Өзi қадай көрсетiп тұрғанындай, ең алдымен, шұрайлы тiл.
Ол
үшiн кестелi тiл жоқ жерде көркем шығарма
да жоқ. Өз еңбектерiнде де зерек ой мен зерлi тiл ұдайы жарасым тауып отырады. Сондай
-
ақ, шұрайлы тiлмен
зерленген жанды суреттер, суреткердiң көркемдiк елегiнен сүзiлiп шыққан сом образдар, сол образдар бiтiмiнен
туындап жатқан соқталы тартыс
,
шынайыда шымыр сюжет, он саққа жүгiрген оқиғаларды жiпсiз байлап тұратын
ұтымды композиция, қаламгердiң қасиеттi тұғырындай авторлық позиция, мiне, Нұрқатов–әдебиеттанушының
көркемдiктi бағалар критерий
-
таразысы.
А.Нұрқатовтың дүниеге келуiнiң 50 жылдығына орай жазған мақаласында ғалым Т.Кәкiшев оның қазақ
әдебиеттану ғылымы тарихындағы орнына әсiре бояусыз, әдiлеттi баға бередi: «Айқын Нұрқатов –
қазақ әдебиетiнiң
өркендеубарысындағы бiр қиынкезеңде
қалам жебеп, қатарға қосылған дарын. Сол кездегi жалпыәуен
-
сарыны кейбiр
мақалаларынан аңғарылып қалғанымен, кейiнгi кезде Айқын әдебиет сыны арқылы өзiнiң өнерпаздық дарын
-
қуатын
бар ажар
-
көркiмен таныта бiлдi». Осы тұста даралай көрсетiлген тiркестерге зейiн аударып, мәнiн түсiнiп алған дұрыс
болмақ. Себебi –
А.Нұрқатов еңбектерiнiң мән
-
маңызын дұрыс бағамдау үшiн ол өмiр кешкен кезеңнiң қайшылықты
сипатын, сол кезең талаптарының қазiргi талаптардан өзгешелiгiн, өзiндiк ерекшелiктерiн танып
-
бiлгенiмiз жөн.
Айқын Нұрқатовтың азаматтық саналы ғұмырының басталуы Ұлы Отан соғысының соңғы жылдарымен
орайласып келедi. Жеңiмпаз елдiң перзентi ретiнде балаң бозбаланың бойында кеңестiк патриотизмнiң, коммунистiк
партияға деген кiршiксiз сенiмнiң қалыптасуы да заңды құбылыс.
Адам –
қоғамдық
орта жемiсi. Қоғамнан тыс өнер де, өнерпаз тұлға да болмақ емес. Қоғамдық сананың
болмысты тану пiшiндерiнiң бiрiне саналатын әдебиет те қоғамдық
-
саяси өмiр талаптарына жауап беруге тиiс болды.
Осы кезеңдегi руханият туындыларында ұшырасатын қателiк
-
кемшiлiктердiң сырын да осы тұрғыдан түсiнген жөн.
Сондықтан да «партияның тарихи ХХ сьезiне дейiнгi аралықта көркемдiк дамудың даңғыл жолын айқындау
барысында ұтымды iзденiстер мен табыстар кейбiр реттерде «бiрыңғай ағым» мен космополиттік көзқарастардың
зиянды сырларын әшкерелеулер арқылы жүзеге асты, анда
-
санда артық сiлтеп, кем алған кез де жоқ емес», –
деген
профессор Т.Кәкiшев пiкiрiнiң аталмыш жылдар тумасы ретiнде Айқын Нұрқатов еңбектерiне де тiкелей қатысы бар.
Шығармашылық жолы сыннан басталып, парасатты зерттеулерге ұласқан Айқын Нұрқатов әлемiнде
тағылымды үрдiс көп. Сыншы
-
ғалымның еңбектерiн түгелдей қамтып, жан
-
жақты толымды пiкiр айту –
келер
күндердiң еншiсi.
Пайдаланылған әдебиеттер:
1.
Нұрқатов А. Идея және образ. –
Алматы: Жазушы, 1962.
2.
Нұрқатов
А. Мұхтар Әуезов творчествосы. –
Алматы: Жазушы, 1965.
3.
Нұрқатов А. Абайдың ақындық дәстүрі. –
Алматы: Жазушы, 1966.
Тетяна Гаврилова
(Харків, Україна)
РИТОРИКА –
НАУКА ПРО КРАСНОМОВСТВО
За сучасних умов зростають вимоги до якості підготовки фахівців вищої школи. Випускнику вузу необхідно
володіти фундаментальними знаннями, високою майстерністю, усебічною загальною культурою. Невід’ємним
компонентом професійного фаху студентів слід вважати ораторську майстерність.
Показники культури будь
-
якої освіченої людини − це правильна й красива мова, уміння переконувати інших в
істинності своєї думки, здатність до коректної участі в дискусії. Варто згадати, що спілкування − це двосторонній
процес: люди розуміють і сприймають того, хто сам уміє слухати та одночасно відчувати, як його промова та вислови
сприймаються іншими.
Уміння розуміти та переконувати, слухати та чути дається не тільки від природи або працею самовиховання.
Воно досягається також і спеціальним навчанням, оволодінням цілою системою мовленнєво
-
розумових операцій,
котрим навчали всіх культурних людей з найдавніших часів. Ця система була створена давньогрецькими філософами
-
риторами й отримала назву риторика. Отже, риторика − це наука, що вивчає теорію красномовства [ 1, с. 6 ].
Стародавня дисципліна риторика була надовго майже забута. Її відродження (сер. ХХ ст.) пов'язане з потоком
інформації, який охопив сучасну людину.
Керуючись гуманістичними ідеями, Україна теж, як й інші держави, намагається дбати про людину як найвищу
цінність, про її освіту й розвиток. У цих намірах і діях можна використати освітньо –
виховні надбання риторичної науки
від найдавніших часів і до наших днів [ 2, с.3 ].
Живе словесне спілкування − це наука й мистецтво. В об'єднанні одного та іншого, тільки так, можливе
процвітання частини культури, яка називається ораторським мистецтвом. Із цього може виникнути питання, чим же
відрізняється ораторська майстерність від красномовства?
А. Ф. Коні –
видатна людина свого часу, визначав красномовство як «дар слова, хвилюючий та захоплюючий
слухачів красою форми, яскравістю образів і силою влучних виразів. Ораторське мистецтво − це вміння говорити
правильно, грамотно, переконливо». Красномовство − природний дар, а ораторська майстерність − це мовна
діяльність, якою можна оволодіти, навіть якщо в людини немає для цього особливих даних. Варто згадати відомі
слова Цицерона: «Поетом народжуються, а оратором стають». Багатий запас активної лексики, прекрасний голос,
жвава мова ще не означають, що людина володіє технікою виступу [ 3 ].
Загальна практика оволодіння професійною ораторською майстерністю поступово стає невід'ємним
елементом вивчення у вищих навчальних закладах. До них у першу чергу відносяться різні соціальні професії:
дипломатія, юриспруденція, педагогіка, медицина, психологія, торгівля
й т. ін. При підготовці цих спеціалістів курс
риторики повинен бути обов'язковим.
Але, на жаль, не всі студенти сприймають цю дисципліну за важливу. Якщо б усі студенти та учні навчальних
закладів країни хоча б малою мірою оволоділи риторикою як навчальною дисципліною, то загальний показник
культури в Україні піднявся б за рахунок того, що логічність, стислість відповіді та гідність людини, що відповідає в
«Проблеми та перспективи розвитку науки на початку третього тисячоліття у країнах Європи та Азії»
363
момент промови, підкреслили б знання ним предмета, володіння ситуацією, знання основ теорії та практики заданого
питання, навіть загальний світогляд мовця.
Напевно, наша свідомість не зводиться до слів, але донести до інших свої побажання, емоції та думки можна
тільки за допомогою слова. Мова фіксує наші знання про світ і дає змогу проявляти своє ставлення до нього. Також
вона є основним засобом спілкування людей.
Риторичне слово здавна вживається не тільки в політиці, суді чи офіційних сферах. Без риторики тією чи
іншою мірою не може обійтися жоден фаховий спеціаліст у кожній сфері. Чим більше розвинене суспільство, тим
більше в ньому цінується вміння володіти словом. Мав рацію Аристотель, коли стверджував, що дар мовлення має
характер загальності й виявляється в найрізноманітніших обставинах.
Риторика − комплексна наука, тобто її місце − на стику, пересіченні, причому багаторівневому ряду наук
(етики, філософії, логіки, психології, медицини, лінгвістики, сценічної майстерності). Інакше, риторика начебто вбирає
в себе з інших наук такі змістовні компоненти, які в системі визначають риторику як науку про закони ефективної
мисленнєво –
мовленнєвої переконуючої діяльності. Причому кожний компонент, пересікаючись та взаємодіючи з
іншими, наповнюється якісно новим, перетвореним змістом, ніж це було в складі тієї чи іншої науки. Таким чином,
риторика − це не просто сума різних змістовних компонентів, а наука, яка органічно інтегрує в собі необхідні знання [
4 ].
У науці про риторику вчені виділяють дві галузі: загальну риторику й приватну.
Предметом загальної риторики є загальні закономірності мовної поведінки (у різних ситуаціях) та практичні
можливості використання їх для того, щоб мова булла ефективною.
Загальна риторика містить такі розділи:
1. Риторичний канон.
2. Публічний виступ (ораторія).
3. Ведення спору.
4. Ведення бесіди.
5. Риторика повсякденного спілкування.
6. Етнориторика.
Розглянемо кожний з цих розділів.
Риторичний канон
− це система спеціальних знаків і правил, які беруть свій початок ще в стародавній
риториці.
Ораторія, або теорія й практика публічної промови − особливий розділ риторики, який має дуже важливе
значення. Адже вільне володіння словом обов'язкове для людини, яка бажає відстояти свою точку зору публічно,
схилити аудиторію на свій бік.
Теорія і мистецтво ведення спору
− це теж галузь риторики. У демократичному суспільстві існує безліч думок
з питань, які стосуються життя окремої людини та суспільства в цілому.
Ведення бесіди
також вивчає загальна риторика. Тим, хто бажає пізнати причини нерозуміння людей один
одним, засвоїти фактори успіху, хто хоче навчитися правильно визначати стратегію
та тактику розмови (будь
-
якої
розмови –
і світської, і ділової), риторика дасть необхідні практичні рекомендації.
Риторика повсякденного спілкування
дає знання про мовленнєву поведінку людей у їх побутовому,
повсякденному, «домашньому» житті.
Етнориторика
вивчає національно
-
культурні відмінності мовної поведінки людей.
Приватні риторики вивчають особливі галузі, які називають сферами «підвищеної мовної відповідальності»,
тому що в них людина відповідає за свою мовну поведінку, за вміння або невміння володіти словом надзвичайно
велике [ 5, с. 11 –
12 ].
Сучасні керівництва з ораторського мистецтва вказують на ті ж властивості особистості оратора, що й античні
джерела:
1. Чарівність
2. Артистизм
3. Упевненість
4. Дружелюбність
5. Щирість
6. Об'єктивність
7. Зацікавленість, захопленість.
Розглянемо наведені властивості.
Чарівна людина
та, яка вміє бути сама собою, уміє відмовитися від чужого.
Артистизм
− це вміння спілкуватися з оточуючими активно та з ігровою установкою, дотримуючись при
цьому почуття міри.
Упевненість. У ситуації невимушеної бесіди, коли співрозмовники знайомі, рівні за статусом, коли немає
ніяких офіційних ознак, право на мову отримує то один з них, то інший.
Дружелюбність. Це одна з основних умов успіху спілкування та дієвості мови. Розмовляючи з людиною,
намагайтесь розгледіти хоча б одну рису, яка вам імпонує, навіть якщо в цілому людина вам несимпатична.
Щирість. Щодо публічної промови щирість називають «ораторською чесністю».
Об'єктивність. Чим повніше й доречливіше ви зможете показати, чому саме ваша думка правильна, тим
більший ефект матиме виступ.
Зацікавленість. Без цієї властивості оратора навіть добре побудований виступ, прекрасно продумана бесіда
втрачають усякий сенс і не рятують слухачів від нудьги [ 5, 19 –
21 ].
Отже, сучасна риторика як наука переконання засобами мови виходить далеко за межі публіцистичних
промов. Вона має широке застосування в найрізноманітніших ситуаціях мовного спілкування як усього соціуму, так й
окремих мовців. Традиційно риторику сприймають як науку про красномовство. Однак у сучасному мовознавстві
з'явилося й поняття «дискурсивна риторика», тобто риторика дискурсу як щоденного мовного спілкування в соціумі.
Саме така риторика має перспективу широкого застосування в сучасному українському суспільстві, тому що вона з
риторики красномовства транспортує технологічний апарат побудови висловлювань і текстів для мовного спілкування
на щодень у різних сферах життя.
364
«Проблеми та перспективи розвитку науки на початку третього тисячоліття у країнах Європи та Азії»
Сприймаючи мову просто як засіб спілкування, ми, на жаль, спрощуємо і мову, і мовну свідомість, і свій
мовний образ, тому що забули, що мова − це дар розуму й серця, яким треба користуватися майстерно, по
-
мистецькому. Залежно від того, «що» говорити й «кому». Риторика відповідає на питання, «як» говорити, «для чого»
і «де».
Щоб володіти чиєюсь свідомістю,
потрібно спочатку опанувати себе, навчитися керувати своїми думками та
почуттями. За допомогою риторики людина може навчитися грамотно й гарно будувати свій виступ перед людьми, що
у свою чергу допоможе їй досягти успіху в житті.
Отже, виступаючи публічно, людина виражає, утверджує себе, одночасно впливаючи на інших.
Красномовство –
це сила, за допомогою якої вдається впливати на світ, змінювати його, реалізувати власну волю.
Література:
1.
Дьяченко О.В. Риторика: навч. посіб / О. В. Дьяченко, Н. Є. Каменська, О. В. Кузьміна –
Санкт
-
Петербург: СПбДУ
ІТМО, 2005. –
82 с.
2.
Мацько Л.І. Риторика: навч. посіб/ Л. І. Мацько, О. М. Мацько − К.: Вища школа, 2003. –
118 с.
3.
Іванкіна Н.Н. Культура судової мови: навч. посіб / Н. Н. Іванкіна − М.: БЕК, 1995. –
334 с.
4.
Сагач Г. М. Риторика: підручник / Г. М. Сагач − К: Ін юре, 2000. –
567 с.
5.
Анісімова Г. В. Риторика: навч. посіб/ Г. В. Анісімова –
Владивосток: ДСДУ, 2004. –
73 с.
Науковий керівник:
кандидат філологічних наук Скорбач Тетяна Василівна.
Галина Жукова
(Гомель, Беларусь)
ПЕРЕВОД АВТОРСКИХ НЕОЛОГИЗМОВ В ПОЭТИЧЕСКИХ ПРОИЗВЕДЕНИЯХ
Перевод текстов представляет определенную трудность, и связано это не только с пониманием содержания
оригинала, но и с необходимостью поиска и нахождения лексических соответствий для иностранных слов и
словосочетаний. Проблема заключается в том, что во многих случаях точные соответствия для иностранных слов
среди русских лексических единиц отсутствуют, и переводчику всякий раз приходится создавать свой вариант
перевода, как бы делая заявку на создание нового термина.
Данная статья посвящена исследованию актуальной проблемы перевода разряда безэквивалентных
единиц, которые называются авторскими неологизмами.
Особенности перевода авторских неологизмов будут рассмотрены на примере стихотворений Евгения
Евтушенко.
Как известно, автор писал и на русском и на английском, что значительно упрощает наш анализ.
Актуальность данного исследования состоит в том, что перевод неологизмов в поэтических произведениях
практически не исследуется.
Процесс перевода авторских неологизмов с одного языка на другой включает в себя два этапа: уяснение
значения неологизма, принимая во внимание его структуру и контекст, и перевод (передача) неологизмов средствами
ПЯ. В данной статье мы остановимся на рассмотрении второго этапа процесса перевода неологизмов, а именно
способов передачи значения неологизмов средствами переводного языка.
В ходе межъязыковых контактов был выработан ряд путей передачи неологизмов: калькирование,
описательный перевод, лексическая трансформация, семантическая трансформация.
Калькирование.
Среди собственно переводных способов в отдельную ветвь выделяется калькирование –
это способ перевода лексической единицы оригинала путем замены ее составных частей –
морфем или слов их
лексическими соответствиями в переводящем языке, которое занимает промежуточное положение между полностью
переводимыми и беспереводными способами передачи неологизмов. «Беспереводность» калькирования
проявляется в сохранении неизменной внутренней формы слова. Калькирование предполагает существование
двусторонних межъязыковых соответствий между элементарными лексическими единицами, которые и
используются в качестве «строительного материала» для воссоздания внутренней формы заимствованного или
переводимого слова [1,
c. 78].
К примеру, в стихотворении Евтушенко «
Again a meeting
», написанном им на английском языке, слово
«
helmhold
» состоит из «
helm
» и «
hold
», которые по отдельности могут быть переведены как «руль» и «владение»,
таким образом, при их сложении получается «рулевладение».
Приведём другой пример из произведения Евтушенко на русском языке:
Меня все обвиняли в себялюбье
,
лжеоптимизма
наглых торгашей.
«Лжеоптимизм»
–
состоит из «лже» и
«оптимизм», таким образом, перевод на английский язык будет
«
peroptimism
» или
«
false optimism
»; «себялюбье» может быть переведено способом калькирования, как
«
selflove
».
В том же стихотворении «
Again a meeting
» находим неологизм «
co-lying
»:
Again a meeting, noisy, dying,
half colloquium,
half co-lying.
«
Co-lying
» переводится с помощью поморфемного
калькирования на русский, как
«сообманывание».
Калькирование широко используется при переводе авторских неологизмов Евгения Евтушенко на русский
язык. Преимуществом приема калькирования являются краткость и простота получаемого с его помощью
эквивалента и
его однозначная соотнесенность с исходным словом, доходящая до полной обратимости
соответствия. Хотя эквиваленты
-
кальки «страдают» буквализмом, краткость и потенциальная терминологичность
делает их весьма привлекательными для использования в авторских произведениях.
«Проблеми та перспективи розвитку науки на початку третього тисячоліття у країнах Європи та Азії»
365
Следующий способ перевода неологизмов –
описательный (разъяснительный) перевод.
Описательный
перевод –
это лексико
-
грамматическая трансформация, при которой лексическая единица исходного языка,
заменяется словосочетанием, эксплицирующим ее значение.
Другими словами, описательный перевод состоит в передаче значения слова при помощи более или менее
распространенного объяснения. Этот способ можно применять как для объяснения значения в словаре, так и при
переводе неологизмов в конкретном произведении. Например, авторский неологизм Е. Евтушенко «обшептала»
переводчик передал способом разъяснительного (описательного) перевода как
she talked my head off whispering:
Но, как волчонок загнанный, одна
она в слезах мне щеки обшептала
,
But, like a hunted down wolf, forlorn,
she talked my head off whispering in tears,
Рассмотренный на данном примере способ описательного перевода мы называем объяснительным,
поскольку в эквиваленте как бы объясняются существенные элементы значения переводимого слова.
Объяснительный перевод стоит ближе к толкованию слова, но он всё же остается переводом и пригоден для
использования в реальном тексте и даже в стихотворении, несмотря на его громоздкость. Однако даже при
оптимальном подборе объяснительного эквивалента ему присущи такой недостаток, как многословность [2,
c. 91].
Этот способ считается весьма громоздким и неэкономным. Поэтому не всегда возможно применить его при
переводе текстов, особенно стихотворений. Хотя в переводе одного из стихотворений Евгения Евтушенко с
английского языка слово «
paper-thin ice
»
переведено как «лёд, тонкий, как лист бумаги»
,
следует отметить, что
данный способ не распространен при переводе неологизмов, встречающихся в стихотворениях.
Следующий способ перевода неологизмов –
лексическая трансформация
.
Лексические трансформации
имеют место в случае замены отдельных конкретных слов или словосочетаний исходного языка словами пли
словосочетаниями языка перевода, которые не являются их прямым словарным соответствием.
Самым распространенным видом лексических трансформаций являются замены. К лексическим заменам
принято относить приемы конкретизации
,
генерализации
и нейтрализации
[3, c. 18].
Конкретизация
представляет собой замену слова или словосочетания исходного языка с более широким
значением на слово или словосочетание переводящего языка с более узким значением. Данный приём
использовался при переводе авторского неологизма Е. Евтушенко «снеги»
на английский язык как
«
Достарыңызбен бөлісу: |