«Вітчизнянанаука: сучаснийстан,актуальніпроблемитаперспективирозвитку»

«Проблеми та перспективи розвитку науки на початку третього тисячоліття у країнах Європи та Азії»
 
 
171 
 
 
 
 
СЕКЦІЯ:
 
ФІЛОСОФІЯ
 
Євген Скрипник
 
(Чернівці, Україна)
 
 
ГУМАНІСТИЧНИЙ ЧИННИК ДУХОВНОСТІ СУСПІЛЬСТВА
 
 
В  сучасних  умовах  розвитку  суспільства,  в  часи  поширення  масової  культури,  все  більшої  актуальності 
набуває інтерес до українських народних звичаїв і традицій з метою збереження духовних цінностей нашого народу.
 
Шляхи  розвитку  гуманізму  в  етнокультурі  українського  народу  та  гуманізації  освіти  на  засадах  історично
-
культурологічних дисциплін –
 
це ті важливі питання, які будуть розглядатись в даній статті.
 
На  початку  ХХІ  ст.  в  українському  суспільстві  розпочинається
 
період  усвідомлення  нових  духовних 
цінностей, відбувається розвиток української науки, зміна поколінь, виникають нові напрями в усіх сферах мистецтв.
 
Явища,  які  відбуваються  в  умовах  науково
-
технічного  прогресу,  безумовно,  збільшують  необхідність 
людини активізувати свою діяльність для досягнення кращого рівня життя. Основною ланкою соціального розвитку 
суспільства  є  необхідність  засвоєння  людиною  духовних  цінностей  на  основі  толерантності  та  взаєморозуміння. 
Людина  зацікавлена  у  технічному  прогресі,  а  митець  –
 
у  творчості,  де  стверджується  його  особистість  та 
індивідуальність.  Життя  людини  залежить  від  рівня  культури  людства.  «Особливим  призначенням,  таким,  яке 
приводить  людину  в  сумнів,  чи  зможе  вона  досягнути  цього  призначення  чи  ні  –
 
людина  має  лише  як  істота 
моральна, тобто соціальна. Той, хто сам не призначає себе до чогось, той і не має призначення до чого
-
небудь» [3].
 
Поступово  духовні  потреби  людини  до  краси,  неповторності  природи,  любові,  гуманізму,  творчості 
домінують над соціальними. Адже з розвитком культури людства змінюються ідеали та зміст людського буття.
 
Сьогодні однією з важливих проблем духовності українського народу є співвідношення людини в оточенні 
технічного прогресу та зниження загального рівня культури.
 
Наприкінці  ХХ  ст.  в  українській  культурі  набула  поширення  тенденція  нової  концепції  людини  та  світу, 
пов’язана  із  самосвідомістю  особистості.  Нова  концепція  передбачає  гуманістичний  початок  визначальним,  більш 
важливим,  ніж  соціальний.  Сутність  гуманізму  полягає  в  утвердженні
 
цінностей  людської  особистості  та 
загальнолюдських ідеалів, права людини на щастя та самовизначення.
 
В  історії  розвитку  культури  гуманізм  сягає  з  епохи  Відродження.  Сформувавшись  як  масовий  рух  та 
набувши потужності, ця течія згодом стала втіленням прогресивних сил людства та основою відносин між народами. 
Саме намагаючись вжити та зберегти своє буття, людина змушена звертатись до гуманістичних знань та цінностей.
 
Головним  видом  духовної  діяльності  стало  мистецтво.  Воно  набуло  для  людей  Відродження  масового 
значення, як в середні віки релігія, а в Новий час  –
 
наука і техніка. Недаремно відстоювалась думка, що ідеальна 
людина повинна бути художником, тому на перший план в епоху Відродження вийшов живопис.
 
До  недавніх  часів  українська  наука  та  освіта  інтерпретувалася  в  інтересах  сусідніх  держав.  Наслідками 
фальсифікації  історії  та  культури  українського  народу  стало  створення  образу  України  як  території,  яка  не  мала 
власної державності.
 
Навіть  в  період  незалежності  України  постійно  Міністерство  освіти  і  науки  України  переписує  історію 
України,  українську  літературу.  Тому,  саме  сьогодні  після  подій  на  Майдані  було  відкрито  правду  про  минуле 
українського народу та дало можливість розв’язати проблеми подальшого духовного розвитку країни. Не випадково 
сьогодні  особливої  уваги  набули  праці  Д.  Антоновича,  Л.  Білецького,  М.  Грушевського,  в  яких  розглядаються 
проблеми  духовності,  гуманізму,  національної  самосвідомості  українського  народу.  Якщо  взяти  той  факт,  що 
український  народ  зберіг  свою  одноманітність,  якому  вдалось
 
відстояти  гуманістичне  ціле  українського  етносу, 
незважаючи  на  драматизм  життєвих  ситуацій,  фактор  розмивання  культурно
-
ідеологічних  систем,  є  важливим 
чинником  громадянського  суспільства.  Гуманістично
-
духовні  принципи  українського  народу  були  сформовані  за 
часів  Київської  Русі,  козацтва,  Гетьманства.  Завдяки  Тарасу  Шевченку,  в  його  зверненні  «До  мертвих  і  живих,  і 
ненароджених  земляків»  були  піднесені  ідеали  єдності,  віри,  свободи  українського  народу.  Виховання  молоді  на 
ідеях  гуманізму  є  найважливішою  передумовою  духовності  українського  народу,  його  добробуту  та  потужним 
чинником розвитку сучасної української культури.
 
В українській міфології, фольклорі, філософії, історичних науках можна простежити мотиви гуманізму, адже 
ці ідеали відображають умови збереження людства та принципи загальнолюдського прогресу. В жодному разі наука 
не  повинна  використовувати  антигуманні  цілі,  адже  збагачення  людини  знаннями  містить  у  собі  невичерпне 
гуманістичне джерело.
 
У  другій  половині  ХVII  ст.  український  гуманізм  став  зброєю,  яка  врятувала  український  етнос  у  його 
боротьбі  за  існування  в  період  переходу  до  козацької  доби.  Український  гуманізм  тісно  пов’язаний  з  традиціями 
грецького  походження.  Першими  українськими  гуманістами  були  друкарі  книжок  та  меценати,  які  проводили 
боротьбу за українську національність. Виникнення українського друкарства пов’язане з ім’ям Івана Федорова.
 
Один із перших українських гуманістів, ентузіастів  –
 
В. Тяпимський намагався піднести рівень освіти свого 
народу.  Найдавнішим  осередком  гуманізму
 
в  українських  землях  було  місто  Острог,  де  меценат  Василь 
Костянтинович Острожський влаштував власну друкарню, школу, та зібрав гурток гуманістів.
 
На початку XVII ст. у Львові члени братства Ю. Рогатинець, К. Транквіліон організовують гурток гуманістів. 
Завдяки  старанням  Львівського  єпископа  Гедеона  Балабана,  у  1576  р.  розпочинає  свою  діяльність  Братство,  де 
працює  відомий  гуманіст  Памва  Беринда.  Львівські  гуманісти  велику  увагу  надавали  освіті,  вихованню 
підростаючого покоління, друкуванню підручників та богослужебних книг.
 
Ідеї  гуманізму  набули  поширення  у  Києві  у  першій  половині  ХVII  ст.  Організатором  нового  гуманістичного 
центру  став  архімандрит  Печерської  лаври  Єлісей  Плетенецький.  За  часи  життя  архімандрита  Петра  Могили 
лаврська друкарня видає розкішні «Тріодь постну» (1627) та «Тріодь цвітну» (1631).
 
На початку ХХІ ст. гуманізм утворюється в умовах багатомасштабних перетворень у житті наших сучасників, 
великих успіхів науки і техніки, позитивних змін у культурі.
 
Нині  в  усі  сфери  життя  увійшла  масова  культура.  Комерціалізація  суспільних  відносин  у  поєднанні  з 
масовими  комунікаціями  призвели  до  утворення  масової  культури.  Споживачами  комерційних  творів  стають 
мільйони  людей:  телеглядачі,  уболівальники  нового  «класу»,  здатного  популяризувати  дану  продукцію.  Отже, 

172 
«Проблеми та перспективи розвитку науки на початку третього тисячоліття у країнах Європи та Азії»
 
 
 
 
 
стрижнем  життя  індустріального  суспільства  є  формування  особистості,  яка  дуже  легко  піддається  пасивному 
впливу засобів інформації.
 
В  умовах  незалежності  України  відбувається  повернення  до  кращих  традицій  виховання  молоді  в  умовах 
поширення  «масової культури»  та  глобалізації  культури.  Період  ХХ
- 
початок  ХХІ  ст.  характеризується  поступовим 
зростанням  наукових  інтересів  до  витоків  і  розвитку  українських  традицій  та  звичаїв.  Адже  наш  народ  має  багату 
культуру,  величезний  скарб  якої  складається  з  цінностей,  надбаних  багатьма  поколіннями.  Вони  закладені  в 
українських  звичаях,  обрядах,  фольклорі,  адже  в  них  –
 
світовідчуття  та  світосприймання  нашого  народу. 
Гуманістична ідея є домінуючого у вихованні сучасної молоді.
 
На  сучасному  етапі  України,  опинившись  у  кризовій  ситуації,  додає  негативні  тенденції  соціального  та 
духовного розвитку, які заважають інтегрування в Європейську спільноту: «Поглибився інтерес до джерел історії та 
культури України, до проблеми самовизначення людини в культурі» [5, с. 9].
 
Українська культура сьогодні має знайти сили залишитись яскравим вогником загальнолюдської цивілізації: 
«24 серпня 1991 року України раптово перемістилася з Азії в Європу, хоч Європа вважається світовою модницею, 
все ж вона оцінюватиме нас за нашим розумом. Що ми бідні –
 
всі бачать, що ми потенційно багаті –
 
теж усі знають, 
але шануватимуть нас європейські народи не за наші скарги та злидні, не за наш традиційний український мазохізм і 
навіть не за матеріальний достаток, що є річчю набутою, а передусім за рівень просвіченості наших громадян» [2, с. 
8]. 
Проблема гуманізації освіти в період «постіндустріалізму» набуває глобального масштабу. Криза цивілізації 
і культур призводить до глобальної кризи освіти та зниження соціальної активності особи в інтелектуальній сфері. 
Очевидно, що поки не буде здійснено перелом у розвитку соціальних відносин, не буде перелому ні в якому місці, ні 
в мисленні людини [1].
 
Аналіз сучасного розвитку культури та освіти свідчили, що доцільною має бути переорієнтація культурних 
змін, які б підпорядковувались духовному світу людини (суб’єкта культури), а не засобам суспільної диктатури.
 
Нині  технічний  прогрес  впливає  на  характер  економічних,  політичних  та  культурних  процесів, 
взаємопов’язаних  між  собою.  «…  у  новому  світі  доброзичливість  тих,  чия  релігія  вимагає  захисту,  буде  не  просто 
моральним  обов’язком,  а  обов’язковою  умовою  для  виживання.  Людське  тіло  не  буде  довго  жити,  якщо  руки 
перебувають  у  конфлікті  з  ногами,  а  шлунок  ворогує  з  печінкою.  У  цілому  людське  суспільство  набуває  ознак 
єдиного людського організму, і якщо ми будемо існувати і надалі, то повинні знайти почуття, звернені до підвищення 
благополуччя всіх, при цьому прагнення до індивідуальності благополуччя має бути спрямоване на весь організм, а 
не на окремі його частини [6, с. 
18]. 
Отже, ця теорія знайшла своє висвітлення у працях А. Тойнбі, П. Сорокіна і Л. Гумільова. Виходячи з такого 
погляду  на  проблему,  можна  припустити,  що  в  ХХІ  ст.  результатом  співіснування  суперкультур  буде  нове 
співвідношення  сил,  геополітична,  економічна,  цивілізаційна  картина  світу.  Досвід  історичного  прогнозування 
свідчить  про  те,  що  майбутнє  важко  передбачити в  усіх  деталях  і  проявах.  Можливо  лише  говорити про  більш  чи 
менш імовірний сценарій розвитку історії.
 
 
Література
: 
1. 
Мокляк Н.Н. Социальные отношения: проблемы и перспективы развития / Н.Н. Мокляк. –
 
К., 1993. –
 
186с.
 
2. 
Нарис історії «Просвіти» / Р. Іваничук, Т. Комаринець, І. Мельник та 
172
ео. –
 
Л.; Краків; Париж: Просвіта, 1993. –
 
232 с.
 
3. 
Фейербах Л. Избранные философские произведения: [В 2 т.] / Л. Фейербах. –
 
М., 1995. –
 
343 с.
 
4. 
Шейко В.М. Історичні аспекти розвитку індустріальної цивілізації на шляху до інформаційного суспільства. / В.М. 
Шейко // Грані: Наук.–
172
еорем. І громадсько
-
політ. Альбом. –
 
Д., 2000. –
 
№ 6. –
 
С. 22
-26. 
5. 
Шейко  В.  М.  Самовизначення  людини  в  культурі.  /  В.М.  Шейко  //  Вісн.  Держ.  Акад.  кер.  Кадрів  культури  та 
мистецтв. –
 
К., 2000. –
 
№ 4. –
 
С.
 5-13. 
6.  Russel B. Has Religion Made useful Contribution to Civilization? An Examination and a Criticism. 
–
 London: Watts Co., 
1930. 
–
 
56 р.
 
 
 
 
 
 

«Проблеми та перспективи розвитку науки на початку третього тисячоліття у країнах Європи та Азії»
 
 
173 
 
 
 
ВІДОМОСТІ ПРО УЧАСНИКІВ КОНФЕРЕНЦІЇ
 
СВЕДЕНИЯ ОБ УЧАСТНИКАХ КОНФЕРЕНЦИИ
 
 
Абитаева  Роза  Шанракбаевна
 
‒
 
к.п.н.,  зав  кафедрой  педагогики  и  психологии  Жезказганского 
университета им. О.А. Байконурова
. 
Абулкосим Исоков
 
‒ студент
 
Ташкентского
 
фармацевтического
 
института.
 
Аккушукова  Кульнар  Базарбаевна
 
‒  старший  преподаватель  Жезказганский  университет  имени 
О.А.
 
Байконурова. 
 
Ауезова Хадиша Танатаровна ‒
 
к.п.н., доцент.
 
Жезказганский университет имени О.А.
 
Байконурова.
 
Аужанова  Назгуль  Бектурсуновна  ‒
 
профессор.  Жетысуский  государственный  университет  имени 
И.Жансугурова. 
 
Ахмалтдинова Кульнарша Базарбаевна ‒ директор КГУ общеобразовательная школа
-
интернат №22. 
Казахстан, г.Караганда.
 
Ахмеджонов  Азиз  Рустамович
 
‒  ассистент.  Самаркандский  филиал  Ташкентского  университета 
информационных технологий. 
 
Бажан  Сергій  Петрович  ‒  аспірант  кафедри  «Менеджменту  освіти,  економіки  та  маркетингу», 
Центрального  інституту  післядипломної  педагогічної  освіти  ДВНЗ  «Університет  менеджменту  освіти» 
Національної академії педагогічних наук України. 
 
Баширова Жамал Рахимовна ‒ доктор педагогических наук, профессор (Жезказган, Казахстан). 
 
Бегжанова  Гульзада  Барлыкбаевна  ‒  студентка  Каракалпакского  государственного  университета. 
Республика Узбекистан. 
 
Безіна Катерина Юріівна –
 
студентка Харківського національного університету радіоелектроніки. 
 
Блашків  Ірина  Ярославівна
 
‒  психолог
-
викладач,  провідний  фахівець  відділу  виховної  та  психолого
-
педагогічної  роботи  з  питань  організації  системного  психологічного  супроводу  навчально
-
виховного 
процесу ДВНЗ «Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника».
 
Бородієнко  Олександра  Володимирівна  ‒  кандидат  географічних  наук,  доцент,  докторант  Інституту 
професійно
-
технічної освіти
 
АПН України.
 
Волкова  Світлана  Петрівна
 
‒  старший
 
викладач  кафедри  українознавства  ДВНЗ  «Придніпровська 
державна академія будівництва та архітектури». 
 
Воронков  Александр  Михайлович
 
‒  студент  Кубанского  государственного  технологического 
университета.
 
Гаврилов Андрей –
 
ассистент кафедры физического воспитания Института физического воспитания и 
спорта Луганского национального университета имени Тараса Шевченко.
 
Глоба Елена Валерьевна
 
‒ магистрант 
Северо
-
Кавказского филиала Федерального государственного 
бюджетного  образовательного  учреждения  высшего  образования  «Российский  государственный 
университет правосудия»
. 
 
Глухова  Наталія  Вікторівна  ‒
 
кандидат  технічних  наук,  доцент  кафедри  МІВТ  ДВНЗ  «Національний 
гірничий університет». 
 
Гринчук  Ірина  Павлівна  –
 
кандидат  педагогічних  наук,  доцент  кафедри  музикознавства  таметодики 
музичного  мистецтвафакультету  мистецтв  Тернопільського  національного  педагогічного  університету 
імені Володимира Гнатюка.
 
Гуня  Леся  Михайлівна  ‒
 
старший  викладач  кафедри  іноземних  мов  Львівського  національного 
аграрного університету.
 
Дешко  Світлана  Дмитрівна  ‒
 
старший  викладач  кафедри  іноземних  мов  Львівського  національного 
аграрного університету.
 
Довбня Людмила Еммануїлівна
 
–
 
кандидат філологічних наук, доцент кафедри української лінгвістики і 
методики  навчання  ДВНЗ  «Переяслав
-
Хмельницький  державний  педагогічний  університет  імені 
Григорія Сковороди».
 
Дроздов  Денис  Николаевич
 
‒
 
кандидат  биологических  наук,  доцент  кафедры  зоологии,  физиологии, 
генетики УО ГГУ им. Ф. Скорины, г. Гомель, Республика Беларусь.
 
Дубова Юлія Сергіївна
 
‒
 
студентка Маріупольського державного університету.
 
Жабборов  Абдугаффор
 
‒
 
кандидат  биологических  наук
, 
доцент.  Ташкентский  фармацевтический 
институт
. 
Жакупжанова Мадина
 
‒ студент Жетысуского государственного университета имени И.Жансугурова. 
 
Зағипа Сәмет магистрант ‒
 
Л.Н.Гумилев атындағы Еуразия ұлттық университеті. 
 
Зюзина  Ольга  Николаевна
 
‒  кандидат  технических  наук,  преподаватель  кафедры  прикладной 
математики Кубанского государственного технологического университета. 
 
Ибрагимова  Айгуль Гафаровна  ‒ к.ф.н., и.о. доцента фармакологии, фармакотерапии и клинической 
фармакологии Южно
-
Казахстанской
 
государственной фармацевтической академии.
 
Игнатова  Елена  Васильевна  –
 
доктор 
PhD
,  специальность  социология  управления.  Павлодарский 
государственный педагогический институт.
 
Іщенко  Ольга  Ярославівна  ‒
 
старший  викладач  кафедри  іноземних  мов  Львівського  національного 
аграрного університету. 
 
Каирканова Зульфия  Раисовна
 
‒ магистр «Оценки», старший  преподаватель кафедры
 
учет, аудит и 
ИТ АО «Финансовая академия»
. 

174 
«Проблеми та перспективи розвитку науки на початку третього тисячоліття у країнах Європи та Азії»
 
 
 
 
 
Камышанская  Оксана  Владимировна
 
–
 
магистрант 
Северо
-
Кавказского  филиала  Федерального 
государственного  бюджетного  образовательного  учреждения  высшего  образования  «Российский 
государственный университет правосудия»
.
 
Кенжегүл Асқарбекова
 
‒ студент Жетысуского государственного университету имени И.
 
Жансугурова
.  
Кеукенов  Ерлан  Бауыржанович  ‒
 
бакалавр  Евразийского  национального  университета  имени 
Л.Н.
 
Гумилева.
 
Ким Вадим Александрович
 
‒ старший преподаватель кафедры физического воспитания Евразийского 
национального университета имени Л.Н. Гумилева.
 
Кириченко  Максим  Іванович
 
‒  аспірант  кафедри  історіографії,  джерелознавства  та  археології 
історичного факультету Харківського національного університету імені
 
В.
 
Н.
 
Каразіна. 
 
Кожедуб
 
Татьяна
 
Ивановна
 
‒  ассистент  кафедры  зоологии,  физиологии  и  генетики
 
УО  «Гомельский 
государственный университет
 
имени
 
Ф. Скорины»
. 
Козлова Любовь Игоревна ‒ старший преподаватель кафедры физического воспитания  Евразийского 
национального университета имени Л.Н. Гумилева.
 
Корнеева  Ольга  Кайратовна
 
‒  бакалавр  Евразийского  национального  университета  имени 
Л.Н.
 
Гумилева.
 
Косяк  Сергій  Дмитрович
 
‒  методист  І  категорії  відділу  виховної  та  психолого
-
педагогічної  роботи  з 
питань  організації  роботи  кураторів  ДВНЗ  «Прикарпатський  національний  університет  імені 
Василя
 
Стефаника».
 
Кравцов Андрей Викторович ‒
 
фельдшер
-
лаборант ГУЗ ГГКПБ, г.Гомель, Республика Беларусь.
 
Кузьміна  Лідія  Володимирівна  –
 
старший  викладач  кафедри  українознавства  Харківського 
національного університету радіоелектроніки. 
 
Курасова  Нина  Васильевна
 
‒
 
кандидат  филологических  наук
, 
доцент  кафедры  русского  языка  и 
литературы Каршинского государственного университета. 
 
Қасымов Берікжан Сырымұлы ‒ магистрант
 
Л.Н.Гумилев атындағы Еуразия ұлттық университеті. 
 
Лановюк  Людмила  Петрівна
 
‒  кандидат  історичних  наук,  доцент  кафедри  історії  і  політології 
Національного університету біоресурсів і природокористування України. 
 
Латыпова Эльвира Азатовна
 
‒ кандидат биологических наук
, 
доцент
. 
Ташкентский фармацевтический 
институт
.  
Лисенко  Галина
 
Іванівна
 
‒  кандидат  історичних  наук,  доцент  кафедри  українознавства,  ДВНЗ 
«Придніпровська державна академія будівництва та архітектури». 
 
Ліснічук Надія Вікторівна
 
‒ аспірант НУБІП України.
 
Лісовий  Вадим  Анатолійович
 
–
 
кандидат  педагогічних  наук,  доцент,  завідувач  кафедри  музики 
факультету педагогіки, психології та соціальної роботи Чернівецького національного університету імені 
Юрія Федьковича.
 
Лутфуллоев  Мазбутджон  Дадоджонович
 
‒  старший  преподаватель  кафедры  «Информационно
-
вычислительных систем» Таджикского государственного университета права, бизнеса и политики
.  

жүктеу/скачать 4,74 Mb.

Достарыңызбен бөлісу: