Абу Наср Фаробий ўзининг “Фозил одамлар шаҳри” китобида инсон такомилини тўрт босқичга бўлади

126 

«Проблеми та перспективи розвитку науки на початку третього тисячоліття у країнах Європи та Азії»

 

 

 

 

В економічному житті Бессарабії приймали участь різні верстви населення, але особливе місце займали саме 

дворяни.  Бурхливий  розвитоккапіталізму  призвівдо  змін  усередині  дворянського  стану,  який  активно  включався  у 

капіталістичне  підприємництво.У  свою  чергууряд,  шляхом  постійної  економічної  та  законодавчоїпідтримки,  створив 

для них найкращі умови дляпідприємницької діяльності.

 

У  Бессарабії  перехід  від  феодалізму  до  капіталізму  пройшов  швидше,  у  порівнянні  з  іншими  губерніями 

Російської  імперії.  Влада,  яка  була  зацікавлена  у  «показному»  розвитку  регіону  всіляко  підтримувала  місцевих 

підприємціві в першу чергу дворян.

 

Головною особливістю краю було те, що буржуазія формувалася в основному з представників дворянства. Їх 

зацікавленість  в  активному  економічному  розвитку  Бессарабії  була  зумовлена  тим,  що  таким  чином  вони  могли 

уникнути служби в армії та зберегти свої земельні ділянки. Таким чином,можемо стверджувати, що участь дворян в 

господарчому розвитку регіону в ХІХ –

 

на початку ХХ ст. є досить вагомою.

 

Специфіка  аграрних  відносин  Півдня  України  визначила  два  основні  напрямки  розвитку  промисловості: 

переробка сільськогосподарськоїпродукції та виробництво будівельних матеріалів.

 

В  першій  половині  ХІХ  ст.  у  Бессарабії  також  було  розвинуте  винокурне,  салотопне,  цеглине  та  цукрове 

виробництво. В основному власниками яких були представники дворян. Наприклад, винокурні Манук

-

бея, Чугуряну та 

салотопні О. Баласа, Понсе

[

5, с. 317

]. 

Досить широкого розвитку в цей час набув рибний промисел. Так, у 1826

 

р. в Ізмаїльському градоначальстві 

налічувалося 127 рибних заводів, засновниками яких були дворяни. Також дуже поширеною та прибутковою галуззю 

була  борошномельна.Чільне  місце  в  її  розвитку  належало  дворянству,  яке  вкладало  чималий  капітал  для  її 

процвітання.

 

Фабрично

-

заводське виробництво в краї починає розвиватися з середини

 60-

х років ХІХ ст. Це було зумовлено 

тим, що влада всіляко підтримувала дворянське підприємство та не обкладала їх податками. Такими підприємствами 

були: цукровий завод княгині Мурузі та дворянина Гамалії, скляний завод Черемисинова

 [

1, с. 239

]. 

На початку ХХ ст. представники дворянства досить активно брали участь в економічному житті краю. Так, 1676 

дворян  займалися  харчовою  промисловістю,  183  –

 

механічною  обробкою  деревини,  112  –

 

виготовленнямрізних 

металів та машин.

[

7, с. 270

-271]

. Окрім цього, вони були власниками досить великих підприємств: цукрових заводів, 

винокурень, цементних та цегельних заводів. Це свідчить про дуже вагомий вклад дворянства у прогресивний розвиток

 

краю в цей період.

 

Дуже  активно  дворяни  займалися  торгівлею,  судноплавством,  будівництвом  залізниць  та  фінансово

-

кредитними справами. Їх роль у зазначених секторах господарства була дуже значною. У торгівлі дворяни поряд з 

купецтвом займали провідні позиції: здійснювали торгівельні операції, засновували торгові компанії, крамниці та біржі. 

Наприклад,  у  1796  р.  була  відкрита  Одеська  біржа,  яка  стала  центром  оптової  торгівлі  регіону.  Також  дворяни 

продавали свою продукцію з поміщицьких маєтків на ярмарках, таким чином сприяючи їх розвитку та становленню 

постійних форм торгівлі. А це в свою чергу потребувало розбудови транспортної інфраструктури регіону, в якій дворяни 

не  залишалися  осторонь  та  входили  до  спеціального  комітету  з  поліпшення  шляхів,  брали  участь

 

у  будівництві 

Одеської  залізниці.  Розбудова  шляхів  сполучення  значно  розширилаторговельнізв’язки  чорноморських  портів  з 

іншими губерніями Російської імперії та сусідніми державами.

 

Важливу  роль  відігравало  дворянство  і  в  розвитку  судноплавства,  завдяки  чому  зростала  роль  зовнішньої 

торгівлі регіону в імперії. Так, князь Ю.

 

Є.

 

Гагарін заснував у 1881 р. першу російську судноплавну компанію на Дунаї 

–

 

Чорноморсько

-

Дунайське  пароплавство,  яка  сприяла  налагодженню  більш  активних  торгівельних  відносин  з 

сусідніми країнами.

 

Вагоме  місце  представники  дворянської  верстви  посідали  і  в  фінансовому  житті  регіону.  Вони  відкривали 

акціонерні  банки,  заставляли  землю,  зберігали  в  банках  свої  накопичення,  брали  цільові  кредити.  Також  дворяни 

займали керівні посади в банкових установах. Так, О. М. де Рибас працював товаришем директора Одеського міського 

громадського банку, С. Ралі очолював Одеський обліковий банк.Окрім цьогодворяни активно займалися лихварством, 

яке  було  способом  накопичення  капіталу.  Яскравим  прикладом  слугує  поміщиця  з  Бессарабії  Леонард

-

Комарова, 

позики якої в іпотечних банках складали 23976 млн. руб. 

[

7, с. 

284-285]. 

Дуже часто дворяни брали іпотечні кредити в банках, за що заставляли свою землю або маєтки в цілому. Це 

в свою чергу сприяло збільшенню фінансових установ регіону, якщо у 1897 р. їх було 8, то вже у 1905 р. –

 

11, та росту 

штату службовців банку в 4 рази

[

3, с. 438

]. 

Таким чином, дворянство в економічному житті регіону відігравало неабияку прогресивну роль. Подальший 

розвиток капіталістичних відносин у краї показав, що вони не лише зберігали свої позиції в економічному житті регіону, 

а й поступово розширювали їх. Разом це призвело до того, що Бессарабія в середині ХІХ –

 

на початку ХХ ст. посіла 

провідне  місце  серед  губерній  Російської  імперії.  Поряд  з  сільським  господарством  тут  дуже  активно  набували 

розвиткувнутрішня  та  зовнішня  торгівля,  промисловість,  фінансова  система  та  судноплавство.  Цьому  сприяло 

включення дворянства у нові економічні відносини та їхнійвідхід від традиційних форм ведення господарства.

 

 

Література:

 

1. 

Абакумова

-

Забунова Н.В. РусскоенаселениегородовБессарабии ХІХ в. / Н.В. Абакумова

-

Забунова. –

 

Кишинев: 

Ch. 

Business-Elita, 2006. 

–

 

519 с.

 

2. 

Анцупов  И.  А.  РусскоенаселениеБессарабии  и  левобережногоПоднестровья  в  конце

XVIII 

–

  XIX 

вв.  (Соц.

-

екон. 

очерк) / И

. 

А

. 

Анцупов. –

 

Кишинев: Инесса, 1996. –

 

248 с.

 

3. 

Вся  Россия.  Русская  книга  промышленности,  торговли,  сельськогохозяйства  и  администрации.  Торгово

-

промышленный адрес

-

календарьРоссийскойимперии на 1897 год. –

 

СПб.: Издание А.С. Суворина, 

1899. 

–

 

900 с.

 

4. 

Гросул Я. С., Будак И. Г. Очеркиистории народного хозяйстваБессарабии (1861

-

1905 гг.). / Я. С. Гросул, И. Г. Будак. 

–

 

Кишинев: Картямолдовеняскэ, 1972. –

 

603 с.

 

5. 

Дружинина Е. И. ЮжнаяУкраина. 1800

-

1825 гг. / ЕленаИосафовна Дружинина. –

 

М.: Наука, 1970. –

 

383 с.

 

6. 

Жуков В. И. ГородаБессарабии 1861–1900 гг. (Очеркисоциально

-

экономическогоразвития) / ВикторИльич Жуков. –

 

Кишинев: Штиинца, 1975. –

 

291 с.

 

7. 

Циганенко  Л.  Ф.  Дворянство  Півдня  України  (друга  половина  XVIII

 

ст.  –

 

1917  р.):  Монографія  /  Лілія  Федорівна 

Циганенко. –

 

Ізмаїл: СМИЛ, 2009. –

 

384 с.

 

 

Науковий керівник: доктор

 

історичних

 

наук,

 

професор

 

Циганенко

 

Лілія

 

Федорівна

. 

«Проблеми та перспективи розвитку науки на початку третього тисячоліття у країнах Європи та Азії»

 

 

127 

 

 

 

Фарход Зияев

 

(Тошкент, Узбекистон)

 

 

ИЖТИМОИЙ ФАНЛАР МЕТОДОЛОГИЯСИ ВА МИЛЛИЙ МАЪНАВИЙ МЕРОС

 

 

Ҳар

 

қандай илм бирор

-

бир аниқ мақсад сари йўналмаса, чексиз

-

чегарасиз, ибтидо

-

интиҳосиз бўлиб қолиб, 

бирор самарага муяссар бўлиши қийин. “Методология” тушунчаси воқеликни илмий идрок этишнинг айни шу муайян 

мақсадга  қаратилган  мантиқий  тизимини  англатади.  Маълумки,  аждодларимиз  –

 

буюк  тасаввуф  пирлари  –

 

Ҳаққа 

етишишнинг ирфоний йўлларини ишлаб чиққанлар ва уларни “тариқат” ёки “сулук” деб атаганлар. “Метод” атамаси 

ҳам аслида юнонча “методос” сўзидан бўлиб, “йўл”, “ҳақиқатни англаб етиш йўли” маъноларини ифодалайди. Араб 

тилида бу сўзнинг муқобили “тариқ” ёки “тариқа” бўлади. “Тариқат” атамасининг келиб чиқиши шундан. Алишер Навоий 

ХV  асрда  айни  шу  анъанага  таянган  ҳолда  адабиётда  “бадиий  метод”  муаммосини  ҳал  қилиб  берди  ва  “ҳақиқат 

тариқи”, “мажоз тариқи” тушунчаларини илмий истеъмолга киритди.

 

Марксизм

-

ленинизмга  сўнгги  ҳақиқат  деб  қараган  пайтимизда  ижтимоий  фанлар  соҳаси  жуда  жўнлашиб 

кетган  эди.  Чунки  мутлоқ  ҳақиқатлар  аллақачон  аниқланган,  энди  нисбий,  иккинчи  даражали  масалаларни  ҳал 

қилишгина  қолгандай  тасаввур  ҳукмрон  эди.  Ҳозир  ҳам  яқин  ўтмишда  марксистик  фалсафани  яхши  ўзлаштириб 

олганлар учун эски андоза ва қолиплардан воз кечиш қийин бўлмоқда. Аммо бугун, кўзимизни каттароқ очиб қарасак, 

биргина  Европа  минтақасида  шунча  кўп  бир

-

биридан  кескин  фарқ  қилувчи  фалсафий  тизимлар

 

яратилган  экан

-

ки, 

уларнинг ҳар бирини жиддий англаб етиш учун бир инсоннинг умри ё етади, ёки етмайди.

 

Президент И.А.Каримов ўз вақтида “Фидокор” газетаси мухбири саволларига жавобларида бу ҳақда шундай 

деган эди:

 

“Кўп асрлик тарихимиз шуни кўрсатадики, инсон дунёқарашининг шаклланишида маърифатнинг, хусусан, 

ижтимоий  фанларнинг  ўрни  беқиёс.  Бу  жамиятшунослик  бўладими,  тарих,  фалсафа,  сиёсатшунослик  бўладими, 

психология  ёки  иқтисод  бўладими  –

 

уларнинг  барчаси  одамнинг  интеллектуал  камолотга  эришувида  катта  таъсир 

кучига  эга.  Лекин  бугун  ўрта  ва  олий  ўқув  даргоҳларидаги  таълим

-

тарбия  жараёнларида  фойдаланилаётган 

дарсликлар,  дастур

-

қўлланмалар,  китоблар  қандай  мафкурадан  озиқланган?  Уларда  эски  тузум  давридан  қолган 

ғоявий қарашлардан тўлиқ воз кечилганига ким кафолат бера олади? Бу ҳақда қайта

-

қайта гапиришга тўғри келмоқда. 

Афсуски, биз мамлакатимизда ижтимоий фанларнинг ривожи замон талабларидан ортда қолаётганини тан олишга 

мажбурмиз. Бу борадаги хато ва камчиликларни зудлик билан бартараф этиш чораларини кўришимиз лозим”.

 

Ижтимоий, яъни

 

инсон ва жамият ҳаётига оид илмлар эса иложсиз равишда ҳар бир минтақа, миллат ва элат, 

баъзан ҳатто алоҳида ижтимоий тоифа учун ўзига хос жиҳатларга эга бўлади. Масалан, Ўзбекистон тарихини Олмония 

ёҳуд  Хитой  тарихи  принциплари  асосида яратиб  бўлмайди,  ёки  рус  тили  луғатшунослигини  араб  тили  учун  ишлаб 

чиқилган моделлар асосида қурсак, миллий тил моҳиятига зид иш қилган бўламиз. Чунки ҳар бир минтақа, миллат ва 

элатга  хос  эътиқод  тизими,  ҳаёт  тарзи,  урф

-

одатлари,  маданияти,  ахлоқий  принциплари  бўлади.  Масалага  янада 

аниқроқ ёндошилса, ҳатто ҳар бир ижтимоий тоифанинг ҳаётга ёндошувида ўзига

 

хос жиҳатлар бўлади

-

ки, уларни 

ҳисобга олмаслик умумбашарий миқёсда оғир оқибатларга олиб келувчи чалкашликларни келтириб чиқариши мумкин. 

Марксизмнинг фақат ишчилар синфи манфаатларини кўзда тутиб (аниқроғи, энг камбағал ва паст тоифали ишчилар, 

яъни пролетариатнинг муайян бир тарихий шароитдаги нуқтаи назари ва тор доира манфаатларинигина ҳисобга олиб) 

ишлаб чиқилган дунёқараш тизими бутун жамиятга зўрлик билан татбиқ этилиши натижасида инсоният бошига қандай 

кулфатлар ёғилганлиги бу масалада тарихнинг аччиқ сабоғи бўлганлигини эслаш кифоя.

 

Ижтимоий фанлар соҳасида фақат мантиқий таҳлил кифоя қилмайди. Ҳар бир халқ ўз тарихи, маданияти,

 

тили,  адабиёт  ва  санъати,  ахлоқий  қарашларини  назарий  ўрганиш  учун  бошқа  халқлар  тарихшунослиги, 

маданиятшунослиги,  адабиётшунослиги  ва  ахлоқшунослигида  асрлар  давомида  ўша

 

халқлар  тарихи,  маданияти, 

дини,  адабиёти,  урф

-

одатлари  тарихий  тажрибасига  таянган  ҳолда  ишлаб  чиқилган  принциплар,  тушунча  ва 

тимсолларни шундайича кўчириб олиб келиб, ўша бегона қолипларга

 

ўз тарихи, маданияти, тили, адабиёт ва санъати, 

маънавий  ва  ахлоқий  қадриятларини  қандай  қилиб  бўлса  ҳам  тиқиштиришга  уринмай,  бу  соҳада  аждодларининг 

тажрибаларини  чуқур  ўрганиши,  уларни  ўзаро  қиёслаб,  ҳозирги  замон  талабларини,  кейинги  даврда  бу  соҳада 

эришилган ютуқлар ёки йўқотишларни ҳисобга олиб, ўзга минтақалардаги аҳволни ҳам назарда тутган ҳолда мустақил 

қонун

-

қоидалар,  тушунча  ва  тимсоллар

 

тизимини  аниқлаш  ва  уни  мустақил  йўналишда  такомиллаштириб  боришга 

ҳаракат қилиш керак бўлади. Бу, албатта,

 

қийин ва машаққатли изланишлар йўли, аммо бу соҳада осон йўлни қидирган 

олим охир

-

натижада халқни гумроҳликка маҳкум қилади.

 

Президент  И.А.Каримов  ўзининг  янги  китобида  бу  масалага  яна  алоҳида  урғу  беради:  “Албатта,  ҳар  қайси 

халқ ёки миллатнинг маънавиятини унинг тарихи, ўзига хос урф

-

одат ва анъаналари, ҳаётий қадриятларидан айри 

ҳолда тасаввур этиб бўлмайди.

 

“Президент асарида, жумладан, маънавий меросимизга, “умумбашарий цивилизация 

ва  маданиятнинг  узвий  қисмига  айланиб  кетган  дунёвий  ва  диний  илмларнинг,  айниқса,  ислом  дини  билан  боғлиқ 

билимларнинг тарихан энг юқори босқичга кўтарилишида” беқиёс хизматлари сингган

 

она юртимизда туғилиб камолга 

етган улуғ алломаларнинг боқий меросларига махсус эътибор қаратилади.

 

Илм хоҳ жузъий масалага бағишлансин, хоҳ умумметодологик муаммоларни ҳал қилишга қаратилган бўлсин, 

агар холис бўлмаса, илм бўлмайди, реал натижага эришилмайди. Қандай мақсадни олдига қўйганлигидан қатъи назар, 

холис изланишларга таянмаган илм –

 

илм эмас. Шу нуқтаи назардан, бир аччиқ ҳақиқатни ниҳоят тан олишимиз керак: 

собиқ  СССР  шароитидаги  ижтимоий  фанлар  соҳасида  ўтказилган  «тадқиқотлар»нинг  аксарият  қисми  ҳақиқий  илм 

эмас,  мафкурабозлик  эди,  холос.  Шундай  экан,  кечагина  ўтмиш  мафкурасига  содиқ  хизмат  қилиб,  турли  “илмий” 

даража  ва  унвонларга  сазовор  бўлганлар,  ҳеч  бўлмаса,  ҳали  ҳам  адабиётчи,  тарихчи,  ва  ҳ.к.  бошқа  фанлар 

намоёндаларига беписандлик билан юқоридан қарашга уринмасалар, дунё илмининг ривожига дурустроқ назар солиб, 

аждодларимиз маънавий меросига жиддийроқ муносабатда бўлишга ҳаракат қилсалар ёмон бўлмас эди. Уларнинг 

кўпи  яхшигина  фикрлаш  қобилиятига  эга  одамлар,  демак,  аниқ  мавзулар  устида  бинойидек  тадқиқот  ўтказишлари 

мумкин. Аммо «умумметодологик асосга» ўтганда бир вақтлар хотирага жойлаштирилган эски андоза ва қолиплар яна 

ўз таъсирини кўрсата бошлаши ишни мураккаблаштиради.

 

Яқин  ўтмишда,  яъни  қарамлик  даврида  миллий  маънавий  меросни  ўрганишга  қандай  ёндошилди,  деган

 

масалада баъзан баҳс туғилиб қолади. Баъзилар шундай фикрлашади: “Ахир ўша йиллар давомида ҳам ўтмиш мерос 

озми

-

кўп  ўрганилди

-

ку!  Форобий,  Беруний,  Абу  Али  ибн  Сино,  Алишер  Навоий  ва  бошқа  қатор  алломаларнинг 

асарлари рус ва ўзбек тилларида босилиб чиқди,

 

тадқиқ ва тарғиб этилди. Бу улкан ижодий меҳнат бир неча авлод 

олимларнинг  умр  мазмунини  ташкил  этмадими?”  Ниҳоятда  тўғри.  Устозларимиз  бу  йўлда  чинакам  фидойилик 

128 

«Проблеми та перспективи розвитку науки на початку третього тисячоліття у країнах Європи та Азії»

 

 

 

 

намуналарини  кўрсатишди.  Бугунги  миллий  маънавиятимизни  тиклаш  йўлидаги  уринишлар  кўп  жиҳатдан  ўша 

заҳматкаш  устозлар  яратган  залворли  пойдеворга  таяниб  турипти.  Аммо  айрим  инсонларнинг  миллат  маънавияти 

йўлидаги  фидойилиги  билан  ҳукмрон  тузум  ва  унинг  мафкураси  кўзлаган  асл  мақсад,  бу  соҳада  юритган  қатъий 

сиёсати орасида жиддий фарқ бор эканлигини ҳам бугун ўзимизга ойдинлаштириб олишимиз керак. Биз ўтмишни ёппа 

инкор қилиш йўлидан борсак, яна “большевикча” иш тутган бўламиз. Етмиш йил ичида нималар ютдик ва нималарни 

ютқиздик  –

 

унинг  сарҳисоби  алоҳида.  Бу  ўринда  яхши  англаб  етишимиз  керак  бўлган  масала  шуки,  собиқ  ҳукмрон 

тузум ўтмиш меросни ўрганишда ҳам ўз сиёсати, етакчи ғояси, мафкураси илдизларини мустаҳкамлашни ният қилди. 

Ўзбекнинг асл миллий маънавияти, аждодларимиз яратган бойлик бевосита уларни ҳеч қачон ва мутлақо қизиқтирган 

эмас.

 

Собиқ тузум даврида аждодларимиз меросини ўрганиш бўйича бажарилган ишларни баҳолашда унутмаслик 

лозимки,  буюк  алломаларимизнинг  қарашлари  уларда  асли  ҳолидек  акс  этган  эмас,  балки  бегона  қолиплар,  ёт 

андозаларга мослаб сунъий талқин этиб келинган. Бунинг учун турли усуллардан фойдаланилган. Масалан, оммавий 

нашрларда уларнинг асарларидаги “коммунистик партиявийлик” қолипига тушмай қолган жойлари (кўпинча, энг муҳим 

қисмлари)  қирқиб

-

кесиб  ташланиши  шундай  “усул”лардан  бири  эди.  Тан  олиш  керак,  собиқ  тузум  даврида 

олимларимиз,  тадқиқотчиларимиз  шахсан  қанчалик пок,  самимий  бўлишмасин,  аждодлар  меросига  холис  ёндошув 

имконига эга бўлган эмаслар. Улар баъзан ўзлари тўғри деб ўйлаган ҳолда, баъзан мажбуриятдан йўқни бор, борни 

йўқ  қилиб  кўрсатганлар,  аждодларимиз  сўзини  холис,  минтақа  маънавиятининг  амалий  ва  назарий  такомили 

мантиқига мувофиқ тарзда эмас, марксистик мафкура талабларига мос йўналишда талқин этганлар. Натижада ўтмиш 

меросимиз намуналари билан асл қўлёзмалардан, тўлиқ матнлардан эмас, оммавий нашрлар

 

асосида таниш бўлган 

кўпчилик  олий  маълумотли  мутахассислар  ҳам  ягона  ҳукмрон  идеология  рухсат  берган  “ҳақиқатлар”дан  ўзга 

ҳақиқатлар  мавжуд  эканлигидан  деярли  бехабар  тарбия  топганлар.  Бугун  зиёлиларимизнинг  кўпчилиги  маънавий 

меросни  тўғри  идрок  қилишга

 

қийналаётганликларининг  сабабларидан  бири  ҳам  шунда.  Демак,  ўтган  70  йиллик 

даврда маънавий меросни ўрганиш бўйича қилинган ишларнинг амалий томонлари –

 

нашрлар, маълумотлар –

 

бугун 

учун хизмат қилишга яроқли бўлса ҳам, ғоявий

-

назарий йўналишлар, талқин ва хулосалар, андоза ва тушунчалар –

 

барчаси жиддий ва диққат билан қайта кўриб чиқишни талаб қилади ва бу миллий маънавиятимиз назариясини тўғри, 

аслига мувофиқ шакллантиришда ўта муҳим муаммолардан биридир.

жүктеу/скачать 8,82 Mb.

Достарыңызбен бөлісу: