«Вітчизнянанаука: сучаснийстан,актуальніпроблемитаперспективирозвитку»

«Проблеми та перспективи розвитку науки на початку третього тисячоліття у країнах Європи та Азії»

 

 

49 

 

 

По

-

третє, не підпадати під дію пп.

291.5

 1

.1, 291.5

 1

.2, 291.5

 1

.

3 ПКУ, а саме: не бути з

-

поміж тих, у кого понад 

50% доходу, отриманого від

 

продажу сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки, 

становить дохід від реалізації декоративних рослин (за винятком зрізаних квітів, вирощених на угіддях, які належать 

сільськогосподарському  товаровиробнику  на  праві  власності  або  надані  йому  в  користування,  та  продуктів  їх 

переробки),  диких  тварин  і  птахів,  хутряних  виробів  і  хутра  (крім  хутрової  сировини);  не  провадити  діяльності  з 

виробництва  підакцизних  товарів,  крім  виноматеріалів  виноградних  (коди  згідно  з  УКТ  ЗЕД  2

204  29 

–

  2204  30), 

вироблених на підприємствах первинного виноробства для підприємств вторинного виноробства, які використовують 

такі виноматеріали для виробництва готової продукції; не мати на 1 січня базового (звітного) року податкового боргу, 

за винятком безнадійного податкового боргу, який виник внаслідок дії обставин непереборної сили (форс

-

мажорних 

обставин) [1].

 

Таким чином, критерії перебування на спрощеній системі оподаткування четвертої групи платників єдиного 

податку є аналогічними критеріям, встановленим для платників фіксованого сільськогосподарського податку.

 

Для того, щоб у 2015 році бути платником єдиного податку четвертої групи, сільгоспвиробнику

 

потрібно було 

до 20 лютого цього року надати документи, що вказані в табл. 1.

 

 

 

Відповідно  до  п.293.9  ст.293  ПКУ  для  платників  єдиного  податку  четвертої  групи  розмір  ставок  податку  з 

одного гектара сільськогосподарських угідь та/або земель водного фонду залежить від категорії (типу) земель та їх 

розташування (табл. 2).

 

 

Згідно  з  пп.295.9.3п.295.9  ст.  295  ПКУ  платники  єдиного  податку  четвертої  групи  утворені  протягом  року 

шляхом злиття, приєднання або перетворення у звітному податковому періоді, у тому числі за набуті ними площі нових 

земельних ділянок, вперше сплачують податок протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним 

днем податкового (звітного) кварталу, в якому відбулося утворення (виникнення права на земельну ділянку). Платники 

ж єдиного податку четвертої групи,що припиняються шляхом злиття, приєднання, перетворення, поділу

 

у податковому 

(звітному)  періоді,  зобов'язані  подати  у  період  до  їх  фактичного  припинення  контролюючим  органам  за  своїм 

місцезнаходженням та місцем розташування земельних ділянок уточнену податкову декларацію (пп.295.9.4 п.295.9 

ст. 295 ПКУ) [1].

 

50 

«Проблеми та перспективи розвитку науки на початку третього тисячоліття у країнах Європи та Азії»

 

 

 

 

Відповідно  до  пп.298.8.2  п.298.8  ст.298  сільгоспвиробники,  утворені  протягом  року  шляхом  злиття, 

приєднання або перетворення, подають протягом 20 календарних днів місяця, що настає за місяцем його утворення, 

до контролюючих органів за своїм місцезнаходженням та за

 

місцем розташування земельних ділянок декларацію з 

податку за період від дати утворення до кінця поточного року для набуття статусу платника податку, а також усіх прав 

і обов'язків щодо погашення податкових зобов'язань або боргів, які передані йому як правонаступнику [1].

 

Суми  нарахованого  (внесеного)  єдиного  податку  включаються  до  собівартості  виробленої  продукції. 

Нарахована сума єдиного податку –

 

один з видів загальновиробничих витрат сільськогосподарського підприємства. 

Дані  суми  відображаються  за  кредитом  рахунка  64  "Розрахунки  за  податками  й  платежами"субрахунка  641 

"Розрахунки за податками" аналітичний рахунок «Розрахунки за єдиним податком» в дебет 91 «Загальновиробничі 

витрати»  аналітичний  рахунок  915  «Витрати  на  єдиний  податок»,  а  потім  в  кінці  звітного  періоду  розподіляються і 

включаються до витрат виробництва за об’єктами обліку витрат рослинництва[4].

 

Сплачують

 

податок

 

що

 

квартально

 

протягом  30  календарних

 

днів,  що

 

настають  за  останнім

 

календарним 

днем податкового (звітного) кварталу, у таких розмірах:

 



 

у I кварталі − 10 відсотків;

 



 

у II кварталі − 10 відсотків;

 



 

у III кварталі − 50 відсотків;

 



 

у IV кварталі − 30 відсотків

 [1]. 

Висновки.  Отже,спрощена  система  оподаткування  за  єдиним  податком  для  сільськогосподарських 

товаровиробників є спеціальним податковим режимом, встановленим для таких підприємств. Критерії перебування на 

спрощеній  системі  оподаткування,  обліку  і  звітності  платників  єдиного  податку  четвертої  групи  є  аналогічними  до 

критеріїв, встановлених для платників фіксованого сільськогосподарського податку.

 

 

Література:

 

1. 

Податковий Кодекс України від 2 грудня 2010 року № 2755

-

VI (зізмінами і доповненнями).

 

2. 

Про 

затвердження 

Розрахунку 

частки 

сільськогосподарського 

товаровиробництва. 

Наказ 

МінагрополітикиУкраїнивід26.12.2011 № 772.

 

3. 

Податкова декларація з фіксованого сільськогосподарського податку. Затверджено наказом Міністерствадоходів і 

зборів України від 30.12.2013р. №864.

 

4. 

Хусід А. Як сільгоспвиробнику стати єдинником четвертої групи / А.Хусід// Все про бухгалтерський облік. –

 2015. 

− № 15 –

 

С.

40-41. 

 

Науковий керівник:

 

кандидат економічних наук, доцент, Ковач Світлана Іванівна.

 

 

 

Катерина Горошко

 

(Київ, Україна)

 

 

ШЛЯХИ РОЗВИТКУ ІНВЕСТИЦІЙНОГО ПОТЕНЦІАЛУ ВНУТРІШНЬОГО ВОДНОГО ТРАНСПОРТУ 

УКРАЇНИ

 

 

Необхідність  розвитку  внутрішнього  водного  транспорту  обумовлена  наявністю  низки  причин,  що  не 

дозволяють достатньою мірою використовувати конкурентні переваги цього виду транспорту для збільшення обсягів 

вантажних та пасажирських перевезень.

 

Внутрішній водний транспорт забезпечує найнижчу собівартість вантажних перевезень у перерахунку на 1 

умовну  тону  вантажу,  завдаючи  при  цьому  найменшого  впливу  на  екологічний  стан  довкілля.  Показник 

енергоефективності внутрішнього водного транспорту у 10 разів перевищує автомобільні перевезення та у 5 разів  –

 

залізничні.За  розрахунками  Європейської  Комісії,  на  5  літрів  умовного  палива  1  тону  вантажу  можливо  перевезти: 

річковим транспортом –

 

на 500 км, залізницею –

 

на 333 км, автомобільним транспортом –

 

на 100 км [1, с.45 ].

 

Завдяки  сучасним  логістичним  схемам  внутрішній  водний  транспорт  поступово  переключається  зі  своєї 

традиційної  діяльності  –

 

транспортування  насипних  вантажів  на  далекі  відстані  –

 

на  спеціалізовані  перевезення, 

включаючи перевезення на короткі відстані та перевезення спеціального призначення (контейнерні) [1, с. 23].

 

Внутрішні водні шляхи України представлені великою кількістю судноплавних річок, проте стан та показники 

їх  використання  є  нестабільними  та  з  кожним  роком  погіршуються.  Судноплавні  компанії  внутрішнього  водного 

транспорту  України  відчувають  гостру  нестачу  фінансових  та  інвестиційних  ресурсів  для  модернізації,  оновлення 

суден та суднової техніки та будівництва нової.

 

Проведений  нами  аналіз  технічної  складової  річкового  транспорту  України  характеризується  великою 

кількістю застарілих суден, середній строк експлуатації яких від 21 до 25 років, в загальному обсягу вони складають 

81,9 %. Найбільша частка застарівших суден припадає на пасажирські –

 

97,1%, вантажні –

 

89,5%, суховантажні судна 

–

 

84,4%, технічні –

 

79,8%, службово

-

допоміжні –

 77,7% [2] 

Найбільш  гостра  проблема,  що  стримує  залучення  інвестицій  в  галузь  є  відсутність  законодавчого 

врегулювання діяльності внутрішнього водного транспорту. Така ситуація призвела до того, що інвестиційна діяльність 

внутрішнього  водного  транспорту  регламентується  низкою  нормативно

-

правових  актів,  які,  у  багатьох  випадках, 

заважають його ефективній діяльності та зменшують конкурентоздатність та інвестиційну привабливість [3, с.44].

 

Важливою складовою ефективного розвитку інвестиційного потенціалу внутрішнього водного транспорту має 

стати  підтримка  належного  рівня  безпеки  судноплавства,  надійного  стану  судноплавних  гідротехнічних  споруд  та 

недопущення погіршення їх технічного стану.

 

Для  забезпечення  безпеки  судноплавства  необхідні  оновлення  та  модернізація  технічного  флоту,  що 

обслуговує внутрішні водні шляхи, на основі структурної та кількісної оптимізації його складу, а також удосконалення 

системи навігаційного забезпечення. Безпека судноплавства в сучасних умовах визначається наявністю у судноводія 

навігаційної  інформації,  яка  оновлюється  в  оперативному  режимі.  Для  цього  необхідно  впроваджувати  систему 

використання електронних навігаційних карт та використання систем автоматизованої проводки суден, що особливо 

важливо в умовах обмеженої видимості та на ділянках з неосвітлювальною судноплавною обстановкою. Ця проблема 

«Проблеми та перспективи розвитку науки на початку третього тисячоліття у країнах Європи та Азії»

 

 

51 

 

 

є актуальною у зв’язку з відкриттям у середньостроковій перспективі внутрішніх водних шляхів України для проходу 

суден під прапорами іноземних держав [2].

 

Крім  того,  забезпечення  надійності  та  безпеки  функціонування  внутрішнього  водного  транспорту  можливе 

тільки за наявності ефективної системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації членів екіпажів суден.

 

Стратегічні  напрями  реалізації  інвестиційної  політики  у  підготовці  кваліфікованих  кадрів  для  внутрішнього 

водного транспорту на загальноєвропейському рівні забезпечуються за умов:

 

-

 

підвищення престижу фахівці водного транспорту;

 

-

 

продовження роботи з узгодження вимог, що стосуються видачі посвідчень судноводіїв та членам екіпажів 

суден  внутрішнього  плавання,  особливо  в  умовах  планованого  відкриття  національних  внутрішніх  водних  шляхів 

деяких країн;

 

-

 

розширення  спектру  інноваційних  програм  додаткової  професійної  освіти  відповідно  до  запитів 

підприємств галузі;

 

-

 

підготовки  та  реалізації  міжнародних  проектів  навчання  фахівців  водного  транспорту  за  пріоритетними 

напрямами його розвитку на основі сучасних методів і технологій навчання, в тому числі дистанційних;

 

-

 

доцільності і необхідності активної участі українських судноплавних компаній, портів та інших підприємств 

водного транспорту в підготовці фахівців на основі укладання договорів про цільову контрактну підготовку, а також 

цільового контрактного навчання, що передбачає фінансову участь комерційних структур у підготовці свого кадрового 

резерву.

 

Для

 

розвитку  інвестиційного  потенціалу  судноплавних  компаній  ВВТ  необхідним  є  створення  нової 

організаційно

-

правової  та  економічної  моделі  управління  внутрішнім  водним  транспортом,  розвиток  конкурентного 

середовища  на  ринку  послуг  внутрішнього  водного  транспорту,  підвищення  ефективності  його  функціонування, 

задоволення потреб національної економіки і населення в перевезеннях, покращення їх якості та зменшення розміру 

транспортної складової у вартості товарів і послуг [3, с. 22].

 

Розв'язання зазначеним проблем можливе шляхом:

 

-

 

удосконалення законодавства з питань судноплавства на внутрішніх водних шляхах шляхом прийняття 

Закону України «Про внутрішній водний транспорт»;

 

-

 

реформування організаційно

-

правової та економічної моделі управління внутрішнім водним транспортом 

[4, с. 32];

 

-

 

передачі  функцій  з  управління  державним  майном,  що  не  увійшло  до  статутних  фондів  акціонерних 

товариств, створених у процесі приватизації галузі, місцевим органам виконавчої влади;

 

-

 

забезпечення рівного доступу всіх суб'єктів господарювання

 

до об'єктів інфраструктури;

 

-

 

формування конкурентного потенціалу на внутрішньому та зовнішньому ринках транспортних послуг;

 

-

 

створення стимулів для підвищення ефективності діяльності учасників такого ринку;

 

-

 

збільшення  обсягу  інвестицій  у  внутрішній  водний  транспорт  та  впровадження  інноваційної  моделі 

розвитку;

 

-

 

залучення  коштів  місцевих  бюджетів  для  будівництва  і  реконструкції  об'єктів  внутрішнього  водного 

транспорту, пов'язаних з обслуговуванням пасажирів, придбання пасажирського флоту для приміського сполучення;

 

-

 

розвиток мультимодальних перевезень за участю внутрішнього водного транспорту на основі створення 

мультимодальних комплексів багатоцільового призначення на внутрішніх водних шляхах України [5, с. 34

-36]; 

-

 

розроблення і впровадження інноваційних транспортних та логістичних технологій;

 

-

 

підвищення  інноваційного  потенціалу  водного  транспорту  на  основі  інтеграції  науки,  освіти  та 

виробництва;

 

-

 

реалізація пілотних інноваційних проектів;

 

-

 

створення  і  функціонування  науково

-

освітніх  центрів  для  ведення  актуальних  галузевих  наукових 

досліджень;

 

-

 

удосконалення системи регулювання тарифів на послуги внутрішнього водного транспорту;

 

-

 

розбудови (модернізації) об’єктів інфраструктури внутрішнього водного транспорту;

 

-

 

проведення  ефективної  соціальної  політики  та  підвищення

 

рівня  соціального  захисту  працівників 

внутрішнього водного транспорту.

 

Отже, визначені нами проблеми та перспективи внутрішнього водного транспорту обумовлюють необхідність 

його розвитку, зокрема розвитку інвестиційного потенціалу для можливості залучення

 

довгострокових інвестицій, що 

стануть рушійним фактором у розвитку галузі.

 

 

 

 

Література:

 

1. 

Матеріали  програми  Європейського  Союзу  для  України  «Підтримка  інтеграції  України  до  Транс

-

Європейської 

транспортної  мережі  ТЄМ

-

Т  РК5  «Огляд  галузі  річкового  транспорт»  [Електронний  ресурс].  –

 

Режим  доступу: 

http://ten-t.org.ua/data/upload/publication/main/ua. 

2. 

Офіційний  сайт  Інформаційно

-

аналітичного  центру  морського  і  річкового  транспорту  [Електронний

 

ресурс].  –

 

http://mirt.com.ua/ua/?pg=22. 

3. 

Нечитайло  У.П.  О.Г.  Чубар,  В.М.  Бондаренко  Пряме  іноземне  інвестування:глобальний,  національний  та 

регіональний виміри. // Європейський вектор економічного розвитку. –

 

Д

. 2013. 

–

 

№2 (15).

 

4. 

І.П. Садловська. Аналіз сучасних вантажопотоків в Україні та напрями їх розвитку. –

 

ДЕТУТ. –

 2012. 

–

 

С.317

-324. 

5. 

В. Бережной Судостроение Украины: ориентиры национальной политики / В. Бережной //Международный журнал 

«Судоходство». –

 2010. 

–

 

№ 9. –

 

с. 54.

 

 

Науковий керівник:

 

доктор економічних наук, професор, Коба В’ячеслав Григорович.

 

 

 

 

 

 

 

 

52 

«Проблеми та перспективи розвитку науки на початку третього тисячоліття у країнах Європи та Азії»

 

 

 

 

 

Д.

 

Джумонов

 

(

ТФИ, Узбекистан

) 

 

ПРОБЛЕМЫ НАЛОГООБЛОЖЕНИЕ ДОХОДОВ

 

ФИЗИЧЕСКИХ ЛИЦ

 

 

Налог  на  доходы  физических  лиц  является  одним  из  основных  видов  налогов  в  налоговой  системе 

Узбекистана

. 

Данный вид налогов входит в состав прямых налогов и непосредственно влияет на реальные доходы 

населения

. 

В  особенности,  дальнейшее  развитие  свободного  предпринимательства  в  Узбекистане  еще  больше 

повышает  значимость  налога  на  доходы  физических  лиц,

 

так  как  упразднением  ограничения  доходов  в 

предпринимательской  сфере  наблюдается  различие  между  получаемыми  доходами,  то  есть  постепенно 

увеличивается  количество  физических  лиц,  получающих  высокие  доходы.  Поэтому  действующее  налоговое 

законодательство  подходит  дифференциации  физических  лиц  с  высокими  и  малыми  доходами,  обеспечивает 

справедливое налогообложение доходов.

 

Еще  одна  из  важнейших  сторон  налога  на  доходы  физических  лиц  в  том,  что  установленные  налоговые 

ставки облагаются налогами не исходя из конкретной суммы доходов, а исходя из кратности доходов к минимальному 

размеру оплаты труда в шкале налогов.

 

К  налогообложению  привлекаются  физические  лица,  имевшие  в  финансовом  году  налогооблагаемые 

доходы.  Кроме  того,  физические  лица,  имеющие  другие  источники  доходов  кроме  основной  работы,  должны  не 

позднее  1  апреля  следующего  за  отчетным  годом  сдать  декларацию  в  налоговые  органы  по  месту  проживания. 

Заполнение  декларации  об  общем  годовом  доходе  и  представление  ее  в  налоговые  органы  осуществляется  на 

основе налогового кодекса Республики Узбекистан.

 

Налогообложение по декларации означает официальное заявление физических лиц налоговым органам о 

доходах  за  отчетный  период  и  налоговых  льготах,  непосредственно  связанных  с  ними.  Налоги,  оплачиваемые  на 

основе  налоговых  ставок  и  налоговой  декларации  контролируются  органами  государственной  налоговой  службы. 

Налоговую декларацию об общих годовых доходах должны предоставить физические лица, имеющие другие доходы 

кроме  основной  работы,  а  также,  физические  лица  всех  категорий,  не  имевшие  в  отчетном

 

году  основное  место 

работы и получавшие доходы с других источников в рамках законодательства.

 

Учитывая сложный характер системы декларирования доходов физических лиц, в нашей республике перед 

ее  внедрением  были  проведены  эксперименты  на  примере  некоторых  территорий.  Первые  эксперименты  были 

проведены в 1994 году в двух районах города Ташкент, в 1995 году во всех районах столицы и в последующем  –

 

внедрены по всей республике. Проведнные эксперименты дали

 

свои результаты. В нынешних условиях финансово

-

экономического  кризиса  все  больше  увеличивается  количество  физических  лиц,  представляющих  налоговые 

декларации  и  налоговые  поступления  в  бюджет  посредством  этого  механизма.  Дело  в  том,  что  ставки  налога  на 

доходы физических лиц не всегда приемлемы налогоплательщикам. Очень редко можно найти человека, который 

рад  необходимости  заплатить  налоги  и  это  доказано  на  практике.  Поэтому  в  данной  ситуации  целесообразно 

устанавление

 

налоговых

 

ставок

 

с учетом размера доходов. До вступления в силу Налогового кодекса в Узбекистане 

такие ставки плавали в рамках 15

-

45%. С 2000 года стала применяться верхняя

 

ставка (40%) в отношении доходов, 

первышающих деятикратний размер минимального размера оплаты труда. А в 1999 году при доходах, превышающих 

пятнадцатикратний размер минимального размера оплаты труда был установлен в размере 45%.

 

Учитывая  неудобства,  возникающие  при  применении  ставок  в  бухгалтерских  расчетах  по  причине 

многократного  изменения  размера  оплаты  труда  в  течении  года,  с  1994  года  ставка  налога  была  внедрена  в 

зависимости  от  минимального  размера  оплаты  труда.  Наряду  со  стабилизацией  поступлений  данного  налога  в 

государственный бюджет, это создало возможности для равномерного уровня налоговой нагрузки граждан в течении 

года.

 

Налоговая нагрузка, являющаяся органической составной частью поддержки предпринимателей и политики 

их всестороннего стимулирования в республике каждым годом снижается регулярно. В частности, в целях усиления 

платежеспособности и повышения реальных доходов физических лиц существует тенденция ежегодного снижения 

ставок налога на доходы физических лиц.

 

Порядок расчета и уплаты налога на доходы физических лиц

 

сохранился, изменились средняя и высокая 

шкала ставки налога на доходы, с шестикратного до десятикратного размера МРОТ граждан с 1 января 2009 года 

ставка налога снизилась с 18 до 17%, а свыше десятикратного размера МРОТ

 

–

 

с 25 до 22%

. 

Как  видно  из  приведенной  выше  диаграммы,  верхний  уровень  ставок  налога  на  доходы  физических  лиц 

понизился, то есть

 

если в 

1999 

году

 

верхний уровень ставок налога на доходы физических лиц составлял 

45%, 

то с 

2009 

года

 

данный показатель составляет 

22

% или же снизился на 23%

. 

Также,  в  целях  поддержки  женщин,  трудящихся  в  тяжелых  и  вредных  условиях,  сохранился  порядок,  по 

которому взимается не более 20% доходов женщин, трудящихся в особо тяжелых и вредных условиях.

 

Анализ итогов осуществляемых в последние годы в нашей стране работ по налогообложению общих годовых 

доходов физических лиц на основе декларирования имеет важное значение. Как видно из таблицы,

 

с каждым годом 

растет количество деклараций, представляемых физическими лицами, имеющими два и более источника доходов

. 

Анализ итогов состояния декларирования доходов физических лиц, получавших доходы с двух и более источников 

за 2009

-2013 

годы показывает

, 

что в 

2009 

году

 82788 

граждан

, 

а в 

2013 

году

 95859 

граждан представили декларации 

о доходах, полученных с двух и более источников кроме основного места работы

. 

Количество граждан, у которых обнаружены различия в доходах по декларации составило в 

2009 

году

 24434 

человек

, 

а в 

2013 

году –

 55063 

человек

. 

Стоит отметить

, 

что рост количества граждан, у которых обнаружены различия 

в доходах по декларации в анализируемый период

 

подтверждает наличие в системе общего декларирования годовых 

доходов физических лиц целого ряда проблем, требующих своего решения

. 

Вычитав количество физических лиц, оплативших лишние налоги по декларации из количества физических 

лиц,  у  которых  обнаружены  различия  в  доходах  по  декларации  мы  можем  выразить  количество  лиц,  у  которых 

необходимо  взимать  в  счет  государства  дополнительные  налоги  на  доход

. 

Количество  таких  граждан  в

  2009 

году 

составило

 10600 

человек

 (24434 

–

 13834), 

а в 

2013 

году

 41866 

человек

 (55063 

–

 13197) 

или их рост составил почти 

3,95 раза

. 

Данные  результаты

 

определяют  необходимость  усиления  налоговыми  органами  мер  по  укреплению 

платежной дисциплины в системе общего декларирования доходов физических лиц. По этой причине в этот период 

«Проблеми та перспективи розвитку науки на початку третього тисячоліття у країнах Європи та Азії»

 

 

53 

 

 

целесообразно  провести  анализ  дополнительно  расчитаных  доходов  по  итогам  декларирования  в  Республике 

Узбекистан

 

и состояния их взимания

. 

Как  показывают  данные  с  таблицы

, 

в  результате  скопления  деклараций  в 

2009-2013 

годы

 

по  ним  были 

расчитаны дополнительно

 23862,4 

тыс.

 

сум налогов. В этот период за счет доходов, дополнительно расчитанных по 

итогам  деклараций

 

было  взыскано  в

  2009 

году

  3515,7 

тыс.

 

сум,  а  в 

2013 

году

 

–

  5487,6 

тыс.

 

сум  дополнительных 

средств

. 

Широко  распостраненная  форма  нарушения  требований  системы  общего  декларирования  доходов 

физических лиц это –

 

предоставление декларации с опозданием

. 

В данном случае

 

в соответствии с денйствующим 

порядком

 

в отношении таких

 

декларантов предусмотрено применение адмнистративных и финансовых штрафов.

 

Необходимость  декларирования  доходов  физических  лиц,  имеющих  два  или  более

 

источника  дохода 

итогами года, по нашему мнению:

 

во

-

первых

, 

посли широкого открытия путей препдринимателскому движению в начальных этапах перехода к 

рыночной экономике в стране необходимо определить, учитывать и в соответствующем порядке облагать налогами

 

заработанных ими доходов в различных местах

; 

во

-

вторых, главный принцип налогов –

 

обеспечение их равности для всех;

 

в

-

третьих, внедрение механизма расчета налога на доходы физических лиц в стране в растущем порядке 

тоже делает объективной необходимостью механизм передекларирования  доходов физических лиц, имеющих два 

или более источника дохода

 

с итогами года.

 

Поэтому  в  соответствии  с  декларацией  о  доходах,  представляемых  в  конце  года  физическими  лицами, 

имеющими  два  или  более  источника  доходов  налогообложение  осуществляется  именно  по  этой  шкале.  В  общем, 

декларарирование  доходов  обеспечивает  преимущество  шкалы  налогообложения  по  растущим  итогам.  Это 

относится к случаям, когда лица, занимающиеся различной трудовой деятельностью, получают доходы с нескольких 

мест. Естественно, на каждом из таких мест в процессе оплаты труда удерживаются суммы налогов по определенным 

ставкам. Несмотря на это, все физические лица при представлении декларации, показывющей их доходы, должны 

указывать  все  доходы,  полученные  в  течении  года.  Такие  доходы,  как  отмечалось  выше,  суммируются  и 

вычитывается сумма уплаченных ранее налогов, в результате налог на доходы перерасчитывается из совокупности 

зарплаты физических лиц, полученных в течении года с основного и всех не основных мест работы. В результате 

налогоплательщику  возвращаются  суммы  излишне  уплаченных  налогов.  По  данным  таблицы  2,  количество  таких 

декларантов составило в 2009 году 13834 человек, а в 2013 году –

 

13197 человек.

 

В условиях рыночной экономики физическим лицам созданы широкие возможности для получения доходов 

с  различных  источников.  Например,  появилась  возможность  получения  доходов  от  предпринимательской 

деятельности, от аренды личного имущества, от личных подсобных хозяйств, получение процентов и дивидендов по 

ценным бумагам, получение доходов от недвижимости и движимого имущества, получение различных премий, наград 

и гонораров, получение доходов от единовременных трудовых договоров и работы в различных местах и т.д.

 

Кроме  того,  в  корне  изменились  формы  владения  имуществом,  физисекие  лица  владеют  не  только 

недвижимостью и движимым имуществом, автомашинами, но и основными средствами производства.

 

Правительством  Республики  в  целях  поддержки  представителей  малого  бизнеса  внедряется  в  жизнь  ряд 

правовых  и  практических  мер,  которые  создают

 

широкие  возможноссти  для  занятия  физических  лиц 

предпринимательством  в  индивидуальном  порядке  и  соответственно  получения  доходов.  Возникновение  таких 

возможностей  приводит  к  проблемам  при  контролировании  и  налогообложении  общих  доходов  физических  лиц. 

Учитывая дальнейшую поддержку предпринимательства правителством страны в будущем, не сложно будет понять 

актуальность  совершенствования  механизма  налогообложения  доходов  физических  лиц.  Кроме  того,  в  нынешней 

практике налогообложения доходов физических лиц существует целый ряд ожидающих своего решения проблем, в 

частности:

 



 

механизм контролирования доходов, полученных от ценных бумаг;

 



 

методика налогообложения доходов, полученных в виде натуры;

 



 

правила  налогообложения  доходов  иностранных  физических  лиц

-

нерезидентов  на  территории 

Республики Узбекистан;

 



 

механизм контролирования и налогообложения доходов, полученных за пределами республики;

 



 

невозможно полностью контролировать применение установленных законодательством налоговых льгот 

и налогообложение даруемых юридическими лицами физическим лицам различных объектов (земельные участки, 

автомашины, жилье, дача, сложная бытовая техника).

 

В  заключении  хотелось  бы сказать,  что  не  доконца сформированный  механизм  налогообложения и  учета 

доходов физических лиц,  получаемых в сфере услуг, наличие проблем в налогообложении доходов резидентов и 

нерезидентов,  полученных  в  зарубежных  странах  требуют  проведения  глубоких  научных  исследований  в  этом 

процессе.

 

 

 

Олена Жилякова

 

(Харків, Україна)

 

 

«КРИЗА» –

 

ОБОВ’ЯЗКОВИЙ АТРИБУТ РОЗВИТКУ ЕКОНОМІЧНОЇ СИСТЕМИ: СУТНІСТЬ ТА ФЕНОМЕН 

ВИНИКНЕННЯ НА ПІДПРИЄМСТВІ

 

 

Термін «антикризове управління», як зазначається в роботах провідних закордонних та вітчизняних фахівців 

[1-

5],  на  сучасному  етапі  розвитку  має  багато  змістових  відтінків  інтерпретацій  та  ще  не  має  загальноприйнятої 

понятійної чіткості. Причиною термінологічних розходжень у поглядах науковців є відсутність міцних наукових традицій 

і  практичного  досвіду  в  антикризовому  управлінні.  Необхідність  антикризового  управління  визначається  цілями 

розвитку соціально

-

економічних систем та існуванням небезпеки виникнення кризи. Практичний досвід свідчить, що 

тільки  після  кризи  більшість  вітчизняних  підприємств

 

стали  діяти  «стратегічно»  перед  тим  як  приймати  будь

-

які 

управлінські рішення.

 

Проблема  виникнення  економічних  криз  є  предметом  дослідження  багатьох  вітчизняних  та  закордонних 

вчених. Як закономірне явище та обов’язковий атрибут розвитку економічної системи розглядають кризу дослідники 

теорії економічних циклів, такі як: М. Туган

-

Барановський, Н.Д. Кондратьєв, К. Маркс, Дж. М. Кейнс, Й. Шумпетер та 

54 

«Проблеми та перспективи розвитку науки на початку третього тисячоліття у країнах Європи та Азії»

 

 

 

 

інші. Фундаментальні праці присвячені вирішенню питань вивчення природи кризи, сутності самого терміну «криза», 

формуванню  сучасного  антикризового  інструментарію  не  втрачають  своєї  актуальності  сьогодні.  Варто  відмітити 

значний  внесок  теоретичного  та  методологічного  характеру  у  вирішення  питань  антикризового  управління 

підприємством таких вчених як: В.

 

Василенка [2], В.

 

Гейця, A.

 

Гончарука, В. Григорєва, Копилюк О. 

[3]

, Короткова Е.

 

[1], 

Кривов`язюк І. 

[4]

, Лігоненко Л 

[5]

, Штангрет А. 

[3] 

та інших науковців.

 

Як свідчать результати проведених економічних досліджень [1

-

5, 11], в українській та російських мовах термін 

«криза»  з'являється  в  першій  половині  XVIII  сторіччя  завдяки  впливу  німецької  науки  та  культури.  В  сучасному 

розумінні  термін  «криза»  до  недавнього  часу  містив  лише  негативний  зміст,  пов'язаний  з  великим  ризиком  для 

подальшого  існування  підприємства.  Лише  сьогодні  науковці  та  практики  розглядають  кризу  як  випробування  та 

поштовх,  що  при  достатній  міцності  та  концентрації  зусиль  створить  нові  передумови  для  подальшого  розвитку 

підприємства  на  якісно  новому  рівні  функціонування  та  розвитку.  Проте,  неоднозначність  підходів  до  трактування 

сутності самої категорії «криза», як ключової категорії в понятійному апараті та концепціях антикризового управління 

викликає  певні  дискурси  у  наукових  колах.  Практичний  та  методичний  досвід  підтверджує,  що  від  того,  який  зміст 

вносять керівники та провідні фахівці вітчизняних підприємств у розуміння поняття «криза», безпосередньо залежить 

конструкція теорії та методології антикризового управління. Це обумовлює необхідність подальшого наукового пошуку 

у даному напрямку.

 

Парадигма циклічності змін в економіці є основою теорії економічних циклів та економічної кон'юнктури, що 

стало  предметом  досліджень  таких  видатних  вчених  економістів,  як  М.  Туган

-

Барановського,  Н.Д.  Кондратьєва,  К. 

Маркса, Дж. М. Кейнса, Й. Шумпетера, М. Фрідмена, їх послідовників і опонентів. Практично жодне глибоке сучасне 

дослідження економічних процесів на підприємстві не залишає без уваги циклічність розвитку процесів.

 

У  сучасному  розумінні  циклічні  коливання  макроекономічних  систем  розглядаються  як  багатофакторний 

процес, який поєднує дію різних факторів і механізмів, що генерують і поширюють циклічні імпульси [2, с

.32

]. Феномен 

циклу обумовлюється не тільки зовнішніми, поверхневими характеристиками процесу відтворення, але і його найбільш 

глибинними  фундаментальними  внутрішніми  ознаками,  об'єктивно  притаманні  економічній  системі  [9,10].  Без 

перебільшення  можна  констатувати,  що  проблема  циклічності  фокусує  в  собі  все  різноманіття  господарських, 

соціальних, політичних і психологічних проблем будь

-

якої економічної системи.

 

У  посткейнсіанській  парадигмі,  яка  сьогодні  є  загальновизнаною,  підприємство  займає  центральне  місце. 

Автономні  рішення  на  рівні  окремого  підприємства  є  основоположними  для  забезпечення  загальноекономічного 

результату. У поєднанні з рішеннями інших суб'єктів господарювання вони визначають ринкову ситуацію, організують 

і  координують  споживчий  ринок.  Саме  такі  рішення  ініціюють  ситуацію  рівноваги  або  нерівноваги  соціально

-

економічної системи (якою є підприємство), а отже, є рушійною силою його економічного розвитку [6,8,10]. Даний підхід 

покладений  в  основу  розробки  мікроекономічної  теорії  підприємства,  яка  пояснює  механізм  його  функціонування  в 

умовах ринку. Велике значення в мікроекономічної теорії відводиться проблематиці криз та кризових явищ у діяльності 

підприємства.  Дана  значимість  обумовлена  тим,  що  криза  являє  собою  найбільш  нищівну  і  критичну  фазу 

економічного  циклу.  Чим  більше  несподіваним  є  кризовий  стан,  тим  більш  негативними  є  наслідки  прояву  кризи. 

Господарські  суб’єкти,  як  правило,  не  готові  до  нього,  тому  протікання  цієї  фази  носить  вибуховий,  обвальний 

характер. В результаті порушується рівновага всій економічній системі.

 

У сучасній економічній літературі існують різні пояснення сутності категорії «криза» та феномену її виникнення 

на підприємстві.

 

Підприємство як соціально

-

економічна система має два режими існування: функціонування та розвиток.

 

За  поглядом  Е.М.  Короткова  «функціонування»  –

 

це  підтримка  життєздатності,  збереження  функцій,  які 

визначають цілісність, якісну визначеність та змістовні ознаки системи [1, с. 147].

 

Розвиток –

 

це необоротна, спрямована,

 

закономірна зміна об'єктів [6,7,8].

 

Тільки  одночасне  наявність  всіх  трьох  вказаних  властивостей  виділяє  процеси  розвитку  серед  інших  змін: 

оборотність змін характеризує процеси функціонування (циклічне відтворення постійної системи функцій); відсутність 

закономірності  характерна  для  випадкових  процесів.  за  умов  відсутності  спрямованості  зміни  не  можуть 

накопичуватися, і тому процес позбавляється характерної для розвитку єдиної, внутрішньо взаємозалежної лінії. В 

результаті  розвитку  відбувається  формування  нових  рис,  становлення  нових  структурних  характеристик  виникає 

новий  якісний  стан  об'єкта.  Розвиток  означає  його  еволюцію,  поліпшення,  вдосконалення,  прогрес,  а  також  може 

означати зростання і розширення.

 

Необоротність  розвитку  виявляється  у  властивості  процесу  вільно  протікати  у  певному  напрямку  та 

неможливості повернутися у вихідний стан без відповідних змін у навколишньому середовищі [8, с.129].

 

Таким  чином,  функціонування  і  розвиток  є  двома  сторони  одного  процесу.  Іноді  важко  провести  межу  між 

ними, в той же час вони представляють відносно самостійні сторони одного процесу. Функціонування певним чином 

стримує  розвиток  і  в  той  же  час  є  його  необхідною  основою,  розвиток  руйнує  певні  процеси  функціонування, 

створюючи умови для більш стійкого їх здійснення у

 

майбутньому.

 

Виходячи з цього, виникає циклічна тенденція розвитку криз, яка віддзеркалює періодичність їх настання як 

результат боротьби між функціонуванням та розвитком, накопичення протиріч в межах режиму „функціонування" та 

об'єктивною необхідністю переходу на режим „розвиток".

 

Феномен  виникнення  та  розгортання  кризи  пояснюється  наступним  чином.  Підприємство  функціонує  в 

постійному самопереборенні Протягом певного часу відновлювальні процеси та необхідні пропорції підтримуються у 

визначених  межах  або  з

 

незначними  відхиленнями.  Це  свідчить  про  те,  що  механізми  підтримки  адаптивності, 

гнучкості  та  сталості,  які  забезпечують  повернення  системи  або  до  попереднього  стану  рівноваги,  або  до  нового 

рівноважного  стану,  залишаються  непошкодженими.  Але  з  часом  безладдя  посилюється,  суперечності 

накопичуються, внутрішній механізм та сили саморегуляції слабшають, і система втрачає можливість самостійного 

повернення до стану рівноваги [1, 2, 3, 7].

 

Досить розповсюдженим є визначення сутності «криза» як поворотної точки або поворотного моменту з англ. 

«turning  point»),  багато  вітчизняних  науковців  [11]  визначають  кризу  як  «крайнє  загострення  протиріч  у  соціально

-

економічній системі (підприємстві), що загрожує його життєстійкості в навколишньому середовищі» [1, 4].

 

Проведені теоретичні дослідження свідчать, що під кризою в більшості трактувань даного поняття науковцями 

[1, 3, 7, 11] розуміється гостра, нестабільна ситуація, що має негативні наслідки. Разом з тим необхідно зазначити, що 

існує і інше уявлення про кризу, відповідно до якого сама по собі критична ситуація містить у собі потенціал не тільки 

руйнування,  але  й  оновлення,  розвитку.  Є  дуже  великі  підстави  стверджувати,  що  «криза»  як  процес,  потенційно 

спроможна мати не просто успішний результат у вигляді повернення

 

до передкризового минулого, а бути стимулом 

«Проблеми та перспективи розвитку науки на початку третього тисячоліття у країнах Європи та Азії»

 

 

55 

 

 

для оновлення і розвитку. Багато дій, немислимі в звичайній ситуації, можна реалізувати в ситуації кризовою. Більшість 

недоліків і слабостей кризи можуть побут подолані, багатьма шансами в кризі можна скористатися.

 

Усі міркування про потенційно позитивний результат кризи засновані на уявленні, що криза –

 

якесь стихійне 

явище, яке може мати позитивний результат [8]. Разом з тим, давно відома практика навмисного провокування криз: 

криза  можна  спровокувати  противника  ослабити  конкурентні  позиції  на  ринку,  власне  для  підприємства  –

 

виявити 

приховані недоліки у діяльності, можливість наростаючих напружень та інших корисних цілей.

 

Таким чином, проведене дослідження показало, що у сучасних наукових дослідженнях уявлення про кризи в 

розвитку  соціально

-

економічної  системи  остаточно  не  сформовано.  Проте,  в  умовах  підвищеної  динамічності  та 

невизначеності  зовнішнього  середовища,  криза  є  об'єктивним  станом,  в  який  здатна  увійти  будь

-

яка  соціально

-

економічна система, в тому числі підприємство роздрібної торгівлі.

 

Дослідження та узагальнення наукових підходів до визначення сутності «криза» дозволяє характеризувати 

даний термін як об'єктивний, тимчасовий стан підприємства, екзогенного або ендогенного характеру, що проявляється 

в  порушенні  нормального  його  функціонування,  виникненні  певних  наслідків  і  появі  відповідної  реакції.  У  такому 

розумінні  знаходить  відображення  важлива  думка  про  можливість  виникнення  кризи,  зумовленої  дією  внутрішніх 

факторів, або привнесення кризи ззовні.

 

 

Література:

 

1. 

Антикризисное управление: учебник / [под ред. проф. Э.

 

М.

 

Короткова]. –

 [2-

е изд., доп. и перераб.]. –

 

М.: ИНФРА

-

М, 2009. –

 620 

с.

 

2. 

Василенко В.

 

О.

 

Антикризове управління підприємством: навч. посіб. [для студ. вищ. навч. закл.] / В.

 

О.

 

Василенко

. 

–

 

К.: ЦУЛ, 2003. –

 504 

с.

 

3. 

Копилюк О.І., Штангрет А.М. Антикризове управління підприємством: Навчальний посібник. –

 2007. 

–

 

596с.

 

4. 

Кривов

`

язюк І.В. Антикризове управління підприємством: Навчальний посібник. –

 

К.: Кондор, 2008. –

 

388с

 

5. 

Лігоненко

 

Л.О.

 

Антикризове управління підприємством: підруч. / Л.

 

О.

 

Лігоненко. –

 

К.: КНТЕУ, 2005. –

 824 

с.

 

6. 

Масленникова Н.П. Управление развитием организации. –

 

М.: Центр экономики и маркетинга, 2002. –

 

304 с.

 

7. 

Мельник  Л.Г.  Основи  стійкого  розвитку:  Навчальний  посібник  для  післядипломної  освіти.  –

 

Суми:  ВТД 

“Університетська книга”, 2006. –

 

383 с.

 

8. 

Раєвнева О.В. Управління розвитком підприємства: методологія, механізми моделі: Монографія. –

 

Х.: ВД “ІНЖЕК”, 

2006. 

–

 

496 с.

 

9. 

Фролова  Т.А.  Экономическая  теория:  конспект  лекций.  Электронный  ресурс.  Режим  доступа

: 

жүктеу/скачать 8,82 Mb.

Достарыңызбен бөлісу: