Державний вищий навчальний заклад

 
 
«Гуманітарний простір науки: досвід та перспективи»
 
____________________________________________________________________________ 
_____________________________ 
Випуск 3 (20 травня 2016 р.) 
 
33 
графіку  оновлення  сайту;  удосконалення  форм  співробітництва  і  координація 
дій  усередині  видавничої  організації;  контроль  забезпеченості  ресурсами, 
додержання технології видавничо-поліграфічного виробництва); 
  авторська  (створення  власного  інформаційного  продукту  (тексту); 
редагування власного інформаційного продукту). 
Відповідно  мета  пропонованої  моделі  формування  професійної 
культури  майбутніх  редакторів  дитячих  освітніх  видань  у  процесі  фахової 
підготовки вимагає на стратегічному рівні підготовку редакторів, яка полягає у 
їх  високому  рівні  професійної  культури  та  удосконаленні  фахових  знань, 
умінь, навичок. Водночас, мета на оперативному рівні визначає спрямованість 
реалізації  професійної  підготовки  у  межах  конкретного  навчального  закладу  і 
ефективної  взаємодії  учасників  навчального  процесу,  що  передбачає 
формування  професійної  культури  майбутніх  редакторів  дитячих  освітніх 
видань.  
Резюмуємо,  що  модель  формування  професійної  культури  майбутніх 
редакторів дитячих освітніх видань у процесі фахової підготовки залежить від 
успішного  впровадження  усіх  компонентів.  Отже,  модель  формування 
професійної культури майбутніх редакторів дитячих освітніх видань у процесі 
фахової  підготовки  тлумачиться  як  універсально-комплексна  взаємодія 
суб’єктів діяльності освітньої та редакторсько-видавничої галузі, в основу якої 
покладено навчально-методичну інформацію із продукцією та її реципієнтами 
шляхом  виконання  стратегічних  етапів  і  операцій,  спрямованих  на  розвиток 
професійної культури та впровадження її у життя як результат навчання. 
 
СПИСОК ДЖЕРЕЛ І ЛІТЕРАТУРИ 
1.  Архангельский  С.И.  Учебный  процесс  в  высшей  школе  и  его 
закономерные основы и методы: учеб.-метод. пособие / С.И. Архангельский. − 
М.: Высшая школа, 1980. – 368 с. 
2. 
Бабанский 
Ю.К. 
Проблемы 
повышения 
эффективности 
педагогических  исследований:  дидактический  аспект  /  Ю.К.  Бабанский. –  М.: 
Педагогика, 1982. – 192 с. 
3.   Беспалько 
В.П. 
Системно-методическое 
обеспечение 
учебно-
воспитательного  процесса  подготовки  специалистов  /  В.П.  Беспалько, 
Ю.Г. Татур. – М.: Высш. шк., 1989. – 141 с. 
4.   Вітвицька  С.С.  Основи  педагогіки  вищої  школи:  підруч.  за  модульно-
рейтинговою  системою  навчання  /  С.С.  Вітвицька.  –  К.:  Центр  навчальної 
літератури, 2011. – 384 с. 
5.  Докучаєва  В.В.  Проектування  інноваційних  педагогічних  систем  у 
сучасному  освітньому  просторі:  [монографія]  /  В.В.  Докучаева.  –  Луганськ: 
Альма-матер, 2005. – 304 с. 
6.   Кузьмина Н.В.  Методы  системного  педагогического  исследования 
/ Н.В. Кузьмина. – Л.: Издательство ЛГУ, 1980. – 123 с. 
7.  Штофф  В.А.  Моделирование  и  философия  /  Виктор  Александрович 
Штофф. – М. – Л.: Наука, 1966. – 301 с. 

 
 
«Гуманітарний простір науки: досвід та перспективи»
 
____________________________________________________________________________ 
_____________________________ 
Випуск 3 (20 травня 2016 р.) 
 
34 
 
УДК 930.2:327.2 (477)«19» 
Ґудзь Віктор 
(Мелітополь, Україна)  
 
ДОНЦОВСЬКЕ БАЧЕННЯ РОСІЇ І СУЧАСНІ РЕАЛІЇ 
 
У  цій  статті  ставиться  мета  проаналізувати  діагноз  Дмитром 
Донцовим імперській Росії та бачення ним історичної ролі України і Заходу у 
виконанні  історичного  присуду  цій  агресивній  імперії.  Завдяки  підлій 
«гібридній війні» Росії з Україною донцовський полум’яний дух і його іскристе 
слово стають все більш злободенними. 
Ключові  слова:  твори  Донцова,  російський  імперіалізм,  месіанство, 
Росія і Захід, політичні завдання України. 
 
The goal put in this article to analyze Dmytro Dontsov’s diagnosis imperial 
Russia  and  his  vision  of  the  historical  role  of  the  West  and  Ukraine  in  the 
implementation  of  the  historical  judgment  for  this  aggressive  empire.  For  the 
duration of sneaky «hybrid war» Russia against Ukraine the fiery spirit by Dontsov 
and his sparkling word is becoming more topical. 
Key words: Dontsov’s works, Russian imperialism, messianism, Russia and 
the West, Ukrainian political objectives. 
 
Очевидно, з молоком матері і переказами діда, з українськими книгами 
набрав  Дмитро  самосвідомості.  Він  знав  Росію  зсередини,  бачив  її 
шовіністичні  нутрощі  в  зросійщеному  провінційному  Мелітополі,  де  провів 
свої  перші  17  років  і  закінчив  реальне  училище.  Подальший  курс  політичної 
анатомії  і  психології  Росії  здібний  юнак  пройшов  у  її  столиці  –  в 
Петербургському  університеті.  Тоді  визрів  і  його  знаменитий  виступ  на 
Другому  Всеросійському  студентському  з’їзді  у  передвоєнному  1913  р.  – 
діагноз Росії і цілепокладання Україні.  
Росії,  він  присвятив  численні  спеціальні  праці  або  розділи  і  в  інших 
дослідженнях.  Чотирнадцять  із  них  згадує  очільник  Науково-ідеологічного 
центру  імені  Дмитра  Донцова  і  укладач  10-томника  творів  мислителя  Олег 
Баган [1, c. 7].  
Загалом  теоретична  спадщина  Донцова  досить  глибоко  і  розлого 
опанована  дослідниками.  Є  і  спогади,  і  численні  статті,  і  різнофахові 
дисертації,  і  навіть  монографії,  у  яких  висвітлені  гострі  і  блискучі  грані 
донцовського  таланту.  Той  же  О.  Баган,  один  із  кращих  знавців  історіософії 
Донцова,  вважає:  «Цілі  томи  спогадів,  документів,  розлогих  історіографічних 
описів  Національної  революції  1917  −  1920  рр.  не  в  силі  замінити  чи 
дорівнятися  до  аналітичних  оцінок  Д.  Донцовим  цих  подій  і  причин 
національних поразок» [1, c. 6].  
ІСТОРІЯ 

 
 
«Гуманітарний простір науки: досвід та перспективи»
 
____________________________________________________________________________ 
_____________________________ 
Випуск 3 (20 травня 2016 р.) 
 
35 
Відтак  на  сьогодні  ще  актуальнішим  стало  зауваження  Сергія  Квіта 
2000  року:  «Але  за  останні  десятиліття  в  Україні  та  діаспорі  багато  що  з 
донцовської  спадщини  було  викривлено,  втрачено  і  забуто»  [4,  c.  7].  Тому  й 
ставимо собі за мету проаналізувати донцовський діагноз Росії та бачення ним 
завдань  України  і  Заходу  для  здійснення  цій  агресивній  імперії  історичного 
присуду. 
Знаменним  є  розділ  праці  Донцова  «Дух  Росії»  під  назвою  «Сили 
антихриста»
 [5]  де,  він  показує  безбожжя  і  примітивізм  російського 
суспільства  та  його  еліти,  котрі,  як  засвідчив  видатний філософ  В.  Соловйов, 
жили  лише  догмами  і  обрядами,  «ніскільки  не  дбаючи  про  те,  щоб  надати 
політичному  і  суспільному  життю  християнський  характер»
  [6].  Д.  Донцов 
характеризує  російську  віру  як  «шаманське  православ’я»  [5],  позаяк 
православна  Церква  в  Росії  перейняла  помпезну  візантійську  форму,  але  не 
християнський дух і завжди була – в традиціях цезарепапізму – на імперській 
безбожній  службі.  За  життя Донцова –  філією  КДБ,  а  тепер –  ФСБ.  Верховод 
ідеологів  «Русского  міра»  –  патріарх  РПЦ  Кірілл  (Гундяєв),  маскуючи 
московську  агресію,закумулював  споконвічні  претензії  «країни  Моксель»  на 
історичну Русь-Україну: «У південних межах історичної Русі розгорілася нині 
міжусобна битва» [7].  
Щодо  культивованого  в  Росії  месіанства,  то  «Москва  нагадує  того 
опанованого  нечистим  духом  чоловіка  в  Євангелії,  який  кричав  і  бився  до 
каміння,  розривав  свої  ланцюги,  і  якого  ніхто  не  мав  сили  угамувати!»  [5],  – 
пише Д. Донцов. Як юрист і політолог, він логічно прийшов до висновку, що, 
по-перше,  «Росія  завжди  була  носієм  месіанського  ідеалу»,  по  друге,  що 
імперія  завжди  розробляла  кожну  стадію  своєї  експансії  з  перспективою 
боротьби  проти  Європи  як  цілості.  Більше  того,  російські  вожді,  знаходили  і 
знаходять  гаряче  розуміння  більшості  населення.  «За  найсвятішим 
переконанням  кожного  москаля,  загал,  і  то  російський  загал,  має  диктувати 
закони життя цілому світові»
 [8, с. 106]. 
Це  нам  дає  розуміння  причин  і  витоків  ідеї  теперішньої  «гібридної 
війни»  неоімперії  проти  України.  Не  захист  «законного»  Януковича  чи 
«русскоязичного  насєлєнія»  від  репресій  «хунти»  –  спланована  агресія 
розжирілої на нафтодоларах і роздутої імперською пихою євразійської потуги 
проти  цивілізованої  Європи,  до  якої  повернулася  Україна  –  ось  головна 
причина вторгнення Росії у Крим і на Донбас.
 «Випустити з-під своєї контролі 
колосальну територію з кількадесят-мільйоновою людністю, посіданню котрої 
Росія 
завдячує 
своє 
великодержавне 
становище 
… 
дати 
свободу 
самовизначення  30  мільйонам  людності,  від  котрої  виключно  залежить,  чи 
Росія зостанеться державою однонаціональною, чи перетвориться в федерацію 
націй – на це жодний росіянин не піде»
 [9]. Прикметно, що інформагентством 
«Блумберг»  були  опубліковані  дані  про  наказ  Путіна  вторгнутися  в  Україну 
ще до втечі Януковича [10]. 
Як  і  передбачив  Донцов,  сучасні  «фальшиві  поводирі  Москви» 
маскують  свою  експансію  «брехливими  лозунгами»
  –  гаслами  «Русской 
вєсни»  і  «Русского  міра».  Хіба  не  таку  брехню  про  відсутність  російських 
«зелених чоловічків»  у Криму і купівлю сепаратистами зброї у  супермаркетах 

 
 
«Гуманітарний простір науки: досвід та перспективи»
 
____________________________________________________________________________ 
_____________________________ 
Випуск 3 (20 травня 2016 р.) 
 
36 
почув світ у 1914 р. від шанувальника Геббельса – президента Росії Владіміра 
Путіна?  
Дмитро  Донцов  доводить,  що  московські  правителі  завжди  навмисно 
плутали  добро  і  зло,  прекрасне  і  огидне,  зомбуючи  народ  ідеями  його 
обраності. 
Російський  психолог  Л.  Петрановська  констатує:  «Мало  того,  що 
російська  влада  фактично  віджала  перемогу  у  усіх  інших  країн,  що  билися  з 
фашизмом,  –  тепер  уже  Україна  і  Грузія  «самі  фашисти»,  а  усім  іншим 
належить  лише  приїхати  постояти  поряд  з  Путіним  на  трибуні»  [11].  Правда, 
не  дуже  то  й  їдуть  до  приватизатора  Перемоги,  навіть  білоруський  «бацька» 
цього року відцурався… 
На  підтвердження  висновків  Донцова,  послідовник  «патрона  брехні», 
В. Путін, у посланні Федеральним Зборам 4 грудня 2014 р. просторікував про 
«тисячолітній шлях Вітчизни», «величезне цивілізаційне і сакральне значення» 
для  Росії  Криму,  де  лежить  «духовний  витік  формування  багатоликої,  але 
монолітної російської нації і централізованої Російської держави» [12]. Проте, 
як  відомо,  ще  К.  Маркс  писав,  що  Московія  постала  з  кривавого  монголо-
татарського  рабства  і  до  сьогодні  діє  як  навіжена  орда.  Директор  Левада-
Центру  Л.  Гудков  підтвердив:  «Все  розуміння  «особливого  шляху» 
обмежується зведенням бар'єру між собою і Заходом. Я вважаю, що насправді 
це  спроба  послабити  комплекс  колективної  національної  неповноцінності, 
пов'язаний  з  неприємним  і  всіляко  притлумленим  усвідомленням  того,  що 
Росія  не  готова  стати  сучасним,  розвиненим  і  правовим  суспільством  і 
державою, як країни Заходу. … Це зворотна сторона імперського домінування 
й віри у власну винятковість: суміш зарозумілості і приниженості» [13]. 
Ще  одну  рису  російської  спільноти  Д.  Донцов  визначав  як  «дух 
російського  варварства»  або  «культуру  примітивізму»
 [5; 8].  Один із розділів 
його  праці  «Підстави  нашої  політики»  має  влучну  і  яскраву  назву  «Варварія 
московська»
 [14]. На переконання Донцова  «Цей примітивізм, цю аморфність 
у  будові  російського  народного  організму  слідно  на  всіх  полях  громадського 
життя  в  Московщині:  на  полі  соціальному,  родинному,  політичному, 
релігійному  і  духової  культури»
  [14,  с.  31].  Посилаючись  на  російських 
класиків  та  історичні  факти,  він  доводить  наступну  тезу:  «Що  впадає  у  вічі, 
коли  зіставляються  два  світи  –  латинсько-германський,  до  якого  належать 
західні  слов’яни  разом  із  українцями,  і  російсько-московітський?  Багатство 
фарб, піднесеність  упродовж  усієї історії, рухливість народних мас, напруга в 
конфліктах, вільна гра сил, могутня роль великих особистостей, примат права і 
логіки  –  на  Заході;  монотонність,  пригноблене  становище  особистості, 
безбарвність  історичних  подій,  недиференційованість  елементарних  сил 
народу,  надміру  велика  роль  держави  –  в  Росії»
  [5].  Світ  подивувався 
мужності,  самопожертві, гідності  і  рухливості та  вільній  грі  сил  українців  під 
час «Помаранчевої революції» 2004 р. і «Революції гідності» 2013-2014 рр. як і 
зараз  схиляється  перед  героїкою  добровольців  АТО  і  волонтерського  руху.  В 
Росії  за  чверть  віку  народні  протести  керувалися  «зверху»  і  набували  форм 
владної  боротьби.  Так  було  і  у  1991  р.,  коли  президент  Росії  Борис  Єльцин 

 
 
«Гуманітарний простір науки: досвід та перспективи»
 
____________________________________________________________________________ 
_____________________________ 
Випуск 3 (20 травня 2016 р.) 
 
37 
протистояв  ДКНС  (ГКЧП),  і  у  1993,  коли  він  розпустив  Верховну  Раду  РФ  і 
здолав призначеного нею О. Руцького.  
Сьогоднішнє  російське  суспільство,  за  винятком  купки  мислячої 
інтелігенції,  така  ж  «Варварія  московська».  Як  пише  російський  поет 
Олександр  Бившев,
  «Кнут  и  стадность  –  вот  черни  истоки  /  Запах  крови 
приводит  всех  в  раж  / Машут  флагом  в  свинячьем  восторге  /  И  ревут  во  всю 
глотку:  «Крым  наш!»  [15].  Не  заглиблюючись  у  внутрішні  проблеми 
депресивної і багато в чому девіантної у поведінці російської маси, зважимо на 
думку  політолога  В.  Каспрука:  «Можна  сказати,  що  майже  100  років 
неприродного відбору на території Російської Федерації зробили свою справу. 
З’явився  «радянський  народ»,  котрий  відрізняється  від  усіх  інших  народів 
невмінням  тверезо  мислити  і  ухвалювати  самостійно  рішення,  який  має 
слабку,  незахищену  від  телепропаганди  психіку  і  схильний  до  сприймання 
маячних ідей» [16].
  
Такі  висновки  повністю  відносяться  і  до  населення  тієї  частини 
України,  яка  постійно  голосувала  за  таких  захланних  представників 
«радянських людей» як В. Янукович чи П. Симоненко. Йдеться, передусім про 
Донбас  та  Крим,  де  найбільша  частка  людей,  визначених  Донцовим  таким 
чином:  «У газардовій (азартній. – В. Г.) психіці слов'янина взагалі, а українця 
зосібно,  що  не звикла  шукати  рятунку  лише  у  власній  силі  (сим  займа¬ються 
«педанти»  німці),  Росія  представлялася  ще  недавно  країною  мрій,  а  може,  й 
землею  обітованою.  Дикість  і  некультурність  там  тягли  до  себе  дикі  і 
некультурні  елементи  тут»
  [8, с.  98].  Хіба  це  не  про  вульгарних  «нашмяш»  у 
Криму чи диких «моторол» на Донбасі? 
У  своїх  працях  Донцов  доводить,  що  глибинною  причиною  постійної 
експансії  Росії  на  Захід  є  не  окремо  взятий  царський  імперіалізм  чи 
більшовизм, а органічно притаманний нащадкам євразійської Орди руйнівний 
завойовницький  рух.  Це  спонукало  вченого  виводити  підстави  української 
політики  не  з  тактичних  малоросійських  схем,  а  із  стратегії,  базованої  на 
усвідомленні історично і геополітично зумовленої російської небезпеки.  
Політикум  незалежної України прийшов до такого  усвідомлення через 
кров  на  Південному  Сході.  А  от  чи  усвідомить  російську  загрозу  Захід, 
Дмитро  Донцов  сумнівався.  «Якщо  ми  займемося  подіями  сучасності,  то 
побачимо,  що  уроки  історії  залишилися  марними.  –  констатував  вчений.  – 
Союзники виграли війну проти Німеччини, проте втратили мир. Те, що тепер 
Росія  загрожує  цілому  світові,  відбувається  не  внаслідок  її  військової  сили,  а 
завдяки  дружній  до  росіян  політиці  Заходу»  [5].  Він  вважав,  що 
«Матеріалістичні  божки  затьмарюють  судження  провідних  людей  Заходу, 
демобілізуючи їх психічно, морально…» [5]. 
Хоч і сьогодні, як і в часи Донцова, наляканий ядерною зброєю в руках 
неадекватного  неофюрера,  «Захід  категорично  не  погоджується  бачити  у 
величезній російській імперії склеювання докупи різних націй і санкціонувати 
програму  її  поділу»  [5],  українська  перемога  у  війні  з  нею  і  її  бандитами-
«новоросами» неминуче здетонує національно-визвольний рух у самій імперії, 
який,  поряд  із  зовнішніми  санкціями,  приведе  до  краху  путінського  режиму  і 
розвалу Росії.  

 
 
«Гуманітарний простір науки: досвід та перспективи»
 
____________________________________________________________________________ 
_____________________________ 
Випуск 3 (20 травня 2016 р.) 
 
38 
Тому,  сподіваючись  на  допомогу  Євросоюзу,  НАТО  і  США,  яка  нас 
посилює  і  гальмує  агресора,  маємо  пам’ятати  застереження  Донцова  і  в 
кінцевому  рахунку,  керуватися  його  закликом:  «Най  нас  не  страшить 
непомірність  завдання,  най  не  сліпить  нам  очі  величезність  Росії.  Великі 
здають ся нам такими тому, що ми стоїмо перед ними на колінах. Росія взагалі 
не  лишила  нам  свободи  вибору.  Вона  поставила  нас  перед  дилемою:  або 
цілковита  національна  смерть,  або  –  безпощадна  боротьба»  [9].  У  наш  час 
остаточно  здійснюється  донцовське  передбачення  і  поставлене  ним  завдання: 
«Гадаю, що большевизм хилиться до упадку, але політика Росії загалом була і 
буде  чиста  «Мachtpolitic»  (політика  сили.  –  В.Г.),  тому  боротьбу  з  нею  треба 
поставити в ширші рамки: ся Мacht мусить бути зламана, зламана на Україні, 
на Кавказі, на Дону, в Сибірі. Лише тоді згасне цей вулкан, який і досі заливає 
нас лавою вогню і бруду» [17, с. 280]. 
Століття тому більшовик В. Ленін та кадет П. Мілюков, відчувши силу 
духу  і  думки  молодого  Донцова,  вважали  його  найбільшою  небезпекою  для 
Росії.  Адже,  як  бачимо,  він  не  лише  довів  безбожність,  примітивність, 
стадність,  патерналізм,  претензії  на  месіанство  російського  соціуму,  а  і 
визначив  його  азійську  ординську  природу,  домінантну  за  всіх  режимів,  та 
історичну  приреченість  Росії.  За  Донцовим,  саме  Україна,  як  передовий 
форпост оксидентальної потуги, покликана зупинити свого історичного ворога 
і,  за  допомогою  вільного  світу,  розвалити  останню  імперію  Сходу.  Навіть 
побіжний  розгляд  донцовських  оцінок  ментальної  природи  Росії  і  її  політики 
показує  їх  цінність  для  невтішного  діагнозу  і  смертельного  вироку  сучасній 
путінській Росії і її «рашизму». Тому полум’яне донцовське слово залишається 
для українців не тільки інтелектуальною поживою а й ідеологічним динамітом. 
Скористаймося! 
 

жүктеу/скачать 2,66 Mb.

Достарыңызбен бөлісу: