«Вітчизнянанаука: сучаснийстан,актуальніпроблемитаперспективирозвитку»

«Проблеми та перспективи розвитку науки на початку третього тисячоліття у країнах Європи та Азії»

 

 

233 

 

 

 

Оксана Міхеєва

 

(Київ, Україна)

 

 

СОЦІАЛЬНО

-

ПЕДАГОГІЧНОЇ РОБОТИ З СІМ’ЯМИ

 

 

Сім’я,  яка  має  соціальні  проблеми,  потребує  додаткової  соціальної  підтримки,  оскільки  порушується  її 

нормальна  життєдіяльність,  виникають  проблеми,  наслідки  яких  члени  родини  не  можуть  подолати  самостійно. 

Класифікація  проблем  та  потреб  сімей,  які  опинилися  у  складних  життєвих  обставинах,  здійснюється  з  метою 

визначення основних напрямів

 

та видів соціальної допомоги, яких потребує сім’я.

 

Функціонування сім’ї як соціального інституту, наслідки сімейного неблагополуччя є предметом дослідження 

вітчизняних  та  зарубіжних  науковців.  Вивченню  сім’ї  як  соціального  інституту  і  малої  групи  присвячені  роботи 

А.І.

 

Антонова, М.С.  Мацковського, В.М.  Медкова, А.Г.

 

Харчева та ін. Форми та методи соціальної роботи з сім’ями 

стали предметом дослідження українських  науковців: І.Д. Зверєвої, О.В. Безпалько, С.

 

Я.  Харченка, А.Й. Капської, 

І.М.

 

Трубавіної, Т.В.

 

Семигіної та інших.

 

Поряд з тим формування ефективної системи підтримки сімей з дітьми потребує теоретичного обґрунтування 

напрямів  та  форм  соціальної  роботи  з  сім’ями,  які  опинилися  у  складних  життєвих  обставинах,  залежно  від  рівня 

соціальної «деформації» сімейних стосунків і готовності членів сім’ї до змін особистого життя.

 

Складні життєві обставини впливають на функціонування сім’ї як цілісної соціальної системи: деформують як 

внутрішньосімейні стосунки, так і взаємодію сім’ї із зовнішнім соціальним середовищем. Тобто провокують проблему 

адаптації сім’ї у суспільстві як соціального інституту.

 

Проблеми адаптації в різні роки вивчали як вітчизняні, так і іноземні дослідники, які описали різноманітні види 

адаптації (фізіологічна, культурна, психологічна, соціальна, соціально

-

психологічна, виробнича та ін.), їхні дефініції і 

зв'язки між ними. Основою для визначення життєвих стратегій є рівень адаптації: від примусової адаптації у першому 

випадку до добровільної успішної і позитивної адаптації в другому.

 

Адаптація

 

(лат. аdapto –

 

пристосування) –

 

процес взаємодії живих організмів та оточуючого середовища, який 

призводить  до  пристосування  їх  до  умов  життєдіяльності.  Адаптація  у  широкому  сенсі  передбачає  пристосування 

систем, що самоорганізуються, до умов середовища, що змінюються, результатом чого є адаптованість цих систем 

[1, с. 298

-303]. 

Рівень  адаптації  вимірюється  поняттями:  впевненість  у  собі,  пізнавальна  активність,  соціальна  тривога, 

ступінь  емоційних  переживань  під  час  взаємодії  з  навколишнім  середовищем.

 

Основною  функцією  соціальної 

адаптації особистості є формування засобів, знаходження умов і форм для прогресивного розвитку особистості.

 

Соціальна  адаптація

 

–

 

процес  пристосування  індивіда  до  умов  соціального  середовища,  формування 

адекватної  системи  стосунків  із  соціальними  об’єктами,  інтеграція  особистості  у  соціальні  групи,  діяльність  щодо 

освоєння стабільних соціальних умов, прийняття норм і цінностей нового соціального середовища. [2].

 

Показниками  визначення  того  чи  іншого  типу  сімей,  які  опинилися  в  складній  життєвій  ситуації,  є  рівень 

самостійності  сім’ї  у  визначенні  необхідної  соціальної  послуги  або  допомоги,  а  також  характер  спрямованості 

соціальної роботи на певний результат. Одним із варіантів типологізації сімей, які потребують соціальної підтримки, є 

характеристика їх рівнів соціальної адаптації [3]. Такий підхід є дуже показовим з точки зору оцінки спроможності сім’ї 

виконувати свої соціальні функції а також щодо оцінки необхідних форм і напрямів соціальної роботи.

 

Благополучні сім’ї

 

–

 

успішно виконують свої функції, практично не потребують сторонньої допомоги, оскільки 

за  рахунок  адаптивних  можливостей,  що  забезпечуються  матеріальними,  психологічними  і  іншими  внутрішніми 

ресурсами, швидко адаптуються до потреб дитини і успішно вирішують завдання його виховання і розвитку. У випадку 

виникнення проблем їм достатньо одноразової допомоги в межах короткотермінових моделей роботи.

 

Сім’ї групи ризику

 

–

 

мають певні відхилення від норм, що знижують адаптивні можливості сім’ї, наприклад: 

неповна сім’я, малозабезпечена сім’я тощо. Вони виконують завдання виховання дитини з напруженням сил, тому 

соціальним  працівникам  необхідно  спостерігати  за  станом  сім’ї,  її  дезадаптуючими  факторами,  простежувати 

наскільки вони компенсуються позитивними характеристиками, в

 

разі необхідності надати своєчасну допомогу.

 

Неблагополучні  сім’ї

 

–

 

мають  низький  соціальний  статус  в  одній  або  кількох  сферах  життєдіяльності,  не 

виконують  належним  чином  функції,  їхні  адаптаційні  можливості  суттєво  занижені,  сімейне  виховання  дитини 

відбувається  з  великими  проблемами,  мало  результативно.  Такі  сім’ї  потребують  активної  і,  як  правило,  тривалої 

підтримки з боку соціальних служб. Залежно від характеру проблеми, їм необхідно надавати виховну, психологічну, 

посередницьку допомогу у межах довготривалих форм роботи.

 

Асоціальні сім’ї

 

–

 

з ними взаємодія відбувається надзвичайно важко і їхній стан потребує суттєвих змін. У 

таких сім’ях, де батьки ведуть аморальний, протиправних спосіб життя і де житлово

-

побутові умови не відповідають 

елементарним  санітарно

-

гігієнічним  вимогам,  а  вихованням  дітей  ніхто  не  займається,  діти  є  безпритульними, 

голодними,  відстають  у  розвитку,  стають  жертвами  насильства  з  боку  батьків  і  інших  осіб.  Робота  соціального 

працівника з такими сім’ями має проводитися в тісному контакті з правоохоронними органами, а також з органами 

опіки і піклування 

[4]. 

Рівень  соціальної  адаптації  сім’ї  визначає  рівень  налаштованості  її  членів  на  зміну  життєвих  обставин,  та 

наявність  потенціалу  для  здійснення  відповідних  кроків,  що,  відповідно,  дозволяє  виокремити  напрями  соціально

-

педагогічної роботи з кожною із категорій сімей.

 

Соціальну адаптацію сім’ї можна розглядати з двох позицій:

 

1) 

взаємодія сім’ї як малої соціальної групи з соціальним середовищем;

 

2) 

формування структури сімейних стосунків та

 

цінностей відповідно до соціально прийнятих норм.

 

Як  процес  соціальна  адаптація

 

визначає  відповідність  зовнішньої  та  внутрішньої  системи  стосунків  сім’ї  з 

соціально прийнятими норами. Адаптованість сім’ї –

 

ступінь її пристосування до умов життя і життєдіяльності.

 

Метою діяльності соціального працівника є позитивна адаптації сім’ї до життя, що включає як звичні засоби 

соціальної допомоги (матеріальна підтримка, професійна перепідготовка, працевлаштування тощо), так і спеціальну 

роботу з набуття людиною відповідальності за себе і своє життя, формування позиції «я –

 

господар свого життя»[5, с. 

25]. 

Показниками,  що  визначають  рівень  соціальної  адаптації  сім’ї  є  готовність  (налаштування)  членів  сім’ї  на 

самостійне  вирішення  проблем,  що  провокують  складні  життєві

 

обставини,  та  наявність  ресурсів  для  їхнього 

вирішення.

 

234 

«Проблеми та перспективи розвитку науки на початку третього тисячоліття у країнах Європи та Азії»

 

 

 

 

Ресурси  сім’ї

 

–

 

це  внутрішні  або  зовнішні  фактори,  які  можуть  бути  застосованими  членами  сім’ї  або 

соціальними працівником у процесі виходу сім’ї із складаних життєвих обставин: особисті якості членів сім’ї, «сильні 

сторони» сім’ї, матеріальні предмети, соціальне оточення родини тощо.

 

На підставі аналізу науково

-

методичної літератури та вивчення практики роботи центрів соціальних служб з 

сім’ями, які опинилися у складних життєвих обставинах, здійснено

 

розподіл сімей, залежно від рівня готовності сім’ї 

до зміни життєвих обставин і, відповідно, до наявності ресурсів і мотивації, на такі категорії:

 

1) 

благополучна сім’я

 

–

 

сім’я самостійно вирішує складні життєві обставини, залучаючи наявні внутрішні та 

зовнішні ресурси;

 

2) 

сім’я соціального  ризику

 

–

 

у  сім’ї  не  вистачає  власних  ресурсів  і  можливостей  щодо  вирішення певних 

проблем, проте є бажання і високий рівень мотивації повернутися до соціально

-

прийнятного стилю життя, за умови 

надання зовнішньої допомоги;

 

3) 

неблагополучна  сім’я  /функціонально

-

неспроможна

 

–

 

сім’я,  яка  має  комплекс  складних  життєвих 

обставин,  які  не  може  самостійно  вирішити,  приймає  обставини  власного  життя  як  «норму»,  розуміння  проблем  і 

мотивації щодо їхнього вирішення немає або на доволі низькому рівні;

 

4) 

асоціальна сім’я

 

–

 

сім’я, яка сприймає як «норму» асоціальний стиль життя, не сприймає необхідність змін 

життєвих обставин, не налаштована на співпрацю із соціальним працівником.

 

Ще  один  тип  сімей,  який  виокремлюється  спеціалістами

-

практиками  –

 

«пасивні»  сім’ї

 

–

 

це  сім’ї,  які  не 

усвідомлюють наявності проблем, або не вважають за необхідність їх розв’язувати, не готові до взаємодії і соціального 

супроводу, хоча мають власні ресурси. Такий тип сімей не можна визначити за певним рівнем соціальної адаптації. 

Першим  етапом  роботи  з  такими  сім’ями  має  стати  мотивація  (зовнішня  або  внутрішня)  членів  сім’ї,  формування 

«готовності» до зміни сімейного стилю життя.

 

Запропонований розподіл сімей за рівнями соціальної адаптованості демонструє необхідність впровадження 

диференційованого  підходу  у  запровадженні  форм  та  методів  соціальної  підтримки  сім’ї,  залежно  від  рівня 

«готовності»  до  зміни  життєвих  обставин  та  наявності  внутрішніх  та  зовнішніх  ресурсів  реалізації  таких  змін. 

Впровадження  такого  підходу,  потребує  відповідних  методик  соціальної  роботи,  залежно  від  рівня  налаштування 

членів сім’ї до вирішення власних проблем.

 

Діюча система соціальної роботи з сім’ями, яка покладає відповідальність за зміну життєвих обставин сім’ї на 

спеціаліста, який з нею працює,

 

формує споживацьку, пасивну позицію дорослих членів родини. Досить часто вони 

розраховують  на  те,  що  саме  соціальні  працівники  мають  вирішувати  їхні  проблеми:  домовлятися  про  виділення 

матеріальної допомоги, оформлювати для сім’ї документи та соціальні виплати, влаштувати на роботу або навчання 

тощо.  Батьки,  які  безвідповідально  ставляться  до  виконання  батьківських  обов’язків,  так  само  безвідповідально 

використовують  матеріальну  та  соціальну  допомогу,  яка  їм  надається  державними  структурами  та  громадськими

 

організаціями.

 

Напрями  та  форми  соціальної  роботи  з  сім’ями,  які  опинилися  у  складних  життєвих  обставинах,  мають 

враховувати рівень зацікавленості і «готовності» членів родини на вирішення питань власного життєзабезпечення. 

Досвід  роботи  центрів  соціальних  служб  дозволяє  виокремити,  як  мінімум,  три  категорії  сімей,  які  потребують 

соціальної підтримки:

 

1) 

сім’ї, які налаштована на розв’язання проблем (благополучна сім’я, сім’я соціального ризику), як правило, 

самостійно  звертаються  за  допомогою  і  потребують  консультаційної  та  інформаційної  підтримки  щодо  вирішення 

окремих проблем, які сім’я не може вирішити самостійно;

 

2) 

сім’ї,  які  мають  комплекс  проблем,  проте  мають  намір  вирішувати  їх  за  підтримки  спеціалістів  у  ході 

соціального супроводу;

 

3) 

сім’ї, які не визнають наявності проблем, або не вбачають за необхідне їх розв’язувати, інформація про 

такі сім’ї надходить від організацій або осіб, вони потребують комплексного вирішення проблем, проте в першу чергу 

потребують  мотивації  до  зміни  життєвих  обставин,  активізації  відповідальності  батьків  за  виховання  та  розвиток 

дитини.

 

На сьогодні існують такі основні  напрями діяльності

 

соціального працівника, залежно від рівня соціальної 

адаптації сім’ї щодо розв’язання складних життєвих обставин і рівня вмотивованості до змін:

 

1) 

благополучна  сім’я  –

 

інформаційна  допомога  щодо  можливості  самостійного  вирішення  сім’єю  певних 

проблем: психологічних, педагогічних, юридичних;

 

2) 

сім’ї соціального ризику –

 

консультаційна та інформаційна допомога щодо вирішення окремих проблем, 

які сім’я не може вирішити самостійно;

 

3) 

«пасивна»  сім’я  –

 

обов’язковий  етап  налагодження  взаємодії,  визначення  сім’єю  наявності  проблем, 

мотивація (примус –

 

як один із елементів мотивації), соціальний супровід;

 

4) 

неблагополучна сім’я –

 

мотивація щодо зміни життєвих обставин (примус –

 

як один із елементів мотивації), 

соціальний супровід;

 

5) 

асоціальна  сім’я  –

 

зовнішній  примус,  мотивація  до  усвідомлення  необхідності  змінити  стиль  життя. 

Соціальний супровід, за умови формування необхідності зміни і готовності до співпраці.

 

Отже, напрями соціальної роботи з сім’ями, які опинилися у складних життєвих обставинах, демонструє рівень 

«готовності» сім’ї до зміни життєвих обставин і відповідні напрями соціальної роботи. Практичне її запровадження 

потребує науково

-

методичної розробки інструментів оцінки рівнів соціальної адаптації конкретної сім’ї та відповідних 

механізмів мотивації членів родини до самостійного розв’язання власних життєвих проблем за підтримки спеціалістів 

соціальної сфери.

 

 

Література:

 

1. 

Степаниця С.Л. Соціальна адаптація як невід’ємна складова соціалізації особистості) // ”Гілея: науковий вісник": 

Збірник наукових праць. –

 2011 

–

 

Випуск 49 (7) –

 

С. 298–

303. 

2. 

Социология социально

-

дезадаптированной семьи. –

 

СПб.: Директ, 2007. –

 

384 с.

 

3. 

Социальная педагогика / Под общей ред.

 

М.А. Галагузовой. –

 

М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 2000. –

 

416с.

 

4. 

Соціальні служби родині: Розвиток нових підходів в Україні / За ред. І. М. Григи, Т. В. Семигіної. –

 

К.: ДЦССМ, 2003. 

–

 

86 с.

 

5. 

Аналітичний звіт: Моніторинг соціального супроводу сімей, які опинилися в складних життєвих обставинах. –

 

К.: 

Держсоцслужба, 2006. –

 

136 с.

 

 

«Проблеми та перспективи розвитку науки на початку третього тисячоліття у країнах Європи та Азії»

 

 

235 

 

 

 

Дилафрўз Муминова

 

(

Наманган, Узбекистан)

 

 

ШАРҚ МУТАФАККИРЛАРИНИНГ МАЪНАВИЙ

-

АХЛОҚИЙ ҚАРАШЛАРИ

 

 

“Мустақиллигимизнинг  дастлабки  кунлариданоқ  аждодларимиз  томонидан  кўп  асрлар  мобайнида  яратиб 

келинган ғоят улкан, бебаҳо маънавий –

 

маданий меросни тиклаш давлат сиёсати даражасига кўтарилган ниҳоятда 

муҳим вазифа бўлиб қолади”.

16

 

Маъмун  академияси  алломалари  инсон  учун  билиш  олий  баҳт  деб  ҳисоблаганлар.  Зеро  унга  ақл

-

идрок 

берилган.  Демак,  ҳаётини  ақл  ва  адолат  талабларига  мувофиқ  қурмоғлари  лозим.  Улар  тинчлик  ва  халқлар 

ўртасидаги  дўстлик  тарафдори  бўлганлар,  уруш  оқибатида  фан  ва  маданият  завол  топишига  қарши  бўлганлар, 

миллий  ва  диний  чегараланишни  қорлаганлар.  Ўз  асарларида  ижтимоий  тараққиёт  негизи,  маданиятлар  ва  илм 

фаннинг  бирлашуви  эканини  исботлаганлар.  Инсон  табиатининг  барча  салбий  қирраларини  қоралаб,  эзгулик, 

саховат, олийжанобликни улуғлаганлар. Демак, мутафаккирлар инсоннинг маънавий хатти –

 

харакатлари ва иснсоний 

хулқни инсоннинг ўзидан излаганлар.

 

Муҳаммад Сухайлий

 

Шоир,  машҳур  аллома  Муҳаммад  Сухайлий  таълим  ва  тарбия  билан  бевосита  шуғулланган,  асарларида 

кейингни авлодлар таълим ва тарбияси масалаларига алоҳида эътибор қаратган. Бу асарлар Ўрта Осиё ва умуман 

дунё халқлари илмий маълумоти, маданияти ва маорифи ривожига катта таъсир ўтказган. Муҳаммад Сухайлийнинг 

маърифатчилиги  педагогик  фикр  тараққиётидаги  буюк  ҳизмати  ҳам  шунда.  Алломанинг  маърифий  –

 

маънавий 

соҳаларига  оид  ғоялари  бугун  ҳам  ўз  тарбиявий  аҳамияти,  қимматини  йўқотмаган.  Маъмун  академияси  ҳақидаги 

қимматли маълумотларни Абу Мансур Абдумалик ибн Муҳаммад ибн Исмоил ас Саолибийнинг “Йатимат уд  –

 

даҳр 

фи Маҳосил аҳл ул –

 

аср”, Абу Наср ал Утбийнинг “Тарих aл

-

йаминми”, ибн Холиқнинг “Вафақат ал

-

айан”, Кахалийнинг 

“Муждаи

-

ал муаллифин”, Али Муҳаммаднинг “Кундуз ал

-

аждод”, Муҳаммад Маҳдий ал Басирийнинг “Фи –

 

л –

 

адаб ал 

–

 

аббаса” асарларидан ўрганишимиз мумкин.

 

Абу Мансур Ас Саолибий

 

Ижтимоий  ва  гуманитар  фанлар  бўйича  буюк  қомусий  олим  Абу  Мансур  ас  Саолибий  “Йатимат  уд

-

даҳр” 

асарида  ёзади:  “Олийжаноблик  жасорат  кабидир.  Дўстлик  қийматига  нисбатан  белгиланадиган  маҳсулот.  Дўстлик 

муносабатни  эмас,  балки  эътиборни  талаб  қилади,  унинг  учун  чуқур  ўрганиш  ва  гувоҳликлар  керак  эмас,  бу  ерда 

ҳисоб

-

китоб ҳам сарф

-

ҳаражат ҳам йўқ. Олийжаноб инсон барибир эътиборли, гарчи уни бошқалар ёмон кўрса ҳам. 

Ноўрин келтирилган узр гуноҳ, ишонч йўқолганидан кейингина тазарру жазога лойиқ. Заруратсиз даволаш касаллик, 

бунга  зарурат,  эҳтиёж  бўлганида  шифо  топишдир.  Инсоннинг  икки  отаси  бор:  бири  туғилишдаги,  иккинчиси 

тарбиядаги: биринчиси

-

моддий ҳаёт сабабчиси, иккинчиси –

 

маънавий ҳаёт сабабчиси.ғазаб

-

ҳурматни унитишга олиб 

келади. Эзгу ишларни кўмиб юборади, камроқ динор тўплага ғаройибдир. Муҳаббат ҳар қандай қимматбаҳо нарсалар 

сари қўйилаган пиллапоя. Бошқарувда адолат тантани қилмас экан, у барбод бўлади...Одоб маҳсули ўткир ақл, билим 

маҳсули, эзгу амал. Яхши китоб мутолааси

-

зерикиш оғусидаги сақловчи малҳам”.

 

Абу Али Ибн Сино

 

Академия аъзолари ичида буюк табиб, аллома Абу Али Ибн Синонинг ёш авлод таълим ва тарбиясига оид 

қарашлари ўз вақти учун илғор ва замондошлариникига анча яқин бўлган. У шарқда биринчилардан бўлиб, тарбиянинг 

қатъий  тизими  ва  усулларни  баён  этган.  “Тадбир  ул  манзил”,  “Тиб  қонунлари”,  “Аш  шифо”,  “Уржуза  фиттиб”, 

“Донишнома”  ва  бошқа  асарларида  таълим  ва  тарбияга  алоҳида  бобларни  бағишдаган.  Ибн  Сино  бола  тарбияси 

гўдаклигидан  бошланишини  уқтирган,  тарбиячининг  бутун  эътибори  бола  характерини  яхшилаш,  парваришнинг 

тегишлича йўналганлиги, мстаган ва интилган нарса доим мавжуд юўлиши, унинг ҳузурида у ёқтирмаган ишга йўл 

қўймаслигига қаратилишини таъкидлаган. Унинг маънавий соғлиги каби жисмоний саломатлиги ҳам тарбияга боғлиқ 

деган. Таълим ва тарбия масаласига ибн Сино фақат табиб эмас, балки етук педагог

 

сифатида ёндошади.инсон хатти 

харакатлари унинг ижобий ва салбий маънавий сифатлари сабабини ибн Сино инсоннинг ўзидан излайди, уларни 

руҳий нуқтаи назардан асослашга уринади. Инслон моҳияти ундан ташқарида деб уқтирган, виждон, уят, шаън ва шу 

каби ҳаракатларни асослаган диний ахлоқ олдида ақл “тасаввур” кучи билан иш кўриб, инсон фаолияти режаларни 

белгилайди.  Олимнинг  фикрича, ҳаракатдаги ақл  инсоннинг  ёлғон,  зўрлик  ва  шу  каби  салбий  хатти

-

ҳаракатларига 

таъсир ўтказади.

 

Бу қарашларни умумлаштириб, хулоса қилиш мумкинки, уларнинг марказида инсон, шахс, унинг билимлари, 

маънавий ва оммавий саломатлиги, инсоннинг маънавий қиёфаси, маънавий мулоқот, умумий маънавий маданият 

туради.

 

Демак, Маъмун академияси олимларининг маънақвий

-

маърифий қарашларида идеал ахлоқий қиёфа, ақл ва 

билим,  ижодкорлик,  хулқ

-

одоб,  мулоқот,  инсоний  муносабатлар,  тинимисиз  меҳнат  ва  меҳнатсеварлик,  соғлом 

турмуш тарзи каби маънавий сифатлар улуғланиб, булар шахс ва унинг камолоти, юксак ахлоқийлик, билимлилик, 

унинг кўп қирралилиги ва  чуқурлилиги, соғлом турмуш тарзи, жисмоний саломатлиги каби муаммолари доирасида 

тадқиқ этилган.

 

 

жүктеу/скачать 8,82 Mb.

Достарыңызбен бөлісу: