Тетяна і Сергій Дзюби. Вірші 60-ма мовами світу. Канада: Новий



Pdf көрінісі
бет13/13
Дата18.01.2017
өлшемі10,33 Mb.
#2157
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   13

SERHIJ DZIUBA  
ukraiński poeta, prozaik, publicysta, autor książek dla dzieci, dramaturg, 
tłumacz, satyryk i krytyk   
Serhij Dziuba urodził się 20 września 1964 roku w Pyriatyniu w obwodzie 
Połtawskim na Ukrainie. Ukończył dziennikarstwo na Uniwersytecie imienia 
Tarasa Szewczenki w Kijowie. Pracował w ukraińskich i zagranicznych gazetach, 
czasopismach, radiach i wydawnictwach. Służbę w wojsku zakończył w stopniu 
majora rezerwy. Mieszka i pracuje w Czernihowie. Jest szefem międzynarodowej 
organizacji „Czernihowskie centrum intelektualne”, kierownikiem 
czernihowskiego oddziału Narodowego Związku Dziennikarzy Ukrainy, 
profesorem honoris causa Łuckiego Instytutu Rozwoju Człowieka w ramach 
Uniwersytetu „Ukraina”, członkiem Narodowego Związku Pisarzy Ukrainy. 
 Autor 
55 
książek poświęconych  żonie – pisarce, pracownikowi naukowemu 
i dziennikarce Tetianie Dziubie. Scenarzysta i reżyser 36 słuchowisk radiowych, w 
których odegrał  główną rolę; opracował i wydał 10 antologii i zbiorów 
współczesnej poezji i prozy ukraińskiej; tłumacz języka białoruskiego; współautor 
tekstów pieśni. Laureat licznych ukraińskich i międzynarodowych nagród. 
 
Teksty Serhija Dziuby zostały przetłumaczone na 60 języków i wydane w 32 
krajach. Ponad dwa miliony czytelników i widzów miało okazję zapoznać się z 
nimi w książkach, gazetach, czasopismach, w radiu, telewizji  i sieci. 
 
TETIANA DZIUBA  
ukraińska poetka, krytyk, literaturoznawczyni, dziennikarka i pedagog 
Tetiana Dziuba (Murzenko) urodziła się 19 lipca 1966 roku we wsi Bruśnica 
w rejonie kicmańskim obwodu Czerniowieckiego na Ukrainie. Ukończyła 
dziennikarstwo na Uniwersytecie imienia Tarasa Szewczenki w Kijowie oraz 
doktoryzowała się w ramach Instytutu Literatury Narodowej Akademii Nauk 
Ukrainy. Pisze pracę habilitacyjną w Instytucie Dziennikarstwa  na Uniwersytecie 
imienia Tarasa Szewczenki w Kijowie; doktor filologii, członek  Narodowego 
Związku  Pisarzy Ukrainy  i  Narodowego Związku Dziennikarzy Ukrainy.  
Autorka zbioru poezji „Przystosowanie do czasu” (2000), literaturoznawczej 
rozprawy „Talent jako jednostka miary wagi” (2008), monografii „Pragnienie 
narodu i pragnienie ojczyzny. Publicystyka drugiej połowy XIX –  początków XX 
wieku: model tożsamości narodowej” (2012), a także licznych publikacji 
krytycznych i literaturoznawczych w wydawnictwach naukowych. Opracowała i 
wydała antologie  współczesnej poezji ukraińskiej „Pastuchy kwiatów” (1999) oraz 
„Stacja Czernihów” (2002), zbiory „Kawa dla aniołów” (2002, 2004); wraz z 
mężem Serhijem Dziubą i kompozytorem Mykołą Zbarackim stworzyli cykl 
pieśni; tłumaczka języka białoruskiego. Laureatka licznych ukraińskich i 
międzynarodowych nagród.  
Teksty Tetiany Dziuby zostały przetłumaczone na 60 języków i wydane na 
Ukrainie i za granicą.   
 

 
306 
  
Кжемінська  Роксана  (Польща)
  –  перекладач,  лінгвіст  (група 
«MARa»).  Народилася 1987 року  в  Ченстохові.  Закінчила  Яґеллонський 
університет  у  Кракові.  Магістр  української  і  бакалавр російської філологій. 
Зацікавлення:  машинні  переклади  та  генерування  мови.  Нині  пані  Роксана 
мешкає  у  Великобитанії.  Перекладач  і  упорядник  книжки  Тетяни  і  Сергія 
Дзюби  «Розмова  чоловіка  і  жінки»,  яка  побачила  світ 2013 року  в  Польщі 
(польською  та  українською  мовами).  Лауреат  Міжнародної  літературної 
премії  імені  Миколи  Гоголя  «Тріумф» (Україна, 2014). Член  Міжнародної 
літературно-мистецької Академії України (з 1 листопада 2014 року).  

 
307 
 
 
 
Тилютка  Анна  (Польща)
  –  перекладач,  лінгвіст  (група  «MARa»). 
Народилася у 1988 році. Студентка останнього року магістерської програми 
української  філології  в  Яґеллонському  університеті.  Любить  працювати  зі 
словами,  тому  й  перекладає  з  української  та  англійської  мов.  Деякий  час 
провела за кордоном – працювала з перекладачами з різних країн та пильно 
стежила  за  різнобарвністю  культур.  Її  цікавить  мова  як  носій  культури. 
Перекладач і упорядник книжки Тетяни і Сергія Дзюби «Розмова чоловіка і 
жінки»,  яка  побачила  світ 2013 року  в  Польщі  (польською  та  українською 
мовами)  Лауреат  Міжнародної  літературної  премії  імені  Миколи  Гоголя 
«Тріумф» (2014).  З 2014 року  –  член  Міжнародної  літературно-мистецької 
Академії України.  
 
 
 
Костел Св. Петра і Павла у Кракові. 

 
308 
    
 
Хлопек-Лабо  Маріанна  (Польща) 
–  перекладач,  лінгвіст  (група 
«MARa»).  Народилася  в  1987  році.  Закінчила  українську  та  російську 
філологію  у  Яґеллонському  університеті.  Тепер  навчається  в  аспірантурі 
цього вишу в Кракові. Наукове та професійне життя пов’язує з перекладом як 
знаряддям  міжкультурної  комунікації.  Не  знає,  дякувати  Вавилонській  вежі 
чи її проклинати. Її ідоли – польський науковець, поет, перекладач Станіслав 
Бараньчак,  поетеса  Ева  Ліпська  та  перекладознавець  Юджин Найда. Живе і 
працює  у  Кракові.  Перекладач  і  упорядник  книжки  Тетяни  і  Сергія  Дзюби 
«Розмова  чоловіка  і  жінки»,  яка  побачила  світ 2013 року  в  Польщі 
(польською  та  українською  мовами).  Лауреат  Міжнародної  літературної 
премії імені Миколи Гоголя «Тріумф» (Україна, 2014). З 1 листопада 2014 р. 
– член Міжнародної літературно-мистецької Академії України.      
 
 

 
309 
 
 
Квятковська  Ядвіґа  (Польща)
  –  художниця.  Народилась  у 1953 
році  в  селі  Ґловно  в  Польщі.  Закінчила  Tехнічний  інститут  у  Лодзі  (за 
освітою  –  будівельний  інженер).  Працювала  в  бюро  управління  проектами. 
Нині  –  керівник  власної  фірми «J-PROJEKT».  Згідно  з  її планом відновили 
численні  вулиці  в  місті  Лович,  а  також  його  головну  площу.  Мистецтвом, 
особливо малюнком та ескізом, Ядвіґа зацікавилася ще в дитинстві. Графічні 
роботи, вміщені в книжці Тетяни і Сергія Дзюби «Розмова чоловіка і жінки», 
яка  побачила  світ 2013 року  в  Польщі  (польською  та  українською  мовами) 
створювалися  в  різні  періоди  її  життя.  Адже  мистецтво  дає  своєрідну 
відповідь на головні питання буття; також це – спосіб  втекти від буденності. 
Пані  Ядвіґа брала участь у численних виставках  художників, зокрема в 
Польщі (Хелмно, Торунь),  Німеччині (Гер), Білорусі (Пінськ). Її малюнки та 
ескізи успішно презентувалися на виставках в обласному будинку мистецтва 
і культури в місті Скерневіце та в музеї міста Лович.  
Лауреат  Міжнародної  літературної  премії  імені  Миколи  Гоголя 
«Тріумф» (Україна,  2014).  З 2014 року  –  член  Міжнародної  літературно-
мистецької Академії України. 
 
 

 
310 
Посприяли: 
 
Сирек  Катажина  (Польща)
  –  перекладач,  фольклорист  (група 
«MARa»).  Народилася 21 січня 1988 р.  у  Кракові.  В 2012 році  закінчила 
Яґеллонський університет (спеціальність – українська філологія), у 2014-му – 
факультет  міжнародного  управління.  Член  літературної  студії  «Фольклор 
південної  Польщі»  в  м.  Новий  Сонч.  Працює  бухгалтером  у  міжнародній 
компанії, а також учителем фольклору (танців та пісень) у початковій школі. 
Хореограф дитячого народного ансамблю «Малі моґіланє» і член народного 
ансамблю  «Моґіланє».  Цікавиться  сучасною  українською  літературою  та 
перекладом. Член Міжнародної літературно-мистецької Академії України.  
     
    
 

 
311 
 
Пестка  Войцех  (Польща) 
–  письменник,  перекладач,  журналіст. 
Народився 1951 року. Автор поетичних та прозових книг. Член Товариства 
польських письменників. Його твори перекладено українською, англійською, 
німецькою,  російською  та  латиською  мовами.  Друкується  у  провідних 
польських  літературних  журналах.  Видана  в 2009 році  збірка  біографічних 
репортажів  «До  побачення  в  пеклі»  спровокувала  бурхливі  дискусії  й  була 
відзначена нагородою маршалка Мазовецького воєводства та номінована на 
престижну нагороду імені Ю. Мацкевича за кращу історичну працю. В 2012-
му  ця  книжка  побачила  світ  в  Україні  у  перекладі  Андрія  Павлишина. 
Лауреат  Міжнародної  літературної  премії  імені  Григорія  Сковороди  «Сад 
божественних пісень» (Україна, 2012) та Міжнародної літературної премії ім. 
Миколи  Гоголя  «Тріумф» (Україна,  2013).  Член  Міжнародної  літературно-
мистецької Академії України (з 1 листопада 2014 року). 
 
 
Поет Войцех Пестка у мальовничій Швейцарії. 

 
312 
 
 
Фрончек  Збігнєв  Владзімєж  (Польща)
  –  знаний  поет,  прозаїк, 
перекладач.  Народився 8 березня 1947 року у Вроцлаві. Закінчив факультет 
польської  філології  в  Університеті  Марії  Кюрі-Склодовської  в  Любліні. 
Пише вірші, оповідання, романи, есеї. Редактор, видавець, громадський діяч, 
меценат  культури.  Автор  близько  двадцяти  книг.  З 2003 року  –  головний 
редактор журналу «Люблін. Культура і суспільство». Ініціатор та організатор 
(15  років)  міжнародних  історико-літературних  конференцій  «Наші  сусіди. 
Україна  та  Білорусь».  Видавець  літературної  серії  «Література  наших 
сусідів».  З 2011 року – президент відділу Асоціації польських письменників 
міста Любліна.  
Його  вірші  й  оповідання  перекладені  багатьма  мовами:  німецькою, 
англійською, болгарською, чеською, російською, українською, румунською, 
словацькою.  Окремі  книжки  видавалися  в  Україні  та  Румунії: «Людський 
голос  коня» (оповідання  в  перекладі  українською  мовою,  Київ, 2010), 
«Кохання  в  Любліні» (літературні  замальовки  у  перекладі  українською, 
Луцьк, 2011)

«Povestire din Noaptea de Ajun» (вірші та оповідання у перекладі 
румунською мовою, Jassy, 2011).  
Літературні  нагороди:  премія  імені  Болеслава  Лесьмяна (2007);  премія 
імені  Юзефа  Ігнаци  Крашевського  (2008);  премія  мистецтв  мера  Любліна 
(2009);  медаль  «Міцкевич  –  Пушкін»  (2011); «Золотий  Літературний  Лавр» 
(2012);  Міжнародна  літературна  премія  України  імені  Григорія  Сковороди 
(2013);  премія  «Ex Oriente Lux»  (2013);  Мала  Нобелівська  премія  – 
Міжнародна премія імені  Людвіга Нобеля «Будон» (Удмуртія, 2014).  
Член Міжнародної літературно-мистецької Академії України. 

 
313 
 
 
Коцюбинська  Михайлина  (Україна)
  –  видатний  науковець, 
лауреат  Національної премії України імені Тараса Шевченка. Народилася 18 
грудня 1931 року у Вінниці, в  родині Хоми Михайловича Коцюбинського – 
молодшого  брата  класика  української літератури Михайла Коцюбинського. 
Матір Катерина Бедризова (у шлюбі – Коцюбинська) була за національністю 
вірменкою.  Але,  коли  почалися  відомі  гоніння  на  українську  інтелігенцію  у 
зв'язку  зі  справою  «Спілки  визволення  України» (СВУ),  Катерину  Яківну 
звинувачували  в  українському  буржуазному  націоналізмі.  У 1935 році сім’я 
переїхала до Чернігова, де батьки створили музей Михайла Коцюбинського. 
У 1949-му  Михайлина  Хомівна  закінчила  школу  із  золотою  медаллю. 
Вищу  освіту  здобула  на  українському  відділенні  філологічного  факультету 
Київського  державного  університету  імені  Т.  Шевченка. Після університету 
вступила до аспірантури, навчалась у академіка Олександра Білецького. Коли 
почалися  арешти  у  середовищі  української  інтелігенції,  разом  із  молодими 
письменниками  та  науковцями  на  показі  кінострічки  Сергія  Параджанова 
«Тіні  забутих  предків»  у  київському  кінотеатрі  «Україна»  публічно 
виступила проти того, що відбувалося в державі.  
Попри  політичні  переслідування,  Михайлина  Коцюбинська  постійно 
листувалася  зі  своїми  заарештованими  друзями,  зокрема  з поетом Василем 
Стусом. Під час горбачовської «перебудови» їй запропонували повернутися 
на роботу в Інститут літератури на посаду старшого наукового співробітника 
відділу  рукописних фондів та текстології.  
У 1990-му  вийшла друком її книжка «Етюди про поетику Шевченка», 
яку  «зарізали»  в 60-х  роках.  Михайлина  Коцюбинська  уклала  першу  в 
Україні книгу Василя Стуса «Дорога болю». Згодом із його сином Дмитром 
підготувала  багатотомне  наукове видання спадщини Василя Стуса. Значний 
резонанс  викликали  її  книжки  «Зафіксоване  і  нетлінне» (2001), двотомник 
«Мої  обрії» (2004), «Книга  споминів» (2006), «Історія,  оркестрована  на 
людські голоси» (2008), «Листи і люди: роздуми про епістолярну творчість» 
(2009).  

 
314 
Багато  праці  доклала  вона,  опікуючись  чотиритомником  «Листів  до 
Михайла  Коцюбинського» –  подвижницькою  роботою  родини  видатного 
письменника,  співробітників  Чернігівського  літературно-меморіального 
музею  Михайла  Коцюбинського  та  науковців  Інституту  літератури  НАН 
України. В останні роки працювала як упорядник зібрання творів В’ячеслава 
Чорновола (видається з 2002-го).  
Земний шлях Михайлини Коцюбинської завершився 7 січня 2011 року 
– на 80-му році життя. У Чернігові урочисто відкрили її меморіальну дошку – 
в школі № 17, де навчалася юна Михайлина. Лауреат Літературно-мистецької 
премії імені  Пантелеймона Куліша.  
 
 
 
Юлій та Михайлина Коцюбинські в рідному Чернігові. 

 
315 
 
Слапчук  Василь  (Україна)
  –  письменник,  науковець.  Лауреат 
Національної  премії  України  імені  Тараса  Шевченка (2004)  та  багатьох 
міжнародних  і  всеукраїнських  премій,  заслужений  діяч  мистецтв  України 
(2001).  Почесний  громадянин  Луцька (2010) та Волині (2011). Народився 23 
грудня 1961 року  в селі Новий Зборишів Горохівського району Волинської 
області. Ветеран війни в Афганістані, був тяжко поранений (1981).  
Він  закінчив  факультет  української  філології  Луцького  педагогічного 
інституту  імені  Лесі  Українки (1988-1993).  Кандидат  філологічних  наук 
(дисертація  «Національний  образ  світу  у  творчості  поетів-шістдесятників:  
М.  Вінграновський  і  А.  Вознесенський», 2011). Дружина  –  письменниця 
Наталія  Гранич.  
Автор  книг  поезії,  прози  та  літературної  критики: «Як довго ця війна 
тривала» (1991), «Німа  зозуля» (1994), «Трикнижжя  Явіна», «Мовчання 
адресоване  мені» (1996), «Укол  годинниковою  стрілкою» (1998), «Крапка 
зсередини» (2000), «Навпроти  течії  трави», «Політ  механічної  зозулі  над 
власним  гніздом» (2001), «Птах  з  обпаленим  крилом», «Сучок  на  костурі 
подорожнього» (2002), «Солом’яна  стріха  Вітчизни», «В  очікуванні  на 
інквізитора», «Сліпий  дощ» (2003), «Дикі  квіти» (2004), «Дванадцять  ню», 
«Так!..» (2005), «Осінь  за  щокою», «Клітка  для  неба», «Глобус  України», 
«Кенгуру  завбільшки  з  цвіркуна» (2006), «Новенький  ровер  старенького 
пенсне» (2007), «Жінка зі снігу», «Золоті куполи» (2008), «Між шляхом воїна 
і  Дао»,  «Вибране» (2011) та  ін.,  багатьох  книжок  для  дітей.  Твори  Василя 
Слапчука  перекладені  й  надруковані  у  Польщі  та  Болгарії  і  відзначені 
міжнародними нагородами ім. Юзефа Лободовського та «Золотий Пегас». 
Нагороджений орденами Червоної Зірки» (1987), «За мужність» III ст. 
(1998), «За заслуги» III ст. (2010) і II ст. (2014) та багатьма медалями, а також 
грамотами  Президії  Верховної  Ради СРСР (1988) і Верховної Ради України 
(2010). 
Член Міжнародної літературно-мистецької Академії України.  

 
316 
 
Поліщук Ярослав (Україна) 
– доктор філологічних наук, професор 
кафедри  україністики  Яґеллонського  університету  (Краків,  Польща)  та 
Київського університету імені Бориса Грінченка.  
Народився 5 грудня 1960 року в селі Самостріли на Волині (Рівненська 
область).  Закінчив  Рівненський  педагогічний  інститут,  аспірантуру  при 
Національному  педагогічному  університеті  імені  Михайла  Драгоманова  та 
докторантуру Інституту літератури імені Тараса Шевченка НАН України. 
Автор  понад 400 наукових  і  науково-популярних  публікацій.  Значний 
резонанс  здобула  його  монографія  «Міфологічний  горизонт  українського 
модернізму» (1998; друге, доп. вид. – 2002).  
Упорядник  та  редактор  численних  збірників  наукових праць, зокрема 
«Волинські  дороги  Уласа  Самчука» (1994), «Леся  Українка  і  національна 
ідея» (1997), «„Касандра”  Лесі  Українки  та  європейський  модерн» (1998), 
«„Камінний господар” Лесі Українки та феномен середньовіччя» (1998).  
За редакцією професора Поліщука вийшло 10 томів наукового збірника 
«Актуальні  проблеми  сучасної  філології» (1995-2008).  У 2008  р.  з’явилися 
друком    монографічні  видання  «Література  як  геокультурний  проект», 
«Пейзажі людини», «Із дискурсів і дискусій». У 2010-му побачила світ книга 
«І ката, і героя він любив… Михайло Коцюбинський: літературний портрет». 
Виступає Я. Поліщук  також як літератор. Його художні твори – нариси, 
есеї, фейлетони, вірші тощо – друкувалися у всеукраїнських та закордонних 
виданнях. Окрім публікацій  у часописах, видав збірку есеїв «Мости і мілини» 
(2004).
 
Лауреат багатьох міжнародних і національних літературних премій. 
Член Міжнародної літературно-мистецької Академії України. 
 
     
 

 
317 
 
 
 
 
 
Малюнки польської художниці Ядвіґи Квятковської увійшли до книжки 
Сергія і Тетяни Дзюби «Розмова чоловіка і жінки» (Польща, Люблін, 2013). 

 
318 
  
 
Вірші Тетяни Дзюби в антології української поезії «Гравітація взаємності». 
Перекладач польською мовою, упорядник Олена Криштальська , редактор 
Збігнєв Фрончек (Луцьк, видавництво «Терен», 2013 рік). 
 

 
319 
 
   
 
 
Легендарний Луцький замок (замок Любарта).  
Мал. Я. Квятковської. 

 
320 
 
 
Обкладинка книжки Сергія Дзюби «Вірші для Тетянки» (друге видання; 
Великобританія, Лондон: KaMPe, 2015). Упорядник, перекладач – Алекс 
Врубель. Ця поетична збірка побачила світ п’ятьма мовами: мовою 
оригіналу – українською, а також англійською, польською, сербською 
та російською. Дизайнер книжки Анатолій Кульченко запропонував 
два варіанти обкладинки. Сподобалися обидва, тож збірка наразі має 
дві обкладинки. Тому обидві вони представлені і в чотиритомнику 
Тетяни і Сергія Дзюби «Вірші 60-ма мовами світу». Презентація книги 
відбулася в Лондоні, на міжнародному фестивалі поезії, де Сергій 
Дзюба одержав головну нагороду.   

 
321 
 
 
 
 

 
322 
Польською переклав Алекс Врубель (Англія) 
  
Sergiej Dziuba  
Wiersze dla Tani 
 
Dla Tani 
 
Dusza – jak  skrzypce: to zakurzona  pyłem, 
To nagle  zabrzmi wysoką nutą cierpienia. 
Nie myśl o upływającym czasie – jeszcze drga struna.  
Pokochaj mnie  bez pamięci w sobotę. 
 
Dusza – jak  rym:  szuka domu i światła, 
Wiek wędruje od punktów, strof – w poematy. 
Niech będzie dobrze, gdzie nas razem nie ma –  
Pokochasz mnie  w Paryżu i San Remo.    
 
Możesz odpocząć, dopóki nie  zerwę róży, 
Wszak mam tylko czub jak Odyseusz... 
Tak pragnie  dusza, by jak  bóstwu 
Modły odprawiać do niej  i być z nią.    
      
* * * 
 
Marzenia wszystkich kobiet o wolności –   
Niczym fale wód Golfsztromu płyną. 
Pokrewne przyrody są cierpienia  –    
 
W tym nieuchwytna  jest harmonia. 
 
 
 
I kary będą zapłatami, 
 Jak 
zmiana 
sukienki 
– tak niewinne... 
 
Lecz dziewczyny tęsknią za piłatami. 
 
Piłaci – są jak zew Ojczyzny. 
 
 
* * * 
 
 
 W 
nasze 
lipcowe 
lata 
– jakbyśmy byli jasnowidzami, 
 
Poznawszy siebie na wylot. 
 Gdy 
toniemy 
– pokój i  zgodę miejmy  w pamięci. 
 I 
pragnie 
się znalezć nie mannę, lecz Ojca. 
 
 
Starzeje się miasto lip. Spokojnie, jak w Bagdadzie. 
 
Desna nie topnieje od omdlewających ciał. 

 
323 
 
Znów zmyjemy  wszystkie grzechy. I żebracy są nam radzi. 
 
I prawdę, jak  grypę, rozsiejemy na chodnikach. 
 
W nasze lipcowe lata, noce są niecierpliwe, 
 
I białych lip zazdrość – stuletnich  i odurzających.   
               
  
Jest jednak coś z zimy... Ktoś nas nie pragnie. 
 
Uwierzymy  w ten znak, jak w pierwszy śnieg i sny. 
 
 
 
Ballada nieprofesjonalisty   
 
 
Aby zrozumieć poezję, potrzebna jest cisza, 
 nie 
zwyczajne, 
cienko 
pokrojone 
plasterki 
przerw, 
 
kiedy czujesz, że jesteś zaszczutym małym potworem, 
 
gotowym jedną ręką grać na fortepianie 
 
a drugą – łamać krzesło, na którym siedzisz.  
 
 Czy 
znacie 
ciszę przypominającą modlitwę? 
 
Napój samotności i  bólu, który u nas nazywają spokojem? 
 Ja 
kocham 
taką ciszę, 
 
wiersze mojej Tatiany 
i mądrą poezję młodej Liny Kostenko.  
 
Biedne, młode poetki lat dwutysięcznych! 
One często przekazują, tylko swoją młodość.  
Lecz najpiękniejsze i delikatne są ręce Jej  Wysokości Kobiety, 
gotowe na pocałunki całego świata –            
 
to już nie jest miłość, i jeszcze nie poezja.  
 
 Dusza 
filozofa 
– szczera i niedotykalna, jak muzyka. 
 
Ja kocham Boga i czuję jego obecność –  
 nawet 

zatłoczonych trolejbusach. 
 Dlatego 
rzadko 
odwiedzam 
świątynie. 
 
Szczególnie w święta. Wypełnia je marność. 
 
 On 
mi 
się śni, i ja cały czas o Nim  myślę. 
 Ciekawie 
się z nim rozmawia. 
 Zgadza 
się, i nie zgadza. 
 
Jednak On czuje dramaturgię. 
 Tak 
pragnie 
się poznać ostatnie mgnienie  życia! 
 
 
 
Najwięcej myślę o Tatianie. 
 Tak, 
ja 
kocham 
kochać. 
 Wszyscy 
mówią, że na tym świecie, 
 
nie wolno, profesjonalnie zajmować się miłością i poezją. 

 
324 
 Dlatego 
ja 
– jestem współczesnym nieprofesjonalistą. 
 
 Ja 
także kocham Ukrainę, chociaż ona niezbyt  piękna. 
 Kocham 
swój Czernichów, 
 
gdzie mieszka wielu chciwych i zawistnych ludzi, 
 
gdzie nie ma placu Bethowena i ulicy Chopina, 
 lecz 
jest 
wiele 
innego 
– chociażby, na przykład...        
      
 
Zapewne, w obecnym zagmatwanym  okrecie, 
czasie politycznej  obłudy, maruderstwa   
i gorzkiego zapachu domowej wojny, 
poeta nie powinien przemawiać falsetem, 
ale żyć na ziemi  czując się częścią wszechświata. 
 
Jednakże nie zawsze ulegam, 
uniwersalnemu słowu «powinien», 
ponieważ  podobno, zanadto kocham siebie. 
Jasne! Mam w sobie wiele  pozytywów: 
przecież jestem dobrym, utalentowanym i bezmiernie skromnym... 
 
Na ogół, lubię wyobrażać sobie, że pewnego dnia 
wymyślicie mnie jako lalkę  – to bardzo proste! –  
lalką, która umiała mówić  
i nawet coś czuć –  
od chwili  narodzenia do śmierci. 
 
Być może, zechcecie zachować mnie  na pamiątkę  –  
jako akwarium z rybkami o złotej mentalności: 
i nagle odgadnę chociaż jedno wasze życzenie 
lub wyskoczę ze swej ekscentrycznej  wieży 
do waszego  właściwego, jednocześnie bezmyślnego świata? 
 
Jeśli kiedyś napijecie się gorzkiego wina 
i wylądujecie w łóżku – bez znaczenia  zkim. 
Pewnego dnia, poczujecie się jak zardzewiałe auto 
samotne, jak nasza ziemia 
w przeddzień drugiego Potopu. 
 
Być może, wtedy będziecie mi trochę zazdrościć, 
mi, którego wielu  z was kochało i  nienawidziło. 
Lub pomyślicie po prostu, że nigdy nie byłem kupą złomu. 
Zadziwiające: to nieuniknione,  że kiedyś wymyślicie mnie... 
Ale to… to nie  będzie prawdą... 
 
 

 
325 
Oczekiwanie 
 
Niedojrzały  śnieg – szczęśliwy, jakby mgnienie. 
I nie było mi lekko z zapaleniem  oskrzeli. 
I Mozart w pokoju dawno ucichł –  
Odurzający zawsze, jak młoda Paguita. 
 
A Ty, jeszcze nie wróciłaś z pracy, 
I nie przysiadłaś na brzegu pościeli. 
Nie płaczesz, nie  musnęłaś niezręcznie 
Ciepła innego, dalekiego. 
 
A ja – na razie  wolny, zły, 
I nie świadek, a Piłat tej męki, 
A ty mi  barszcz podałaś i chleb żytni, 
I ja nie usta pocałuję – lecz ręce. 
 
* * * 
 
On nas zobaczył. Wszystkich. 
Takich ziemskich. Zielonych. 
A może, to nie  on... 
Lecz po prostu – Nowy Rok... 
 
Tylko zaczarowany śnieg 
Przywrócił mi znów Ciebie –  
Milczenia biały jęk 
Lub zakazany  owoc?                    
 
* * * 
 
Otworzą oczy ludzkie  drzewa  
i przyjmą ranek w swoje dłonie. 
I ziemia jest już jak królowa, 
a my z tobą – jak te jabłkowite  konie. 
 
 

 
326 
* * * 
 
Tak, to tylko deszcz, a Tyś taka  piękna! 
Taką się dzień pewnego razu stworzył. 
Znałem Ciebie od dawna, przeczuwałem ten cud. 
Lepiej bym siebie nie widział i zapomniał. 
 
Patrzę na ten świat oczami dziecka z wózka, 
Niczym sumienny mnich – oto otworzyła się świątynia! 
Ale to – tylko  deszcz. I niebo obok – w tańcu. 
Lecz jemy, nie  oddam dziś Twego spojrzenia. 
 
Takie wszystko wzniosłe, co nas spotyka, 
Przewyższające cudowność wszystkich dzieł i obrazów! 
Ale to – tylko deszcz. Deszcz o czarnych oczach. 
Taki bliski, a ja – jak jego mała kropla. 
 
 
* * * 
 
Poznaliśmy się  
w zdezelowanej  kuchni   
studenckiego domu,  
lecz, wydaje się, że poznałem Cię  
w świątyni  – od zawsze.  
 
Nie rozumiem modlitwy  
i żegnam się krzyżem jak błogosławiony,  
ponieważ patrzę na Jezusa  
i widzę Twoją twarz. 
 
Jesteście tak podobni! Kim Ty jesteś? 
czyżbym całe życie  
miał nieść krzyż 
tej strasznej 
i fascynującej tajemnicy? 
 
Pokochawszy Ciebie   
dotarłem do Niego.  
A teraz – kogoż z Was 
kocham bardziej? 
 
Polski tłumaczone Aleksy Wróbel, Mira Łuksza   
 
 

 
327 
 
 
Врубель Алекс (Великобританія) 
– поет, автор пісень. Народився 
на  півдні  Польщі,  в  місті  Чеховіце-Джеджице.  Нині  письменник  мешкає  в 
Лондоні. Засновник і лідер мистецької групи «KaMPe», яка об’єднує поетів, 
музикантів,  вокалістів  та  фотохудожників.  Алекс  Врубель  –  організатор 
міжнародного  фестивалю  слов’янської  поезії  у  Великобританії,  в  Лондоні. 
Лауреат  Міжнародної  літературної  премії  імені  Миколи  Гоголя  «Тріумф» 
(Україна, 2015).  З 1 листопада 2014 року  –  член  Міжнародної  літературно-
мистецької Академії України.   
 

 
328 
 
 
 
 
Зміст:       
 
казахською………………………………………………………………………3   
китайською………………………………………………………………….......101 
корейською………………………………………………………………….......112 
кримськотатарською…………………………………………………………...117 
латиною…………………………………………………………………………123  
латиською……………………………………………………………………….130 
литовською……………………………………………………………………...135  
македонською………………………………………………………………......142 
нижньолужицькою……………………………………………………………..162 
нідерландською…………………………………………………………………170    
німецькою……………………………………………………………………….175 
норвезькою……………………………………………………………………...199  
перською………………………………………………………………………...203 
польською……………………………………………………………………….219   
 
 
 
 
 
 


Достарыңызбен бөлісу:
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   13




©emirsaba.org 2024
әкімшілігінің қараңыз

    Басты бет