«Вітчизняна наука: сучасний стан, актуальні проблеми та перспективи розвитку»



Pdf көрінісі
бет8/75
Дата13.02.2017
өлшемі5 Mb.
#4069
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   75

Еңбек өнімділігін талдау.
 
Еңбек  өнімділігін  бағалау  үшін  жалпы,  жеке  және  көмекші  көрсеткіштер  қолданылады. 
Жалпылама көрсеткіштерге орташа жылдық, орташа күндік, орташа шығатын еңбек өнімділігі жатады. 
Жеке  көрсеткіштерге белгілі бір  түрдегі өнім бірлігінің  өндірісінің  уақыт шығындары жатады.  Көмекші 
көрсеткіштерге белгілі бір өнім түрін өндіруге кеткен уақыт шығыны жатады.
 
Еңбек өнімділігінің жалпылама көрсеткіштеріне бір жұмыскердің орташа жылдық өнім өнімділігі 
жатады.  Оның  көлемі  тек  қана  жұмысшылар  өндірісіне  байланысты  емес,  сондықтан  жұмысшылар 
санына, өнім санына, орындалған күндер және ұзақтығына байланысты. 
 
 
 
 

38 
«Проблемы и перспективы развития науки в начале третьего тысячелетия в странах СНГ»
 
 
 
 
 
 
Аналитикалық  талдау  барысында  жұмыскердің  орташа  жылдық  еңбек  өнімділігі  байланысты 
бір  жұмысшының  бір  жылдағы  істеген  күндері,  жұмыс  ұзақтығының  күндер  бойынша  және  орташа 
сағаттық өнімділігі.
 
ГВ = Д * П * ЧВ.
 
Еңбек  өнімділігінің  көрсеткіші  ретінде  орташа  сағаттық  өнімділігі  міндетті  түрде  талданады, 
оған жұмыскерлердің орташа күндік және орташа жылдық өнімділік тәуелді болып келеді.
 
Орташа  сағаттық  өнімділікті  талдау  үшін  өнімнің  еңбек  сиымдылығы  және  оның  бағасына 
байланысты.  Бірінші  топ  факторына  техникалық  өндіріс,  ұйымдық  өндірісі,  өндіріссіз  уақыт  шығыны. 
Екінші топқа өнім өндіріс көлемінің өзгерісі, тасымалдау өндірісі жатады.
 
Жоспар  және  нақты  басқа  орташа  сағаттық  өнімділіктің  тағы  3  шартты  көрсеткіштерін 
талқылау қажет.
 
Орташа сағаттық өндірім көрсеткіштердің бірінші шарты.
 
ЧВусл1 = (ВПф +; –
 
▲ВПстр) / (Тф –
 
Тн +; –
 
Тэ)
 
ВПф 
 
нақты көмекші көрсеткіштер.
 
ВПстр
 

 
көмекші көрсеткіштің құрылымдық ілгерімі.
 
Тн 
 
жұмыс уақытының өнімсіз шығыны.
 
Тэ 
 
жоспардан тыс үнемділік енгізу шарасы.
 
Екінші шартты көрсеткіш –
 
бұл көрсеткіштің біріншісінен айырмашылығы Тэ қолданылмайды.
 
ЧВусл2 = (ВПф +; –
 
▲ВПстр) / (Тф –
 
Тн)
 
Үшінші  шартты  көрсеткіш  –
 
бұның  айырмашылығы  екіншісінен  жұмыс  уақытының  өнімсіз 
шығыны қолданылмайды.
 
ЧВусл3 = (ВПф +; –
 
▲ВПстр) / Тф
 
Орташа сағаттық өнімділік деңгейіне әсер ететін факторлар үшін корреляциялық
-
регрессиялық 
талдау  үлкен  роль  ойнайды.  Орташа  сағаттық  өнімділігінің  көп  факторлық  корреляциялық  моделіне 
мына факторларды  енгізуге болады: қормен жарақтандырылу және  қуатпен жарақтандырылу  еңбегі, 
жоғары және орта квалификациясы бар жұмысшының пайызы, құралдардың орташа қолдану мерзімі 
және тағы басқа.
 
Осы  факторлар  арқылы  жұмысшының  орташа  жылдық  өнімділігін  анықтау  үшін,  ол  үшін 
алынған орташа сағаттық өнімділік өсімін бір жұмыскердің істелген сағат санына көбейтеміз.
 
▲ГВхі = ▲ЧВхі * Дф * Пф
 
Жұмысшының орташа жылдық өнімділігіне әсерін анықтау үшін, алынған жұмысшының орташа 
жылдық өнімділігін өндірістік
-
өнеркәсіптік қызметкерлердің нақты үлес салмағына көбейтеміз.
 
▲ГВхі = ▲ГВхі * УДф
 
Осы  факторлардың  өнім  шығару  көлемінің  өзгерісіне  әсерін  есептеу  үшін,  жұмысшының 
орташа жылдық өнімділік өсімін і –нші факторы бойынша өнеркәсіптік
-
өндірістік қызметкерлердің тізімі 
бойынша орташа санына көбейтеміз.
 
▲ВПхі = ▲ГВхі * ПППф
 
немесе  і
-
нші  фактор  бойынша  орташа  сағаттық  өнімділік  өзгерісін  көбейтеміз  жұмыс  күнінің 
ұзақтығына, бір жұмыскердің бір жылда істеген күндер санына, жұмысшының үлес салмағының жалпы 
санына және кәсіпорын жұмысшыларының тізімі бойынша орташа санына көбейтеміз.
 
▲ВПхі = ▲ЧВхі * Пф * Дф * УДф * ПППф
 
Көрсеткіштер
 
жоспар
 
нақты
 
өзгерісі; +; –
  
1.өнім өндірудің көлемі, млн.тг.
 
94000 
100000 
+6000 
2.өнеркәсіптік
-
өндірістік 
персонал,саны, адам
 
100 
202 
+102 
2.1.жұмысшылар саны, ЧР
 
170 
165 
-5 
3.өнер/к
-
өндір/к перс/л құр/ғы 
жұмысшылар үлесі, 
 
80 
81,68 
+1,68 
4. бір жылда бір жұмысшының 
іст.күндер саны, Д
 
220 
180 
-40 
5.жұмыс күні
-
ң орт.ұзақт.,сағ П 
 
7,95 
6,7 
-1,25 
6.Істелінген жалпы уақыт
 
 
 
 
6.1. бір жылда барл.жұмысш
-
р 
адам
-
сағ
 
140150 
320320 
+180170 
6.2. оның іш/де бір жұмысш
-
ң 
адам
-
сағ 
 
1749 
1860 
+111 
7.орт.жылд.өнімд/к,млн.тг.
 
 
 
 
7.1.бір жұмыскердің 
орт.жылд.еңбек өнімдл.ГВ
 
440 
241 
-199 
7.2.бір жұмысшы
-
ң 
орт.жылд.еңб.өнімд.ГВ*
 
705 
502 
-203 
8.жұмысшы
-
ң орт.күндік өнімд.ДВ
 
2,63 
3,52 
+0,89 
9. жұмысшы
-
ң 
орт.сағ.өнімд.мың.тг. ЧВ
 
2,45 
1,20 
-1,25 

«Проблемы и перспективы развития науки в начале третьего тысячелетия в странах СНГ»
 
39 
 
 
 
Еңбек  өнімділігінің  жоғарлауын  қамтамасыз  ету  үшін  нақты  шара  ойластыру  керек  және 
жұмысшының орташа сағаттық, орташа күндік, орташа жылдық өнімділігінің резервін анықтау керек.
 
Еңбек өнімділігінің жоғарлауына жету үшін мына жағдайлармен байланысты:
 
а)  өнім  шығысының  жоғарлауы  кәсіпорынның  барлық  өнімділік  қуаты  арқылы,  себебі  бұл 
жағдайда өнімділіктің тек қана жұмысшының уақыт шығынын өзгермелі бөлігі жоғарлайды, ал тұрақты 
бөлігі өзгеріссіз қалады. Ақыр аяғында өнім шығару уақытының шығыны төмендейді.
 
б)  еңбек  өнімділігінің  қысқарту  шығыны  арқылы  өндіріс  интенсификациясы,  сапа  өнімінің 
жоғарлауы,  өндірістің  механикалық  және  автоматикалық  комплекстеріне  енгізілуі,  өндірістің  техника 
және технологиялық жаңаруы, уақыт шығынын қысқарту арқылы өндіріс ұйымын жақсарту.
 
Орташа  сағаттық  өнімділік
 
резервтерінің  жоғарлауын  мына  көрсеткіштер  арқылы  есептеуге 
болады.
 
Р↑ЧВ = ЧВв –
 
ЧВф = ВПф + Р↑ВП / Тф –
 
Р↓Т + Тд –
 
ВПф / Тф
 
Р↑ЧВ –
 
орташа сағаттық өнімділік резервінің жоғарлауы.
 
ЧВв,ЧВф –
 
мүмкін және нақты орташа сағаттық өнімділік деңгейі.
 
Р↑ВП –
 
жалпы
 
өнімнің жоғарлату резерві.
 
Тф –
 
өнім шығарылымның жұмыс уақытының нақты шығыны.
 
Р↓Т –
 
жұмыс уақытының қысқарту резерві.
 
Тд 
 
қосымша еңбек шығыны.
 
Резерв  өсімін  орташа  сағаттық  өнімділіктің  жұмыс  күнінің  жоспарлы  ұзақтығына  көбейтсек, 
резерв  өсімінің  орташа  күндік  өнімділігін  аламыз.  Егерде  осы  резервті  бір  жұмыскер  уақытының 
жоспарлаған көлеміне көбейтсек, онда резерв өсімінің орташа жылдық өндірімін аламыз.
 
Өнім  шығысын  жоғарлату  резервін  анықтау  үшін,  ол  үшін  орташа  сағаттық  өнімділікті 
көбейтеміз барлық жұмысшының жұмыс уақытының жоспарланған қорына.
 
Р↑ВП = Р↑ЧВ * Тв
 
Еңбек өнімділігінің резерв өсімін белгілі бір шара өткізу арқылы мына формуламен есептеуге 
болады.
 
Р↑ПТхі = Р↓ЧР %хі
 / 100 

 
Р↓ЧР %хі
 
Р↓ЧР %хі
 

 
жұмысшылар санының салыстырмалы қысқарту пайызы. 
[3
, 12 б

 
Қолданылған әдебиеттер тізімі:
 
1. 
Савицкая  Г.В.  «Анализ  хозьяйственной  деятельности  предприятия»,  –
 
Минск:  ИП 
«Экоперспектива», 1998.
 
2. 
Қасымова А.Ғ, Танекеева Г.Ж. «Экономикалық талдау», –
 
Қарағанды 2010.
 
3. 
Ахметжанова  Б.А.,  Қасымова  А.Ғ.,  Танекеева  Г.Ж.  «Кәсіпорын  қызметін  экономикалық  талдау»,  –
 
Қарағанды : ҚарМТУ баспасы 2005.
 
 
Ғылыми жетекші:
 
Экономика ғылымдарының магистрі : Ламбекова Айгерім Нұрланқызы.
 
 
 
Надія Зайцева
 
(Біла Церква, Україна)
 
 
ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІ ЧНА ДІЯ ЛЬНІСТЬ
 
УКРАЇНИ
 
 
Зовнішньоекономічні зв’язки України в сучасних умовах стають могутнім засобом прискорення 
науково
-
технічного розвитку та інтенсифікації економіки. Нині оволодівати найновішими досягненнями 
науки  і  техніки  без  інтенсивного  обміну  науковими  дослідженнями,  різноманітними  товарами  і 
послугами означає нераціонально використовувати власні ресурси, втрачати час і темпи розвитку.
 
Зовнішньоекономічна  діяльність  дає  змогу  прискорювати  науково
-
технічний  прогрес  завдяки 
організації  спільних  досліджень,  швидкому  переобладнанню
 
сучасною  технікою  цілих  галузей  і 
виробництв,  сприяє  розв’язанню  багатьох  соціальних  проблем.  Отже,  зовнішньоекономічні  зв’язки 
стають одним з основних чинників розвитку господарства України.
 
Правову основу для практичного здійснення зовнішньоекономічної політики створюють Закони 
України "Про зовнішньоекономічну діяльність", "Про вільні економічні зони", "Про іноземні інвестиції".
 
Міжнародні зв’язки України здійснюються як у зовнішній торгівлі, так і в економічному, науково
-
технічному  і  культурному  співробітництві,  в  міжнародному  туризмі  та  інших  формах.  Основою 
здійснення  міжнародних  зв’язків  є  законодавчо  визначені  засади,  а  також  перспективи  і  напрями 
зовнішньоекономічної політики.
 
Сучасна зовнішньоекономічна діяльність України є вагомою складовою економічного розвитку 
нашої держави і, без перебільшення, в останні роки стала тим локомотивом, який забезпечує загальне 
економічне зростання економіки України.
 
Минулий 2012 рік для розвитку зовнішньоекономічної діяльності був досить складним, оскільки 
вітчизняна  зовнішня  торгівля  розвивалася  в  умовах  несприятливого  зовнішнього  середовища,  для 
якого  було  характерним  погіршення  цінової  кон’юнктури  на  основні  товари  українського  експорту  та 
розвиток рецесійних процесів в основних зовнішньоторговельних країнах
-
партнерах України.
 

40 
«Проблемы и перспективы развития науки в начале третьего тысячелетия в странах СНГ»
 
 
 
 
 
За  підсумками
 I 
півріччя  2013  року  сальдо  зовнішньої  торгівлі  товарами  та  послугами  хоча  і 
залишалось негативним в сумі 225,4 млн. дол. США, однак у порівнянні з показниками
 I 
півріччя 2012 
року покращилось у 8,7 раза.
 
Виправити  та  стабілізувати  ситуацію  з  утворенням  негативного  сальдо  в  зовнішній  торгівлі 
товарами  дозволить  реалізація  нової  редакції  Плану  заходів  з  подолання  негативного  сальдо  у 
зовнішній торгівлі, яка затверджена розпорядженням Уряду від 29 квітня 2013 року.
 
Зазначеним Планом передбачено, зокрема, здійснення заходів спрямованих на стимулювання 
нарощування  експорту  високотехнологічної  продукції,  розвиток  вітчизняної  матеріально
-
технічної 
бази, забезпечення енергетичної безпеки, тощо.
 
Президент України  у своєму Щорічному Посланні до Верховної Ради України «Про внутрішнє 
та зовнішнє становище України у 2013 році» зауважив на необхідності зміщення акцентів економічної 
політики  держави  на  внутрішні  чинники  економічного  розвитку,  що  потребує  відповідної  модернізації 
зовнішньоекономічної політики України».
 
Серед  напрямків  модернізації  зовнішньоекономічної  політики  можна  назвати  підтримку 
діяльності  та  підвищення  конкурентоспроможності  експортерів  на  традиційних  ринках  та  в  освоєнні 
ними  нових  ринків  збуту  завдяки,  зокрема,  створенню  спеціалізованого  фінансового  інституту, 
орієнтованого на кредитування та страхування експортних поставок, продовженню розбудови системи 
оперативного відшкодування ПДВ експортерам на «автоматичних» засадах тощо.
 
Для  України  важливим  завданням  залишається  зберегти  позитивну  динаміку  у  відносинах  не 
лише із традиційними «глобальними гравцями» такими як США, КНР та Росія, але і з державами, які 
утверджуються на сучасній світовій мапі як нові світові та регіональні лідери.
 
У поточному  році з метою виконання Україною міжнародних зобов’язань проводиться  робота 
щодо  внесення  змін  до  Митного  тарифу  України,  якими  передбачається,  зокрема,  введення  нової 
редакція  Митного  тарифу  України,  в  основу  якого  покладено  нову  версію  Української  класифікації 
товарів  зовнішньоекономічної  діяльності  відповідно  до  Гармонізованої  системи  опису  та  кодування 
товарів  версії  2012  року  та  Комбінованої  номенклатури  Європейського  Союзу;  зменшення  пільгових 
ставок  увізного  мита  на  деяку  продукцію  і  товари  відповідно  до  зобов’язань  України  перед  СОТ  на 
2013 рік.
 
Ведеться  також  робота  зі  спрощення  дозвільних  процедур  у  сфері  зовнішньоекономічної 
діяльності.  Зокрема,  передбачається  внести  зміни  до  чинних  нормативно
-
правових  актів  щодо 
процедури переоформлення та видачі окремих ліцензій у зовнішньоекономічній діяльності та дозволів 
на право здійснення реекспорту суб’єктами господарювання.
 
Взаємовигідна міжнародна торгівля товарами та послугами, як і раніше, посідає провідне місце 
в  складній  системі  міжнародних  економічних  зв’язків,  оскільки  вона  по  суті  відтворює  всі  види 
міжнародного поділу праці і об’єднує всі країни в єдину господарську цілісність на сучасному світовому 
ринку товарів.  Для неї властиві передусім  дві найхарактерніші  риси: переважання пропозиції товарів 
над  існуючим  попитом  і  жорстка
 
конкурентна  боротьба  між  його  учасниками.  Це  є  результатом 
значного  зростання  в  умовах  науково
-
технічної  революції  продуктивності  суспільної  праці  в 
промислово  розвинутих  країнах  і  здешевлення  внаслідок  цього  продукції  при  збільшенні  її  обсягів. 
Водночас широке представництво товаровиробників різних країн і регіонів на світових ринках посилює 
конкурентну  боротьбу  між  ними  за  споживача,  веде  до  поділу  світових  товарних  ринків,  ускладнює 
проблему проникнення на них нових агентів.
 
На  сучасному  етапі  соціально
-
економічного  розвитку  Україна  має  тісні  зовнішньоекономічні 
зв’язки з більш ніж 100 країнами світу. Провідну роль у розвитку зовнішніх економічних зв’язків України 
відіграють країни близького зарубіжжя. Найважливішими торговельними партнерами України є: Росія, 
Туркменія, Білорусь, Азербайджан, Литва, Казахстан та інші країни.
 
Україна, яка є великою європейською країною, має добре розвинуту промислову базу, родючу 
землю сільськогосподарського призначення, висококваліфіковані кадри та розвинуту систему освіти.
 
Україна  заохочує  зовнішню  торгівлю  та  інвестиції.  Верховна  Рада  (Парламент  України) 
прийняла  законодавство  про  іноземні  інвестиції,  відповідно  до  якого  іноземним  інвесторам 
дозволяється  придбання  у  власність  бізнесових  структур  та  майна,  а  також  вільне  вивезення 
прибутків і доходів.
 
Для  Європи  Україна  є  важливою  транзитною  країною,  через  газотранспортну  мережу  якої 
надходить газ з Росії до Європейського Союзу. Україна не тільки є незалежною від зовнішніх поставок 
електроенергії,  але  і  сама  експортує  її  до  інших  країн.  Прийнята  в  країні  енергетична  стратегія 
спрямована  на  поступове  зменшення  виробництва  електроенергії  на  основі  споживання  газу  та 
нафти,  на  користь  атомної  енергетики,  а  також  на  застосування  енергозберігаючих  технологій,  які 
дозволять скоротити промислове споживання газу.
 
На  початок  ХХІ  ст.  Україна  характеризується  високим  розвитком  чорної  металургії,  яка 
забезпечує  виробництво  чавуну,  сталі  та  широкого  спектру  металовиробів,  включаючи  труби. 
Протягом  останніх  років  Україна  входить  до  десяти
 
найбільших  світових  виробників  сталі.  Іншою 
важливою  галуззю  економіки  є  хімічна  та  нафтохімічна  промисловість,  яка,  серед  іншого,  виробляє 
кокс, мінеральні добрива, кислоти та соду.
 
Товари,  які  виробляються  в  Україні,  включають  металургійне  обладнання,  дизельні 
локомотиви,  трактори  та  автомобілі.  Країна  володіє  потужною  високотехнологічною  промисловою 

«Проблемы и перспективы развития науки в начале третьего тысячелетия в странах СНГ»
 
41 
 
 
 
базою, включаючи електронну промисловість, виробництво товарів військового призначення, космічну 
галузь, є також одним з найбільших виробників цукру, зерна,
 
м’яса та молочних виробів.
 
Одним  із  основних  напрямів  України  в  зовнішньоекономічній  діяльності  є  її  європейський 
вибір,який  був  визначений  у  початковий  період  формування  основ  її  зовнішньої  політики  і  став 
природним  наслідком  здобуття  країною  державної  незалежності.  Він  відображає  життєво  важливі 
інтереси України,викристалізувався  з  усієї попередньої історії  українського  народу,його ментальності 
та  глибоких  демократичних  традицій,  ґрунтується  на  законному  прагненні  громадян  України  бачити 
свою державу невід’ємною частиною єдиної Європи.
 
Безумовно,пріоритетність  цілей  інтеграції  України  в  ЄС  не  означає  недооцінки  важливості 
інших  стратегічних  напрямків  зовнішньополітичної  діяльності  нашої  держави.  Зокрема,зберігатиме 
своє  значення  як  один  з  наріжних  каменів
 
української  зовнішньої  політики  розвиток  взаємовигідної 
співпраці  з  Росією.  Так  само  велика  увага  приділятиметься  і  надалі  співробітництву  з  іншими 
державами СНД та ГУУАМ.
 
Слід  також  тримати  у  полі  зору  чинники,  які  виходять  за  межі  регіональної  інтеграції  і 
ефективний розвиток яких можливий лише в глобальних масштабах. Це особливо стосується розвитку 
новітніх технологій,пов’язаних з прискореною інформатизацією,революцією в галузі телекомунікацій та 
біотехнологій.  У  цьому  контексті  важливо  правильно  розставити  акценти,забезпечити  взаємодію  з 
усіма провідними технологічними центрами світового господарства.
 
Шляхи  і  конкретні  механізми  досягнення  євроінтеграційних  цілей  України,  тактичні  підходи 
можуть і повинні бути гнучкими, чутливими до змін,що відбуваються
 
як всередині держави, так і в ЄС 
та у всьому світі. Досі головна увага приділялася переважно розбудові механізмів політичних відносин 
з  Євросоюзом,  і  цю  роботу,  безумовно,  не  можна  припиняти.  Водночас  сьогодні  зусилля  мають 
зосередитися  на  суттєвому  поглибленні  та  розширенні  практичного  співробітництва  між  Україною  та 
ЄС за всіма магістральними напрямами.
--
.економічному та торговельному; зовнішньополітичному та у 
сфері  безпеки;  у  галузі  юстиції  та  внутрішніх  справ.  Згідно  з  Програмою  інтеграції  України  до 
Європейського Союзу така співпраця повинна сприяти здійсненню у країні системних реформ,а також 
забезпеченню сприятливих для України умов у контексті ЄС.
 
Настав також  час для  істотної активізації зусиль  у підвищенні рівня підготовленості  держави, 
суспільства  та  національної  економіки  до  входження  в  структури  ЄС.  Це  визначає  напрями 
перетворень в Україні та пріоритети при формуванні та здійсненні зовнішньої економічної і соціальної 
політики.
 
Література:
 
1. 
Постанова 10.08.2005 n 280 «Про врегулювання питань іноземного інвестування в україну»
 
2. 
Скляренко В. Країни світу. –
 
К.: Фоліо, 2008.
 
Інтернет
-
ресурси:
 
1.  http://czechia.mfa.gov.ua/ua/ukraine-czechia/trade (
Посольство України в Чеській Республіці

2.  http://denmark.mfa.gov.ua/ua/ukraine-dk/trade (
Посольство України в Королівстві Данія)
 
3.  http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/z0947-05 (
Законодавство
 
України)
 
4.  http://www.vniiesh.ru/publications/zhurnal_laquoapk (
Журнал «АПК: экономіка, управліня»

 
 
Зарина
 
Илемесова,
 
Амина Джаксыбекова

Данагуль Шекшекбай
 
(Караганда, Казахстан)
 
 
ВХОЖДЕНИЯ УКРАИНЫ В ТАМОЖЕННЫЙ СОЮЗ
 
 
Экономические  потрясения,возникающие  в  последние  годы  то  в  одной,то  в  другой  стране  а 
постсоветском  пространстве,отсутствие  сколько
-
нибудь  ощутимых  результатов  в  преодолении 
кризисных  явлений  вынуждающих  политиков  все  чаще  обращаться  к  опыту  совместного  ведения 
хозяйства  в  условиях  управляемой  интеграции.  Даже  благополучные  в  экономическом  отношении 
страны давно уже избрали для себя путь многоступенчатой интеграции, ведущей в конечном итоге, по 
замыслу ее инициаторов, к политическому сближению. Именно межгосударственным, экономическим, 
торговым,  валютно
-
финансовым  объединениям  западные  страны  обязаны  своим  стабильным  и 
поступательным развитием.[3,с
.14] 
Мировой опыт свидетельствует что, таможенные союзы создают благоприятные условия для 
развития  торговли,  производства,  способствует  укреплению  не  только  экономических,  но  и 
политических связей государств, которые объединены общими экономическими интересами.
 
Таможенный  союз  (Customunion)  –
 
тип  международной  интеграции,  предполагающий 
согласованную отмену странами
-
участницами союза национальных таможенных тарифов и введение 
общего  таможенного  тарифа  и  единой  системы  нетарифного  регулирования  торговли  в  отношении 
третьих стран; образование единой таможенной территории. Таким образом, таможенный союз  –
 
это 
более глубокий тип интеграции, чем зона свободной торговли.[7]
 
В соглашении о создании таможенного союза оговариваются следующие моменты:
 

 
снятие внутренних таможенных границ между странами
-
членами союза;
 

 
перенос таможенного контроля на внешний периметр союза;
 

42 
«Проблемы и перспективы развития науки в начале третьего тысячелетия в странах СНГ»
 
 
 
 
 

 
устранение  таможенных  процедур  во  взаимной  торговле  товарами  национального 
производства;
 

 
унификацию форм и методов сбора внешнеторговой статистики;
 

 
согласование  форм  и  методов  предоставления  льгот  участникам  внешнеэкономической 
деятельности;
 

 
введение  общей  для  всех  стран
-
участниц  таможенного  союза  системы  тарифного  и 
нетарифного регулирования при торговле с третьими странами;
 

 
создание общей системы преференций.[1,с.14]
 
Суть  таможенного  союза  заключается  в  том,  что  на  пути  движения  товаров  между  тремя 
государствами  устраняются  все  (тарифные  и  нетарифные)  препятствия,  включая  таможенные 
пошлины  и  сборы,  а  также  таможенный  досмотр  грузов.  Кроме  того,  устанавливаются  общие 
таможенные  тарифы  и  меры  нетарифного  регулирования  в  отношении  третьих  стран.  Таможенный 
контроль  должен  быть  перенесен  с  внутренних  границ  стран  –
 
участниц  тройственного  союза  на 
внешние.  Это  идеальный,  законченный  вариант  таможенного  союза.  На  практике  же  строительство 
тройственного  таможенного  союза  осуществляется  в  несколько  этапов  и  не  идет  столь  гладко,  как 
изначально предполагалось.
 
На первом этапе Россия, Белоруссия и Казахстан сразу же сняли все оставшиеся изъятия из 
режима  свободной  торговли,  а  затем  провели  унификацию  внешнеэкономического  и  таможенного 
законодательств.
 
Иначе  пока  и  не  может  быть,  так  как  единый  наднациональный  таможенный  орган  в 
тройственном союзе не создан (как это предполагалось вначале), а совместные решения достигаются 
путем согласований на уровне правительств и ведомств. [4,с.13]
 
И так давайте поговорим о плюсах вступления Украины в Таможенный Союз(ТС).
 
Участие  Украины  в  Таможенном  союзе  (ТС)  позволит  стране  экономить  $3
-
6  млрд  в  год  на 
оплате  российской  нефти  и  газа,  а  также  увеличить  экспорт  товаров  на  $5
-
9  млрд,  подсчитали. 
Учитывая,  что  основной  эффект  даст  снижение  цен  на  энергоносители,  вступление  в  ТС  замедлит 
модернизацию украинской экономики.
 
Присоединение Украины к Таможенному союзу России, Белоруссии и Казахстана позволит за 
три  года  нарастить  объем  экспорта  украинских  товаров  в  РФ  на  $4,6
-
8,8  млрд,.  Одной  из  наиболее 
существенных выгод, которые может получить Украина от вступления в ТС, станет  уменьшение цен 
на базовые ресурсы, что поспособствует развитию ее экономики. Отмена Россией пошлин на экспорт 
углеводородов  улучшит  сальдо  торгового  баланса  Украины  на  $2,9  млрд.  Это  идентично  сумме 
дефицита  торговли  Украины  с  Россией  в  2010  году  (товарный  дефицит  –
 
$9,3  млрд,  профицит 
торговли услугами –
 
$6,2 млрд).[3,с.19]
 
Снижение цен на российский газ для Украины до уровня цен для Белоруссии ($180 за тысячу 
кубометров в 2010 году) обеспечит положительный прирост торгового сальдо Украины до $5,1 млрд. 
Эффект  от  отмены  защитных  мер  во  взаимной  торговле  оценен  еще  в  $0,5  млрд,  от  снятия 
технических барьеров –
 
в $1 млрд. Общая выгода Украины от присоединения к Таможенному союзу и 
участия  в  Едином  экономическом  пространстве  в  рамках  Евразийского  экономического  сообщества 
(ЕврАзЭС) может составить $6
-10 
млрд. [2]
 
Так же существуют и другие преимущества:
 
1. 
ТС  обеспечит  выход  украинской  продукции  в  конкурентно
-
способную  среду,  что  в  свою 
очередь позволит улучшить качество продукции.
 
2. 
В  СССР  строились  предприятия,  которые  заведомо  зависели  от  предприятий
 
в  других 
республиках. Так как других мы не построили –
 
это облегчит (сделает возможным) их развитие.
 
3. 
Сейчас ЕС переживает не самые лучшие моменты, сама Меркель говорила что ЕС в этот 
год будет нелегким.
 
4. 
Поддержка  гривны.  Вступление  в  Таможенный  союз
 
позволит  Украине  стабилизировать 
свое финансовое положение и обеспечить стабильный спрос на национальную валюту.
 
5. 
Развитие  промышленности.  Наиболее  зависимые  от  цен  на  энергоносители  отрасли 
украинской  промышленности  –
 
металлургическая,  машиностроительная,  химическая  –
 
при  льготных 
ценах получат новый импульс развития.
 
6. 
Независимость от МВФ. В случае присоединения к ТС Киеву не придется соглашаться на 
новые  требования  МВФ,  поднимая  цены  на  газ  для  населения  и  ЖКХ  при  замороженных  пенсиях  и 
социальных выплатах. Каждый украинец сможет ощутить выгоду на себе.[8]
 
Проведенное  исследование  подтверждает  настоятельную  необходимость  правдивого 
информирования  населения  Украины  относительно  проекта  ее  вхождения  в  ТС  с  обязательным 
отражением  позитивов  и  негативов,
 
выгод  и  рисков.  Сейчас  такая  работа  целенаправленно  не 
развернута,  что  порождает  неопределенность  как  в  ученом  мире,  так  и  в  социуме.  Исходя  из  этого, 
целесообразно создать независимую рабочую группу: ученых
-
экономистов, аналитиков, прогнозистов, 
социологов по разработке модели такой экономической интеграции.
 
Исследование  предпосылок  данного  экономического  сотрудничества,  анализ  торговых  и 
инвестиционных  отношений,  выявление  перспектив  экономической  интеграции  позволяет  сделать 
однозначный  вывод  о  значительном  потенциале  и  возможностях  взаимовыгодного  сотрудничества, 
прежде всего в рамках Таможенного Союза.
 
 

«Проблемы и перспективы развития науки в начале третьего тысячелетия в странах СНГ»
 
43 
 
 
 
Литература:
 
1. 
Гайдуцкий, П. Украина и Таможенный Союз: проблемы интеграции
 
[Текст] / П. Гайдуцкий // Зеркало 
недели. –
 2013. 

 
№11. –
 
22 марта.
 
2. 
Общая  экономическая  ситуация  в  Украине  [Электронный  ресурс].
  URL:  http://medpharmconnect. 
com/Ukrainian_market/. 
3. 
Ивантер,  В.В.  «Экономические  последствия  создания  ЕЭП  и
 
присоединения  к  нему  Украины» 
[Текст]  /  В.В.  Ивантер,  В.М.  Геец,
 
В.А.  Ясинский,  А.А.  Шуров,  А.М.
 
Анисимов  //  Евразийская 
экономическая
 
интеграция. –
 2012. 

 
№1 (14) (февраль).
 
4. 
Бексултанов,  O.B.  Особенности  развития  внешнеэкономических
 
связей  Украины  со  странами 
СНГ/ДонНУ/  [Электронный  ресурс]  /
 
О.В.  Бексултанов. 
URL:  http:archive.nbuv.gov.ua/portal/ 
soc_gum/pzvs2012_2/040.pdf. 
5. 
Головащенко,  В.  Ключевые  аспекты  и  тенденции  внешнеторговой
 
деятельности  Украины 
[Электронный ресурс] / В. Головащенко. URL:
 http://8cent-emails.com/. 
6. 
Финансовые новости в Украине
 www.news.finanse.ua/ru/l/0/all/2013/01/125/295428 
7. 
http://ru.wikipedia.org/wiki/Таможенный_союз
 
8. 
Данные РИА «Новости»
 
9.  gazeta.kz 
 
Научный руководитель:
 
магистр экономическихй наук Ламбекова Айгерим Нурлановна

 
 
Анастасія Іванченко
 
(Миколаїв, Україна)
 
 
СУЧАСНІ ТЕНДЕНЦІЇ ТА ПЕРСПЕКТИВИ В ЕВОЛЮЦІЇ УПРАВЛІННЯ ПЕРСОНАЛОМ
 
 
Актуальність теми. Управління людськими ресурсами  –
 
головна функція будь
-
якої організації. 
У  рамках  концепції  управління  людськими  ресурсами  персонал  зрівняний  з  основним
 
капіталом; 
витрати  на  нього  розглядаються  як  довгострокові  інвестиції;  кадрове  планування  переплітається  з 
виробничим,  і  працівники  стають  об'єктом  корпоративної  стратегії.  Активно  впроваджується  групова 
організація  праці,  у  зв'язку  з  чим  робиться  акцент  на  створення  команди,  на  розвиток  здібностей 
людей  і  формування  корпоративної  культури.  Кадрові  служби  вирішують  організаційні  й  аналітичні 
питання, а також надають підтримку лінійним керівникам з метою полегшити адаптацію працівників у 
компанії.  У  концепції  людських  відносин  стверджується,  що  людина  сьогодні  прагне,  по
-
перше,  до 
способу  існування  в  соціальному  зв'язку  з  іншими  людьми  і,  по
-
друге,  –
 
як  частина  цього  –
 
до 
економічної  функції,  що  потрібна  групі  й  цінується  нею.  Таким  чином,  управління  людськими 
ресурсами  спрямоване  на  розв'язання  принципово  нових,  довгострокових  завдань,  на  підвищення 
економічної  та  соціальної  ефективності  роботи  організації,  підтримку  її  балансу  із  зовнішнім 
середовищем.
 
Персонал –
 
найбільш складний об'єкт управління в організації, оскільки, на відміну від речових 
факторів  виробництва,  є  живим,  має  можливість  самостійно  приймати  рішення,  діяти,  критично 
оцінювати пред'явлені до нього вимоги, має суб'єктивні інтереси і т.п. Персонал є мотором будь
-
якої 
організації. Часто керівники основну увагу приділяють фінансовим, виробничим питанням, проблемам 
матеріально
-
технічного забезпечення чи збуту готової продукції, не приділяючи при цьому достатньої 
уваги  людям,  які  забезпечують  роботу  організації  в  усіх  напрямках.  Ці  помилки  занадто
 
дорого 
обходяться.  Без  людей  немає  організації.  Без  потрібних  людей  жодна  організація  не  зможе  досягти 
своєї мети і вижити.
 
Більш сімдесяти відсотків працездатного населення розвитих країн світу працюють сьогодні по 
найму,  тобто  одержують  в  обмін  на  свою  працю  матеріальна  винагорода  від  організації.  Цю 
винагороду  називають  компенсацією  і  відповідно  систему  управління  цим  процесом  –
 
управління 
компенсацією.
 
Які  б  ні  були  наші  погляди  на  трудову  мотивацію,  навряд  чи  можна  заперечувати,  що 
винагорода  чи  компенсація  співробітникам  грає  винятково  важливу  роль  у  залученні,  мотивуванні  і 
збереженні  в  організації  необхідної  їй  робочої  сили.  Як  уже  відзначалося,  компенсація  може  робити 
прямо протилежний вплив на співробітників –
 
мотивуючи і демотивируючи.
 
Неефективна система винагороди може викликати в працівників незадоволеність (як розміром, 
так  і  способами  визначення  і  розподілу  винагороди),  що  спричиняє  зниження  продуктивності  праці, 
падіння  якості,  порушення  дисципліни.  Незадоволені  компенсацією  працівники  можуть  вступити  у 
відкритий  конфлікт  із  керівниками  організації,  припинити  роботу,  організувати  страйк  чи  залишити 
організацію.
 
З  іншого  боку,  ефективна  система  компенсації  стимулює  продуктивність  працівників, 
направляє  їхню  діяльність  у  потрібне  для  організації  русло,  тобто  підвищує  ефективність 
використання  людських  ресурсів.  Основне  значення  системи  компенсації  полягає  в  тім,  щоб 
стимулювати  виробниче  поводження  співробітників  ї,  направивши  його  на  досягнення  стратегічних 

44 
«Проблемы и перспективы развития науки в начале третьего тысячелетия в странах СНГ»
 
 
 
 
 
задач,  що  стоять  перед  нею,  іншими  словами,  з'єднати  матеріальні  інтереси  працівників  зі 
стратегічними задачами організації. Ця ключова установка визначає мети системи компенсації.
 
Організації  конкурують  між  собою  на  ринку  праці,  прагнучи  залучити  тих  фахівців,  що  їм 
необхідні для досягнення стратегічних задач.
 
У цьому змісті система компенсації повинна бути конкурентоздатною стосовно до тієї категорії 
працівників, що необхідні організації.
 
Коли  винагорода  в  організації  не  відповідає  тому,  що  пропонує  ринок  праці,  співробітники 
можуть  почати  залишати  її.  Щоб  уникнути  втрати  співробітників,  на  професійне  навчання  і  розвиток 
яких  організація  затратила  визначені  засоби  і  які  є  коштовним  ресурсом,  керівники  повинні 
забезпечити  конкурентоздатність  системи  компенсації.  Винагорода  повинна  орієнтувати  працівників 
на ті дії, що необхідні для організації. Продуктивність, творчість, досвід, відданість філософії ї повинні 
заохочуватися через систему компенсації [3, 
c. 79-82]. 
Продумана  система  компенсації  дозволяє  організації  контролювати  й  ефективно  керувати 
витратами  на  робочу  силу,  забезпечуючи  при  цьому  наявність  необхідних  співробітників.  Оскільки 
витрати  на  робочу  силу  є  основною  статтею  витрат  для  більшості  сучасних  організацій,  ефективне 
управління  ними  має  принципове  значення  для  загального  успіху  організації.  Як  уже  відзначалося, 
недоплати  працівникам  можуть  сильно  підірвати  здатність  ї  реалізовувати  свої  стратегічні  задачі.  У 
той  же  час  необґрунтовано  високі  витрати  на  заробітну  плату  привели  до  банкрутства  безліч 
організацій.
 
Система  компенсації  повинна  бути,  з  одного  боку,  добре  зрозуміла  кожному  співробітнику 
організації (у противному випадку вона може викликати неадекватну реакцію персоналу і спричинити 
за  собою  не  ті  дії,  які  вона  була  покликана  стимулювати),  а  з  іншого  боку  –
 
проста  для 
адміністрування,  тобто  не  вимагати  значних  матеріальних  і  трудових  ресурсів  для  забезпечення  її 
безперебійного функціонування.
 
В  усіх  країнах  винагорода  працівників  тією  чи  іншою  мірою  регулюється  державним 
законодавством,  ігнорування  якого  може  привести  до  судових  і  адміністративних  санкцій  проти 
організації, що пов'язано зі значними матеріальними і моральними витратами.
 
Приведені  вище  мети  системи  компенсації  можуть  вступати  у  визначене  протиріччя  один  з 
одним,  наприклад,  контроль  за  витратами  і  залучення  кваліфікованого  персоналу.  Керівництво 
повинне  знайти  оптимальне  співвідношення  між  ступенем  вирішення  кожної  з  цих  задач,  що  є 
унікальним  для  будь
-
якої  організації  на  кожнім  етапі  її  розвитку.  У  момент  створення  нової  ї  задача 
мінімізації витрат на робочу силу, як правило, приноситься в жертву задачі залучення кваліфікованого 
персоналу. У період економічних труднощів організації часто відкладають на майбутнє прийом нових 
співробітників і зосереджуються на скороченні витрат на заробітну плату.
 
Багато  українських
 
й  були  змушені  удатися  на  початку  90
-
х  років  до  "стратегії  виживання", 
відповідно  до  якої  на  винагороду  працівників  витрачаються  лише  засоби,  що  залишаються  після 
покриття  всіх  інших  витрат  і  отримання  планованого  прибутку.  При  такій  стратегії  ціль  контролю  за 
витратами на робочу силу домінує над іншими цілями системи компенсації. Паралельно з "стратегією 
виживання"  у  сучасній  українській  економіці  можна  спостерігати  принципово  інший  підхід  до 
винагороди  співробітників  –
 
деякі  організації  витрачають  практично  всі  засоби,  що  заробляються 
ними,  на  заробітну  плату,  ігноруючи  інвестиції,  професійне  навчання,  створення  резервів,  тобто 
вирішують насамперед задачу залучення й утримання персоналу[3, 
c. 152-154]. 
Практичне  застосування  описаної  вище  методики  управління  персоналом  підприємства  на 
основі  стратегії  стимулювання  вимагає  врахування  ряду  зовнішніх  факторів  і  чіткого  розуміння 
недоліків, властивій традиційній системі.
 
Перший  і  головний  фактор  –
 
продуктивність  співробітників  організації.  Строго  говорячи, 
економічна  організація  зацікавлена  в  працівнику  доти,  поки  його  робота  приносить  прибуток,  тобто 
гранична продуктивність його праці перевищує витрати організації на цього працівника. У противному 
випадку  організація  починає  субсидіювати  працівника,  що,  безумовно,  суперечить  її  основній  меті  –
 
збільшенню власного капіталу.
 
Робота будь
-
якої  організації неминуче пов'язана з необхідністю комплектування штату.  Добір 
нових працівників не тільки забезпечує режим нормального функціонування організації, але і закладає 
фундамент майбутнього успіху. Від того, наскільки ефективно поставлені робота з добору персоналу, 
у  значній  мірі  залежить  якість  людських  ресурсів,  їхній  внесок  у  досягнення  цілей  організації  і  якість 
виробленої продукції чи наданих послуг.
 
Пошук  і  добір  персоналу  є  продовженням  кадрової  політики,  реалізованої  підприємством,  і 
одним  із  ключових  елементів  системи  управління  персоналом,  тісно  ув'язаним  практично  з  всіма 
основними  напрямками  роботи  в  цій  сфері.  Адже  без  нього  неможливо  закріпитись  на  ринку,  а  тим 
паче досягти завоювання більшої частки ринку[1, 
c. 17-18]. 
Підприємству слід інтенсифікувати власні зусилля у таких напрямках роботи з персоналом:
 

 
Кадрове  планування.
 
Кадрове  планування  задає  чіткі  орієнтири,  що  стосуються 
професійної приналежності, кваліфікації і чисельності організації працівників, що вимагається.
 

 
Аналіз  роботи,  нормування  праці  й  оцінка  виконання.
 
Дозволяють  виробити  вимоги  і 
критерії, відповідно до яких будуть відбиратися кандидати на конкретні вакантні посади. З іншого боку, 
оцінка
 
робочих показників нових працівників після деякого періоду їхньої роботи в організації дозволяє 
визначити ефективність самого процесу добору.
 

«Проблемы и перспективы развития науки в начале третьего тысячелетия в странах СНГ»
 
45 
 
 
 

 
Система  стимулювання.  Дає  можливість  виробити  політику  стимулювання  праці  і  набір 
стимулів, спрямованих на залучення кандидатів, що відповідають необхідним вимогам, а також сприяє 
утриманню вже найнятих працівників.
 

 
Оргкультура.
 
Порядки, норми поводження і трудові цінності, які культивуються в організації, 
враховуються при встановленні критеріїв, використовуваних при
 
пошуку і доборі нових працівників.
 

 
Система  заходів  для  адаптації  нових  працівників  до  роботи  в  організації  і  до  трудового 
колективу. Важливо не тільки відібрати кращих працівників, але і забезпечити їхнє м'яке входження в 
організацію і швидкий вихід на необхідний рівень робочих показників.
 

 
Навчання
 

 
це продовження процесу добору й адаптації нових працівників.
 
Однак для того, щоб зв'язок між основними функціональними напрямками процесу управління 
персоналом  і  роботою  по  пошуку  і  добору  персоналу  для  заповнення  вакансій,  що  маються  в 
організації, не була  декларована  лише на папері,  необхідна визначена структура служби  управління 
персоналом.  Ефективність  діяльності  по  пошуку  і  добору  нових  працівників  підвищується,  якщо  цей 
напрямок роботи здійснюється під єдиним керівництвом і координується з іншими сферами діяльності, 
пов'язаними  з  управлінням  персоналом,  починаючи  від  ведення  кадрової  документації  і  кінчаючи 
питаннями  нормування  і  соціального  захисту.  Це  дозволяє  не  тільки  дотримуватися  більш  чітких 
критеріїв  і  процедур  при  пошуку  і  доборі  кадрів,  але  і  забезпечує  високі  результати  в  професійній  і 
соціальній адаптації нових працівників[2, 
c. 64-68]. 
У сучасних умовах корінним чином змінилася роль людини у виробництві. Людина є не тільки 
найважливішим  елементом  виробничого  процесу  на  підприємстві,  а  й  головним  стратегічним 
ресурсом  компанії  в  конкурентній  боротьбі.  Які  б  не  були  прекрасні  ідеї,  новітні  технології, 
найсприятливіші  зовнішні  умови,  без  добре  підготованого  персоналу  високоефективної  роботи 
домогтися неможливо. У зв'язку з цим управління персоналом зазнало радикальних змін. Усталюється 
новий  погляд  на  робочу  силу,  як  на  один  із  ключових  ресурсів  економіки,  як  на  "людський  капітал". 
Люди  в  даний  час  розглядаються  вже  не  як  кадри,  а  як  людські  ресурси.  їхня  цінність  як  фактора 
успіху  увесь час зростає. У результаті поступово стала формуватися система управління людськими 
ресурсами,  що  заміняє  систему  управління  кадрами.  Вона  покликана  зіграти  ключову  роль  у 
забезпеченні  умов  конкурентоспроможності  і  довгострокового  розвитку  організації.  Дана  система 
заснована на концепції людських ресурсів, що визнає необхідність капіталовкладень  у  формування  і 
розвиток  людських  ресурсів.  На  відміну  від  концепції  управління  персоналом,  ця  концепція 
виправдовує  економічну  доцільність  витрат,  пов'язаних  із  залученням  якіснішої  робочої  сили,  її 
безперервним навчанням, підтримкою в працездатному стані і навіть створенням умов для повнішого 
виявлення можливостей і здібностей, закладених в особистості, з подальшим їх розвитком. Вкладення 
в  людські  ресурси  стають  довгостроковим  фактором  конкурентоспроможності  і  виживання  фірми.  У 
зв'язку з цим затрати, пов'язані з персоналом, розглядаються вже не як прикрі втрати, а як інвестиції в 
людський капітал –
 
основне джерело прибутку. Таким чином, під управлінням персоналом розуміється 
система  взаємозалежних організаційно
-
економічних та соціальних заходів  для створення  умов  щодо 
нормального функціонування, розвитку й ефективного використання потенціалу робочої сили на рівні 
організації.  Обов'язковою  умовою  при  цьому  повинне  бути  органічне  поєднання  управління 
персоналом з концепцією розвитку організації.
 
 
Література:
 
1. 
Артем'єв В. Нові можливості управління персоналом //Охорона праці. –
 2000. 

 
№ 9.
 
2. 
Колпаков В. Управління розвитком персоналу: теорія і практика/ //Персонал. –
 2004. 

 
№ 11.
 
3. 
Христофоров  І.  У  пошуках  "генератора"  ефективності  управління  персоналом  //Справочник 
кадровика. –
 2003. 

 
№ 8.
 
 
Науковий керівник

доцент Сидорець Людмила Василівна.
 
 
 
Поліна Ісакова
 
(Миколаїв,Україна)
 
 
РОЛЬ БРЕНД –
 
МАРКЕТИНГУ В ІННОВАЦІЙНИХ ПРОЦЕСАХ
 
 
У  сучасних  умовах  підвищення  ефективності  виробництва  можна  досягти  переважно  за 
рахунок розвитку інноваційних процесів, які отримують кінцеве вираження в нових технологіях, нових 
видах  конкурентоспроможної  продукції.  Розвиток  нових  технічних  і  організаційно  –
 
технологічних, 
вдосконалення основних принципів управління стосовно до специфіки вітчизняного ринку створюють 
умови  для  обновлення  процесів  відтворення  на  підприємствах  і  дають  додатковий  імпульс  для 
економічного  зростання.  За  своєю  природою  інновації  включають  в  себе  не  тільки  технічні  чи 
технологічні  розробки,  а  й  будь
-
які  поліпшення  у  всіх  сферах  науково
-
виробничої  діяльності,  в  тому 
числі вдосконалення організації, продажів, системи просування товару і т. п.
 

46 
«Проблемы и перспективы развития науки в начале третьего тысячелетия в странах СНГ»
 
 
 
 
 
Відомо, що поведінка споживача є, в основному, ірраціональним і інтуїтивним. Якщо у покупця 
немає явних переваг у продукції, він вибирає її на підставі таких чинників:
 
• вражень від минулих покупок продукції (товарів і послуг);
 
• рекомендацій друзів і знайомих;
 
• зовнішнього вигляду продукції, назви, місця продажу, ціни;
 
• інформації про виробничі характеристиках продукції (складі, терміні зберігання, гарантованих 
зобов'язаннях).
 
Тому  більшу  роль  у  формуванні  успішного  бренду  грає  торгова  марка,  до  якої  відносяться 
логотип товару; слоган; легенда; упаковка і так далі[1].
 
Будь'який  бренд  є  торговою  маркою,  але  не  всі  торгові  марки  згодом  стають  брендом.  Але 
поняття  «бренд»  набагато  ширше,  ніж  поняття  «товар»,  яке  обмежено  і  пов'язано  з  матеріальними 
властивостями, що задовольняють потреби покупця. Бренд формує образ торгової марки і зміцнює її у 
свідомості споживача через комунікації, що символізують пряме чи уявне відношення до товару[4].
 
Наприклад, торгова марка «Майский чай» –
 
це словосполучення, що асоціюється у свідомості 
з  весняними  квітами,  весняним  пробудженням,  теплом.  Але  саме  слово  «  травневий  чай»  не 
відображає  цінності  даного  товару  і  не  має  безпосереднього  відношення  до  його  призначенням  і 
якості.
 
Таким  чином,  бренд  формує  у  свідомості  споживачів  споживчі  властивості  товару  через 
символіку торгової марки.
 
При  продумуванні  бренду  (і  будь
-
яких  інших)  маркетингових  комунікацій  варто  керуватися 
наступними вимогами:
 
• сенс бренду повинен бути об'єктивним і оперативним: здатним привернути увагу покупця при 
одиничному контакті;
 
•  повідомлення  про  товар  повинні  сформувати  стійке  враження  про  властивості,  що  вигідно 
відрізняють його від конкурентної торгової марки.
 
Стратегічна  мета  бренда  –
 
створити  основу  для  формування  тривалих  взаємин  покупця  і 
брендового товару.
 
Стратегію формування бренду можна викласти за допомогою такої покрокової схеми:
 
•  визначення  місії  бренду,  набору  цінностей.  Слід  відповісти  на  запитання:  «Які  позитивні 
якості  брендового  товару  повинні  відкластися  у  підсвідомості  споживача?
 
Як  ми  можемо  йому 
допомогти?»;
 
• візуалізація бренду, пошук ефективного способу, асоціацій, які найбільш тісно відображають 
потреби клієнтів;
 
• розробка атрибутики бренду.
 
• Головна помилка при формуванні бренду на пострадянському просторі  –
 
починати роботу з 
візуалізації (створення логотипу, імені компанії), а не з продумування місії і цінностей бренду[5].
 
Сьогодні  бренд  формує  від  30  %  до  70  %  ринкової  вартості  бізнесу.  Він  бере  участь  у 
капіталізації бізнесу, дає можливість планувати грошові потоки. Так, згідно з даними дослідження «The 
Banker»(рис.1), репутація бренду є ключовим фактором успішності банку (такої думки дотримується 65 
% банкірів).
 
 
Рис.1 Ключові фактори успішності банку,згідно «
The Banker
»
 
 
Нарешті, відзначимо, що крім простого виведення
 
бренду на ринок на початку ХХІ століття все 
більш популярними стають такі тенденції у сфері бренд –
 
менеджменту:
 
•  Нішевий  концентрований  маркетинг.  Відмінно  проілюстрований  автобрендом  Smart:  замість 
того,  щоб  конкурувати  на  всьому  ринку  автомобілів,  вони  знайшли  вузькоспрямований  сегмент  і 
охопили його цілком;
 
• Застосування конфронтаційних технологій. На практиці це позначає об'єднання дуже різних 
брендів з метою викликати інтерес / підтримати попит на їх продукцію;
 

«Проблемы и перспективы развития науки в начале третьего тысячелетия в странах СНГ»
 
47 
 
 
 
Наостанок  –
 
історична  довідка.  Вперше
 
брендинг  у  сучасному  розумінні  слова  став 
застосовуватися ще в третьому тисячолітті до н.е. –
 
Коли тавро на худобі стало сприйматися не тільки 
як  ідентифікатор  власника  –
 
тваринника,  але  і  як  показник  особливих  властивостей  саме  даного 
поголів'я, що сприяли активним продажам (що прямо зазначено, наприклад, у Єгипті в 21 столітті до 
н.е.) [2].
 
Англійське слово brand до ХХ століття і мало основне значення « тавро, випалювали на шкірі 
клеймо ». Воно походить від того ж протогерманского кореня, що німецьке brennen і його англійський 
аналог burn  –
 
палити, випалювати, припікати (звідси ж, до речі, і німецьке  Brand  –
 
« пожежа  »  –
 
яке 
дало у російській мові слова типу брандспойт, брандмауер).
 
Ще більш давніми елементами брендингу були форми і орнаментація кераміки,
 
а також деяких 
інших артефактів. Все це, підчас, крім сакральних, художніх та інших функцій вже тоді створювалося 
цілеспрямовано  для  підвищення  продажів  (якими  в  давнину  частіше  служив  натуральний  обмін)  –
 
в 
якості знака певних властивостей або особливої статусності предметів або вкладаэмого в них вмісту. 
Вже  в  дописьмову  епоху,  очевидно,  ремісники  і  найближчі  до  них  влади  та  інші  зацікавлені  особи 
створювали цілі « продажні » концепції конкретного іміджу  –
 
пов'язаного з використанням предметів, 
оформлених саме так, а не інакше [5].
 
Клеймо ж в чистому вигляді в античні часи і в ранньому середньовіччі мали найбільш серйозні 
й  успішні  виробники  найбільш  цивілізованих  країн.  Але  вже  в  ХVІ  столітті  власний  герб  і  символіку 
мало більшість виробників товарів у Європі.
 
Наявність у компанії сильної торгової марки (бренду) є
 
стратегічним  важелем  підвищення  її  конкурентоспроможності.  У  суспільстві  споживання 
торгові марки (бренди) є насамперед показником рівня доходів і соціального статусу, а також можуть 
бути  вираженням стилю  життя,  фантазій, відображенням естетичного вибору.  Бренди в  чому стають 
психологічним  контекстом  існування  людини  і  способом  координації  культури  і  мови  спілкування  між 
компаніями  та  споживачами.  На  сьогодні  мова  брендів  сформована  щодо  визначеним  міжнародним 
«правилами гри», і споживачі згодні приймати символізовані брендами життєві установки[3].
 
На  початку  ХХІ  ст.  практично  на  всіх  економічних  ринках  (особливо  на  розвинених)  інновації 
технічного або змістовного характеру супроводжуються у все  більшій мірі інновацією форм і образів, 
які формуються в уяві споживача. У інформаційному суспільстві все більшу роль відіграє просування 
бренду,  яке  досягається  шляхом  розвитку  стійких  позитивних  образів  і  асоціацій,  пов'язаних  з 
брендом.  Збільшення  ролі  образів,  асоціацій  привело  в  тому  числі  і  до  формування  нового  подання 
про інновації в рамках комунікативної концепції формування конкурентних переймань  –
 
про споживчі 
інновації.  У  цьому  зв'язку  в  економічній  науці  посилюється  інтерес  до  розробки  теорії  та
 
методології 
брендингу  як  до  невід'ємного  компоненту  реалізації  наукового  і  технічного  потенціалу  підприємств, 
територій  та  інших  суб'єктів  економіки  в  умовах  ринку.  Першочергова  значимість  інновацій  для 
динамічного  розвитку  економіки  та  підвищення  конкурентоспроможності  підприємств  висуває 
проблему  розвитку  теоретичних  і  методичних  основ  системи  формування  та  просування  брендів 
інноваційних товарів в число актуальних проблем економіки.
 
Таким  чином  можна  зробити  висновок,  що  інноваційна  діяльність  нерозривно  пов'язана  з 
брендом,  який  виконує  керуючу  функцію.  Бренд
-
маркетинг  як  прийом  менеджменту  споживчих 
інновацій –
 
це управління процесом реалізації нових продуктів та їх просуванням [2].
 
 
Література:
 
1. 
Зозульов О.В. Аналіз ставлення споживачів до торговельної
 
марки: огляд сучасних теорій
 
і підходів 
/ О.В. Зозульов // Маркетинг в Україні. –
 2002. 

 
№1. –
 
С. 4 –
 8. 
2. 
Дойль П. Маркетинг
-
Менеджмент и стратегии. СПб: Питер, 2002, с.215.
 
3. 
Ілляшенко С.М. Управління інноваційним розвитком: навчальний посібник /
 
С.М. Ілляшенко. –
 2-
ге 
вид.,  перероб.  і  доп.  –
 
Суми:  ВТД  «Університетська  книга»;  К.:
 
Видавничий  дім  «Княгиня  Ольга», 
2005. 

 
324 с. 
 
4. 
Кузьменко  В.  Потребительская  инновация:  новый  взгляд  на  инновационную  деятельность  на 
рынках потребительских товаров в условиях современного общества // Бренд
-
менеджмент –
 2004 

 
№1 с. 51.
 
5. 
Маркетинг  інновацій  і  інновації  в  маркетингу:  монографія  /  [за  ред.  д.е.н.,  професора 
С.М.
 
Ілляшенка].–Суми: ВТД «Університетська книга», 2008 –615 с. 
 
 
Науковий керівник:
 
доцент Сидорець Людмила Василівна
 
 
 
Зульфия Каирканова

Камила Рахимжанова
 
(Астана, Казахстан)
 
 
ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ ВВЕДЕНИЯ МЕЖДУНАРОНЫХ СТАНДАРТОВ 
ФИНАНСОВОЙ ОТЧЕТНОСТИ
 
 
Как  отметил
 


Достарыңызбен бөлісу:
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   75




©emirsaba.org 2024
әкімшілігінің қараңыз

    Басты бет