«Вітчизняна наука: сучасний стан, актуальні проблеми та перспективи розвитку»

58 
«Проблемы и перспективы развития науки в начале третьего тысячелетия в странах СНГ»
 
 
 
 
 
Юрій Котельніков
 
(Миколаїв,Україна)
 
 
МАРКЕТИНГОВІ ІНСТРУМЕНТИ ПІДВИЩЕННЯ КОНКУРЕНТНОСПРОМОЖНОСТІ 
ПІДПРИЄМСТВА В УМОВАХ КРИЗИ
 
 
Сучасні 
методи 
управління 
конкурентоспроможністю 
підприємства 
за 
допомогою 
маркетингових  інструментів  дозволяють  забезпечити  своєчасність  прийняття  управлінських  рішень, 
спрямованих  на  підвищення  стійкості  до  негативних  впливів,  досягнення  цільових  ринкових  позицій 
при  мінімізації  рівня  підприємницького  ризику.  Маркетингова  складова  подолання  кризи  шляхом 
підвищення  конкурентоспроможності  підприємства  вивчається  низкою  вітчизняних  і  зарубіжних 
авторів,  серед  них:  В.Г.  Крижанівський,  В.І.  Лапенков,  С.Г.  Бєляєв,  В.  І.  Кошкін,  Е.М.  Коротков, 
Е.А.
 
Уткін.
 
Предметом  представленого  дослідження  є  аналіз  традиційних  методів  підвищення 
конкурентоспроможності  підприємства  (на  основі  використання  інструментів  антикризового 
маркетингу)  з  точки  зору  їх  ефективності  в  умовах  функціонування  інформаційного 
(постіндустріального) суспільства, а також відповідності умовам функціонування економічних суб'єктів 
в  Україні.  Кризовий  стан  організації,  з  точки  зору  маркетингу,  означає  її  неконкурентоспроможність. 
Цей стан не виникає миттєво. Процес переходу в умови кризи починається з поступового погіршення 
таких  економічних  показників  роботи  організації,  як  збут,  прибуток,  рентабельність,  імідж  в  очах 
споживачів.
 
Менеджери  організації  повинні  своєчасно  відреагувати  на  цей  процес  шляхом  встановлення 
об'єктивних  причин  його  виникнення  та  проведення  комплексу  маркетингових  заходів,  що 
перешкоджають подальшому розвитку кризи.
 
Кризові  явища  в  економіці,  які  в  умовах  інформатизації  суспільства  набувають  глобальних 
масштабів,  висувають  до  підприємств  особливі  вимоги.  Це  обумовлено,  зокрема,  змінами  в 
макроекономічній  обстановці,  які  виражаються  в  зниженні  платоспроможного  попиту,  недоступності 
кредитних ресурсів.
 
У процесі розвитку кризи можна виділити наступні його основні стадії:
 
–
 
Зменшення обсягів продажів і прибутку;
 
–
 
Скорочення виробництва, виникнення збиткових виробництв;
 
–
 
Відсутність  власних  коштів  і  резервних  фондів,  різке  зниження  платоспроможності. 
Найчастіше  це  обумовлюється
 
також  тим,  що  частина  оборотних  коштів  спрямовується  на 
обслуговування збільшенної
 
кредиторської заборгованості;
 
–
 
Стан  гострої  неплатоспроможності.  У  підприємства  немає  можливості  профінансувати 
виробництво  і  здійснювати  платежі  по  попереднім  зобов'язаннях.  Виникає  реальна
 
загроза 
призупинення або навіть повного припинення виробництва [5].Так, за дослідженнями компанії Ernst & 
Yong,  80  %  національних  і  зарубіжних  компаній,  які  працюють  в  Україні,  відчули  на  собі  наслідки 
глобальної економічної кризи. При цьому найбільше криза скоротила попит на фінансові послуги (так 
вважають 74 % респондентів), нерухомість і будівництво (72 %) [ 
2 
]. Кожному підприємству в умовах 
кризи особливо важливо  правильно оцінити ситуацію, ринкову обстановку  з тим, щоб запропонувати 
ефективні  засоби  конкурентної  боротьби  [ 
1 
].  Щоб  створити  конкурентоспроможну  економічну 
структуру,  треба  не  просто  модернізувати  організацію  та  управління,  але  чітко  знати,  для  чого  це 
робиться,  яка  мета  повинна  бути  досягнута.  Головне  при  цьому  –
 
уміння  оперативно  визначити  і 
ефективно  використовувати  в  конкурентній  боротьбі  свої  переваги.  Завдання  управління 
конкурентоспроможністю підприємства включається до досягнення успіху в конкурентній боротьбі, при 
цьому вона стає не стільки функцією торгівлі або виробництва, скільки функцією управління.
 
Аналіз конкурентоспроможності має свої специфічні риси та завдання:
 
–
 
оцінка  конкурентоспроможності,  тобто  визначення  показників  конкурентоспроможності 
підприємства, є основою для організації всієї виробничо –
 
господарської діяльності в умовах ринкової 
економіки;
 
–
 
вивчення  конкурентоспроможності  повинно  вестися  безупинно  і  систематично,  на  стадіях 
життєвого циклу продукції. Такий підхід дозволяє  своєчасно приймати рішення про  оптимальні зміни 
товарного  асортименту,  необхідність  пошуку  нових  ринків  або  нових  ринкових  ніш,  розширенні  і 
створенні нових виробничих потужностей, розробки нових або модернізації товарів, що випускаються.
 
–
 
оцінка  рівня  конкурентоспроможності  підприємства  викликає  необхідність  використовувати 
цілий  ряд  показників,  які  свідчать  про  ступінь  стійкості  підприємства,  здатності  випускати  продукцію, 
що  користується  попитом  у  споживачів  і  забезпечує  йому  стабільний  прибуток  при  виробничо  –
 
господарської діяльності.
 
Завдання  маркетингу  в  кризу  –
 
використовувати  власні
 
інструменти,  спрямовані  на 
формування  дохідної  частини  через  ціноутворення,  асортимент,  формати  продуктів  і  відстеження 
цільових аудиторій. Змінюється поведінка споживача, змінюються звички і уподобання [ 4 ].Для того, 
щоб  забезпечити  необхідну  ефективність  антикризового  управління,  необхідно  розглянути  і 
оптимізувати комплекс засобів маркетингу, які по суті своїй є факторами ринкової кон'юнктури:
 
–
 
Незбалансований  продуктовий  портфель  підприємства,  орієнтація  тільки  на  мале  число 
ключових споживачів може погіршити наслідки кризи. Слабо диверсифікований портфель споживачів 

«Проблемы и перспективы развития науки в начале третьего тысячелетия в странах СНГ»
 
59 
 
 
 
призводить  до  негативних  наслідків,  робить  бізнес  більш  ризикованим.  Підприємство  перестає  бути 
гнучким,  втрачає  такі  механізми  управління,
 
як  ціноутворення  та  управління  дебіторською 
заборгованістю,  оскільки  змушене  з  метою  утримання  споживача  підлаштовуватися  під  його  вимоги. 
Оскільки  все  важче  домогтися  диференціації  через  те,  що  продукти  відомих  виробників  за  своїми 
споживчими властивостями мало відрізняються один від іншого і все більше випускається продуктів, 
схожих  один  на  одного,  то  треба  уточнити  політику  в  області  наданних
 
послуг  і  цін,  тобто 
переглянутиполітику в галузі продуктової диференціації;
 
–
 
Перегляд  цінової  політики  підприємства  доцільно  здійснювати  як  у  бік  зменшення  норми 
прибутку,  так  і  у  бік  зниження  витрат  своєї  діяльності,  відмови  від  послуг  економічно  виправданих 
посередників.  Для  того,  щоб  підвищити  рентабельність  продажів  і  надалі  збільшити  приплив  коштів, 
необхідно знизити витрати. В умовах кризи скорочення витрат –
 
один з найбільш дієвих інструментів, 
яким  підприємство  повинно  скористатися  для  стабілізації  фінансового  становища.  Для  зниження 
витрат  підприємства  в  умовах  кризи  необхідно  наступне:  посилення  процедур  авторизації  витрат, 
мотивування персоналу на зниження витрат і скорочення витрат, не пов'язаних з основною діяльністю 
підприємства, ліквідація непрофільних активів;
 
–
 
У  політиці  розподілу  насамперед  необхідно  проаналізувати  ефективність  різних  каналів 
збуту  шляхом  зіставлення  обсягу  продажів  через  кожен  канал  з  витратами  на  його  створення  і 
функціонування.  Результати  даного  аналізу  дадуть  можливість  намітити  комплекс  заходів  щодо 
поліпшення  функціонування  якихось  каналів  збуту,  відкриттю  нових  каналів  і,  що  не  виключено,  з 
ліквідації  ряду  існуючих  каналів.  Одним  з  результатів  такого  аналізу  може  бути  відмова  від  деяких 
дистриб'юторів ;
 
–
 
Що  стосується  реклами,  то  в  умовах  кризи  вона  має  бути  більш  цілеспрямованою  і  менш 
витратною.Не  виключено,  що  уточнення  ринкових  сегментів,  перепозиціювання  продуктів  може 
змінити  цільову  аудиторію,  що  призведе  до  необхідності  перегляду  рекламної  діяльності  в  цілому, 
вибору окремих рекламних засобів. Грамотна оцінка рекламних кампаній –
 
це запорука успіху під час 
кризи [ 
4 ]. 
Сьогодні  в  якості  одного  з  найбільш  оптимальних
 
способів  скорочення  маркетингового 
бюджету  називають  проведення  тактики  маркетингової  діяльності,  грунтуючись  на  методах  « 
партизанського  »  маркетингу  (термін  введений  в  науковий  обіг  Дж.  К.  Левінсоном).  Під  останнім 
розуміється  прихована  реклама,  заснована  на  використанні  нейролінгвістичного  програмування  і 
законів людської поведінки. По суті, суб'єкта роблять частиною спланованого спектаклю, в ході якого 
намагаються  викликати  його  інтерес  до  певного  товару.  Використання  цих  коштів  на  конкретному 
ринку  і  для  конкретних  видів  товарів  дозволяє  визначити  фактичний  маркетинговий  потенціал 
організації  та  загрози  для  неї  з  боку  ринку,  що  вкрай  важливо  при  розробці  стратегії  антикризового 
управління. Маркетингові можливості організації оцінюються за допомогою таких ринкових понять, як 
ціна,попит  і  пропозиція.  Саме  їх  сукупне  розгляд  відображає  дію  економічних  законів  на  ринку  і  їх 
можливий  вплив  на  стан  організації.  Однією  з  цілей  маркетингу  в  антикризовому  управлінні  можна 
назвати  дослідження  зовнішнього  ринкового  середовища  організації,  в  першу  чергу  –
 
мікросередовища.  Йдеться  про  такі  важливі  суб'єкти,  як  постачальники,  конкуренти,  партнери.  Від  їх 
компетентності  та  надійності  дуже  багато  залежить,  особливо  коли  організація  знаходиться  в  кризі. 
Необхідно аналізувати діючі зв'язки і взаємини і формувати нові, вигідні умови [ 3 ].
 
Отже,  для  компаній,  які  функціонують  на  українському  ринку,  актуальним  є  використання 
традиційних інструментів антикризового маркетингу з коригуванням на умови розвитку інформаційного 
суспільства.  При  цьому  структура  останніх  доповнюється  методами  укладення  корупційних  угод,  що 
стало наслідком не так глобальної економічної кризи, скільки макроекономічної ситуації, яка склалася 
в Україні і характеризується пригніченням економічних свобод.
 
 
Література
: 
1. 
Фатхутдінов  Р.А.Стратегіческая  конкурентоспроможність:  підручник  /  Р.А.  Фатхутдінов.  –
 
М.  :  ЗАТ 
«Видавництво« Економіка », 2005. –
 
504 с.
 
2.  http://mclub.ipsys.net/index.php?option=com_content&task=view&id=685&Itemi 
3. 
Антикризове  управління:  Матеріали  Міжнар.  наук.
-
практ.  конф.  (9  –
 
10  грудня  2007).  /  [Редкол: 
Н.П.
 
Макаркін(відп. ред.) І др.]. –
 
Саранськ: Вид
-
во Мордов.ун
-
та, 2008. –
 
165 с.
 
4. 
Павлова  Н.Н.
 
Маркетінговий  підхід  до  оцінки  конкурентоспроможності  товару  /  Н.Н.  Павлова  // 
Маркетинг за кордоном. –
 2004. 
–
 
№ 1. –
 
С. 12 –
 15. 
5. 
Демченко А.А.
 
Маркетингові
 
інновації в умовах кризи / А.А. Демченко / / Маркетинг. –
 2009. 
–
 
№1. –
 
С. 44 –
 50. 
 
Науковий керівник:
 
доцент Сидорець Людмила Василівна.
 
 
 
 
 
 
 

60 
«Проблемы и перспективы развития науки в начале третьего тысячелетия в странах СНГ»
 
 
 
 
 
Игорь Кулак
 
(Одесса, Украина)
 
 
ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ СОЦИАЛЬНО
-
ЭКОНОМИЧЕСКОГО РАЗВИТИЯ РЕГИОНОВ
 
 
Важнейшей  задачей  развития  украинского  общества  является  повышение  качества 
управления  социально
-
экономическим  развитием  государства  и  регионов.
 
На  сегодня  в  практике 
государственного  управления  в  Украине  финансовые  и  материальные  ресурсы,  которые 
направляются  на  развитие  регионов,  используются  неэффективно.
 
К  сожалению,  структура
 
экономики  регионов  Украины,  которая  сложилась  сегодня  в  целом  неэффективна,
 
более  того, 
экономически и экологически опасна.
 
Результаты  многих  исследований  проблемы
 
эффективного  государственного  регулирования 
регионального  развития  изложены  в  трудах  отечественных  ученых:  О.И.Амошы,  С.О.
 
Билои, 
Д.П.
 
Богини, В.Г.
 
Бодрова, В.М.
 
Гейца, М.Х.
 
Корецького, Э.М.
 
Либанова, Ю.В.Навpузовa, В.М.
 
Олуйка, 
В.В.
 
Юрчишинa.
 
Стратегическое  управление  социально
-
экономическим  развитием  региона  и 
эффективной  структуры  региональной  экономики  чисто  рыночными  методами,  с  минимальным 
вмешательством  государства  рассматривает  А.В.  Черевко.
 
Формирование  новой  структуры 
региональной  экономики  на  инновационной  основе  исследуют  Л.И.  Федулова  и  Н.Ю.  Буга.
 
Однако, 
несмотря  на  значительное  количество  публикаций  в  указанной  сфере,  в  отечественной  теории  и 
практике  формирования  структурных  процессов  региональной  экономики  нет
 
комплексного 
стратегического подхода с учетом реалий и перспектив развития региона.
 
Целью  статьи  является  анализ  основных  тенденций  и  проблем  структурного  развития 
региональной  экономики  и  определение  стратегических  направлений  экономического  развития 
регионов.
 
Перестройка  структуры  экономики  –
 
важнейшая  стратегическая  задача  социально
-
экономического развития регионов Украины.
 
Как бы ни  развивались  рыночные отношения,  добиться 
существенного  экономического  роста  и  улучшения  материального  благосостояния  населения 
невозможно  без  структурной  перестройки.
 
Успешное  проведение  структурных  преобразований 
территориальной  общественной  системы  в  значительной  степени  зависит  от  правильности  выбора 
приоритетных  направлений.
 
На  сегодня  одной  из  главных  проблем  регионалистики  является 
определение  влияния  политики  рыночной  трансформации  на  политику  социально
-
экономического 
развития  региона  [1].
 
Есть  структурная  перестройка,  обеспечения  единства  экономического 
пространства,  формирование  системы  региональных  рынков,  создание  конкурентной  среды, 
обеспечения инвестиционной привлекательности регионов, определение пространственной стратегии 
рынкообразования  должны  направляться  на  более  эффективное  использование  трудового, 
природно
-
ресурсного,  инвестиционного  и  геополитического  потенциалов  с  целью  повышения 
жизненного  уровня  населения.  Рассматривая  механизмы  обоснования  целей  политики  социально
-
экономического  развития  региона,  следует  отметить,  что  в  системе  критериев  регионального 
развития  в  условиях  рыночной  трансформации  определяющими  являются:  уровень  занятости 
населения,  уровень  предпринимательской  деятельности,  уровень  воспроизводства  трудового 
потенциала,  уровень  социальной  инфраструктуры,  уровень  экологической  безопасности.
 
Особую 
значимость  в  системе  устойчивого  социально  –
 
экономического  развития  региона  имеет 
удовлетворение потребностей и  интересов населения, ведь они выступают двигателями  действий и 
поступков  человека,  формируя  систему  экономических  отношений.
 
Степень  обеспеченности 
различных  групп  населения  регионов  должен  определяться  по  таким  критериям,  как  уровень 
удовлетворения материальным положением, трудом и профессией, жилищными условиями, услугами 
здравоохранения,  положением  в  семье.
 
Учитывая  существующее  политико
-
правовое  поле  и 
организационно
-
экономические  условия  предлагаются  следующие  приоритетные  направления 
становления  и  развития  предпринимательских  структур:  формирование  и  поддержка  малых  форм 
предпринимательской  деятельности,  развитие  предпринимательских  структур  в  базовых  отраслях 
хозяйственного  комплекса  региона,  разработка  эффективных  направлений  сотрудничества  малых, 
больших,  средних  предприятий;  использование  возможностей  предпринимательских  структур  в 
процессе  создания  свободных  экономических  зон  и  территорий  приоритетного  развития  [3]. 
Обеспечение  занятости  населения  и  развития  предпринимательской  деятельности  невозможно  без 
соответствующей  трансформации  процессов  воспроизводства  трудового  потенциала.
 
Ведь  процесс 
регионального  возрождения,  как  и  выход  национальной  экономики  на  более  высокую  ступень 
развития,  требует  создания  не  только  современной  материально
-
технической  базы,  внедрение 
новейших, 
высокопроизводительных 
технологий, 
но 
и 
формирование 
такой 
высококвалифицированной 
производительной 
силы, 
которая 
по 
своей 
структуре 
и 
профессиональным 
составом 
была 
способной 
удовлетворить 
потребности 
рыночных 
преобразований.
 
К  сожалению,  прогрессирующий  спад  производства,  резкое  снижение  доходов 
большинства  работающих  привели  к  разрушению  интеллектуального  потенциала  населения, 
обесценение  мотивационных  стимулов  к  повышению  производительного  труда,  к  массовой 
деквалификации  кадров.
 
В  подавляющем  большинстве  регионов  сохраняется  низкий  уровень 
среднемесячной  заработной  платы,  который  наиболее  деструктивно  влияет  как  на  эффективность 
самого  труда,  так  и  на  процесс  воспроизводства  трудового  потенциала.  Проблема  обеспечения 

«Проблемы и перспективы развития науки в начале третьего тысячелетия в странах СНГ»
 
61 
 
 
 
занятости населения является ключевой в политике социально
-
экономического развития региона.
 
Это 
особенно остро прослеживается при оценке демографической ситуации, ведь именно она выступает 
интегральным показателем отношения государства к обеспечению потребностей жизнедеятельности 
своих граждан [1].
 
Демографическое  развитие  детерминируется  типичными  для  большинства  регионов 
причинами:  низкой  рождаемостью,  которая  постоянно  уменьшается  в  последние  годы,  высоким 
уровнем  смертности,  в  значительной  летальностью  болезней  органов  дыхания,  инфекционными  и 
паразитарными  заболеваниями,  высоким  уровнем  преждевременного  старения  людей.
 
В  системе 
развития  социальной  инфраструктуры  первоочередного  решения  требуют  такие  вопросы  жилищно
-
коммунального  хозяйства,  как  реформирования  экономических  отношений  путем  проведения 
радикальных изменений в существующем порядке финансирования, кредитования, налогообложения 
и  ценообразования,  обеспечение  сбалансированного  развития  тепло
-
,  водо
-
,  газоснабжения  и 
водоотведения в ходе реализации программ жилищно
-
гражданского и промышленного строительства; 
техническое  переоснащение  на  основе  широкого  применения  отечественных  и  зарубежных  научно
-
технических  достижений.  В  оживлении  деловой  активности  населения  важную  роль  играет 
предпринимательство (особенно малые его формы), которое обеспечивает создание новых рабочих 
мест,  способствует  перераспределению  имеющегося  капитала,  наполняет  местный  рынок  товарами 
первой необходимости.
 
К  сожалению,  в  регионах  сектор  малого  бизнеса  еще  не  стал  главным  фактором  развития 
прогрессивных рыночных отношений, конкуренции, заинтересованности серьезных инвесторов, так и 
уровень безработицы там значительно выше, чем в среднем по стране [2].
 
В системе регулирования 
рынка  предпринимательства  предлагаются  следующие  мероприятия  направлены  на  активизацию 
развития  малых  форм  хозяйствования,  а  именно:  совершенствование  механизма  реализации 
кредитных линий международных организаций, разработка и внедрение эффективных финансовых и 
инвестиционных рычагов государственной поддержки; упрощение процедуры регистрации субъектов 
предпринимательства и выдачи лицензий на осуществление отдельных видов деятельности. С целью 
обеспечения  высокого  уровня жизни населения важно создавать благоприятные организационные и 
экономические  предпосылки  для  развития  регионального  потребительского  рынка.
 
Сокращается 
товарооборот  на  душу  населения,  наблюдается  значительное  преобладание  товаров  иностранного 
производства,  предприятия  торговли  сконцентрированы  как  правило  в  городах,  остается  низкой 
покупательная способность граждан.
 
Для  формирование  современного  регионального  потребительского  рынка  необходимыми 
мерами  являются:  реструктуризация  всей  системы  потребительской  кооперации,  упорядочивание 
торговли  табачными 
изделиями 
и  алкогольными  напитками, 
осуществление  массовой 
инвентаризации субъектов предпринимательской деятельности независимо от формы собственности, 
применение  в  сфере  бытового  обслуживания  населения  кольцевого  сбора  заказов  специалистами
-
агентами  в  каждом  населенном  пункте,  организация  работы  специализированных  аграрных  бирж, 
создание  торговых  домов.  К  важнейшим  направлениям  деятельности  органов  регионального 
управления по осуществлению трансформационных преобразований следует отнести: рациональное 
использование 
природно
-
ресурсного 
потенциала; 
структурно 
–
 
товарную 
перестройку 
промышленности;  структурно
-
имущественную  перестройку  агропромышленного  производства, 
развитие  внешнеэкономических  связей  и  трансграничного  сотрудничества;  инвестиционное 
обеспечение  [3].  Социально
-
экономический  подъем  регионов  определяется  уровнем  развития 
аграрной  сферы,  которая  подверглась  значительному  спаду  в  переходный  период.
 
Неудивительно, 
что  значительные  сдвиги  произошли  в  ее  функционально
-
компонентной  структуре,  упадок  когда
-
то 
сверхприбыльны области, растет материалоемкость и энергоемкость продукции.
 
В  таких  условиях  необходимо  прибегнуть  к  таким  шагам:  завершить  земельную  реформу, 
которая стимулировала бы развитие сектора жизнеспособных формирований сельскохозяйственного 
производства;  усовершенствовать  рыночные  механизмы  ценового  регулирования,  кредитно
-
финансовой 
системы 
и 
налоговой 
политики; 
ускорить 
развитие 
отечественного 
сельскохозяйственного  машиностроения  и  химической  промышленности  для  обеспечения 
агропромышленного  производства  современной  техникой,  минеральными  удобрениями,  средствами 
защиты растений, ветеринарными препаратами, способствовать внедрению современных технологий 
и  результатов  научно
-
технических  исследований,  обеспечить  рациональное
 
использование  земель, 
их  охрану,  принятия  мер  для  экологической  безопасности,  оптимизацию  структуры  угодий  [2].  Для 
регионов,  которые  имеют  природные,  исторические  и  организационно
-
экономические  предпосылки 
участия  в  международном  разделении  труда,  одним  из  главных  источников  наполнения  бюджета 
является активизация внешнеэкономической деятельности.
 
При  этом  основными  мерами  выступают  меры,  направленные  на  стимулирование 
международной торговли, на поиск источников новейших технологий и дополнительных финансовых 
ресурсов.
 
Существует необходимость поиска таких форм международного сотрудничества, дополняя 
государственные  контакты,  в  наибольшей  степени  учитывающих  специфику  регионов,  разделенных 
государственными границами, и способствовали бы смягчению последствий их существования через 
совместное  решение  социально
-
экономических  проблем.
 
Наиболее  действенной  и  оптимальной 
формой  приграничных  связей,  успешно  апробирована  на  европейском  континенте,  является 
еврорегиональная  модель  сотрудничества  на  принципах  добровольности,  децентрализации  и 

62 
«Проблемы и перспективы развития науки в начале третьего тысячелетия в странах СНГ»
 
 
 
 
 
самоуправления.
 
И  поэтому  только  общие  действия,  сохранение  и  укрепление  добрососедских  и 
дружественных  отношений,  взаимная  открытость  могут  гарантировать  гармоничное  развитие 
территорий.
 
Методология экономической политики государства основывается на определенных подходах, 
принципах  и  предусматривает  логику  управления  социально  –
 
экономическим  развитием 
страны.
 
Рыночный 
механизм 
и 
экономическая 
политика 
находятся 
в 
диалектическом 
единстве.
 
Рациональный  синтез  эффективного  рыночного  механизма  и  экономической  политики 
позволяет  решать  основные  социальные  и  экономические  проблемы  общества,  конъюнктурные  и 
стратегические  цели.  Экономическая  политика  и  рыночное  саморегулирование  экономики  часто 
дополняются  функционированием  института  социального  партнерства,  обеспечивает  согласование 
интересов  всех  субъектов  реализовать  экономические  и  социальные  цели  Государственное 
вмешательство  в  экономику  должно  быть  рациональным,  поскольку  чрезмерная  активность 
государства  может  вызвать  негативные  тенденции  и  последствия,  а  также  обусловливает 
уменьшение финансовых возможностей государства.
 

жүктеу/скачать 5 Mb.

Достарыңызбен бөлісу: