Посприяли:
Горбач Анна-Галя (Німеччина)
– літературознавець, перекладач,
видавець, громадська діячка. Народилася 2 березня 1924 року в
прикарпатському селі Бродина. До грудня 1940-го ходила до румунської
школи, освіту здобула вже в Німеччині. Доктор філософії. Член Національної
спілки письменників України. Брала активну участь у роботі німецької секції
Міжнародної Амністії, займалася у 60-80-х інформуванням світової
громадськості про політичні репресії в Україні. Була співорганізатором
протестних кампаній на захист Василя Стуса, Івана Світличного, В’ячеслава
Чорновола, інших українських в’язнів сумління, листувалася з ними.
Автор праць «Епічні стилістичні засоби козацьких дум», «Ольга
Кобилянська і німецька культура», «Українські карпатські казки». Переклала
німецькою та видала твори Михайла Коцюбинського, Гната Хоткевича,
Василя Стуса, Євгена Сверстюка, Валерія Марченка, Ігоря Калинця, Валерія
Шевчука, Юрія Андруховича… (загалом близько п’ятдесяти перекладів).
Упорядкувала й видала німецькою мовою шість антологій української прози.
У 1995 році разом зі своїм чоловіком Олексою Горбачем (відомим
науковцем, професором університету у Франкфурті-на-Майні, Українського
вільного університету в Мюнхені) заснувала видавництво «Бродина», яке
видавало і розповсюджувало в Німеччині твори українських письменників.
Подружжя Горбачів ініціювало створення єдиної в Німеччині спеціалізованої
кафедри україністики при Грайфсвальдському університеті.
Видатна українка нагороджена міжнародними та всеукраїнськими
літературними преміями імені Івана Франка, Олени Теліги, Миколи Гоголя
«Тріумф», орденом княгині Ольги III ступеня. Останні роки життя вона
присвятила виданню праць свого чоловіка Олекси Горбача. Зокрема, у Львові
2006 року вийшло його дослідження «Арґо в Україні».
Мешкала у м. Райхельсгайм. Померла 11 червня 2011 року. Анна-Галя
Горбач – одна з найвідоміших особистостей в культурно-інтелектуальному
світі української діаспори.
190
Андієвська Емма (Німеччина)
– письменниця, художниця.
Народилася 19 березня 1931 року в м. Сталіно (нині – Донецьк). Початок
війни застав родину Андієвських у Києві. Тоді ж загинув батько письменниці
– його було безпідставно розстріляно радянською владою. У 1943 році діти з
матір’ю виїхали на Захід. Родина жила в англійській окупаційній зоні
Берліна. Наприкінці 1949-го сім’я переїхала спочатку до табору
переміщених осіб у Міттенвальді, а потім до Мюнхена. У 1955-1957 рр.
Андієвська працювала на радіо «Свобода», в 1957-му закінчила Український
вільний університет за спеціальностями філософія та філологія. Того ж року
письменниця з усією родиною переїхала до Нью-Йорка. У 1959 р. вона
вийшла заміж за літературного критика, есеїста та письменника Івана
Кошелівця, з яким прожила все життя аж до смерті чоловіка. Взявши шлюб,
подружжя повернулося до Німеччини у Мюнхен. Андієвська брала участь у
діяльності легендарної Нью-Йоркської групи українських літераторів-
емігрантів.
Вона – авторка двадцяти семи поетичних збірок, п’яти книжок короткої
прози, трьох романів та понад дев’яти тисяч картин. Персональні виставки
художниці проводилися в Україні, США, Канаді, Франції, Німеччині,
Австралії, Бразилії, Ізраїлі, Швейцарії. Член Національної спілки
письменників України (з 1994 р.), українського ПЕН-клубу та Професійного
об'єднання художників Баварії. Більшу частину свого життя Емма Андієвська
провела поза Україною, мешкаючи в Мюнхені та Нью-Йорку. З ініціативи
Марка-Роберта Стеха, 2004 р. був оголошений часописом «Кур’єр Кривбасу»
роком Емми Андієвської. Її творчість досліджували Юрій Шевельов, Богдан
Рубчак, Богдан Бойчук…
Вона – кавалер Ордену «За інтелектуальну відвагу» культурологічного
часопису «Ї» (Україна, 2002). Лауреат премії Фундації Тетяни та Омеляна
Антоновичів (1984), Міжнародної літературної премії імені Миколи Гоголя
«Тріумф» (2003), Літературно-мистецької премії «Глодоський скарб» (2009).
191
Дмитро Драгільов (Німеччина)
– письменник, музикант.
Народився в 1971-му році у Ризі. Закінчив Латвійський університет
(історія), Веймарську консерваторію і Йенський університет (славістика).
Вірші, проза, нариси, есеї та переклади публікувалися в журналах,
антологіях й інтернет-виданнях у Росії, Латвії, Німеччині, Швейцарії, США
та Ізраїлі. Окремими книжками виходили вірші: «До чаю в п'ять» (Україна,
Вінниця, 2001, 2003), «Всі прикмети кохання» (Москва, 2008), «Безударний
голосний» (Берлін, 2009), нариси – «Лабіринти російського танго» (Санкт-
Петербург, 2008) та документальний роман-біографія «Едді Рознер:
шмаляємо джаз, холера ясна!» (Нижній Новгород, 2011).
Ініціатор появи літгурту «Захід наперед-KdW-Kehrseite des Westens» та
літературних читань в Ерфурті й Берліні, джазового фестивалю імені
Е. Рознера в рамках щорічних Німецько-Російських днів.
Член міжнародного ПЕН-клубу, заступник голови Співдружності
російськомовних літераторів Німеччини. Учасник літературних фестивалів
(міжнародний Берлінський фестиваль поезії, Московське міжнародне бієнале
поетів та ін.).
Лауреат премії журналу «Діти Ра», призер берлінського відкритого
російського слему та ін. Був редактором літературно-культурологічного
часопису «Via Regia» (Ерфурт) та ілюстрованого журналу «Ру.Башка»
(Берлін), колумністом журналу «7 + 7я», працював на радіо. Бере участь у
музичних проектах («The Swinging PartYsans»), періодично займається і
музикознавчими та культурологічними дослідженнями.
У Німеччині – з 1994 року. Мешкає в Берліні.
192
На XXXVI-му Міжнародному фестивалі поезії та верхньолужицької
культури в Німеччині (м. Баутцен, 2014).
Знаменитий музей гірчиці.
193
Відомий верхньолужицький письменник і музикант Томаш Навка
виступав на фестивалі разом із митцями з Польщі (Німеччина, 2014).
Тетяна Дзюба зі знаним сербським поетом, головним редактором газети
«Књижевне новине» Мічо Цвєтічем. Зліва – лужицька письменниця Lenka
(м. Баутцен, Німеччина, 2015).
194
Поети Ігор Ремс (Чорногорія), Сергій Дзюба, Ладислав Волко (Словаччина),
Тетяна Дзюба та верхньолужицький музикант Дітер Калка (Будишин, 2015).
З верхньолужицьким публіцистом Альфонсом Вічасом (2015).
195
Нагородження Бенедикта Дирліха Міжнародною літературною премією
імені Миколи Гоголя «Тріумф» за 2015 рік.
Знаний верхньолужицький і німецький письменник Бено Будар, його дружина
та російський поет і музикант із Німеччини Дмитро Драгільов (2015).
196
Автор і перекладач – Тетяна Дзюба та Бенедикт Дирліх (Будишин, 2014).
Учасники XXXVII-го Міжнародного фестивалю поезії в Німеччині (2015 рік).
197
Бенедикт Дирліх, Томаш Навка, Альфонс Вічас і Тетяна Дзюба з учасниками
Міжнародного фестивалю поезії та верхньолужицької культури (2014 рік).
Лідери верхньолужицької громади (м. Будишин, Німеччина, 2014).
198
Берлін. Бранденбурзькі ворота (вгорі).
Вечірній Дрезден.
199
Норвезькою переклав Дагфінн Фолдйой
Serhij Dzjuba
* * *
På evighetens sølvskinnende håndflate
kjemmer en liten pike håret
med månekam
men i det lille trollspeilet
er det ikke sitt eget ansikt hun ser:
Der er hennes blikk
og rynker
en ukjent kvinnes
* * *
På en øy,
fjern som Evas tårer,
holdt i blendende hvite klippers favntak
så fast at du kunne fange horisonten,
hadde den ikke flyktet til havs,
der fant musikken
sin tilflukt
for å gi liv
til Mannen
og Kvinnen
* * *
Lev lenge,
skriv lite
og beskyld ikke Himmelen
for dine synder.
* * *
Forgråtte skjønne:
øyets
perlerad av tårer
higer etter
en regnbue
200
* * *
Mennesker,
jeg ber dere, vær stille –
jeg hører ikke havet
* * *
I hjørnet står gitaren
den gamle, gamle
tungt
som et barn.
Tetjana Dzjuba
* * *
Dagen svant med jernbanestasjonens larm
Og skyggene ble lange som skinner
Inn i nattens blindvei.
Kvinner krysser dem,
Ørsmå anna kareninaer,
Skånt for problemer
Bare til morgenen gryr
* * *
Og det skal bli stillhet med håpets farge
Og det skal bli ro med lykksalighetens farge
Og eplet skal falle, spaltet i to
Dets halvdeler skal etes av de lykkelig forelskede
Uten at de merker den gråtende Eva bak grenene
Der hun forbanner sin gamle avitaminose
* * *
Tidens salt sildrer
Lik sand fra urgamle timeglass
Den brenner, etser og svir
Så fjerner den seg, oppløses
Og blir til et hav
Der det er godt å gynge
201
På erindringens bølger
Synd bare at det ikke er lenge
For mennesker skal leve på land
Og der det er hav, er det salt …
* * *
Prinsesser faller alltid for tosker
Så sier folkevisdommen
* * *
Jeg ringer telefonnumre
Som jeg kan utenat
På en tid da ingen tar røret
Bare da kan jeg høre dét
Som jeg så lenge har villet høre
Oversatt fra ukrainsk av Dagfinn Foldøy
Фолдйой Дагфінн (Норвегія)
– перекладач, мистецтвознавець.
Народився в 1953 році. В університеті займався історією мистецтв (Осло,
Рим), російською мовою та літературою (Осло, Санкт-Петербург),
музикознавством (Осло, Санкт-Петербург, Москва). Захистив дисертацію на
тему: «Музика і символ. Олександр Скрябін у світлі російського
символізму». З 2003 року займається художніми перекладами, в основному, з
російської літератури: Михайло Булгаков, Володимир Маканін, Борис
Акунін, Леонід Ципкін («Літо в Бадені») та ін. Останнім часом виявляє
інтерес і до української мови та культури. Член Міжнародної літературно-
мистецької Академії України.
202
Тронгейм.
Гори Hurrungane.
Хардангер-фьорд (Норвегія).
203
Перською переклала Надія Вишневська
Сергій Дзюба
* * *
(«На сріблястій долоні вічності…»)
* * *
(«На острові…»)
204
* * *
(«Живіть довго…»)
* * *
(«Заплакана красуня…»)
.
* * *
(«Люди, будь ласка, тихіше…»)
* * *
(«В кутку гітара…»)
205
Тетяна Дзюба
* * *
(«День відступив…»)
-
* * *
(«І буде тиша кольору надії…»)
* * *
(«Час просочується сіллю…»)
206
-
* * *
(«Королівни завше діставались…»)
-
* * *
(«Дзвоню по телефонах…»)
Перською з української переклала Надія Вишневська
207
Вишневська Надія
(Україна)
– перекладач, аспірант кафедри теорії
та історії культури філософського факультету Львівського національного
університету імені Івана Франка. Народилася в 1986 році у Львові. У 2003-му
вступила до Львівського національного університету імені Івана Франка на
філологічний факультет, а в 2008-му захистила диплом магістра філології
(перська мова та література). Магістерську роботу писала під керівництвом
Романа Гамади. У цьому ж році на запрошення Центру розвитку перської
мови та літератури пройшла курси в університеті Алламе Табатабаї (Тегеран,
Іран).
Продовжує займатися іранською тематикою, зокрема переклала кілька
уривків до «Антології перського гумору», укладеної Романом Гамадою.
Консультує студентів перших – других курсів іраністики. Бере участь в
атрибуції музейних експонатів зі сховищ Львівського історичного музею та
Музею історії релігії.
У 2014 році стала лауреатом Міжнародної літературної премії імені
Григорія Сковороди «Сад божественних пісень» за невтомне збагачення
української культури літературними скарбами Сходу. Член Міжнародної
літературно-мистецької Академії України (з 1 листопада 2014 року).
208
Посприяв:
Гамада Роман (Україна)
– відомий сходознавець, перекладач,
літературознавець. Народився 30 вересня 1961 року в місті Добромиль
Старосамбірського району Львівської області. Член Національної спілки
письменників України.
Старший викладач кафедри сходознавства Львівського національного
університету імені Івана Франка. Закінчив філологічний факультет та курси
перської мови у Львівському університеті імені Івана Франка. Вивчав чеську
мову та мистецтво на дворічних курсах гідів-перекладачів при Бюро
міжнародного молодіжного туризму (БММТ) «Супутник».
Постійний автор журналу іноземної літератури «Всесвіт». Творчі й
наукові зацікавлення: перська класична й народна література, персомовна
література Індії. Окремою книгою вийшли «Перські оповідки» у 2-х томах
(Львів: ЛА «Піраміда», 2007). У 2008 р. спільно з видавництвом «Навчальна
книга – Богдан» (м. Тернопіль) засновано дві нові серії – «Скарби Сходу» та
«Пам’ятки світової літератури» – видання, які ще не мали аналогів в Україні.
Побачили світ: «Анекдоти про Муллу Насреддіна» (2008, кишеньковий
формат – 2011), «Антологія перського гумору» (2010), «Захоплюючі
розповіді» (2011), «Іранські народні казки» (2011), «Весела книга» (2011),
«Зібрання історій» (2012), «Витончені жарти» (2012) та ін.
Нагороджений почесною грамотою Міністерства культури й ісламської
орієнтації (2004) Ісламської Республіки Іран. Лауреат літературних премій
імені Миколи Лукаша (1999), Григорія Кочура (2013), Максима Рильського
(2014) та Міжнародної літературної премії імені Григорія Сковороди «Сад
божественних пісень» (2014). Член Міжнародної літературно-мистецької
Академії України.
209
Перекладач із перської мови Надія Вишневська побувала в Ірані.
210
Це – місто Мешгед, звідти родом – відома іранська письменниця Азіта
Кагреман, котра зараз мешкає в Швеції. Надія Вишневська та Сергій Дзюба
переклали її «Містерію Мешгеду», а цього року Надії вдалося там побувати.
Це – вітрина на Мешгедському базарі, повна шафрану – дуже дорогої і
популярної спеції, якою славиться місто.
211
Надія Вишневська в Есфагані.
Гори Альборз біля Тегерану.
212
На міській вулиці.
Вежа Міляд – шоста за висотою в світі.
Елемент декору стіни на подвір'ї палацу Ґолестан у Тегерані.
213
Чарівні малюнки художниці Надії Вишневської, створені до іранських
народних казок «Камінний одяг», «Гарбуз-покотило» та «Золотий птах», які
вийдуть українською в перекладі Романа Гамади:
214
215
216
217
218
Перекладач і художниця Надія Вишневська в рідному Львові.
219
Обкладинка книжки Тетяни і Сергія Дзюби «Розмова чоловіка і жінки»
польською мовою (перекладачі Роксана Кжемінська, Маріанна Хлопек-Лабо і
Анна Тилютка; художниця Ядвіґа Квятковська; м. Люблін, Польща, 2013).
220
„Ty i ja jesteśmy tylko poetami…”
Jesteśmy w teatrze, oto przed nami dwoje aktorów – mąż i żona. Sztuka
pisana wierszem w formie dialogu pomiędzy małżonkami. A jednak coś się
pomieszało w scenariuszu – konwencja przestaje obowiązywać, a rampa nie
odgranicza już widowni od sceny. Jesteśmy świadkami życia, po którym pozostaną
listy miłosne niby bilety na spektakl i zdjęcia rodzinne niby niewykorzystane
afisze. Nie będzie Ofelii ani Hamleta – zmuszeni będziemy w zwyczajnym imieniu
usłyszeć muzykę poezji.
Serhij i Tetiana – małżeństwo poetów – przesłało swoje teksty do wyboru
tłumaczom. Zaś tłumacze – przekopując się przez osobne tomy wierszy –
dostrzegli pewne paterny – podobne tematy, różne opinie, podobne motywy, inne
ujęcia. Właśnie to spostrzeżenie legło u podstaw kompozycji tomu wierszy.
Wyobraźcie sobie kobietę i mężczyznę siedzących naprzeciwko siebie, lecz
patrzących w jeden punkt, skupionych na jednym zagadnieniu. Czy gdybyśmy byli
w stanie usłyszeć ich myśli, odkrylibyśmy tajemnicę wzajemnego niezrozumienia
płci?
Scena
pierwsza
– stacja kolejowa Czernihów. Ona widzi umykającą w dal
codzienność, dla której wybawieniem jest noc. Wydłużone cienie niby tory
kolejowe przypominają o losach kobiety, dla której rozpędzony pociąg okazał się
wybawieniem i zgubą – anna karenina – napisana małą literą jest symbolem, a nie
wspomnieniem. On słyszy cichy szept – ta kobieta czekająca na czyjś powrót to
stacja, która tu była, jest i będzie w oczekiwaniu na kolejnych pasażerów.
Scena
druga
– arka Noego. Zaspany mężczyzna przybiega na przystań,
tymczasem arka już odbiła od brzegu. Porzucony i zapomniany wcale nie
rozpacza, bo czyż nie ocalał właśnie przed ludem wybranym i jego losem?
Tymczasem kobieta zdążyła na pokład arki, która okazała się pułapką – to trolejbus
pędzący do pracy, gdzie tylko kolejki, tłok i szara codzienność. A miało być –
ocalenie.
Scena
trzecia
– lektura Biblii. Ona wsłuchuje się w słowa uczonych w
piśmie. Ze skupieniem notuje ich wskazówki i jak pilna uczennica wyłapuje
zależności – brak strachu oznacza brak wiary, tak jak brak światła nie pozwala
dostrzec ciemności. Zaś jego oczy zwrócone są na targ, gdzie handlują wszystkim
– dosłownie! Tylko duszy nie da się sprzedać na części, lecz utargować z
mesjaszem zniżkę na wybawienie uda się z pewnością.
Jako tłumacze poczuliśmy się zaskoczeni tak intymnym związkiem
pokazanym światu w formie poezji. Tylko w przedstawionych tu wierszach Serhij
czterokrotnie jako podmiotu lirycznego używa formy „my”, czasem zwraca się do
żony wprost: „Tetianko kochanie – polećmy na tańce”. Wiersze miłosne nie są
niczym nowym w historii literatury, ale nigdy nie usłyszeliśmy głosu Beatrycze. W
tym przypadku Beatrycze nie tylko odpowiada – ona tworzy własne wiersze.
Dzięki temu możemy usłyszeć z dwóch źródeł o jednej miłości.
Достарыңызбен бөлісу: |