафора  в  то  же  время  таит  опасность 
подмены действительности ее моделью, не всегда удачной: такая модель может навязываться в ходе 
коммуникации  с  той  или  иной  степенью  сознательности  –
 
в  зависимости  от  того,  насколько  глубоко 
укоренена метафора в языке[1, с.17].
 
К основным типам языковых механизмов воздействия на сознание относятся:
 

 
варьирование супрасегментных характеристик;
 

 
варьирование внутри стилистически нейтральной и нетерминологической лексики;
 

 
варьирование на синтаксическом уровне;
 

 
варьированиемакроструктурных моделей;
 

 
варьирование степени детальности описания ситуации;
 

 
использование метафоризации.
 
Таким  образом,  проблема  изучения  языка  как  средства  воздействия  на  сознание  и  роль 
языковых  механизмов  как  инструмента  искажения  истины  выходит  далеко  за  рамки  собственно 
лингвистических  задач.  Однако  любое  исследование  этой  специфической  функции  языка  в  социуме 
невозможно  без  чисто  лингвистических  знаний.  Расширение  сферы  публичной  политики  с 
неизбежностью  повышает  общественную  значимость  проблематики  теории  воздействия  –
 
отсюда 

296 
«Проблемы и перспективы развития науки в начале третьего тысячелетия в странах СНГ»
 
 
 
 
 
перспективность  этого  направления  в  прикладной  лингвистике,  ранее  бытовавшего  где
-
то  на 
периферии науки о языке.
 
 
Литература:
 
 
1. 
Алпатов  В.  М.  Языковая  норма.  Типология  нормализационных  процессов  /  Отв.  ред.  В.  Я. 
Порхомовский, Н. Н. Семенюк. М., 1996, 205с.
 
2. 
Баранов А.Н. Введение в прикладную лингвистику. М., 2003. –
 
236с.
 
3. 
Блакар
 
P.M.  Язык  как  инструмент  социальной  власти  //  Язык  и  моделирование  социального 
взаимодействия. Б.: БГК им. И. А.
 
Бодуэна
 
де
 
Куртенэ, 1998.
-
134с.
 
4. 
Болинджер  Д.
 
Истина  –
 
проблема  лингвистическая.  –
 
В  кн.:  Язык  и  моделирование  социального 
взаимодействия. М., 1987.
-
457с.
 
5. 
Вайнрих 1987 –
 
Вайнрих X. Язык и моделирование социального взаимодействия / Под. общ. ред. 
В.В. Петрова. М., 198
7. 
–
 
250с.
 
6. 
Олкер Х.Р. Язык и моделирование социального взаимодействия. М., 1987.
-
304с.
 
 
Научный руководитель:
 
кандидат филологических наук Попова Галина Владимировна.
 
 
 
 
Наталія Попова
 
(Харків, Україна)
 
 
РОЛЬ НАВИЧОК САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ СТУДЕНТІВ ДЛЯ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ 
НАВЧАННЯ
 
 
Останнім часом самостійній
 
роботі студентів надається велике
 
значення, оскільки вища освіта 
є  одним  із  визначальних  факторів  впливу  на  професійне  становлення  особистості.
 
Різним  аспектам 
вивчення  самостійної  роботи  присвячені  дослідження  багатьох
 
педагогів  (Підкасистий  П.І., 
Заскалєта
 
С.Г., Глотова О.В.,
 
М.А. Іванова, А.М. Алексюк та ін.).
 
Одним  із  показників  ефективності  освіти
 
є  самостійність  студентів,  необхідна  для  здійснення 
самостійних  узагальнень,  прийняття  самостійних  рішень  і  виконання  самостійних  дій  у  процесі 
подолання  навчальних  труднощів.
 
Крім  знань,  професійних  умінь
 
і  навичок
 
професійної
 
діяльності,
 
майбутні  фахівці  повинні
 
спиратися  на  власний  досвід  творчого  оцінювання  та  розв’язання 
поставлених проблем.
 
Такі  характеристики  мають  сформуватися  у  студентів  упродовж  їх
 
самостійної  роботи,  якій 
відведена  значна  частка  у  вищій  освіті.  Важливим  для  викладача
 
є  розуміння  того,  що  самостійна 
робота  становить  таку  навчальну  діяльність  студентів,  яка  відбувається  під  керівництвом,  але  без 
допомоги  викладача;  це  водночас  форма  організації  пізнавальної  діяльності  студента  без  чиєїсь 
допомоги та дидактичний засіб вищої школи.
 
Поняття  самостійної  роботи  студентів
 
в  літературі
 
тлумачать  у
 
залежності  від  дидактичної 
задачі.  Її  розуміють  як  специфічний  вид  навчальної  пізнавальної  діяльності,  відмінною  рисою  якої  є, 
насамперед, відсутність безпосереднього керівництва з боку викладача
 
[3, с. 50].
 
Студент  самостійно,
 
базуючись  на
 
своїхмотивах,  оцінює  предмет  навчальної
 
діяльності, 
визначає  загальну  мету  і  конкретні  задачі,  вибирає  адекватні  засоби  їх  вирішення  для  досягнення 
результату, здійснює необхідний самоконтроль.
 
Ефективність  самостійної  роботи  досягається  за  рахунок  максимальної  активності 
самого
 
студента,  при  цьому  викладач  виконує  когнітивну,  консультативну  та  координаційну  функції. 
Для  цього  студенти  забезпечуються  відповідними  інформаційними  джерелами,  які  сприяють 
самостійному  засвоєнню  навчального  матеріалу.
 
Цеможуть  бути
 
текстові,
 
графічні,
 
аудіовізуальні,
 
електронні матеріали
 
та ін.
 
[1, с. 125].
 
Слід  відзначити,  що  останніми  роками  вища  школа  виконує  завдання  з  реалізації 
компетентісної  моделі  підготовки  спеціалістів,  впроваджуючи  сучасні  вимоги  професійної 
компетентності майбутнього фахівця.
 
Втім, на думку дослідників
 
[С.Г. Заскалєта, М.А. Іванова та ін.], 
сьогодні
 
самостійна  робота  студентів  недостатньо  ефективна.  Її  вади
 
полягають,  насамперед,  у 
недостатній  сформованості  у  студентів  самихнавичок  самостійної  роботи;
 
побудова  самостійної 
роботи  багатьох  студентів  не  сприяє  ефективності  їх  навчання.  Витрачаючи  багато  часу,  вони  не 
досягають у ній високих результатів.
 
Серед  факторів,  що  негативно  впливають  на  ефективність  самостійної  роботи
 
методисти
 
[М.А.
 
Іванова,  С.Г.  Заскалєта,
 
А.М.  Алексюк]  називаютьнесформованість  загальних  і  спеціальних 
навчальних  умінь,  яка  проявляється  у  невмінні  студентів  оптимально  організувати
 
свою  самостійну 
роботу, а також виконати навчальні завдання раціональними способами. Насамперед, це стосується 
тих умінь, оволодіти якими нинішні студенти мали
 
ще в середній школі. Крім цього, можна відзначити, 
що  у  процесі  навчання  названі  проблеми  можуть  виникнути  у  студента  також  з  приводу  завдань, 
виконання яких вимагає нових, специфічних для ВНЗ, навчальних умінь.
 

«Проблемы и перспективы развития науки в начале третьего тысячелетия в странах СНГ»
 
297 
 
 
 
Організація самостійної роботи, керівництво
 
нею –
 
це відповідальна й складна робота кожного 
викладача.  Виховання  активності  й  самостійності  необхідно  розглядати  як  складову  частину 
виховання  учнів.  Це  завдання  виступає  перед  кожним  учителем  у  числі  завдань  першорядної 
важливості. Говорячи про формування самостійності ще у
 
школярів, необхідно мати
 
на увазі
 
два
 
тісно 
зв'язаних
 
між собою завдання. Перше
 
полягає в тому, щоб розвитиу тих, хто навчається,
 
самостійність 
у  пізнавальній  діяльності,  навчити  їх  самостійно  опановувати  знаннями,  формувати  свій  світогляд; 
друге  –
 
в
 
тому,  щоб  навчити  їх  самостійно  застосовувати  наявні  знання  в  навчанні  й 
практичній
 
діяльності.
 
Школа,  інакше  кажучи,  повинна  навчити  дітей  вчитися.  Недарма  існує  твердження,  що 
найкращим  є  той  учитель,  від  якого  учень  може  швидше  всього  звільнитися,  тобто  далі  вчитися 
самостійно.
 
На підставі аналітичних досліджень методистів відомо, що самостійна робота учнів на уроках у 
загальноосвітній  школі  займає
 
приблизно
 10 
%  загального  навчального  часу,  а
 
решта
 90 % 
часувитрачається
 
на  опитування
 
та
 
пояснення  нового  матеріалу.  Отже,
 
домінує
 
активність
 
вчителя,  а 
не  учня,  хоча  насправді  повинно
 
бути  навпаки.
 
Вчительнерідко
 
виступає,
 
головним  чином,
 
у  ролі 
інформатора
 
та
 
контролера,  а  не  керівника
 
таорганізатора  самостійної  роботи  школяра.
 
Нерідко 
вчителі  вважають  своєю  основною  функцією
 
лишепередачу  знань,  а  не  організацію  учнів  та 
спрямування їх на самостійну діяльність. Це не повинно залишатися без уваги.
 
Досліджуючи  роль  самостійної  роботи  при  навчанні,  неодмінно  слід  підкреслити,  що 
самостійнаробота  не
 
є
 
самоціллю.  Вона  є
 
основним
 
засобом  боротьби  за  глибокі  й  міцні  знання, 
засобом формування активності
 
та
 
самостійності як
 
рисиособистості, розвитку розумових здатностей.
 
Ще  у
 
школі  діти  не  здатні
 
абсолютно
 
самостійно  ставити  мету
 
своєї  діяльності
 
та
 
планувати 
свої  дії,  коректувати  їх  здійснення,  співвідносити  отриманий  результат
 
із  поставленою  метою.
 
Однак 
у
 
процесі  навчання
 
школяри
 
повинні
 
досягти  певного
 
і
 
досить  високого  рівня  самостійності, 
що
 
уможливлює  виконання  ними
 
різних
 
завдань,  добувати  нове  в  процесі  розв'язання
 
навчальних 
завдань.
 
Кажучи,  що  не  слід  абсолютизувати  значення  самостійної  роботи  у  навчанні,
 
мають  на  увазі 
ще  й  те,  що
 
головною  функцією  самостійної  роботи  є  формування  висококультурної  особистості,
 
оскільки лише
 
в самостійній інтелектуальній і духовній діяльності розвивається людина.
 
Ще  одним  аспектом  розгляду  самостійної
 
роботи  є  опис  її
 
як  засобу
 
залучення
 
тих,  хто 
навчається,
 
досамостійної
 
пізнавальної
 
діяльності,  засобу
 
її  логічної
 
та
 
психологічної  організації,  а  не 
лише форми
 
організації навчальних занять і не методунавчання
 [5, 
с. 279].
 
Всебічно  визначила  самостійну
 
роботу,  на  наш  погляд,  І.
 
А.
 
Зимняя.
 
За
 
її  визначенням,
 
самостійна  робота
 
є
 
цілеспрямованою,  внутрішньо  мотивованою,
 
структурованою
 
самим  об'єктом  у 
сукупності
 
виконуваних  дій  і  коректованою
   
ним  на  підставі
 
процесу  та
 
результату  діяльності.  Її 
виконання вимагає досить високого рівня самосвідомості, рефлективності, самодисципліни, особистої 
відповідальності,
 
надає
 
учневі задоволення як процес самовдосконалення
 
ісамопізнання
 
[4, с.
 335]. 
Одним  із
 
найдоступніших  шляхів  підвищення  ефективності
 
заняття  та
 
активізації
 
студентів  на 
занятті
 
є продумана самостійна навчальна робота. Саме в процесі особистої самостійної навчальної 
діяльності
 
студент
 
здобуває  міцні  знання.Самостійну
 
навчальну
 
роботу  визначають  як
 
будь
-
яку 
організовану
 
викладачем
 
активну  діяльність  учнів,  спрямовану  на  виконання  поставленої  мети  в 
спеціально  відведений
 
для  цього  час:  пошук  знань,  їх  осмислення,  закріплення,  формування
 
та
 
розвиток  умінь  і  навичок,  узагальнення
 
і
 
систематизаціюзнань.
 
У  самостійній
 
роботі  виділяють
 
фронтальну, 
групову 
та
 
індивідуальну
 
навчальну
 
діяльністьстудентів,
 
які
 
здійснюються
 
під 
керівництвом
 
викладача,
 
що
 
виступає консультантом, але не бере
 
у ній
 
безпосередньої участі.
 
Для
 
самостійної  роботи  студентів  характернавелика
 
активність
 
пізнавальних  процесів,  як 
назанятті,  так  і
 
поза
 
ними.  Самостійна  робота  слугуєзасобом  підвищення  ефективності  процесу 
навчання й підготовки
 
студентів
 
до самостійного поповнення своїх знань.
 
Важливим
 
для  викладача  є  постійне  підвищення  власного  педагогічного  рівня 
та
 
професіоналізму,  засвоєння  та  застосування  нових  методичних  прийомів,  що  сприяють 
спрямуванню  студентів  на  самостійну  роботу.  Тому  викладачі  повинні  завжди  враховувати,  що 
виконання  завдань  самостійної  роботи  повинне  вчити  студентів  мислити,  аналізувати,  визначати 
конкретні завдання, розв’язувати проблеми, що виникають, тобто процес самостійної роботи є шляхом 
навчання творчої діяльності.
 
Протягом самостійного розв'язання проблем студент глибше пізнає сутність предмета, вивчає 
джерела  літератури,  здійснює  пошук  оптимальних  шляхів  рішення.
 
Особливо  важливим  є 
стимулювання успішних студентів (наприклад, додатковими балами) за проведену самостійну роботу, 
здійснений пошук, виконані завдання.
 
Отже,
 
самостійна  робота
 
є
 
засобом
 
навчання,  який  формує
 
у  студентів
 
рух  від  незнання  до 
знання, від нижчого рівня розумової діяльності до вищого.
 
Не  менш  важливу  роль  в  організації  самостійної  роботи  відіграє
 
добірка  навчального 
матеріалу,  тому  що  з  його  допомогою  студентиздобувають
 
інформацію
 
про
 
зміст  навчання. 
Однаквласне
 
інформація  поза
 
мотивацією
 
не  має
 
жлдного  значення  й  жлдним  чином  не
 
впливає  на 
успіхи.Якщо  ж  інформація  співзвучна  потребам  студента  та  емоційно  опрацьовується,  то
 
студент 
отримує імпульс до наступної
 
діяльності.
 

298 
«Проблемы и перспективы развития науки в начале третьего тысячелетия в странах СНГ»
 
 
 
 
 
З 
цього 
погляду,
 
зміст 
навчального 
матеріалу
 
має
 
бути 
доступним
 
студенту, 
повинен
 
випливати
 
з  наявних  у  нього  знань  і
 
спиратися  на  них,  але
 
разом  з  цим  матеріал  повинен 
бути досить складним і важким.
 
Найчастішими
 
педагогічними
 
вадами  є  несистемність  самостійної  роботи  та
 
її
 
випадковість 
щодо
 
змісту,  кількісно  та
 
за  формою.
 
Також  дослідники  відзначають  як  недолік  те,  що  рівень 
пропонованої  самостійності  не  відповідає  навчальним  можливостям
 
студента,
 
може  бутислабко 
виражений індивідуальний підхід.
 
Важливим 
для 
підвищення 
ефективності 
є 
урізноманітнення 
самостійних
 
робіт,
 
пошукоптимальності  за  часом  для  даної  групи.
 
Проводячи  заняття,  на  якому  повідомляється  про 
самостійне  завдання,  викладач  повинен  надати
 
чіткі
 
інструкціїперед
 
цією
 
самостійною  роботою.
 
Домашні  завдання  мають  бути  продуманими  і  пов’язаними  з  поясненим  матеріалом,  а  також  бути 
своєрідною підготовкою до наступної теми.
 
Отже, виконання освітнього завдання самостійної  діяльності студентів організують викладачі, 
по
-
перше,
 
навчаючи  студентів  алгоритмів  самостійної  діяльності  і,  по
-
друге,  розвиваючи  при
 
цьому 
особистість  кожного  студента.  Організація  самостійної
 
роботи,керівництво  нею
 
–
 
це  відповідальна  та 
складна праця кожного педагога.
 
Виховання
 
активності 
та
 
самостійностінеобхідно 
розглядати
 
як 
складову 
виховання 
студентів.
 
Таке  завдання  постає  перед  кожним  викладачем  як  одне  з  першочергових.
 
Розвиток  у 
студентів самостійності в пізнавальній діяльності важливий тим, що це навчає їх самостійному пошуку 
та оволодінню знаннями  упродовж  усієї самостійної професійної  діяльності, застосуванню наявних  у 
них  самостійно  набутих  знань  для  навчання  та  практичної  діяльності.
 
Не  слід  забувати
 
й
 
основної 
функції  самостійної  роботи,  якою  є
 
формуваннявисококультурної
 
особистості,
 
оскільки  лише
 
в 
самостійній
 
інтелектуальній
 
та духовній
 
діяльності розвивається людина.
 
 

жүктеу/скачать 5 Mb.

Достарыңызбен бөлісу: