«Вітчизнянанаука: сучаснийстан,актуальніпроблемитаперспективирозвитку»



Pdf көрінісі
бет104/113
Дата12.01.2017
өлшемі8,82 Mb.
#1708
1   ...   100   101   102   103   104   105   106   107   ...   113

Література:

 

1. 


Бондарко А.В. Функциональная грамматика / А

В



Бондарко. –

 

Л.



Наука, 1984. –

 

136 с



2. 


Вихованець І. Р. Нариси з функціонального синтаксису української мови / І.

 

Р.



 

Вихованець. –

 

К.: Наукова думка, 



1992. 

 



222 с.

 

3. 



Загнітко А. П. Основи функціональної морфології / А.

 

П.



 

Загнітко. –

 

К.: Вища школа, 1991. –



 

77 с.


 

4. 


Золотова Г. А. Очерк функционального синтаксиса русского языка / Г

А.



 

Золотова. –

 

М.: Наука, 1973. –



 

368 с.


 

5. 


Любимов  К.М.  Система  грамматических  времен  в  современном  турецком  языке

 

/  К.  М.



 

Любимов  //  Советская 

тюркология. –

 1970. 


 

№ 2. –



 

С.

 44



63. 


6. 

Сорокін  С.  В.  Функціонально

-

комунікативні  характеристики  системи  футуральних  видо



-

часових  форм  турецької 

мови / С. В.Сорокін // Науковий вісник кафедри ЮНЕСКО КНЛУ. –

 2005. 


 

Вип. 11. –



 

С. 172–


180. 

7. 


Сорокін

 

С.



 

В.  Дослідження  поняттєвих  категорій  у  парадигмі  функціональної  граматики  (на  прикладі  категорії 

допустовості в турецькій мові) / С.

 

В.



 

Сорокін // Науковий вісник кафедри ЮНЕСКО КНЛУ. 2014. –

 

Вип.


 29. 

 



С. 115–

125. 


8. 

Сорокін


 

С.

 



В. Реалізація семантики зобов’язання й необхідності в різносистемних мовах (на прикладі турецької, 

української і англійської мов) // Проблеми зіставної семантики. Зб. наук.статей. –

 2009. 



 



Вип. 9. –

 

С.



 327

333 



9. 

Сорокін


 

С.

 



В.  Функціонально

-

семантичне  поле  модальності  в  турецькій  та  українській  мовах  /  С.



 

В.

 



Сорокін  // 

Науковий вісник кафедри ЮНЕСКО КНЛУ. –

 2006. 



 



Вип. 13. –

 

С. 6–



16. 

10. 


Сорокін

 

С.



 

В.Функціонально

-

семантичне  поле  оптативності  в  турецькій  та  українськіймовах



 

/  С.


 

В.

 



Сорокін  // 

Проблеми семантики слова, речення та

 

тексту


 2008. 



 

Вип. 20



 



С. 

222


227. 


 

 

Тамара Товкайло



 

(Переяслав

-

Хмельницький, Україна)

 

 

АКЦЕНТНІ ПОЗИЦІЇ ІМЕННИКОВИХ ФОРМАНТІВ (

-

к, –

 

уг

/

юг, –

 

ак

/

а

/-

як

/

а, –

 

аг

/

а

/

яг

/

а, –

 

ах

/

а, –

 

иг

/

а, –

 

иц

/

я, 



 

с

/

а, –

 

уш

/

а, –

 

ур

/

а, –

 

ош

/

а) В СУЧАСНІЙ УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ

 

 

Наголосові  ознаки  іменників  були  предметом  дослідження  багатьох  монографій  та  окремих  розвідок 

упродовж  багатьох  деятиріч.  В  історично

-

описовому  плані  їх  висвітлювали  такі  дослідники,  як:  К.Ганкевич, 



І.Верхратський,  І.Гануш,  Є.Тимченко.  У  наш  час  наголосові  ознаки  українського  слова  інтерпретуються  в  багатьох 

аспектах:  в  історичному  (В.Г.Скляренко,  З.М.Веселовська),  порівняльно

-

історичному  (Л.А.Булаховський, 



Л.Л.Гумецька,  В.М.Русанівський),  синхронічному  (А.П.Білоштан,  Н.Ф.Клименко,  М.М.Пилинський).  Наслідки 

експериментального  аналізу  наголосу  представлені  в  роботі  Т.О.Бровченко.  Лексико

-

граматичні  функції 



розкриваються  в  дослідженні  В.М.Винницького.  Природа  діалектного  наголосу  з’ясована  в  розвідках  І.Г.Матвіяса, 

А.Д.Очеретного, П.П.Чучки. Учені не обійшли увагою наголошування слів в усному мовленні, значення наголосу в мові 

творів письменників / див.праці Л.А.Булаховського, А.П.Білоштана/.

 

Однак  є  ще  один  актуальний  аспект  вивчення  наголосових  характеристик  морфем,  зокрема  іменникових. 



Ідеться про розкриття морфологізованого наголосу з проекцією на явища морфеміки і процеси словотворення. Ця 

проблема вимагає бачення трьох аспектів структури слова: взаємозв’язку морфемної і словотвірної його структури, 

функціонально

-

словотвірного навантаження морфем та зумовленості ним їх наголосових характеристик.



 

Цю  проблему  одним  із  перших  у  мовознавстві  порушив  російсько

-

польський  мовознавець  І.О.Бодуен  де 



Куртене. Згодом французький лінгвіст Поль Гард теоретично обґрунтував залежність між місцем наголосу в слові і 

морфемною структурою слова.

 

Такий підхід відкриває шлях до визначення акцентуаційних  характеристик окремих іменникових морфем у 



контексті словесного наголосу і взаємозвязків між твірними і похідними словами. Водночас він вимагає правильного 

розуміння  між  складовою  і  морфемною  структурою  слова.  Відомо,  що  здебільшого  межі  морфемного  поділу  і 

складоподілу не збігаються.

 


«Проблеми та перспективи розвитку науки на початку третього тисячоліття у країнах Європи та Азії»

 

 



381 

 

 



 

«Слово –


 

така послідовність складів і морфем: усередині якої складові межі не збігаються з межами морфем: 

навпаки, на межах слова складові та морфемні межі поєднані /3/». Визнано, що склади та морфеми –

 

одиниці двох 



рівнів  внутрішньої  структури  слова.  При  зясуванні  складової  структури  слова  морфема  як  єдина  функціональна 

одиниця внутрішньої структури може розподілятися між двома складами 

/

3, с.87


/. 

Зазначимо, що відмінність між морфемою і складом не стає перешкодою при вивченні здатності морфеми 

притягувати наголос до певного місця у слові. У даному випадку важливо врахувати словесний наголос і встановити 

позиції морфеми щодо нього. Вивчення цих питань дозволяє конкретизувати тезу про вільний наголос у слові сучасної 

української мови і уточнити діапазон рухомості наголосу в межах іменників чоловічого роду, що є предметом нашого 

аналізу.


 

Матеріал для дослідження взято з «Інверсійного словника української мови» [2], з якого виписані всі слова із 

цими суфіксами. За словником наголосів української літературної мови М.І.

 

Погрібного [5] уточнюємо наголос у слові. 



Поділ слова з даними суфіксами на морфеми подається за словником

-

довідником І.Т.



 

Яценка [7]

Оскільки акцентні 



характеристики слів за різними словниками можуть мати розбіжності, перевіряємо наголос аналізованих слів ще й за 

тлумачним одинадцятитомним словником [6].

 

Серед аналізованих слів чітко виділяється незначна за кількістю, але специфічна за наголосовими ознаками 



група іменників із суфіксом –

 

к –



 

та флексією –

 

о. Від інших морфем дана відрізняється тим, що єдина з усієї сукупності 



реалізує наголосову ознаку –

 

перебування перед наголошеною флексією: воронько, глушко.



 

Суфікс –


 

к –


 

може займати три

 

наголосові позиції:



 

1) після наголошеного складу: відлюдько, безпалько;

 

2) перед наголошеною флексією: здоровко, рябко;



 

3) через склад після наголошеного: знайко, багатознайко.

 

Характерно, що третя позиція рідко реалізується в словах української мови і спостерігається у віддієслівних 



іменниках, друга і третя –

 

у відіменникових та відприкметникових похідних.



 

Утворення  спільного  роду  /чоловічого

-

жіночого/  у  сучасній  українській  мові  малопродуктивні  або  й  зовсім 



непродуктивні.  Їх  основне  словотвірне  значення  «особа  з  певною  процесуальною  ознакою,  що  характеризує 

/

переважно негативно



її поведінку». Більшість цих дериватів належить до сфери розмовно

-

побутового мовлення.



 

Найчисельнішу групу із 43 одиниць становлять слова спільного роду із суфіксом –

 

уг/


-

юг, що перебуває під 

наголосом:  банд/юг/а,  жа/дн/юг/а,лед  /ац/юг/а.  Цей  суфікс  трапляється  також  у  складі  іменника  дід/уг/а,  що  навіть 

синтаксично не може реалізувати значення жіночого роду. За наголосовими характеристиками він відрізняється від 

слів на зразок: ледацюга.

 

Віддієслівні  деривати  спільного  роду  представлені  малопродуктивним  типом  із  суфіксом  –



 

ак

/



а

/-

як



/

а

/. 



Загальна кількість іменників, що мають цей суфікс –

 

31. Для нього характерна єдина наголосова ознака –



 

перебування 

під  наголосом:  бурл

/

ак



/

а,  верещ

/

ак

/



а,  гультіп

/

ак



/

а,  посіп

/

ак

/



а,  розбиш

/

ак



/

а.  У  2  одиницях  аналізований  формант 

унаслідок  накладання  морфем  реалізується  як  –

 

к



-

:  за


/

дир


/

а

/



к

/

а,  зів



/

а

/



к

/

а,  зіп



/

а

/



к

/

а,  пис



/

а

/



к

/

а,  по



/

зив


/

а

/



к

/

а,  сіп



/

а

/



к

/

а, 



чит

/

а



/

к

/



а. Як бачимо, суфікс –

 

ак



/

а

/-



як

/

а



обирає позицію під наголосом у похідних, утворюваних від дієслів. Однак, цю 

ознаку він зберігає і в тих іменниках, що утворюються від прикметників: бідняка, добряка, здохляка, розумака.

 

22 одиницями представлений суфікс –



 

аг

/



а

/-

яг



/

а

/



. Цей формант реалізується в наголошеній позиції: бід

/

аг



/

а, 


бід

/

н



/

яг

/



а, добр

/

яг



/

а, здоров

/

яг

/



а, скром

/

н



/

яг

/



а, скуп

/

ендр



/

яг

/



а, труд

/

яг



/

а.

 



Непродуктивний суфікс –

 

ах



/

а



представлений 10 одиицями з єдиною наголосовою позицією, аналогічною до 

попередньої  –

 

ах.  У  6  іменниках  даний  формант  реалізується  у  складі  відіменникових,  відприкметникових  та 



віддієслівних утворень як –

 

ах: бід/ах/а, бід/ол/ах/а, не/тіп/ах/а, пт/ах/а, розум/ах/а, сір/ом/ах/а. У похідних від дієслів 



на –

 

а –



 

іменниках ця морфема внаслідок накладання одиниць на морфемних швах представлена як –

 

х. Проте, свою 



єдину наголосову ознаку вона зберігає: дб/а/х/а, не

/

в



/

да

/



х

/

а, не



/

дб

/



а

/

х



/

а, по


/

тіп


/

а

/



х

/

а.



 

Суфікс –


 

иг

/



а

вказує на негативну суб’єктивну оцінку і реалізується під наголосом у двох іменниках спільного 



роду: снов

/

иг



/

а, товп


иг

/



а.

 

Двома іменниками представлений формант –



 

иц

/



я

/

, у яких він перебуває під наголосом: пй



/

ан

/



иц

/

я, туп



/

иц

/



я.

 

Формант –



 

с

/



а представлений двома іменниками і займає позицію після наголошеного складу  –

 

с: плак



/

с

/



а, 

рюм


/

с

/



а.

 

Двома іменниками представлений непродуктивний суфікс –



 

уш

/



а

/

, що реалізується в наголошеній позиції –



 

уш: гар


/

к

/



уш

/

а, чин



/

уш

/



а.

 

В одному слові –



 

за

/



маз

/

ур



/

а представлено непоширений наголошений суфікс –

 

ур

/



а

/

, що виражає негативну 



оцінку.

 

Суфікс –



 

ош

/



а 

реалізується в іменнику свят



/

ош

/



а, що перебуває під наголосом.

 

З  дослідженого  нами  матеріалу 



/

106  одиниць 

іменників  із  суфіксами  спільного  роду  можемо  зробити 



припущення, що їм властива здебільшого одна наголосова позиція –

 

перебування під наголосом. Виняток становлять 



суфікс –

 

с



-

, що стоїть після наголошеного складу, та –

 

к

-



, який може займати три наголосові позиції. Слід зауважити, 

що серед непоширених суфіксів трапляється невелика кількість одиниць, що реалізують малопродуктивну наголосову 

позицію –

 

перед наголошеною флексією. Вона характерна для суфіксів –



 

к –


 

/рябко/ та –

 

уг

-



/дідуга/.

 

 



Література:

 

1. 


Жовтобрюх

 

М.А. Курс сучасної української літературної мови/ М.А.



 

Жовтобрюх, Б.М.

 

Кулик. –


 

К.: Вища школа, 1972. 

 403 


с.

 

2. 



Інверсійний словник української мови / відп. ред. С.П.

 

Бевзенко. –



 

К.: Наукова думка, 1985. –

 812 

с.

 



3. 

Морфемна структура слова /Т.О.

 

Грязнухіна, Н.Ф.



 

Клименко, Л.І.

 

Комарова, М.П.



 

Муравицька, М.М.

 

Пещак. –


 

К.: 


Наукова думка, 1979. –

 336 


с.

 

4. 



Оливериус

 

З.Ф. Морфемы руського языка. Частотный словарь/ З.Ф.



 

Оливериус. –

 

Прага: 


UniverzitaKarlova, 1976. 

 198 



с.

 

5. 



Погрібний

 

М.І.



 

Словник  наголосів  української  літературної  мови 

М.І.


 

Погрібний;  за  ред.  І.О.

 

Варченка.  –



 

К.: 


Радянська школа, 1964. –

 604 


с.

 

6. 



Словник української мови в 11

-

ти томах. –



 

Т.

 4 / 



ред. А.А.

 

Бурячок, П.П.



 

Доценко.–

 

К.: Наукова думка, 1973. –



 840 

с.

 



7. 

Яценко


 

І.Т.  Морфемний аналіз: словник

-

довідник (у 2



-

х  томах) 

І.Т.


 

Яценко; за ред. Н.Ф.

 

Клименко.  –



 

К.: Вища 

школа, 1980–

1981. 


 

382 

«Проблеми та перспективи розвитку науки на початку третього тисячоліття у країнах Європи та Азії»

 

 

 



 

 

 



Юлия Чорна

 

(Запорожье, Украина)

 

 

ИСПОЛЬЗОВАНИЕ ПОСЛОВИЦ И ПОГОВОРОК В ПРОЦЕССЕ ФОРМИРОВАНИЯ СОЦИОКУЛЬТУРНОЙ 

КОМПЕТЕНЦИИ ИНОСТРАННЫХ СТУДЕНТОВ

 

 

На современном этапе развития общества становится очевидным, что проблемы культуры и межкультурной 



коммуникации должны быть представлены в учебном процессе в качестве глобальной задачи системы образования. 

Интенсификация  межкультурных  контактов  представителей  разных  стран  и  народов  обуславливает  изменение 

структуры содержания и смещение социокультурных приоритетов в сфере языкового образования. Необходимость 

включения культурологического компонента в процесс обучения, определение его места в современной концепции 

обучения  обусловлена  возникновением  коммуникативных  проблем,  которые  приводят,  в  свою  очередь,  к 

недостаточной эффективности межкультурного общения. В связи с этим в современной психолого

-

педагогической 



литературе активно разрабатывается концепция социокультурного обучения.

 

Понятие  иноязычной  социокультурной  компетенции  как  осведомленности  о  социокультурном  контексте 



использования языка сравнительно недавно вошло в понятийный аппарат теории обучения иностранным языкам. 

Социокультурная компетенция занимает центральное место в исследованиях В. В. Сафоновой, П. В. Сысоева, С. Г. 

Тер

-

Минасовой  и  представляет  собой  некоторую  систему  знаний  культурно



-

маркированных  лексических  и 

грамматических единиц, формы восприятия мира и коммуникативного поведения культурной группы.

 

Язык является отражением культуры того общества, которое говорит на данном языке, так как язык  –



 

это 


продукт  развития  общества  и  носитель  его  культуры.  Даже  при  достаточном  или  высоком  уровне  языковой 

компетенции  эффективность  общения  на  иностранном  языке  может  быть  снижена  из

-

за  недостатка  знаний  о 



внеязыковых реалиях среды, в которой реализуется речевая интенция субъекта. Рост международных контактов как 

на  бытовом,  так  и  на  профессиональном  уровне  является  еще  одним  свидетельством  того,  что  преподавание 

иностранного языка должно вестись не только по пути изучения фонетики, лексики и грамматики иностранного языка, 

но  и содержательной  стороны  предмета,  т. е.  всего  того,  что  связано с  культурой и  ментальными  особенностями 

страны изучаемого языка. Это является одним из основных условий построения эффективного учебного процесса.

 

Целью  обучения  иностранному  языку  на  неязыковых  факультетах  выступает  не  только  развитие 



профессиональной  компетенции  средствами  иностранного  языка,  но  и  наличие  социокультурной  компетенции, 

необходимой для квалифицированной творческой деятельности в различных сферах делового и научного общения. 

Таким  образом,  основная  задача  обучения  иностранному  языку  –

 

это  выработать  у  студентов  навыки  и  умения 



соотносить  конкретные  языковые  средства  с  конкретными  ситуациями  и  нормами  речевого  поведения,  которые 

являются  нормой  для  носителей  языка.  Иными  словами,  студентов  необходимо  научить  чувствовать  и  понимать 

«чужой»  менталитет,  воспринимать  иноязычное  сознание,  вести  себя  в  речевых  ситуациях  так,  как  это  делают 

носители языка.

 

Условием  реализации  социокультурного  подхода  является  наполнение  содержания  языкового  курса 



социокультурным  компонентом  как  средством  мотивации  иноязычной  речевой

 

деятельности  обучающихся  и 



развития  социокультурных  образовательных  потребностей  студентов.  Оптимально  организованный  процесс 

преподавания  иностранного  языка  может  подготовить  личность  обучающегося  к  адекватному  восприятию  чужой 

культуры,  осознанному  отношению  к  существующим  стереотипам,  может  помочь  выработать  собственную  линию 

поведения в различных ситуациях межкультурных контактов и, в результате, достигнуть межкультурного понимания, 

которое ведет к формированию у студентов толерантности и уважительного

 

отношения к культурным и ментальным 



особенностям  представителей  разных  национальностей.  Таким  образом,  социокультурная  компетенция  ведет  к 

достижению  взаимопонимания  на  основе  формирования  культурных  универсалий,  имеющих  приоритет  над 

культурными  различиями,  потому  что  именно  культурные  универсалии  могут  обеспечить  продуктивный  диалог 

культур.


 

Социокультурная компетенция иностранных студентов на уроках РКИ формируется в тесной взаимосвязи с 

развитием  коммуникативных  навыков.  Независимо  от  того,  что  на  начальном  этапе  изучения  иностранного  языка 

обучаемый только

-

только подходит к овладению лексикой и грамматикой, эффективным средством для интенсивного 



усвоения  как  социокультурного  компонента,  так  и  грамматических  особенностей  русского  языка  является 

использование в процессе обучения пословиц и поговорок.

 

Знакомство  иностранцев  с  фольклором  (пословицы,  поговорки,  скороговорки,  фразеологизмы)  позволяет 



расширить  их  словарный  запас,  повысить  мотивацию  к  изучению  языка,  так  как  у  студентов  возникает  интерес  к 

проведению  социокультурных  параллелей.  Необходимо  отметить,  что  изучение  пословиц  и  поговорок  не  должно 

проводиться  обособленно,  необходимо  связывать  их  с  определённой  коммуникативной  темой  или  с  изучением 

грамматики.  Например,  в  гостях  хорошо,  а  дома  лучше;  о  вкусах  не  спорят  (при  изучении  предложного  падежа 

существительных  множественного  числа);ходить  вокруг  да  около;  идти  куда  глаза  глядят;  ходить  на  голове 

(изучение  глаголов  движения);  не  имей  сто  рублей,  а  имей  сто  друзей  (родительный  падеж  со  значением 

количества); не говори, что делал, а говори, что сделал (виды глагола); выше головы не прыгнешь; старый друг 

лучше новых двух; добрые слова дороже богатства; дела говорят громче слов (употребление родительного падежа 

при  сравнительной  степени).  Практически  нет  грамматических  категорий,  которых  невозможно  представить,  на 

основе пословиц и поговорок, например: 1. Времена глагола: а) настоящее время:

 

не ошибается тот, кто ничего 

не делает; глаза боятся –

 

руки делают; дома и стены помогают;

 

б) прошедшее: что было, то было; в) будущее 



время: поживем –

 

увидим; тише едешь, дальше будешь

2.  Степени  сравнения  прилагательных:  одна  голова  –



 

хорошо,  а  две  лучше



лучше  синица  в  руках,  чем 



журавль в небе; 3. Наклонения глагола: а) условное: любишь кататься люби и саночки возить; в) повелительное: 

век  живи,  век  учись;  семь  раз  отмерь,  один  раз  отрежь;  не  говори,  что  думаешь,  а  думай,  что  говоришь;  не 

откладывай на завтра то, что можно сделать сегодня; доверяй, но проверяй

Таким  образом,  пословицы  и  поговорки  являются  благодатным  материалом  при  изучении  иностранного 



языка, но необходимо учитывать тот факт, что очень часто они имеют нетранспарентный, метафорический смысл, 

поэтому при подборе материала необходимо обращать особое внимание на семантическую плотность используемых

 

фольклорных элементов.



 

«Проблеми та перспективи розвитку науки на початку третього тисячоліття у країнах Європи та Азії»

 

 



383 

 

 



 

Использование  пословиц  и  поговорок  в  практике  преподавания  иностранного  языка  является  фактором, 

который способствует  не  только  овладению  фонетикой и  лексико

-

грамматическим строем  изучаемого языка,  но  и 



активно  способствует  формированию  социокультурной  компетенции  как  значимого  компонента  гармоничного 

развития личности в современном мире.

 



Достарыңызбен бөлісу:
1   ...   100   101   102   103   104   105   106   107   ...   113




©emirsaba.org 2024
әкімшілігінің қараңыз

    Басты бет