«Вітчизняна наука: сучасний стан, актуальні проблеми та перспективи розвитку»



Pdf көрінісі
бет21/75
Дата13.02.2017
өлшемі5 Mb.
#4069
1   ...   17   18   19   20   21   22   23   24   ...   75

 
Борис Супіханов
 
(Київ, Україна)
 
 
ЕКОНОМІЧНА ПОТУЖНІСТЬ ГЕОРЕГІОНІВ ПЛАНЕТИ
 
 
В  умовах  існуючої  системи  світового  господарства,  коли  кожна  національна  економіка  є 
фактично  його  часткою,  уже  багато  років  для  оцінки  економічної  потужності  будь
-
якої  країни  чи 
георегіону  планети  використовуються  величини  валового  внутрішнього  продукту  (ВВП)  як 
узагальненої оцінки стану та змін економіки. Виходячи з цього нами зроблений аналіз змін величини 
ВВП  за  2000  і  2010  роки  з  власними  розрахунками  по  кожному  континенту  та  георегіону  планети  з 
використанням даних щорічних Доповідей ООН щодо розвитку людини по кожній країні з урахуванням 
при розрахунках на одну особу чисельності населення за відповідний рік.
 
На жаль, розрахункові показники не відображають стовідсоткову точність внаслідок того, що по 
деяких  регіонах  планети  за  обидва  порівняльні  роки  по  окремих  країнах  відсутні  відповідні  дані. 
Наприклад, за  2000 рік по регіону «Північна  Африка»  у базі  даних ФАО відсутні показники  Лівії,  а за 
2010  рік  по  регіону  «Східна  Африка»  –
 
по  Зімбабве  та  Джибуті.  Але,  на  наш  погляд,  отримані  нами 
порівняльні  розрахунки  цілком  вірогідно  розкривають  загальну  картину  регіональних  змін  ВВП  в 
цілому та на одну особу.
 
Насамперед  слід  зазначити,  що  за  перші  10  років  третього  тисячоліття  найбільш  активно 
нарощували  свою  економічну  потужність  ті  континенти,  і  відповідно,  георегіони  планети,  в  яких 
розташована  більшість  країн,  що  розвиваються.  Так,  якщо  країни  Європейського  континенту 
підвищили свій ВВП у 2,6 раза при зростанні чисельності населення з 706 до лише 721,6 млн осіб, то 
країни  Африканського  континенту  збільшили  в  цілому  ВВП  у  6  разів  при  водночас  підвищенні 
чисельності населення з 715,9 до 946,9 млн осіб, або на 32% (табл. 1).
 
Слід підкреслити, що найбільший приріст ВВП за 10 років дали країни Азіатського континенту –
 
з  8,9  до  майже  26,8  трлн  дол.  США,  або  у  3  рази,  тоді  як  багаторічні  лідери  світового  виробництва 
країни георегіону «Північна Америка» збільшили свій ВВП лише в 1,4 раза, або на 3,9 трлн дол. США 
проти, наприклад, 8,7 трлн дол. США країн георегіону «Східна Азія», в якому «головну скрипку» грає 
Китай.
 
1. Зміни ВВП у цілому й на одну особу [1, 2]
 
Континент,
 
георегіон
 
ВВП, млрд дол. США
 
ВВП на одну особу, дол. США
 
2000 р.
 
2010 р.
 
2010 р. до
 
2000 р, 
разів
 
1990 р.
 
2010 р.
 
2010 р. до
 
2000 р, разів
 
Африка
 
523,7 
3155,1 
6,0 
676 
3332 
4,9 
 
Східна Африка
 
60,6 
355,4 
5,9 
251 
1223 
4,9 
 
Центральна Африка
 
35,1 
601,0 
17,1 
369 
4750 
12,9 
 
Північна Африка
 
216,3 
1144,4 
5,3 
1282 
6584 
5,1 
 
Південна Африка
 
136,2 
538,8 
3,9 
2751 
9655 
3,5 
 
Західна Африка
 
75,5 
551,5 
6,8 
351 
1836 
5,2 
Америка
 
13005,1  20516,2 
1,6 
15934 
22356 
1,4 
 
Північна Америка
 
10525,3  14469,9 
1,4 
33530 
42014 
1,2 
 
Центральна Америка
 
622,6 
1713,2 
2,7 
4605 
10996 
2,4 
 
Карибський басейн
 
40,8 
168,1 
4,1 
1898 
6667 
3,5 
 
Південна Америка
 
1186,4 
4165,0 
3,5 
3434 
10616 
3,1 
Азія
 
8910,1 
26794,8 
3,0 
2572 
7620 
2,9 
 
Центральна Азія
 
32,6 
343,8 
10,5 
586 
5561 
9,5 
 
Східна Азія
 
6542,4 
15272,2 
2,3 
4486 
9484 
2,1 
 
Південна Азія
 
693,5 
5586,4 
8.0 
520 
3278 
6,3 
 
Південно
-
Східна Азія
 
483,5 
2589,8 
5,3 
1032 
5460 
5,3 
 
Західна Азія
 
1158,1 
3002,6 
2,6 
7159 
15297 
2,1 
Європа
 
8953,7 
16403,6 
1,8 
12582 
22732 
1,8 
 
Східна Європа
 
636,0 
3815,5 
6,0 
2100 
12944 
6,1 
 
Північна Європа
 
2213,4 
2658,7 
1,2 
23348 
26813 
1,1 
 
Південна Європа
 
1898,4 
2284,1 
1,1 
14590 
16466 
1,1 
 
Західна Європа
 
4205,9 
7645,3 
1,8 
22983 
40455 
1,7 
Океанія
 
446,0 
914,1 
2,0 
15326 
25251 
1,6 
 
Австралія та Нова Зеландія
 
440,0 
889,9 
2,0 
19214 
33409 
1,7 
Світ, разом
 
30971,1  69016,4 
2,2 
7446 
10103 
1,3 
 
Зазначимо  також,  що  якщо  у
 
2000  році  питома  вага  країн  Африканського  та  Азіатського 
континентів, а також країн георегіонів «Центральна Америка», «Карибський басейн» і «Південна Азія», 
де  розташовані  країни,  що  розвиваються,  становила  36,4%  (11,3  трлн  дол.  США)  у  загальносвітовій 

«Проблемы и перспективы развития науки в начале третьего тысячелетия в странах СНГ»
 
107 
 
 
 
величині ВВП (30,9 трлн  дол. США), то  у  2010 році вже понад 52%  –
 
майже 36 трлн  дол. США  з 69 
трлн дол. США загальносвітового ВВП.
 
При  цьому,  найбільший  внесок  був  зроблений  країнами  Азіатського  континенту  –
 
майже  17,9 
трлн дол. США, або 47% загальносвітового зростання ВВП (+38 трлн дол. США).
 
Динамічний  розвиток  окремих  георегіонів  значно  змінив  величини  ВВП,  що  припадають  на 
одну  особу.  Природно,  що,  як  і  раніше,  лідируючі  позиції  займають  розвинуті  країни  георегіонів 
«Північна  Америка»  та  «Західна  Європа»,
 
де  на  одну  особу  величина  ВВП  перевищує  40  тис.  дол. 
США. Але, якщо у 2000 році цей показник розвинутих регіонів перевищував відповідну величину країн 
Африканського континенту у 49,6 і 34 рази, то у 2010 році відставання скоротилося до 12,6 і 12,1 раза.
 
Відповідно по георегіону «Східна Азія» це співвідношення змінилося з 7,5 до 4,4 і з 5,1 до 4,2. 
Більше  того,  динаміка  економічного  зростання  георегіонів  планети  значно  змінила  потоки  товарів  і 
співвідношення обсягів торгівлі між розвинутими георегіонами і георегіонами, що розвиваються (табл. 
2). 
2
. Зміни обсягів експорту та імпорту товарів, млрд дол. США
 
Континент,
 
георегіон
 
Експорт, млрд дол. США
 
Імпорт, млрд дол. США
 
1990 р.
 
2010 р.
 
2010 р. до
 
1990 р., разів
 
1990 р.
 
2010 р.
 
2010 р. до
 
1990 р., разів
 
Африка
 
104,9 
510,7 
4,8 
94,6 
475,9 
4,5 
 
Східна Африка
 
7,3 
32,3 
4,4 
12,8 
60,9 
4,7 
 
Центральна Африка
 
11,8 
91,4 
7,7 
7,0 
41,3 
5,9 
 
Північна Африка
 
36,9 
177,8 
4,8 
37,4 
178,5 
4,8 
 
Південна Африка
 
27,0 
92,3 
3,4 
22,8 
109,7 
4,8 
 
Західна Африка
 
21,9 
116,9 
5,3 
14,6 
85,5 
5,8 
Америка
 
667,4 
2966,1 
4,4 
766,3 
3269,2 
4,3 
 
Північна Америка
 
521,8 
1932,9 
3,7 
641,4 
2373,9 
3,7 
 
Центральна Америка
 
45,6 
340,0 
7,4 
51,8 
376,5 
7,3 
 
Карибський басейн
 
13,3 
27,2 
2,0 
16,9 
54,0 
3,2 
 
Південна Америка
 
86,7 
666,0 
7,7 
56,2 
464,8 
8,3 
Азія
 
589,6 
6164,6 
10,4 
 
 
 
 
Східна Азія
 
281,0 
3226,8 
11,5 
268,1 
2526,5 
9,4 
 
Південна Азія
 
47,0 
497,3 
10,6 
57,4 
507,0 
8,8 
 
Південно
-
Східна Азія
 
144,1 
1237,1 
8,6 
162,3 
953,4 
5,9 
 
Західна Азія
 
117,5 
1203,4 
10,2 
85,4 
644,3 
7,5 
Країни, що розвиваються
 
843,0 
6425,9 
7,6 
797,8 
6016,8 
7,5 
Розвинуті країни
 
2534,2 
8236,6 
3,2 
2669,5 
8924,0 
3,3 
Світ, разом
 
3495,6 
15283,5 
4,4 
3607,4 
15414,3 
4,3 
Дані 
UNCTAD 
у нашій обробці.
 
Отже,  якщо  на  світовому  рівні  обсяги  експорту  товарів  зросли  з  1990  року  до  2010  року  з 
3495,
6 до 15283,5 млрд дол. США, або у 4,4 раза, то країн, що розвиваються, у 7,6 раза проти 3,2 раза 
розвинутих  країн.  При  цьому,  питома  вага  експорту  країн,  що  розвиваються,  зросла  з  24,1%  у  1990 
році до 42% у 2010 році, а розвинутих, навпаки, зменшилася з 72,5 до 53,9 %. Інша частина питомої 
ваги відповідно 3,4 і 4,1 % припадає на країни з перехідною економікою.
 
Показовими  є  зміни  обсягів  експорту  по  георегіонах  планети,  де  на  перше  місце  вийшли 
георегіони  Азіатського  континенту:  «Східна  Азія»  збільшила  експорт  у  11,5  раза,  «Південно
-
Східна 
Азія»  –
 
у  8,6  раза  і  «Західна  Азія»  –
 
у  10,2  раза.  Показники  обсягів  імпорту  товарів  повністю 
віддзеркалюють показники експорту.
 
Такі  радикальні  зміни  темпів  розвитку  георегіонів  планети  дозволили  при  підготовці  чергової 
Доповіді  ООН  щодо  людського  розвитку  назвати  її  «Піднесення  Півдня:  людський  прогрес  у 
різноманітному світі» [3].
 
Насамперед у Доповіді зазначено, що піднесення Півдня це феномен, що є безпрецедентним 
за  темпами  та  масштабами.  Так,  Великій  Британії,  де  розпочалася  промислова  революція, 
знадобилося  150  років  для  подвоєння  виробництва  на  душу  населення,  а  для  США  –
 
50  років.  При 
цьому  в  обох  країнах  на  ті  часи  чисельність  населення  не  перевищувала  10  млн  осіб,  тоді  як 
економічне піднесення  Китаю та Індії,  що також призвело  до  подвоєння виробництва на одну  особу, 
відбулося менше, ніж за 20 років при чисельності населення в кожній на рівні 1 млрд осіб.
 
ООН вважає, що піднесення Півдня слід розглядати як історію різкого розширення людського 
потенціалу та сталого прогресу людського розвитку  у  країнах, де мешкає  левова частина населення 
нашої планети.
 
Це зумовило ситуацію, коли вперше за 150 років сукупний обсяг виробництва трьох лідерів з 
економіки, серед країн, що розвиваються  –
 
Бразилії, Індію та Китаю майже дорівнює сумі ВВП країн, 
які здавна займають лідируючі позиції серед промислово розвинутих країн Півночі –
 
Німеччини, Італії, 
Канади,  Великої  Британії,  США  та  Франції.  Так,  якщо  в  1950  році  ВВП  Китаю,  Індії  та  Бразилії 
становили лише 10% світової економіки, а питома вага шістки лідерів перевищувала 50%, то до 2050 
року, за прогнозом, питома вага трійки дорівнюватиме 40% світових обсягів, тоді як питома вага шістки 

108 
«Проблемы и перспективы развития науки в начале третьего тысячелетия в странах СНГ»
 
 
 
 
 
буде лише трохи більше 20%.
 
Зміни у розвитку призвели до того, що в країнах Півдня питома вага середнього класу зросла з 
26 до 58 %, а до 2030 року, за прогнозом експертів
 
ООН, на Півдні мешкатиме понад 80% світового 
середнього класу, які витрачатимуть 70% сукупних світових витрат на споживання.
 
Стрімко  зростають  обсяги  торгівлі,  які  у  1800  році  вони  становили  2%  ВВП,  у  1913  –
 
22%,  а 
нині  складають  56%  при  водночас  різкому  збільшенні  кількості  торговельних  партнерів.  Так,  якщо  у 
1996 році тільки 6  країн,  що  розвиваються,  мали  100 і більше торговельних партнерів. то нині таких 
країн  не  менше  15
-
ти.  Частка  Півдня  у  торговельних  потоках  перевищує  половину  світових  обсягів 
проти чверті лише 30 років тому. При цьому, торговельні зв’язки Південь
-
Південь зростають швидше, 
ніж  Північ
-
Південь,  що  забезпечило  зростання  питомої  ваги  торгівлі  Південь
-
Південь  з  8,1%  у 
1980 
році до 26,7% у 2011 році, тоді як питома вага торгівлі Північ
-
Південь зменшилася приблизно з 46 до 
30 %. 
Показовими є зміни обсягів торгівлі Китаю з найменш розвинутими країнами, коли, наприклад, 
імпорт  Китаєм  продукції  АПК  за  2000
-
2011  роки  зріс  від
 
180  млн  до  майже  1,2  млрд  дол.  США,  а 
загальний експорт Китаю у ці країни з 620 млн до 2,4 млрд дол. США.
 
В цілому, за визначенням ООН, вперше за багато століть Південь є локомотивом глобального 
економічного  зростання.  При  цьому,  Півдню,  як  і  раніше,  потрібна  Північ,  але  Північ  у  все  більше 
зростаючій прогресії потребує Південь.
 
Найменш  радикальними  є  зміни  обсягів  торгівлі  продукцією  АПК,  насамперед  георегіонами  з 
країнами, що розвиваються. Так, якщо світ у цілому збільшив обсяги експорту продукції АПК з 325,6 до 
1080  млн  дол.  США,  або  у  3,3  раза,  то  георегіони  «Центральна  Америка»  –
 
у  4,6  раза;  «Південна 
Америка»  у  5,5;  «Південна  Азія»  –
 
у  5,7,  а  «Південно
-
Східна  Азія»  –
 
у  6  разів,  тоді  як  георегіони  з 
розвинутими країнами збільшили експорт у 2,8 («Північна Америка»), 2,6 раза («Західна Європа») та 
«Австралія  і  Нова  Зеландія»,  а  «Північна  Америка»  лише  у  2,3  раза.  Виняток  становить  георегіон 
«Східна Європа», що вирвався з полону планової економіки на простір глобальної ринкової економіки, 
який збільшив експорт у 6,2 раза.
 
Зростання імпорту регіонами з країнами, що розвиваються, можна, з одного боку, оцінити, як 
позитив  наслідків  збільшення  купівельної  спроможності  населення  та  економічного  піднесення  країн 
цих  регіонів,  а  з  іншого  боку,  це  зростання  імпортозалежності  бідних  країн,  коли  вони  імпортують 
продукції АПК більше, ніж експортують.
 
Водночас  Південь  все  більше  підтягується  до  Півночі  за  економічною  потужністю  аграрного 
сектора,  а  деякі  георегіони  навіть  перевищують  георегіони  Півночі  з  розвинутими  країнами.  Так, 
наприклад, якщо у 2000 році загальна вартість продукції сільського господарства країн Африканського 
континенту була в 1,7 рази менше георегіону «Північна Америка», то у 2010 році вже лише у 1,17 рази, 
а  георегіон  «Східна  Азія»,  який  за  економічною  потужністю  аграрного  сектора  у  2000  році 
перевищував георегіон «Північна Америка» у 2,2 раза. збільшив свою перевагу у 2010 році до 2,7 раза 
(табл.
 3). 
3. 
Зміни вартості продукції сільського господарства, млрд. дол. США
 [4] 
Світ, регіон
 
1990 р.
 
2010 р.
 
2010 р. до 2000 р., %
 
Африка
 
108,8 
305,1 
280,4 
 
Східна Африка
 
15,1 
40,7 
269,5 
 
Центральна Африка
 
2,8 
14,1 
5 разів
 
 
Північна Африка
 
35,2 
85,1 
241,7 
 
Південна Африка
 
7,8 
20,1 
257,7 
 
Західна Африка
 
47,9 
145,0 
302,7 
Америка
 
330,1 
711,7 
215,6 
 
Північна
 
Америка
 
189,7 
358,5 
189,0 
 
Центральна Америка
 
34,4 
55,3 
160,7 
Карибський басейн
 
4,7 
6,6 
140,4 
 
Південна Америка
 
101,4 
291,2 
287,2 
Азія
 
712,9 
1678,8 
235,5 
 
Центральна Азія
 
7,6 
17,0 
223,7 
 
Східна Азія
 
415,7 
971,9 
233,8 
 
Південна Азія
 
179,6 
354,1 
197,1 
 
Південно
-
Східна Азія
 
61,3 
225,5 
350,7 
 
Західна Азія
 
45,7 
110,3 
241,3 
Європа
 
282,9 
565,9 
200,0 
Східна Європа
 
63,5 
166,5 
262,2 
 
Північна Європа
 
35,4 
57,2 
161,6 
 
Південна Європа
 
85,0 
136,4 
160,5 
 
Західна Європа
 
98,9 
205,8 
208,0 
Океанія
 
23,2 
47,1 
203,0 
 
Австралія і Нова Зеландія
 
23,0 
46,7 
203,0 
Світ
 
1458,0 
3308,8 
226,9 
 

«Проблемы и перспективы развития науки в начале третьего тысячелетия в странах СНГ»
 
109 
 
 
 
Таким  чином,  аналіз  показав  чітку  тенденцію  позитивних  змін  економічної  потужності 
георегіонів  планети  як  у  цілому,  так  і  аграрного  сектору,  що  є  найбільш  важливим  для 
життєзабезпечення людства, що рухається по траєкторії глобальних змін.
 
 
Література

1. 
Доклад о развитии человека
 2002. 

 
Нью
-
Йорк : Оксфорд юниверсити пресс, 2002. –
 
277 с.
 
2. 
Доклад о развитии человека 2012. –
 
М. : «Весь Мир», 2012. –
 
228 с.
 
3. 
Доклад о человеческом развитии
 2013. 

 
М. : «Весь мир», 2013. –
 
201 с.
 
4.  http://faostat.fao.org/site/613/default 
 
 
Владислав Твердохлеб
 
(Одесса, Украина)
 
 
О ОТДЕЛЬНОМ ПОЛОЖЕНИИ НАЛАДКИ ВЗАИМОДЕЙСТВИЯ МЕЖДУ СОСТАВЛЯЮЩИХ 
ОРГАНИЗАЦИИ
 
 
В  современном  мире  экономика  справедливо  считается  сложным  социальным  организмом, 
который имеет большое количество степеней свободы, « функционирует за счет внутренних ресурсов 
и  не  требует  внешних  сил  и  иных  ».  Хозяйствующая  организация  как  основной  структурно  –
 
формирующий  элемент  экономики  и  первичное  социальное  образование,  где  возникают  точки 
соприкосновения  индивидуума  и  социума,  является  центром  сочетание  разнонаправленных 
интересов и возможностей их согласования. Одними из институтов экономики, которые могут быть не 
только « точками функционального роста», которые обеспечивают необходимую « наследственность 
экономического  развития»,  но  и  «  источниками  инкубации,  поддержание  и  распространение 
позитивных  экономических  институтов  ».  Поэтому  организация  может  считаться  такой,  что  играет 
особую  роль  в  жизнедеятельности  общества,  а  общее  поведение  экономически  независимых 
субъектов имеет определяющее влияние на национальное хозяйство.
 
Постановка задачи
 
Существенное  повышение  степени  сложности  проблем,  стоящих  перед  организацией,  и 
недостаточный  уровень  исследования  способности  их  решения  обусловливают  неоднозначность,  а 
иногда  и  противоречивость  существующего  теоретически  –
 
методологического  основания.  Это 
требует,  с  одной  стороны,  формирования  парадигмального  мышления,  а  с  другой  –
 
использование 
жестко  формализованных  процедур  диагностики  и  решения  проблем  организации.  Для  решения 
задач, стоящих в контексте развития научной теории, необходимо:
 

 
Обобщить  теоретично  –
 
методологические  основы  формирования  императивов  при 
создании и функционировании организации;
 

 
Обосновать  единые  принципы,  раскрывающие  специфику  налаживание  взаимодействия 
между элементами организации.
 
Результаты обсуждений
 
Потребность  целостного  видения  объектов,  явлений  и  процессов  актуализирует  системное 
мышление  и  обусловливает  необходимость  использования  системного  подхода,  ведь  он  является 
основой системы научно социально –
 
экономического управления. Этот подход применяется во всех 
сферах деятельности человека и прежде всего в сфере научной деятельности. К тому же, по мнению 
И.  Брауберга,  В.  Садовского,  Е.  Юдина,  «  системный  подход  является  адекватным 
исследовательским  подходом  при  изучении  не  каких
-
либо  объектов,  произвольно  названных 
системами,  а  только  тех,  которые  являются  органическим  целым».  Как  результат,  и  по  сей  день 
продолжается процесс формирования и обогащения общей теории систем, поскольку появляются все 
новые  и  новые  системные  теории  и  научные  направления,  в  которых  системный  подход  является 
методологической  основой.  С  этих  позиций  целесообразно  остановиться  на  положениях  основного 
закона управления Р. Эшби, или «закона необходимого разнообразия », согласно которому на каждую 
организацию  как  открытую  систему  внутренней  и  внешней  среде  имеет  различное  влияние  –
 
такой, 
что  закономерно  повторяется,  и  случайный.  Чтобы  удержать  свою  целостность  и  способность  к 
функционированию,  организация  (система  управления  организации)  должна  реагировать  на  каждый 
такой  влияние  определенной  противодействием  и  именно  в  определенное  время.  Естественным 
становится  тот  факт,  что  система  управления  организацией  должна  иметь  такую  же  или  более 
разнообразную программу действий, соответствующую возможному многообразию влияния среды на 
систему,  которая  управляется.  Учитывая,  что  различные  ситуации,  с  которыми  сталкивается 
организация,  являются  взаимосвязанными  –
 
процесс  управления,  реагирующий  на  воздействие 
ситуации,  обусловливает  появление  других  процессов  управления,  которые,  в  свою  очередь, 
формируют новые процессы, обусловливая существование непрерывных управленческих циклов.
 
Когда речь идет о современной организации как социально –
 
экономическое образование, то 
система  управления  должна  выстраивать  элементы  внутренней  среды  таким  образом,  чтобы  оно 
приобретало  таких  качеств,  как  ценность,  редкость,  невозможность  имитации,  отсутствие 
эквивалентных  субститутов  на  перспективу.  Для  этих  элементов(подсистем)  должна  существовать 
возможность  обмена  информацией,  энергией  и  продуктами  с  внешней  средой  и  должна 

110 
«Проблемы и перспективы развития науки в начале третьего тысячелетия в странах СНГ»
 
 
 
 
 
обеспечиваться  когерентная  согласованность,  т.е.  обязательное  взаимодействие.  Учитывая,  что 
окружающий мир является целостным, все природные явления и события в обществе взаимосвязаны 
и  взаимосогласованные,  а  учитывая  чрезвычайно  высокий  уровень  динамичности  происходящего  в 
природе  и  обществе,  можем  считать,  что  полно  противоречиями  единство  природы  и  общества  и 
может  быть  источником  развития.  Именно  такое  видение  сущности  природы,  общества  и 
организационных образований должно быть характерным для всех видов целостных систем на всех 
уровнях  иерархии  управления  социально  –
 
экономическими  системами  и  отражать  содержание 
процессов,  происходящих  в  них.  Как  отмечает  А.Б.  Клейнер,  для  правильного  понимания  и 
правильного  восприятия  функционирования  и  взаимодействия  подсистем  в  контексте  системно  –
 
интеграционной  теории  функционирования  организации  как  системы  может  быть  описано  такими 
основными процессами:
 

 
Метаболизма, то есть обмена с окружающей средой;
 

 
Репродукции –
 
воспроизведение внутренних характеристик;
 

 
Эволюции –
 
изменения личностных характеристик;
 

 
Гармонизации  внутреннего  пространства,  то  есть  согласование  функционирования 
подсистем.
 
При  рассмотрении  метаболизма  организационных  процессов  каждую  из  подсистем 
предлагается  считать  «  производителем  определенного  продукта»,  который  имеет  товарную  или 
форму  услуги  для  потребления  внутри  организации,  а  также  за  ее  пределами.  В  частности, 
функционирующая  организация  является  продуцентом:  профильной  продукции,  институтов,  знаний, 
решений,  поведенческих  образов,  корпоративной  культуры  и  менталитета.  Они  могут 
воспроизводиться в: специфических уникальных культурных образцах и ценностях; товарах и услугах, 
реализуемых  за  пределами  организации;  корпоративных  модификациях  мышления  работников; 
внутрифирменной  институциональной  системе;  корпоративном  культурной  среде;  запасе  знаний, 
сведений и впечатлений о собственного поведения, присущих отдельной организации.
 
Эволюция  и  гармонизация  внутреннего  наполнения  функционирования  каждой  системы  в 
таком контекстном наполнении является, по нашему мнению, генерирующими развитие.
 
Гармонизация внутриорганизационного наполнение –
 
процесс, обеспечивающий согласование 
элементов системы, которые имеют разную интенсивность функционирования, до состояния Парето 

 
эффективности.  При  этом  в  нем  необходимо  выделить  следующие  особые  режимы  –
 
поддержка, 
согласование,  осознанное  познания  и  восприятия,  обеспечения  единства,  корректировки,  удаления 
лишнего.  Ведь  именно  такое  композиционирование  его  траектории  воспроизведения  позволяет 
реализовывать всю полноту статуса организации и способствовать
 
ее развитию.
 
Источник  активности  организации,  комбинирование  параметров  ее  существования 
определяется,  прежде  всего,  необходимостью  установления  законов  и  закономерностей 
взаимодействия  последней  с  другими  системами.  Организация  как  сложная  система  является 
составляющей  общей  системы,  является  ее  окружением.  Каждая  организация  имеет  тесные 
взаимосвязи  с  внешней  средой.  И  именно  с  помощью  непрерывного  обмена  информацией  с  ним 
поддерживаются  структура  организации  и  его  функции,  а  вследствие  трансформации  внешнего 
воздействия  и  адаптации  к  происходящим  изменениям,  формируется  комплекс  задач  о 
существовании  организации.  При  этом  перед  организацией  постоянно  возникает  дилемма 
относительно  возможностей  /  необходимости  внешнего  /  внутреннего  использования  имеющихся 
ресурсов.  Каждая  организация  выбирает  индивидуальный  проект,  комбинацию  отношений  между 
внешними  и  внутренними  факторами,  побудительными  мотивами  и  ограничениями.  Это 
обусловливает  дальнейшие  особенности  политики  организации  по  установлению  паритета  / 
диспаритета  между  внешними  и  внутренними  приоритетами  и  определяет  ее  поведение  в 
дальнейшем.  Разная  обеспеченность  ресурсами,  многовариантная  комбинаторика  механизма  их 
сочетание,  различие  в  режимах  потребления  и  политике  воспроизведения  обусловливает 
соответствующую  результативность  для  каждой  организации  в  дальнейшем.  Например,  процесс 
целеполагания с этих позиций может быть формально представлен следующим образом:
 
(1) Р П, f lim M
 
где  М  –
 
цель  организации;  П  –
 
характеристика  исходного  состояния  (в  количественном  и 
качественном  измерении);  Р  –
 
ресурсы  организации  (в  т.ч.  средства  достижения  целей)  и  их 
конфигурация; f  –
 
функция когерентности между ресурсами организации; lim f  –
 
скорость изменения 
внутриорганизационных процессов.
 
Учитывая  это,  чрезвычайно  актуальным  является  определение  также  особенностей 
взаимодействия  организации  с  ее  внешней  средой.  Во
-
первых,  каждая  социально  –
 
экономическая 
организация как целенаправленная система останется открытой (или закрытой) относительно своего 
окружения,  насколько
 
это  ограничение  взаимодействия  будет  способствовать  достижению 
запланированного состояния. Система может быть только относительно закрытой в том смысле, что 
взаимодействие  со  средой  будет  ограничена(в  том  числе  и  сознательно),  или  система  не  будет 
взаимодействовать или обмениваться с какой
-
либо частью среды. Однако каждая организация как « 
реальная система » открыта именно вследствие наличия « всесторонних взаимосвязей всего со всем 
».  Во
-
вторых,  организация  должна  иметь  определенные  внешние  границы,  которые  позволяют 
идентифицировать  ее  как  относительно  собственного  окружения,  так  и  внешней  среды  в  целом.  В 
пределах  организации  будем  понимать  совокупность  таких  ее  элементов,  систематически 

«Проблемы и перспективы развития науки в начале третьего тысячелетия в странах СНГ»
 
111 
 
 
 
взаимодействуют  как  с  ее  внутренними  элементами,  так  и  внешней  средой.  Это  взаимодействие 
охватывает все ресурсные потоки и импульсы организации. Только при таких условиях можно достичь 
реальной  системности  описания  всех  возможных  организационных  явлений  и  процессов.  В
-
третьих, 
идентификации  организации  как  социально  –
 
экономической  системы  во  внешней  среде  должна 
проводиться на паритетных началах.
 
Поэтому, по нашему мнению, организации следует рассматривать не просто как социально  –
 
экономическую  систему,  состоящую  из  взаимодействующих  элементов  и  подсистем,  а  как  активную 
систему,  что  взаимосвязи  с  внешней  средой  и  влияет  на  него  по  инициативе  системы  управления. 
Полезность  поведения  организации  будет  восприниматься  персонифицировано  и  отвечать 
ценностным  предпочтениям  конкретного  субъекта  и  реальной  ситуации,  обусловливающие 
допустимость  такого  поведения.  Это  будет  существенно  зависеть  от  информационных  аспектов 
такого  взаимодействия.  Тогда  естественно,  что  когнитивно  –
 
ценностный  подход  фактически 
формирует  уникальный  механизм  функционирования  организации,  несмотря  на  то,  что  совокупные 
возможности  внешней  среды  по  приему,  накоплению  и  понимания  информации  ограничены,  а 
координация и концентрация этой информации затруднена.
 
 
 
 
 
 
 
Выводы
 
1.  В  рамках  системной  парадигмы  взаимодействие  как  основная  форма  построения 
отношений
 
элементов  организации  становится  отражением  разнонаправленности  процессов, 
идентифицирующие  ее  по  внешней  и  внутренней  среде,  создают  предпосылки  для  формирования 
базиса развития.
 
2.  Понятие  «  организация»  относится  к  особой  группе  экономических  категорий,  которые 
должны 
иметь 
четкую 
идентификацию 
в 
одном 
из 
структурированных 
смысловых 
пространств(экономическая  организация,  государственная  или  рыночная  организация,  трудовой 
коллектив,  фокус  –
 
группа  и  т.д.)  и  рассматриваться  комплексно.  Это  объясняется  тем,  что 
организация  может  одновременно  быть  как  экономическим,  так  социальным  субъектом,  внутри  и  за 
пределами  которой  действуют  различные  мотивы,  не  позволяющие  разграничить  ее  жизненное 
пространство на личное и общественное.
 
3. Для того чтобы деятельность организации была результативной, чрезвычайно актуальным 
является  определение  особенностей  взаимодействия  организации  с  ее  внешней  средой,  учитывая 
что должен быть сформирован комплекс задач, решение которых будет обеспечивать своевременную 
разнообразие управленческого воздействия, достаточное для поддержания целостности.
 
 

Достарыңызбен бөлісу:
1   ...   17   18   19   20   21   22   23   24   ...   75




©emirsaba.org 2024
әкімшілігінің қараңыз

    Басты бет