Тетяна і Сергій Дзюби. Вірші 60-ма мовами світу. Канада: Новий

 
1 
 
 

 
2 
       
 
 
Тетяна  і  Сергій  Дзюби.  Вірші  60-ма  мовами  світу. –  Канада:  Новий 
Світ;  Міжнародна  літературно-мистецька  Академія  України, 2015. –  Т.  II.  – 
328 с. 
Том другий 
 
Тетяна  і  Сергій  Дзюби  –  відомі  українські  письменники,  їхні  книжки  успішно 
друкуються  за кордоном різними мовами.  
«Цікаво,  як  Тетяні,  котра  надихається  повсякденням,  вдається  творити  такі 
майстерні  філософські  та  глибокоемоційні  поетичні  тексти,  вирвані  з  сірості  й 
повторюваності  життя?  Вона  дивовижно  трансформує  тінь  у світло  завдяки  променям 
своєї  уяви.  Її  творчість  позначена  самовимогливістю,  інтелектуальністю,  тривогою  за 
наше  буття,  любов’ю  до  природи  та  людства,  яке  відчуває все більший дефіцит ніжності і 
духовного  співтовариства, –  переконаний  один  із  перекладачів  цієї  книжки,  видатний 
болгарський  поет  Димитр  Христов. –  Вірші Сергія Дзюби носять у собі потужний заряд із 
думок  і  пристрастей,  фантазії  та  реальності.  Його  поезія  то  чуттєво  інтимна,  то 
гостросоціальна,  то  грайливо  іронічна,  то  глибоко  ностальгійна.  Його  вірші  –  сповідальні 
й  душевні,  але  водночас  у  них  вплетена  жорстока  конфліктність часу, що ставить людину 
перед  вибором  у  цьому  різноликому  світі,  де  кожен  із  нас  шукає  рідні  душі,  любов  і 
родинне гніздо, гідну  роботу й друзів». 
В оформленні книги використано фото з архіву відомого українського 
мандрівника Михайла Павлюка. 
 
ISBN 978-966-399-629-5 
 
Моїй дорогій дружині Тетянці з любов’ю та ніжністю присвячую. 
  Сергій Дзюба 
 
На обкладинці: Великий китайський мур (дизайн Анатолія Кульченка).
 
.
 
 
 
 
 © 
Тетяна і Сергій Дзюби, тексти, 2015    
   

 
3 
 
 
Обкладинка книжки Тетяни і Сергія Дзюби «Остання кочівля любові» 
(Казахстан, м. Алмати, «Золотий вік»; Україна, м. Чернівці, «Букрек», 2014). 
Казахською мовою переклав Ауезхан Кодар, російською – Володимир Ільїн. 
На  обкладинці  –  робота  відомого  казахського  художника,  майстра  східних 
єдиноборств Бексеіта Тюлькієва «Викрадення Венери», графічні ілюстрації – 
талановитого уйгурського художника Максута Тівамова.  
 
 
 

 
4 
Передмову  до  книжки  написав  видатний  казахський  письменник 
Ауезхан Кодар. 
Махаббаттың соңғы көші  
Сергей жəне Татьна Дзюбалардың кітаптары бір мұқаба астында шықса 
да, əр басқа.Бұл авторлар бірнеше онжылдықтар бойы бірге шығады, өйткені, 
олар  өздерінің  поэзияларын  ілемдік  тілдерге  жəне  өзге  ұлттық  тілдерге 
аудару  жобасына  қатысуда.  Бұл  өздері  ойлап тапқан жоба сондай сəтті боп 
шығып,  олар  осы  уақытқа  дейін  бұл  мəселеде  бірінші  орында  тұр. 
Номадтардағы бұл конфигурацияны француз философы Жиль Делёз 1+1 деп 
атаған  жəне  тек  осындай  көбейтілімдерде  ғана  өзіңнің  жекетұлғалық 
ерекшеліктеріңді  сақтап  қалуға  болады  деп  есептеген.  Іс  жүзінде,  олар  тек 
кітап  шығарған  кезде  ғана  бірігеді,  ал  былайынша,  əркім  өз  тірлігімен 
айналысуда.  
Сонымен,  олар  арасындағы  айырмашылықтар  қандай?  Меніңше,  егер 
Сергейде  жалпы  адамзаттық  бастау  басым  болса,  Татьянада  ұлттық  сарын 
басым,алайда,  кейбір  қосымшалармен.  Бұлар 90-шы  жылдары  біраз  есейіп 
қалған буын, соған қарамастан, олар аспаннан түскендей болған өзгерістерді, 
яғни, Қайта Құруды, Одақтың күйреуін, суверенитеттер салтанатын, жабайы 
болса  да,  əйтеуір,  нарық,  енді  өз  қалағаныңды  оқуға  жəне  көруге  болатын 
болды. Əсіресе осы соңғы жағдай, немесе жаһандану рухы, сезіну көкжиегін 
шексіз кеңейтті,  жəне осы кеңейтілгену Татьянада да, Сергейде де бар. 
Беймаманның балладасы деген өлеңінде ол жазады: 
Философ жаны – музыка сынды адал жəне қол жеткізгісіз. 
Мен Тəңіріні сүйемін жəне оның бар екенін сеземін. 
Тіпті, шектен тыс толған троллейбуста да. 
Жəне сондықтан шіркеуге сирек барамын. 
Əсіресе, мейрамдарда. Өйткені онда – бос былық. 
Сезесіз бе, мұнда философқа табыну да, Құдайды алдын ала сезіну де, 
жəне  осы  ұғымның құнын төмендететіндермен ішкі келіспеушілік бар. Жəне 
осының  бəрін  мен 90-шы  жылдар  интеллигенциясының  басымдықтары дер 
едім! 
Көзім күздей, шекемді де қар басқан, 
Бірақ əлі жазды аңсайм серідей 
Сізді сүйю күнə дейді, сүймеу ше, 
Сүйгесін де сүйю керек перідей. 

 
5 
 
Аяулы күз, күнəһарлау бұл пенде 
Өтіріктен қартайғандай болады. 
Тек ғарышқа мəңгі жастық жарасқан 
Жұлдыз сыры жəне басқа мол ағын. 
Ал  мұнда  автор  күнə  ұғымын  қайта  қарастыруда.  Əдетте,  күнə 
дегеніміз  нəпсіқұмарлыққа  берілу,  ал  автор  бойынша,  күнə  –  ғашық  болуға 
тұратын  сұлуға  ғашық болмау жəне осы махаббатыңда аса дарынды болуға 
тиіссің,  болмаса  ол  күнə  болады!  Жəне  бұл  əлгі  бір  абстрактты  күнə  емес, 
ажалды  пенде  өз-өзің  алдындағы  күнə.  Өйткені,  Ғарышпен  салыстырғанда, 
адам  өмірі  –  бір  сəт  қана!  Бұл  туралы  келесі  шумақта  өте  айқын  айтылған. 
Мен үшін мұнда, егер философиялық тұрғыда алсақ, Фрейд, Жорж Батайдан 
басталып, Жан Бодрийярға созылған зор түзілім құралады. Кеңес уақытында 
мұндай нəрсе де мүмкін емес еді.  
Татьяна Дзюба да сол жаһандану арқылы кеңейтілген сезінудің жемісі. 
Бірақ  егер  бұрын, 60-70-ші  жылдары  бұған  наркотиктер  арқылы  жетуге 
тырысса,  жаһандану  заманында  –  интернет  жəне  жоғарғы  ақпараттық 
технологиялар  арқылы.  Татьянада  да  солай,  оның  шығармашылығы  түрлі 
тақырыптарға толы! Мысалы, космологияда – өте айқын берілген демиургия, 
онда əйел мен теңіз жарату жəне құбылу қасиеттерінде бір бірімен тең, жəне 
жер  тірлігінің  ұйытқысы;  дінде  –  алғашқықауымдық  жын-перілерді  көкейде 
тұту, сонымен бірге, Иисусты да.  
Сондай-ақ, Татьянада батыс католицизміне табыну да айқын. Ал қазіпгі 
заман  тақырыбы,  ауланы  суреттеуден  бастап,  бүкіл  жинаққа  тəн.  Енді 
махаббат 
тақырыбына 
келсек, 
ол 
айқайсыз, 
шусыз, 
көзді 
қарықтырмайтындай  ғып  берілген.  Жəне  күзге  деген  мінəжəт  басым, 
махаббатын да автор осындай күзгі халге орайды. Екі авторда қазір күзгі жас 
ахуалында,  немесе  олардың  өмір  күні  батуға  жақын.  Бұл  содан  болар. 
Сонымен  бірге,  кітаптың  «Махаббаттың соңғы көші» деп аталуы да осыдан 
болар. Қалай болғанда да, енді оларға өмірлерінің үшінші кезегін мағына мен 
мəнге  толтыру  керек  жəне,  əрине,  махаббатқа  –  осы  сөздің  түрлі 
мағынасындағы. 
Əуезхан Қодар,    
қазақ жазушысы, ақыны, аудармашысы, культуролог, философ, 
«Тамыр» журналының бас редакторы.  
 
 

 
6 
 
 
Казахстан: суперсучасна Астана та величний пік Талгар,  
який видно навіть з Алмати.  
 
 

 
7 
Від перекладача 
«Ти приходиш опівночі, коли з неба зоріють душі…» 
 
Тетяни і Сергій Дзюби. Остання кочівля любові : поезії / казахською 
та російською мовами – перекладачі Ауезхан Кодар, Володимир Ільїн. – 
Алмати (Казахстан): Золотий вік; Україна, Букрек, 2014. – 176 с.  
 
«Ваші  вірші,  дорогий  Сергію,  мені  дуже  сподобалися.  Вони напрочуд 
органічні, неначе зіткані з самого буття, ніжного, я б сказав, буття. У них – 
культ любові й повага до часу, до кожної миті.  
А  у  Вашої  дружини  Тетяни  вірші  –  суворіші,  хоч  теж  надзвичайно 
цікаві! Це – цілющий бальзам на мої рани!!! 
Радий, що на цій величезній планеті ми зустрілись, і що Ви виявилися 
такими небайдужими Людьми. Хай бере Вас Господь!» 
(З мого листа до Сергія Дзюби, 20 травня 2014 р.)    
 
Збірки  українців  Тетяни  та  Сергія  Дзюби,  хоч  і  вийшли  під  однією 
обкладинкою, –  різні.  Автори  взяли  участь  у  міжнародному  літературному 
проекті,  де  відомі  поети  з  різних  країн  переклали  їхні  вірші  55-ма  мовами 
світу. Проект виявився дійсно унікальним і успішним: щодо цього українські 
письменники  –  подружжя  з  Чернігова,  лауреати  Міжнародної  літературної 
премії  імені  Людвіга  Нобеля  (Малої  Нобелівської  премії)  та багатьох інших 
почесних  міжнародних  літературних  нагород,  справедливо  утримують 
пальму першості.  
До речі, таку конфігурацію французький філософ Дельоз називав 1 + 1 і 
вважав, що тільки в таких множинах можна зберегти свою індивідуальність. 
Адже  фактично автори об'єднуються лише в момент випуску книги, а якщо 
говорити про їхню творчість, кожен працює на власний розсуд.  
Отже,  які  ж  відмінності  між  ними?  На  мій  погляд,  у  віршах  Сергія 
переважає  загальнолюдське  начало,  а  в  поезіях  Тетяни  –  національне, але з 
невеликими застереженнями. Вони – з покоління, яке в 90-х було достатньо 
дорослим. І, тим не менш, молоді люди з радістю сприйняли буремні зміни. 
Перебудову, розпад СРСР, парад суверенітетів, дикий, однак все-таки ринок; 
адже з’явилася можливість читати й дивитися, що хочеш. Особливо остання 
обставина, а також дух глобалізму, безмірно розширювали їхнє сприйняття; й 
це розширене сприйняття є і в Тані, і ще більше – у Сергія.  
У вірші «Дещо про любов справжнього непрофесіонала» він пише:  
 
Душа філософа – щира й водночас недоторкана, як музика. 
Я люблю Бога і відчуваю його присутність –  
навіть у переповнених тролейбусах.
 
Тому мало ходжу до храму. Особливо на великі свята.  
Там суєтно.  
 

 
8 
Відчуваєте?  Тут  –  і  культ  філософа,  й  проникливе  передчуття  Бога,  і 
внутрішня полеміка з тими, хто ці поняття профанує. Ось усе це я й назвав би 
пріоритетами інтелігенції 90-х.  
 
* * *  
 
На віях – осінь, в косах – перший сніг, 
А очі прагнуть молодого літа…  
Хотіти – гріх, і не любити – гріх,  
І гріх любити неталановито! 
 
Пречиста осінь, твій опальний друг  
Цю старість приміряє лицемірно…  
Одна метагалактика покірна:  
Космічний біль і безкінечний круг.  
 
А  тут  автор  зайнятий  переосмисленням  поняття  гріха. Адже  зазвичай 
гріх – потурання своїм пристрастям, неможливість відмовитися від спокуси. 
Втім, у автора гріх – не покохати гідну жінку, однак і в цій любові треба бути 
виключно  талановитим,  а інакше – гріх! Причому це не якийсь абстрактний 
гріх, а гріх перед собою, смертним. Оскільки в порівнянні з життям Всесвіту, 
життя людське – жалюгідні крихти. Про це так незвично, образно – у другій 
строфі. Для мене тут, якщо говорити про філософію, вибудовується ряд від 
Жоржа  Батая – до Жана Бодріяра. Такого теж не могло бути  за радянських 
часів!  
Поезія українки Тетяни Дзюби (Мурзенко) – це теж продукт свідомості, 
розширеної глобалізмом. Чого тільки немає в її талановитій, інтелектуальній 
творчості! Наприклад, у космології – яскраво виражена деміургія, коли жінка 
і  море  начебто  рівні в своїх креаціонізмі та мінливості, виступаючи в якості 
організаторів  земного  буття;  в  релігії  –  це  пам'ять  про  давнє  язичництво 
(Перелесник), а також – про Ісуса.  
 
Ти приходиш опівночі, коли з неба зоріють душі 
а капельним співом над соборами сімома, 
як на відстані подиху чорно і всюдисущо 
розпросторює крила пес летючий Сімаргл. 
 
Ти приходиш лічити шпиталі, шпилі, 
штиль розколюєш диханням і танками свіч. 
Ти розгойдуєш місто, як сýдно розгойдують хвилі, 
у некрополі осені з вічністю віч-на-віч. 
(«Балада про Перелесника»)  
 
До речі, відчувається і вплив польського католицизму:  

 
9 
 
Я вперто раз-по-раз повторюватиму молитву, 
так, наче вкотре, набираючи потрібний номер: 
«Почуй мене, Господи, почуй...»  
У костелі на березі річки 
серед впокорених гордих шляхтянок, 
з силуетами запалених свічок, 
свічками зусібіч  обступлених. 
І тягтимуться вени, напнуті, шорсткі, тротуарів 
до тебе, до річки. 
І перетяті до води за полегшенням спадатимуть, 
де на листках-човнах осінь відпливає, 
багряними ордаліями за собою 
спаливши мости. 
(«Біля кляштору Босих Кармелітів»)    
 
Тема бурхливої сучасності пронизує всю поетичну збірку Тетяни. А ось 
тема кохання подана ніби непомітно, буденно, без надриву, але так чарівно! 
 
 
Я зіграю тобі свою юність, 
ти зіграєш мені свою вірність, 
природа чотири рази перефарбує 
декорації… 
(«Режисер приб’є до сцени монету…»)  
 
І зовсім очевидний культ осені, через яку зазвичай у Тетяни проглядає 
ця сама любов:  
 
хорали осені на вулиці Листопадового Чину 
присмерк Європи присмак кави 
резиденція мишачого короля 
(предки львівських мишей прописалися  
тут ще за Польщі та Австрії) 
якого ніяк не вполюють кам’яні леви 
наша зустріч випадкова веселкою край неба 
(«хорали осені…»)  
 
Мабуть, це через те, що обидва автори – на порозі осені. Треба думати, 
що й назва книжки – «Остання кочівля любові» – про це. Про те, що третій 
період  свого  життя  потрібно  наповнити змістом та значенням, і, природно,  
любов'ю в усіх аспектах цього слова.  
Ауезхан Кодар,  
казахський письменник, перекладач, культуролог, філософ,  
головний редактор журналу «Тамир» 
 

 
10 
 
 
       Центральна мечеть Алмати і безкраї, дивовижні  казахські степи.    
 
    
 

 
11 
От переводчика 
Последнее кочевье любви  
Книги Татьяны и Сергея Дзюбы, хоть и выходят под одной обложкой, – 
разные.  А  происходит  это  оттого,  что  авторы  издаются вместе, участвуя в 
международном литературном проекте, где известные поэты из разных стран 
перевели  их  стихотворения  на  пятьдесят  языков  мира.  Проект  оказался 
действительно  уникальным  и  успешным:  в  этом  вопросе  украинские 
писатели  –  супруги  из  Чернигова,  лауреаты  Малой  Нобелевской  премии  и 
многих других почётных международных литературных наград, справедливо 
удерживают пальму первенства.  
Кстати, такую конфигурацию французский философ Делёз называл 1+1 
и  считал,  что  только  в  таких  множествах  можно  сохранить  свою 
индивидуальность.  Практически,  авторы  объединяются  только  в  момент 
выпуска  книги,  а  так,  если  говорить  о  творчестве,  каждый  предоставлен 
самому себе.  
Итак,  какие  же  различия  между  ними?  На  мой  взгляд,  в  Сергее  
преобладает  общечеловеческое  начало,  а  в  Татьяне  –  национальное,  но  с 
небольшими  оговорками.  Они  –  то  поколение,  которое  в 90-х  было 
достаточно взрослым. И, тем не менее, с радостью восприняли те перемены, 
которые  грянули.  Перестройку,  развал  Союза, парад суверенитетов, дикий, 
но  всё  же,  рынок,  за  которым  стояла  возможность  читать  и  смотреть, что 
хочешь. Особенно последнее обстоятельство (или дух глобализма) безмерно 
расширяло восприятие, и это расширенное восприятие есть и у Тани, и в ещё 
большей степени – у Сергея. 
В «Балладе непрофессионала» он пишет: 
Душа философа – искренняя и неприкосновенная, как музыка. 
Я люблю Бога и чувствую его присутствие –  
даже в переполненных троллейбусах.  
И потому редко посещаю храмы.  
Особенно в праздники. Там – суетно.  
Чувствуете,  здесь  и  культ  философа,  и  предощущение  Бога,  и 
внутренняя полемика с теми, кто это понятие профанирует? Вот это  всё я и 
назвал бы приоритетами интеллигенции 90-х! 
Глаза – как осень, на висках – уж снег, 
Но тянет в лето, чтоб остаться франтом. 
Любить Вас – грех. А не любить – не грех? 

 
12 
И грех любить без Божьего таланта! 
 
Святая осень, грешный человек 
Вновь лицемерно примеряет старость… 
Ну почему галактике достались 
И тайны звёзд, и бесконечный бег?  
А здесь автор занят переосмыслением понятия греха. Ведь грех обычно 
– это потакание своим страстям, невозможность отказаться от соблазна. А у 
автора  грех  –  не  полюбить  достойную,  но  и  в  этой  любви  надо  быть 
исключительно  талантливым,  а  иначе  –  грех!  Причём  это  не  какой-то 
абстрактный грех, а грех перед собой, смертным. Поскольку по сравнению с 
жизнью  Вселенной,  жизнь  человеческая  –  жалкие  крохи.  Об  этом  так 
необычно, образно – во второй строфе. Для меня тут, если брать философски, 
выстраивается  ряд  от  Жоржа  Батая  –  до  Жана  Бодрийяра.  Такого  тоже  не 
могло быть в советское время!  
Поэзия Татьяны Дзюбы – это тоже продукт расширенного глобализмом 
сознания. Чего только нет в её талантливом, интеллектуальном творчестве! К 
примеру, в космологии – ярко выраженная демиургия, когда женщина и море 
как  бы  равны  в  своих  креационизме  и  изменчивости,  выступая  в  качестве 
устроителей земного бытия; в религии – это память о первобытном язычестве 
(Перелесник), а также – об Иисусе. 
Ты приходишь в полночь, когда с неба нам души светят, –                        
а капельным пением над семью соборами, до слёз; 
на расстоянии вздоха – всюду чернó, как в Лете, 
Симаргл простирает крылья – вещий летящий пёс.    
 
Ты приходишь считать наши шрамы, шпили; 
штиль раскалываешь дыханием, пляской свечей – для нас. 
Ты раскачиваешь город, как волны – свои корабли,      
в некрополе осени, с вечностью – с глазу на глаз.  
(«Баллада о Перелеснике») 
Кстати, чувствуется и влияние польского католицизма:  
Я вновь и вновь упрямо повторяю молитву,                                         

 
13 
будто снова набирая заветный номер:                           
«Услышь меня, Господи, услышь...»  
В костёле на берегу реки, 
среди смиренных гордых шляхтянок,                                                  
с силуэтами зажжённых свечей, 
свечами со всех сторон окружённых. 
И тянутся вены тротуаров – набухшие, жёсткие                         
к Тебе, к реке. 
И, перерезанные, к воде за облегченьем ниспадают,                      
где листьями-лодками уже отплывает осень, 
багряными ордалиями за собой 
сжигая мосты. 
(«Возле кляштора Босых Кармелитов»)                                                              
Тема  бурнокипящей  современности  пронизывает  весь  поэтический 
сборник Татьяны. А вот тема любви подана как бы незаметно, буднично, без 
надрыва, но так очаровательно!   
Я сыграю тебе свою юность, 
ты сыграешь мне свою верность, 
природа четыре раза перекрасит  
декорации… 
(«Режиссёр прибьёт к сцене монету…») 
И совершенно очевиден культ осени, через которую обычно у Татьяны 
проглядывает эта самая любовь: 
хоралы осени на улице Листопадного Чина 
сумрак Европы привкус кофе 
резиденция мышиного короля 
(предки львовских мышей тут прописались  
ещё со времён Польши и Австрии) 
с которым каменные львы никак не расправятся                

 
14 
наша случайная встреча радугой на окраине неба 
(«хоралы осени…»)  
Видимо, это оттого, что оба автора  – на пороге осени. Надо полагать, 
что и название книги «Последнее кочевье любви» об этом, о том, что третий 
период  своей  жизни  надо наполнить смыслом и значением, и, естественно, 
любовью в самых разных аспектах этого слова. 
Ауэзхан Кодар,  
казахский писатель, переводчик, культуролог, философ, главный 
редактор журнала «Тамыр».  
 
 
 
Графіка відомого уйгурського художника Максута Тівамова. 

 
15 
 
 
 
 
Юрій Новосьолов (Астана, Казахстан). Коні. Свобода. 
 

 
16 
Татьяна Дзюба 
 
Уақытқа икемдену 
 
* * *  
Қар ұлпалы – боран ұлы ұқыпты, 
Шана сырғып, жымиғандай шаңғы ізбен... 
Бізді біреу аспан жаққа ытқытты, 
Періште  деп ойнақтайды маң бізбен. 
 
Күн де бізді қуалайды – сар күшік, 
Күле-күле ерін де, əне, жарылды… 
Қыстың күні жоғалтқан соң бар күшін, 
Қолғап та əні ертеңіне табылды. 
 
Тағдыр біздің жұлдызды да миялы, 
Сапта тұрып өзім біраз зорыққам... 
Қатып қалған қорымдарда зиялы 
Балбал тастан – арманыңнан қорықпа. 
 
Қар ұлпалы – боран ұлы ұқыпты, 
Шана сырғып, жымиғандай шаңғы ізбен... 
Бізді біреу аспан жаққа ытқытты, 
Періште  деп ойнақтайды маң бізбен. 
 
Уақытқа икемдену 
 
19 жасқа толмай, өмірі үзілген 
           
суретші Сергей Полякка 
 
Иттер қашты, ергежейлер шаршаңқы 
Сарғыш қарға аунауменен сау сағым. 
Қырсық қардың бəтес деген бар даңқы, 
Күйдіреді аббат қыздың саусағын. 
 
Эль Греконың мольбертінде бұл сурет, 
Толған адам карнавалға жиылған. 
Адам мəні бұл өмірден күсу деп, 
Кейіпкері қуаныштан тиылған. 
 
Қол жəне көз... жəне соңғы, үшінші 
Өзге əлем тек өзі айтар сөзі бар. 
Жасырынды ол автопортрет үшін шын, 
Өлілердің аза тұнған көзі бар. 

 
17 
 
Сарғыш қармен бояп беттер, маскіні – 
Витражға да дəл сол керек, сезінем. 
Адам не ол, тек бояулар тасқыны, 
Тарих шөлін қандыратын өзімен.  
  
Суреттерде қарттыққа да тұрақтап, 
Түсінді ол оңғанын өз ісінің. 
Онда жол бар, жұлдыз жолы, бірақта, 
Айлы түні рисорджименто қысының. 
 
* * *  
Батарейден не пайда, 
Қыстан қорғай алмаса. 
Қысқы қырау шеті  айда, 
Əйнекте із боп қалмаса. 
 
Нөсер деген төкті шын, 
Жауып тұр ол текке əлі. 
Сарқырама – көкке ұшу, 
Бұл балыққа тек мəлім. 
 
Шарап болса қоспасыз, 
Ол жүзімге белгілі. 
Қар мен жаңбыр қосылса, 
Бұршақ болар ендігі. 
 
Кəне, ұста, кетпе сен 
Семсер ұрмас құр текке. 
Жан алқымға жетпесе, 
Бас құлайды жүрекке.