«Вітчизнянанаука: сучаснийстан,актуальніпроблемитаперспективирозвитку»

44 
«Проблеми та перспективи розвитку науки на початку третього тисячоліття у країнах Європи та Азії»
 
 
 
 
 
Зульфия Каирканова, ЭльмираСагимбаева
 
(Астана, Казахстан)
 
 
УЧЕТНАЯ ПОЛИТИКА ПРЕДПРИЯТИЙ В РЕСПУБЛИКЕ КАЗАХСТАН НА СОВРЕМЕННОМ ЭТАПЕ
 
 
Все  субъекты,  малого,  среднего  и  крупного  бизнеса,  действующие  на  территории  Республики  Казахстан, 
обязаны  вести  бухгалтерский  учет  и  финансовую  отчетность  согласно  Закону  РК  «О  бухгалтерском  учете  и 
финансовой отчетности» от 28 февраля 2007 г № 234.
 
При  составлении  финансовой  отчетности  необходимо  учитывать  ее  основные  качественные 
характеристики,  приведенные  в  Концептуальной  основе  для  подготовки  и  представления  финансовой  отчетности, 
утвержденной приказом Министерства финансов РК от 29.10.2002 г. № 542.[
1] 
Занять  лидирующее  положение  на  рынке,  повысить  эффективность  работы  персонала,  создать 
оптимальную структуру управления –
 
вот первоочередные задачи руководителя предприятия.
 
Учетная политика представляет собой совокупность способов для ведения учета и раскрытия финансовой 
отчетности  в  соответствии  с  их  принципами  и  основами.  Учетная  политика  –
 
это  способы  и  методы  учета, 
регулируемые нормативными актами, с одной стороны, и учитывающие особенности деятельности предприятия, с 
другой.  То  есть  это  свод  правил,  обязательных  для  предприятий  всех  отраслей  народного  хозяйства  и 
регламентирующий  все  действия  бухгалтерии,  которая  как  самостоятельная  структура  занимает  обособленное 
место среди других структур предприятия. Впервые положение об учетной политике было введено в США. В 1934 
году  в  условиях  отсутствия  Нормативных  актов  по  бухгалтерскому  учету  Конгресс  США  поручил  Комиссии  по 
ценным  бумагам  и  биржам  разработать  положение  по  учетной  политике  для  фирм,  котирующих  свои  ценные 
бумаги.  Это  обстоятельство  преследовало  цель  навести  определенный  порядок  и  обеспечить  предсказуемость  в 
практике учета после кризиса 1929 г. [2]
 
В Казахстане действует метод начисления при определении суммы доходов и суммы затрат. Тем не менее, 
у  каждого  субъекта  могут  быть  свои  принципы  признания  доходов  и  затрат,  свои  статьи  расходов:  существуют 
отраслевые  особенности,  которые  обрабатываются  различными  специальными  документами.  Например,  в 
транспортных  предприятиях  активно  используются  путевые  листы  и  товарно
-
транспортные  накладные,  в 
строительных  –
 
сметы  расходов,  акты  приема
-
передачи  строительных  объектов  и  акты  поэтапного  завершения 
строительных работ, на других –
 
производственные листы, наряды и т.д.
 
Руководитель  предприятия  совместно  с  бухгалтером  и  другими  специалистами,  или  предприниматель 
самостоятельно  разрабатывают  и  принимают  учетную  политику.  Услуги  по  составлению  учетной  политики  могут 
оказать  аудиторские  и  консалтинговые  фирмы.  Но  никто,  кроме  руководителя  и  предпринимателя  не  знает  всех 
технологических  тонкостей  данного  предприятия.  Если  учетная  политика  разрабатывается  посторонним  лицом, 
предприниматель должен понимать каждую строку и активно участвовать в разработке.
 
Все  субъекты,  малого,  среднего  и  крупного  бизнеса,  действующие  на  территории  Республики  Казахстан, 
обязаны  вести  бухгалтерский  учет  и  финансовую  отчетность  согласно  Закону  РК  «О  бухгалтерском  учете  и 
финансовой отчетности» от 28 февраля 2007 г № 234.  Требования Закона распространяются на индивидуальных 
предпринимателей. Согласно статье 8 Закона руководитель или индивидуальный предприниматель согласовывает 
и утверждает учетную политику, обеспечивает организацию бухгалтерского учета. Учетная политика утверждается в 
порядке, установленном законодательством Республики Казахстан и уставом (положением) организации.[3]
 
Учетная политика –
 
явление, сравнительно новое для казахстанского учета. Отечественная практика пока 
не может похвастаться большим практическим опытом и теоретическими наработками в данной области. Поэтому 
это  именно  тот  случай,  когда  целесообразно  воспользоваться  зарубежными  моделями,  а  не  «изобретать 
велосипед»,  что  и  было сделано  при  разработке соответствующей  нормативной  базы.  Наряду  с  преимуществами 
учетная  политика  имеет  ряд  проблем.  В  первую  очередь,  это  несовершенство  законодательной  базы  по 
бухгалтерскому учету. Во
-
первых, ныне существующие законодательные документы не могут предусматривать всех 
особенностей  деятельности  предприятий.  В  связи  с  чем  предприятия  вынуждены  разрабатывать  собственные 
положения,  которые  они  должны  четко  обосновать  и  аргументировать.  Во
-
вторых,  в  нормативных  актах,  где 
говорится о способах бухгалтерского учета в первую очередь принимаемых СБУ, очень часто встречаются слова и 
словосочетания  «может  использовать»,  «могут  быть»,  «разрешается»  и  т.д.  Таким  образом,  не  ясно:  любая
 
ли 
вариантность, допускаемая нормативными актами по бухгалтерскому учету, является элементом учетной политики. 
В
-
третьих,  обсуждения  требует  вопрос  о  сроках  внесения  изменений  в  учетную  политику  организаций.  С  одной 
стороны,  СБУ  «Учетная  политика  организаций»  не  исключает  возможности  внесения  изменений  в  содержание 
учетной политики организации в течение отчетного года.
 
Учетная политика действует на протяжении всего существования предприятия, поэтому, разрабатывая ее, 
необходимо  учесть  мельчайшие  детали,  предусмотреть  будущие  планы  (например,  расширение  бизнеса, 
появление  новых  видов  деятельности).  Тем  не  менее,  если  возникают  обоснованные  причины,  допускаются 
изменения и дополнения к учетной политике, которые могут быть вызваны также изменениями в законодательстве.
 
Законодателям необходимо обеспечить такую технологию создания нормативных и законодательных актов, 
которые  бы  не  толкали  предприятия  на  поиски  ответов  на  вопросы,  какое  же  законодательство  в  данном  случае 
«лучше нарушить». В целях обеспечения системности, последовательности и полноты изложения было бы уместно 
осуществить  выбор  от  одного  МСФО  к  другому,  т.е.  сначала  определить  способы,  альтернативы  в  отношении 
которых предусмотрены МСФО 1, затем МСФО 2 и т.д.. При этом составители приказа должны ясно осознавать, что 
довольно  сложно,  а  порой  невозможно  осуществить  выбор  в  отношении  объектов,  характеризующихся  высокой 
степенью индивидуальности и (или) еще не встречавшихся в хозяйственной жизни организации.[4]
 
В  конечном  счете,  правильно  сформированная  и  корректно  выполняемая  учетная  политика  не  только 
избавит от возможных штрафов (налоговых органов и внебюджетных фондов), но и, что не менее важно, позволит 
реально  снизить  убытки  и  увеличить  эффективность  бизнеса.  Сегодня  становится  очевидной  также  тесная  связь 
между  учетной  политикой  и  автоматизацией  учетных  процессов,  так  как  возникает  потребность  в  наращивании 
объема  необходимой  информации.  Поэтому  учетная  политика  является  реальным  инструментом  управления  и 
действенным  помощником  руководителя.  Вместе  с  тем,  реализация  концепции  учетной  политики,  обеспечивая 
простор  и  независимость  в  деятельности  субъектов,  ущемляет  интересы  внешних  пользователей,  поскольку 
практически  узаконивает  возможность  введения  их  в  заблуждение,  исключая  сопоставимость  информации
 
о 

«Проблеми та перспективи розвитку науки на початку третього тисячоліття у країнах Європи та Азії»
 
 
45 
 
 
результатах  деятельности  предприятий,  использующих  разную  учетную  политику.  Баланс  интересов  при  этом 
оказывается нарушенным в  пользу предприятия. Совершенствуя стандарт учетной  политики, следует исходить из 
представлений о  бухгалтерском  учете  как совокупности общественных  отношений.  В  заключение  подчеркнем, что 
необходимо  внесение  конкретных  изменений  в  стандарты,  которые  регулируют  бухгалтерскую  деятельность, 
включая и учетную политику субъектов Казахстана, опираясь на мировые достижения в этой области
. 
Учетная политика действует на протяжении всего существования предприятия, поэтому, разрабатывая ее, 
необходимо  учесть  мельчайшие  детали,  предусмотреть  будущие  планы  (например,  расширение  бизнеса, 
появление  новых  видов  деятельности).  Тем  не  менее,  если  возникают  обоснованные  причины,  допускаются 
изменения и дополнения к учетной политике, которые могут быть вызваны также изменениями в законодательстве. 
Чем подробнее составлена учетная политика, тем легче в будущем вести диалог с Налоговым комитетом, другими
 
контролирующими органами, потому что, составляя учетную политику, вы обдумываете все по шагам, учитываете 
различные  ситуации,  возникающие  в  вашем  бизнесе,  до  мелочей,  обоснованно  подтверждаете  свою  позицию. 
Например,  если  вы  работаете  по  общеустановленному  режиму  налогообложения,  часто  приходится  доказывать 
представителям Налогового комитета что расходы, которые вы понесли, связаны с получением дохода. Например, 
расходы на обучение специалиста, на выдачу спецпитания определенным категориям работников, хозяйственные 
(санитарные)  нужды,  аренду  личного  транспорта.  Такие  расходы  должны  бать  нормируемыми,  подтверждаться 
расчетами,  сметами,  калькуляционными  картами,  путевыми  листами.  Если  вы  возмещаете  работнику  стоимость 
проезда,  когда  его  работа  носит  разъездной  характер,  следует  оформлять  маршрутный  лист.  Заранее 
подготовленный  документ  выглядит  всегда  убедительнее,  чем  сиюминутные  слова  объяснения,  которые  часто 
воспринимаются как оправдание. [5]
 
 
Список использованной литературы:
 
1. 
Закон РК «О бухгалтерском учете и финансовой отчетности» от 28 февраля 2007 г № 234
 
2. 
Бухгалтер и налоги. Алматы, 2004, № 3
 
3. 
Сейдахметова Ф.С. Современный бухгалтерский учет. Алматы, 2000 г.
 
4.  http://buhgalteriya.kz/ 
5.  http://otherreferats.allbest.ru/ 
 
Научный руководитель:
 
Магистр «Оценки», ст.преподаватель каф. «Учет, аудит и ИТ»
 
АО «Финансовая академия» КаиркановаЗульфияРаисовна
 
 
 
Олена Орленко
 
(Херсон, Україна)
 
 
МЕТОДИЧНІ ПІДХОДИ ДО МІНІМІЗАЦІЇ АГРОРИЗИКІВ КРУПЯНОЇ ІНДУСТРІЇ В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ
 
 
В Україні процеси реформування аграрного сектору проходять повільними темпами. Однією з причин такого 
стану є те, що на початку реформ в аграрному виробництві не були враховані можливі ризики реформування та їх 
вплив  на  результати  діяльності  сільгосппідприємств,  а  також  не  були  напрацьовані  адекватні  інструменти  та 
механізми їх мінімізації[7]. Стає зрозумілим, що система мінімізації агроризиків, як комплекс ефективних механізмів 
та  інструментів  держави  та  приватного  сектору,  є  необхідною  складовою  частиною  ринкової  інфраструктури  та 
одним з базових елементів сталого розвитку круп’яної індустрії.
 
На  сьогодні  існує  ряд  методів  щодо  класифікації  джерел  ризику:  ризик  –
 
це  можливість  втрати  частини 
активів, недоотримання або неотримання прибутку в результаті впливу несприятливих факторів під час проведення 
господарської діяльності 
[6]. 
Або ризик –
 
імовірність виникнення непередбачених втрат очікуваного прибутку, доходу, 
майна, коштів у зв’язку з випадковою зміною умов економічної діяльності, впливом несприятливих обставин. Ризик є 
об’єктивним  елементом  підприємницької  діяльності  [5].  Але  в  сільськогосподарському  виробництві  ризик  є  значно 
більшим в силу ознак, характерних тільки для цього виду господарювання. Сезонність виробництва, довгий термін 
обігу  капіталу,  значна  залежність  від  природо
-
кліматичних  умов,  велика  кількість  суб’єктів  господарювання, 
неможливість узгодження між ними усіх видів діяльності –
 
це далеко не повний перелік усіх факторів.
 
В круп’яной індустрії можна виділити декілька видів ризиків в залежності від їх природи та впливу: виробничі 
ризики  –
 
виробництво  і  переробка  сировини,  дистрибуція;  маркетингові  ризики  –
 
ціни,  дистрибуція,  потреби  та 
бажання  споживачів;  фінансові  ризики  –
 
рентабельність  виробництва,  вартість  фінансових  ресурсів,  девальвація, 
інфляція,  тощо;  юридичні  та  інфраструктурні  ризики  –
 
юридичні,  робоча  сила,  зовнішнє  середовище,  суспільна 
політика. Перелік видів і ризиків, наведений в таблиці 1 не є повним, але він показує наскільки складним є процес 
визначення ризиків і розробки стратегії з управління ризиками для кожного підприємства круп’яної індустрії.
 
Таблиця
 1 
Основні види ризиків у діяльності підприємств круп’яной індустрії
 
Природа виникнення
 
Вид ризику
 
Основна ознака (прояв)
 
Господарська діяльність підприємств
 
АПК
 
Виробничий 
 
Збої у системах виробництва, постачання, збуту 
внаслідок власних дій 
 
Дії органів влади, протиріччя інтересів 
різних груп населення
 
Соціально
-
економічний
 
Зміна господарського клімату 
 
Зворотна реакція природи
 
Еколого
-
економічний
 
Екодеструктивні зміни в довкіллі
 
Дії ринкових механізмів, а також 
конкурентів і економічних контрагентів 
підприємств АПК
 
Ринковий
 
Втрата конкурентоспроможності, загострення у 
відносинах з економічними контрагентами
 
Катастрофи, революції і т.п.
 
Форс
-
мажорних 
обставин
 
Непередбачувані раптові негативні впливи на 
господарську діяльність
 
 
Виробничі  ризики  продовжують  значно  впливати  на  діяльність  сільськогосподарських  підприємств. 
Підприємства  впроваджують  нові  і  прогресивні  технології,  але  вони  повністю  не  виключають  ризики,  а  тільки 

46 
«Проблеми та перспективи розвитку науки на початку третього тисячоліття у країнах Європи та Азії»
 
 
 
 
змінюють  природу  та  вплив  ризиків.  Іригація,  нові  сорти,
 
засоби  захисту  рослин  дозволяють  зменшити  вплив 
погодних  умов,  хвороб  і  шкідників,  але  потребують  більше  спеціальних  знань,  більше  фінансових  ресурсів  і 
ретельного управління підприємством [3].
 
Переробні  підприємства  іноді  прагнуть  мінімізувати  виробничі  ризики  своїх  партнерів  і  співробітничають  з 
виробниками. Основними видами такого співробітництва є створення вертикально інтегрованих агробізнес структур і 
укладення  виробничих  контрактів.  У  довгостроковій  перспективі  ці  види  співробітництва  допомагають  стабільно 
працювати  всім  сторонам  цих  контрактів  [2].  Негативною  рисою  інтеграції  і  виробничих  контрактів  є  необхідність 
виконання своїх обов’язків незалежно від ситуації на ринку. Українські сільгосппідприємства іноді віддають перевагу 
поставкам продукції на ринок свіжого виду і порушують умови виробничого контракту, якщо ціна свіжого виду значно 
вища за ціну ринка переробки.
 
Українські сільськогосподарські підприємства зазвичай приділяють більше уваги виробничим ризикам, так як 
основною ціллю своєї діяльності вважають кількість і якість одержаної продукції, а не фінансовий результат. В той 
же  час  треба  відмітити,  що  маркетинг  продукції  є  основною  проблемою  для  виробників  сільськогосподарської 
продукції [4]. У неврожайні роки, що викликані частіше всього несприятливими погодними умовами, виробники мають 
можливість продавати продукцію по завищеним цінам. Зазвичай підприємства, які мають високий рівень виробничої 
культури і страхують врожай, у неврожайні роки отримують непогані доходи, так як споживачі погоджуються більше 
платити за продукцію. В таких випадках переробники і дистриб’ютори переміщують ризики на споживачів. Однією із 
стратегій управління такими ризиками є імпортування продукції з інших регіонів або країн.
 
При надмірній пропозиції продукції, посередники та переробники занижують закупівельні ціни, так як краще 
знають  ринки  споживання  і  не  хочуть  приймати  на  себе  маркетингові  ризики.  Виходом  з  цієї  ситуації  може  бути 
зберігання продукції, але виробники часто не мають достатніх власних сховищ або не можуть забезпечити належний 
режим  зберігання.  Таким  чином,  в  ситуаціях  перевиробництва  продукції,  маркетингові  ризики  переміщуються  на 
виробників.  Необхідно  зауважити,  що  посередники,  переробники  і  дистриб’ютори,  проміжні  ланки  агробізнес 
ланцюга, завжди приймають на себе частину фінансових і маркетингових ризиків. При настанні фінансових ризиків –
 
девальвації,  інфляції,  різкій  зміні  процентних  ставок  по  кредитам  –
 
середні  ланки  агробізнес  ланцюга  мають 
обмежені можливості з передачі частини ризиків іншим ланкам. Виробники мають можливість реалізувати продукцію 
в  більш  сприятливі  строки  або  передбачити  в  контракті  валютне  застереження.  В  той  же  час,  ринок  споживання 
сільськогосподарської  і  переробленої  продукції  звичайно  є  нееластичним  і  різке  підвищення  або  зниження  цін  не 
викликає відповідної реакції споживачів.
 
Фермери  більшості  країн  визначають  маркетингові  і  цінові  ризики  як  найважливіші  і  найзначніші,  від  яких 
залежить виживання їх господарств. Характеристики ринків і ступінь їх організації впливають на рівень та можливість 
перерозподілу ризиків в агробізнесі [1].
 
Можна виділити декілька факторі, які визначають критичність маркетингових 
ризиків для сільськогосподарських підприємств:
 

 
виробники сільськогосподарської продукції постачають свою продукцію на порівняно нееластичні ринки;
 

 
цінових індикаторів або немає  –
 
контракти на поставку і вертикально інтегровані системи встановлюють 
прийнятні  для  переробників  ціни  (переробка  овочів,  вирощування  та  переробка  м’яса  птиці,  тощо);  –
 
або  ціни 
визначаються  ринками,  на
 
яких  домінують  декілька  великих  фірм  і  організацій  (ринки  ф’ючерсів  США,  світова 
торгівля зерном);
 

 
максимальний  рівень  виробництва  узгоджується  з  метою  індивідуального  виробника  отримати 
максимальний  доход,  так  як  індивідуально  сільськогосподарські  підприємства  не  мають  значного  впливу  на 
формування  цін.  Але  перевиробництво  продукції  викликає  значні  коливання  цін  і,  в  результаті,  знижують  доходи 
підприємств;
 

 
інтеграція  в  агробізнесі  збільшила  вплив  на  ринок  більшості  агробізнес  партнерів,  крім  виробників 
сільськогосподарської  продукції  і  кінцевих  споживачів.  Виробники  мають  приймати  ціни,  запропоновані 
переробниками  та  іншими  партнерами,  або  шукати  альтернативні  канали  збуту.  Споживачі  можуть  тільки 
погоджувати ціни на товари із своїм бажанням і спроможністю заплатити за ті чи інші продукти харчування. Завдяки 
впливу  на  ринок,  інтегровані  агробізнес  системи  мають  більше  можливостей  переміщувати  неприйнятні  для  них 
ризики на крайні ланки агробізнес ланцюга –
 
на виробників сировини і кінцевих споживачів;
 

 
деякі
 
сектори сільськогосподарської продукції стали дуже концентровані, в результаті чого індивідуальний 
виробник  на  має  впливу  на  ринок.  Такі  дрібні  виробники  або  йдуть  з  ринку,  або  стають  трохи  більше  ніж  просто 
працівник великого агробізнес підприємства.
 
До інструментів і механізмів, які дозволяють мінімізувати виробничі та ринкові ризики в агропромисловому 
комплексі  (АПК),  слід  віднести:  диверсифікацію,  фінансово
-
кредитне  забезпечення,  складські  документи  на  зерно, 
ринкову  інфраструктуру,  фінансовий  лізинг,  страхування,  держпрограми  підтримки.  Зазначимо,  що  кожен  із 
вищезгаданих  інструментів  має  певні  переваги  та  недоліки,  які  проявляються  залежно  від  сфери  їх  імплементації. 
Саме тому слід чітко розуміти, які саме інструменти є найперспективнішими для мінімізації негативного впливу того 
чи іншого ризику.
 
 
Література:
 
1. 
Гришова  І.Ю.  Механізми  страхового  захисту  підприємств  аграрної  сфери  /  І.Ю.  Гришова,  О.М.  Галицький  // 
Економіка АПК. –
 2012. 
–
 
№9. –
 
С.60
-64. 
2. 
Ванькович  Д.  Критерії  інвестиційної  привабливості  аграрного  комплексу  України  та  їх  аналіз  [Текст]  / 
Д.
 
Ванькович, О. Дуфенюк // Економіст. –
 2013. 
–
 
№ 12. –
 
с. 36
-40. 
3. 
Гайдуцький  А.П.  Міжкраїнова  оцінка  інвестиційної  привабливості  аграрного  сектору  економіки  [Текст]  / 
А.П.
 
Гайдуцький // Актуальні проблеми
 
економіки. –
 2014. 
–
 
№ 12(42). –
 
с. 100
-107. 
4. 
Гудзь  О.Є.  Страхування  агроризиків  та  напрями  розвитку  агро  страхування  в  Україні  /  О.Є.  Гудзь  //  Економіка 
АПК. –
 2009. 
–
 
№ 8. –
 
Є. 72
-76. 
5. 
Дмитренко О.М. Роль стратегічного планування в діяльності сільськогосподарських підприємств / О.М. Дмитренко 
// Економіка АПК. –
 2012.-
№1.
-
С.43
-47. 
6. 
Клапків М.С. Страхування фінансових ризиків: [Монографія] /М.С. Клапків  –
 
Тернопіль: Економічна думка, Карт
-
Бланш, 2012. –
 
570 с.
 
7. 
Масляніцина  О.В.  Сучасні  тенденції  розвитку  світового  ринку  зерна  та  їх  вплив  на  вітчизняний  ринок//Вісник 
Державного агроекологічного університету.
-2010. 
–
 
№1. –
 
С. 323–
329. 
 

«Проблеми та перспективи розвитку науки на початку третього тисячоліття у країнах Європи та Азії»
 
 
47 
 
 
 
Дина Сагимбаева

жүктеу/скачать 4,74 Mb.

Достарыңызбен бөлісу: