• ізольований;
• дифузний.
ІV. Характер перебігу:
• легкий;
• середньої тяжкості;
• тяжкий.
V. Ускладнення:
• периміокардит;
• порушення серцевого ритму і провідності,
тромбоемболії та ін.
VI. СН І–III стадія, I–IV ФК (NYHA):
• зі збереженою ФВ ЛШ;
• зі зниженою ФВ ЛШ.
діагностиКа Симптоми та клінічні прояви Типові симптоми у пацієнтів із ГМ включають
біль у грудях (85–95% випадків), задишку (19–49%
випадків), втому, серцебиття та синкопальні стани
(до 6% випадків) [8, 18]. У 65% хворих відмічаєть-
ся лихоманка, в той час як частота розвитку інших
симптомів продромального періоду захворювання,
які включають клінічні прояви застуди, шлунково-
кишкові розлади, закладеність горла, інфекції рес-
піраторного тракту, в гостру стадію захворювання
варіює в межах 18–80% [48].
В одному з останніх регістрів ГМ, що включив
443 пацієнти, у 26,6% обстежених виявлено систо-
лічну дисфункцію ЛШ, шлуночкові порушення рит-
му або кардіогенний шок, при цьому фульмінантний
перебіг міокардиту встановлено у 8,6% хворих [8].
З іншого боку, в більшості випадків (73,4%) подіб них
ускладнень не задокументовано, однак хворі скар-
жилися на біль у ділянці серця (97%), що супрово-
джувався елевацією сегмента
ST в 62,3% випад-
ків, причому серед цих хворих за 5-річний термін
спостереження не зареєстровано жодного випад-
ку кардіальної смерті або транс плантації серця [8].
При зборі анамнезу у пацієнтів із підозрою на ГМ
необхідно особливу увагу приділяти зв’язку клінічної
симптоматики з нещодавнім прийомом лікарських
засобів (антибіотиків, клозепіну, інгібіторів імунної
відповіді та ін.), токсичних речовин (кокаїн, амфе-
тамін), різноманітними інфекціями та інвазіями, зо-
крема гельмінтозами.
У 2013 р. Робочою групою із захворювань міо-
карда та перикарда Європейського товариства кар-
діологів було введено поняття «клінічно підозрю-
ваного міокардиту», діагностика якого ґрунтується
на наявності клінічних проявів і діагностичних кри-
теріїв (
табл. 2)
[18].
Лабораторні дослідження При підозрі на наявність ГМ рекомендованими
лабораторними тестами є визначення біомаркерів
кардіального некрозу (високочутливий тропонін,
креатинкіназа-МВ). Водночас кореляційний зв’язок
між підвищенням рівня тропоніну та розвитком дис-
функції міокарда має слабку силу [18]. Слід врахо-
вувати, що у хворих на ГМ та гострий перикардит
часто відмічають приблизно однакові скарги і під-
вищення рівнів високочутливих тропонінів, що є ді-
агностичною ознакою на користь саме міокарди-
ту. До інших лабораторних тестів, які зазвичай ви-
користовують у діагностиці ГМ, відносять маркери
запалення, зокрема, С-реактивний білок є пози-
тивним у 80–90% випадків [16]. Швидкість осідан-
ня еритроцитів (ШОЕ) також зростає та може за-
стосовуватися для обстеження пацієнта із ГМ,
проте в невідкладних випадках використання цьо-
го методу є невиправданим [16]. Стійке підвищен-
ня ШОЕ часто є свідченням наявності асоційованої
ауто імунної патології. Оцінка лейкоцитарної фор-
мули дозволяє виявити еозинофілію — одну з ознак
еози нофільного міокардиту (ЕМ). Серологічний та
вірусологічний аналіз периферичної крові є мало-
інформативним [15].
Визначення наявності вірусів методом ПЛР в се-
креті дихальних шляхів та фарингеальному мазку
має доцільність для ідентифікації тропних респіра-
торному тракту збудників (грип, коронавірус та ін.),
які також можуть бути тригерами ГМ [8]. Оцінка ти-