Әдебиеттер
:
1.
Ақанов А.А., Жылқыайдарова А.Ж. «Мектептердегі нашақорлықтың алғашқы профилактикасының
проблемалары», Валеология және дене тәрбиесі, спорт. №2, 2004.
2.
Батталханов Е. ««Қиын» оқушылармен жұмыс ерекшелігі», тәрбие құралы, №4, 2003.
Віталія Шебанова
(Київ, Україна)
ЗМІНЕННЯ СТРАТЕГІЙ ХАРЧОВОЇ ПОВЕДІНКИ ПІД ВПЛИВОМ СУЧАСНОЇ МЕДИКАЛІЗАЦІЇ
Актуальність дослідження. Сучасну ситуацію розвитку суспільства можна охарактеризувати як відносини
між «універсальним виробником» та «універсальним споживачем». При цьому, виробник готовий задовольнити
будь
-
які пристрасті покупця, якщо це обіцяє вигоду. Здавалося б, що границі «смакових уподобань» все більш
розширюються й індивідуалізуються. Однак у цій грі («виробник –
споживач –
виробник») споживач стає все більш
чутливим до формування смаку «ззовні». Інакше кажучи, він відкритий до «виробництва смаків». У зв'язку із цим,
відоме висловлювання «попит народжує пропозицію», можна перетрансформувати й продовжити: «але й пропозиції
–
народжують попит (смак)».
Поряд з утилітарним ставленням до смаку їжі, що властиве «маркетинговій еліті», сучасні дослідники
відзначають також і інший підхід, який визначають як «біологізоване нормування», що у певному
сенсі є
відображенням соціально
-
психологічного феномену як медикалізація.
Мета дослідження
–
проаналізувати змінення стратегій харчової поведінки під впливом сучасної
медикалізації.
Нормування стилю їжі та медикалізація досвіду тіла призводить до зміни способу сприйняття їжі: кількість
їжі повинна відповідати «принципу міри» й розглядається як набір нутрієнтів, прийняття яких корисно для організму.
Небезпечними факторами формування тіла розглядаються: –
надлишок кілокалорій, що відбувається у випадку
порушення «принципу міри»; –
надлишок або нестача нутрієнтів призводять до аліментарних хвороб (що пов'язані із
недостатнім або надлишковим
харчуванням
).
Медикалізація призвела до того, що смак або канонізується як
біологічний спосіб можливості одержати з їжею необхідні для організму харчові речовини («організм сам знає чого
він потребує») або за умови, якщо «корисне» не викликає задоволення,
тому що смакові якості виявляються не дуже
смачними (приємними), то смак ігнорується, виходячи з раціональних міркувань корисності їжі.
На думку Д.Г. Добророднього, один з факторів сучасної медикалізації є культ людського тіла та здоров'я, що
підігрівається сучасними ЗМІ, різними медичними корпораціями та іншими компаніями «індустрії краси» (фітнес
-
центри, салони краси, школи правильного харчування, центри пластичної хірургії). При цьому, якщо раніше
вважалося, що краса є зовнішнім проявом здоров'я тіла та
духу, то зараз погоня за зовнішньою привабливістю на
основі різноманітних дієт, ліків, хірургічного втручання і т.д. часто призводить до втрати здоров'я [1].
П. Херрєра відзначає: «Медикалізація є динамічним процесом, завдяки якому деякі аспекти життя, які
традиційно не вважалися медичними, нині розглядаються в термінах хвороби або розладів, які знаходять статус
патології у теорії та практиці, що раніше не відносилися до таких. Нині саме медики є монополістами «істинного» та
«авторитетного» знання, вони конструюють «норму», оцінюють ступінь відповідності їй та втручаються при наявності
того, що вважається патологією» (цит. за І.С. Колесниковою) [3
,
с. 89].
У такому випадку ми можемо говорити не просто про зростаючу залежність пацієнта від лікаря, від його
рекомендацій, але й про появу у лікарів функції соціального контролю, що проявляється у відстеженні стану людини
в системі координат «здоров'я –
хвороба» або «норма –
патологія».
Зростання залежності повсякденного життя людей від медицини зумовлює використання медичних термінів
у якості «ярликів» (дебіл, ідіот, шизофреник, наркоман, алкоголік, інвалід та т.п.) стосовно певних типів девіацій у
поведінці або стосовно деяких неадекватних стратегій харчової поведінки, наприклад, «анорексичка» / «аноресик»
(внаслідок нав'язливого прагнення схуднути та прагнення до обмежувальної харчової поведінки); булімічка» /
«булімік» (внаслідок заклопотаності проблемою зниження ваги на тлі приступів переїдання); «ненажера» (внаслідок
нав'язливого прагнення до компульсивного переїдання) та ін., що призводить до стигматизації цих категорій людей
на певному етапі та може обумовлювати виключення цих осіб із процесу нормальної соціальної взаємодії.
142
«Проблеми та перспективи розвитку науки на початку третього тисячоліття у країнах Європи та Азії»
Останнім часом про медикалізацію (у широкому соціокультурному контексті) пишуть у зв'язку з ризиками,
що пов'язані: –
з поширенням різних способів самолікування, які не тільки передаються «з вуст у вуста», але й
пропагуються у ЗМІ; –
з неконтрольованим прийманням лікарських препаратів без призначення лікаря (наприклад:
діуретики, проносні,
харчові ферменти, абсорбенти, засоби, які викликають блювоту, біодобавки тощо), які активно
вживаються тими, чия стратегія харчової поведінки відхиляється від норми та знаходиться у континуумі «обмеження
–
переїдання»; –
із примусовим лікуванням (наприклад, при анорексії в стадії кахексії, при алкоголізмі, наркоманії).
Це вказує про назрілу необхідність досліджувати потенційні ризики, що пов'язані із процесом медикалізації в
соціокультурному просторі.
Так, наприклад, Т. Шаш (американський психіатр) у своїй
роботі «Медикалізація повсякденного життя»
(2007) аналізує як медицина в цілому, так і психіатрія, зокрема, контролює різні форми девіацій (як дезадаптивної
або неадаптивної поведінки). Він докладно розглядав питання про зв'язок між етичності примусового лікування (у
межах психіатричної практики). Т. Шаш, тісно пов'язував медикалізацію з розширенням повноважень психіатрів та
першим сформулював критичне визначення цього соціального феномену: «Медикалізація –
це не медицина та не
наука, це соціально
-
семантична стратегія, яка вигідна одним особам, але несе загрозу для інших» [11].
Ми приєднуємося до думки ряду авторів, роботи яких присвячені проблемам медикалізації (П.Конрад, І.
Ілліч, Д. Шнейдер, М.Фуко, Т.Шаш та ін.) у плані того, що медикалізація відхилень у поведінці (девіації) являє собою
типовий приклад соціального конструювання реальності на основі розгляду будь
-
яких проявів нездоров'я як
відхилень від норми [5; 6; 7; 8; 10; 11]. Досліджуючи дане явище, Д.Г.Добротній зазначає, що медикалізація тісно
пов'язана з великими корпораціями та компаніями, які створюють нові напрямки на ринку товарів та послуг, що
стали основою сучасної «індустрії здоров'я та краси» (при цьому лікарі виступають агентами фармацевтичних
компаній) [1]. За статистичним даними, обсяг продажі аптечної продукції у регіонах України, у грошовому еквіваленті
складає 35846,2 млн грн. (за підсумками 2013 р.) [4].
М.Фуко трактує медикалізацію як особливу технологію або «мистецтво керування». На його думку, дискурс
здоров'я вперше зайняв центральне місце ще у культурі античності, де здоров'я розумілося достатньо широко, а
«медичні» рекомендації поширювалися на всі сфери життя особистості [5].
З кінця XVIII в., медицина, вже була включена в систему практик керування здоров'ям та моральної
поведінки людей. Автор відзначає, що медицина контролювала емоційне життя людей, сексуальність, а також
особисту гігієну, грудне вигодовування, манери, харчову поведінку та інші сторони людської поведінки [7].
Згідно з М. Лок, на Заході, у XIX в. почалася медикалізація жіночого тіла, коли гінекологія взяла під контроль
питання жіночої репродуктивності, при цьому припинення менструацій у жінок зрілого віку тлумачилося як
відхилення від норми [9]. Автор відзначає, що на сучасному етапі медикалізація все більше
зводиться до
залякування, умовляння та спокуси. Якщо колись медикалізація була орієнтована на явні прояви патології та
девіації, то у теперішній час все більше справа стосується медикалізації благополуччя. Саме в надрах благополуччя
за допомогою медикалізації криється тайна небезпека, але чи буде вона чи ні –
невідомо. Індивідам увесь час
доводиться оцінювати свої шанси на завтрашній день. Хвороба та здоров'я все частіше стають особистою справою і
продовжує зрости кількість факторів та обставин, які нагадують людям про це [9]. Це безумовно вигідно для
фармакологічних компаній, які пропонують препарати для зниження тривожності та лікування депресії.
На наш погляд, медикалізація станів, що виникають у зв'язку з порушеннями ваги –
її надлишком або
нестачею –
зумовила до життя дискурс про можливість численних ризиків для здоров'я людини, таких як гіпертонія,
хвороби серця, хвороби суглобів, остеопороз та ін. У цьому, насамперед, зацікавлені кампанії з виробництва
побутових технічних засобів та фармацевтичні кампанії, які серед зазначеного контингенту знайшли масового
споживача препаратів та технічних приладів, які спрямовані на корекцію ваги (які виступають у якості умови
нормалізації фізичного та психічного здоров'я, на тлі яких можливо підвищити соціальний статус та досягти успіху).
Інакше кажучи, більшість авторів, що досліджують проблему сучасної медикалізації, зазначають, що її головною
рушійною силою є комерція. У зв'язку з цим автори звертають увагу, що для підвищення прибутків медичні та
фармацевтичні корпорації активно використовують страх людини за своє здоров'я, щоб змусити її купувати дорогу
продукцію, яка нібито особливо сприяє збереженню здоров'я та покращує зовнішню привабливість. На сучасному
ринку лікарських препаратів та побутових технічних приладів існує величезна різноманітність засобів, які сприяють
як зниженню ваги, так і підвищенню ваги.
Висновки: Сучасна медикалізація обумовлюється впливом трьох основних факторів: культом людського
тіла та здоров'я, досягненнями науки та техніки, комерціалізацією життя в аспекті харчування та зовнішньої
привабливості, що створює нові напрямки на ринку товарів та послуг, які стають основою сучасної «індустрії
здоров'я та краси», при цьому лікарі виступають не тільки основними агентами фармацевтичних компаній, але й
монополістами «істинного» та «авторитетного» знання, на підставі чого саме вони конструюють «норму», оцінюють
ступінь відповідності їй та втручаються при наявності того, що вважається патологією. Але у фокус уваги лікарів
-
психіатрів, як експертів психічного здоров’я, попадають лише крайні (клінічні) форми розладів харчової поведінки.
На наш погляд, така позиція «споживачів» –
«клієнтів» –
«пацієнтів» призводить до перенесення відповідальності за
власне здоров’я на лікарів, що ще в більшому ступені обумовлює відчуження тіла від необхідності рефлексії та
усвідомлення тілесних відчуттів.
Література:
1.
Доброродний Д. Г. Медикализация как социокультуный феномен и предмет междисциплинарного исследования
[Электронный ресурс] / Д. Г. Доброродний, Ю.Г.Черняк // Электронная библиотека БГУ. Статьи факультета
философии и социальных наук, 2012. –
№1/2. –
Режим доступа: http://elib.bsu.by/bitstream/123456789/35142/1/82
-
88.pdf
2.
Кириленко С.А. Наслаждение вкусом
[Электронный ресурс]
/
С.А. Кириленко //
Studia culturae
. Выпуск 1.
Альманах кафедры философии культуры и культурологии и Центра изучения культуры философского
факультета Санкт
-
Петербургского государственного университета.
–
СПб.: Санкт
-
Петербургское философское
общество, 2001. –
С.93
-106.
–
Режим доступа:
http://anthropology.ru/ru/texts/kirilenko/studia01_06.html.
3.
Колесникова И. С. Новации в социологии медицины и здоровья / И. С. Колесникова // Социол. исследования. –
2008.
–
№ 4. –
C. 89
–
91.
4.
Кордубайло Ю. Аптечные продажи в регионах Украины по итогам 2013 г. Helicopter view [Электронный ресурс] /
Юлия Кордубайло // Аптека on
-line.ua.
–
Режим доступа: http://www.apteka.ua/article/272554
«Проблеми та перспективи розвитку науки на початку третього тисячоліття у країнах Європи та Азії»
143
5.
Фуко М. История сексуальности
-III
: Забота о себе / [пер. с франц. Т. Н. Титовой, О. И. Хомы] / под общ. ред.
А.Б.
Мокроусова
/ М. Фуко. –
К.: Рефл
-
бук, 1998. –
288 с.
6. Conrad P. Deviance and Medicalization: From Badness to Sickness / P. Conrad, J.W. Schneider.
–
Philadelphia:
Temple University Press, 1992.
–
P. 263-265.
7. Foucault M. The Politics of Health in the Eighteenth Century / M. Foucault // Gordon C. (ed.) Power/Knowledge:
Selected Interviews and Other Writings, 1972-1977.
–
New York: Pantheon, 1980.
–
P. 166-182.
8. Illich I. Medical Nemesis / I. Illich // Journal of Epidemiology and Community Health, 2003.
–
V. 57 (12).
–
P. 919-922.
9. Lock M. Encounters with Aging: Mythologies of Menopause in Japan and North America / M. Lock.
–
Berkeley:
University of California Press, 1993.
–
439 pp.
10. Schneder J.W. Deviant Drinking as Disease: Alcoholism as a Social Accomplishment / J.W. Schneider // Social
Problems.
–
1978.
–
V. 25 (4).
–
P. 361-372.
11. Szasz T. The Medicalization of Everyday Life: Selected Essays / T. Szasz. Syracuse.
–
New York: Syracuse University
Press, 2007.
–
P. XXVI.
144
«Проблеми та перспективи розвитку науки на початку третього тисячоліття у країнах Європи та Азії»
СЕКЦІЯ:
СУЧАСНІ ІНФОРМАЦІЙНІ ТЕХНОЛОГІЇ
Хусейн Назаров
,
Мазбутджон Лутфуллоев
(Худжанд,
Таджикистан)
ОСОБЕННОСТИ И ФУНКЦИИ ПОРТАЛА УЧЕБНОГО ЗАВЕДЕНИЯ
Анализ
существующей
практики
применения
образовательных
информационных
ресурсов
свидетельствует, что использование имеющихся на сегодняшний день образовательных информационных
ресурсов, большинство из которых опубликовано в сети Internet, позволяет:
-
организовать разнообразные формы деятельности обучаемых по самостоятельному извлечению и
представлению знаний;
-
применять весь спектр возможностей современных информационных и телекоммуникационных
технологий в процессе выполнения разнообразных видов учебной деятельности, в том числе, таких как
регистрация, сбор, хранение, обработка информации, интерактивный диалог, моделирование объектов, явлений,
процессов, функционирование лабораторий (виртуальных, с удаленным доступом к реальному оборудованию) и
др.;
-
использовать в учебном процессе возможности технологий мультимедиа, гипертекстовых и гипермедиа
систем;
-
диагностировать интеллектуальные возможности обучаемых, а также уровень их знаний, умений,
навыков, уровень подготовки к конкретному занятию;
-
управлять обучением, автоматизировать процессы контроля результатов учебной деятельности,
тренировки, тестирования, генерировать задания в зависимости от интеллектуального уровня конкретного
обучаемого, уровня его знаний, умений, навыков, особенностей его мотивации;
-
создавать условия для осуществления самостоятельной учебной деятельности обучаемых, для
самообучения, саморазвития, самосовершенствования, самообразования, самореализации;
-
работать в современных телекоммуникационных средах, обеспечить управление информационными
потоками;
-
формировать на их основе профильные образовательные информационные порталы.
Использование практически всех видов и форм образовательных информационных ресурсов в учебной
практике существенно повышают качество визуальной и аудиоинформации, она становится ярче, красочнее,
динамичнее. Огромными возможностями обладают в этом плане современные технологии мультимедиа. Кроме
того, при использовании образовательных информационных ресурсов (ОИР) и преимуществ современных средств
телекоммуникаций в обучении коренным образом изменяются способы формирования визуальной и
аудиоинформации[1]. Если традиционная наглядность обучения подразумевала конкретность изучаемого объекта,
то при использовании компьютерных и телекоммуникационных технологий становится возможной динамическая
интерпретация существенных свойств не только тех или иных реальных объектов, но и научных закономерностей,
теорий, понятий.
Образовательные информационные ресурсы должны оказывать обучаемым существенную помощь в
выполнении требований стандарта образования. Так, например, повышения эффективности различных видов
деятельности с помощью современных информационных технологий, а также формирования целостного
представления о процессах и явлениях можно достичь, если использовать в применяемых в обучении
образовательных информационных ресурсах компьютерную графику и
анимацию[2]. Овладения культурой
мышления и развития мыслительных способностей можно добиться, если использовать в качестве
образовательных информационных ресурсов проблемные и исследовательские задания, интеллектуальные
обучающие системы.
Из вышесказанного следует, что практическая реализация комплексного использования возможностей
средств информационных и телекоммуникационных технологий в учебном процессе может быть достигнута за счет
разработки и применения многофункциональных образовательных электронных информационных ресурсов,
представляющих собой как все ранее известные программные средства и ресурсы учебного назначения, так и
новейшие разработки, соответствующие передовому мировому уровню. Основными дидактическими целями
использования подобных ресурсов, получаемых по телекоммуникационным каналам, в обучении являются
сообщение сведений, формирование и закрепление знаний, формирование и совершенствование умений и
навыков, контроль усвоения и обобщение[3].
Литератур
a:
1.
Андронов М.Е., Николаев Б.С. Интернет
-
порталы как современные средства обучения. СПб.: БХВ –
Петербург
2009
2.
Абсолютно ясно о создании Web
-
страниц и Web
-
сайтов: Учеб. пособие. Снелл Н. М.: Триумф. 2003
3.
Интернет для всех. Олейников О.А. СПб.: БХВ
-
Петербург 2005
«Проблеми та перспективи розвитку науки на початку третього тисячоліття у країнах Європи та Азії»
145
СЕКЦІЯ:
ФІЗИЧНА КУЛЬТУРА ТА ПРОФЕСІЙНИЙ СПОРТ
Наталья Кац, Вадим Ким, Любовь Козлова
(Астана, Казахстан)
ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ ФИЗИЧЕСКОЙ КУЛЬТУРЫ И СПОРТА В РЕСПУБЛИКЕ
КАЗАХСТАН
В настоящее время конкурентоспособность любого государства можно определить степенью интеллекта
граждан, населяющих его, в связи с чем, образовательную систему необходимо развивать в соответствии с
потребностями завтрашнего дня. Политические, социальные, образовательные преобразования, которые
происходят в нашей стране, оказывают влияние на поиск новейших подходов к физкультурному воспитанию и
образованию, концептуальную основу которых составляют государственные интересы, общественные запросы и
нужды в физическом совершенствовании граждан [1].
Массовый спорт, здоровый образ жизни и
физическая культура имеют важное значение в развитии
Республики Казахстан. В Послании народу Казахстана «Стратегия «Казахстан
-
2050»: Новый политический курс
состоявшегося государства» глава государства подчеркнул, что «…государство относиться с особой заботой к
спорту и физической культуре. Собственно здоровый образ жизни служит ключом к здоровью нации.»[2] Наряду с
этим, Президентом страны поставлена цель по увеличению к 2020 году числа казахстанцев, занимающихся
спортом и физической культурой, до 30%, в том числе детей и подростков –
до 15%. Республикой Казахстан в
данном направлении ведется колоссальная работа: во всех регионах страны осуществляется реализация
государственной программы по развитию физической культуры и спорта, проведена Азиада, возведен целый ряд
спортивных объектов и сооружений.
Из года в год возрастает количество проводимых спортивно
-
массовых и физкультурно
-
оздоровительных
мероприятий, участие в которых принимает более 2,5 миллионов казахстанцев.
В городах Астане, Павлодаре, Костанае, Уральске, Шымкенте введены в эксплуатацию Дворцы спорта, в
Атырау, Усть
-
Каменогорске, Караганде, Астане возведены спортивные комплексы, отвечающие современным
стандартам. Капитальная реконструкция стадионов произведена в Астане, Павлодаре, Талдыкоргане, Караганде,
Актюбинске, Уральске, Атырау, Костанае, Дворца спорта и спорт.комплекса "Медеу" в городе Алматы. В
микрорайоне Шанырак города Алматы проводится строительство школы
-
интерната республиканского масштаба
для одаренных в спорте детей с современной спортивной базой, ведутся работы по возведению базы лыжного
спорта республиканского масштаба в городе Щучинске, а также республиканской базы олимпийской подготовки в
Алматинской области.
В целом, в Казахстане учреждено 499 физкультурно
-
оздоровительных и 87 профессиональных клубов, 488
подростковых клубов по месту проживания, 73 детско
-
юношеских клуба физической подготовки. В курс
общеобразовательных школ внедряется третий урок по физическому воспитанию в неделю, а также
четырехчасовые занятия в неделю в высших учебных и средних специальных заведениях [3].
Активное развитие получил спорт среди инвалидов, подтверждением тому стали успехи казахстанских
спортсменов
-
инвалидов на соревнованиях международного масштаба. Так, трое казахстанских атлетов вошли в
первую десятку на прошедших XIV летних Паралимпийских играх, проходивших в Лондоне. В целом, спортсменами
с ограниченными физическими возможностями в состязаниях международного масштаба завоевано 53 медали.
Также активными темпами развиваются национальные виды спорта, по которым на соревнованиях
международного уровня заслуженно завоевано всего 226 медалей, из которых 73 –
золотых, 66 –
серебряных, а
также 87 –
бронзовых.
В общем, благодаря мерам, предпринимаемым при постоянном содействии Главы государства, отрасль
спорта и физической культуры получила динамичное развитие [4].
Наряду с этим, в настоящее время в отрасли спорта и физической культуры Казахстана сохранился ряд
проблем.
В целях решения задач по развитию физической культуры и спорта, поставленных Президентом страны,
Агентством был проведен анализ состояния и развития отрасли в разрезе областей. В ходе анализа выявлено, что
ключевой проблемой в формировании и развитии массового спорта в Казахстане служит неразвитая спортивная
инфраструктура. По результатам 2012
года в стране насчитывалось 33 тысячи 347 спортивных сооружений, из
которых на селе –
21 тысяча 450 единиц. В том числе объектов учреждений образования –
24
938, объектов
физкультурно
-
спортивного назначения –
7 026, спортивных школ –
1 383. В сравнении с 2011 годом число
спортивных сооружений выросло на 733 единицы, в том числе на селе –273 ед.
Неуклонно сокращается число детских подростковых клубов и детско
-
юношеских клубов физической
подготовки (ДЮКФП). К примеру, если в 2011 году их общее количество составляло 651, то по результатам 2012
года –
всего 626.
Дальнейшая подготовка спортивного резерва и воспитание спортсменов международного класса, развитие
спорта и физической культуры требуют новейших подходов в организации учебно
-
тренировочного процесса с
учетом стремительно меняющихся запросов международных спортивных организаций, непрерывного процесса
совершенствования методов и форм подготовки спортсменов, дальнейшее развитие системы воспитания
спортсменов страны, начиная от новичка до мастера международного класса. В первую очередь в процессе
формирования спортивной подготовки необходимо выделить ряд предпосылок, позволяющих подчинить
финансово
-
экономические, материально
-
технические, кадровые, а также иные положения реализации
возможностей современной методики подготовки:
-
формирование организационных условий, обеспечивающих централизацию подготовки спортсменов,
неизменное соперничество в процессе тренировок и использование конкуренции в качестве главного критерия в
повышении работоспособности, более глубокой мобилизации функциональных резервов организма и оптимизации
адаптационных процессов;
-
органическую согласованность организационно
-
методических начал подготовки в вышестоящих (сборные
команды, центры олимпийской подготовки, школы высшего спортивного мастерства) и нижестоящих (школы
-
146
«Проблеми та перспективи розвитку науки на початку третього тисячоліття у країнах Європи та Азії»
интернаты для одаренных в спорте детей, центры подготовки олимпийского резерва, детско
-
юношеские
спортивные школы и школы олимпийского резерва) структурных подразделений системы спортивной подготовки в
отношении ее задач, целей, материально
-
технического, кадрового и научно
-
методического обеспечения.
С данной целью необходимо:
-
формирование материально
-
технической базы и оптимальных условий в целях подготовки спортивного
резерва и воспитания спортсменов международного уровня,
оборудовав ее качественным современным
оборудованием и инвентарем, отвечающим специфике видов спорта с обеспечением спортсменов
сбалансированным питанием, фармакологическими восстановительными, витаминными средствами, медицинскими
услугами; усилить роль регионов, направленную на отыскание одаренных детей и подростков, формирование
спортивного резерва для сборных команд республики;
-
улучшение методов и форм подготовки спортсменов, построение системы воспитания спортсменов страны
от новичка до мастера международного класса;
-
продолжение работы, направленной на образование школ
-
интернатов для одаренных в спорте детей и
полноценных региональных центров подготовки олимпийского резерва во всех областях республики;
-
организация систематического диспансерного медицинского осмотра учащихся школ
-
интернатов для
одаренных в спорте детей, школ олимпийского резерва, детско
-
юношеских спортивных школ, центров подготовки
олимпийского резерва, центров олимпийской подготовки, и спортсменов сборных команд областей и республики;
-
создание условий для развития зимних и игровых видов спорта;
-
создание специализированных классов с продленным днем обучения и основательным учебно
-
тренировочным процессом, детско
-
юношеских клубов физической подготовки в учреждениях общего среднего
образования;
-
разработка системы отбора спортсменов для зачисления в сборные команды областей и страны;
-
обеспечение организации состава сборных команд республики на основании жестких требований,
предъявляемых современными достижениями к спортсменам;
-
совершенствование системы стимулирования спортсменов чемпионов и призеров Азии, мира и их
тренеров;
-
выделение Президентских (государственных) стипендий отличившимся спортсменам и тренерам
победителям и призерам чемпионатов Азии и мира;
-
обеспечение проведения запланированных спортивным календарем республиканских мероприятий и
участие сборных команд и сильнейших спортсменов страны в соревнованиях международного масштаба, включая
чемпионаты Азии, мира, Олимпийские и Азиатские игры, а также прочие официальные
и отборочные
международные спортивные мероприятия;
-
выделение стипендий Акимов областей, гг.Астаны и Алматы членам национальных сборных команд по
видам спорта;
-
активизация работы и повышение здоровой межведомственной конкуренции в сфере подготовки
спортсменов высокого уровня;
-
внесение предложений о выделении квот на поступление ведущих спортсменов в высшие учебные
заведения Казахстана.
В большинстве стран зарубежья огромной популярностью пользуются периодически проводимые
национальные целевые программы физкультурно
-
спортивных мероприятий (кампаний), организованные для детей
и подростков, например: «Неделя школьного спорта» в Австрии, «Молодежь тренируется для Олимпиады» в
Германии, «Киви
-
спорт» в Новой Зеландии и др. На основании чего, можно предложить организацию реализации
аналогичных проектов в Казахстане, на примере Алматинской области –
«Жас барыс». Данные мероприятия
необходимо организовать в рамках государственного социального заказа или ГЧП и Агентству следует принять
меры по росту объема финансовых средств на данные цели. 29 млн. тенге, выделяемые ежегодно, очевидно не в
полной мере достаточно для популяризации физической культуры и спорта.
Весьма слабыми темпами развиваются программы, предназначенные для детей
-
инвалидов. До настоящего
времени не разработаны программы и положения лечебной физической культуры для реабилитации детей
-
инвалидов. А вопросы специальной инфраструктуры на спортивных объектах для инвалидов решаются в
зависимости от волеизъявления местных исполнительных органов и до сих пор не стали нормой.
По каждому виду спорта учреждены отдельные ассоциации и федерации, которых в настоящее время в
Казахстане насчитывается сотни. Однако у них отсутствует единый подход к решению текущих проблем и
стратегических задач.
На основании изложенного, развитие спорта и физической культуры является межотраслевой задачей, в
которой без тесного взаимодействия всех государственных органов, общественности, весьма не просто достичь
настоящих результатов. На сегодняшний день в стране необходимо создание Координационного совета,
призванного разрешать проблемы межсекторального взаимодействия.
Достарыңызбен бөлісу: |