«Вітчизняна наука: сучасний стан, актуальні проблеми та перспективи розвитку»

«Проблемы и перспективы развития науки в начале третьего тысячелетия в странах СНГ»
 
327 
 
 
 
А.М. Хамзина
 
(Костанай, Казахстан)
 
 
ЭКЗОТИЧЕСКАЯ ЛЕКСИКА ТЮРКСКОГО ПРОИСХОЖДЕНИЯ (НА МАТЕРИАЛЕ ПОЭЗИИ 
О.СУЛЕЙМЕНОВА, РОМАНА М.АУЭЗОВА «ПУТЬ АБАЯ»)
 
 
Межъязыковые
 
лексические  взаимодействия  представляют  собой  естественное  явление, 
представляющее  собой  характерную  черту  всех  языков  мира.  К  заимствованным  словам  относятся 
экзотизмы,  которые  в  точной  филологической  классификации  составляют  отдельный
 
пласт 
варваризмов. [1, стр.18]
 
Характеристика экзотической лексики представлена
 
в работах Беляевой О.А., Ефремова Л.П., 
Зачевского  Е.А.,  Крысина  Л.П.,  Листровой
-
Правды  Ю.Т.,  Павлова  Б.Н.,  Сапарова  К.,  Супруна  А.Е., 
однако  ранее  не  были  детально  рассмотрены  примеры  использования  экзотической  лексики 
тюркского  происхождения  в  аспекте  художественных  произведений,  не  были  определены  приемы 
введения  экзотизмов.  Также  следует  отметить,  что  в  данной  работе  на  основе  произведений 
казахских авторов рассматриваются большей частью казахизмы.
 
Экзотизмы рассмотрены в научной литературе в аспекте ее принадлежности заимствованной 
лексике, их особенностью является обозначение явления культуры другого народа и нахождение на 
периферии  словарного  состава.  Экзотическую  лексику
 
различают  по  степени  употребительности  и 
сфере использования.
 
Вследствие того, что у экзотизмов присутствует некий локальный компонент, их можно спутать 
с локализмами. Следует отметить, что многие экзотизмы могут отличаться усложненной семантикой, 
определить их значение составляет трудность. [2, стр.26]
 
Среди признаков экзотизмов выделяются следующие:
 
1.  Экзотизмы  обычно  не  переводятся,  так  как  обозначаемые  ими  реалии  специфичны  и 
присущи только тому народу, о котором рассказывается.
 
2.  Сохраняют  в  своем  большинстве  национальные  языковые  черты  (кроме  графического  и 
отчасти фонетического облика).
 
3.  Слова,  с  четко  закрепленной  принадлежностью  к  определенной  стране,  республике, 
области и национальности.
 
4. Малоизвестны носителям того языка, в котором употребляется.
 
5.  Не  имеют  синонимов  в  русском  языке,  поэтому  их  еще  называют  безэквивалентной 
лексикой. [1, стр.22]
 
Несомненно, исследователи расходятся во мнении, определяя признаки экзотизмов.
 
Имеет место разделение экзотической лексики на узкие и широкие
. 
Узкие экзотические слова 
отражают  быт,  культуру,  организации  и  т.  п.  одной  страны:  кара
-
жорга  (каз.  танец).  Широкими 
называют явления, свойственные жизни нескольких стран, союзных республик и т. п. К ним относятся 
слова: юрта 
(
переносное каркасное
 
жилище
 
с войлочным покрытием у
 
кочевых народов
). 
Приемлемым  будет  разделить  экзотизмы  на  заменимые  и  незаменимые.  К  заменимым
 
относятся такие слова,  которые можно перевести на  русский язык без особого  ущерба для смысла: 
Аллах
 
–
 
Бог.  Незаменимые  экзотизмы,  т.  е.  непереводимые.  Нельзя  слово  тенге
 
перевести  как 
рубль, тюбетейка заменить в тексте шапкой и шляпой, салма
 
назвать просто супом. [1, стр.29]
 
Экзотическая лексика употребляется в текстах художественной литературы и публицистике. В 
произведениях,  рассказывающих  о  жизни  других  стран,  других  народов,  экзотизмы  выполняют 
номинативную функцию –
 
называют понятия, которым нет эквивалентов в русском языке, также они, 
выполняя эстетическую функцию, являются средством создания юмора, описания внешнего портрета 
героя, средством  эмоционально
-
оценочной, а также образной характеристики явлений,  отражающих 
национальную языковую специфику. [1, стр.33]
 
Использование  казахскими  писателями  в  своих  произведениях  экзотизмов  тюркского 
происхождения обусловлено, прежде всего, потребностью и желанием автора преподнести читателю 
национальные особенности в первозданном виде, окунуть его в атмосферу жителей степи.
 
Пестрая  и  многообразная  поэзия  Олжаса
 
Сулейменова,  народного  поэта  Казахстана,  может 
послужить прекрасным примером активного использования тюркских экзотизмов в целях колоритного 
описания национальной жизни своего народа.
 
Самым  распространенным  и  обыденным  способом  ведения  экзотизмов  в  художественный 
текст  является  слово,  словосочетание,  нацеленное  на  название  предмета  быта,  национальной 
реалии жизни и т.д. Например, в произведении «Путь Абая» М. Ауэзов наиболее часто  употребляет 
экзотизмы  юрта,  аул
 
для  обозначения  жилища  степных  жителей,  места  их  проживания, 
административной  единицы.  Также  часто  употребляемы  географические  названия,  имена 
собственные,  клички  животных,  обозначаемые  экзотической  лексикой.  Так,  О.Сулейменов  в  своих 
стихотворениях  обозначает  географические  названия  мест,  присущих  историческому  проживанию 
степного народа, имена собственные. Примером могут послужить его стихотворения  «Бетпакдала», 
«На  озерах  Кургальджино»,  «Иссык»,  «Ришад,  сын  степняка»,  «Про  Асана  невезучего»,  «Смерть 
Назыма  Хикмета»,  «Последнее  слово  акына  Смета»,  «Ешь  мед,  Асан!»,  «Поэтесса  из  кишлака 
Кашмир»,  «Сентиментальный  мулла  Рахметулла»,  «В  духане  у  Хайяма»
 
и  т.д.  В  романе
-
эпопее 
М.Ауэзова мы часто сталкиваемся с именами персонажей, представляющих собой экзотизмы: «Улжан 

328 
«Проблемы и перспективы развития науки в начале третьего тысячелетия в странах СНГ»
 
 
 
 
 
тщательно припоминала, что еще нужно
 
купить перед отъездом, и ежедневно посылала на базар 
Абая, Такежана, Габитхана и Ербола».[4, стр.323]
 
Также  можно  выделить  использование  экзотизмов  в  качестве  сравнительных  оборотов. 
Например, в стихотворении «Аллах запрещал нам...»:
 
Довольно –
 
джейранов
 
И темных миндальных зрачков!
 
И косы
-
арканы, и луны, и сладостный лал. [3, стр.242]
 
Автор  сравнивает  косы  молодой  девушки  с  арканом,  видом  каната.  Аркан  используется 
степными жителями в  работе с лошадьми, на некоторых спортивных мероприятиях, следовательно,
 
представляет собой довольно крепкую веревку. Степные красавицы испокон веков славились длиной 
и  силой  своих  крепких,  черных  волос,  поэтому  сравнение  девичьих  кос  здесь  с  арканом  вполне 
уместно.  Гордость  за  обладание  длинной,  крепкой,  как  аркан,  косой  этнически  свойственно 
казахскому  народу,  из  поколения  в  поколение  передавалась  святость  именно  волос  девушек.  Этим 
обусловлено и то, что степные жительницы ходили всегда с аккуратно собранными волосами
. 
Верным было бы выделить еще и введение экзотизмов
-
междометий и экзотизмов
-
обращений, 
которые, пожалуй, составляют один из наиболее интересных пластов экзотической лексики. Именно 
междометия и обращения сохраняют всю сущность национальной самобытности народа, никогда не 
претерпевая  каких  бы  то  ни  было  изменений.  В  произведениях  О.Сулейменова  можно  встретить 
междометия  и  обращения,  свойственные  казахскому  языку.  Например  стихотворение  «Помнишь 
первые сказки мои...»:
 
В море книг я барахтался,
 
Мама кричала: «Ой
-
бай,
 
Разве можно так много!»[3, стр.33]
 
Междометие «Ой
-
бай» в адаптированном переводе можно выразить как «Боже мой». Данное 
слово  выражает  удивление  с  сохранением  оттенка  неожиданности,  порой  огорчение  или 
разочарование, вследствие чего нельзя его полностью отождествлять с адаптированным переводом.
 
В стихотворении «Айналайын» Сулейменов ласково обращается к Земле:
 
Кружись, айналайын, Земля моя! [3, стр.174]
 
«Айналайн»  –
 
обращение  к  дорогому  человеку.  Это  слово  может  употребляться  как  в 
отношении  родственников  всех  возрастов,  так  и  в  отношении  друзей,  знакомых,  в
 
целях  утешения, 
ласкательного обращения и т.д.
 
В стихотворении «Я таю над ночными городами...»:
 
...И ожидают кони
 
Пронзительного выкрика «Атой!»[3, стр.97]
 
«Атой» обозначает здесь тревогу.
 
В  произведении  Мухтара  Ауэзова  «Путь  Абая»  в  основном  все  экзотизмы
-
обращения 
адаптированы.  За  редким  исключением  можно  встретить  экзотические  обращения,  близкие  к 
варваризмам:  «Они  столпились  вокруг  него  с  пожеланиями:  «Хош!..  Хош,  мирза!..Счастливого 
пути!..  Дай  бог  благополучно  доехать!».  [4,  стр.125].  Использованный  экзотизм  обозначает 
пожелание счастливого пути, что уже ясно из контекста.
 
Таким  образом,  можно  выделить  три  основных  способа  вкрапления  экзотизмов  в 
художественный  текст:  введение  непосредственного  слова  или  словосочетания,  как  обозначения 
предмета или реалии, использование экзотизма как сравнительный оборот, экзотизмы
-
междометия и 
обращения.
 
 
Список использованной литературы
 
1. 
Е.М.
 
Галкина
-
Федорук,  современный  русский  язык  (лексикология,  фонетика,  словообразование) 
Е.М. Галкина
-
Федорук, К.В.Горшкова, Н.М.Шанский –
 
М., МГУ, 1962г. –
 
344с.
 
2. 
Е.А.
 
Зачевский  –
 
Общее  и  национальное  в  лексике  языков  народов  СССР
  / 
Е.А.
 
Зачевский, 
Е.Г.
 
Ковалевская –
 
М.
 
Просвещение, 1983 –
 111 
с.
 
3. 
Сулейменов  О.  Избранное:  Стихотворения  и  поэма/  сост.  и  автор  предисловия  С.
 
Абдулло.  –
 
Алматы: Раритет, 2006. –
 416 
с.
 
4. 
Ауэзов  М.  Путь  Абая.  Роман,  т.I,  т.II,  редактор  Е.
 
Сатыбалдиев,  Алматы  «Жазушы»,  1982
 
г.  –
 
608 
с.
 
(т.I), 592
 
с.
 
(т.II)
 
 
Научный руководитель:
 
кандидат филологических наук Сегизбаева К.К.
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

«Проблемы и перспективы развития науки в начале третьего тысячелетия в странах СНГ»
 
329 
 
 
 
Инна Цвырова
 
(Россия, Курск)
 
 
СТРУКТУРА И ЛЕКСИЧЕСКАЯ НАПОЛНЕННОСТЬ «ОЧИСТИТЕЛЬНЫХ» ОБРЯДОВ, 
СОПРОВОЖДАЮЩИХ ПРИХОД ЧЕЛОВЕКА В ЭТОТ МИР
 
 
В  древние  времена  на  Руси  считалось,  что  все,  происходящее  с  человеком  –
 
будь  то 
рождение, смерть или болезнь –
 
подчинено темному, нечистому, загробному, злому миру. Рождение 
и смерть человека особенно страшили суеверных людей [2].
 
Наши предки искренне верили, что не только ребенок является носителем нечистой силы, но 
и  его  мать  представляет  опасность  для  живущих,  так  как  она  служит  проводником  между  мирами: 
явленным миром и  другим, нечистым миром.  Через тело женщины ребенок приходит в  земной  мир. 
Но  вместе  с  ребенком  в  земной  мир  может  проникнуть  и  нечисть,  поэтому  очищающие  от  темной 
силы  обряды  совершались  не  только  над  младенцем,  но  и  над  его  матерью.  Эти  обряды  носили 
название «очистительных».
 
Рождение  человека  –
 
огромное  событие  для  семьи,  ожидаемое  с  радостью,  надеждой  и 
страхом.  Еще  задолго  до  разрешения  родительницы  от  бремени  молились  за  благополучный  исход 
родов и желали заранее узнать пол и хотя бы отчасти будущую судьбу младенца. В древние времена 
на  Руси  покровительницами  рожениц  считались  святая  Анастасия  Узоразрешительница  и  святая 
Анна,  в  день  памяти  которой  (22  декабря)  беременным  полагалось  поститься  и  запрещалось 
заниматься какой
-
либо работой [7].
 
Люди верили, что облегчение родильнице могла принести такая молитва: "Господь со мною, 
Господь оберегает меня, рабу твою (имярек), во дни и в нощи и на всякий час! Прошу и молю тя, 
Господи,  через  муку  Твою  святую,  которую  претерпел  нас  ради  грешных,  и  кровь  святую 
праведную юже излиял! Святой Пророче Предтече Господень Иоанн и все святые! Молите о мне, 
грешной, милостивого Бога дати ми дитя породить
" [10]. 
По  наступлении  родов  женщина  прощалась  с  домочадцами  и  оставалась  только  с  бабкой
-
повитухой  (женщиной,  которая  принимала  роды  и  выполняла  обязанности  окушера
-
гинеколога  и 
медсестры). В день родов к роженице приходили близкие подруги и родственницы. Как ни странно, но 
даже эти люди считались опасными для всех остальных, так как они присутствовали при «греховном 
событии»  –
 
рождении  младенца.  То  есть  в  них  мог  вселиться  злой  дух,  пришедший  на  землю  во 
время родов.
 
Для  облегчения  страданий  развязывали  все  узлы  на  одежде  роженицы  и  расплетали  косу, 
отпирали в доме все замки и ящики. Если женщина сильно и долго мучилась, зажигали венчальные 
свечи  перед  образами,  трижды  водили  вокруг  стола,  а  мужа  заставляли  песок  боронить.  Иногда, 
чтобы  ускорить  разрешение  от  бремени,  домашние  неожиданно  пугали  роженицу,  крича  под  окном 
"
Горим!  Пожар!".  Если  женщина  мучилась  родами  двое
-
трое  суток,  просили  священника  отслужить 
молебен.  После  благополучного  окончания  родов  повивальная  бабка  обрезала  и  завязывала 
пуповину  у  ребенка  и  обмывала  его.  Когда  новорожденного  купали  в  первый  раз,  в  воду  клали 
серебряные деньги для обеспечения богатства в будущем [10].
 
При  рождении  девочки  воду  после  первого  купанья  часто  выливали  в  малинник,  так  как 
малина у славян символизировала красоту. До сих пор сохранилось в языке выражение: "Не девка –
 
малина!". После купания мальчика вода
 
выливалась на перекресток дорог –
 
на счастье. Существовал 
обычай  принимать  новорожденного  в  отцовскую  рубаху,  чтобы  отец  любил,  и  класть  на  косматый 
тулуп, чтобы был богат. Ребенка первому передавали отцу, который сам клал его в люльку и как бы 
прилюдно признавал своим детищем [6]
. 
Как только выполнены были все процедуры после выхода младенца из утробы матери, хозяин 
дома приглашал священника, который окроплял святой водой дом, комнату ребенка, читал молитвы 
очищения для матери, ребенка и отдельно для женщин, которые присутствовали при родах.
 
После  прочтения  молитв,  мать  и  отец  ребенка  должны  были  дать  своему  чаду  имя 
(обязательно в этот же день). Затем назначался день, когда младенца будут крестить. На этом роль 
священника на время заканчивалась. Так завершался первый этап очищения. Только после этого все 
жители дома могли вздохнуть спокойно и не волноваться за свое будущее.
 
Деток родить –
 
не веток ломить. Горьки родины, да забывчивы 
[10]. 
Следом наступал второй этап очищения младенца и матери. Заключался он в мытье матери и 
ребенка  в  бане.  Нужно  заметить,  что  в  некоторых  поселениях  Руси  было  принято  рожать  прямо  в 
бане, где мать с ребенком держали несколько дней. В других местах женщина рожала в доме, а затем 
ее и ребенка переводили в баню, где проходили первые дни жизни младенца. Как в православии, так 
и в язычестве, женщина считалась «нечистой», а где, как не в бане, можно смыть нечистоту? В любом 
случае,  мать  с  ребенком  оказывалась  в  бане,  спустя  несколько  часов  после  родов,  где  женщина
-
повитуха совершала
 
обряд очищения.
 
Начинали всегда с ребенка. Прежде чем вымыть тело младенца, повитуха обильно поливала 
камни водой, чтобы пар заполнил всю парилку. Это нужно было для того, чтобы тело стало мягким. 
Еще одно поверье наших предков: плод всегда твердый как кость или камень, даже когда младенец 
вышел  из  утробы,  он  остается  твердым.  Чтобы  размягчить  его,  нужен  был  пар.  Затем 
новорожденного  клали  на  банный  веник  и  приступали  к  «массажу»  (в  народе  это  называли 

330 
«Проблемы и перспективы развития науки в начале третьего тысячелетия в странах СНГ»
 
 
 
 
 
растягиванием).  Повитуха  разминала  руки  и  ноги,  голову,  уши  и  нос  ребенка,  считая,  что  таким 
образом  она  придаст  телу  нужные  формы  и  исправит  любые  родовые  дефекты.  Такой  «массаж» 
улучшал кровообращение, помогал суставам приобрести гибкость, а коже эластичность [2].
 
При растягивании повитуха брала правую ручку ребенка и тянула ее к левой ножке и наоборот 
–
 
левую  ручку  к  правой  ножке.  Дело  в  том,  что  наши  предки  считали,  что  в  темном  мире  все 
перевернуто:  там,  где  право,  находится  лево,  а  там,  где  верх,  находится  низ.  Следовательно, 
новорожденный,  пришедший  из  того  мира,  тоже  перевернут.  Повитуха  же  «выворачивала»  ребенка 
как положено в земной жизни.
 
Матери  младенца  уделялось  не  меньше  внимания.  Придя  в  баню,  повитуха  наливала 
женщине  водки  (браги,  настойки  или  другого  алкогольного  напитка)  и  давала  ей  полежать,
 
пока  не 
совершит обряд с ребенком. Затем начиналось восстановление материнского организма.
 
Родившая женщина, по поверью, считалась заново рожденной. Объяснялось это тем, что ее 
тело  претерпевало  сильные  изменения,  то  есть  разрушалось,  следовательно,  женщина  умирала. 
Через  некоторое  время  тело  приходило  в  норму,  этот  процесс  считался  рождением  матери.  Роль 
повитухи  –
 
ускорить  процесс  «рождения»  женщины  и  очистить  новорожденного.  Банный  обряд 
повторялся  ежедневно  в  течение  недели  (иногда  дольше).  На  этом  «очистительные»  обряды 
завершались [2].
 
Таким  образом,  рассмотрев  структуру  и  лексическую  наполненность  «очистительных» 
обрядов, сопровождавших в древние времена рождение ребенка на Руси, мы обнаружили следующие 
характерные особенности:
 
1. 
рождение  ребенка  издревле  считалось  очень  важным  событием  не  только  для  отца  и 
матери, но и для всех жителей поселения;
 
2. 
«очистительные» обряды совершались как над младенцем, так и над его матерью. У наших 
предков  существовало  поверье,  что  ребенок  является  носителем  нечистой  силы,  а  его  мать 
представляет опасность для живущих, так как она служит проводником между явленным и нечистым 
мирами;
 
3. 
исследуемые  обряды  являются  абсолютным  отражением  исторически  сложившихся 
представлений  русского  народа  о  приходе  человека  в  этот  мир  и  имеют
 
огромную  культурную  и 
этническую ценность.
 
 
Литература:
 
1. 
Афанасьев А.Н. Мифология Древней Руси. –
 
М.: Эксмо, 2007. –
 
608 с.: ил.
 
2. 
Блог о всемирной истории 2006
-
2013 / Электронный ресурс/ http://history.ya1.ru/?p=200
 
3. 
Грушко Е.А., Медведев Ю.М. Энциклопедия русских преданий. –
 
М.: Изд
-
во ЭКСМО
-
Пресс, 2001. –
 
672 с.: илл.
 
4. 
Жизнь современной женщины. Россия 2011 –
 
2013 / Электронный ресурс/ http://www.alegri.ru/fyen
-
shui/primety-i-sovety/rozhdenie-rebenka-primety-i-obrjady-svjazanye-s-rozhdeniem-rebenka.html 
5. 
Забелин  И.Е.  История  русской  жизни  с  древнейших  времен  /  И.Е.  Забелин.  –
 
М.:  Эксмо,  2008.  –
 
608 
с.: ил.
 
6. 
Истоки  Руси  –
 
Традиции,  обряды  народов  России  –
 
Русские  обряды  и  обычаи  /  Электронный 
ресурс/ http://istokirusi.ru/russkie
-obryadyi-i-obyichai 
7. 
История  древней  Руси.  Россия  –
 
2009/  Электронный  ресурс/  http://kulturarusi.ru/rozhdenie
-rebenka-
na-rusi-obyichai-i-pred/ 
8. 
Костомаров Н.И. Домашняя жизнь русского народа / Н.И. Костомаров. –
 
М.: Эксмо, 2008. –
 
672 с.: 
ил.
 
9. 
Русские  обряды  на  рождение  ребенка/  Практическая
 
магия  «Млечный  Путь».  Россия  –
  2013  / 
Электронный 
ресурс/ 
http://mlput.com/otvorot
-zagovor-obryad/258-russkie-obryady-na-rozhdenie-
rebenka.html 
10. 
Энциклопедия обрядов и обычаев. Глава 3. В круге жизни: обряды и обычаи. Рождение ребенка / 
Электронный ресурс/
 http://www.gumer.info/bibliotek_Buks/Culture/Obrjads/Obrjad_14.php 
 
Научный руководитель:
 
кандидат филологических наук Степанова Надежда Сергеевна.
 
 
 
Кароліна
 
Яблуновська
 
(
Миколаїв, Україна
) 
 
ДО ПИТАННЯ ВІДТВОРЕННЯ ЖАНРУ В ПОЕТИЧНОМУ ПЕРЕКЛАДІ
 
 
Жанр
 
–
 
це
 
тип літературного твору, один з елементів класифікації літературного матеріалу, що 
позначає  літературні  твори,  які  умовно  об'єднуються  за  певною  структурою  та  спільними  ознаками 
зображення дійсності.
 
Поезія
 
–
 
це  жанр  художньої  літератури,  що  характеризується  особливою  організацією  мови, 
яка  відрізняється  ритмом  і  римою  –
 
віршованою  формою;  лірична  форма  відображення  дійсності. 

«Проблемы и перспективы развития науки в начале третьего тысячелетия в странах СНГ»
 
331 
 
 
 
Поезія  є  мовним  мистецтвом,  яке  передбачає  максимальне  використання  мовних  засобів,  а  також 
створення нових поетичних образів, тобто
 
нових семантичних зв'язків між мовними одиницями.
 
Поетичний переклад –
 
це переклад поетичного тексту, створений однією
 
мовою, за допомогою 
поетичного  тексту  мови
 
перекладу.  Це
 
означає,  що  перекладач  повинен  створити  новий  поетичний 
текст,  еквівалентний  оригіналу
 
з
 
його  концептуальною  та  естетичною  інформацією,
 
але 
використовуючи в разі
 
потреби
 
зовсім інші мовні, а часом і віршовані
 
форми.
 
Якщо  переклад  прози  і  можна  довірити  комп'ютеру,  то  при  перекладі
 
поезії  про  машинний 
переклад не
 
може бути й мови. Сама природа поетичного твору має чимало відмінностей від природи 
твору  прозового  –
 
значно  більша  вага  окремого  слова,  широке  використання  фонетичних  засобів 
організації тексту, ритміко
-
інтонаційна своєрідність. При перекладі варто брати до уваги оригінальний
 
розмір,  риму  вірша,  щоб  у  перекладі,  як  і  в  оригіналі,  також  розкривався  змістовий  аспект  поетичної 
форми.
 
Проблемою  перекладу  поетичних  текстів  займалися  такі  відомі  вітчизняні  вчені  як 
В.М.
 
Жирмунський,  Л.С.  Бархударов,  В.Н.  Комісаров,  А.А.  Потебня,  М.В.  Перцов,  Ю.М.  Лотман, 
Я.І.
 
Рецкер.
 
В  даній  статті,  присвяченій  питанню  збереження  жанру  поезії  при  перекладі,  було 
систематизовано накопичений  у  вітчизняній та зарубіжній теорії і практиці перекладознавства досвід 
поетичного перекладу.
 
Переклад  поезії  має
 
свою  специфіку,  пов’язану  з  унікальністю  поетичного  жанру,  тому 
актуальність теми дослідження зумовлена необхідністю цілісного і об’єктивного аналізу особливостей 
перекладу  поетичних  текстів,  коли  йдеться  про  передачу  не  лише  змісту  оригіналу,  а  й  про 
оптимальне відтворення стилістичних характеристик тексту.
 
Мета  цієї  статті
 
полягає  у  тому,  щоб  дослідити
 
специфіку
 
перекладу
 
поетичного  жанру, 
характерні зовнішні та внутрішні особливості поетичного тексту
 
та їх відтворення у перекладі.
 
Поетичні  художні  твори,  бувають,  як  відомо,  різних  структурних  форм  і  конфігурацій.  Їхні 
строфи  характеризуються  певними,  тільки  цим  текстам  притаманними  мовними  рисами.  Найчастіше 
вони  розрізняються  за  типом  римування  (послідовного,  перехресного,  вибіркового).  Розрізняють  ще 
вірш  класичний  (олександрійський),  байковий  вірш  (коли  строфи  взагалі  не  виділяються),  ямбічний 
вірш, сонет тощо [5, с. 166].
 
Після  першої  світової  війни  широке  розповсюдження  отримав  на  Заході  так  званий  вільний 
вірш,  або  верлібр  (від  фр. 
verse  libre). 
Цей
 
тип  вірша  мав  поширення  і  у  тогочасній  Україні  (М. 
Семенко, Г. Шкурупій, П. Тичина й ін.). Проте найширше верлібр увійшов у практику західних поетів і 
перекладачів
 
[3, с. 154].
 
Було  б  зайвим  наголошувати,  що  англійські  (американські)  перекладачі  мали  труднощі  при 
відтворенні  значення  цих  по  суті  прозових  рядків  англійською  мовою.  Наведемо  в  перекладі, 
відтвореного  англійською  мовою  перекладачем  М.  Найданом,  український  його  послівний  варіант, 
виділивши при цьому неточності, що з першого погляду впадають в очі читачеві:
 
The Conductor 
Кондуктор
 
1. Along the edge of the world at night 
1. 
На краю світу вночі
 
2. 
І
 long to be 
2. 
Мені випало бути
 
3. The conductor of the foreign train 
3. 
Кондуктором чужого поїзда
 
4. During a gloomy night 
4.
І в похмуру ніч
 
5. During a rainy autumn 
5. 
У дощову осінню ніч
 
6. To sit on the breaks 
6. 
Сидіти на тормозі
 
7. In a leather jacket 
7. 
У шкіряній куртці 
 
8. Bent over and hudded up 
8. 
Скоцюрбленим, як у шкаралупі 
 
9. To gaze at the moving abyss 
9. 
Вирячившись у пролітаючу
 
безодню
 
 
Перекладач М. Найдан не шукав відповідників, наточуючи, а де й скорочуючи рядки, а часом 
замінюючи реалії (кожух) на нереалії 
(leather jacket 
шкіряна куртка), у якій ліричний герой сидить, мов 
у шкаралупі.
 
При цьому і зміст, і стиль авторського викладу в кожному рядку збережено, як збережено 
й еквілінеарність та його прагматичний підтекст [7, с. 139].
 
Виконання повноцінного перекладу римованого вірша зі своєю вишуканою римою і художніми 
образами,  є набагато складнішим завданням, ніж  переклад вільного, неримованого віршового твору. 
Треба  враховувати,  що  далеко  не  всі  поетичні  твори  мають  ідентичну  зовнішню  конфігурацію  та 
розмір,  внаслідок  чого  і  складових  поетичної  матриці  в  одному  поетичному  творі  буде  більше,  а  в 
інших  часто  й  значно  менше.  Все  залежить  від  авторського  задуму,  мети  написання  твору,  рівня 
поетичної майстерності автора чи, зрештою, і від національної традиції віршування.
 
Римовані  перекладені  відповідники  оригінальних  творів,  метою  яких  завжди  було  віддати  всі 
найголовніші  особливості  першотворів  навіть  генеалогічно  далекими  мовами,  завжди  зберігали 
найголовніші  компоненти  матриці  якщо  не  сповна,  що  взагалі  неможливо,  то  принаймні  в 
найголовніших  її  складниках.  Такого  рівня  відповідників  можна  знайти  в  деяких  канадських 
перекладачів,
 
зокрема у К. Андрусишина, В. Кірконнелла. Наприклад, із А. Кримського:
 
Забрався я на шпиль... Внизу носились хмари...
 
Дивись у далечінь: на море, на Бейрут
 

332 
«Проблемы и перспективы развития науки в начале третьего тысячелетия в странах СНГ»
 
 
 
 
 
Тут глетчери, зима, а там буяють чари...
 
Палючий, дивний край!.. Чудовий райський кут!
 
Цій  ритмічній  структурі  відповідає  майже  ідентична  конфігурація  складів  у  тій  самій  строфі  у 
перекладі К. Андрусишина та В. Кірконнелла:
 
І 
climbed the crest. Below, the clouds were moving. (12) 
I looked far off: at Beirut, at the sea. (10) 
Here, glacial ice; there m
а
gic all-approving... (12) 
A paradisal nook of sorcery. (10) 
У перекладі зберігається чітка, рівномірна повторюваність складів у рядках, яка не збігається 
повністю (кількісно) з оригіналом, де кількість складів у непарних рядках інша –
 13-12-13-12. 
До того ж
 
майже  повністю  передано  й  консонантну  та  вокалічну  рими  першотвору: 
moving 
–
  approving,  sea 
–
 
sorcery. 
Щоправда, вокалічна рима неповна (ґрунтується на довгій і короткій голосних), але попри все 
це римування оригіналу все ж збережено.
 
Отже, головними елементами так званої зовнішньої матриці віршового твору, видимими ззовні, 
очима,  є  такі:  наявність  (чи  відсутність)  еквілінеарності,  консонантна  чи  вокалічна  рими,  чоловіча  чи 
жіноча  рима, послідовне  або перехресне римування, збереження  або незбереження  кількості строф, 
характер рими, наявність повторів тощо [2, с. 162].
 
Внутрішню  матрицю  поетичного  твору  складають  компоненти,  не  видимі  ззовні,  які 
виявляються тільки через глибший аналіз тексту:
 
По
-
перше,  зміст  окремого  рядка  (строфи).  Для  визначення  змісту  навіть  рядка  чи  строфи 
необхідно  щонайменше  прочитати  і  проаналізувати  їх,  встановити  змістові  зв'язки  між  словами  на 
рівні словосполучень і цілого речення.
 
По
-
друге, авторський набір різних стилістичних засобів  –
 
тропів, що їх використовує в своєму 
художньому  творі  кожен  поет  і  які  треба  встановити  (метафора,  метонімія,  евфемізм,  синекдоха, 
іронія тощо).
 
Третім  з
-
поміж  чітко  окреслених  внутрішніх  компонентів  матриці  можуть  бути  синтаксичні 
особливості строфи.
 
Четвертим  компонентом  внутрішньої  матриці  є  евфонічна  (звукова)  структура  твору.  Вірш 
може  бути  із  музикальним  (мелодійним)  звучанням,  він  може  бути  з  асонансами  (співзвучністю 
приголосних звуків) чи з дисонансами (неточним) римуванням, неповною римою [2, с. 240].
 
П'ятим  компонентом  є  прагматичний  підтекст,  іншими  словами  –
 
намір  автора  викликати  у 
читача  ті  самі  почуття  –
 
реакцію  на  зображену  в  творі  подію,  соціальну  чи  іншу  проблему,  що  й  в 
оригіналі.
 
Шостим обов'язковим компонентом є авторські образи твору, на основі яких будується головна 
сюжетна колізія і розвиток теми  у творі. Темою може бути навколишнє оточення, різні дії авторських 
персонажів тощо.
 
Звичайно,  в  перекладах  поетичних  художніх  творів  велика  роль  належить  відтворенню  ще  й 
інших,  окрім  названих,  зовнішніх  та  внутрішніх  елементів  поетичної  матриці.  До  цих  елементів, 
зокрема, належать паралелізми, тобто повтори тієї самої структури в рядку. До того ж, синтаксичний 
паралелізм використовується як у поезії, так і в прозі. Наприклад, у Шекспіра:
 
І
 told him you were sick, 
І
 told him you were asleep. 
He 
менш часто використовуються у художній літературі й такі стилістичні засоби, як анафора 
(повтор початкового слова чи словосполучення складового компонента речення) та епіфора –
 
повтор 
кінцевого компонента у рядку.
 
У результаті проведеного дослідження робимо висновок, що в перекладах поетичних художніх 
творів велика роль належить відтворенню зовнішніх та внутрішніх елементів поетичної матриці таких, 
як  ритм,  розмір,  рима,  евфонічна  структура  вірша,  стилістика,  образний  та  емоційний  зміст  слів  та 
словосполучень.  Але  практично  неможливо  досягти  повністю  еквівалентного  і  рівнозначного  в  усіх 
складових  зовнішніх  і  внутрішніх  компонентів  поетичного  твору  в  перекладі  навіть  у  генеалогічно 
близьких мовах.
 
Специфіка  поетичного  перекладу  полягає  у  тому,  що  перекладач  має  ніби  перетворитися  на 
автора, приймаючи його манеру і мову, інтонацію та ритм, встановити функціональну еквівалентність 
між  структурою  оригіналу  та  перекладу,  відтворити  в  перекладі  єдність  форми  та  змісту,  під  якою 
розуміється художнє ціле, тобто донести до читача тонкі нюанси творчого задуму автора.
 
Відповідно  до  поставленої  мети  у  даній  статті  було  проведено  аналіз  особливостей  жанру 
поезії,  досліджено  характерні  зовнішні  та  внутрішні  риси  поетичного  твору,  основні  труднощі  та 
специфіку поетичного перекладу.
 

жүктеу/скачать 5 Mb.

Достарыңызбен бөлісу: