«Вітчизняна наука: сучасний стан, актуальні проблеми та перспективи розвитку»

«Проблемы и перспективы развития науки в начале третьего тысячелетия в странах СНГ»
 
121 
 
 
 
розширення прав підприємств у галузі фінансово
-
економічної діяльності та відповідальності за своїми 
зобов'язаннями  перед  усіма  ланками  фінансово
-
кредитної  системи,  постачальниками  і  своїми 
працівниками,  значно  зростає  роль  своєчасного  і  якісного  аналізу  фінансового  стану  підприємств.  З 
його  допомогою  виробляється  стратегія  і  тактика  розвитку  підприємства,  обґрунтовуються  плани  й 
управлінські  рішення,  здійснюється  контроль  за  їх  виконанням,  виявляються  резерви  підвищення 
ефективності виробництва, оцінюються результати діяльності підприємства. Фінансовий стан –
 
один з 
найбільш  важливих  чинників  життєдіяльності  кожного  підприємства,  особливо  в  умовах  економічної 
кризи.  Фінансовий  стан  підприємства  –
 
це  комплексне  поняття,  яке  є  результатом  взаємодії  всіх 
елементів  системи  фінансових  відносин  підприємства,  визначається  сукупністю  виробничо
-
господарських  факторів  і  характеризується  системою  показників,  що  відображають  наявність, 
розміщення  і  використання  ресурсів.  Фінансовий  стан  підприємства  залежить  від  результатів  його 
виробничої,  комерційної  та  фінансово
-
господарської  діяльності.  Тому  кожен  суб'єкт  економічної 
діяльності,  незалежно  від  галузі  та  форми  власності,  не  повинен  нехтувати  потенційними 
можливостями збільшення прибутку фірми, які можна виявити тільки на підставі своєчасного аналізу 
фінансового  стану.  Тому  кожне  підприємство  обов'язково  розробляє  насамперед  свою  методику 
проведення  фінансового  аналізу,  яка  дасть  змогу  провести  повну  оцінку  фінансового  стану  з 
урахуванням відповідних факторів.
 
Фактори
,
 
які
 
можуть зумовити фінансову кризу на підприємстві, заведено поділяти
 
на зовнішні, 
або екзогенні (які не залежать від діяльності підприємства), та внутрішні, або ендогенні (що залежать 
від діяльності підприємства). До зовнішніх факторів відносять:
 
1. 
політичну нестабільність в країні, в якій розміщене підприємство;
 
2. 
значний рівень інфляції;
 
3. 
нестабільність фінансового ринку, господарського та податкового законодавства;
 
4. 
зниження купівельної спроможності населення;
 
5. 
фінансова криза в країні.
 
Внутрішні фактори:
 
6. 
низький рівень кваліфікації керівного персоналу;
 
7. 
низька якість менеджменту та маркетингу;
 
8. 
помилки в інвестиційній політиці;
 
9. 
дефіцит коштів для фінансування,
 
10. 
недосконалість виробничої структури управління.
 
Щоб попередити фінансову кризу підприємства слід завчасно виявити можливість її появи. Для 
цього необхідно, в першу чергу, провести дослідження показників реалізації продукції, адже зниження 
її  обсягу  є  першим  фактором,  що  повинен  спонукати  керівний  персонал  підприємства  виявити 
можливу  загрозу  фінансового  стану  та  чинники,  що  призвели  до  цього.  Така  тенденція  може  бути 
спричинена  світовою  фінансовою  кризою  (знижуються  доходи  зарубіжних  партнерів  по  бізнесу),  але 
це може бути й результатом зниження конкурентоздатності продукції конкретного підприємства.
 
Стабільність  фінансового  положення  підприємства  в  умовах  ринкової  економіки 
обумовлюється в чималому ступені його діловою активністю.
 
Аналізуючи  показники  ділової  активності  підприємства  ми  тим  самим  з'ясовуємо,  скільки 
чистого  доходу  припадає  на  1  грошову  одиницю  усіх  наявних  ресурсів,  своєчасно  виявляємо  їх 
зниження,  що  є  загрозливим  для  фінансової  стабільності  підприємства.  Для  покращення  становища 
насамперед  потрібно:  підвищити  ефективність  діяльності  підприємства  за  рахунок  прискорення 
обертання  ресурсів  і
 
скорочення  періоду  їх  обороту,  збільшення  числа  обертів  шляхом  скорочення 
періоду  виробництва  або  скорочення  періоду  обігу,  яке  в  свою  чергу  потребує  вдосконалення 
технології, модернізації і автоматизації виробництва.
 
Методика  аналізу  фінансового  стану  підприємств  США,  Франції  та  Японії  докладніше, 
порівняно  з  іншими,  характеризує  фінансовий  стан  і  може  застосовуватись
 
для  зовнішнього  аналізу 
суб'єктів  господарювання  в  Україні.  В  економіці  США  існує  близько  2  тисяч  різних  показників
 
оцінки 
фінансового стану компаній хоча на практиці для аналізу використовують близько 200 показників.
 
На відміну від нашої країни, де система звітних показників була переважно централізована, у 
країнах  з  розвинутою  ринковою  економікою  спецслужби  опрацьовують  у  галузі  досліджень  системи 
звітних показників, необхідних для здійснення ринкових відносин, результати цих робіт закріплюються 
в національних стандартах обліку і звітності.
 
Система  бухгалтерського  обліку  має  створювати  інформацію  не  тільки  для  внутрішнього 
контролю
 
І
 
прийняття  рішень  керівником  фірми,  а  и  для  оцінки  фінансового  стану  потенційно 
можливими  кредиторами.  Все  це  знайшло  відображення  в  міжнародних  стандартах  бухгалтерського 
обліку.
 
В окремих країнах поширені різні підходи до складання фінансових звітів, обумовлені  чинним 
законодавством  і  стандартами.  Але  це  не  є  перешкодою  для  оцінки  й  прийняття  рішень.  Більшість 
країн  з  ринковою  економікою  визнають  основні  цілі  та  ринкові  концепції  фінансових  звітів  згідно  з 
Міжнародним 
стандартом 
бухгалтерського 
обліку, 
оскільки 
це 
задовольняє 
потреби 
транснаціональних корпорацій та міжнародних фінансових ринків.
 
У 2000 році в Україні введено Міжнародний стандарт складання фінансової та бухгалтерської 
звітності  підприємств.  Досвіду  щодо  аналізу  та  планування  фінансової  документації
 
бракує,  тому 

122 
«Проблемы и перспективы развития науки в начале третьего тысячелетия в странах СНГ»
 
 
 
 
 
знайомство  з  окремими  положеннями  бухгалтерської  та  фінансової  звітності  країн  з  ринковою 
економікою становить особливий інтерес.
 
Стійкий  фінансовий  стан  підприємства  формується  в  процесі  всієї  його  виробничо
-
господарської  діяльності.  Тому  оцінку  фінансового  стану  можна  об'єктивно  здійснити  не  через  один, 
навіть найважливіший показник, а тільки за допомогою комплексу системи показників, що детально й 
усебічно характеризують господарське становище підприємства.
 
Важливе значення для підприємства
 
відіграє його майновий стан. Провівши оцінку майнового 
стану підприємства слід зазначити, наскільки зношені засоби і як часто вони оновлювались протягом 
останніх  років.  Застаріле  не  сучасне  обладнання  може  призвести  до
 
суттєвого  зменшення  обсягів 
виробництва
 
продукції
 
та  зниження  продуктивності  праці,  погіршення  якості  продукції.  Керівникам 
підприємств  слід  вживати  заходів  по  модернізації,  реконструкції,  заміні  чи  капітальному  ремонту 
основних засобів найближчим часом.
 
Ліквідність  підприємства  –
 
це  його  здатність  швидко  продати  активи  й  одержати
 
гроші  для 
оплати своїх зобов’язань.
 
Аналіз  ліквідності  здійснюється  шляхом  розрахунку  таких  показників  (коефіцієнтів):  покриття, 
швидкої  ліквідності,  абсолютної  ліквідності,  чистого  обігового  капіталу.  У  зв'язку  з  фінансовою 
нестабільністю  в  країні  і  світі  в  цілому  підприємство,  яке  піклується  про  своє  майбутнє,  вдається  до 
певних заходів прогнозування можливості банкрутства та пошуку резервів підвищення рентабельності 
виробництва і зміцнення комерційного розрахунку.
 
Підтвердити  чи  спростувати  ймовірність  банкрутства  може  аналіз  фінансової  спроможності 
підприємства за допомогою моделей Альтмана і Спрінтгейна.
 
Взявши  до  уваги  точки  зору  науковців  щодо  визначення  фінансового  стану  підприємства  як 
статичного  та  динамічного  поняття  можна  зазначити,  що  його  сутність  проявляється  як  у  статиці, 
тобто  на  певний  момент  часу,  так  і  в  динаміці,  тобто  в  характеристиці  діяльності  підприємства  у 
визначеному періоді. Пошук резервів, які можуть бути використані для покращення фінансового стану 
підприємства,  слід  проводити  шляхом  ґрунтовного  аналізу  всіх  складових  його  діяльності.  Основне: 
удосконалення  фінансового  стану  підприємства  можливе  за  рахунок  збільшення  вхідних  та 
зменшення вихідних грошових потоків.
 
Підвищення  розмірів  вхідних  грошових  потоків  можливе  за  рахунок:  збільшення  виручки  від 
реалізації  продажу  частини  непродуктивних,  або  з  низьким  коефіцієнтом  використання,  потужностей 
основних засобів, рефінансування дебіторської заборгованості тощо.
 
Отже, щоб запобігти банкрутству
 
слід вжити відповідних заходів щодо поліпшення стабільності 
роботи підприємства:
 

 
звернути увагу на управління активами;
 

 
знайти шляхи додаткового фінансування підприємства
 

 
позбутися
 
збиткової продукції і підрозділів;
 

 
розробити програму скорочення непродуктивних затрат:
 

 
оптимізувати моделі залучення і використання власного капіталу.
 
 
Література:
 
1. 
Бердар М.М. Фінанси підприємств –
 
К.: ЦУЛ, 2011.
 
2. 
Дем'яненко М.Л., Левченко Н.М. та ін. Фінанси підприємств: навч. посібник
 
для підготовки фахівців 
у вищих навч. закл
. 
–
 
К.: 2007.
 
3. 
Зятковський  І.В.  Фінанси  суб'єктів  господарювання  в  умовах  інституціальних  перетворень.  –
 
Т.: 
Економічна думка, 2006.
 
4. 
Непочатенко О.О. Фінанси підприємств –
 
К.: ЦУЛ, 2011.
 
5. 
Поддєгін А.М. та ін.. Фінанси підприємств: Підручник. –
 
К.: КНЕУ, 2006
. 
6. 
Філімоненков О.С. Фінанси підприємства –
 
К.: Алерта, 2009.
 
7. 
Череп А.В. Фінансова санація та банкрутство суб’єктів господарювання –
 
К.: Кондор, 2009.
 
 
 
Олена Шамкалович
 
(Донецьк, Україна)
 
 
ОСНОВНІ ЗАСОБИ: СУТНІСТЬ ТА КЛАСИФІКАЦІЯ
 
 
Одними  з  найважливіших  об’єктів  бухгалтерського  обліку  є  основні  засоби,  бо  саме  вони 
мають  велику  частку  в  активах  підприємства.  Крім  того,  основні  засоби  є  важливою  умовою 
функціонування  суб’єкта  господарювання,  тому  бухгалтерський  облік  повинний  забезпечувати 
систему  управління
 
якісною  інформацією  для  подальшого  вирішення  проблем  ефективного  та 
раціонального використання матеріальних активів.
 
Порядок  обліку  основних  засобів  у  сучасних  умовах  господарювання  має  низку  невирішених 
проблем,  серед  яких  потребує  уваги  визначення  економічної  сутності  та  їх  класифікація  згідно 
нормативним актам.
 

«Проблемы и перспективы развития науки в начале третьего тысячелетия в странах СНГ»
 
123 
 
 
 
Питаннями  щодо  обліку  основних  засобів  займаються  багато  провідних  вчених
-
економістів, 
зокрема  Бутинець  Ф.Ф.,  Войнаренко  Н.П.,  Войтенко  В.І.,  Голов  С.В.,  Білуха  М.Т.,  Завгородній  М.М., 
Лінник В.Г., Осадчий Ю.І., Пушкар М.С., Сопко В.В., Швець В.Г. та інші.
 
Мета дослідження –
 
уточнення сутності поняття «основні засоби» та їх класифікація, а також 
визначення особливостей трактування згідно П(С)БО 7, МСБО 16 та Податковим Кодексом.
 
Облік  основних  засобів  має  нормативно
-
правове  регулювання,  як  на  міжнародному,  так  і  на 
національному рівні.
 
Згідно  Положенням
 
(стандартам)
 
бухгалтерського
 
обліку
  7 
"Основні
 
засоби"
 
пункт
  4, 
основні 
засоби  –
 
матеріальні  активи,  які  підприємство/установа  утримує  з  метою  використання  їх  у  процесі 
виробництва/діяльності або постачання товарів, надання послуг, здавання в оренду іншим особам або 
для  здійснення  адміністративних  і  соціально
-
культурних  функцій,  очікуваний  строк  корисного 
використання (експлуатації) яких більше одного року (або операційного циклу, якщо він довший за рік) 
[5]. 
Міжнародний  стандарт  бухгалтерського  обліку  16  «Основні  засоби»  визначає,  що  основними 
засобами є матеріальні
 
об'єкти,
 
що
 
їх:
 
а)
 
утримують
 
для
 
використання
 
у
 
виробництві
 
або
 
постачанні
 
товарів
 
чи
 
наданні
 
послуг
 
для
 
надання
 
в
 
оренду
 
або
 
для
 
адміністративних
 
цілей;
 
б)
 
використовуватимуть,
 
за
 
очікуванням,
 
протягом
 
більше
 
одного
 
періоду
 [4]. 
Відповідно до Податкового Кодексу України, основні засоби –
 
матеріальні активи, у тому числі 
запаси  корисних  копалин  наданих  у  користування  ділянок  надр  (крім  вартості  землі,  незавершених 
капітальних інвестицій, автомобільних доріг загального користування, бібліотечних і архівних фондів, 
матеріальних  активів,  вартість  яких  не  перевищує  2500  гривень,  невиробничих  основних  засобів  і 
нематеріальних  активів),  що  призначаються  платником  податку  для  використання  у  господарській 
діяльності платника податку, вартість яких перевищує 2500 гривень і поступово зменшується у зв'язку 
з фізичним  або моральним зносом та очікуваний  строк корисного використання (експлуатації) яких з 
дати введення  в експлуатацію становить понад  один  рік (або  операційний  цикл, якщо він довший за 
рік) 
[6]. 
Поняття
 
«основні
 
засоби»
 
має
 
неоднозначне
 
трактування,
 
що
 
зумовлює
 
вчених
-
економістів
 
досліджувати
 
цей
 
термін
 
з
 
різних
 
сторін.
 
Бутинець
 
Т.
 
А.,
 
у
 
результаті
 
свого
 
дослідження,
 
зробила
 
висновки
 
щодо
 
трактування
 
основних
 
засобів
 
з
 
економічної
 
точки
 
зору:
 
«
 
…основні
 
засоби
 
розглядаються
 
як
 
вкладений
 
капітал,
 
і,
 
відповідно,
 
повинні
 
обліковуватися
 
за
 
собівартістю
 
і
 
їх
 
можна
 
прирівняти
 
до
 
витрат
 
майбутніх
 
періодів
 
(динамічний
 
баланс);
 
основні
 
засоби
 
розуміються
 
як
 
ресурс,
 
що
 
знаходиться
 
на
 
підприємстві
 
(статичний
 
баланс)»
 [1]. 
Більш
 
розширене
 
тлумачення
 
цього
 
поняття
 
наводить
 
Довгалюк
 
Н.
 
В.,
 
що
 
визначає
 
основні
 
засоби
 
як
 
матеріальні
 
активи
 
підприємства
 
будь
-
якої
 
форми
 
власності,
 
що
 
неодноразово
 
задійснюються
 
у
 
виробничих
 
циклах
 
та
 
зберігають
 
свою
 
натуральну
 
форму,
 
переносячи
 
свою
 
вартість
 
на
 
вироблену
 
продукцію
 
частинами,
 
строк
 
використання
 
яких
 
перевищує
 
один
 
рік
 
(операційний
 
цикл).
 
Основні
 
засоби
 
призначені
 
для
 
експлуатації
 
самим
 
підприємством,
 
для
 
надання
 
в
 
оренду
 
іншим
 
фізичним
 
чи
 
юридичним
 
особам,
 
що
 
в
 
сукупності
 
дає
 
змогу
 
одержувати
 
економічну
 
вигоду
 
для
 
підприємства
 [2, 
с.
 20]. 
Досить
 
цікаве
 
дослідження
 
у
 
своїй
 
роботі
 
провів
 
Кузьмін
 
Д.
 
Л.
 
Він
 
відмітив,
 
що
 
після
 
скасування
 
поняття
 
“основні
 
фонди”
 
поняття
 
“основних
 
засобів”
 
набуває
 
у
 
будь
-
якому
 
випадку
 
уречевленої
 
форми,
 
що
 
не
 
суперечитиме
 
його
 
значенню,
 
тому
 
під
 
основними
 
засобами
 
слід
 
розуміти
 
фактично
 
наявні
 
основні
 
засоби
 
виробництва
 
та
 
вартісне
 
їх
 
відображення
 
в
 
обліку
 [3]. 
Таким
 
чином,
 
неузгодженість
 
визначень
 
поняття
 
«основні
 
засоби»
 
зумовлює
 
різні
 
підходи
 
до
 
класифікації
 
цього
 
об’єкту
 
обліку.
 
Класифікація
 
основних
 
засобів,
 
згідно
 
П(С)БО
  7 
та
 
Плану
 
рахунків
 
бухгалтерського  обліку 
України  на  основі  Наказу  Міністерства  фінансів  України  №291  в
i
д  30.11.99р
., 
визначає
 
такі
 
основні
 
засоби,
 
як:
 
земельні
 
ділянки,
 
капітальні
 
ділянки
 
на
 
поліпшення
 
земель,
 
не
 
пов’язані
 
з
 
будівництвом,
 
будівлі,
 
споруди
 
та
 
передавальні
 
пристрої,
 
машини
 
та
 
обладнання,
 
транспортні
 
засоби,
 
інструменти,
 
прилади,
 
інвентар
 
(меблі),
 
тварини,
 
багаторічні
 
насадження
 
та
 
інші
 
основні
 
засоби
 [8]. 
Класифікація  груп  основних  засобів  та  інших  необоротних  активів  і  мінімально  допустимих 
строків їх амортизації наведені у п. 145.1 Податкового кодексу:
 

 
Група 1 –
 
земельні ділянки;
 

 
Група 2 –
 
капітальні витрати на поліпшення земель, не пов'язані з будівництвом
; 

 
Група 3 –
 
будівлі, споруди, передавальні пристрої;
 

 
Група 4 –
 
машини та обладнання;
 

 
Група 5 –
 
транспортні засоби;
 

 
Група 6 –
 
інструменти, прилади, інвентар (меблі);
 

 
Група 7 –
 
тварини;
 

 
Група 8 –
 
багаторічні насадження;
 

 
Група 9 –
 
інші основні засоби;
 

 
Група 10 –
 
бібліотечні фонди;
 

 
Група 11 –
 
малоцінні необоротні матеріальні активи;
 

124 
«Проблемы и перспективы развития науки в начале третьего тысячелетия в странах СНГ»
 
 
 
 
 

 
Група 12 –
 
тимчасові (не
 
титульні) споруди;
 

 
Група 13 –
 
природні ресурси;
 

 
Група 14 –
 
інвентарна тара;
 

 
Група 15 –
 
предмети прокату;
 

 
Група 16 –
 
довгострокові біологічні активи 
[6]. 
Крім  того,  основні  засоби  за  функціональним  призначенням  та  видом  діяльності  (виробнича, 
комерційна, банківська
) 
поділяються на класи виробничих та невиробничих засобів.
 
Згідно  зі  спеціальною  класифікацією  основні  засоби  поділяються  за
 
галузями  народного 
господарства: промисловість, будівництво, сільське господарство, транспорт, зв’язок тощо
. 
Значну  роль  має  класифікація  основних  засобів  за  належністю  до  підприємства:  власні  й 
орендовані 
[9]. 
Таким  чином,  дослідження  показує  розбіжність  у  бухгалтерському  та  податковому 
законодавстві щодо визначення поняття «основні засоби» та класифікації: у Податковому кодексі для 
оподаткування використовують лише матеріальні активи, тобто виробничі «основні засоби», а П(С)БО 
7 включає як виробничі, так і невиробничі основні засоби. Тобто П(С)БО 7 «Основні засоби» трактує 
поняття  набагато  ширше,  ніж  Податковий  кодекс,  а  не  чітке  визначення  поняття  та  класифікації 
«основних  засобів»  призводить  до  підміни  у  бухгалтерському  обліку  податковими  термінами,  що 
спричиняє труднощі в обліку основних засобів на практиці 
[7]. 
На основі аналізу нормативних документів та наукових розробок
 
можна зробити висновки, що 
при сучасних умовах господарювання виникає проблема обліку основних засобів на підприємстві. Це 
підтверджує  розбіжність  у  нормативно
-
законодавчих  актах  П  (С)БО  7,  МСБО  16  та  Податковому 
кодексі щодо трактування поняття «основні засоби» та їх класифікація. Тому для узгодженості понять 
слід удосконалювати нормативно
-
законодавчу базу цього об’єкта на підприємстві.
 
 

жүктеу/скачать 5 Mb.

Достарыңызбен бөлісу: