«Вітчизняна наука: сучасний стан, актуальні проблеми та перспективи розвитку»

270 
«Проблемы и перспективы развития науки в начале третьего тысячелетия в странах СНГ»
 
 
 
 
 
червоніє,  виростає”.  “Побачила  стара  мати,  сказилася  люта”  [
9
,  с.
 
144],  заздрить  красі  й  молодості 
своєї  нешлюбної  доньки  Ганни.  Мати  топить  її  у  ставку  й  гине  сама.  Окрім  того,  жертвою  цього 
страшного діяння стає закоханий молодий рибалонька, котрий намагався врятувати дівчину. Ганна ж 
перетворюється на русалку.
   
Т
. 
Шевченко  у  своїх  поетичних  творах  часто  виступає  захисником  жінки
-
матері.  Але  в  баладі 
“Утоплена”  образ  матері  морально  викривлений.  Поет  не  повчає,  не  моралізує,  не  критикує,  а  лише 
зітхає, переживає за свою героїню
-
дітовбивцю, показує невідповідність зовнішнього внутрішньому:
 
Отака
-
то бува мати!..
 
Де ж серце жіноче?
 
Серце матері?.. Ох, лихо,
 
Лишенько, дівчата!..
 
Мати стан гнучкий, високий,
 
А серця –
 
не мати [
9
, с.
 144]. 
Джерелом  такого  образу  матері,  вочевидь,  були  теми  й  сюжети,  традиційно  оспівані  в 
українському  фольклорі.  Українська  народна  балада  досить  часто  зображує  патологічний  образ 
матері. У баладі “Ой за гаєм, за Дунаєм” дівчина “мале дитя породила” й роздумує “ой чи тебе [сину. –
 
К.  К.]  утопити?  Ой  чи  тебе  уповити?”  [
3
,  с.
 
316].  Вбивство  позашлюбної  новонародженої  дитини 
показано  в  народній  баладі  “Із
-
за  гори  вітер  повіває”.  Так,  “В  Короленка  дочка  Катерина”  лиха 
наробила:
 
Івася
-
сина породила,
 
В китаєчку його ісповила,
 
Шпилечками його зашпилила,
 
Та в криниці взяла утопила [
3
, с.
 375]. 
Маруся  в
 
баладі  “Що  в  Києві  да  на  риночку  нова  новина”,  “вродивши  мале  дитя,  у  китай 
сповила,  в  Дунай  однесла”.  Однак  її  злочин  розкрили
, 
й  “узяли  Марусеньку  за  білі  руки  та  вкинули 
Марусеньку в Дунай глибокий” [
3
, с.
 
389]. У баладі “Коли мурували білу Маковицю” вдова
-
кріпачка, яку 
“на  панщину  гнали”,  “робить  заставляли”,  топить  сина  в  безвиході,  примовляючи  “будеш  в  тім  озері 
навіки плавати”,“як рибка” [
2
, с.
 297]. 
У всіх цих баладах жінки народжують позашлюбну дитину, тобто стають покритками, й топлять 
своє  чадо.  Цей  мотив  простежується  і  в  баладі  Т.
 
Шевченка  “Утоплена”,  однак  дещо  видозмінено.  В 
“Утопленій” мати не викликає до себе співчуття, жалю. Вона набуває демонологічних рис, нагадуючи 
відьму: “од злості німіє”, “то жовтіє, то синіє”, “з рота піна”, “мов скажена, рве на собі коси” [
9
, с.
 
146]. У 
народних баладах жінки вбивають своїх дітей ще немовлятами, а в “Утопленій” донька вже молодиця.
 
Загалом,  русалки  –
 
улюблені  міфологічні  персонажі  романтичної  поезії.  Саме  балада  в 
європейській  літературі  поєднала  фольклорні  й  літературні  елементи,  набувши  нового  характеру.  У 
баладі Т.
 
Шевченка “Утоплена”, як і в поетичних творах поетів
-
романтиків, присутній дещо інший підхід 
до  зображення  русалки.  Вірування  у  русалок  виникло  ще  у  дохристиянські  часи,  коли  не  було 
цвинтарів, а роди хоронили своїх мертвих родичів у лісі, на полі, на роздоріжжі або ж опускали у воду. 
Пізніше,  з  приходом  християнства,  стали  ховати  мертвих  на  певних  визначених  місцях  −  на 
кладовищах. Самогубців же ховати на кладовищі церква суворо заборонила. Тому нагло померлих, не 
природною  смертю,  по
-
старому  ховали  на  роздоріжжях,  у  лісах,  на  полях,  на  горах.  У  народі  було 
вірування, що самогубець чи нехрещені померлі діти − грішники, а душі їхні небо не приймає, тому ті 
душі  неприкаяні  блукають  вічно  по  водах
-
лісах,  горах
-
долинах.  Лише  на  Зелені  Свята  ті  русалки 
виходять із води, одні оселяються й бавляться в
 
лісі, другі йдуть на ниви, а треті перебувають у воді й 
іноді  виходять  на  берег.  Таким  чином,  видно,  що  спочатку  до  русалок,  як  добрих  духів
-
опікунів, 
ставились  прихильно  (то  вважалися  духи  чи  душі  предків  −  прародителі),  а  з  часом  у  народному 
понятті  змішалися  добрі  духи  „предків",  що  поховані  у  лісі,  на  горі,  у  полі  чи  опущені  у  воду,  чи 
поховані  на  роздоріжжі,  з  душами  самогубців  та  утоплениць
  [
1,  с.
 164
].  Тисячоліттями  жили  ці 
вірування  серед  народу.  Однак  із  ХVIII–
XIX 
ст
. 
вони  зазнали  певних  змін,  а  нові  образи  русалок 
постали в жанрі
 
літературної балади.
 
Народні  повір’я  про  русалок,  русальні  пісні  дали  сюжети  для  творів  слов’янських  романтиків, 
попередників Т.
 
Шевченка. Російський поет О.
 
Пушкін використав фольклорно
-
міфологічну основу для 
написання  поезії  “Русалка”  (1819).  У  зображенні  російського  романтика  русалка  “чешет  влажные 
власы”, “над водою сидит, прелестна и бледна”, “молча села у брегов” [
7
, с.
 204]. 
Балада польського 
поета А.
 
Міцкевича “Рибка” (1820–1821) теж за основу має сюжет, де головна героїня –
 
русалка
-
рибка. 
Поет  хоч  і  тужливо  оспівує  сумну  долю  зрадженої  багатим  паном  дівчини
-
селянки  на  ім’я  Катруся, 
проте  відтворює  її  мужність.  Перетворившись  у  русалку,  дівчина
-
покритка  не  топить  своє  дитя,  а 
продовжує  боротьбу  за  його  життя  (“мати  з  ріки  випливає  сина  свого  годувати”  [
4
,  с.
 
300])  і,  врешті, 
жорстоко  мстить  за  кривду.  Л.
 
Боровиковський  у  баладі  “Молодиця”  (1828)  зображує  утоплення 
молодиці  через  те,  що  коханий  покинув  її  “на  родині  сиротою”  [
8
,  с.
 
38].  У  поетичному  творі 
українського  романтика  М.
 
Маркевича  “Русалки”  (1831)  образи  водяних  мешканок  подано  в 
негативному  ракурсі.  Російський  поет  М.
 
Лермонтов,  який  ніколи  не  захоплювався  народною 
творчістю,  теж  звернувся  до  мотиву  русалок.  У  його  поетичному  творі  “Русалка”
 
(1832)  водяна 
мешканка  “полна  непонятной  тоской”  [
5
,  с.
 
68],  адже  саме  її
 
мрія  про  заміжжя  коштувала  життя 
черговому юнакові.
 

«Проблемы и перспективы развития науки в начале третьего тысячелетия в странах СНГ»
 
271 
 
 
 
Вплив  попередників
-
романтиків  на  молодого  Т.
 
Шевченка,  ймовірно,  був  значним,  адже  його 
балада  “Утоплена”  перегукується  і  з  їхніми  поетичними  творами.  Однак  багато  чого  у  баладі 
Т.
 
Шевченка  є  оригінального  та  нового.
 
Наприклад,  розповідь  О.
 
Пушкіна  у  поезії  “Русалка”  плавна, 
спокійна, у Т.
 
Шевченка ж вона більш жива, емоційна. “Утоплена” наповнена ритмами реальних звуків 
життя, що наближає звучання окремих частин балади до шелесту вітерця між осокою (подано через 
алітерацію − повторення приголосних [ч], [с], [ц], [х], [ш]):
 
Вітер в гаї не гуляє –
 
Вночі спочиває;
 
Прокинеться –
 
тихесенько
 
В осоки питає:
 
“Хто се, хто се по сім боці
 
Чеше косу, хто се?..
 
Хто се, хто се по тім боці
 
Рве на собі коси?..
 
Хто се, хто се?” –
 
тихесенько
 
Спитає
-
повіє… [
9
, с.
 143]. 
Балада  і  Т.
 
Шевченка,  і  А.
 
Міцкевича  сповнена  співчуття  до  долі  скривдженої  героїні,  тексти 
мають напружену
 
й гостру
 
фабулу
, 
в якій
 
складний моральний та психологічний конфлікт розв’язано 
за допомогою фантастичного елемента, що сприймається як цілком реальний. Межа між русалкою з 
балади А.
 
Міцкевича “Рибка” та людським світом, як і в “Утопленій” Т.
 
Шевченка, зведена до мінімуму, 
максимально  завуальована.  Загалом,  ці  дві  балади  є  найближчими  за  духом  та  поетичним 
зображенням
. 
“Утоплену” Т.
 
Шевченко та “Молодицю” Л.
 
Боровиковський розпочинають та закінчують тими ж 
самими  поетичними  рядками:  у  Т.
 
Шевченка  −  “хто  се,  хто  се  по  сім  боці  чеше  косу?  хто  се?..”  [
9, 
с.
 
143] та “хто се, хто се сидить сумно над водою, чеше довгі коси” 
[9
, с.
 
147]; у Л.
 
Боровиковського –
 
“ватагами  ходили  хмари,  між  ними  молодик  блукав…”  [
8
,  с.
 
38].  Обидва  поети  таким  чином 
обрамлюють  свої  твори,  підсилюючи  тональність  твору,  надаючи  йому  цілісного  звучання.  У 
“Молодиці” авторська присутність непомітна, на відміну присутності Т.
 
Шевченка в “Утопленій”: він то 
тужить,  то  ділиться своїми жартівливими спогадами (“І я колись…”  [
9
, с.
 
145]). В обох поетів балади 
сповнені глибоким трагізмом та драматизмом, що характерне для творів романтичного наповнення.
 
Русалки  у  поетичному  творі  М.
 
Маркевича  “толкутся,  топочут,  кидаються,  ловят  и  в  смерть 
защекочут”  [
8
,  с.
 
106],  а  у  Т.
 
Шевченка  русалка  лише  “сидить  сумно  над  водою,  чеше  довгі  коси”  [
9, 
с.
 
147]. Водяна мешканка подається у двох іпостасях: як демонологічна істота та як жертва людських 
відносин,  символ  трагічної  долі.  Один  і  той  же  образ  із  народнопоетичного  джерела  набув 
протилежних  індивідуальних  рис,  пройшовши  через  призму  романтичного  світобачення  та  естетичні 
вподобання М.
 
Маркевича та Т.
 
Шевченка.
 
У  поезії  М
. 
Лермонтова  “Русалка”  головна  героїня,  як  і  у  Т.
 
Шевченка,  вже  не  постає  лихою 
демонічною  істотою.  Її  образ  наповнений  трагізмом  та  сентиментальними  порухами.  Ганну  з 
“Утопленої”,  яка  стала  русалкою,  вночі  “синя  хвиля  виносить”,  вона  “сидить  сумно  над  водою,  чеше 
довгі коси”. Її “страшна, синя, розхристана” мати вночі теж випливає з води, “сяде по тім боці”, “мовчки 
дивиться на сей бік“, “рве на собі коси”. “І рибалка випливає”, такий же сором’язливий та закоханий, 
аби погледіти на Ганну. Кожен з образів твору ще більше підсилює співчутливе ставлення до дівчини
-
русалки.  Всі  герої  ведуть  себе  так  само,  як  і  за  життя,  через  що  грань  між  людьми  та  русалками 
невелика, дуже умовна, майже непомітна [
9
, с.
 147]. 
Отже,  головними  джерелами  для  написання  Т.
 
Шевченком
 
балади  “Утоплена”  були  теми, 
традиційно  оспівані  в  українському  фольклорі,  та  сюжети  поетичних  творів  попередників
-
романтиків. 
Однак  саме  Т.
 
Шевченко,  розробляючи  цей  уже  відомий  жанр,  підніс  баладу  на  новий  та  високий 
мистецький  рівень.  Спираючись  на  власне  творче  чуття,  письменник
-
романтик  використав  основу 
фольклорно
-
міфологічного  мислення,  літературно  її  трансформувавши.  Своїми  роздумами 
Т.
 
Шевченко  створив
 
емоційну  сферу  твору,  яка  зуміла  перевищити  розумову  та  вольову.  Поет  ніби 
ототожнює  себе  зі  своїми  героями,  страждає  разом  з  ними  або  ж  радіє.  Така  емоційна  насиченість 
творить  у  баладі
 
Т.
 
Шевченка  “Утоплена”  виразно  індивідуальний  поетичний  стиль,  що  вирізняється 
серед інших романтичних творів XIX ст.
 
 
Література:
 
1. 
Антіпова  І.  Драма  і  обряд:  взаємодія  (на  матеріалі  української  драматургії  кінця  ХІХ
-
початку  ХХ 
століть)  /  Літературознавчі  обрії.  Праці  молодих  учених.  Випуск  17
. 
–
 
К.:  Інститут  літератури  ім. 
Т.Г.Шевченка НАН України, 2010.
 
–
 
210 с.
 
2. 
Балади. Кохання та дошлюбні відносини / Упор. О.
 
І.
 
Дей
 
та ін. –
 
К.
 
: Наук. думка, 1998. –
 471 
с.
 
3. 
Балади. Родинно
-
побутові стосунки / Упор. О.
 
І.
 
Дей та ін. –
 
К.
 
: Наук. думка, 1998. –
 528 
с.
 
4. 
Зарубіжна література
 
: хрестоматія / Упор. К.
 
О.
 
Шахова. –
 
К.
 
: Освіта, 1992. –
 640 
с.
 
5. 
Лермонтов М. Стихотворения и проза / Сост., предисл. В.
 
И.
 
Коровина. –
 
М.
 
: Просвещение, 1987.
 
− 
175с.
 
6. 
Нудьга Г. Українська балада / Г.
 
Нудьга. –
 
К.
 
: Дніпро, 1970. –
 257 
с.
 
7. 
Пушкин  А. Сочинения
 
:  В 3
-
х
 
т. –
 
Т. 1
 
: Стихотворения; Сказки; Руслан  и  Людмила
 
: Поэма. –
 
М.
 : 
Худож. лит., 1985.
 
–
 735 
с.
 

272 
«Проблемы и перспективы развития науки в начале третьего тысячелетия в странах СНГ»
 
 
 
 
 
8. 
Українські поети
-
романтики
 
: поет. твори / Упор. і прим. М.
 
Л.
 
Гончарука. –
 
К.
 
: Наук. думка, 1987. –
 
592 
с.
 
9. 
Шевченко Т. Кобзар / Вступ. ст. О.
 
Гончара. − К.
 
: Дніпро, 1985. –
 640 
с.
 
 
Науковий керівник:
 
доцент кафедри української літератури 
 
Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки О.В. Яблонська.
 
 
 
Ирина Комарова
 
(Курск, Россия)
 
 
СТРУКТУРНАЯ И СЕМАНТИЧЕСКАЯ СООТНЕСЕННОСТЬ ПОСЛОВИЦ С 
ЗООМОРФИЧЕСКИМ КОМПОНЕНТОМ НА МАТЕРИАЛЕ ИТАЛЬЯНСКОГО И РУССКОГО ЯЗЫКОВ
 
 
Пословицы  с  зооморфическим  компонентом  представляют  довольно  разнообразный  и 
самобытный  пласт  фразеологических  единиц  в  каждом  отдельном  языке.  Здесь  животные,  играя 
символическую  роль,  выступают  как  носители  характеристик  людей.  Итальянский  и  русский  языки 
также  обладают  богатой  системой  этих  фразеологических  единиц.  Стремясь  к  сохранению 
универсальных  черт,  пословицы  с  зооморфизмами  отличаются  национальным  своеобразием  и 
способствуют  выражению  чувств  и  эмоций  человека,  его  отношения  к  самому  себе  и  окружающему 
миру.  Особенности  использования  таких  компонентов  могут  проявляться  не  только  в  специфике 
животного  мира,  но  и  в  несоответствии  жизненных  приоритетов  итальянцев  и  русских,  в  различных 
предпочтениях и вкусах, чертах характера и видах деятельности.
 
Следовательно,  цель  данной  работы
 
состоит  в  сопоставлении  пословиц,  содержащих 
зооморфический  компонент,  в  итальянском  и  русском  языках.  Объектом
 
научного  исследования 
выступают  фразеологические  единицы  как  пласт  национальной  культуры,  а  предметом  –
 
фразеологические  единицы  как  лексически  неделимые,  устойчивые  по  структуре  и
 
целостные  по 
значению словосочетания. Источником исследовательского материала является итальянско
-
русский, 
русско
-
итальянский  словарь  пословиц,  поговорок,  крылатых  слов  и  выражений,  содержащий  более 
4000 фразеологических единиц 
[1]. 
А.В. Кунин выделял четыре структурно
-
семантических класса фразеологических единиц [2, с. 
93]: 
1) 
номинативные (фразеологизмы, обозначающие предметы, явления);
 
2) 
номинативно
-
коммуникативные (глагольные фразеологические единицы);
 
3) 
междометные и модальные (фразеологизмы,
 
выражающие эмоции, волеизъявления);
 
4) 
коммуникативные (со структурой простого и сложного предложения).
 
Следовательно, пословицы –
 
это один из видов фразеологических единиц коммуникативного 
класса.  В.И.  Даль  определял  пословицу  как  «коротенькую  притчу,  суждение,  приговор,  поучение, 
высказанное обиняком и  пущенное  в оборот, под  чеканом народности» [3,  с.16]. Тематика пословиц 
безгранична.  Они  являются  своеобразным  отражением  действительности,  жизни  и  мировоззрения 
каждого отдельного народа, передают их бытовые, религиозные, морально
-
этические и эстетические 
взгляды  во  всем  многообразии.  Так,  В.И.  Даль  писал  о  наличии  зафиксированных  в  содержании 
пословиц  культурных  концептов,  ценностных  измерений,  позволяющих  выделить  рамки  их 
употребления [4, с. 135].
 
Основное  назначение  пословиц  –
 
придание  речи  особой  выразительности,  меткости  и 
образности.  Как  правило,  пословицы  с  зооморфическими  компонентами  имеют  отрицательную 
коннотацию. Они гиперболичны, содержат иронию 
(A buon cavallo n
о
n manca sella. 
–
 
Хорошего коня
 
не подгоняют),
 
совет 
(Non svegliare il can che dorme. 
–
 
Не буди спящую собаку
), 
высмеивают такие 
пороки человека, как трусость 
(Can da pagliaio abbaia e sta discosto. 
–
 
Лает, а сам хвост поджимает),
 
жадность 
(Alia gallina ingorda crepa il gozzo. 
–
 
У прожорливой курицы
 
зоб может лопнуть),
 
глупость 
(Chi  asino  nasce,  asino  more. 
–
 
Ослом
 
родился,  ослом
 
и  помрешь),
 
бессердечность 
(Cuore  freddo 
come il naso di un gatto. 
–
 
Сердце холодное, как кошачий
 
нос)
 
и многие другие.
 
В  русском  языке  есть  множество  пословиц  с  зооморфизмами,  имеющих  рифму  (Кошка  да 
баба в избе, мужик да собака на дворе. Любовь зла –
 
полюбишь и козла).
 
Это явление характерно и 
для итальянского языка 
(A cattivo cane, corto legname. 
–
 
Злой собаке
 
–
 
короткую цепь. Moglie е 
buoi 
dei paesi tuoi. 
–
 
Жену и быка
 
не бери издалека.).
 
Важно  также  отметить,  что  некоторые  пословицы  в  итальянском  языке,  содержащие 
зооморфические компоненты, лишены их в русском  (итал. 
Far mettere i  denti alle ranocchie 
(Ждать, 
пока  у  лягушек
 
зубы  вырастут)  –
 
рус.  Жди,  когда  сатана  сдохнет,  а  он  еще  и  хворать  не 
собирался).  Были  выявлены  и  обратные  случаи  (рус.  Соловья
 
баснями  не  кормят  –
 
итал.  Le 
chiacchiere non fanno farina (Слухи не делают муки)).
 
Исходя из способа сравнения человека и животного,
 
все пословицы итальянского  и русского 
языков можно разделить на два типа:
 
1) 
явное сравнение с использованием союзов (как –
 come): 
итал
.  Le  donne  hanno  sette  spiriti  come  i  gatti. 
–
 
Женщины
 
как
 
кошки
 
живучи
.  L'avaro  come  il 
porco, buono dopo morto. 
–
 
Скупой
 
–
 
как
 
свинья
, 
хорош
 
после
 
смерти
. 

«Проблемы и перспективы развития науки в начале третьего тысячелетия в странах СНГ»
 
273 
 
 
 
рус. Добрался, как волк до овчарни. Гол как сокол.
 
2) 
скрытое сравнение:
 
итал. 
Cento  oche  ammazzano  un  lupo
.  ―  Сто  гусей
 
могут  убить  волка
. 
–
  L'elefante  non 
acchiappa il topo
. ― Слон мышей
 
не ловит.
 
рус. Кошка из дому –
 
мышкам раздолье. Дареному коню в зубы не смотрят.
 
В  общей  системе  итальянских  и  русских  пословиц  с  зооморфическим  компонентом  можно 
выделить три группы:
 
1. 
Единицы  с  универсальным  смыслом  и  одинаковыми  зооморфическими  компонентами 
(
Рыба
 
гниет с головы. –
 Il pesce 
comincia a puzzare dal capo. Дареному
 
коню
 
в
 
зубы
 
не
 
смотрят
. 
–
 
A  caval  donato  non  si  guarda  in  bocca. 
Одна  ласточка
 
весны  не  делает.  –
  Una  rondine  non  fa 
primavera). 
Однако полные эквиваленты пословиц встречаются довольно редко.
 
2. 
Единицы  с  национально
-
специфическим  смыслом  и  использованием  зооморфических 
элементов:
 
итал. 
Quando la lepre ha passato il poggiolo, non si ricorda piu del figliolo. 
–
 
Завернула зайчиха
 
за угол и забыла своих зайчат. Col tempo una 
mosca mangia un cavallo. 
–
 
Co временем и муха
 
может
 
лошадь съесть;
 
рус.  Не  все  коту  масленица,  будет  и  великий  пост.  Назначили  лису  воеводой  в  лесу:  пера 
много, а птицы нет.
 
3. 
Синонимичные единицы, которые можно разделить на две группы:
 
1) 
пословицы  с  одинаковой  структурой  и  смыслом,  но  с  разными  зооморфическими 
компонентами:
 
рус.  На  безрыбье  и  рак  рыба
 
–
 
итал.  In  mancanza  di 
cavalli  gli  asini  trottano 
(В  отсутствии 
лошадей ослы –
 
рыси
); 
рус.  Лучше  синица
 
в  руках,  чем  журавль
 
в  небе.  –
 
итал.  È  meglio  un 
asino  oggi,  che  un 
barbero 
a San Giovanni (Лучше осел здесь, чем скоковая лошадь
 
в Сан
-
Джованни);
 
2) 
пословицы  с  разной  структурой  и  зооморфическими  компонентами,  но  с  одинаковым 
смыслом:
 
рус.  Из  пушек  по  воробьям
 
не  стреляют.  –
 
итал. 
Il  leone  non  piglia  mosche  (
Лев
 
не
 
ловит
 
мух
); 
рус. И овцы
 
целы, и волки
 
сыты. –
 
итал. Salvare 
capra 
e cavoli (Сохранить и козу, и капусту).
 
В  ходе  исследования  было  выявлено,  что  в  итальянском  языке  пословицы  с  такими 
компонентами,  как  «волк»,  «собака»,  «кот»,  «осел»,  встречаются  довольно  часто.  Однако  элементы 
«лисица»,  «медведь»,  характерные  для  русских  пословиц  и  используемые  довольно  часто,  были 
замечены лишь в единичных случаях:
 
рус. Лиса всегда сытнее волка живет. Лиса может потерять зубы, но не аппетит. Медведь одну 
лапу сосет, да всю зиму сыт живет. Медведь силен, да люди его ловят.
 
итал. 
Il  consiglio  del  traditore 
è 
come  la  semplicit
à 
della  volpe. 
–
 
Совет  предателя  –
 
что 
простодушие лисы.
 Non stuzzicare l'orso quando gli fuma il naso. 
–
 He 
тронь медведя, пока он спит в 
берлоге.
 
Рассмотрев  итальянские  пословицы  с  компонентом  «кошка»,  можно  сделать  вывод,  что  в 
данной культуре эти животные воспринимаются по
-
разному. Итальянцы часто упоминают кошку в тех 
пословицах,  которые  на  русский  язык  переводятся  с  элементом  «чёрт» 
(Gatto  lo  sa. 
–
 
Чёрт
 
его 
разберет.  A 
gatto  vecchio  sarei  tenerelli. 
–
 
Связался  чёрт
 
с  младенцем).  Еще  одним  примером 
употребления  данного  компонента  является  сравнение  женщины  с  кошкой 
(Le  donne  hanno  sette 
spiriti come i gatti. 
― Женщины
 
как кошки
 
живучи. 
Dove son donne e gatti, son pi
ù 
parole che fatti
. ― 
Где есть женщины
 
и коты, там толку мало. 
Guardati dai cani, dai gatti, e dalle donne coi mustacchi 
― Берегись собак,  кошек
 
и женщин
 
с усами).
 
Такое явление не характерно для русских пословиц, 
где, как правило, дается сравнение с другими животными (Кобыла не лошадь, баба не человек. Будь 
жена хоть коза, лишь бы золотые рога).
 
Таким  образом,  для  русского  и  итальянского  языков  характерна  богатая  система  пословиц, 
содержащих зооморфический компонент. Наделение животных характеристиками людей происходит 
благодаря  различным
 
художественным  и  эмоционально
-
экспрессивным  средствам.  Зооморфизмы 
привносят  в  пословицу  элемент  образности  и  выразительности,  тем  самым  формируют 
национальную  картину  мира  отдельного  народа.  Выявленные  в  ходе  исследования  сходства  в 
структуре  и  семантике
 
данных  фразеологических  единиц  свидетельствуют  о  наличии  общих  черт 
характера  и  манер  поведения  итальянцев  и  русских,  а  также  образов  и  понятий,  являющихся 
универсальными  для  обеих  стран.  Различия  же  свидетельствуют  об  уникальности  и  национальных 
особенностях каждой из культур.
 

жүктеу/скачать 5 Mb.

Достарыңызбен бөлісу: