«Вітчизняна наука: сучасний стан, актуальні проблеми та перспективи розвитку»

«Проблемы и перспективы развития науки в начале третьего тысячелетия в странах СНГ»
 
249 
 
 
 
Відомо,  що  у  лінгвістиці  розглядалися  й  аналізувалися  лише  окремі  аспекти  медичної 
термінологічної  лексики  у  зіставному  дослідженні,  пов’язаної  з  науково
-
технічною  сферою.  Проте 
загальної  характеристики  медичних  термінів  з  онкології  ще  не  було  в  полі  зору  дослідників.
 
Онкологічна  медична  термінологія  стала  предметом  дослідження  вперше.  У  цьому  полягає  новизна
 
даної  праці,  мета  якої  дослідити  медичні  терміни  з  онкології  на  основі  сучасної  української 
літературної  мови  та  науково
-
медичної  літератури,  визначити  мовні  особливості  медичних 
онкологічних
 
термінів, здійснити лінгвістичний аналіз.
 
Об'єктом  дослідження
 
є  українська  медична  термінологія  з  онкології.  Кількість  медичних 
онкологічних  термінів  постійно  зростає,  що  дозволяє  упорядкувати  термінологічний  матеріал,  який 
забезпечує  більшу  точність  опису  об’єкта.  Для  медичної  онкології  характерними  є  використання 
термінів типу: пухлина, рак, новоутворення, диференціація, метастазування та ін
. 
Пухлина
 
–
 
це патологічне неконтрольоване розростання клітин будь
-
яких тканин організму. За 
своїми клініко
-
морфологічними ознаками пухлини поділяються на злоякісні та доброякісні. Синонімом 
до терміну пухлина є терміни
 
новоутворення, бластома.
 
Метастаз
 (
метастазування)  –
 
утворення  вторинних  вогнищ  пухлинного  росту  (метастазів)  в 
результаті поширення клітин з первинного осередку в інші тканини. Саме наявність метастазів робить 
повне  видалення  пухлини  неможливим.  Навколо  термінів  пухлина,  метастаз,  метастазування
 
створюються  прикметники
-
означення  пухлина  –
 
доброякісна,  безболісна,  злоякісна,  якісна, 
первинна.  Термін
 
метастази  характеризують  прикметники  віддалені,  перехресні,  поодинокі, 
регіонарні, 
численні. 
Термін 
метастазування 
поєднує 
прикметники 
гематогенне, 
генералізоване/поширене, імплантаційне й т. д.
 [ ]. 
Важливу  роль  у  медичній  термінології  з  онкології  відіграє  словотворчий  суфікс  іншомовного 
походження  –
 
ом(а),  що  означає  новоутворення,  наприклад:  міома,  фіброма,  аденома,  папілома, 
ліпома, міома, бластома, лейкома, саркома, туберкулома
 
тощо.
 
На  позначення  одиничних  предметів  утворюються  онкологічні  терміни  з  суфіксом  –
 
ин(а): 
віспина, пухлина, подряпина.
 
Важливе місце в медичній термінології займають віддієслівні терміни
-
іменники із значенням дії 
або  стану,  що  утворюються  за  допомогою  суфіксів  –
 
анн(я),  –
 
енн(я),  –
 
інн(я).  За  допомогою  цих 
суфіксів  від  основ  непохідних  дієслів  утворюються  терміни  середнього  роду  на  позначення  процесу 
дії: западання, зашивання, омертвіння, видалення, переродження, проростання (пухлини)
. 
За  допомогою  суфікса  –
 
ит/
-
іт/
-
їт
 
у  медичній  онкологічній  терміносистемі  утворюються 
терміни на позначення запущеної пухлини, йдеться про метастази у печінку, легені, лімфовузли та ін.: 
пульмоніт, лімфаденіт.
 
Словотвірний тип із суфіксом –
 
лог
 
представлений групою термінів
-
назв осіб за професійними 
ознаками:  патолог,  невролог,  отоларинголог,  онколог,  гінеколог,
 
що  співвідносяться  з  іменниками 
на  –
 
логі(я)  і  становлять  назви
 
наукових  дисциплін:  патологія,  неврологія,  онкологія,  гінекологія 
тощо.
 
Термін  диференціація
 
пухлинних  клітин  застосовується  щодо  клітин  паренхіми  пухлини  й 
означає ступінь віддаленості їх від нормальної клітини аналогічних тканин.
 
Злоякісні  пухлини  епітеліального  походження  називають  раковими  (карциномами): 
аденокарцинома,  плоскоклітинний  рак,  ендометріальні  карциноми,  а  ті,  що  виникають  зі 
сполучнотканинних  структур,  називають  саркомами,  які  також  мають  у  своїй  структурі  словотворчий 
суфікс іншомовного походження –
 
ом(а)
: 
міосаркома, ліпосаркома, фібросаркома, хондросаркома
. 
Своєрідною особливістю щодо використання мовних особливостей у термінологічній структурі 
медичних  термінів  з  онкології  частовживаними  є  терміни
-
епоніми,  наприклад:  пухлина  Вільмса, 
хвороба Петрова,
 
метастаз Вірхова («Вірхівські вузли»), ефект Кребтлі та ін.
 
Розглянувши  лінгвістичний  аналіз  медичних  онкологічних  термінів,  ми  дійшли  висновку,  що 
медична  термінологія  з  онкології  виникла  і  розвивається  паралельно  з  наукою.  Кожен  лікар  повинен 
знати й вміти правильно розшифровувати терміни в даній галузі медицини.
 
У формуванні медичної термінології з онкології важливу роль у мовному плані відіграє суфікс –
 
ом(а),  який  використовується  на  позначення  новоутворень,  іменники
-
епоніми,  віддієслівні  терміни
-
іменники із значенням дії або стану, що утворюються за допомогою суфіксів –
 
анн(я), –
 
енн(я), –
 
інн(я)
. 
 
Література:
 
1. 
Брагина  А.
 
А.  Значение  и  оттенки  значения  термина
 / 
А.
 
А.  Брагина  //  Терминология  и  культура 
речи. –
 
М., 1981. –
 
С. 37–
47. 
2. 
Будагов Р.
 
А. Введение в науку о языке. –
 
М.: Учпедгиз, 1958. –
 
435 с.
 
3. 
Литвиненко Н.П., Місник Н.В. Медицина в термінах і визначеннях. –
 
К.: Книга
-
плюс, 2011. –
 
304 с.
 
4. 
Місник Н. Аналітичні
 
терміни у складі термінологічної клінічної медицини // Українська термінологія і 
сучасність / Н.Місник. –
 
К., 2001. –
 
Вип. 4. –
 
С. 193 –
 194. 
5. 
Науменко  Л.О.  Лексична  своєрідність  термінів  залізничного  транспорту//  Українська  мова  у  ХХІ 
столітті: традиції і
 
новаторство. − К.: ІАЦ − Спейс
-
Інформ; ФОП Гудименко, 2010. –
 
С. 118
-205. 
6. 
Українська мова: енциклопедія / [редкол.: В. М.Русанівський,.О.Тараненко
 
7. 
(співголови), М. П. Зяблюк та ін.] –
 
К.:Укр. енцикл., 2000. –
 
752 с
 
 
Науковий керівник:
 
кандидат філологічних наук, доцент Науменко Людмила Олексіївна
. 

250 
«Проблемы и перспективы развития науки в начале третьего тысячелетия в странах СНГ»
 
 
 
 
 
 
Мамиля Джакыпбекова
 
(Талдыкорган, Казахстан)
 
 
ПАНФИЛОВШЫЛАР ЕРЛІГІН СУРЕТТЕГЕН ПОЭМАЛАРДАҒЫ БАТАЛЬДЫҚ ЭПИЗОДТАР
 
 
Соғыс  құрсауындағы  адам  тағдыры  сол  кездегі  көп  ұлтты  совет  әдебиетінің  өзекті 
тақырыптарының біріне айналды. Соғыс еркінсуді білмейтін темірдей қатал тәртіп пен жібімейтін қатаң 
мінезді  талап  етті.  Соғыс  әрекетіне  сансыз  адамдар  жұмылдырылды.  Олар  тек  бір
-
ақ  мақсатпен, 
Отанын туған жерден азат ету жолында жауға аттанды. Ұлы Отан соғысы әр ұлт халықтарының бірлік 
ынтымағының ажырамас айғағы болды. Себебі фашистік Германия тек Россияға ғана шабуыл жасап 
қойған жоқ, ол Советтер одағына шабуыл жасады.
 
Төрт  жылға  созылған  соғыстың  қай  кезеңіндегі  болмасын  әкелген  қасіреті  оңай  бола  қойған 
жоқ. Дей тұрғанмен, әсіресе, соғыстың алғашқы басталған тұсындағы кезеңінің совет халқы үшін ауыр 
болғаны  тарихтан  аян.  Себебі,  бейбіт  жатқан  елді  жаулап  алу  үшін  айқын  мақсатпен  соғыс  ашқан 
фашистік  Германия  бұл  соғысқа  үлкен  дайындықпен  келді.  Соғыстың  алғашқы  кезеңінде
-
ақ  Балтық 
аймағындағы  біраз  республикалардың,  Литва,  Латвия,  Эстония,  Белоруссия,  Украина  және 
Молдавияның  жау  қолында  қалуы  олардың  күшінің  басым  болғандығын  айғақтайды.  Сондықтан  да 
соғыстың  алғашқы  айларында  тұтқиылдан  еңсе  көтертпеген  жау  тегеурініне  қарсы  төтеп  беру, 
Москваға  ентелеген  жаудың  екпінін  қайтару  совет  жауынгерлеріне  оңайға  соқпады.  Балтық 
аймағындағы  біраз  жерлерді  басып  алған  жаудың  басым  күші  Москваға  таяп  қалған  тұста,  ел 
астанасына  төнген  қауіп  пен  қатер  оны  қорғауға  тұрған  жауынгерлердің  табандылығы  мен 
қайсарлығына,  батырлығы  мен  батылдығына  үлкен  сын  болды.  Қазақстанда  жасақталған  дивизия 
құрамындағы Жиырма сегіз панфиловшы жауынгердің ерлігі осындай сын сағатта жасалынды.
 
Дубосеково торабындағы Жиырма сегіз жауынгер ерлігінің әр ұлт
 
ақындарының да назарынан 
тыс  қалмай,  олардың  бұл  ерлік  іске  өз  уақытында  тез  үн  қосуы  заңды  құбылыс.  Жиырма  сегіз 
жауынгер  ерлігін  негіз  еткен
 
қырғыз  ақындары  А.  Тоқомбаевтың  "28  батыр"  және  Т.  Шамшиевтың 
"Панфиловшылар туралы жыр" поэмалары, орыс ақындары
 
Н. Тихоновтың "28 гвардияшылар туралы 
жыр",  М.  Светловтың  "Жиырма  сегіз"  және  қазақстандық  орыс  ақыны  П.  Кузнецовтың 
"Панфиловшылар" поэмасы, тәжік ақыны Ә. Лахутидің "Мардистан туралы аңыз" поэмасы, түрік ақыны 
Н.  Хикметтің  "Панфиловшылар"  поэмасы,  сонымен  қатар  қазақ  ақындары  Қ.  Бекхожиннің  "Жиырма 
сегіз",  халық  ақындары  Н.  Байғаниннің  "Ер  туралы  жыр"  және  Қ.  Жапсарбаевтың  "Мұсабек  батыр" 
дастандары  ерлік  жасалған  уақыттан  көп  ұзамай
-
ақ  бір  кезеңде,  1942  жылы  дүниеге  келді.  Бір  ұлт 
емес,  бірнеше  ұлттың  бір  уақытта  осы  тақырыпқа  жаппай  қалам  тартуы  бұл  ерліктің  тарихта 
қаһармандықтың ерекше  үлгісі болып қалатындығына мегзейді. Сонымен  қатар, бұл тақырыпқа бару 
кейбір  поэма  авторларларының  тағдырының,  атап  айтқанда  М.  Светлов,  П.  Кузнецов  және  Т. 
Шамшиевтың
 
майдан  тынысымен  тікелей  байланысты  болуынан  болса  керек.  Соғыс  басталғанға 
дейін  шығармашылықпен  айналысып,  қағаз  бетіне  біраз  төселіп  қалған  олар  сын  сағаттарда  алғы 
шептегі жауынгердің рухани азығы болған майдан газеттерінде қызмет атқарды.
 
Соғыстағы  әрбір  адам  қоқыныш  пен  үрейдің  құшағында  болары  хақ.  Ол  әркімнің  бойында  әр 
түрлі көрініс табады. Кейбірінде жауынгердің бойын билеген қорқыныш табы сезілмеуі мүмкін, яғни ол 
сыртқа  шықпайды.  Жігері  мықты  жауынгер  ғана  бойын  билеген  қорқыныштан  ақырындап  арылып, 
өзінің  үрейін  билей  отырып,  одан  сытылып  шығады.  Ал  өзін  –
 
өзі  билей  алмаған  жауынгердің  үрейі 
ақырында оның түбіне жетіп, тікелей өліміне себепші болады. Адамның өмірі екі рет қайырылмайтын, 
бір –
 
ақ рет берілетін құндылық. Сондықтан да оны сақтап қалу үшін әрбір тіршілік иесі күреседі.
 
Орыс  ақыны  Н.  Тихонов  документтік  материалдарды  негізге  алғандықтан,  поэма 
құрылымындағы оқиғалар желісі хронологиялық жүйемен орналасқан. "Ұлан ғайыр орыстың байтағын" 
сөз  етуден  бастаған  ақын  "тоңазыған  окоптағы"  Жиырма  сегіз  батырды  таныстырып  өтеді. 
Панфиловтың табандылығымен "баулынған қырандардың" Москваны қолдан бермесіне сенім артады. 
Жауға  қарсы  "окоптағы  Жиырма  сегіздің  тастай  түйілген"  қалпын  шайқас  алдындағы  Қожабергенов 
пен  Натаровтың  бір
-
біріне  шерткен  сырынан  аңғартады.  Алғашқы  жиырма  танкі  көрінген  бойда
-
ақ 
"бөліссек
-
келмек  емес  біреуден  де"  деп,  кейіннен  тағы  да  отыз  танкіні  көрген  бойда
-
ақ  "Кең  байтақ 
Россия,  бірақ  шегінерге  жер  жоқ,  достар,  артымызда  –
 
Москва,  тұрасыңдар!"  деп,  жолдастарына 
демеу  болған  саяси  жетекші  Клочков  образы  ұрыстың  қам
-
қарекеті  үстінде  толығырақ  қамтылады. 
Соғыстан қажыған кең жазық орыс даласының астан
-
кестен кейпімен қан майданның өтіндегі шайқас 
аласапыранының ауыртпалығын сездіреді. "Тірі қалсаң бізден хабар берерсің деген Клочковтың соңғы 
сөзі құлағына еміс
-
еміс жеткен Натаров қансырап кетеді де, құлағына өздері жайлы жырлап отырған 
қарт  Жамбылдың  жыры  келеді.Жаралы  Натаров  "Ерлікті  еске  алып"  күбірлеп,  саяси  жетекшінің 
аманатын  жеткізеді  де,  ол  да  көз  жұмады.  "Қаралы  Дубосеково  торабының  "  ұрпақ  есінде  қалуына 
ұйтқы болған ақын поэмасы осылай аяқталады.
 
Ал,  орыс  ақыны  М.  Светловтың  “Жиырма  сегіз”  поэмасының  жанрлық  табиғаты  лирикаға 
бейімділігімен  ерекшеленеді.  "Өнер  өмірдің  нақты  көшірмесі  емес,оған  деген  сенімнің  өлшемі.  Міне, 
менің  реализмнен  гөрі  романтизмге  бой  алдыратыным  да  сондықтан" 
[1,32] 
дейді  М.  Светлов  өзінің 
ақындық  толғамы  мен  талантының  шеберін  таразылап.  Ақынның  "Жиырма  сегіз"  поэмасының  осы 
тақырыпты игерген өзге поэмалардан ерекшелігі осы ақындық табиғатпен ұштасып жатыр.
 
Дубосеково  разьезіндегі  Жиырма  сегіз  жауынгердің  тарихи  ерлігін  негіз  еткен  бұл  поэмада 

«Проблемы и перспективы развития науки в начале третьего тысячелетия в странах СНГ»
 
251 
 
 
 
қалыпты  баяндау  мәнерінің  желісімен  оқиға  ізіне  түсушілік  байқалмайды.  "Ақын  еш  уақытта  ұрыс 
детальдарына  үңілмейді.  Себебі  романтик  ақын  М.  Светлов  үшін  шайқас  суреті  негізгі  нысана  емес" 
[2,422]
.  Бұдан  лирикалық  поэмада  өрілген  оқиға  жоқ  деген  ұғым  қалыптаспаса  керек.  Әрбір 
жауынгердің  "менімен"  ақын  өзінің  "менін"  ұштастырып,  тығыз  бірлікте  жырланған  поэманың  барлық 
тарауында Жиырма сегіз ердің ерлік іс
-
әрекеті сағымданып, сезім иіріміне түседі.
 
Ерлікті  жырлауды  мойнына  алған  ақын  кіріспе  тарауда  өлеңге  қаратып  "Жауынгер  өмірінің 
жырмен қайта тірілуін" өтініп сұрайды. Келесі "Комсомол" тарауындағы оқиға байланысымен (связка) 
Жиырма  сегіздің  шегінуі  мүмкін  еместігін  олардың  үлкен  әріппен  жазылған  "Коммунист!  Комсомол! 
Жауынгер! " болғандығымен алдағы ерлікке жетелейтін жолды нұсқайды. Бұдан кейінгі "Жауынгерлер 
қаза  боларда",  "Өсиет",  "Гвардия  әні",  "Хат"  тарауларында  оқиға  дамып,  ұрыс  даласының  бұлыңғыр
 
бояуын  көзбен  көргендей  емес,  жан  жүрегіңмен  сезінетіндей  әсер  қалдырады.  "Салют"  тарауында 
оқиға  шарықтау  шегіне  жетеді,  жанын  жеген  өкініштің  артына  тастап  кеткен  қуанышын  одан  ары 
тежеуге  шарасы  жоқ  ақын  өзіндегінің  бәрін  "өлеңмен  салют  боп  сыртқа  атылуын"  қалайды.  Ал 
қорытысында жас ұрпақтың "батырлар ерлігіне еліктеуден" жалықпасына сенім білдіреді.
 
Поэманың  лирикалық  сипатының  басымдығы  соншалық,  ақын  болған  шайқасты  өз  басынан 
өткергендей халде суреттеген әрбір эпизодында әр уақытта ақынның “мені”
 
күңірене күй кешеді:
 
Вставай, фантазия моя,
 
На пост разъезда Дубосеково 
[3, 260]. 
“Дубосеково разъезінің маңында қиялының қайта жаңғыруын”
 
бұйыра сұраған ақынның қиялы 
шайқас  алаңын  күйзеле  кезеді.  Поэмада  очерктің  жалпы  желісі  сақтала  отырып,  мысалы 
жауынгерлердің  ерлікпен  жаппай  қаза  тапқандары  (очеркте  аталатын  кейбір  жауынгерлердің  есімін 
ақын да дәлме –
 
дәл атап өтеді), сонымен қатар Клочков –
 
Диевтің сөзі ақын тарапынан сезім иіріміне 
түскен. Бірақ, бір ерекшелігі майдан газетінде журналистік қызмет атқарған ақынның өзі көзімен көрген 
қан майданның өті сезім саңлағында көп сарапталған.
 
Қазақстандық  орыс  ақыны  П.  Кузнецовтың  "Панфиловшылар"  поэмасын  жазуына  көп  себеп 
болған жағдай ақынның соғыс жылдарындағы әскери қызметінің осы дивизиямен тікелей байланысты 
болуында  еді.  "Кез  келген  шығарманың  "себебі"  –
 
ең  алдымен  сірә  оны  тудырушы  автордың  өзі, 
сондықтан да әдеби зерттеудегі бұрыннан қалыптасқан тәуір әдістердің бірі  –
 
ең алдымен автордың 
өзіне,  яғни  жазушының  өміріне  үңілу  болып  табылады" 
[4,89]
.  Көп  ұзамай
-
ақ  1941  жылдың  19 
тамызында  дивизия  құрамымен  майданға  аттанған  П.  Кузнецов  бірден  ұрысқа  енген  дивизияның 
басынан  кешірген  әскери  күндеріне  тікелей  өзі  де  куә  болды.  Сондықтан  да  қан  майданның  бел 
ортасында жүрген ақын өзінің дивизиясы турасында жазылған "Панфиловшылар" поэмасы үшін газет 
бетіндегі  документтік  материалдарға  жүгінуді  қажет  етпеді.  Бұдан  документтік  материалдарға  арқа 
сүйеген  ақындар  М.  Светлов  пен  Н.  Тихонов  поэмаларынан  ақын  поэмасының  аралық 
айырмашылығы, өзіндік бедері байқалады.
 
П.  Кузнецов  "Панфиловшылар"  поэмасында  болған  оқиға  желісінің  ізіне  түсіп,  бастан  аяқ 
баяндап жатуды мақсат етпейді және поэмада тек Жиырма сегіз жауынгер турасында ғана сөз болып 
қоймайды.  Жалпы  дивизияның  Москваға  таяу  жерде  жүргізген  шайқастарын  шағын  эпизодтармен 
шолу  жасап  өтеді.  Мысалы,  капитан  Иван  Манаенконың  ерлігін,  генерал  Панфиловтың  күтпеген 
жерден болған ауыр қазасына күйзелген дивизияны сөз етумен қатар, Панфилов ізін басушылардың 
қатарынан қазақ батырлары Б. Момышұлы мен М. Ғабдуллиндердің де есімдерін ауызға алады.
 
Сонымен,  орыс  ақындарының  поэмаларындағы  оқиға  желісінің  түзілуіндегі  әрбір  ақынның 
қолтаңбалық  даралығына  зейін  қойсақ,  поэмалардың  өзіндік  ерекшеліктерімен  қатар,  эпизодтық 
ұқсастықтарды  да  аңғаруға  болады.  Бірақ  сол  поэмаларды  салыстыруға  қолайлы  жағдай  туғызатын 
мынадай  дүниелерді  ескеруіміз  керек.  "Жұмыла  көрсетілген  ерлікті  суреттеу  көбінесе  баяндау 
мәнеріне негізделген сюжетті поэма жанрына ыңғайлы, өйткені оның шайқас эпизодтарын толық ашып 
көрсетуге мүмкіндігі мол. Ал соғысты шынайы батальдық эпизодтарсыз суреттеу мүмкін емес" 
[5,64]. 
Осы  тұрғысында  батальдық  эпизодтардың  негізінде  сюжетке  құрылған  баяндау  мәнеріндегі  Н. 
Тихоновтың  "28  гвардияшылар  туралы  сөзі"  мен  П.  Кузнецовтың  "Панфиловшылар"  поэмасы 
эпикалық  поэмаға  жатады.  Ал  эпикалық  элементтер  авторлық  ұғым  аясында  танылатын  М. 
Светловтың "Жиырма сегіз" поэмасы лирикалық поэмаға жатады. Бірақ Н. Тихонов пен М. Светловтың 
поэмалары документтік материалдар негізінде жазылғандықтан, екі поэмаға да ортақ ойлар кездеседі, 
әрине жанрлық айырмашылық ақындық ойдың берілуінде ізін қалдырған.
 
П. Кузнецовтың "Панфиловшылар" поэмасы, жоғарыда айтып кеткеніміздей, өзінің дивизиясы 
турасында  болғандықтан,  оған  документтік  материалдарды  пайдалану  қажеттілігі  туындамады.  Ақын 
поэмасындағы өзіндік сарын алдымен осы жағдайға байланысты.
 
Сонымен поэмалардағы тарихи оқиғаның көркемдік бедерін сөз еткендегі ойымызды жүйелей 
келгенде,  қамтылған  тарихи  оқиға  ауқымының  талғам  таразысына  түскендегі  әр  түрлі  шешім 
тапқандығын байқадық. Яғни әр ақын тарихи  оқиғаға әр қырынан беттеген:  бірі  эпостық жыр үлгісіне 
жүгінсе,  бірі  аңыз  сарынына  түседі
 
немесе  сезімге  ырық  беріп,  лирикаға  бой  алдырады,  енді  бірі 
өзгеріссіз  сол  қалпында  қалдыруды  қалаған.
 
Аталған  поэмалардың  ішінде  Н.  Хикметтің 
“Панфиловшылары”  орыс ақыны Н. Тихоновтың “28 гвардияшы  туралы сөз” поэмасымен мазмұндық 
жағынан сарындас болып келеді. Себебі екі автор да А. Кривицкийдің очеркін
 
айнытпай сол қалпында
 
пайдаланған
. 
Алайда Н. Тихонов поэмасында ақынның туған жеріне деген махаббат сезімі айқынырақ 
көрініп,  “ерікті,  еркін  орыс  жерінің”  табиғаты  ақын  аузына  жиі  алынса,  Н.  Хикметтің  соғыс 
техникасының цифрлық көрсеткіштеріне көп жүгінгендігі байқалады.
 

252 
«Проблемы и перспективы развития науки в начале третьего тысячелетия в странах СНГ»
 
 
 
 
 
Ал  өзге поэмаларда документтік материалдың кейбір эпизодтары болмаса, очеркті айнытпай 
өлең  жолына  айналдыру  кездеспейді.  Әсіресе  сатқындық  жасаған  жиырма  тоғызыншы  жауынгер 
туралы  деректі  барлық  ақындардың  (Н.  Тихоновтан  басқа,  оның  себебін  жоғарыда  айтып  кеткенбіз) 
ықылас  ниетпен  пайдаланғандарын  оның  образындағы  “қалтыраған,  сасқан”  әрекеттерінің  ұтымды 
шығуымен түсіндіруге болады.
 
Қ. Бекхожиннің, Н. Тихоновтың, М. Светловтың, Н. Хикметтің поэмаларында жауынгерлер есімі 
тек ғана аталғандары болмаса, барлық ерлік күш бір ғана жиынтық образға, Жиырма сегіздің бойына 
жинақталып,  шайқас  алаңындағы  іс  әрекет  тұтасқан  күйде  көрініс  табады.  Тек  халық  ақындары  Н. 
Байғанин мен Қ. Жапсарбаевтың дастандарында ой бір ғана кейіпкер төңірегінде өрбіледі. Бұл, сірә, 
жоғарыдағы  дастанның  жанрлық  табиғатын  сөз  еткен  зерттеуші  Н.С.  Смирнованың  “биографиялық 
және автобиографиялық сипат дастандарға тән” деген пікірімен ұштасып жатса керек.
 
Сонымен  қатар,  Панфилов  дивизиясы  құрамында  болған  майдангер  ақындар  Қазақстандық 
орыс ақыны П. Кузнецов, орыс ақыны М. Светлов пен қырғыз ақыны Т. Шамшиевтің поэмаларындағы 
тарихи оқиғаның көркемдік шешім табуы өзгеше. Біріншіден, авторлардың қан майданның өтін көзімен 
көруі  поэмаларының  реалистік  бояуының  айқын  болуына  септігін  тигізген.  Екіншіден,  генерал 
Панфиловтың  қол жеткен табысын Жиырма сегіз  жауынгердің  осындай үлкен  ерлігімен таразылаған 
ақындар  Панфилов  тұлғасына  баса  назар  аударады.  Олай  болса,  ақындар  Жиырма  сегіздің  ерлігін 
поэма, дастандарына арқау ете отырып, үлкен бір тарихи кезеңнің сәттік көрінісін көркемдік бедермен 
бейнелеп, тарих сахнасында қалдырып кету қажеттілігін өтеген.
 
 
ПАЙДАЛАНЫЛҒАН ӘДЕБИЕТТЕР:
 
1. 
Паперный З. Человек похожий на самого себя.
 
–
 
М.: Советский писатель,
 1967. 
–
 
256 с.
 
2. 
Агатов М. Об авторах ваших книг. Литературные композиций.
 
–
 
М.: Молодая гвардия, 1972.
 
–
 656 
с.
 
3. 
Светлов М. Избранное. –
 
М.: Худ
. 
Лит
., 1972. 
–
 
372 с
. 
4. 
Уэллек Р.,Уоррен О. Теоряи литературы / Перев. с англ. А. Зверева, В. Харитонова, И. Ильина.  –
 
М.: Прогресс, 1978.
 
–
 
325 с.
 
5. 
Жаков А.Г. Современная советская поэма. –
 
Минск: Издательство БГУ, 1981.
 
–
 
176 с.
 
 
 
Зореслава Дубинець
 
(Армянськ, Україна)
 
 
ПОНЯТТЯ СЕМАНТИЧНОЇ ДЕРИВАЦІЇ В СУЧАСНОМУ МОВОЗНАВСТВІ
 
 
Вивчення  семантичної  структури  слова,  її  обсягу,  особливостей  і  значеннєвих  зрушень  має 
величезне  теоретичне  і  практичне  значення.  Зростання  активності  лексико
-
семантичного  способу 
номінації  в  новітню  добу  в  багатьох  мовах  світу  сприяло  підвищенню  інтересу  науковців  до  цієї 
проблеми. Семантична деривація  –
 
складний багатогранний процес породження нових значень слів, 
який  призводить  до  перебудови  їх  семантичної  структури  і  впливає  в  цілому  на  всю  лексико
-
семантичну систему мови.
 
Семантичній деривації відведена значна роль у формуванні й зміні мовної 
картини  світу  –
 
вона  відбиває  колективні  стереотипи,  які  усвідомлені  етносом  і  існують  на  рівні 
колективного несвідомого [7, с. 27].
 
Семантичну  деривацію  як  засіб  поповнення  словникового  запасу  розглянуто  в  дослідженнях 
російських  мовознавців  О.
 
Дуліченка,  О.
 
Єрмакової,  І.
 
Кулинич,  О.  Семенюка,  Н.
 
Чернікової  та  ін.  В 
україністиці  останніх  років  це  питання  висвітлено  в  роботах  К.
 
Ленець,  В.
 
Манакіна,  О.
 
Тараненка, 
Л.
 
Паламарчука,  Н.
 
Тропіна,  Л.
 
Лисиченко,  І.
 
Самойлової,  М.
 
Кочергана,  О.  Семенюка,  Т.  Бевз, 
Д.
 
Мазурик, О. Стишова та ін.
 
Мета статті
 
–
 
дослідити сутність поняття «семантична деривація» в сучасному мовознавстві.
 
Паралельно  із  словотворенням,  запозиченнями,  внутрішніми  входженнями  поповнення 
сучасного словника, на думку Д. Шмельова, А.
 
Зализняка, Д. Мазурика та ін. науковців, відбувається 
шляхом  лексико
-
семантичної,  або  семантичної,  деривації,  сутність  якої  в  тому,  що  за  допомогою 
наявних у мові слів дістають вираження нові поняття і реалії.
 
Концепція лексико
-
семантичного способу словотворення була висунута Л. Щербою (1928 р.) й 
активно  підтримана  В.  Виноградовим:  «Крім  морфологічних  і  синтаксичних  способів  словотворення 
слід  розрізняти
 
також  способи  семантичні,  що  виявляються  у  переосмисленні  первинних  слів,  у 
формуванні омонімів шляхом розкладу  одного слова на два». Свого часу  Л. Булаховський зазначав, 
що  розвиток  словника  шляхом  поширення  переносного  вживання  слів  (інакше  –
 
тропеїчного, 
метафоричного,  фігурального)  –
 
це  загальне  явище,  яке  спостерігається  в  усіх  літературних  мовах: 
перенесення  існуючих  слів  на  нові  поняття,  вироблювані  в  творчому  акті  –
 
реагуванні  на  нові 
враження, факти трудового досвіду тощо, є одним із найпоширеніших способів номінації.
 
Виокремленню  семантичної  дериватологїї  в  самостійну  дисципліну  сприяють  значні 
досягнення  лінгвістики  в  галузі  теоретичної  семантики,  успішний  розвиток  теорії  номінації, 
становлення  дериватологїї  (насамперед  –
 
морфологічного  словотвору),  розробка  теорії  породження 
мовлення, успіхи психо
-
, соціо
-
, етнолінгвістики, розвиток когнітивного напрямку у вивченні мови [7, с. 
2]. 

«Проблемы и перспективы развития науки в начале третьего тысячелетия в странах СНГ»
 
253 
 
 
 
Проте  питання  про  семантичний  спосіб  словотворення  залишається  предметом  дискусій. 
В.
 
Горпинич  розуміє  під  ним  такий  спосіб  словотвору,  при  якому  звукова  оболонка  твірного  слова 
залишається  незмінною,  але  слово  набуває  нового  значення  і  стає  похідним:  встигати
 
1  («не 
запізнюватися»,  недоконаний  вид  до  встигнути)  –
 
встигати
 
2  («добре  вчитися»);  крило
 
1  (птаха)  –
 
крило
 2 (
літака) –
 
крило
 
3 (будинку). Акт семантичного словотворення зводиться до переходу семеми 
слова в окреме слово [2, с. 131].
 
На думку М. Плющ, лексико
-
семантичний словотвір –
 
це розщеплення багатозначного слова і 
поступове  утворення  омонімів.  Наприклад,  слова  перо
 
(знаряддя  для  писання),  супутник
 
(апарат, 
запущений  на  орбіту  планети)  мотивуються  давно  відомими  словами:  перо
 
(гусяче),  супутник
 
(людина,  яка  йде  поряд  у  житті).  Словотвірне  значення  цих  похідних  слів  виражається  в  контексті 
через  співвідношення  омонімії  (перо
 
–пір'я,  перо
 
–
 
знаряддя  для  писання;  супутник
 
–
 
людина, 
супутник
 
–
 
апарат).  Науковець  наголошує,  що  лексико
-
семантичним  способом  утворюються 
переважно іменники [6, с.
 33
–
34]. 
При  лексико
-
семантичному  способі  не  застосовуються  ніякі  формально
-
структурні  засоби 
словотворення, а формантом є зміна семантики. Існує три різновиди семантичного словотворення: 1) 
розщеплення багатозначного слова на омоніми: батарея
 
1 (бойова одиниця в артилерії) –
 
батарея
 2 
(прилад  для  опалення)  –
 
батарея
 
3  (набір  хімічних  елементів,  що  є  джерелом  електрики);  корінь
1 
(нижня частина дерева) –
 
корінь
 
2 (слова) –
 
корінь
 
3 (математичний знак); ніс
 
1 (частина тіла людини, 
тварини) –
 
ніс
 
2 (передня частина корабля); 2) семантична конденсація словосполучення в слово, що 
стає  омонімом  до  свого  відповідника:  пісок
 
1  (будівельний  матеріал)  –
 
пісок
 
2  (цукровий  пісок); 
температура
 
1 (ступінь нагрівання) –
 
температура
 
2 (підвищена температура у хворої людини); 3) 
умовна  номінація  за  вже  існуючою  назвою:  Одеса
 
(місто)  –
 
«Одеса»
 
(теплохід),  дарничанка
 
(особа 
жіночої статі за місцем проживання) –
 
«Дарничанка» (назва жіночого ансамблю) [2, с. 131].
 
У  лінгвістиці  для  номінації  продукту  семантичного  способу  поповнення  словникового  складу 
мови в неології використовують кілька термінів –
 
семантичні інновації, семантичні новації, семолекси, 
неоніми [1, с.
 3]. 
Семантичний  словотвір  інколи  зводять  до  розширення  первинного  значення  слова,  до 
збагачення структури вже наявних у мові лексем. В.
 
Горпинич вважає таке розуміння хибним, тому що 
воно  підміняє  поняття  словотворення  поняттям  полісемії  (розширення  або  збагачення  семантики 
слова –
 
це розвиток полісемії, а семантичне словотворення –
 
це розпад полісемії) [2, с. 132].
 
В.
 
Лопатін,  І.
 
Улуханов  взагалі  не  визнають  семантичний  спосіб  словотворення,  оскільки 
семантичні зміни у словах цього типу не пов'язані формально з появою нового звукового комплексу.
 
В.  Мартинов  зауважує,  що  семантичний  спосіб  словотворення  поширюється  на  всі  види 
творення  похідних  і  охоплює  всю  словотворчу  систему  мови  [4,  с.  58].  На  це  слушно  зауважує  І. 
Ковалик,  що  семантичні  процеси  справді  мають  місце  в  кожному  явищі  словотворення,  але 
семантичний  спосіб,  на  відміну  від  інших,  ґрунтується  лише  на  цій  основі,  тому  і  є  підстави  вважати 
його окремим способом [3, с. 32].
 
З  погляду  ономасіології,  семантична  деривація  є  використанням  імені  у  вторинній  функції 
(Є.
 
Курилович),  тобто  вторинною  номінацією  (В.  Телія).  «Усі  семантичні  деривати  є  наслідком 
вторинної номінації  –
 
у тому  значенні,  що зовнішня оболонка слова (лексема) не створюється  в  акті 
такої номінації, а вдруге використовується назва, яка раніше існувала в мові: «стара» назва  –
 
новий 
об’єкт номінації», –
 
зауважує Н.
 
Тропіна. [7, с. 4–
5]. 
В.  Нємченко  вважає,  що  похідні  слова,  утворені  семантичним  способом,  позбавлені  твірних, 
мотивуючих  слів;  за  його  переконанням,  семантично  не  пов'язані  між  собою  слова  бик  1  (тварина)  і 
бик 2 (опора, на якій тримається міст), основа 1 (поздовжні нитки у тканині) і основа 2 (сутність чого
-
небудь)  [5,  с.  119–120].  З  цим  не  можна  погодитися.  Дійсно,  мотивація  –
 
це  процес  позначання 
шляхом  модифікації  й  трансформації  вже  існуючих  у  пам’яті  знаків.  Однак,  за  вторинної  номінації  ні 
модифікації, ні трансформації знаків (якщо під знаком розуміти зовнішній сигнал) не відбувається. На 
думку  О.
 
Селіванової,  за  вторинної  номінації  мотивацію  слід  розглядати  як  породження 
психоментального комплексу, ширше, ніж у словотворі. Цей аспект потребує подальшого розгляду.
 
Таким  чином,  поповнення  сучасного  словника  відбувається  шляхом  семантичної  деривації, 
наслідком  якої  є  розщеплення  багатозначного  слова  і  поступове  утворення  омонімів.  Цей  процес  є 
одним із способів збагачення словникового складу мови.
 
 
Література
: 
1. 
Бевз Т. Загальні закономірності семантичної деривації (на матеріалі
 
неологізмів педагогічної галузі) 
/ Т. Бевз // Наукові записки. –
 
Кіровоград, 2001. –
 
Вип. 35. –
 
С. 3 –
7. 
2. 
Горпинич  В.  Сучасна  українська  літературна  мова:  Сучасна
 
українська  літературна  мова. 
Морфеміка. Словотвір. Морфонологія: [навч. посіб.] / В.
 
О. Горпинич. –
 
К. : Вища шк., 1999. –
 
207 с.
 
3. 
Ковалик І. І. Вчення про словотвір / І. І.Ковалик. –
 
К.
 
: Вища шк.,
 1963. 
–
 84 
с.
 
4. 
Мартинов В. В. Про принципи семасіологічної поясненості в
 
порівняльно
-
історичному мовознавстві 
/ В.
 
В.
 
Мартинов // Зб.філол. фак. Одеськ. ун
-
ту. –
 1953. 
–
 
Т. 3. –
 
С. 51–
59. 
5. 
Немченко В. Н. Современный русский язык. Словообразование /
 
В.
 
Н.
 
Немченко. –
 
Μ. : Высш. шк., 
1984. 
–
 
255 с.
 
6. 
Плющ  М.
 
Я.  Граматика  української  мови:  у  2  ч.  Ч.  1.
 
Морфеміка.
 
Словотвір.  Морфологія: 
[підручник.] / М.
 
Я.
 
Плющ. –
 
К.
 
: Вища шк., 2005. –
 
286 с.
 

254 
«Проблемы и перспективы развития науки в начале третьего тысячелетия в странах СНГ»
 
 
 
 
 
7. 
Тропіна  Н.
 
П.  Семантична  деривація  в  сучасній  російській  мові:
 
автореф.  дис...  д
-
ра  філол.  наук: 
10.02.02 / Н.
 
П.
 
Тропіна; НАН України. Ін
-
т мовознав. ім. О.
 
О.
 
Потебні. –
 
К., 2004. –
 
36 с.
 
 
 
Константин Дудников
 
(Курск, Россия)
 
 
ПРОБЛЕМА СВЯЗИ ИСКУССТВЕННЫХ И
 
ЕСТЕСТВЕННЫХ ЯЗЫКОВ В ТВОРЧЕСТВЕ 
ДЖ.
 
Р.Р. ТОЛКИЕНА
 
 
Язык,  согласно  классическому  определению,  –
 
это  сложная  многоуровневая  система  знаков. 
Однако  данное  утверждение  совершенно  не  учитывает  тот  факт,  что  язык  –
 
это  еще  и  живой 
организм,  неразрывно  связанный  с  человеком.  Датский  лингвист  Р.  Раск  в  одной  из  своих  работ 
писал: «Язык –
 
явление природы, и наука о нем сходна с естествознанием» [1, с. 23]. В этих словах 
есть  определенный  смысл.  Сравнивая  язык  и  природу,  можно  найти  много  общего  между  этими 
явлениями.  Язык,  как  и  человек,  как  и  всё  в  живом  мире,  не  стоит  на  месте;  он  развивается  и 
меняется  со  временем,  приспосабливаясь  к  новым  реалиям  жизни  и  избавляясь  от  устаревших 
элементов.  В  естествознании  такой  процесс  называется  эволюция.  Точно  так  же  он  называется  и  в 
языкознании.
 
Еще одна особенность, которая объединяет живую природу и язык  –
 
это родственные связи. 
Так  же,  как  различные  народы  могут  быть  связаны  вместе  общей  историей,  так  и  языки  могут  быть 
связаны общим происхождением. Как в большой семье, генеалогическое древо которой раскинулось 
широкими  ветвями  и  связывает  каждого  ее  члена  определенными  узами,  языки  могут  относиться  к 
одной  родственной  группе  со  своими  ветвями  и  генетическими  связями.  Именно  это  отличает 
естественные языки от искусственных. Да, существуют и искусственные языки, которые создавались 
специально, для того, чтобы облегчить коммуникацию различных народов. Их эволюцию невозможно 
проследить, так как ее нет. Но вот вопрос: если создать несколько языков, связать их родственными 
отношениями,  по  подобию  естественных,  обозначить  общего  предка,  придумать  их  эволюцию  и 
историю  народов,  которые  могли  на  них  говорить,  будут  ли  они  считаться  искусственными? 
Попытаться  дать ответ на этот вопрос можно, обратившись  к творчеству  великого писателя, автора 
цикла произведений о несуществующем мире людей, эльфов, гномов, хоббитов и других загадочных 
существ –
 
Дж. Р. Р. Толкиена.
 
Ещё  в  детстве  юный  Джон  Рональд  Руэл  Толкиен  проявлял  страсть  к  языкам.  Следует 
отметить,  что  в  семье  Толкиенов  не  только  он  проявлял  этот  интерес.  Его  двоюродные  сестры, 
Марджори  и  Мэри  Инкльдон,  также  придумали  свой  язык,  который  они  назвали  «анималик».  Он  не 
представлял  собой  ничего  особенного,  это  была  просто  детская  шутка.  В  своей  лекции  «Тайный 
порок»  Дж.  Толкиен  приводит  пример  фразы  на  этом  вымышленном  языке:  «Собака  соловей  дятел 
сорок»,  что  означает  «Ты  осел»  («
You  are  an  ass
»)  [2].  Эта  страсть  к  изучению  и  конструированию 
языков  осталась  с  будущим  писателем  на  всю  жизнь,  чего  нельзя  сказать  о  его  кузинах.  Марджори 
потеряла интерес к созданию языков, а вместе с Мэри Толкиен изобрел язык Невбош («Новая чушь»), 
после чего языкотворчество второй кузины Толкиена прекратилось. Ученый
-
языковед и величайший 
писатель, он создал такие искусственные языки, как  квенья,  или язык высших эльфов и синдарин  –
 
язык серых эльфов. Толкиен знал более двадцати живых и мертвых естественных языков, а новые он 
составлял, во многом руководствуясь красотой звучания.
 
Конструирование  искусственных  языков,  особенно  худежественных,  называется  глоссопейей 
(англ. 
Glossopoeia
).  Этот  термин  был  изобретен  самим  Толкиеном.  Его  Глоссопейя  имела  два 
временных  измерения:  внутренняя  (вымышленная)  временная  шкала  событий,  описанных  во 
вселенной  «Властелина  колец»,  и  внешняя  –
 
шкала  жизни  самого  Толкиена,  в  ходе
 
которой  он 
постоянно исправлял и улучшал свои языки, а также их вымышленную историю.
 
Толкиен  был  профессиональным  лингвистом,  специализирующимся  на  древних  германских 
языках, особенно на древнеанглийском. Он также интересовался и другими языками, выходящими на 
сферу его профессиональной  деятельности. Так,  особенно он полюбил финский язык. Он описывал 
нахождение  им  книги  по  финской  грамматике  как  «…  вход  в  винный  погреб,  полный  бутылок 
удивительного вина, вкус и аромат которого не были известны ранее». [3]
 
Глоссопейя была хобби Толкиена в течение большей части его жизни. В возрасте тринадцати 
лет  он  вместе  с  кузиной  Мэри  участвовал  в  создании  звукозаменяющего  шифра,  того  самого 
Невбоша,  который  вырос  до  такой  степени,  что  стал  больше  похожим  на  искусственный
 
язык. 
Следует  отметить,  что,  по  словам  Толкена,  Невбош  не  был  его  первой  попыткой  конструирования 
языка.  Вскоре  после  этого  он  разработал  настоящий  искусственный  язык  –
 
наффарин,  который 
содержал  элементы,  сохранившиеся  до  более  поздних  языков,  над  которыми  писатель  продолжал 
работать до самой своей смерти более чем шестьдесят пять лет спустя. Изобретение языков всегда 
было  тесно  связано  с  мифологией,  разрабатываемой  Толкиеном,  поскольку,  по  его  мнению,  язык 
является  неполным  без  истории  народа,  говорящего
 
на  нем,  как,  к  примеру,  «англичане  никогда  не 
стали бы полностью реальными, если бы их представляли только посредством английского языка, на 
котором  они  говорят»  [3].  Следовательно,  Толкиен  принял  на  себя  образ  скорее  переводчика  и 
редактора, нежели автора своих оригинальных произведений.
 

«Проблемы и перспективы развития науки в начале третьего тысячелетия в странах СНГ»
 
255 
 
 
 
Во  «Властелине  Колец»  Толкиен  использовал  литературный  прием,  заключающийся  в 
передаче  повествования  переводом  с  первоначального  языка  Совал  Фарэ  на  английский,  или 
вестрон,  как  он  назвал  его.  Этот  прием  передачи  вымышленного  языка  реальным  был  развит  и 
далее:  роханский  язык  (родственный  Совал  Фарэ)  был  передан  древнеанглийским,  имена  и  язык 
Дейла  в  «Хоббите»  –
 
древнескандинавскими  формами,  а  имена  королевства  Рованион  –
 
готским 
языком.  Таким  образом,  существующая  историческая  связь  между  германскими  языками  была 
спроецирована на вымышленную генетическую взаимосвязь языков «Властелина колец». Более того, 
для  выстраивания  параллели  с  кельтскими  элементами  Толкиен  использовал  древневаллийские 
имена  для  передачи  дунландских  имен  хоббитов  Баклэнда  (например,  Мериадок  вместо  Калимак). 
Естественным  следствием  этого  было  то,  что  «новые»  вымышленные  языки  должны  были  быть 
проработаны Толкиеном до определенного уровня детализации.
 
Самые развитые в этом отношении языки –
 
синдарин и квенья. Это наиболее знаменитые из 
всех  языков,  созданных  Толкиеном  для  его  вселенной.  Если  обратиться  к  внутренней  истории,  то 
можно  проследить  их  развитие  из  общего  предка  –
 
эльдарина,  языка,  на  котором  говорили  все 
эльфы,  а  тот,  в  свою  очередь,  –
 
от  примитивного  квендийского,  общего  источника  формирования 
языков  эльдар  и  аварина.  Вследствие  своего  родства  языки  квенья  и  синдарин  должны  содержать 

жүктеу/скачать 5 Mb.

Достарыңызбен бөлісу: