За бележки

Материали за VIII международна научна практична конференция 

 

94 

Литература 

1 

Верещагин  Е.М.,  Костомаров  В.Г.  Язык  и  культура:  Лингвостранове-

дение  в  преподавании  русского  языка  как  иностранного. – М.:  Русский  язык, 

1990. – 269 с. 

2 

Абилгалиева М.Х.  Сопоставительный анализ  соматической фразеоло-

гии казахского и немецкого языков: автореф. … канд. филол. наук: 10.02.06. – 

Алма-Ата, 1992. – 23 б. 

3 

Вайнтрауб Р.М. Опыт сопоставления соматической фразеологии в сла-

вянских  языках // Вопросы  фразеологии. – Самарканд, 1975. – Вып. 75. – 

С. 157–162.  

4 

Кубрякова  Е.С.  Ономасиология // Лингвистический  энциклопедиче-

ский словарь / под ред. В.Н. Ярцевой. – М.: Советская энциклопедия, 1990. – С. 

345–346. 

5 

Шевченко  Н.М.  Семантика  фразеологизма // Шевченко  Н.М.  Фразео-

логический  словарь  русского  языка. 2-е  изд.,  испр.  и  доп. – Бишкек:  КРСУ, 

2007. – 541 с. 

6 

Проблемы неидиоматичной фразеологии: учебн. пособие. – М.: МГУ, 

1971. – 189 с. 

7 

Ашукин  Н.С.,  Ашукина  М.Г.  Крылатые  слова.  Литературные  цитаты. 

Образные выражения. – М., 1966. – 881 с. 

8 

Оналбаева  А.Т.  Невербальное  общение:  социальный  и  национально-

культурный контекст. Монография. – Алматы, 2010. – 250 с. 

*124043* 

 

 

Федюк Г. А. 

Чернівецький національний університет 

 ім. Юрія Федьковича, Україна 

 

СТРУКТУРНО-СЕМАНТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ 

ФРАЗЕОЛОГІЗМІВ З ВЛАСНИМИ НАЗВАМИ 

 

Фразеологія – розділ мовознавства, в якому вивчають лексично неподільні 

поєднання  слів.  Об’єктом  дослідження  фразеології  як  розділу  мовознавства  є 

стійкі вислови, їх семантика, структура, походження, роль у мові, взаємозв’язок 

з  іншими  мовними  одиницями,  зокрема  словом  і  реченням.  Фразеологізми 

здавна  називають  однією  зі  специфічних  рис  кожної  мови.  Вони  мають  дуже 

яскраве експресивне і емоційне забарвлення.  

 Фразеологізми привертали увагу багатьох лінгвістів, зокрема їх досліджу-

вали такі видатні вчені як О. В. Кунін, Н. М. Амосова, А. І. Альохіна та В. В. 

Виноградов. Ці вчені зробили неоціненний внесок до розробки фразеологічної 

проблематики, але ще до тепер фразеологізми залишаються не до кінця вивче-

«Бъдещето въпроси от света на науката – 2012» • Том 26. Филологични науки 

 

11

Саме  цей  глибинний  конфлікт  і  провокує  сексуальний  розлад  (буквально – 

втрату ним свого чоловічого «я»),  який за своєю суттю не просто психологіч-

ний, ментальний, але й, як визначає його Лайза Лоу, культурологічний: «Роман 

Чу  алегорично  трактує  культурологічний  вибір  Бена  Лоя  в  «едиповій»  історії 

сексуальності сина» [6, 77].  

Але фінал роману вирішений у ключі компромісному і навіть примиренсько-

му:  конфлікт  Бена  Лоя  з  нью-йоркським  Чайнатауном  врівноважує  народження 

сина  (хай  і  позашлюбного),  повернення  чоловічої  сили  та  згода,  примирення  з 

обома батьками – Лі Гоном и Ва Геєм. Такий фінал виглядає надумано і неприро-

дно і навіть згубно для сатиричної атмосфери роману. Цікаво, що в романі япон-

сько-американського  письменника  Дж.  Окади  «Юнак  ні-ні»  проблема  протисто-

яння «нативізму» й асиміляції вирішується зовсім інакше: замість спроби прими-

рення двох культур – цілковита відмова знайти прийнятний баланс в етнічній са-

моідентичності («ні» американському складнику, «ні» японському). 

Безумовним  новаторством  Луїса  Чу  став  створений  ним  в  романі  образ 

нью-йоркського Чайнатауна. Праці, присвячені роману «Скуштуй чашку чаю», 

зосереджені в першу чергу навколо конфлікту батька й сина [5; 6; 7]. І це можна 

пояснити. В першу чергу можна пояснити тим, що азіато-американська літера-

тура кінця ХХ століття, дотикаючись до тонких граней гібридної ідентичності 

азіато-американця, тією чи іншою мірою незмінно розробляла тему конфлікту 

поколінь. Слід зауважити навіть, що тема конфлікту поколінь взагалі стане зна-

ковою  для  всієї  азіато-американської  літератури  кінця  ХХ – початку  ХХI  сто-

ліття, а власне конфлікт, так само, як в романі Луїса Чу, набуде рис зовнішньо-

го  прояву  глибоко  прихованої  проблеми  культурної  та  національної  самоіден-

тифікації. У зв’язку з цим досить згадати романи американських письменниць 

Максін Хонг Кінгстон «Жінка-воїн» (The Woman Warrior, 1976), Емі Тан «Клуб 

радості й удачі» («The Joy Luck Club», 1989) чи канадської Джой Когава «Оба-

сан» («Obasan», 1981). Роман Луїса Чу, безсумнівно, перший у цьому ряду. 

Водночас проблематика його роману значно ширша й торкається проблеми 

протистояння  й  ізольованості  Чайнатауна  від  решти  світу – причому  не  лише 

західного, а й східного. У зв’язку з цим епізод з весіллям ми вважаємо ключо-

вим.  Шлюбна  церемонія  Бена  Лоя  та  Мей  Ої,  яка  відбулася  в  Китаї  та  була 

«продубльована»  в  США,  якнайкраще  демонструє  відірваність  «холостяцької 

спільноти» («bachelor society») Чайнатауна від своєї історичної батьківщини. На 

перший погляд весілля молодих людей відбувається хоча і на різних континен-

тах,  проте  за  спільною  традицією:  і  на  батьківщині  наречених  в  селі  Сан  Лан 

Лей, і у гамірному Нью-Йорку наявні незмінне червоне весільне вбрання наре-

ченої,  безліч  незнайомих  гостей  і,  звичайно  ж,  дотримання  традицій.  Проте 

обидві  церемонії  схожі  лише  на  перший  погляд.  Звертає  на  себе  увагу,  що 

«консервативна, непорушна громада» [4, 48] далекого китайського села наспра-

вді  більш  гнучка  та  відкрита  до  діалогу  з  західною  культурою,  аніж  китайці 

Мангетена – самого центру Нью-Йорка. Весілля в китайському селі вражає мі-

Материали за VIII международна научна практична конференция 

 

12 

шаниною традицій. Зображення церемонії двохаспектне: на першому плані під-

креслена  «старомодність»:  коротке  знайомство  наречених  у  чайній [4, 50] під 

наглядом  родичів,  відвідування  ворожки  для  консультації  щодо  щасливого  сі-

мейного  майбутнього [4, 53] й  участь  різноманітних  свах [4, 55]. На  другому 

плані – європейське  завершення  церемонії,  яке  передбачає  вінчання  у  церкві, 

обручку  з  діамантом  і  короткий  двогодинний  бенкет.  У  цьому  обряді – воче-

видь  прагнення  догодити  вигідному  заморському  жениху – «gimshunhock» 

(«мешканцю  Золотої  Гори»,  тобто  Америки),  спроба  перетворити  сільське  сі-

мейне свято за участі численних друзів і родичів на урочисту церемонію. Атмо-

сферу на весіллі визначає вже те, що опис святкового весільного ранку в романі 

починається не з будинку нареченої чи нареченого, а з ринкової площі у базар-

ний  день.  Спочатку  детально,  в  стилі  натуралізму  Еміля  Золя («Черево  Пари-

жу»), описаний звичайний ринковий натовп покупців, які теплого осіннього дня 

не  поспішають  повертатися  додому: «Натовп  покупців  не  пошанував  увагою 

майбутній шлюб Бена Лоя и Мей Ої. Здавалося, що всі зайняті власними спра-

вами. Хтось із цікавості міг зупинитися на хвильку, щоб поглянути на весілля, 

та й прискорено прямував собі далі» [4, 56-57].  

Комізму  зображеній  ситуації  додає  й  опис  зовнішнього  вигляду  гостей, 

одягнених у все нове й святкове, що й відрізняє їх від ринкового натовпу: «Жо-

рсткі, блискучі тканини і, на додачу, загини на одязі свідчили про те, що біль-

шість з них одягнули свої костюми вперше. Від сьогодні цей одяг буде святко-

вим, і одягнуть його лише на наступне торжество. Крім ошатно одягнених гос-

тей церква не могла більше похизуватися жодним іншим художнім оформлен-

ням. Вона була схожа на будь-яку з крамниць у ряду споруд уздовж тієї вулиці, 

за  винятком  того,  що  над  входом  були  слова  «Недільна  Аудиторія» [4, 57]. 

Водночас саме сільське весілля показує, що китайці, які мешкають на батьків-

щині, намагаються змінюватися, примірюючи на себе інакший – «американсь-

кий» – спосіб життя. Головне, що об’єднує ці дві різноспрямовані лінії зобра-

ження – це атмосфера глибокої людяності: кумедно-безглузді претензії учасни-

ків церемонії, щире зніяковіння нареченої, хвилювання закоханого нареченого, 

збентеженість  дядька  Мей  Ої,  який  навмисно  приїхав  з  Філіппін («його  щоки 

променіли майже так само, як і щоки нареченої» [4, 59]), бо на нього покладена 

місія  супроводжувати  молоду  до  церкви  замість  батька.  Так  підкреслюється 

думка  про  те,  що  змінюється  світ,  і  китайці,  які  проживають  на  батьківщині, 

теж змінюються, адаптуючись до нового.  

Нью-йоркське весілля, навпаки, зображене як «закритий клуб», претензій-

ний захід, що нагадує урочисте зібрання клану («Wang Association») з патетич-

ними промовами відповідно до старшинства, де наречені виконують роль кра-

сивих  декорацій,  фону,  на  якому  снобізм,  обмеженість  і  апломб  перших  осіб 

китайського кварталу виглядає ще більш виразно. Для Ва Гея, батька Бена Лоя, 

весілля сина – це, в першу чергу «сприятлива подія» («auspicious occasion») [4, 

68], привід для демонстрації власного авторитету. Так, розмірковуючи про май-

«Бъдещето въпроси от света на науката – 2012» • Том 26. Филологични науки 

 

93

В  третьем  отрывке  текст  носит  назидательный  характер,  он  обращен  ко 

всем  и  каждому,  обобщенный  образ  собеседника  исключает  использование 

конкретной кинемы. 

Следовательно, обобщенно-типический характер коммуникативной ситуа-

ции, представление в роли собеседника отвлеченных, абстрактных сущностей, 

нереальность представленной в письменном тексте коммуникативной ситуации 

свидетельствуют  о  том,  что  в  тексте  функционирует  не  вербальное  описание 

кинемы, а фразеологизм с жестовой семантикой, в онтогенезе являвшийся опи-

санием кинемы. 

Итак,  основными  критериями  разграничения  фразеологизмов  с  жестовой 

семантикой и сочетания описаний жестов являются следующие:  

– учет временного плана контекста, в котором используется интересующая 

нас единица. Если события, описываемые в тексте, относятся к плану будущего, 

либо к вневременному плану, то это явное свидетельство, что перед нами фра-

зеологизм,  если  же  событие,  описываемые  в  тексте,  относится  к  настоящему 

моменту, это может служить свидетельством того, что перед нами описание ре-

альных жестов; 

–  учет  конкретного-абстрактно-отвлеченного  характера  субъекта,  к  кото-

рому  относится  денотат  данной  языковой  единицы.  Если  в  роли  субъекта  вы-

ступает конкретное лицо, то это аргумент в пользу описания реальных жестов, 

если  же  в  роли  субъекта  выступает  совокупность  лиц,  либо  обобщенно-

отвлеченное понятие, то это может служить свидетельством того, что перед на-

ми фразеологизм с жестовой семантикой; 

–  реальность-нереальность  использования  конкретного  жеста,  мимики, 

ставших внутренней формой анализируемых фразеологизмов. Если в письмен-

ном  тексте  речь  идет  о  жестах,  которые  реально  в  настоящее  время  никем  не 

производятся, то перед нами фразеологизм с жестовой семантикой. Например, 

текст «Поздно уже посыпать пеплом голову» содержит фразеологизм с жесто-

вой семантикой посыпать пеплом голову в значении «глубоко скорбеть по по-

воду к-н. бездействия, утраты чего-нибудь ценного, …ритуала посыпать голову 

пеплом  или  землею,  оплакивая  несчастье  свое  или  близких»  поскольку  сам 

жест в настоящее время в реальной действительности не используется. Это от-

ражение когда-то действовавшего в Древней Иудее ритуала [7, с. 38].  

В зависимости от этих критериев формируется идиоматичность фразеоло-

гизма, в нем оформляется вторичная мотивированность, то есть первичная мо-

тивированность возникает, когда словосочетание представляет собой описание 

реального жеста, имевшего место в акте коммуникации [8].  

 

Материали за VIII международна научна практична конференция 

 

92 

сор из избы в значении «разглашают сведения о каких-либо неприятностях, ка-

сающихся узкого круга людей»)» [6, с. 30-31]. 

В случае фразеологизмов жестовой семантики в качестве прототипной си-

туации выступает знак невербального общения, единица особой семиотической 

системы,  который  имеет,  как  все  знаки,  план  выражения  и  план  содержания. 

План  выражения  составляет  внешняя  структура  кинемы,  мимемы,  проксемы, 

тактильного  контакта.  План  содержания  составляет  информация,  подлежащая 

передаче коммуниканту по визуальному каналу в рамках конкретной коммуни-

кативной ситуации. Связь между планом выражения и планом содержания еди-

ниц  в  большинстве  случаев  конвенциональная,  она  в  процессе  коммуникации 

прочно закрепляется. В отличие от языковой системы, где асимметрия языково-

го знака стимулирует развитие языка, способствуя расширению возможностей 

языка для выражения неограниченного числа мыслей и для соответствующего 

реагирования  на  огромное  количество  все  новых  и  новых  ситуаций [7, с. 30], 

система невербальных средств общения включает ограниченное число единиц, 

явление асимметрии означающего и означаемого здесь проявляется очень сла-

бо. План содержания невербального знака также специфичен. 

Дифференциальным  признаком,  позволяющим  отличить  фразеологизм  с 

жестовой  семантикой  и  сочетания  слов – описания  кинемы,  служит  контекст, 

который указывает на реальность / ирреальность коммуникативной ситуации, о 

которой речь идет в письменном тексте. 

Тамаша едің сен неткен,  

Елімнің еркін ауасы. 

Басымды идім құрметпен, 

Қазақтың байтақ даласы. 

 (С. Мауленов. Жаңа арна). 

Сен соны іштей ұғына, 

Көрсетпей маған жасыңды, 

Тек менің адалдығыма 

Кеткенсің иіп басыңды. 

 (М. Шаханов. Ғасырлар). 

Жабыға тоқым салма, 

Жалпы бар деп, 

Жаманға басыңды име, 

Малы бар деп. 

 (Ақан Сері. Өлеңдері). 

В  первом  приведенном  отрывке  представлена  нереальная  коммуникативная 

ситуация, поскольку в роли одного из коммуникантов поэт представляет родную 

степь. Естественно, что и реальной кинемы в этой ситуации быть не может. 

Во втором отрывке поэт рисует безмолвный, внутренний диалог, испыты-

ваемых друг к другу чувств влюбленных, здесь также использовано фразеосо-

четание с жестовой семантикой, но не реальная кинема. 

«Бъдещето въпроси от света на науката – 2012» • Том 26. Филологични науки 

 

13

бутнє  святкування,  Ва  Гей  думає  не  про  сина  з  невісткою,  а  про  конверти  з 

грошима, які подарують йому двісті п’ятдесят запрошених. Привертає увагу те, 

як він називає себе – на ім’я та в третій особі, неначе йдеться про сторонню лю-

дину, і гостей – не за ім’ям чи спорідненістю, – а «власники конвертів» («enve-

lope bearer» [4, 69]), и надалі: «власник кожного конверту» («the bearer of each 

envelope» [4, 69]) замість «кожен власник конверту». Цікаво, наскільки деталь-

но розписана церемонія дарування грошей: «Суцільний потік запрошених при-

йде  його  привітати,  і  кожен  матиме  конверт  із  грошима.  Власнику  кожного 

конверта Ва Гей скаже: «Ну, навіщо, друже, це зовсім не обов’язково». Він вру-

чить кожному листівку зі словами подяки, надрукованими червоними літерами, 

і сигару. Він тримає листівки подяки напохваті, якраз поряд з маджонгом. Коли 

він отримає п’ятнадцять чи двадцять грошових конвертів, він зв’яже їх гумовим 

джгутом, щоб вони лежали в потрібному порядку. Ва Гей не буде їх відкривати. 

Він передасть їх своєму сину й невістці після бенкету» [4, 68-69].  

Кожен крок свята розписаний і відрепетируваний: «Обід о шостій, з’являться 

о  сьомій – це  панівний  китайський  звичай.  Хоча  на  запрошувальних  листівках 

вказана шоста година, навряд чи обід почнеться раніше сьомої. Бен Лой з нарече-

ною  приїдуть  відразу  після  шостої» [4, 70]. Замість  щирих  побажань  і  дружніх 

вітань – нудні урочисті промови («Гості поворушилися на своїх місцях і ввічливо 

поплескали у долоні. … Багато хто залишився байдужим» [4, 71]). Замість звору-

шених  та  урочисто  вбраних  гостей  на  батьківщині – керівництво  асоціації  Ван 

(«містер  Кузен  Пін  Ва,  скарбничий  асоціації,  містер  Кузен  Вон  Дак,  китайсько-

мовний секретар, містер Кузен Куен Джей, англомовний секретар, містер Ван Ду 

От,  другий  віце-президент  асоціації  Ван» [4, 72]) та  їх  «догідлива  аудиторія» 

(«obliging audience» [4, 72]) і голова асоціації у повсякденному одягу: він «… ви-

глядав зовсім по-домашньому в жилеті і при годиннику з золотим ланцюгом, який 

звисав через його дещо опуклий живіт» [4, 71].  

 Складається  враження,  що  нью-йоркське  весілля – це  спроба  зберегти, 

«законсервувати» навіть дріб'язковий китайський звичай, можливо забутий уже 

і на батьківщині, а головна особа на цьому весіллі – Ван Чак Тін. Адже це йому 

–  всесильному  голові  асоціації  Ван – надається  перше  слово,  але  він,  згідно  з 

китайською традицією скромно іменує себе «маленьким братом», а запрошених 

«дядями», «тітками» та «вельмишановними гостями» [4, 71]. Проте зрозуміло, 

що його велеречивість («маленький брат високо цінує честь привітати усіх вас 

від імені хазяїна дому», «надто пишні столи» («inadequate tables»), «символ за-

доволення і подяки за ваші щедрі подарунки» [4, 71]) і надмірна скромність ні-

як не узгоджується з його статусом та впливовістю. 

 Роман Луїса Чу виданий уперше у 1961 році, не знайшов відгуку ані серед 

китайських  іммігрантів  в  Сполучених  Штатах,  ані  у  американських  критиків, 

ані в широкої читацької аудиторії. Про це, зокрема писав Д. Ших, учений з уні-

верситету О-Клер у статті ««Скуштуй чашку чаю» Луїса Чу» («Eat a bowl of Tea 

by Louis Chu», 2001). Між тим Луїсу Чу вдалося створити самобутній твір, впи-

Материали за VIII международна научна практична конференция 

 

14 

саний  у  історико-літературний  контекст  американської  сатиричної  прози  ХХ 

століття (С. Люїс, Р. Ларднер, Дж. Чівер). Проблематика роману складна, і ба-

гато її аспектів лише позначені автором «пунктирно», а не лежать на поверхні. 

Так,  важлива  у  цьому  ряду – ідея  про  монолітність  і  закритість  китайського 

кварталу, яка пов’язана з виживанням іммігрантів у чужій країні в умовах расо-

вої  нетерпимості.  Адже,  як  уже  згадувалося  вище,  китайське  суспільство  за 

природою своєю цілком відкрите й готове до діалогу із західною цивілізацією. 

Так що роман, певна річ, і про це також. І про те, що кланові привілеї у Чайна-

тауні – це не наслідок шляхетного походження чи соціального статусу, а, шви-

дше,  розуму  (розмову  з  Беном  Лоєм  старійшина  асоціації  Ван  веде  виключно 

розумно і тактовно, не осуджуючи, не наказуючи, а, радше, умовляючи його по-

їхати до Стентона [4, 149]). А ще це роман про маленьку і відважну китайську 

жінку,  яка  пішла  наперекір  усім  чоловікам  нью-йоркського  Чайнатауна,  піді-

рвала його «холостяцьку спільноту» і залишилася у ньому назавжди, подарува-

вши йому «першого» маленького американця.  

 

Література: 

1.  Золя Э. Чрево Парижа. – М.: Правда, 1984. – 156 с.  

2.  Aiiieeeee!: An Anthology of Asian-American Writers/ed. by F. Chin, J.P. Chan, L.F. 

Inada, Sh. Wong. – Washington: Howard University Press, 1974. – P. xxi -xlviii. 

3.  Chin F. In Search of John Okada// Okada J. No-No Boy. – Seattle and 

London: University of Washington Press, 1979. – P. 253-260.  

4.  Chu L., Eat a Bowl of Tea. – Seattle & London: University of Washington 

Press, 1979, – 251p. 

5.  Hsiao R.Y. Facing the Incurable: Patriarchy in Eat a Bowl of Tea//Reading 

the Literatures of Asian America/ed. by Sh. Geok-lin Lim, A. Ling. – Philadelphia: 

Temple University Press, 1992. – P.151-162. 

6.  Lowe L. Immigrant Acts. – Durham & London: Duke University Press, 1996. – 252p.  

7.  Kim E.H. Asian American Literature. An Introduction to the Writings and 

their Social Context. – Philadelphia: Temple University Press, 1982. – P. 3-22.  

8.  Okada J. No-No Boy. – Seattle and London: University of Washington Press, 

1979. – 260p.  

9.  Shih D. Eat a Bowl of Tea by Louis Chu//A Resource Guide to Asian American 

Literature/ ed. By S.L. Cynthia Wong and S. Sumida. – N.Y., 2001. – P. 45-53  

 

«Бъдещето въпроси от света на науката – 2012» • Том 26. Филологични науки 

 

91

Е.М. Верещагина  и  В.Г. Костомарова  соматические  речения,  обозначающем 

слова и фразеосочетания, в которых нашли отражение жесты, позы, мимика [1, 

с. 20]. М.К. Абилгалиева использует термин соматические фразеологизмы [2], 

Р.Е. Валиханова называет их фразеологизмами с жестовой семантикой [3]. 

Е.М. Верещагин и В.Г. Костомаров отмечают, что первоначально эти сома-

тические речения являли собой описание реально производимых жестов, мимики, 

сейчас эти соматические речения описывают не сами жесты, мимику, а стоящие за 

ними наблюдаемые эмоции и другие душевные состояния человека [1]. 

По мнению М.Х. Абилгалиевой, своеобразие соматических фразеологиче-

ских единиц «заключается в том, что их мотивирующий прототип представляет 

собой  эксплицитные  вербальные  описания  паралингвизмов,  т.е.  эти  соматиче-

ские фразеологические единицы имеют денотаты, которые, в свою очередь, яв-

ляются знаками другой, паралингвистической системы» [2]. 

Р.Е. Валиханова  считает  наличие  фразеологизмов  с  жестовой  семантикой 

лингвистической универсалией [3, с. 111]. 

Г. Смагулова называет подобные фразеологизмы кинетическими, включая 

в них табанынан тік тұру, қол қусыру, елбек қағу и др. [4]. 

Р.М. Вайнтрауб,  исследуя  соматическую  фразеологию  на  материале  ряда 

славянских языков, пришел к выводу, что соматическая фразеология составляет 

около 30 % фразеологического состава любого языка [5, с. 111]. 

Анализ  фразеологизмов  жестовой  семантики,  выявленных  из  словарных 

источников,  наибольшее  количество  фразеологизмов  имеет  в  своей  структуре 

соматизмы  қол-рука,  аяқ-нога,  что  объясняется  «во-первых,  тем,  что  конечно-

сти (рука, нога) по своему положению по отношению ко всему туловищу отно-

сительно  автономны,  двигательные  рефлексы  рук-ног  намного  более  развиты, 

во-вторых, физическая активность тела человека осуществляется именно через 

посредство рук-ног, в-третьих, физический контакт с другими людьми и с объ-

ектами физического мира происходит также с помощью рук, в-четвертых, раз-

личные  положения  рук  являются  выразительным  средством  передачи  инфор-

мации, состояния, отношений человека» [4, с. 171].  

Н.М. Шевченко популярно объясняет возникновение фразеологизмов сле-

дующим образом: «Сначала возникает некая прототипная ситуация, соответст-

вующая  буквальному  значению  фразеологизма,  например,  выносят  сор  из  из-

бы. За этой ситуацией закрепляется содержание, которое затем переосмысляет-

ся,  т.е.  формируется  образ  фразеологической  единицы  на  основе  первичных 

значений слов в прототипной ситуации. Именно эти первичные слова оставля-

ют  в  образе  свой  след.  Так  возникает  внутренняя  форма  слова,  в  которой  со-

держится  основная  информация.  Затем  эта  информация  репродуцируется  в 

коннотациях,  которые  отображают  связь  ассоциативно-образного  представле-

ния с типовыми ситуациями и представлениями. Появляется фразеологизм вы-

носить сор из избы в роли иносказания, символа, эталона, стереотипа (выносят 

Материали за VIII международна научна практична конференция 

 

90 

рополе Human Sensations имеет  модульное  строение,  в  котором  один  модуль 

«входит» в другой, подобно матрешке.  

Таким  образом,  варианты feel организуют  первичные  и  вторичные  конст-

рукции со следующими семантическими структурами: 

1) 

Субъект  физического  ощущения – feel 1 – предметный / событий-

ный Объект физического ощущения (первичная); 

2) 

Обобщенный  Субъект – feel 1 – предметный  Объект  физического 

ощущения – Локатив физического ощущения (вторичная); 

3) 

Субъект  эмоционального  ощущения – feel 2 (составное  именное 

сказуемое) (первичная); 

4) 

Субъект эмоционального ощущения – feel 2 – (событийный Объект 

эмоционального ощущения) (вторичная); 

5) 

Субъект ментального ощущения – feel 3 – событийный Объект мен-

тального ощущения (первичная); 

6) 

Субъект  ментального  ощущения – feel 3 (составное  именное  ска-

зуемое) (вторичная). 

Как  явствует  из  вышеприведенных  примеров,  категориальные  ситуации, 

первичные для одного варианта feel, могут быть вторичными для другого. Дан-

ное  обстоятельство  свидетельствует  о  том,  что  выбор  конструкции  зависит  от 

того,  какой  вид  ощущения  человек  вербализует  в  данный  момент.  Вторичные 

конструкции  представляют  собой  пересечение  полевых  зон  и  создают  проме-

жуточные  семантические  пространства  (маргинальные  зоны).  Вторичные  кон-

струкции находят свое выражение в метафорических и метонимических моде-

лях репрезентации эгоцентрической категории Human Sensations. 

 

Литература: 

1.  Ковалева,  Л.  М.  Английская  грамматика:  предложение  и  слово. – Ир-

кутск, 2008. – 397 с. 

*123847* 

жүктеу/скачать 1,35 Mb.

Достарыңызбен бөлісу: