«Вітчизнянанаука: сучаснийстан,актуальніпроблемитаперспективирозвитку»

154 
«Проблеми та перспективи розвитку науки на початку третього тисячоліття у країнах Європи та Азії»
 
 
 
 
 
School textbooks on a subject that your students’ work is connected to, e.g. a GCSE Commerce book, can also be 
useful resources as long as the material does not look too childish [1, p.10]. 
You  can use  exactly  the  same  methods as described above  to collect  photocopiable supplementary  worksheets. 
These can be found in Business English supplementary books (e.g. Business Builder), Business English supplements for 
General  English  courses  (e.g.  Reward  Business  Resource  Packs),  scattered  throughout  some  books  on  how  to  teach 
Business English and ESP, at the back of relevant teachers’ books, and on the internet.
 
It is sometimes possible to find sample units of textbooks and additional supplementary activities for textbooks on 
the  publi
shers’  sites.  In  addition,  the  publishers  and  countless  other  websites  offer  flashcards,  reading  texts,  podcasts, 
grammar and vocabulary exercises, and game ideas. These are sometimes available as things specifically for Business and 
ESP students, and are often available for free. 
The  additional  benefit  of  materials  from  the  internet  is  that  you  can  often  cut  and  paste  it  into  a  word  processor 
program and make any changes you like in order to make it more specific to or manageable for your students. For example, 
you could take a grammar exercise and rewrite it so that all the sentences refer to what your students do in their jobs. 
Ways  of  simplifying  a  text  include  rewriting  it  from  memory  with  a  particular  length  and  language  level  in  mind, 
giving lots of v
ocabulary and information on what will be said before they read it, or having an easy task where they don’t 
need to understand everything that is written in order to answer the questions [2, p.22]. 
Once you have lots of lovely materials and teaching ideas  that you want to use when you get your first Business 
English or ESP class, the next stage is to try them out as much as you can. This can be a problem when your other classes 
are studying Headway and you’ve found texts on bridge construction for your futu
re ESP class, but there are ways around 
it. Things you are likely to be able to try out without going too far off the syllabus of your General English classes include 
business-related materials from General English textbooks, well-known news stories that are related to the area of interest 
of  the  students  you  will  teach  (e.g.  a  medical  scandal  that  even  a  General  English  class  would  be  interested  in  that  you 
could also use with a future class of doctors), functional language that is important in many different contexts (e.g. requests 
and apologies), and skills work (e.g. writing a formal letter or short report). If your present students are taking an EFL exam, 
you  may  also  be  able  to  find  some  content  that  is  relevant  to  both  this  class  and  your  first  Business  or  ESP  class,  e.g. 
TOEIC stuff for a future Business English class or IELTS stuff for a geologist. 
If  your  future  Business  English  or  ESP  student  is  also  your  first  one-to-one student,  reading  up on  how  to  teach 
this kind of class and experimenting with some of the techniques written there with your larger classes is also a good idea. 
Again, some of those techniques will be more easily adaptable to larger classes than others and you’ll need to select and 
adapt carefully. 
Most books on Business English an
d ESP teaching start by reassuring you that you don’t need to know anything 
about your student’s specialist area in order to teach them what they want from you, which is the English language. While 
that is true, everything you can find out about their industry, scientific area etc will both improve your ability to teach them 
and increase your interest in speaking to them. Unfortunately, trying to read a trade magazine or scientific journal is unlikely 
to help with either of these. Instead, it is best to start with the parts of their area that have popular and general interest, for 
example paperback books on high-flying brokers (if they are studying Financial English) or on the scandals of drug safety (if 
they work in pharmaceuticals). 
As should be obvious from many of the points above, the more you know about your future students when you are 
preparing  to  teach  them  the  better.  Things  you  can  ask  the  company  or  the  person  in  your  school  who  deals  with  them 
include exactly what their company does and what the 
students’ roles are, what other general and specialist English studies 
they have already taken part in, what their levels are, what their strengths and weaknesses are, what they particularly need 
to be able to do in English, what language and skills they particularly want help on, and what their opinions are on how they 
should study [3, p.55]. 
If  you  cannot  find  out  all  the  information  above  before  the  class,  you  will  probably  want  to  build  some  Needs 
Analysis into your first lesson. In small classes this obviously means asking them about those things, and in larger classes 
you  can  get  them  to practice  their  speaking  while  interviewing  each  other.  You  can  find much  more information  on  doing 
needs  analysis in most guides  to  teaching  Business  English  and  ESP.  How  much  you  have  learnt about  them  before the 
lesson  will also  change  how  well  you  can  tailor  the  materials  towards  them, but  it  is  possible to  plan  a  first  lesson  that  is 
suitable  for  almost  anyone.  For  example,  most  Business  English  and  ESP  classes  can  benefit  from  a  review  of  how  to 
pronounce  numbers  in  English,  a  tense  review  (preferably  with  the  example  sentences  and  exercises  rewritten  to  seem 
more  relevant  to  them),  a  functional  language  review,  practice  for  meeting  foreign  guests,  emailing  practice  and/  or 
telephoning practice. 
The most important difference lies in the learners and their purposes for learning English. ESP students are usually 
adults who already have some acquaintance with English and are learning the language in order to communicate a set of 
professional  skills  and  to  perform  particular  job-related  functions.  An  ESP  program  is  therefore built  on  an  assessment of 
purposes and needs and the functions for which English is required. 
ESP  concentrates  more  on  language  in  context  than  on  teaching  grammar  and  language  structures.  It  covers 
subjects  varying  from  accounting  or  computer science  to  tourism  and  business  management.  The  ESP  focal  point  is  that 
English is not taught as a subject separated from the students' real world (or wishes); instead, it is integrated into a subject 
matter area important to the learners. 
However, ESL and ESP diverge not only in the nature of the learner, but also in the aim of instruction. In fact, as a 
general rule, while in ESL all four language skills; listening, reading, speaking, and writing, are stressed equally, in ESP it is 
a  needs  analysis  that  determines  which  language  skills  are  most  needed  by  the  students,  and  the  syllabus  is  designed 
accordingly.  An  ESP  program,  might,  for  example,  emphasize  the  development  of  reading  skills  in  students  who  are 
preparing  for  graduate  work  in  business  administration;  or  it  might  promote  the  development  of  spoken  skills  in  students 
who are studying English in order to become tourist guides. 
As  a  matter  of  fact,  ESP  combines  subject  matter  and  English  language  teaching.  Such  a  combination  is  highly 
motivating because students are able to apply what they learn in their English classes to their main field of study, whether  it 
be  accounting,  business  management,  economics,  computer  science  or  tourism.  Being  able  to  use  the  vocabulary  and 
structures that they learn in a meaningful context reinforces what is taught and increases their motivation [4, p.48]. 
The  term  "specific"  in  ESP  refers  to  the  specific  purpose  for  learning  English.  Students  approach  the  study  of 
English through a field that is already known and relevant to them. This means that they are able to use what they learn in 
the ESP classroom right away in their work and studies. The ESP approach enhances the relevance of what the students 

«Проблеми та перспективи розвитку науки на початку третього тисячоліття у країнах Європи та Азії»
 
 
155 
 
 
 
are learning and enables them to use the English they know to learn even more English, since their interest in their field wi ll 
motivate them to interact with speakers and texts. 
ESP assesses needs and integrates motivation, subject matter and content for the teaching of relevant skills. 
A  teacher  that  already  has  experience  in  teaching  English  as  a  Second  Language  (ESL),  can  exploit  her 
background  in  language  teaching.  She  should  recognize  the  ways  in  which  her  teaching  skills  can  be  adapted  for  the 
teaching  of  English  for  Specific  Purposes.  Moreover,  she  will  need  to  look  for  content  specialists  for  help  in  designing 
appropriate lessons in the subject matter field she is teaching [5, p.72]. 
You have to set learning goals and then transform them into an instructional program with the timing of activities. 
One of your main tasks will be selecting, designing and organizing course materials, supporting the students in their efforts , 
and providing them with feedback on their progress. 
Your skills for communication and mediation create the classroom atmosphere. Students acquire language when 
they  have  opportunities  to  use  the  language  in  interaction  with  other  speakers.  Being  their  teacher,  you  may  be  the  only 
English  speaking  person  available  to  students,  and  although  your  time  with  any  of  them  is  limited,  you  can  structure 
effective communication skills in the classroom. In order to do so, in your interactions with students try to listen carefully to 
what they are saying and give your understanding or misunderstanding back at them through your replies. Good language 
learners are also great risk-takers, since they must make many errors in order to succeed: however, in ESP classes, they 
are handicapped because they are unable to use their native language competence to present themselves as well-informed 
adults.  That  s  why  the  teacher  should  create  an  atmosphere  in  the  language  classroom  which  supports  the  students. 
Learners  must  be  self-confident  in  order  to  communicate,  and  you  have  the  responsibility  to  help  build  the  learner's 
confidence. 
The teacher is a resource that helps students identify their language learning problems and find solutions to them, 
find out the skills they need to focus on, and take responsibility for making choices which determine what and how to learn. 
You will serve as a source of information to the students about how they are progressing in their language learning. 
What  is  the  role  of  the  learner  and  what  is  the  task  he/she  faces?  The  learners  come  to  the  ESP  class  with  a 
specific  interest  for  learning,  subject  matter  knowledge,  and  well-built  adult  learning  strategies.  They  are  in  charge  of 
developing English language skills to reflect their native-language knowledge and skills. 
People learn languages when they have opportunities to understand and work with language in a context that they 
comprehend and find interesting. In this view, ESP is a powerful means for such opportunities. Students will acquire English 
as  they  work  with  materials  which  they  find  interesting  and relevant  and  which  they  can use  in  their  professional  work  or 
further  studies.  The  more  learners  pay  attention  to  the  meaning  of  the  language  they  hear  or  read,  the  more  they  are 
successful; the more they have to focus on the linguistic input or isolated language structures, the less they are motivated to 
attend their classes. 
The  ESP  student  is  particularly  well  disposed  to  focus  on  meaning  in  the  subject-matter  field.  In  ESP,  English 
should  be  presented  not  as  a  subject  to  be  learned  in  isolation  from  real  use,  nor  as  a  mechanical  skill  or  habit  to  be 
developed.  On  the  contrary,  English  should  be  presented  in  authentic  contexts  to  make  the  learners  acquainted  with  the 
particular ways in which the language is used in functions that they will need to perform in their fields of specialty or jobs. 
Learners in the ESP classes are generally aware of the purposes for which they will need to use English. Having 
already  oriented  their  education  toward  a  specific  field,  they  see  their  English  training  as  complementing  this  orientation. 
Knowledge of the subject area enables the students to identify a real context for the vocabulary and structures of the ESP 
classroom.  In  such  way,  the  learners  can  take  advantage  of  what  they  already  know  about  the  subject  matter  to  learn 
English [6, p. 77]. 
 
References: 
1.  Dudley-Evans,  Tony.  Developments  in  English  for  Specific  Purposes:  A  multi-disciplinary  approach.  Cambridge 
University Press. (Forthcoming), 1998. 
–
 200 p. 
2.  Hutchinson,  Tom  &  Waters,  Alan.  English  for  Specific  Purposes:  A  learner-centered  approach.  Cambridge  University 
Press, 2010. 
–
 150 p. 
3.  Johns, Ann M. & Dudley-Evans, Tony (1991). English for Specific Purposes: International in Scope, Specific in Purpose. 
TESO, 2010. 
–
 225 p. 
4.  Teach Business English / S. Donna. 
–
 Cambridge University Press, 2000. 
–
 100 p. 
5.  Ellis M. Teaching Business English / M. Ellis, C. Jonson. 
–
 Oxford University Press, 1994. 
–
 350 p. 
6.  Brieger, N. The York Associates Teaching Business English Handbook. York: York Associates, 2011. 
–
 170 p. 
 
 
Людмила Довбня
 
(Переяслав
-
Хмельницький, Україна)
 
 
РОЛЬ СТАРОСЛОВ’ЯНСЬКОЇ МОВИ У ПРОЦЕСІ ФАХОВОГО ФОРМУВАННЯ ФІЛОЛОГА
-
УКРАЇНІСТА
 
 
У  процесі  фахової  підготовки  філолога
-
україніста  значну  роль  відіграють  навчальні  дисципліни  історико
-
лінгвістичного  циклу:  старослов’янська  мова,  історична  граматика  української  мови  та  історія  української 
літературної  мови,  –
 
при  опануванні  яких  студенти  пізнають  закони  внутрішнього  розвитку  мови,  що  дає  їм  змогу 
зрозуміти й усвідомити характер її сучасної системи як у літературній, так і в діалектних формах існування 
[3
, с.
 43]. 
Старослов’янська мова –
 
перша дисципліна історико
-
лінгвістичного циклу, яку вивчають студенти
-
філологи. 
Цей курс є доволі складною і водночас важливою ланкою у професійній підготовці висококваліфікованого філолога –
 
фахівця  в  галузі  української  мови.Він  становить  собою  своєрідний  славістичний  вступ  до  історіїукраїнської  мови  й 
відіграє важливу роль у лінгвістичній і загальнофілологічній підготовці студентів, оскільки ознайомлює їх із мовною 
спорідненістю  слов’янських  народів  та  джерелами  їх  писемної  культури,  із  фонетикою  і  граматикою  давньої 
літературно
-
писемної  мови  слов’ян,  формує  уявлення  про  найважливіші  закономірності,  які  характеризували  в 
давню епоху всі слов’янські мови, а також про процеси розвитку їх фонетики та граматики.
 
Г.
 
Судаков указує, що роль цього курсу в лінгвістичній підготовці вчителя
-
словесника визначається такими 
обставинами:  «1)  він  закладає  основи  славістичних  знань,  презентує  вибрані  розділи  із  слов’янської  філології, 
найважливіші й суттєві для розуміння історії слов’янських мов, їхніх генетичних і культурних зв’язків; 2) він є вступом 

156 
«Проблеми та перспективи розвитку науки на початку третього тисячоліття у країнах Європи та Азії»
 
 
 
 
 
до історії … мови, оскільки в курсістарослов’янської мови дається характеристика праслов’янської мови й динаміки 
розвитку  її  фонетичної  системи  та  граматичного  устрою;  3)  у  курсі  вивчаються  фонетика  і  граматика 
старослов’янської  мови  –
 
найдавнішої  літературно
-
писемної  мови  слов’ян  і  тому  хронологічно  найближчої  до 
праслов’янської  мови  пізнього  періоду  [10,  с.
 
3].  Як  перша  й  найбільш  рання  писемна  фіксація  слов’янського 
мовлення,  старослов’янська  мова  формує  у  студентів  уявлення  про  основні  мовні одиниці  й  закони,  притаманні  в 
найдавнішу пору всім слов’янським мовам.
 
Дійсно,  цей  курс  ставить  за  мету,  по
-
перше,  закласти  основи  славістичних  знань  у  студентів
-
філологів, 
вбираючи в себе найсуттєвіші дані із слов’янської філології: відомості про сучасні слов’янські народи і їх мови, про 
поділ  слов’янських  мов  на  три  групи  (південнослов’янську,  західнослов’янську,  східнослов’янську),  про  місце 
старослов’янської мови серед інших мов слов’янської сім’ї,про дві старослов’янські азбуки та їх історичні долі, про 
основні пам’ятки старослов’янської писемності.
 
По
-
друге,  старослов’янська  мова  як  навчальна  дисципліна  є  пропедевтичною  до
 
історії  української  мови. 
Вона  готує  студентів  до  вивчення  історичної  граматики  та  історії  української  літературної  мови,  а  також  низки 
розділів курсу сучасної мови: фонетики й фонології, лексикології і фразеології, морфеміки і словотвору, морфології, 
синтаксису  і  стилістики  сучасної  української  літературної  мови;  української  діалектології.  Це  обумовлено  тим,  що 
саме в курсі старослов’янської мови дається характеристика праслов’янської мови та основних тенденцій розвитку її 
фонетичної  і  граматичної  систем.
 
Окрім  того,  слід  вказати  на  потужні  міждисциплінарні  зв’язки  старослов’янської 
мови із методикою навчання української мови, давньою українською літературою, культурологією тощо.
 
Після викладу матеріалу про індоєвропейські мови історію праслов’янської мови
 
доцільно подати у вигляді 
двох  етапів  –
 
раннього  й  пізнього.  На  ранньому  етапі  формувались  особливості,  що  характеризують  слов’янські 
мови  в  колі  інших  індоєвропейських  і  мають  праслов’янський  характер;  на  пізньому  етапі  здійснюється  діалектне 
членування  та  активізуються  діалектні  відмінності,  які  призвели  врешті  до  виділення  трьох  груп  слов’янських 
мов.Особливу  увагу  слід  приділити  вивченню  студентами  механізму  дії  закону  відкритого  складу  і  складового 
сингармонізму  як  провідним  тенденціям,  що  зумовили  перебудову  фонетичної  системи  праслов’янської  мови, 
з’ясуванню  головних  причин  значної  частини  фонетичних  явищ  (монофтонгізації  дифтонгів,  спрощення  груп 
приголосних, зміни дифтонгічних сполучень, виникнення носових голосних, явища кінця слова тощо)[5, с.
 8
–
11]. 
Окрім  того,  у  курсі  висвітлюються  фонетика  і  граматика  старослов’янської  мови.  Отримані  студентами 
знання  із  цієї  галузі  є  науковою  базою  для  вивчення  української  мови,  її  фонетичної  і  граматичної  будови  та 
дериватологічних особливостей.
 
Значення курсу старослов’янської мови для студентів
-
філологів складно переоцінити перш за все через її 
велике  культурно
-
історичне  значення,  оскільки  вона  поряд  із  грецькою  мовою  та  латиною  була  однією  з 
найдовершеніших літературних мов давньої Європи, а також у зв’язку
 
з тим, що ця писемна мова зафіксувала мовну 
систему,  хронологічно  найближчу  до  праслов’янської  мови  [1,  с.
 
59].  «Знання  старослов’янської  мови  не  лише  як 
лінгвістичної  системи,  а  і  як  культурно
-
історичного  феномену,  послідовне  й  цілеспрямоване  звертання  до  текстів 
пам’яток письма церковної і світської тематики створюють умови для формування широкого культурного кругозору 
студентів, удосконалення їхньої спеціальної і фахової підготовки» [4, с.
 45
–
46]. 
Слід  також  звернути  увагу  на  складність  аналізованого  курсу,  зумовлену  об’єднанням  у  ньому  двох 
лінгвістичних  дисциплін:  старослов’янської  мови  і  праслов’янської  мови,  –
 
у  зв’язку  з  чим  Г.
 
Ільїнський  та 
С.
 
Бернштейн наполягали на необхідності введення окремої навчальної дисципліни  –
 
праслов’янської мови, у якій
 
би  висвітлювався  матеріал  з  історичної  фонетики  й  морфології  праслов’янської  мови  [Там  само].  С.
 
Бернштейн 
зазначав,  що  в  ньому  «…повинні  висвітлюватися  без  деталізації  основні  віхи  історії  праслов’янської  мови:  усі 
палаталізації та їх історія; усі основні зміни у сфері вокалізму; процес втрати закритих складів і його наслідки» [2, 
с.
 10
–
11]. 
Посилаючись
 
на  Л.
 
Паніна,  Г.
 
Самойлова  зауважує
:
«Нині  старослов’янській  мові  відводиться  особлива, 
виняткова  роль  в  історичному  розвитку  слов’янських  мов  –
 
роль  мови
-
консерванта…  «Щеплення  візантійської 
духовної  культури  до  слов’янського  племені»  через  старослов’янську  мову  і  є  вказівкою  на  його  таку,  що 
«консервує», однак життєздатну функцію. Вважаємо, що з
-
поміж інших і з цієї причини також сучасне духовенство 
вважає некоректною характеристику старослов’янської мови як мертвої мови» [7, с.
 709]. 
Розробник типової програми із старослов’янської мови М.
 
Станівський звертав увагу на те, що у зв’язку зі 
складністю та своєрідністю курсу викладач має добирати найефективніші методи і прийоми для того, аби студенти 
змогли оволодіти як теоретичною, так і практичною частиною курсу; викладач повинен інтенсивно використовувати 
наочність  та  активно  керувати  самостійною  роботою  студентів  з  метою  навчити  їх  здобувати  знання, 
систематизувати їхі застосовувати на практиці. Автор програми вказує на основні мовознавчі розділи, які мають бути 
висвітлені  при  вивченні  аналізованої  дисципліни:  «Весь  курс  охоплює  такі  розділи:  вступ,  фонетика,  лексикологія, 
фразеологія,  словотворення,  морфологія  та  синтаксис.  Запропоноване  розташування  розділів  програми  курсу 
перевірене  на  практиці  й  рекомендується  як  найбільш  доцільне  з  педагогічного  погляду» 
[8
,  с.
 4]
.  Водночас  слід 
зазначити, що в лінгводидактиці вищої школи традиційно головна увага приділяється опануванню студентами таких 
розділів  старослов’янської  мови,  як  вступ,  фонетика,  морфологія  й  синтаксис,  словотвір  вивчається  після 
усвідомлення  ними  особливостей  сутності  й  парадигми  (для  змінних  слів)  кожної  частини  мови,  тоді  як  питання 
лексикології та фразеології, як правило, залишаються поза межами курсу. Так, у виданих в Україні найбільш вдалих 
підручниках та навчальних посібниках із старослов’янської мови авторів О.
 
Леути, М.
 
Станівського (незважаючи на 
те,  що  саме  М.
 
Станівський  увів  ці  розділи  до  типової  програми),  І.
 
Царалунги  лексикологія  і  фразеологія  не 
охоплені, більше того, доволі часто вони не входять до розроблених викладачами навчальних програм. Очевидно, 
такий  підхід  зумовлений  браком  часу,  що  виділяється  на  вивчення  старослов’янської  мови  на  факультетах 
української філології.
 
Таким  чином,  у  процесі  роботи  з  вивчення  старослов’янської  мови  слід  звертати  належну  увагу  на 
фонетичні,  морфологічні  та синтаксичні  процеси,  які  тим  чи  іншим  шляхом  пояснюють  явища сучасної  української 
мови.  Студенти  повинні  отримати  знання,  необхідні  для  осмислення  таких  особливостей  мови,  які  можуть  бути 
усвідомлені  й  пояснені  тільки  за  умови  їх  історичного  коментування,  що  передбачає  застосування  порівняльно
-
історичного методу, уміння й навички користуватися яким закладаються саме при вивченні старослов’янської мови.
 
 
 
 

«Проблеми та перспективи розвитку науки на початку третього тисячоліття у країнах Європи та Азії»
 
 
157 
 
 
 

жүктеу/скачать 4,74 Mb.

Достарыңызбен бөлісу: