Визначення та епідеміологія
жүктеу/скачать 352,45 Kb. Pdf көрінісі
|
| ліКуВання
Важливою складовою успішного лікування СН є певні режимні заходи, що включають обмеження вживання рідини і солі, контроль маси тіла та діуре- зу на фоні проведення активної діуретичної терапії, що може включати як монотерапію, так і комбіна- цію різних груп препаратів [4, 62]. Обмеження фі- зичної активності є обов’язковим у веденні хворих, особливо в гострий період міокардиту, адже нині ві- домо, що фізичні навантаження можуть призводити до стимуляції реплікації вірусу в міокарді та актива- ції симпато-адреналової системи, результатом чого є збільшення вираженості запального ушкодження серцевого м’яза [71]. Також пацієнтам з міокарди- том необхідно проводити санацію вогнищ хроніч- них інфекцій за їх наявності та уникати переохоло- дження і контактів з особами, які мають гострі рес- піраторні вірусні інфекції. Призначення терапії хронічної СН згідно із су- часними рекомендаціями, що включає інгібітори АПФ, а при їх непереносимості — блокатори ре- цепторів ангіотензину, та блокатори β-АР із титра- цією доз до цільових або максимально переноси- мих, є основним підходом у лікуванні хворих на міо- кардит зі зниженою ФВ ЛШ і його дилатацією [62]. При недостатній ефективності і збереженні симп- томів СН на фоні максимально переносимих або цільових доз цих препаратів до лікування додають спіронолактон або еплеренон. У пацієнтів із синусо- вим ритмом у разі неадекватного контролю частоти серцевих скорочень (ЧСС ≥ 70 уд./хв) на фоні при- йому цільових або максимально переносимих доз блокаторів β-АР за наявності ФВ ЛШ ≤35% до ліку- вання додають івабрадин, а при постійній формі фі- бриляції передсердь можливе застосування дигок- сину [62]. Також у хворих на хронічну СН на сьогод- ні доведено ефективність застосування комбінації сакубітрилу і валсартану, яка є альтернативою інгі- біторам АПФ [4, 71]. Антиаритмічні препарати, антикоагулянти, іно- тропні агенти, імплантація штучного водія ритму та/ або кардіовертера-дефібрилятора, кардіоресинх- ронізувальна терапія призначаються за наявності відповідних показань, однак їх застосування не має певної специфіки для хворих на міокардит [4]. За наявності тяжкої резистентної до лікування СН розглядають питання про проведення кардіо- ресинхронізувальної терапії у пацієнтів із ФВ ЛШ <35% з повною блокадою лівої ніжки пучка Гіса або шириною комплексу QRS ≥150 мс [62]. Патогенетична терапія За даними нещодавнього метааналізу, прове- деного за медичними базами Medline, Embase, Cochrane та Chinese Biomedical Literature Database, у 342 хворих, які отримували імуносупресивну те- рапію, встановлено достовірно краще відновлен- ня ФВ та кінцево-діастолічного розміру ЛШ, однак цей ефект не був достатньо стійким і не чинив до- стовірного впливу на частоту трансплантацій серця і показник виживання [49]. Вважається, що імуно- модифікуюча та імуносупресивна терапія у хворих на міо кардит може застосовуватися для відновлен- ня ФВ ЛШ та зменшення його порожнини, особли- К Л І Н І Ч Н І Н А С Т А Н О В И У к р а ї н с ь к и й р е в м а т о л о г і ч н и й ж У р н а л • № 3 ( 8 5 ) • 2 0 2 1 9 во в разі недостатньої ефективності стандартної терапії СН, однак необхідні подальші дослідження. Показанням до призначення імуносупресивної терапії при ГМ є тяжкий перебіг, що характеризу- ється наявністю як мінімум 4 ознак із нижче пере- лічених [2, 4]: жүктеу/скачать 352,45 Kb. Достарыңызбен бөлісу:
|