«Вітчизняна наука: сучасний стан, актуальні проблеми та перспективи розвитку»

«Проблемы и перспективы развития науки в начале третьего тысячелетия в странах СНГ»
 
87 
 
 
 
Управление 
трудовыми 
ресурсами 
представляет 
собой 
сознательный, 
сложный, 
многофакторный процесс, характеризующийся специфическими особенностями и закономерностями, 
системностью и завершенностью.
 
За  последние  годы  в  Украине  пытаются  изменить  устаревшую  концепцию  управления 
персоналом. Однако прежде чем менять концепцию управления персоналом, целесообразно создать 
продуманную  систему  работы  с  трудовыми  ресурсами.  Существующая  система,  неэффективность 
которой все более очевидна, радикально не меняется. Недостаточно глубоко понимаются в основах 
кадровой политики руководители различных уровней и специалисты кадровых служб, среди которых 
более  лиц  с  техническим  образованием,  определяющим  технократическую  ориентацию  системы 
управления предприятием в целом. Отсюда часто негативное отношение руководителей к интересам 
социального  и  культурного  характера,  планирования  и  организации  результативной  работы  с 
персоналом.
 
На  сегодняшний  день  проблемам  использования  трудовых  ресурсов  посвящены  работы 
известных зарубежных и отечественных ученых как, Маршалл А., Портер М., Воронин А., Замора А.И., 
Качан  Е.П.,  Пастух  А.,  Романишин  В.А.,  Травин  В.В.,  Гееца  В.М.,  нижнего  М.И.,  Оникиенко  В.В., 
Абалкин Л.И., Горелов Н.А., Заславская Т.И., Кочетков А.П., Белла Д., Иноземцева В.Л., Тоффлера Э. 
и  др..  [1,2,3,4,5].  Процесс  качественного  совершенствования  человеческих  ресурсов  отражено  в 
работах основателей теории человеческого капитала Шульца Т., Беккера Г. и их последователей.
 
Немалый  вклад  в  развитие  трудового  направления  экономической  науки  делают  и  ученые 
высшей  школы,  в  частности  в  Киевском  национальном  университете  имени  Тараса  Шевченко, 
Львовском государственном университете имени Ивана Франко и т.д..
 
Существует  много  подходов  к  определению  понятия  «трудовые  ресурсы».  Так, 
Романишин
 
В.А. определяет трудовые ресурсы, как главную производительную силу общества [4], а 
Травин  В.В.  определяет  трудовые  ресурсы,  как  часть  населения  страны,  которая  обладает 
физическим  развитием,  умственными  способностями  и  знаниями,  необходимыми  для  занятия 
общественно  –
 
полезным  трудом  [5].  Кроме  того,  Качан  Е.П.  рассматривает  трудовые  ресурсы,  как 
совокупность  носителей  рабочей  силы,  которая  в  основном  определяется  демографической 
структуре  населения,  установленными  пределами  работоспособности  как  тех,  которые  принимают 
участие  в  процессе  труда,  создании  потребительных  стоимостей  и  социально  –
 
культурных 
ценностей, так и потенциально способных к общественно –
 
полезной деятельности [3].
 
Современные  же  взгляды  на  управление  персоналом  тесно  связываются  с  управлением 
человеком с позиции теории человеческих отношений в отличие от ранее существующих взглядов,  –
 
это  обогащенный  технологиями,  наукой  и  культурой  интеллектуальный  и  духовный  потенциал 
населения (работника).
 
Так, английский профессор С. Лиз [5] отмечает семь стратегических направлений в работе с 
персоналом:
 
–
 
Снижение  удельного  веса  заработной  платы  в  себестоимости  продукции  и  оплаты  труда 
работников.  Из
-
за  высокой  оплаты  труда  в  развитых  странах  Европы  и  Америки  продукция  многих 
западных фирм стала неконкурентоспособной по сравнению со странами восточно –
 
южной Азии. Как 
выход  предлагается  разделить  персонал  на  две  группы:  высококвалифицированных  постоянных 
работников  с  социальной  гарантиями  и  высокой  оплатой  труда  ("ядро")  и  малоквалифицированных 
сезонных  работников  без  социальных  гарантий  и  низкой  оплатой  труда  ("периферию").  Однако  эта 
модель подходит не для всех предприятий;
 
–
 
Работники  –
 
это  ресурс,  который  необходимо  максимизировать.  Признано,  что 
единственным  источником  долгосрочного  преимущества  на  рынке  является  знание  способностей 
своих работников и максимизация их изобретательности, мотивации и человеческих отношений, а не 
"копирования" опыта других компаний. Передовыми предприятиями в  этой  сфере  "ИБМ  ", "
Hewlett 
–
 
Packard"; 
–
 
Неразрывная  связь  стратегии  предприятия  и  стратегии  управления  персоналом.  В 
зависимости от типа компании она может применять централизованную стратегию из единого центра 
(каскадная  модель  Чандлера)  и  децентрализованную  стратегию,  когда  самостоятельные 
подразделения крупной компании проводят гибкий маркетинг на рынке (модель Портера и Фомбрука);
 
–
 
Развитие организационной культуры: общие цели, коллективные ценности, харизматические 
лидеры,  жесткие  позиции  на  рынке,  контроль  работников  с  помощью  социальных  мер.  Высокая 
внутренняя организационная культура для некоторых компаний –
 
ключ к успеху;
 
–
 
"Японизация"  методов  управления  персоналом.  Широко  распространилась  после  успеха 
крупных японских компаний ("
Sony", "Mitsubishi", "Toyota", "Nissan
"). Достигается за счет минимизации 
числа  уровней  управления,  высокой  организационной  культуры,  гибких  форм  организации  труда, 
высокого качества продукции, преданности работников фирме и т.п.;
 
Отметим  рост  популярности  метода  моделирования  компетенций.  Это  можно  объяснить  его 
преимуществами над традиционно используемым методом описания производственного поведения –
 
должностной  инструкцией.  В  отличие  от  должностного  инструкции,  где  описывается,  какие  функции 
должен выполнять работник –
 
составлять годовые отчеты, проводить еженедельные "летучки" и т.д., 
–
 
"карта  компетенций"  определяет,  каким  должен  быть  работник  для  успешной  работы  в 
определенной сфере.
 

88 
«Проблемы и перспективы развития науки в начале третьего тысячелетия в странах СНГ»
 
 
 
 
 
В современных  условиях быстро меняются вкусы  и потребности клиентов,  а простую работу 
отдельных работников все шире заменяют инновационные технологии.
 
В  современных  динамичных  условиях  работники  должны  обладать  двумя  важными 
компетенциями:  ориентированностью  на  потребности  клиента  и  ориентированностью  на  результат. 
Главное  в  организации  –
 
работник,  а  за  ее  пределами  –
 
потребитель  продукции  и  услуг.  Поэтому, 
решая  проблемы  управления  персоналом  в  организации,  в  первую  очередь  необходимо  помнить  о 
специфике человеческих (трудовых) ресурсов, а именно:
 
–
 
Люди  должны  интеллект,  их  реакция  на  внешнее  воздействие  эмоционально  –
 
сознательная, а это значит, что процесс взаимодействия между организацией и сотрудниками должен 
быть двусторонним;
 
–
 
Люди,  в  отличие  от  других  ресурсов,  способны  к  постоянному  усовершенствованию  и 
развития;
 
–
 
Трудовая  деятельность  человека  проходит  в  современном  обществе  30
-
50  лет, 
соответственно взаимоотношения человека и организации носят долговременный характер;
 
–
 
В отличие от других ресурсов, люди приходят в организацию сознательно, с определенной 
целью и ждут от организации помощи в ее реализации;
 
–
 
Управление  человеческими  ресурсами  представляет  из  себя  особый  вид  деятельности, 
который требует выполнения специальных функций и наличия особых качеств у тех людей, которые 
занимаются этой деятельности.
 
Существенно  изменяются  и  способы  и  методы  оценки  персонала.  С  одной  стороны,  акцент 
делается на производственной поведении –
 
многие организации отказались оценивать, как сотрудник 
работал  в  течение  определенного  периода  (хорошо,  удовлетворительно,  плохо),  а  предпочитают 
оценке  того,  насколько  он  владел  каждой  из  необходимых  компетенций  в  течение  этого  периода.  С 
другой  стороны  –
 
внимание  уделяется  достижению  значимых  и  измеримых  результатов,  как  на 
уровне отдельного работника, так и на уровне подразделения и организации в целом. Характерными 
для ведущих учреждений такие тенденции:
 
–
 
Привлечение  к  оценке  сотрудника  коллег,  подчиненных  и  даже  внешних  клиентов.  Все 
популярнее  становится  "360  –
 
градусная"  аттестация,  когда  работник  получает  оценку  от  своего 
руководителя,  подчиненных  и  партнеров.  В  американской  компании  "
Johnsonvill  Foods
"  и  их 
сотрудники  совместно  оценивают  каждого  из  своих  коллег  по  его  вкладом  в  достижение  целей 
подразделения, эффективностью коммуникации с коллегами, кооперацией и участием в совещаниях 
подразделения.  Многие  организации  начинают  проводить  опрос  клиентов  с  целью  оценки  своих 
представителей;
 
–
 
Учет  итогов  работы  подразделения  и  организации  при  оценке  сотрудника.  Работник  не 
может получить высокую оценку, если его подразделение не справился с поставленными задачами, 
как бы хорошо он не работал на своем месте;
 
–
 
широкое  распространение  метода  управления  посредством  постановки  целей, 
использования  количественных  показателей  для  оценки  работников  всех  уровней  и  профессий. 
Исследования  показывают,  что  количественные  цели  (как,  например  объем  продаж  или  процент 
дефектов) намного сильнее мотивируют, чем субъективные оценки ("хорошо " или "плохо");
 
–
 
Пересмотр  традиционных  сроков  оценки  (год,  полгода)  в  пользу  других  вариантов 
(изменение сроков).
 
 
Литература:
 
1. 
Воронин А. Эффективность производства и распределение экономии общественного труда между 
субъектами рынка / А. Воронин, А. Пастух / / Экономика Украины. –
 2009. 
–
 
№ 3. –
 
С. 
27 
–
 37. 
2. 
Замора  А.И.  Основные  тенденции  формирования  и  использования  трудовых  ресурсов  / 
А.И.
 
Замора / / Актуальные проблемы экономики. –
 2009. 
–
 
№ 4. –
 
С. 85
-91. 
3. 
Качан Е.П. Управление трудовыми ресурсами / Е.П. Качан : учеб. пособие. –
 
М.: Издательский дом 
«Юридическая книга », 2005. –
 
358с.
 
4. 
Романишин  В.А.  Рынок  труда  Украины  :  современное  положение  и  пути  реформирования  / 
В.О.
 
Романишин / / Актуальные проблемы экономики. –
 2004. 
–
 
№ 6. –
 
С.214 –
 219. 
5. 
Травин В.В. Кадровая политика в современных условиях / В.Травин. –
 
М., 2006. –
 
364с.
 
 
Научный руководитель:
 
доцент Сидорец Людмила Васильевна.
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

«Проблемы и перспективы развития науки в начале третьего тысячелетия в странах СНГ»
 
89 
 
 
 
Анна
-
Марія Сабов
 
(Київ, Україна)
 
 
НОВІТНІ ШЛЯХИ ТРАКТУВАННЯ КАТЕГОРІЙ «ОСНОВНИЙ КАПІТАЛ» ТА «ОСНОВНІ 
ЗАСОБИ» І ШЛЯХИ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ЇХ ВИКОРИСТАННЯ НА ПІДПРИЄМСТВАХ В 
УМОВАХ ПЕРЕХІДНОЇ ЕКОНОМІКИ
 
 
В  умовах  гострого  дефіциту  інвестиційних  ресурсів  перед  підприємствами  постає 
першочергове  завдання  підвищення  ефективності  використання  основних  фондів,  як  важливого 
матеріального  елементу  виробництва,  що  в  значній  мірі  визначає  їх  потенціал.  Але  нові  умови 
процесів  трансформації  економіки  України  вимагають  теоретичного  переосмислення  змістовних 
характеристик категорій "основні фонди", "основний капітал", "виробнича потужність підприємства» та 
«основні засоби»
. 
Теоретичні  аспекти  підвищення  ефективності  капітальних  вкладень  і  основних  фондів,  їх 
функціонування та відтворення досліджувались і висвітлені у роботах П.Т. Саблука, М.Я. Дем’яненка, 
М.С. Герасимчука, М.І.Кісіля, Л.В. Конторовича, А.О. Заїнчковського та інших вітчизняних вчених.
 
Встановлено,  що  категорія  основного  капіталу  притаманна  капіталістичному  способу 
господарювання.  Вона  формувалася  у  процесі  тривалої  еволюції  економічної  теорії  та  розвитку 
ринкових  відносин.  У  результаті  переходу  від  капіталістичного  до  соціалістичного  способу 
господарювання  категорія  "основний  капітал"  була  замінена  категорією  "основні  фонди".  У  всіх 
випадках  натурально
-
уречевленими  носіями  капітальної  вартості  є  основні  засоби.  З  переходом  до 
ринку,  коли  відбувся  зворотний  процес  зміни  способів  господарювання,  в  систему  економічних 
категорій  повернулося  поняття  "основний  капітал".  На  даному  етапі  виявлено  паралельне 
використання категорій "основні фонди", "основні засоби" та "основний капітал", що є недоліком. Це і 
зумовлює актуальність обраної теми.
 
На основі вивчення сутності взаємопов’язаних категорій зроблено висновок, що основні засоби 
–
 
натурально
-
речова  категорія,  а  основні  фонди  й  основний  капітал  –
 
вартісні.  Категорія  основного 
капіталу  має  два  визначення:  фінансове  та  економічне.  Згідно  з  фінансовим  визначенням  під 
капіталом  слід  розглядати  активи  (кошти)  підприємства.  Економічне  визначенням  поняття  капіталу 
відображає  такі  його  ознаки:  вартість,  рух  вартості,  наявність  суб’єкта  власності,  ідентифікація 
суб’єкта власності як фізичної особи, специфіка руху вартості, зміна своєї форми на іншу тощо.
 
Зараз  в  економічній  теорії  наявний  досить  фрагментарний  підхід  до  категорій  «основний 
капітал»
 
та  «основні  засоби».  Тому  запропоновано  розглядати  їх  у  трьох  проекціях,  що  відображають 
єдність трьох взаємопов’язаних та взаємодоповнюючих аспектів змістовних характеристик: натуральний, 
вартісний, соціальний (рис. 1).
 
 
Рис. 1. Зміст категорій "основний капітал" та «основні засоби», напрямки підвищення 
ефективності їх використання
 
Це
 
дозволить  комплексно  і  в  повній  мірі  зрозуміти  зміст  проблем  ефективного  використання 
основних  фондів  підприємств  у  перехідній  економіці.  Дослідження  натурального  аспекту  порушує 
проблеми  технічного  прогресу,  відповідності  технічної  бази  підприємства  вимогам  сучасного  рівня 
розвитку  науки  і  техніки  у  розвинутій  ринковій  економіці.  Другий  аспект  –
 
спосіб  обороту  вартості  –
 
зумовлює  актуальність  проблеми  забезпечення  стійких  інвестиційних  джерел  для  розширеного 
відтворювального  процесу,  амортизаційної  політики.  Соціальний  аспект  виділяє  проблеми 
ефективного  використання  засобів  праці  у  наявних  суспільних  умовах,  при  відповідному 
господарському  механізмі,  соціальних  наслідків  рішень,  що  приймаються.  У  поступі  глибоких 
соціально
-
економічних  перетворень,  що  викликані  переходом  від  планової  до  ринкової  економіки 
індустріального  типу,  яка  базується  на  високотехнологічному  виробництві,  неприпустимо 
обмежуватись вартісним змістом основних фондів. Це як окремий випадок проявляється  у недоліках 
приватизації, де головна
 
увага щодо основних фондів зосереджена на оцінці їх вартості.
 
При  дослідженні  аспектів  сучасного  розвитку  основних  засобів  було  приділено  увагу  тим 
питанням,  вирішення  яких,  в  першу  чергу,  сприятиме  підвищенню  рівня  використання  виробничого 
потенціалу підприємств у перехідний період.
 
В  умовах  перехідної  економіки  закономірності,  які  зумовлюють  взаємодію  факторів 
виробництва,  економічні  категорії  мають  транзитивний  характер  невизначеності,  що  залежить  від 
ступеня  їх  трансформації,  наповнення  новим  змістом.  Категорії  в  цих  умовах  містять  в  собі  поряд  з 
новими  елементами  залишки  попередніх,  старих,  що  поступово  зникають.  Це  важливо  враховувати 
•Удосконалення господарського механізму 
використання засобів праці, посилення соціального 
напрямку процесу
 
Натуральний
 
•Удосконалення оцінки засобів праці, амортизаційної 
політики
 
Вартісний
 
•Удосконалення технічної бази виробництва, 
прискорення   темпів  НТП
 
Соціальний
 

90 
«Проблемы и перспективы развития науки в начале третьего тысячелетия в странах СНГ»
 
 
 
 
 
для  розробки  вірної,  теоретично  обґрунтованої  господарської  політики,  націленої  на  ефективне 
використання технічного потенціалу, що формувався в інших соціально
-
економічних умовах.
 
Виділено  загальні  та  найбільш  характерні  елементи,  що  притаманні  основним  засобам  і 
основному капіталу як категоріям відповідно у плановій та ринковій економіці. Це дозволяє більш чітко 
представити їх перехідний стан (рис. 2). 
 
Загальні ознаки основних засобів та основного капіталу
 
1. Спосіб обороту вартості –
 
поступове перенесення вартості на товар.
 
2. Двоїста форма –
 
вартісна і натурально
-
речова.
 
3. Натурально
-
речова форма –
 
засоби праці.
 
4. Технологічна зрілість –
 
комплексна система машин.
 
5. Планомірність розвитку в рамках первинної господарської ланки.
 
6. Циклічність оновлення.
 
Особливі ознаки
 
основних засобів
 
1. 
Основоположна форма власності –
 
державна.
 
2. 
Характер відтворення на макрорівні –
 
планомірний.
 
3. 
Рушійний імператив –
 
державний план, економія.
 
4. 
Пріоритет натурально
-
речової форми.
 
5. 
Орієнтація
 
на  максимальне  використання  виробничих 
потужностей підприємств.
 
6. 
Характер  економічного  зростання  і  використання 
основних фондів –
 
переважно екстенсивний.
 
7. 
Технологічний  прогрес  має  фондомісткий  характер  у 
рамках індустріальної стадії зростання.
 
Особливі ознаки
 
основного капіталу
 
1. 
Основоположна форма власності –
 
приватна.
 
2. 
Характер відтворення на макрорівні –
 
ринковий.
 
3. 
Рушійний імператив –
 
конкуренція, прибуток.
 
4. 
Пріоритет вартісної форми.
 
5. 
Орієнтація 
на 
посилення 
і 
закріплення 
положення на ринку.
 
6. 
Характер економічного зростання і використання 
основного капіталу –переважно інтенсивний.
 
7. 
Технологічний прогрес –
 
капітало
-
зберігаючий.
 
Рис. 2.
 
Загальні та особливі ознаки категорій "основні засоби" і "основний капітал"
 
Результати дослідження внутрішньої структури категорій "основні фонди" і "основний капітал" 
дозволяють  більш  коректно  встановити  вектор  перетворень  економічних  відносин  щодо  розвитку  та 
ефективного використання засобів праці у перехідній економіці, виявити наступність підходів, методів 
підвищення фондо –
 
і капіталовіддачі.
 
У  результаті  аналізу  проблем  використання  основних  виробничних  фондів  підприємств  в 
економіці  доперехідного  періоду  було  встановлено,  що  екстенсивний  характер  відтворювальних 
процесів  у  промисловості  України  супроводжувався  низкою  негативних  явищ  і  тенденцій,  які 
дестабілізували  всю  економічну  систему:  деформація  структури  в  бік  високої  питомої  ваги  першого 
підрозділу промисловості, методологічно обґрунтованого як закон "переважного розвитку виробництва 
засобів  виробництва";  деформація  галузевої  структури  основних  виробничих  фондів  унаслідок 
мілітаризації  економіки;  деформація  структури  фінансових  джерел  відтворювальних  процесів 
основних  фондів  унаслідок  безмірного  розбухання  інвестиційної  сфери,  переамортизації,  завищення 
норми накопичення; не була подолана негативна двадцятирічна тенденція зниження фондовіддачі; не 
був досягнутий світовий рівень
 
продуктивності суспільної праці.
 
Ступінь використання виробничних потужностей є одним з важливих показників ефективності 
використання  основних  фондів.  Для  виробничого  процесу  важливим  є  спосіб  поєднання  необхідних 
факторів  виробництва.  Вихідне  становище  поєднаних  факторів  виробництва  породжує  якісно  нове 
явище, яке не зводиться до утворюючих факторів –
 
економічну категорію виробничої потужності.
 
В  умовах  реформування  економіки  категорія  "виробнича  потужність"  насичується  ринковим 
змістом,  мотиви  її  руху  включають  ринкові  цільові  настанови,  а  пропорції  поєднання  особистих  і 
натурально
-
речових факторів визначаються не тільки технологічною доцільністю, а, й знаходяться під 
сильним  впливом  вимог,  які  висуваються  споживачами.  Вищевикладене  зумовило  необхідність 
уведення  нового  поняття  –
 
"ефективна  виробнича  потужність  підприємства".  Ефективна  виробнича 
потужність  підприємства  –
 
це  максимально  можливий  обсяг  продукції,  який  може  бути  вироблений 
підприємством  і  реалізований  на  ринку  споживачу  при  визначеному  рівні  цін.  Радикальні  зміни 
зовнішніх  і  внутрішніх  умов  виробництва,  таких,  як  технічна  модернізація,  вдосконалювання  систем 
організації  та  управління,  впровадження  високих  технологій,  застосування  більш  дійових  систем 
стимулювання  праці,  підвищення  якості  продукції  приводить  до  розширення  ефективної  виробничої 
потужності. Звуження ефективної виробничої потужності підприємства призводить до зменшення його 
кон'юнктурних  можливостей  і  є  прямим  наслідком  різкого  подорожчання  матеріальних  ресурсів, 
збільшення  банківських  процентних  ставок,  незбалансованого  зростання  заробітної  плати  і 
непосильного  податкового  тягаря.  Уведення  в  економічну  теорію  поняття  "ефективна  виробнича 
потужність  підприємства",  подальше  поглиблення  його  змісту,  розкриття  його  взаємозв'язку  з 
категоріями,  що  відображають  господарську  діяльність  підприємств  у  ринкових  умовах  –
 
все  це  має 
важливе  методологічне  значення  для  дослідження  шляхів  підвищення  ефективності  використання 
виробничих потужностей і основних фондів промислових підприємств у перехідній економіці.
 
Відомі  такі  три  традиційні  форми  оновлення  активної  частини  основних  фондів.  При  першій 
засоби  праці,  що  стали  непридатними,  замінюються  такою  ж  кількістю  нових  засобів,  які  не 
відрізняються від попередніх за своїми техніко
-
експлуатаційними
 
властивостями та вартістю. Змістом 
другої  форми  оновлення  також  є  заміна  засобів  праці  якісно  такими  ж,  але  більш  дешевими 
машинами. Третя  форма оновлення основних фондів  відбувається на базі якісно нової техніки. Слід 
виділити  ще  одну  форму  оновлення  активної  частини  основних  фондів,  яка  мало  вивчена  у 
вітчизняній  економічній  науці,  це  –
 
дифузія  технологічних  нововведень.  Вона  являє  собою 

«Проблемы и перспективы развития науки в начале третьего тысячелетия в странах СНГ»
 
91 
 
 
 
високоефективний  інноваційний  процес,  який  інтенсифікує  оновлення  активної  частини  основних 
фондів підприємств методами копіювання, імітації, запозичення, перенесення і розповсюдження нової 
техніки і технології. Дифузія технологічних нововведень супроводжується витисненням старої техніки і 
являє  собою  якісно  новий  ступінь  у  способах  та  підходах  до  оновлення  активної  частини  основних 
фондів на новій інформаційній базі.
 
Практична  реалізація  процесів  дифузії  технологічних  нововведень  можлива  при  створенні 
організаційної інфраструктури трансферу технологій.
 
Отже, використання в інноваційній стратегії підприємств дифузії технологічних нововведень як 
нової  форми  оновлення  активної  частини  основних  фондів  дозволить  подолати  негативні  тенденції 
фондовіддачі,  а  також  практично  здійснити  стратегічні  і  тактичні  цільові  настанови  щодо  реалізації 
концепції  оптимального  технологічного  розвитку  на  рівні  світових  науково
-
технічних  досягнень. 
Активізація  і  прискорення  процесів  дифузії  технологічних  нововведень  можливі  при  створенні 
організаційної  інфраструктури  трансферу  технологій,  що  дозволить  підприємствам  створити  реальні 
передумови для технологічної модернізації виробництва.
 
 

жүктеу/скачать 5 Mb.

Достарыңызбен бөлісу: